чи можуть виселити з житла примусово?

1\2 принадлежит наследнику и если у Вас нет от наследника расписки что он получил деньги и оформит в дальнейшем 1\2 часть дома на Вас - он имеет право со своей половины выселить и распоряжаться своим наследством в полном обьеме

Доброго дня!

договори купівлі-продажу мають укладатися у письмовій формі з обов язковим нотаріальним посвідченням права власності з внесенням даних до реєстру.

Наразі якщо у Вас немає у наявності письмових розписок від спадкоєця , щодо переоформлення майна на вас та про одержання ним грошових коштів, то він може у будь-який момент як власник на підставі свідоцтва про право на спадщину - виселити Вас з будинку через суд, адже ви не набули прав власності на будинок тому перебування там з вашого боку є незаконним . Після рішення суду про виселення він може розпорядитися своїм власним майном як забажає.

нажаль без документів буде саме так для Вас!З повагою,

Костянтин Гончаренко

Добрий день, Тетяна!

Придбання житлового будинку, можливе лишена підставі договору куплівлі-продажу, з реєстрацією права власностіу реестрі речових прав.

Відповідно до статті 655 Цивільного Кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 181 Цивільного кодексу України встановлює, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Даний правочин укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За статтею 658 ЦК України право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Іншими словами, це положення законодавства означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише сааме майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Продавець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права.

Необхідний перелік документів для вчинення правочину для продавця:

1. Паспорт та ідентифікаційний номер;
2. Свідоцтво про шлюб (якщо квартира набувалась/набувається у стані подружжя, у такому випадку, дружина/чоловік дає нотаріально засвідчену згоду на продаж/купівлю даної квартири);
3. Правовстановлюючі документи;
4. Технічний паспорт на житло;
5. Експертна оцінка нерухомості;
6. Довідка про склад сім᾽ї;
7. Довідка про відсутність заборгованості по оплаті комунальних послуг;
8. Свідоцтво про народження дітей та дозвіл від опікунських органів на продаж (якщо діти мають частку в житлі або там зареєстровані).

Необхідний перелік документів для вчинення правочину для покупця:

1. Паспорт та ідентифікаційний номер;
2. Паспорт та ідентифікаційний номер дружини/чоловіка покупця (якщо таке має місце);
3. Свідоцтво про шлюб (якщо квартира набувається у стані подружжя, у такому випадку, дружина/чоловік дає нотаріально засвідчену згоду на купівлю даної квартири);
4. Свідоцтво про зміну прізвища, ім’я, по-батькові (якщо таке має місце).
5. Уразі продажу земельної ділянки Витяг ДЗК.

Документами що посвідчують право власності: на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів:

• Нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором;
• свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах);
• свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя;
• договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно;
• договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно;
• договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотеко держателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки;
• рішенням суду;
• договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.

Документами що посвідчують право власності на земельну ділянку є державний акт, а на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без змін її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину.

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору.

При посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна нотаріус обов’язково:

• встановлює особи сторін по договору, перевіряє їх дієздатність та правоздатність, з’ясовує дійсність намірів сторін договору;
• перевіряє законність наданих для посвідчення договору купівлі-продажу документів;
• перевіряє відсутність податкових застав, арештів, заборон та будь-яких інших обтяжень щодо сторін та відчужуваного нерухомого майна.

Нотаріусом, який посвідчив договір купівлі-продажу, реєструється перехід права власності від продавця на покупця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Договір купівлі-продажу є підставою для проведення розрахунків між сторонами. Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Вам треба вирішувати питання щодо договору куплівлі-продажу, з реєстрацією права власностіу реестрі речових прав, або повернення належних Вам коштів, в тому числі у судовому порядку.

Якщо Ви зареєстровані у житловому будинку, то без добровільної згоди, Вас можливо виселити лише в судовому порядку.

Так, правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України, Житловим кодексом Української РСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право користування житловим приміщенням охоплюється статтею 47 Конституції України та статтею 379 ЦК України та визнає право особи використовувати житлове приміщення для проживання та забезпечення її потреб.

Згідно статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Місцем проживання особи визнається житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

За вимог статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, у тому числі, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Відповідно до ч.4 ст.9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010 року.

У п.36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

При вирішення цього спору суд також ураховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У свою чергу, Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Згідно роз'яснень, викладених у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 р. № 2, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї, за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім»ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а вразі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Враховуючи наведені приписи статей 71, 72 Житлового кодексу України, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, саме підстави щодо поважності причин не проживання для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, підлягають доказуванню учасниками спору та дослідженню судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Всього доброго!

Доброго Дня

Погоджуюсь з думками колег про можливість виселення.

У разі придбання 1/2 будинку при отиманні-видачі розписки ви укладали договір купівлі-продажу, та зазначений договір підлягав нотаріальному оформленню, окрім купівлі продажу будинку вирішувалась питання і земельної ділянки.

Також важливим є питання чи ви зареєструвались у будинку та як оформили порядок реєстрації у будинку.

У разі відсутності державної реєстрації договору купівлі продажу підставами для виселення є

Наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ними, члени сім’ї власника квартири:

систематично руйнують або псують жиле приміщення;

використовують приміщення не за призначенням;

систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі

Заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними(підтвердження: постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження тощо)

Особи самоправно зайняли жиле приміщення

Визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер

Припинення трудових відносин робітників і службовців з підприємством, установою, організацією за власним бажанням у випадку надання їм службового жилого приміщення (квартири)

Також рекомендую перевірити порядок реєстрації зазначеного вами нерухомого майна в реєстрі https://kap.minjust.gov.ua/services?product_id=1, та проаналізувати наявні у вас документи на руках, можливо показати документи нотаріусу чи юристу, не виключайте можливості що ви стали частиною схеми аферистів.

Успіхів

Доброго дні! Відповідно до цивільного кодексу україни договір купівлі - продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі завірений нотаріусом, та обовязкова реєстрація вказаного договру.В іншому випадку Ви таож не маєте права власності, на нерухоме майно якщо не зареєстрували таке право. Тому раджу перевірити Ваші документи на придбання будинку. і так дійсно, якщо ви не маєте права власності на іншу частину будинку справжній власник має право Вас виселити.

Цивільний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3252):

"Стаття 657. Форма окремих видів договорів купівлі-продажу

1. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.";

"Стаття 220. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору

1. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним...".

Подайте продавцю письмову заяву-претензію (рекомендованим листом з повідомленням про вручення або (для суворості) через нотаріуса (щоправда, буде коштувати)) про повернення коштів під страхом ( у випадку відмови) звернення до суду.