Начните консультацию с юристом онлайн
Можно лі подати на розлучення з дружиною під час воєнного положення України, коли є дитина 2 роки і 11 місяців. І намагатися зберегти право на проживання дитини з батьком.
Похожие вопросы
Кодексы Україна
Кодекс України з процедур банкрутства Кодекс цивільного захисту України Кримінальний процесуальний кодекс України Митний кодекс України Повітряний кодекс України Податковий кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України Цивільний процесуальний кодекс України Кримінально-виконавчий кодекс України Господарський кодекс України Цивільний кодекс України Сімейний кодекс України Земельний кодекс України Кримінальний кодекс України Водний кодекс України Кодекс торговельного мореплавства України Про надра Лісовий кодекс України Господарський процесуальний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330) Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-21) Житловий Кодекс Української РСР Європейський кодекс соціального забезпечення Бюджетний кодекс УкраїниНовое в блогах Юристи.UA
Ответы юристов (14)
Адвокат, г. Киев
Можно лі подати на розлучення з дружиною під час воєнного положення України, коли є дитина 2 роки і 11 місяців. І намагатися зберегти право на проживання дитини з батьком.
Доброго вечора, військовий стан ніяким чином не вплаиває на подібні цивільні права та обов'язки, і ви маєте право звернутися до суду із позовом про розлучення, та визначення місця проживання дитини із батьком. але майте на увазі, що судова практика стоїть на позиції, що дитина залишається із мамою. Для того. щооб дитину залишили із батьком, мати має бути накроманкою, алкоголічкою, та взагалі вести асоціальне життя, тому шанси тут мінімальні
Чому батько має не рівноцінні права на дитину? Пріоритет йде на матір... Якщо при розмові з матерью-вона говорить що не хоче проводити час з дитиною. І є бажання будувати свою кар'єру.
Адвокат, г. Киев
На бумазі батьки мають рівні права, а на практиці, ні, якось так склалася судова практика... якщо будуть зібрані докази, що мати не хоче займатися дитиною, та ухиляється від її виховання, то все тоді можливо
Адвокат, г. Киев, 30 лет опыта
Володимир!
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
ВАЖЛИВО: При цьому під забороною розлучення дитини з своєю матір’ю в контексті Декларація прав дитини слід розуміти не обов’язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція).
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України д итина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше , у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге , у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним ( п. п. 94-102. рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ( заява № 10383/09).
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulingerand Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ].З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. theCzechRepublic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання (див. рішення у справі К. і Т., зазначене вище, п. 173). Не може також бути виправданим захід, що роз'єднує сімейні зв'язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім'ї (див., наприклад, рішення у справі «Савіни проти України» (Saviny v.Ukraine), заява № 39948/06, п. 50, від 18 грудня 2008 року).
Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, Прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, де вказано, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Хоча Декларація про права дитини в розумінні Закону України «Про міжнародні договори України» не є міжнародним договором, однак не слід відкидати її рекомендаційного характеру, адже в тому числі така декларація є ефективним механізмом та інструментом захисту прав дитини в світовому масштабі.
Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
ВИСНОВОК: Згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією та Декларацією прав дитини.
А тому, покладаючи в основу судового рішення згоду дитини на проживання з одним з батьків, суд повинен проаналізувати, чи не порушує така згода положень Конвенції, та навести у судовому рішенні мотиви, з яких він дійшов висновку про необхідність узяти за основу саме думку дитини та надати їй перевагу по відношенню до інших доказів.
При наявності запитань звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися".
Всього доброго!
Юрист, г. Чернигов, 9 лет опыта
Доброго дня, Володимир!
Права батька дитини після розлучення фактично ніяк не звужуються і залишаються в тому ж обсязі, що і були в шлюбі.
Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати i батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Але в дійсності має місце своєрідне обмеження цих прав, що виражаєтсья у рішенні подружжя чи суду щодо визначення місця проживання дитини з одним з подружжя. Якщо батько погодився на проживання дитини з матір’ю, то очевидно й погодився обмежити себе у постійному спілкуванні з дитиною.
При цьому батько має право на побачення і спілкування з дитиною (ст.ст. 153, 157 СК України). А мати дитини не має права перешкоджати батькові, який проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.
Мирним шляхом питання про проживання та виховання дитини після розлучення вирішити можливо шляхом мирних переговорів та досягнення домовленостей. На підтвердження даних домовленостей можна укласти нотаріально завірений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, в якому батьки можуть визначити не тільки участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (тобто встановити графік зустрічей з дитиною), але і встановити місце проживання дитини та порядок її утримання.
Якщо все ж таки після розірвання шлюбу виникає спір з приводу місця проживання дитини необхідно пам’ятати наступне.
Сімейним кодексом України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. (Ст. 160 Сімейного кодексу України).
Органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Для того, щоб звернутися до органів опіки та піклування для вирішення питання місця проживання дитини один з батьків має подати такий перелік документів:
Отримавши зазначені документи, працівники органу опіки та піклування, детально їх вивчають, проводять бесіду з кожним із батьків, вивчають умови проживання кожного з них (складається акт обстеження умов проживання).
Прийняття рішення органом опіки та піклування по суті зазначеного питання має один недолік – інша сторона не може бути примушена виконувати таке рішення. Законодавство не передбачає будь-яких несприятливих наслідків у разі невиконання рішення органу опіки і піклування.
Визначення місця проживання в судовому порядку:
Якщо жоден із наведених вище варіантів не виявився ефективним, батьки не змогли знайти спільну позицію по цих питаннях, залишається єдиний варіант – звернутися до суду.
Розгляд зазначеної категорії справ обов’язково здійснюється за участю органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування подає до суду відповідний висновок, який є достатньо важливим фактором при прийнятті судом рішення щодо того, з ким залишити проживати дитину.
Висновок органу опіки і піклування:
Зараз розберемося, за якими критеріями орган опіки та піклування готує свій висновок щодо місця проживання дитини.
Обставини, що беруться до уваги:
Варто зазначити, що перелік обставин, що беруться до уваги, не є вичерпним. Органами опіки та піклування можуть братися до уваги також і інші обставини, що можуть мати істотне значення при вирішенні питання місця проживання дитини.
З метою забезпечення об’єктивності своїх висновків вказану інформацію органи опіки і піклування збирають з різних джерел, спілкуючись з різними особами.
Джерела інформації:
Стратегія дії в судових органах:
Вирішення зазначеної категорії справ в суді – надзвичайно складний, емоційний та непередбачуваний процес. Вирішення судом питання по суті здійснюється на підставі аналізу та співставлення усіх наявних доказів у сукупності.
Побудова чіткої та логічної позиції, яка всебічно доводитиме оптимальність залишення дитини з вами, і водночас спростування доказів іншої сторони – дозволить отримати перемогу у судових «змаганнях».
Звертаю увагу, що необхідно бути готовим до найнепередбачуваних дій з боку іншої сторони – неправдиві свідчення знайомих та інших осіб, залучених до справи, звинувачення в асоціальній поведінці, «ліві» висновки психологів, де дитині не рекомендовано проживати з вами і т.і. Усі, навіть найменші життєві промахи, будуть «прикрашені», прибільшені і подані на розгляд суду.
Вказаний наклеп, безумовно, без уваги не повинен залишатися з вашого боку, проте головний акцент має бути зроблений на взаємовідносинах з дитиною, а не на кривдження іншого з подружжя. Головний тезис має полягати в тому, що подальше проживання дитини з вами максимально сприятиме інтересами дитини, забезпечуватиме її гармонійне виховання та розвиток, становлення як особистості.
Як було вже зазначено вище, одним з головних фактором для прийняття рішення судом буде висновок органу опіки і піклування. Проте його не слід розглядати як безспірний доказ. В деяких випадках суд відходить від позиції органу опіки та піклування і може ухвалити протилежне рішення на підставі аналізу інших доказів. Також такий висновок може бути «розбито», як такий, що не є обґрунтований, особливо, якщо орган опіки та піклування поверхнево підійшов до його складання.
В будь якому випадку, незалежно від позиції органів опіки та піклування, ви повинні намагатися зібрати (бажано за участю сімейного юриста) повний спектр доказів, що в своїй системі та взаємозв’язку зможуть підтвердити необхідні обставини, і у суду не залишиться інших варіантів, як винести рішення на вашу користь.
Всі обставини, які з’ясовує орган опіки та піклування при складанні свого висновку, слід підтвердити також і власними доказами. Крім того, необхідні підтвердження можуть братися з інших додаткових джерел, зокрема, з пояснень інших осіб, вихователів, учителів дитини, батьків інших дітей.
В своїй позовній заяві варто «пройтися» по наступним питанням:
Висновки:
Суд приймає рішення щодо визначення місця проживання дитину із матір’ю або батьком на підставі аналізу цілого комплексу доказів. Сторона повинна переконати суд у тому, що проживання дитиною саме з ним/нею максимально сприятиме інтересам дитини, забезпечуватиме її гармонійне виховання та розвиток.
Якщо виникнуть додаткові питання, звертайтеся через кнопку "Звернутися".
При зверненні вказуйте свою е-пошту.
ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!
Адвокат, г. Киев, 30 лет опыта
Здравствуйте, Владимир!
Вы имеете право на подачу иска в суд о разводе, не смотря на военное положение в Украине, тем более если это вызвано интересами ребенка.
В Семейном кодексе Украины предусмотрены следующие основания для того, чтобы состоялся развод через суд.
-Наличие у супругов общих детей, которым еще не исполнилось 18 лет.
-Отсутствие согласия супруга на расторжение семейного союза.
Кроме того, расторжение брака через суд требуется в тех случаях, когда одна из сторон не возражает против развода, но уклоняется от выполнения соответствующей процедуры в органах ДРАЦС.
Чтобы сделать развод через суд, необходимо обращаться:в районный (городской) суд, если одновременно подается требование осуществить раздел общего имущества супругов;в районный (городской) суд, если есть спор о детях (о лишении родительских прав одного из родителей, об определении их места жительства, взыскании алиментов и т.п.).
Также важно определить, в какой именно суд необходимо обращаться.
В большинстве случаев подавать иск следует в суд по месту жительства ответчика.
По месту своего проживания можно подавать иски только тем истцам, у которых есть несовершеннолетние дети, или тем, кто болен и физически не может, например, ехать в другой район или город.
Если место жительства ответчика истцу неизвестно, подавать заявление нужно по последнему известному его местожительству.
Документы для расторжения брака в суде:
Главным документом, который подается для развода в суде, является исковое заявление, которое должно быть составлено в трех экземплярах (для истца, для ответчика и непосредственно для судебного органа).
Среди прочих для развода через суд нужно подготовить такие документы, как:-оригинал свидетельства о браке;-копию паспорта и кода налогоплательщика истца;-копию свидетельства рождения ребенка (детей);-документ, подтверждающий оплату судебного сбора.
При наличии вопросов, обращайтесь индивидуально через кнопку "Звернутися".
Всего доброго!
Адвокат, г. Киев, 30 лет опыта
Володимир!
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
ВАЖЛИВО: При цьому під забороною розлучення дитини з своєю матір’ю в контексті Декларація прав дитини слід розуміти не обов’язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція).
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України д итина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше , у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге , у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним ( п. п. 94-102. рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ( заява № 10383/09).
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulingerand Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ].З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. theCzechRepublic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання (див. рішення у справі К. і Т., зазначене вище, п. 173). Не може також бути виправданим захід, що роз'єднує сімейні зв'язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім'ї (див., наприклад, рішення у справі «Савіни проти України» (Saviny v.Ukraine), заява № 39948/06, п. 50, від 18 грудня 2008 року).
Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, Прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, де вказано, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Хоча Декларація про права дитини в розумінні Закону України «Про міжнародні договори України» не є міжнародним договором, однак не слід відкидати її рекомендаційного характеру, адже в тому числі така декларація є ефективним механізмом та інструментом захисту прав дитини в світовому масштабі.
Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
ВИСНОВОК: Згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією та Декларацією прав дитини.
А тому, покладаючи в основу судового рішення згоду дитини на проживання з одним з батьків, суд повинен проаналізувати, чи не порушує така згода положень Конвенції, та навести у судовому рішенні мотиви, з яких він дійшов висновку про необхідність узяти за основу саме думку дитини та надати їй перевагу по відношенню до інших доказів.
При наявності запитань звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися".
Всього доброго!
Адвокат, г. Киев, 25 лет опыта
Здравствуйте!
Ничего не изменилось в порядке процесса развода - подавайте исковое заявление о разводе.
По поводу места жительства ребенка:
Если родители так и не смогли достичь согласия относительно того, с кем из них будут жить дети, на основании ст. 161 СК спор между ними будет решаться судом или органом опеки и попечительства. При рассмотрении дела об определении места жительства ребенка при разводе суд определяет, кому из родителей отдать предпочтение в его воспитании. Важно понимать, что второй родитель не утрачивает права на участие в воспитании детей и личное общение с ними (ч. 2 ст. 157 СКУ).
Родителям, несогласным с принятым судебным решением об установлении места проживания малолетнего ребенка с матерью (отцом), предоставляется право на обжалование данного решения. Апелляционная жалоба составляется исключительно в письменном виде и направляется в суд, который вынес не устраивающее вас решение. Суд принимает вашу жалобу и передает ее вместе с делом в апелляционную инстанцию. Срок обжалования решения суда об определении места жительства составляет 10 дней с момента вынесения решения (ст. 294 ГПК Укрины).
Юрист, г. Сумы, 5 лет опыта
Доброго дня!
Якщо подружжя має дітей або не досягло спільної згоди щодо розірвання шлюбу в позасудовому порядку, то розлучення можливе лише через суд.Слід пам'ятати, що не кожен суд може розглядати справу, оскільки існує територіальна підсудність. Позов про розірвання шлюбу може бути поданий до суду за місцем проживання відповідача або за місцем проживання позивача за умови, якщо в нього/в неї на утриманні є діти.Але у тих регіонах держави, де йдуть активні бойові дії та суди тимчасово не можуть працювати, Верховний Суд змінив їхню територіальну підсудність. Тобто, якщо розгляд справи підсудний одному із судів, який тимчасово на період дії воєнного стану призупинив свою роботу, то його функції щодо розгляду справ виконує інший територіально наближений суд»Подайте заяву через систему електронний суд та очікуйте ухвали про відкриття провадження з територіального суду де не проводяться бойові діїВказуйте електронні пошти і всі відомі дані сторін для листування суду.
Маєте право заявити вимогу про визначення місця проживання дитини з батьком, якщо доведете документально, що мати відсовляється брати участь у вихованні дитини.
Вам можуть надати час на примирення сторін якщо заявите про це спільно.
З повагою,
Костянтин Гончаренко
Юрист, г. Киев, 9 лет опыта
1) так можете розвестись.
Для цього вам необхідно подати до суду:
1) два примірники позовної заяви про розірвання шлюбу
2) оригінал квитанції про сплату судового збору. 922 грн станом на 2022 рік. В позов ній заяві можете вказати, що проситесуд стягнути суму сплаченого судового збору з вашого чоловіка. Також ви можете бути звільнені від сплати судового збору, якщо сума судового збору (922 грн) перевищує 5% вашого доходу за 2021 рік.
3) оригінал свідоцтва про шлюб та копію свідоцтва про шлюб.
4) копію вашого паспорта.
На всіх копіях, які ви будете подавати до суду ви маєте зазначити "Згідно з оригіналом, потім ваш підпис, ваші прізвище ініціали та дата посвідчення". Тобто якщо ви подаєте позов 20.04, то пишете дату посвідчення 20.04.2022
Щоб не приходити на судові засідання, вам до заяви необхідно буде подати ще заяву, в якій вказати, що ви просити суд здійснювати розгляд справи у вашу відсутність, позовні вимоги підтримуєте у повному обсязі та не заперечуєте проти винесення заочного рішення.
Також в заяві прописуєте, що про дату та час ви просите суд повідомляти на такий-то мобільний телефон.
Після того як ви подасте позов, вам прийде зі суду ухвала про відкриття провадження із датою судового засідання.
Якщо ви подасте заяву про слухання справи у вашу відсутність, відповідно в суд вам з'являтися не потрібно.
Проте потрібно буде прийти в суд за рішенням суду ( суди рідко відправляють або з великою затримкою). Або дзвоніть в канцелярію і питайте.
На рішенні обов'язково має бути відмітка про те, що рішення набрало законної сили.
Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після винесення такого рішення.
2) право на подання такого позову про визнання місця проживання дитини з батьком маєте але пожібної позитивної практики мало. Проте в процесі розгляду справи орган опіки буде давати висновок і т.д. Все індивідуально.
Адвокат, г. Николаев, 32 года опыта
Общаться в чатеВітаю, Володимире!
Так Ви можете розлучитися із дружиною під час воєнного стану.
Це питання регулюється відповідними статтями Сімейного коедексу Україіни:
У Вашому випадку це питання підпадає під ознаки статті 110 (Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу), коли маєте право звернутись до суду на загальних підставах, коли згоди на місце проживання дітей не має:
1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.
{Частина друга статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013 }
3. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.
4. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.
5. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.
Або за ст. 109 СКУ, коли Ви у разі згоди з приводу місця проживання дітей можете розірвати шлю за спрощенною процедурою:
Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей.
1. Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
2. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
3. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
4. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.
Останній Вариінт найбільш прийнятний для Вас, оскільки він дає можливість вирішити питання швидко і без зайвих проблем, пов'занних з доказуваннями багатьох речей, які сильно затягують винесення рішення за позовом.
Проте і на жаль в житті далеко не завжди так буває.
Статтею 141 Сімейного кодексу України чітко визначено, що мати i батько МАЮТЬ РІВНІ ПРАВА та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Але в дійсності має місце своєрідне обмеження цих прав, що виражаєтсья у рішенні подружжя чи суду щодо визначення місця проживання дитини з одним з подружжя. Якщо батько погодився на проживання дитини з матір’ю, то очевидно й погодився обмежити себе у постійному спілкуванні з дитиною.
Якщо все ж таки після розірвання шлюбу виникає спір з приводу місця проживання дитини необхідно пам’ятати наступне:
Сімейним кодексом України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. (Ст. 160 Сімейного кодексу України).
Спір між батьками щодо місця проживання дитини може вирішуватися судом.
Під час вирішення спору будуть братись до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Спори про визначення місця проживання малолітньої дитини можуть розглядатись неодноразово, оскільки умови виховання дитини можуть змінюватись в залежності від різних обставин (стан здоров’я батька (матері) і дитини, можливості догляду за дитиною, поява вітчима (мачухи) і т. д.). Суд не може відмовити у відкритті провадження з тієї причини, що такий спір вже був предметом розгляду судом.
На жаль, часто дитина залишається проживати з матір’ю, і досить часто буває так, що вона усіляко чинить перешкоди у вільному спілкуванню дитини з її рідним батьком, не дає можливості брати учать у вихованні дитини, бачитися з нею, або навіть не надає інформації щодо навчання, медичного обстеження, проводження дозвілля їх спільної дитини.
Законом встановлено механізм захисту одного з батьків від такого перешкоджання з боку іншого.
По-перше, статтею 158 Сімейного кодексу України закріплено право того з батьків, хто проживає окремо, звертатися із заявою до органу опіки та піклування з метою визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Проаналізувавши умови життя батьків, їхнє ставлення до дитини, інших обставин, орган опіки i піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею батька.
Однак, хочу звернути Вашу увагу, що хоча в Сімейному кодексі України і закріплено положення про обов’язковість виконання рішень органів опіки та піклування, проте а ні органи Державної виконавчої служби України, а ні правоохоронні органи не мають права примусити виконувати дане рішення того з батьків, з ким проживає дитина. Дане рішення не має такої ж юридичної сили як і рішення суду.
По-друге, якщо все ж таки право на спілкування з дитиною і надалі порушується батько має право звернутися до суду.
Суд за результатами розгляду справи визначить способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Якщо ж, не зважаючи на рішення суду, яким встановлено певний графік спілкування батька з дитиною, відбувається подальше перешкоджання дотриманню встановленого порядку та графіку спілкування з дитиною, то варто звернутись до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду.
Якщо і державні виконавці не зможуть допомогти в даній ситуації доцільно звернутись до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення до відповідальності за умисне невиконання рішення суду відповідно до ст. 382 Кримінального кодексу України.
Зрештою, маючи всі необхідні докази того, що має місце ухилення матері від виконання відповідного рішення суду та продовжується незаконне обмеження у спілкуванні дитини з батьком, батько має право подати позов до суду про встановлення місця проживання дитини з ним відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України: «у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину на проживання з ним».
Крім цього, особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Юрист, г. Чернигов, 9 лет опыта
Доброго дня, Володимир!
Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір’ю про місце її проживання. Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово –шляхом укладення відповідного договору.
Договір про визначення місця проживання дитини має містити:
Законодавство передбачає обов’язкове нотаріальне посвідчення таких договорів. Тому договір про визначення місця проживання дитини має бути укладений шляхом підписання кожним з батьків двох примірників договору (для кожної із сторін) з подальшим посвідченням його тексту нотаріусом.
ПІДГОТОВКА ДО СУДОВОГО ПРОЦЕСУ:
Не можна недооцінювати підготовчий етап, який передбачає вибір і обґрунтування правової позиції. Батько повинен обгрунтувати, чому виникла необхідність зміни місця проживання дітей і переконати суд, що проживання з батьком підходить дітям більше, ніж проживання з матір'ю.
Зовсім незайвим буде заручитися підтримкою органу опіки, який обов'язково буде залучений до судового розгляду по даній справі. Не можна недооцінювати підтримку друзів, родичів, дитячих вихователів, вчителів, тренерів, репетиторів – кожне свідчення буде розглянуто в суді і прийнято як доказ.
ПІДГОТОВКА, ПОДАЧА ПОЗОВУ З ДОДАТКАМИ:
Один з найвідповідальніших кроків - складання позову і збір документальних доказів того, що проживання дітей з матір'ю суперечить інтересам дітей. Ініціювати судовий розгляд про місце проживання дітей можна як під час шлюборозлучного процесу (для цього позивач повинен вказати в позові відповідні вимоги, або відповідач – подати зустрічний позов), так і в окремому судовому процесі.
ПОЗОВНА ЗАЯВА СКЛАДАЄТЬСЯ ЗА ПРАВИЛАМИ ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ (СТ. 175 ЦПК УКРАЇНИ) І СКЛАДАЄТЬСЯ З ОСНОВНИХ ВІДОМОСТЕЙ:
а також — після заголовка "позовна заява" — з детального і чіткого викладу обставини справи:
Також потрібно перерахувати додатки до позову: кожна обставина, на яку посилається батько, має бути документально підтверджена.
ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ, ЩО ДОДАЮТЬСЯ ДО ПОЗОВУ, ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ОСОБЛИВОСТЕЙ СПРАВИ. ЦЕ МОЖУТЬ БУТИ:
Також до позову обов'язково потрібно додати квитанцію про оплату судового збору.
ДИТИНА З БАТЬКОМ: СУДОВИЙ ПРОЦЕС І ВИНЕСЕННЯ РІШЕННЯ
У судовому засіданні суд розглядає позов і всі документи, які до нього додані, після чого вислуховує сторони – батька і матір. Завдання суду-всебічне вивчення справи та винесення справедливого рішення в інтересах дітей. До розгляду справ, що зачіпають права неповнолітніх дітей, обов'язково залучається орган опіки. Якщо дитина вже досягла 10-річного віку, суд вислуховує і обов'язково враховує його бажання. Однак навіть якщо дитина хоче залишитися з батьком після розлучення, бажання дитини не є для суду вирішальним – суд приймає остаточне рішення з урахуванням всіх обставин.
Якщо у суду виникають сумніви з приводу того, наскільки свідоме бажання дитини і зважене, він може призначити психологічну експертизу для встановлення дійсної прихильності дитини до матері або батька.
В ЯКОМУ ВИПАДКУ СУД ЗАЛИШИТЬ ДИТИНУ З БАТЬКОМ? ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ РІШЕННЯ СУДУ?
Якщо батько зможе довести, що мати з якихось причин не може виконувати батьківські обов'язки належним чином, і в інтересах дітей –проживання з батьком, суд прийме його сторону в суперечці.
З КИМ БУДЕ ЖИТИ ДИТИНА: ЯКІ ФАКТОРИ СУД БЕРЕ ДО УВАГИ?
МАТИ СТРАЖДАЄ ВІД АЛКОГОЛІЗМУ, НАРКОТИЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ
Не можна голослівно заявити, що мати – алкоголічка і пред'явити як доказ фотографію з келихом в руці. Навіть показання свідків будуть враховані судом тільки в якості додаткових доказів. Залежність матері від алкоголю або наркотиків повинна бути доведена медичними документами. Якщо таких документів у батька немає, суд може призначити проведення медичної експертизи, якщо є вагомі підстави припускати, що мати дійсно зловживає алкоголем або наркотиками.
МАТИ СТРАЖДАЄ ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ
Доводити психічну неповноцінність матері потрібно так само, як і фізичну залежність – документальним способом. Показання свідків в даному випадку мало корисні-факт психічного розладу може встановити тільки лікар. Якщо жінка проходила лікування або перебувала на обліку в спеціалізованому медичному закладі, потрібно запитати виписки з історії хвороби або медичні довідки. В крайньому випадку – потрібно просити суд про призначення судово-психіатричної експертизи.
МАТИ ЗДІЙСНЮЄ НАСИЛЬСТВО НАД ДИТИНОЮ
Будь-яка насильницька дія (або бездіяльність) матері, яка шкодить фізичному або психічному розвитку дитини, служить підставою для передачі дітей батьку, а в деяких випадках мати може бути навіть позбавлена батьківських прав. Але довести це не просто, тому батькові варто заручитися підтримкою професійного юриста і представника органу опіки та піклування. Згодяться будь-які докази: відео, фото, аудіо, медичні довідки, показання свідків.
МАТИ НЕ ПРАЦЮЄ АБО ЗНАХОДИТЬСЯ В СКРУТНОМУ МАТЕРІАЛЬНОМУ СТАНОВИЩІ
Безробіття матері не є підставою для розлуки з дитиною, особливо, якщо її причина–поважна (наприклад, декретна відпустка, інвалідність). Як правило, в цьому випадку суд стягує з батька аліменти на дитину і, в разі необхідності, на матір. Але якщо мати не працює давно і без поважної причини, у сукупності з іншими обставинами, це може бути враховано судом — на користь батька.
У МАТЕРІ НЕМАЄ ВЛАСНОГО ЖИТЛА
Суд може віддати перевагу батькові, якщо саме він після розлучення залишився жити на колишньому місці, а мати з'їхала з спільного житлового приміщення, оскільки звичні умови проживання для дитини краще. В особливо виграшному становищі буде перебувати батько, якщо на момент судового розгляду мати не знайшла відповідне житло для проживання з дитиною. Перевірка житлових і побутових умов за місцем проживання матері та батька покладається на орган опіки та піклування, і суд обов'язково бере до уваги цю обставину.
ДИТИНА ХОЧЕ ЗАЛИШИТИСЯ З БАТЬКОМ
Маленькі діти ще не можуть мислити раціонально і приймати рішення, які не порушують їх власних прав та інтересів. Тому бажання маленької дитини не є для суду вирішальним – суд враховує сукупність всіх обставин. Але якщо дитині вже виповнилося 10 років, суд запитує і обов'язково бере до уваги бажання дитини.
Якщо дитині вже виповнилося 14 років, вона може сама вирішувати, з ким їй жити-з матір'ю або батьком.
МАТИ НЕ МОЖЕ ЗАЙМАТИСЯ ВИХОВАННЯМ ДИТИНИ, ПОЗБАВЛЯЄ ЇЇ ТУРБОТИ АБО ЗАЛИШАЄ БЕЗ НАГЛЯДУ
Неможливо передбачити всі можливі ситуації. Але трапляється і так, що мати в силу яких-небудь причин (робота з ненормованим робочим графіком, часті поїздки й відрядження, «нічний» спосіб життя) не виконує батьківські обов'язки, позбавляє дитину належної турботи, догляду, виховання. Все це може стати однією з підстав для передачі дитини батькові.
ПОРАДИ БАТЬКОВІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ З НИМ:
Відповідно до закону, права батьків рівні. Але, на жаль, судова практика в нашій країні склалася так, що у батьків мало шансів залишити дитину собі — суд частіше залишає дітей з матерями. Але це не означає, що батько не зможе домогтися судового рішення на свою користь, це означає, що батькові доведеться докласти багато зусиль для підготовки і ведення судового процесу.
Якщо виникнуть додаткові питання, звертайтеся через кнопку "Звернутися".
При зверненні вказуйте свою е-пошту.
ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!
Адвокат, г. Киев, 15 лет опыта
Доброго дня, Володимир!
Воєнний стан та час не перешкоджають розлученню, питання в роботі судової системи. Наразі лише кримінальні справи слухаються і то в частині обрання запобіжного заходу.
А при наявності дитини розлучення через суд тільки.
В будь-якому разі подавайте позов, все ще залежить від місця розгляду (регіону суду).
Будуть питання, звертайтесь.
Адвокат, г. Ровно
Доброго Дня
Щодо Вашого питання
Чинним законодавством України передбачена можливість розірвання шлюбу судом в порядку: Окремого провадження (на підставі спільної заяви подружжя, які мають неповнолітніх дітей) або Позовного виробництва (на підставі позову про розлучення, поданого одним з подружжя).
При розірванні шлюбу необхідно визначати місце проживання дитини, тобто визначати в договірному або судовому порядку місце, де буде проживати дитина разом з батьком/матір’ю.
По-перше, дитина за згодою батьків може вирішувати з ким проживати від 10 років до 14 років. З 14 років дитина самостійно вирішує з ким із батьків проживати.
Способи визначення місця проживання дитини:
1.укласти договір, в якому визначити місце проживання дитини та участь другого із батьків у вихованні дитини. Такий договір має бути нотаріально посвідчений.
2.звернутись до суду з позовом про розірвання шлюбу та одночасним визначенням місця проживання. Це можливо лише у випадку, коли другий із подружжя не заперечує, а також у випадку систематичного ігнорування відповідачем судових засідань.
На даний час вже існує відповідна судова практика, так Верховний суд залишив в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2018 року, яким одночасно з розірванням шлюбу визначено місцем проживання дитини (рішення Верховного суду від 15.01.2020 року, справа № 200/952*/18).
3.у випадку недосягнення згоди щодо місця проживання дитини, одночасно із зверненням до суду з позовом про розірвання шлюбу, потрібно подати позов про визначення місця проживання.
Також , моживо подати заяву про забезпечення позову (ст. 150 ЦПК України), в якій просити тимчасово визначити місце проживання разом із заявником до набрання рішенням законної сили.
Звернення до суду відбувається шляхом подачі позовної заяви з необхідними документами Позивачем (особа, яка звертається до суду з позовною заявою, тобто той з батьків, хто бажає, щоб з ним залишилася проживати дитина) до Відповідача (той з батьків, хто проживатиме окремо від дитини).
З метою позитивного для Позивача вирішення даного спору, в суді необхідно доводити наступні обставини:
відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків
стан здоров’я як батьків, так і дитини
матеріальне становище батьків
можливість забезпечення належних житлових умов
сімейний стан батьків
сталість соціальних зв‘язків дитини, її психологічний стан, місце навчання
інші обставини(шкідливі звички, графіки роботи, професія і т.д.)
Позовна заява про визначення місця проживання дитини подається в порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування Відповідача.
Порядок та підстави для сплати судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».
Судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Станом на 01.01.2022 розмір судового збору складає 992,40 грн.
Успіхів