Насильно высиляют с квартиры.

Добрий вечір.

Щодо Вашого питання зазначаю наступне:

Відповідно до статей 16, 386, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що відповідає змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

1-й варіант. За нормою статті 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Слід зауважити, що відсутній член сім’ї своїх прав автоматично не позбавляється. Для цього власнику потрібно звернутися до суду. Вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник квартири має право згідно статті 391 Цивільного кодексу України.

Як видно з цих положень, особа має не проживати разом з власником майна в його квартирі як мінімум один рік і така його відсутність впродовж року має бути без поважних причин. У позовній заяві ви вказуєте строк, протягом якого особа не проживає у квартирі, і саме відсутність особи впродовж не менше як один рік в квартирі без поважних причин потрібно довести суду. Доказами відсутності особи в квартирі впродовж року можуть бути показання свідків - сусідів чи інших мешканців квартири; складені акти комісією, створеною ОСББ, органом місцевого самоврядування і т.д.. Відсутність особи за місцем проживання.

Не слід забувати, що відповідач у справі може заперечувати в задоволенні позовних вимог, зазначивши поважність причин своєї відсутності впродовж року, а тому суд може визнати поважними причини такої відсутності. Поважними вважаються, наприклад, зміна власником квартири замків та фактичний недопуск особи до житла, тимчасовий виїзд особи у зв'язку з роботою, навчанням, з метою лікування чи необхідністю догляду за престарілими батьками, призов на військову службу, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження чи позбавлення волі.

2-й варіант. Відповідно до статті 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

За ст.116 ЖК України виселення без надання іншого жилого приміщення здійснюється, якщо особа, що проживає з наймачем жилого приміщення, систематично руйнує та(або) псує жиле приміщення чи використовує його не за призначенням, порушує правила співжиття, робить проживання з ним в одному будинку(квартирі) неможливим для інших, а застосовані раніше заходи запобігання та(або) громадського впливу були безрезультатними.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

В такому разі потрібно збирати докази того, до особи вживалися заходи запобігання такої поведінки та здійснювався громадський вплив. Відповідно, власник квартири повинен зібрати мінімум дві, а то і більше (що підтвердить систематичність дій бувшого члена сім»ї) копій скарг до місцевого відділку поліції, до адміністративної комісії при виконкомі чи до самого органу місцевого самоврядування.

Так, Верховний Суд в постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 201/10697/16-ц , скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову жінки, власниці квартири про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідача, бувшого чоловіка, та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі ст.116 ЖК України, вказав на наступне.

Згідно з частинами другою та третьою статті 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано і інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК УРСР, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно зі статтею 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР.

Відповідно частини першої статті 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.

Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував відсилковий характер статті 157 ЖК УPCP саме до положень частини першої статті 116 ЖК УPCP, не звернув уваги на те, що спірне житло належить позивачу на праві власності, у зв'язку з чим виселення членів сім'ї власника квартири згідно зі статтею 157 ЖК УPCP проводиться саме у випадках та на підставах, встановлених частиною першою статті 116 ЖК УPCP без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не перевірив наявність/відсутність систематичного порушення відповідачем правил співжиття та вжиття заходів попередження або громадського впливу відносно нього, які не дали позитивних результатів, чи є припинення шлюбних відносин підставою для виселення, тобто спору по суті не вирішив та дійшов передчасного висновку про відмову в позові ОСОБА_1, помилково вказавши на неправильне застосування судом першої інстанції норм права.

При цьому апеляційний суд не зазначив, які саме норми права підлягали застосуванню.

Крім того, апеляційний суд взагалі не звернув уваги на те, що, крім посилань на положення статті 116 ЖК УРСР, позивач, як і районний суд, посилались на норми статті 319, 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Проте зазначеним обставинам апеляційний суд взагалі не надав правової оцінки.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року скасувати, справу передатина новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3-й варіант. Сервітут – право користування чужим майном може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч.1 ст.401 ЦК України).

У випадку подружжя, коли один з таких є власником житла, а інший після укладення шлюбу заселяється у таке житло, останній набуває особистий сервітут — право користуватися житлом свого чоловіка/дружини.

Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно приписів пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Частиною другою статті 406 ЦК України визначено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Один з колишнього подружжя може виселити іншого, якщо встановлено, що він є володільцем спірного житла та якщо суд це визнає на підставі обставин, які мають істотне значення. У цьому випадку - це неможливість проживати у своєму житлі. та жити в орендованій квартирі.

Верховний Суд у справі № 702/101/18 від 10 серпня 2019 року переглядаючи дану справу за ініціативи позивача, із висновками судів попередніх інстанцій, не погодився.

Як вбачається із запропонованого судового рішення, колишній чоловік звернувся до суду з позовною заявою до своєї колишньої дружини про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку. Шлюб між сторонами розірвано. Натомість колишня дружина до цього часу продовжує проживати у спірному будинку та чинить перешкоди у користуванні майном позивача. У зв’язку із наведеним позивач вважав за можливе просити суд позбавити свою колишню дружину права користування будинком та примусово її виселити із вказаного житлового будинку.

Судами першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено.Такі рішення суди вмотивували тим, що позивачем не доведено його порушення прав на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Відповідач як дружина позивача, була вселена власником житла, в якому продовжує проживати і після розірвання шлюбу, а тому вона не втратила права користування жилим будинком».

Касаційний суд вказав на наступне.

Стаття 321 ЦК України гарантує непорушність права власності.

Відповідно до ст.391 ЦК України, одночасно як засіб відновлення свого права власнику майна надано право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітута як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

У даній справі відповідач вселилась у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Після розірвання шлюбу, відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна (ч.2 ст.496 ЦК України).

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18).

Також, в справі № 357/7940/16-ц рішенням суду першої інстанції позов власника будинку про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення було задоволено. Суд мотивував рішення тим, що відповідач, не будучи членом її сім'ї позивача, відмовляється добровільно виселитися, з будинку позивача, внаслідок чого порушує право власності і чинить власнику будинку перешкоди в користуванні нерухомим майном.

Втім, апеляційний суд зазначене рішення скасував, в позові відмовив оскільки відповідач проживає у спірному будинку як колишній член сім'ї власника житла, тому підстави для його виселення відсутні.

Але Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду постановою від 27 лютого 2019 року визнав законним і обґрунтованим саме рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що цивільним законодавством не передбачене збереження права користування житлом за відповідачем, який хоч і правомірно вселився у спірний будинок, але його право припинилося, оскільки на час розгляду справи він перестав бути членом сім'ї власника.

Суд врахував, що відповідач свого часу перебував у шлюбі дочкою позивача, яка померла, а також той факт, що сторони не пов'язані спільним побутом і не мають взаємних прав та обов'язків.

Отже відповідач проживав у спірному будинку в якості члена сім'ї (чоловік померлої дочки позивача) і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідно до частини другої статті 496 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У разі необхідності детальнішої консультації, звертайтесь через мій профіль.

Доброго вечора, Оксано!

Правила реєстрації місця проживання (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%B...):

26. Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:

заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11;

рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

свідоцтва про смерть;

повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспорта померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;

інших документів, які свідчать про припинення:

підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні);

підстав для перебування бездомної особи на обліку/для отримання бездомною особою соціальних послуг у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту (письмове повідомлення соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту);

підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Эта квартира оформлена на маму бывшего мужа - якщо мама колишнього чоловіка є власником даної квартири, то з юридичної точки зору ні Ви, ні ваш колишній чоловік не маєте ніяких прав на неї.

Реєстрація місця проживання дає лише право на проживання у житлі, однак не робить Вас його власником.

При цьому, виписати Вас у судовому порядку може лише власник житла, тобто мама колишнього чоловіка, або ж Ви можете зробити це самостійно, добровільно подавши заяву в ЦНАП про зняття з реєстрації місця проживання.

Однак, у даній ситуації необхідно знати чи маєте Ви інше житло для проживання. Якщо ні, то вважаю, що навіть у судовому порядку Вас не знімуть з реєстрації місця проживання та не виселять з квартири, яка належить матері вашого колишнього чоловіка на праві власності. Адже, внаслідок задоволення судом такого позову Ви можете стати безхатченком, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин даної справи.

Тривалий час проживання у спірній квартирі/будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати квартиру/будинок житлом цієї особи в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18.

Корисна стаття: https://advokatpost.com/try-varianty-vyselennia-ko...

Звертайтесь, якщо буде потрібна допомога.

Всього Вам доброго!

Добрый вечер. Поскольку собственником квартиры является мать вашего мужа, то она имеет право распоряжаться недвижимостью по своему усмотрению. Вы право собственности на эту квартиру не имеете, даже несмотря на длительный период проживания в ней, поэтому от вас могут требовать покинуть ее, как в судебном порядке, так и добровольно.

Добрий вечір, Оксана!

Вы зареєстровані в квартирі, тому маєте право в ній проживати на законних підставах.

При цьому, право власності на частину квартири, Вы не маєте.

У свою чергу, не Ваш колишній чоловік, а його матір, як власник житла, примусово без Вашої на те згоди, лише в судовому порядку, може Вас виселити з вказаної квартири.

Так, правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України, Житловим кодексом Української РСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право користування житловим приміщенням охоплюється статтею 47 Конституції України та статтею 379 ЦК України та визнає право особи використовувати житлове приміщення для проживання та забезпечення її потреб.

Згідно статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Місцем проживання особи визнається житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

За вимог статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, у тому числі, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Відповідно до ч.4 ст.9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010 року.

У п.36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

При вирішення цього спору суд також ураховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У свою чергу, Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Згідно роз'яснень, викладених у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 р. № 2, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї, за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім»ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а вразі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Враховуючи наведені приписи статей 71, 72 Житлового кодексу України, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, саме підстави щодо поважності причин не проживання для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, підлягають доказуванню учасниками спору та дослідженню судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети».

Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відносно доказів, які можуть бути прийняті судом на підтвердження факту не проживання особи за місцем мешкання протягом певного часу, слід виходити з загальних положень глави 5 ЦПК України.

Згідно з пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Всього доброго!

Незважаючи на відсутність у Вас права власності на квартиру, Ви маєте право проживання, користування нею, адже Ви законно вселені в цю квартиру. Припинення шлюбу не позбавляє Вас цього права. Якщо Ви не будете відсутні понад один рік без поважних причин, власниця не буде мати підстав для звернення до суду про виселення. Якщо Вас змусять бути відсутньою під примусом, подайте заяву до поліції, збережіть її копію, яка буде доказом поважності причини відсутності у разі судового спору.

Прав на квартиру Вы не имеете.

Пока Вы прописаны в квартире- Вы имеете право проживать

Но свекровь Вас может снять с регистрации всудебном порядке и суд будет на ее стороне 100% . И все судебные издержки лягут на Вас

И выселить Вас.

Кроме того может подселить Вам кого то- пока будут суды или просто так.

Так что если Вы не договоритесь со свекровью - жить ВАМ не дадут на законных основаниях и по итогу выселят .

Доброго дня!Якщо Ви зареєстровані у квартирі то можете проживати у ній до набрання законної сили рішенням суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням або виселення.

Однак, право на частку квартири у Вас відсутнє, оскільки власником є мати вашого чоловіка.

Крім того, саме їй належить право вселяти будь-кого у квартиру, тому ви не можете заборонити їй це робити.

Здравствуйте.

Ситуация в следующем. Проживаю в квартире 12 лет. В квартире прописаны бывший муж и я.

Регистрация места жительства дает Вам право на проживание. Где ребенок зарегистрирован?

Эта квартира оформлена на маму бывшего мужа. По решению суда сын должен был проживать с отцом но проживал со мной по достижению 10 лет.

Это существенно ухудшает Ваше положение. Собственник квартиры может обратиться в суд с иском о принудительном снятии с регистрации; и позитивные шансы велики.

Подскажите, с юридической точки зрения имею ли я право на часть квартиры или в данной ситуации смена места жительства не неизбежна? С юридической точки зрения какие я имею права?

На квартиру Вы никаких прав не имеете. Вы имеете право на проживание. Вам нужно пересматривать решение суда о месте жительства ребенка.

Добрий день! Закон не обмежує власника помешкання у виборі осіб, котрих він може прописати у своїй квартирі. Це можуть бути як близькі та дальні родичі, так і зовсім сторонні особи. Головне у цьому питанні – письмова згода власника та ініціатива самої особи, яка бажає зареєструватись за певною адресою. Щодо Вашого питання: имею я право на часть квартиры? Відповідь - ні, Ви не маєте права ніякого на дану квартиру, право володіння та розпорядження квартирою, є лише у матері колишнього чоловіка. Питання: С юридической точки зрения какие я имею права? Відповідь - якщо Ви зареєстровані, то маєте лише право проживати в даній квартирі і поки що ніхто Вас не зможе виселити з неї. Виселити Вас зможуть лише за рішенням суду та ще у разі відсутності Вас півроку за місцем реєстрації.

Доброго дня!

По Вашому питанню повідомляю наступне:

Лише мати Вашого чоловіка може вимагати від Вас зняття з реєстрації та виселення, або добровільно або через суд - рішенням яке набрало законної сили , адже прописка дає лише право користування майном, тому якщо матір чоловіка забажає вона може Вас виселити через суд.

Якщо в квартирі зареєстровано дитину , вона має там проживати незалежно від бажання власника.

Якщо Ви розлучені та батько позбавлений батьківських прав рішенням суду, то Ви як мати дитини маєте право проживати разом з дитиною у квартирі де вона зареєстрована.

Якщо все ж таки дитина там не зареєстрована власник зможе у суді зняти Вас з реєстрації за наявності доказів і причин для цього.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня, Оксано!

Якщо коротко - у Вашій ситуації немає чіткої відповіді на Ваше питання! На жаль, все залежить від конкретних обставин справи і оцінки їх судом. Вашу ситуацію (особливо в світлі практики українських судів) можна тлумачити по-різному, хоча й у Вас є деякі шанси довести наявність свого права на проживання в цій квартирі, але мова йде ЛИШЕ про право на проживання в квартирі, а не на частину квартиру чи можливість родичам перешкодити проживати у цій квартирі, оскільки у Вас немає права власності на квартиру чи якогось виключного права користування квартирою (наприклад, оренди).

Давайте трохи систематизуємо інформацію, виходячи з наявних даних. Справа в тому, що судові рішення у подібних справах, на які, зокрема, посилаються колеги, мають свої унікальні обставини і кожна ситуація, незважаючи на зовнішню схожість, мають свої особливі обставини справи. До речі, різноманітну судову практику щодо Вашої теми можна почитати ось тут: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Oglya...

1) справа в тому, що не Ваш колишній чоловік, а саме мама колишнього чоловіка є власником квартири, в якій Ви проживаєте. А тепер зверніть увагу на абз. 1 ч. 1 ст. 405 ЦК України: "Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону". В цьому випадку виникає питання, чи мама колишнього чоловіка проживає з Вами у квартирі, чи взагалі вона є членом Вашої сім'ї за ознаками спільного проживання, спільного ведення побуту і т.д. чи ні? Якщо ні, то в такому випадку на цю статтю і на це право не варто розраховувати, оскільки не факт, що у Вашому випадку виникло право сервітуту.

2) власник квартири у будь-якому випадку має право на захист свого права власності і може подати позов про Ваше виселення, однак чи задовольнять позов залежить від багатьох обставин, серед основних я б виділив такі:

- чи є у Вас тривалі зв'язки з квартирою як зі своїм житлом, тобто як довго Ви проживаєте у вартирі, чи Ви оплачуєте комунальні послуги, чи робили там ремонт, чи підтримуєте її в належному стані і так далі (скоріше за все, що так, і тому практика ЄСПЛ може бути на Вашому боці, оскільки ця квартира для Вас - це житло, а житло можна позбавляти в особи лише у ВИНЯТКОВИХ випадках). Ось декілька рішень Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), які корисні для Вас (легко знайти в гуглі): рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини, рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" Європейський суд з прав людини .

- чи є у Вас інше житло, в якому Ви могли б проживати. Ця обставина явно на Вашу користь, знову ж таки потрібно використовувати вищезазначену практику ЄСПЛ, оскільки виселення Вас із квартири це винятковий захід втручання у Ваші права на житло і явно не відповідає меті захисту права власності. + Ви з дитиною, що є для Вас додатковим аргументом.

- чи є де проживати власнику квартири і родичам, яких він/вона хоче туди поселити. Як бачимо, Верховний Суд використав це як аргумент у справі https://verdictum.ligazakon.net/document/87053022?...

Як на мене, то виходячи з вище наведеного, то у Вас є достатньо непогані шанси захистити своє право на проживання у квартирі, тому що Ви тривалий час проживаєте у квартирі з сином, ця квартира стала Вашим житлом у розмінні практики ЄСПЛ, а також через те, що Ви не маєте іншого житла. В будь-якому випадку, якщо навіть програєте суд першої інстанції (якщо буде суд), то не падайте духом і подавайте апеляцію (якщо подана апеляційна скарга, то рішення суду першої інстанції ще не набрало законної сили і тому Вас ще не матимуть права виселяти, поки розгляд в суді апеляційної інстанції не завершиться).

Успіхів Вам!

З повагою, Олег Доценко!

Вопрос первый: оформленная на мать б/м квартира должна иметь конкретные основания - приватизация, дарственная, наследство, купля-продажи (купля за средства матери).

"ПОРЯДОК надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%...) -

обратитесь в порядке приведенного Порядка (или в БТИ) об информации касательно основания (сделки) и ее сторон в приобретении квартиры.

Вопрос второй: очередность оформления квартиры - до или после вселения Вас с мужем в квартиру.

Вопрос третий: за чьи средства содержалась квартира в течение 12 лет.

Все эти вопросы имеют основания полагать и требовать признания квартиры общей (с Вашим участием) совместной собственностью; в худшем случае возмещения Вам расходов по участию в содержании квартиры.

Доброго Дня

Щодо вашого питання

Проживати в зазначеній квартирі ви маєте право,

Щодо ваших юридичних прав то дійсно ви не є власником майна, але це не позбавляє вас права користування.

Щодо наявності примусового виселення вас з квартири то зазначене можливо зробити лише за наявності вагомих підстав та не проживання Вами у зазначеній квартирі у термі б 6 місяців, і лише в судовому порядку

Щодо підсилання родичів тощо то рекомендую визивати поліцію у всіх незрозумілих та конфліктних ситуаціях.

Успіхів