Задайте вопрос юристу

885 юриста готовы ответить сейчас

Ответ за ~15 минут

Задать вопрос на сайте

Трудовое право, 24 сентября 2021, вопрос №49451

Имеют ли право увольнять невакцинированных?

Здравствуйте, подскажите пожалуйста, сегодня на работе руководство сказало, либо вакцинироваться, либо увольнение. Вакцинироваться не буду, буду писать заявление на увольнение. Хотела узнать, имеют ли они право увольнять. Работаю продавцом обуви

Ответы юристов (3)

    Карпенко Андрій Володимирович

    Добрий вечір!

    1. Вакцинація не є загальнообов’язковою для усіх категорій громадян.
    2. Вакцинація є обов’язковою щодо проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.
    3. Щеплення проти Ковіду достатньо не врегульована законом, але може бути визнана обов’язковою для окремих категорій професій та посад.
    4. Відмова від вакцинації окремих категорій професій та посад може бути підставою для відсторонення, але не для звільнення.
    5. Період відсторонення працівника від роботи не враховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку.
    Адвокат  Євген Олександрович
    Адвокат Євген Олександрович 3 года назад

    Адвокат, г. Киев, 31 год опыта

    Добрий вечір!

    Вакцинація в Україні проти Covid-19 є добровільною і безкоштовною.

    Відповідно до статті 284 ЦКУ надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

    Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров'я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 Основ пацієнта.

    Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

    Крім того, у пункті 3 своєї Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов'язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

    Відповідно до статті 2-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров’я, не допускається.

    Слід зауважити, що статтею 43 Конституції України також гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

    З ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір може бути розірвано, зокрема у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що перешкоджає продовженню даної роботи (пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП). Водночас таке звільнення може бути проведено лише на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров’я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов’язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров’я (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9).

    Зауважимо, що звільнення працівника з цієї підстави не є заходом дисциплінарного стягнення.

    Згідно зі статтею 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

    Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни – це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків. Отже, відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

    Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

    Враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

    Таким чином, дії директора ліцею, є незаконними.

    Ви маєте право подати скарги до Державної інспекції праці, управління освіти місцевої та обласної державної адміністрації, Міністерство освіти і науки України для проведення перевірок та вжиття заходів реагування.

    При подачі скарг, крім тих, які зазначені вище, рекомендую посилатися на діючі нормативно-правові акти, що стосуються звернень громадян:

    КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

    (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141):

    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%...

    "Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк".

    ЗАКОН УКРАЇНИ

    Про звернення громадян

    від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР

    (Витяг)

    Стаття 1. Звернення громадян. Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

    Стаття 4.Рішення, дії (бездіяльність), які можуть бути оскаржені

    До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

    – порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

    – створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

    – незаконно покладено на громадянина які-небудь обов’язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

    Стаття 5.Вимоги до звернення

    Звернення адресуються органам державної влади до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

    Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим.

    Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв’язку через визначені контактні центри, телефонні “гарячі лінії” та записується (реєструється) посадовою особою.

    Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства.

    Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).

    У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання. Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь.

    Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.

    Стаття 8. Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню

    Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

    Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

    Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

    Стаття 20. Термін розгляду звернень громадян

    Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання.

    Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

    Стаття 18. Права громадянина при розгляді заяви чи скарги

    Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

    • особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
    • знайомитися з матеріалами перевірки;
    • подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
    • бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
    • користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
    • одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

    Стаття 19. Обов’язки органів державної влади, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг

    Органи державної влади їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані:

    • об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
    • на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
    • забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв’язку з заявою чи скаргою рішень;
    • письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
    • вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об’єднання громадян за місцем проживання громадянина;
    • у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз’яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
    • не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
    • особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

    Всього доброго, успіхів Вам!

    Фисун Богдана Владимировна
    Фисун Богдана Владимировна 3 года назад

    Адвокат, г. Запорожье, 8 лет опыта

    Доброго дня шановна Олено! Відповідно до Статті 5 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину Ов'єдо, 4 квітня 1997 року, Будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи.Такій особі заздалегідь надається відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики. Відповідна особа у будь-який час може безперешкодно відкликати свою згоду !!! Тобто інакше кажучи, Вас не можуть примусом або насильно заставити робити щеплення, яке Ви робити не бажаете. І відповідно звільнення на цій підставі буде противозаконним.


Похожие вопросы


Кодексы Україна

Кодекс України з процедур банкрутства Кодекс цивільного захисту України Кримінальний процесуальний кодекс України Митний кодекс України Повітряний кодекс України Податковий кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України Цивільний процесуальний кодекс України Кримінально-виконавчий кодекс України Господарський кодекс України Цивільний кодекс України Сімейний кодекс України Земельний кодекс України Кримінальний кодекс України Водний кодекс України Кодекс торговельного мореплавства України Про надра Лісовий кодекс України Господарський процесуальний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330) Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-21) Житловий Кодекс Української РСР Європейський кодекс соціального забезпечення Бюджетний кодекс України

Новое в блогах Юристи.UA