Порядок проживания ребенка с родителями после развода

Доброго дня, Олеся.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.

Якщо Ви з колишнім чоловіком не досягли згоди з ким буде проживати дитина, то в такому випадку спір між батьками вирішують органи опіки та піклування або суд.

Порядок вирішення спору органом опіки та піклування конкретизований у пункті 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою КМУ №866 від 24.09.2008р., та передбачає подання відповідної заяви службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, до якої слід долучити копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про шлюб та докази розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання. Крім цього, представники служби у справах дітей повинні звернутися до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім’ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

У свою чергу порядок вирішення спору судом передбачає звернення зацікавленої особи до суду із відповідним позовом, доводи в якому мають бути підтверджені доказами, що мають істотне значення для вирішення справи. Відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України, участь органу опіки та піклування при розгляді даної категорії спорів є обов’язковою та передбачає подання таким органом до суду письмового висновку щодо розв’язання спору.

При визначенні місця проживання малолітньої дитини органом опіки та піклування або суд враховує наступні фактори:

• ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків;
• особиста прихильність дитини до кожного з батьків;
• вік дитини, стан її здоров’я;
• інші обставини, що мають істотне значення (до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести зокрема такі: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.).

Орган опіки та піклування або суд НЕ МОЖУТЬ передати дитину для проживання з тим із батьків, хто:

– не має самостійного доходу;

– зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами;

– своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Успіхів Вам, буду рада Вам допомогти.

В соответствии со статьей 160 Гражданского кодекса Украины место проживания ребенка, не достигшего десяти лет, определяется по соглашению родителей,после 10 лет ребенок решает сам с кем ему жить .

Однако в соответствии со статьей 161 Гражданского кодекса Украины, если мать и отец, которые проживают отдельно, не пришли к согласию относительно того, с кем из них будет проживать малолетний ребенок, спор между ними может решаться органом опеки и попечительства или судом.

Добрий день, Ваше питання регулюється такими національними та міжнародними нормами.

Відповідно до чч.2, 8, 9, 10 ст.7 Сімейного Кодексу сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі ст.8 закону «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Згідно зі стст.18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою ВР від 27.02.91, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.

У п.1 ст.9 конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 конвенції).

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

У ст.2 Протоколу №4 до Конвенції «Про захист прав людина і основоположних свобод» передбачено, що кожна, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування та свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно із законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно зі ст.141 Сімейного Кодексу мати й батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.

Відповідно до ст.157 Сімейного Кодексу питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.

Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Доброго дня Олеся! Одразу скажу, що ні. Без рішення органу опіки чи суду колишній чоловік не має права забрати дитину без Вашої згоди.

Визначення місця проживання дитини Сімейним кодексом України передбачено право батьків, як в шлюбі, так і після його розірвання, визначати з ким із них проживатиме дитина. Важливо зазначити, що дитині також надається право обирати з ким з батьків вона бажає проживати. Це право надається по досягненні нею чотирнадцяти років. Проте, якщо до досягнення дитиною десяти років її думку не враховують, то при досягненні нею даного віку, батьки за спільною згодою визначають її місце проживання з обов’язковим урахуванням думки дитини. Саме в даному віці, на думку законодавця, дитина вже усвідомлює свою прив’язаність до одного з батьків, та може самостійно визначитися зі своїми бажаннями.

Таким чином, у випадку проживання батьків дитини окремо, необхідно визначити з ким проживатиме далі дитина, адже це впливає на процеси стягнення аліментів, встановлення графіку зустрічей іншого з батьків з дитиною, можливість виїзду з дитиною за кордон на лікування чи відпочинок.

В більшості випадків, щодо місця проживання дитини батьки домовляються в усному порядку. На підтвердження домовленостей, їх можна закріпити в нотаріально завіреному договорі «утримання та виховання дитини», в якому батьки визначають місце проживання дитини, порядок її утримання (аліментні зобов’язання) та участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (графік зустрічей з дитиною). Та до такого способу вирішення конфліктної ситуації звертаються дуже рідко, адже між батьками повинна існувати довіра, та воля обох до виконання умов даного договору. Інакше, це лише марна трата часу та грошей, яка неминуче призведе до судового порядку вирішення конфлікту.

Судовий порядок вирішення проблеми, рекомендації щодо написання позовної заяви та доказової бази

Отже, як зазначено в Сімейному кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При цьому, дане положення вказує на альтернативу, але не на послідовність дій. Це означає, що не має необхідності звертатися до органів опіки піклування перед тим як звертатися до суду.

Звернення до суду відбувається шляхом подачі позовної заяви з необхідними документами Позивачем (особа, яка звертається до суду з позовною заявою, тобто той з батьків, хто бажає, щоб з ним залишилася проживати дитина) до Відповідача (той з батьків, хто проживатиме окремо від дитини).

Також, важливо зазначити що до участі у розгляді даної категорії справ, у якості третьої особи долучаються органи опіки та піклування того району, де на час розгляду справи зареєстрована або ж фактично проживає дитина (докази на підтвердження фактичного місця проживання за вказаною адресою необхідно надати суду). Участь органів опіки та піклування у даній справі обумовлена в першу чергу інтересами дитини, та необхідністю проведення актів обстеження умов проживання як батька, так і матері, та дачі свого висновку щодо рекомендацій та доцільності визначення місця проживання дитини з одним з батьків. Висновок органів опіки долучається до матеріалів справи та не має для суду наперед встановленого значення. Суд, при винесенні рішення, в більшості випадків керується висновком органу опіки та піклування, проте може відступити від нього, а тому не варто занепадати духом, навіть якщо висновок суду проти Вас, адже суд оцінює усю сукупність доказів, та не забуває про прихильність дитини.

Також, участь органів опіки та піклування в даній категорії справ обумовлена тим, що на практиці трапляються випадки, коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, а тому, аби не травмувати психіку дитини, та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх, або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати даної бесіди.

При визначенні місця проживання дитини враховуються всі обставини, що мають істотне значення від шкідливих звичок обох батьків до умов проживання дитини в майбутньому та матеріального становища батьків. Сімейним законодавством визначено, що при вирішенні спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного із них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тому, з метою позитивного для Вас вирішення даного спору, в суді необхідно доводити наступні обставини:

відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків. Доказами на підтвердження даних обставин в першу чергу можуть виступати покази свідків, але даний вид доказів сам по собі може не мати стовідсоткового ефекту для доведення даної обставини. Тому, рекомендую надати в підтвердження відповідальності ставлення до своїх обов’язків характеристики з місця проживання, характеристики з місця навчання дитини, з лікарні, де буде зазначено що той з батьків, хто бажає, щоб дитина проживала з ним, піклується про дитину, відвідує з дитиною місце навчання, батьківські збори, приймає участь в житті школи, а також піклується про стан здоров’я дитини, а також документи, які можуть підтверджувати відсутність заборгованості по виплаті аліментів. Хоча сама по собі наявність аліментних зобов’язань негативно впливає на судовий процес, пояснення буде наведено далі;

стан здоров’я як батьків, так і дитини. Дані обставини відіграють значну роль у вирішенні питання про місце проживання дитини, оскільки, якщо той з батьків, хто бажає, щоб дитина проживала із ним, має важку хворобу, яка може передатися дитині повітряно-крапельним або іншим шляхом, і інша сторона надасть докази про це, то, звичайно, дитину йому не передадуть. Також, у випадку, якщо дитина має якусь хворобу, а інший з батьків, з будь-яких причин, не має можливості забезпечити їй належне медичне обслуговування, то, відповідно, дитину передадуть іншому з батьків. З метою підтвердження того чи іншого стану здоров’я як дитини так і батьків, суду можуть надаватися медичні довідки, висновки лікарів, результати аналізів, історії хвороби та рекомендації лікарів щодо процедур лікування в Україні чи за кордоном;

матеріальне становище батьків. Особливо важливими для суду у вирішенні питання про встановлення місця проживання дитини є можливість батьків забезпечити потреби дитини саме в матеріальному плані, а також наступна обставина – можливість забезпечення належних житлових умов. Оскільки, в наш час саме матеріальний стан батьків впливає на можливість забезпечувати як фізичний так і культурний розвиток дитини, що призведе до відчуття себе повноцінним членом суспільства, та дозволить розвивати спортивні чи художні здібності дитини, і сприятиме можливості забезпечення якісного медичного обслуговування. Тому, рекомендую усіма можливими способами підтвердити суду можливість належним чином матеріально забезпечувати дитину. Доказами на підтвердження матеріального становища можуть виступити довідки про доходи, довідки про надання утримання від родичів і т.д. і т.п.;

можливість забезпечення належних житлових умов. Обов’язковою умовою проведення судової процедури визначення місця проживання дитини, як вже було зазначено раніше, є проведення органами опіки та піклування обстеження умов майбутнього проживання дитини. Органи опіки та піклування проводять дане обстеження за місцем проживання як матері, так і батька, та по завершенню обстеження складають акти. Дані акти долучаються до матеріалів справи, а органи опіки та піклування керуючись даними актами, та особистим спілкуванням з дитиною дає висновок про доцільність проживання з одним із батьків. Проте суд, окрім вищезазначеного бере до уваги, ще й належність на праві власності житла, особливо того, в якому буде проживати дитина. А тому той з батьків, хто має на праві власності квартиру, буде мати перевагу перед, тим, хто її наприклад орендує. Також, той хто проживає та зареєстрований лише один в даній квартирі, буде мати перевагу, перед тим, хто, наприклад, проживає з батьками або ж рідними;

сімейний стан батьків. Дана обставина відіграє важливу але не вирішальну роль, адже якщо, наприклад, батько, який є єдиною дитиною в сім’ї, має батьків похилого віку, які потребують його догляду, а також після розлучення з матір’ю має нову сім’ю та дітей, то суд буде доволі критично ставитися до його вимоги про визначення місця проживання дитини з ним. Це лише один з численних прикладів, проте слід мати на увазі, що дані обставини відіграють важливу роль у вирішенні спору;

інші обставини. До них можна віднести будь-які обставини, зокрема ті ж шкідливі звички, графіки роботи, професія і т.д.

Також, хочу ще раз наголосити на тому, що необхідно приділити особливу увагу особистій прихильності дитини до батьків, адже на практиці траплялось, що дана прихильність мала вирішальне значення для суду.

Як вже було зазначено, наявність аліментних зобов’язань, особливо визначених за рішенням суду, негативно сприймається суддями (це стосується лише тих ситуацій, коли з позовною заявою про визначення місця проживання дитини звертається платник аліментів), і як показує практика, деякі судді можуть навіть не приймати позови у зв’язку з цим. Це пов’язано насамперед з тим, що стягнення аліментів, з того з батьків, хто проживає окремо від дитини автоматично означає визнання ним факту необхідності проживання дитини зі стягувачем аліментів. Адже, аліментними зобов’язаннями хоч і розпоряджається сам стягував аліментів, проте аліментні платежі є цільовими, та повинні витрачатися тільки на дитину, а їх стягнення відбувається лише в інтересах дитини. Тому якщо дитина буде проживати з платником аліментів, то який сенс взагалі у сплаті цих аліментів.

Окрім того, важливо знати, що при формуванні позовних вимог, можливо визначити два типи майбутнього можливого проживання дитини з Позивачем:

за місцем проживання Позивача;

за конкретною адресою.

Конкретної вимоги щодо того, який з цих двох видів необхідно обирати, законодавством не встановлено, проте як свідчить практика, а ні Відповідачі, а ні судді не погоджуються на перший, так як це не конкретна адреса, що дає можливість для маніпуляцій, наприклад, мати може проживати з дитиною де завгодно, і батько не зможе приймати жодної участі у вихованні дитини. Проте, ми маємо практику, де суди обирали перший варіант.

Важливо звернути увагу на те, що Сімейним кодексом України передбачено, що суд не може передати дитину тому з батьків, хто зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, або своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Це доволі неконкретна норма, адже під неї можна підписати навіть розпиття алкогольних, слабоалкогольних напоїв в компанії друзів, а також нецензурні вирази, чи анекдоти, які могла почути чи побачити дитина. А тому слід бути досить обачним.

Звичайно все вищезазначене не слід розцінювати як вимоги до позовної заяви чи взагалі судового процесу, так як відсутність хоча б однієї з вищезазначених підстав не означає відсутність у Вас права звертатися до суду, або ж Ваш автоматичний програш справи, так як і наявність усіх можливих з вище перелічених доказів на підтвердження Вашої позиції не означає стовідсотковий виграш. Суд оцінює усі наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, а тому усе вищезазначене – це лише рекомендації, виконання яких підвищить ймовірність вирішення справи на Вашу користь, проте зовсім не гарантує виграш.

Рекомендації для Відповідача у даній справі

Відповідач у даній справі може обрати дві тактики, з умовними назвами:

захист – дану тактику зазвичай обирають особи, з якими вже проживає дитина (тільки для них вона і ефективна), та вони просто подають до суду заперечення, та необхідні докази, які спростовують позицію Позивача;

напад – дану тактику обирають особи, які могли бути потенційними Позивачами у даній справі, але їх випередили, а тому необхідно звертатися до суду із зустрічним позовом, та доводити при цьому необхідність встановлення місця проживання дитини з Вами. Подання зустрічного позову відбувається до того ж суду, до якого вже подано первісний позов, та до того ж судді, та буде означати об’єднання двох даних позовних вимог в одне провадження. Звернення до суду із зустрічним означає, що Ви будете виступати в якості Позивача за зустрічним позовом, а тому можете використовувати усі вищеописані рекомендації.

Встановлення підсудності справи, тобто визначення в якому саме суді першої інстанції буде розглядатись справа. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України в даному випадку застосовуються загальні правила підсудності, тобто позови, про визначення місця проживання дитини пред’являються за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування відповідача. Проте, якщо разом з вимогами про встановлення місця проживання дитини, в одному позові заявити, ще й позовні вимоги про стягнення аліментів, то в даному випадку будуть застосовані правила підсудності за вибором Позивача, що означатиме можливість подання позову як за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування відповідача, так і Позивача.

Як вже було зазначено, зустрічні позови позовні заяви подаються у той же суд, до того ж судді, що й первісні позовні заяви, та об’єднуються в одне провадження разом з первісними позовними вимогами.

Судовий збір

Порядок та підстави для сплати судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір». Судовий збір сплачується за подання позовної заяви.

Відповідно до зазначеного закону, а саме підпункту 2 п. 1 ч. 2 ст. 4, необхідно сплачувати суму судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру.

Подання позовної заяви до суду

В судах вказані час та дні, коли можна подати позовну заяву або інші процесуальні документи до канцелярії суду. Сформований пакет документів, тобто позовна заява з додатками (а також копія позовної заяви з додатками для відповідача по справі та інших осіб, які беруть участь у справі) подається до канцелярії суду. Позовну заяву можна також направити поштою – цінним листом, обов’язково з описом документів, які Ви надсилаєте та поштовим повідомленням.

Після отримання позовної заяви судом, вона реєструється. Під час подачі необхідно мати екземпляр самої позовної заяви, яку Ви можете залишити у себе, та на якій, відповідно, ставиться відмітка суду про прийняття від Вас пакету документів. Дана дія не є необхідною, але це гарантія для Вас, що подані документи не будуть втрачені.

Таким чином, після подачі позовної заяви, пакети документів формуються у справу, яка автоматизованою системою розподілу призначається на суддю, який відкриває провадження. Вам повинна надійти судова повістка про призначення справи до розгляду. Оскільки бувають моменти, коли судові повістки приходять невчасно або взагалі не надходять, потрібно їхати до суду та перевіряти стан справи.

Отримання рішення у справі

Після оголошення рішення у справі про визначення місця проживання дитини, Ви можете отримати його копію, але виконання рішення може відбутися лише з моменту набрання рішенням законної сили.

Здравствуйте, Олеся!

Согласно нормам статьи 157 Семейного кодекса Украины, вопрос о воспитании детей решается родителями совместно. Тот из родителей, который проживает отдельно от ребенка, обязан принимать участие в его воспитании и имеет право на личное общение с ребенком, а второй из родителей, который проживает с ребенком, не должен препятствовать общению ребенка с другим из родителей.

Также, статья 160 Семейного кодекса Украины регламентирует, что место проживания ребенка, который не достиг 10 лет, определяется по согласию родителей.

В случае, если ребенок достиг 10 лет, то данный вопрос решается по общему согласию ребенка и родителей, а при достижении 14 лет - ребенок сам определяет свое место проживания.

Положение об определении места проживания ребенка, в случае спора между родителями, закреплено в статье 161 Семейного кодекса Украины, в которой указано, что если родители не пришли к согласию по поводу места проживания их малолетнего ребенка, то спор между ними может быть разрешен органом опеки и попечительства или в судебном порядке.

Таким образом, действующее законодательство Украины дает возможность супругам прийти к обоюдному решению вопроса касательно места проживания ребенка, а в случае спора - обратиться в орган опеки и попечительства или в суд.

При этом, длительное время при рассмотрении дел об определении места проживания ребенка в судах Украины существовала практика неуклонного соблюдения судами Декларации прав ребенка от 20.11.1959 года, а именно п.6, согласно которому малолетний ребенок не должен, кроме случаев, когда имеют место исключительные обстоятельства, быть разлучен с матерью.

Сейчас ситуация изменилась. Так, Верховным судом Украины в составе коллегии судей Кассационного гражданского суда было принято постановление от 30 мая 2018 года по делу № 343/1500/15-ц, в котором по конкретной ситуации определено место проживания ребенка с отцом, так как это соответствует интересам ребенка. В данном случае, Верховный Суд Украины, отменив решение Апелляционного суда, поддержал позицию суда первой инстанции, согласно которой брак между супругами расторгнут, а место проживания трех малолетних детей определено с отцом. Свою позицию Верховный Суд Украины обосновал тем, что мать малолетних детей регулярно употребляла спиртные напитки, неоднократно оставляла детей без присмотра, а также дважды в течении одного года привлекалась к административной ответственности за уклонение от исполнения предусмотренных законодательством обязанностей по обеспечению необходимых условий жизни, учебы и воспитания несовершеннолетних детей.

Верховный Суд Украины пришел к выводу, что решающим фактором при определении места жительства ребенка является приоритет интересов самого ребенка. Свой позицию суд аргументировал учитывая практику Европейского суда по правам человека, положения Конвенции ООН по правам ребенка 1989 года, а также положения Семейного кодекса Украины и Конституции Украины.

Так, в решении Европейского суда по правам человека по делу «М.С против Украины» от 11 июля 2017 года Европейский суд по правам человека отметил, что в таких делах основное значение имеет решение вопроса о том, что является наилучшим для ребенка.

Практика показывает, что, на сегодняшний день, как в украинском правовом поле, так и в международном, во всех решениях, которые касаются детей, интересы детей должны иметь первоочередное значение.

При этом, Европейский суд по правам человека в своем решении обозначил, что при определении наилучших интересов ребенка в каждом конкретном деле нужно учитывать два аспекта: 1) сохранение связей ребенка с семьей, кроме случаев, когда семья является неблагополучной; 2) обеспечение развития ребенка в безопасной, устойчивой среде. При этом, интересы ребенка в каждом конкретном случае могут превышать интересы родителей. Таким образом, судебная практика сводится к тому, что при определении места жительства ребенка, в первую очередь судами должны учитываться интересы ребенка, а не родителей.

Также, следует отметить, что в решении Европейского суда по правам человека по делу «Цаунегер против Германии», большинство европейских государств пришли к единому мнению, что решение по поводу установления опеки над ребенком должно быть принято, учитывая интересы ребенка.

Таким образом, исходя из вышеизложенного, можно сделать вывод, что в случае спора между родителями об определении места жительства их ребенка, первоочередное значение имеет интерес самого ребенка, при этом как мать так и отец имеют равные права проживать с ребенком и суды при разрешении подобных споров должны исходить из того, проживание с кем из родителей будет наилучшим для ребенка, учитывая наличие стабильной работы, жилья, отсутствие факта привлечения к административной ответственности за уклонение одного из родителей от выполнения родительских обязанностей, положительная характеристика с места работы и т.д.

Всего доброго!

Удачи Вам!

Добрый день!

Расторжение брака не влияет на права родителей и не освобождает их от ответственности по отношению к ребенку. Важно определить, с кем из них будет проживать ребенок постоянно.

Семейный кодекс предусматривает:

• место проживания ребенка, не достигшего 10 лет, определяется по соглашению родителей;
• ребенку больше 10 лет – в рамках договоренности между родителями и ребенком;
• с 14 лет ребенок может самостоятельно определять свое место жительства.

В Семейном кодексе Украины предусмотрена возможность заключения родителями договоров «О порядке участия родителей в воспитании и содержании ребенка». Это позволяет защитить интересы детей и избежать конфликтов, уменьшить негативные последствия.

Договор «О порядке участия родителей в воспитании и содержании ребенка» заключается с обязательным нотариальным удостоверением. Если он не исполняется – нотариус накладывает на него исполнительную надпись. Это позволяет обеспечить его принудительное исполнение, минуя обращение в суд.

Стороны могут предусмотреть в договоре любые положения по обеспечению и воспитанию ребенка, которые четко не регулируются законодательством, но требуют обязательного согласования родителей.

Если Вы с бывшим мужем не можете решить самостоятельно с кем будет проживать ребенок, такой вопрос решается органами опеки и попечительства при местных органах исполнительной власти (зачастую это службы по делам детей) или судом.

Образец договора здесь: https://drive.google.com/file/d/1pqpFDmi8O13igohJu...