Що робити пімля негативної апеляції?

Доброго дня Віталій. Кодексом України Про адміністративні правопорушення не передбачено можливості оскарження в касаційному порядку рішень судів попередніх інстанцій. Постанова апеляційного суду набула чинності і оскарженню не підлягає.

Вітаю, Віталій.

НА ЖАЛЬ, НІЧОГО КОНКРЕТНОГО ТА ДІЄВОГО ВИ ЗРОБИТИ ВЖЕ НЕ МОЖЕТЕ. ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО НА ЦЕ ЖОДНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text

Стаття 294. Набрання постановою судді у справі про адміністративне правопорушення законної сили та перегляд постанови

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п’ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 294 "стосовно оскарження в апеляційному порядку постанови судді у справі про адміністративне правопорушення" див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2015 від 31.03.2015}

Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову. Місцевий суд протягом трьох днів надсилає апеляційну скаргу разом із справою у відповідний апеляційний суд.

Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання.

Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4) змінити постанову.

У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті цього Кодексу, воно не може бути посилено.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

{Припис частини десятої статті 294 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 5-р(II)/2021 від 21.07.2021}

Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніше ніж у п’ятиденний строк направляється до місцевого суду, який її розглядав.

Аналіз статті 294 КУпАП свідчить про відсутність законодавчого закріплення в КУпАП процедури касаційного оскарження рішень апеляційних судів у справах про адміністративні правопорушення.

Доброго дня, Віталію!

Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачена можливість касаційного оскарження постанови апеляційного суду в справі про адміністративне правопорушення. Також необхідно зазначити, що забезпечене Конституцією України право на судовий захист і забезпечене Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод право на справедливий суд не порушуються такими викладеними в законах процесуальними механізмами допуску до касаційного перегляду.

Втім, Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз’яснення рішення чи відмову у роз’ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Не підлягають касаційному оскарженню:

1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. У разі відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки учасника справи.

Будуть питання, натискайте кнопку "звернутись" біля мого профілю, Охоче на них відповім!

Доброго дня.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Так, відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до апеляційного суду, при цьому, постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачена можливість касаційного оскарження постанови апеляційного суду в справі про адміністративне правопорушення.

Отже, рішення, ухвалене в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення, у справі про адміністративне правопорушення не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21.12.2016 року по справі No 21-2366а16.

Дякую. Будем щось думать.

Вітаю!

ВИ МАЄТЕ ПРАВО НА КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ.

СТРОК НА ОСКАРЖЕННЯ - ТРИ МІСЯЦІ З ДНЯ ПРОГОЛОШЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО РІШЕННЯ.

ЗНАЙДІТЬ АДВОКАТА, КОТРИЙ ЗНАЄТЬСЯ НА Європейській Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод"

Відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до апеляційного суду, при цьому, постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає, що свідчить про відсутність законодавчого закріплення в КУпАП процедури касаційного оскарження рішень апеляційних судів у справах про адміністративні правопорушення.

Водночас, ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до ст.ст. 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Саме суди є останньою правовою інстанцією в державі, в якій кожен громадянин за необхідності шукає захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 визначено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

За ст. 9 Конституції України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

Згідно із ч. 3 п. (b) ст. 31 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року, ратифікованої Україною 14.05.1986 року, поряд з контекстом договору враховується наступна практика його застосування, яка встановлює угоду учасників щодо тлумачення.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод" (далі за текстом - Конвенція), а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Так, відповідно до ст. 32 Конвенції питання тлумачення та її застосування належить до виключної компетенції ЄСПЛ, рішення якого є невід’ємною частиною Конвенції, як практика її застосування і тлумачення.

Зміни в санкції, передбаченої ст. 130 КУпАП, тягнуть за собою не тільки збільшення відповідальності за порушення п. 2.9 ПДР України, а й нові вимоги щодо якості судового процесу в розрізі прямого застосування Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, за практикою ЄСПЛ, у випадку, якщо санкції за адміністративні правопорушення є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, вимоги до його судового розгляду мають відповідати гарантіям та стандартам, встановленим Конвенцією, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» від 09.06.2011).

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, провадження у таких справах є кримінальними для цілей застосування Конвенції (рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» від 21 лютого 1984 року (пп. 52-54), «Лауко проти Словаччини» від 02 вересня 1998 року (пп. 56-59), ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» від 17 листопада 2009 року).

Так, відповідно до п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У рішенні "Шмауцер проти Австрії" від 23.10.1995 року ЄСПЛ зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення".

Поряд з цим, ЄСПЛ відносить до кримінально-правової санкції й позбавлення прав на управління транспортним засобом, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації No R (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй у провину; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї; обов’язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов’язку доводити свою непричетність до вчинення порушення (рішення ЄСПЛ у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року).

При цьому Суд вважає, що будь-яке втручання у право власності обов’язково повинне відповідати принципу пропорційності (рішення ЄСПЛ у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року), а "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини (рішення ЄСПЛ у справі від 02.11.2004 р. "Трегубенко проти України"), до яких віднесно й право власності.

Системний аналіз вищезазначеної практики ЄСПЛ свідчить про те, що гарантії ст. 6 Конвенції поширюються також на осіб, які вчинили діяння, що відповідно до національного законодавства хоч і не є злочинами, але визнаються кримінальними у конвенційному значенні.

Отже, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, як і значно перевищує мінімальний розмір штрафу, визначений ч.2 ст. 52 КК України, а також передбачає обов'язкове позбавлення права керування транспортним засобом.

У випадку, коли наявні розбіжності щодо визначення природи (процесуальної чи матеріальної) окремого правового положення у національному законодавстві та практиці ЄСПЛ, то перевага повинна надаватися тому підходу, який є більш сприятливим для особи. Це випливає із принципів дії Конвенції, зокрема субсидіарності та мінімальних стандартів – держава повинна забезпечити особі мінімальний рівень захисту, гарантований Конвенцією, що не виключає встановлення в національному законодавстві вищих стандартів прав людини.

Саме зважаючи на вищевказану практику ЄСПЛ законодавець Законом № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» встановив кримінальну відповідальність за дії, що передбачені ст. 130 КУпАП, у зв’язку із чим з 1 липня 2020 року Кримінальний кодекс України доповнюється статтею 286-1, яка передбачає штраф від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років за наступні дії:

- керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

- відмова водія від проходження медичного огляду на стан сп'яніння або щодо вживання таких лікарських препаратів;

- вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих,що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного освідування з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого медичного освідування.

Запровадження кримінальної відповідальності за вищевказані дії, свідчить про обов’язкову відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП загальним засадам кримінального провадження, закріпленим в ст. 7 КПК України, в т.ч. й праву особи на касаційне оскарження судових рішень, оскільки право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Кожен під час розгляду будь-якої справи, в тому числі кримінальної, щодо діяння, у вчиненні якого обвинувачується, має право на судовий захист, яке відповідало б вимогам справедливості.

За рішенням Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 право на судовий захист передбачає також можливість звернення всіх учасників судового провадження, у тому числі підсудного, до судів апеляційної та касаційної інстанцій (речення четверте абзацу другого пункту 5 мотивувальної частини).

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень (абзац дев’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.2015 № 3-рп/2015).

Згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (пункт 8 частини третьої статті 129), однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (речення перше і друге абзацу першого, абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015).

Оскільки постановою районного суду, залишеною без змін постановою апеляційного суду, скаржника визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та ст. 185 КУпАП, з накладанням на нього штрафу в сумі 10200 грн. та 170 грн. відповідно, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а отже й права вільно і на власний розсуд користуватися автомобілем, який належить йому на праві приватної власності, що за ступенем суворості співмірно з встановленими Кримінальним кодексом України покараннями, обмеження права скаржника на касаційне оскарження вищевказаних рішень суду не є виправданим, свідчить про непропорційність між поставленою метою та вжитими для її досягнення заходами, а отже порушує його право на судовий захист.

В рішенні від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зауважив, що обмеження законодавцем права особи на оскарження рішень судів є виправданим лише щодо оскарження рішень у справах про незначні адміністративні правопорушення. В інших випадках у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження (абзаци сьомий, восьмий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини).

Така позиція КСУ відповідає і правовій позиції ЄСПЛ, який у рішенні по справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15 лютого 2000 року зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "не примушує Державучасниць створювати апеляційні або касаційні суди. Однак, якщо такі суди існують, то гарантії, які передбачені статтею 6, повинні бути забезпечені" (п. 39).

Забезпечення касаційного оскарження рішення суду гарантоване пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції.

Зазначена норма визначає конституційну гарантію права кожного на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У ній визначено і виняток із цього права – таке оскарження можливе, якщо законом така можливість не виключена.

Разом з тим, право особи на оскарження судового рішення в касаційному порядку не може обмежуватися через те, що КУпАП було прийнято 07.12.1984 року, тобто зі значним часовим проміжком до прийняття Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції” (набрав чинності 27 липня 2016 року), яким значно збільшено санкцію у вигляді штрафу з обов’язковим позбавленням водія права керування транспортним засобом,чим фактично прирівняно до покарання, передбаченого Кримінальним Кодексом України за скоєння злочинів.

Таким чином, системний підхід до розуміння ст. 130 КУпАП, в розрізі санкції останньої, яка за ступенем суворості є співмірною з встановленими Кримінальним кодексом України покараннями, а отже й гарантій судового процесу, дає підстави зробити висновок‚ щодо гарантованого Конституцією та Конвенцією права на оскарження у касаційному порядку рішень першої та апеляційної інстанцій, винесених у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП, оскільки право на касаційне оскарження судових рішень в контексті положень статті 55 та статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду та судовий захист.

При цьому, необхідно зазначити, що конституційну норму щодо забезпечення касаційного оскарження рішення суду необхідно трактувати не у вузькому розумінні, як право особи на подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції, а й як обов’язок останнього розглянути таку скаргу і ухвалити відповідне законне та обґрунтоване рішення.

Крім того, касаційна скарга при оскарженні рішень суду першої та апеляційної інстанцій безумовно має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судова практика обох інстанцій в аспекті притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП є дуже неоднозначною та суперечливою, у зв’язку із чим становить значний суспільний інтерес.

Також не буде зайвим наголошення на значенні оскаржуваних рішень для учасника справи, який подає касаційну скаргу, що може бути обґрунтованим з урахуванням індивідуальних особливостей самого скаржника (скрутне фінансове становище, можливість заробляти на життя лише керуючи автомобілем, тощо).

У КУпАП відсутнє визначення порядку та строку касаційного оскарження. Проте діючим Кримінальним процесуальним кодексом України такий порядок та строк визначено в ст. 426, згідно якої касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, у зв’язку із чим при розгляді касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій в справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП слід застосувати аналогію права, а строк на касаційне оскарження становить три місяці з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Оскільки судовий процес про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП має відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема віднесено забезпечення права на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня, касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій в справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП необхідно подавати саме до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, адже за ч.2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства та на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом, а саме оскарження актів індивідуальної дії, що за п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

При цьому, слід пам’ятати, що складення протоколу за ст. 130 КУпАП не є актом індивідуальної дії, проте може слугувати лише доказом вчинення відповідного правопорушення.

Добрий день, Віталій!

ЗВЕРТАЙТЕСЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ, А ПІСЛЯ ОТРИМАННЯ РІШЕННЯ ЄСПЧ, ЗВЕРТАЙТЕСЯ З ЗАВЯОЮ ДО ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Відповідно до вимог Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), становить джерело права - «Суди застосовують прирозгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Згідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Право на доступ до суду:

Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (справа «Белле проти Франції», параграф 38).

Роль національних судів в організації судових проваджень у тому, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя, що зазначено у рішенні ЄСПЛ, по справі «Бочанпроти України»,п.71.

Право на вирішення спору:

Право на суд включає не л ише право звертатися до суду, а також право на вирішення спору (справа «Кутіч проти Хорватії», параграфи 25, 32).

Неупереджений суд:

Так, стаття 6 параграф 1 Конвенції, вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженостіабо суб’єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (справа «Мікалефф проти Мальти», /ВП/, параграф 93), де вказано про те, що навіть прояви неупередженості мають значення, «правосуддя має не тільки здійснюватись, а повинно також демонструватись», кожний суддя стосовно якого існують будь-які сумніви щодо недостатньої неупередженості повинен відмовитися від розгляду справи.

Справедливий суд:

Вимога справедливості застосовується до проваджень у загалом і не обмежується слуханнями (справа Стрен Грік Рифайнеріз і Стратіс Андреадіс проти Греції», параграф 49).

Суд повинен на рівних засадах заслуховувати аргументи сторін (справа «Star Cate Epilekta Gevmata та інші проти Греції»).

Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом загалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (справа «Міролюбов та інші проти Латвії», параграф 103).

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» від 08.04.2010 року наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Кодекс України про адміністративні правопорушення:

Кодекс України про адміністра... | від 07.12.1984 № 8073-X (rada.gov.ua)

"Глава 24-1.

Перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом

Стаття 297-1. Право на перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення

Заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 297-2. Строк подання заяви про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення

Заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

У разі пропущення строку для подання заяви з причин, визнаних поважними, він може бути поновлений за клопотанням особи, яка подала заяву. Заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення або про повернення заяви особі, яка її подала, вирішується без повідомлення осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення.

Питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судового рішення або про залишення заяви без розгляду вирішується судом без виклику учасників судового провадження та за результатами розгляду постановляється відповідна ухвала.

Стаття 297-3. Вимоги до заяви про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення

Заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення подається у письмовій формі та підписується особою чи її захисником, який додає до заяви оформлений належним чином документ про свої повноваження. У заяві про перегляд зазначаються:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові), поштова адреса особи, яка подає заяву, та осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, а також їхні номери засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) обґрунтування необхідності перегляду постанови по справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з ухваленням рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною;

4) вимоги особи, яка подає заяву;

5) у разі необхідності - клопотання;

6) перелік матеріалів, що додаються.

Стаття 297-4. Порядок подання заяви про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення

Заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення подається до Верховного Суду. До заяви мають бути додані:

1) копії заяви про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення відповідно до кількості осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення;

2) копії постанови по справі про адміністративне правопорушення, про перегляд якої подано заяву;

3) копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, або клопотання особи про витребування копії такого рішення в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи, якщо її немає у розпорядженні особи, яка подала заяву.

За подання заяви про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення судовий збір не справляється.

Стаття 297-5. Перевірка відповідності заяви про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення вимогам цього Кодексу

Заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, який визначається Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою.

Суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам цього Кодексу. У разі встановлення, що заяву подано без додержання вимог статей 297-3, 297-4 цього Кодексу, особа, яка подала заяву, письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого вона зобов’язана їх усунути.

Якщо особа, яка подала заяву, усунула недоліки заяви в установлений строк, така заява вважається поданою у день первинного її подання до Верховного Суду.

Заява повертається заявнику, у разі якщо:

1) заяву подано без додержання вимог статей 297-3 та 297-4 цього Кодексу і заявник не усунув її недоліки протягом установленого строку;

2) заява подана особою, яка не наділена правом на подання такої заяви;

3) заяву від імені заявника підписано особою, яка не має повноважень на підписання заяви;

4) є постанова Верховного Суду про відмову у допуску справи до провадження за наслідками розгляду заяви, поданої у цій справі з аналогічних підстав.

Повернення заяви з підстав, зазначених у частині четвертій цієї статті, не перешкоджає повторному зверненню у разі належного оформлення заяви або з інших підстав, ніж ті, які були предметом розгляду.

За відсутності підстав для повернення заяви, в якій міститься клопотання особи про витребування копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, суддя-доповідач невідкладно ухвалює постанову про витребування такої копії рішення разом з її автентичним перекладом в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи.

Стаття 297-6. Допуск справи до провадження

Питання про допуск справи до провадження вирішується суддею-доповідачем, який визначається Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою.

У разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана заява є обґрунтованою, він відкриває провадження у справі.

У разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана заява є необґрунтованою, вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією з трьох суддів у складі судді-доповідача та двох суддів, визначених Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою додатково. Провадження відкривається, якщо хоча б один суддя із складу колегії дійшов висновку про необхідність його відкриття.

Постанова про відкриття провадження у справі або про відмову у допуску справи до провадження приймається протягом п’ятнадцяти днів з дня надходження заяви або з дня усунення заявником недоліків, а в разі витребування копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, - з дня надходження такої копії. Постанова ухвалюється без повідомлення осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення.

Копія постанови про відкриття провадження надсилається разом із копією заяви особам, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала заяву.

Стаття 297-7. Підготовка справи до розгляду у Верховному Суді

Суддя-доповідач протягом п’ятнадцяти днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку до перегляду судового рішення Верховним Судом:

1) надсилає постанову про відкриття провадження та витребування матеріалів справи про адміністративне правопорушення до відповідного суду, який не пізніше трьох робочих днів з дня її надходження надсилає справу до Верховного Суду;

2) визначає порядок розгляду справи (у відкритому або закритому судовому засіданні у випадках, установлених цим Кодексом);

3) у разі необхідності визначає органи державної влади, представники яких можуть дати пояснення в суді щодо застосування відповідної норми права, та викликає цих представників до суду;

4) здійснює інші заходи, необхідні для розгляду справи.

Після надходження витребуваних матеріалів справи та завершення інших підготовчих дій суддя-доповідач готує доповідь і виносить ухвалу про призначення справи до розгляду Верховним Судом.

Стаття 297-8. Порядок розгляду справи Верховним Судом

Справа про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої частиною другою статті 297-1 цього Кодексу, розглядається Великою Палатою Верховного Суду.

Головує на засіданні суддя-доповідач.

Суддя-доповідач відкриває судове засідання, оголошує склад суду, роз’яснює особам, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, їхні права та обов’язки. Після проведення зазначених процесуальних дій та розгляду клопотань осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі про зміст вимог, викладених у заяві, що надійшла до Верховного Суду, та про результати проведених ним підготовчих дій.

Особа, яка подала заяву до Верховного Суду, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, у разі їх прибуття у судове засідання мають право надати пояснення по суті заявлених вимог.

Неприбуття осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи для участі в судовому засіданні, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Після закінчення заслуховування пояснень особи, яка подала заяву, та інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення постанови.

Строк розгляду заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом не може перевищувати одного місяця з дня призначення справи до розгляду.

Стаття 297-9. Повноваження Верховного Суду

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу Великої Палати Верховного Суду виноситься одна з таких постанов:

1) про повне або часткове задоволення заяви;

2) про відмову у задоволенні заяви.

Стаття 297-10. Постанова Верховного Суду

Верховний Суд задовольняє заяву у разі наявності підстави, передбаченої частиною другою статті 297-1 цього Кодексу.

Якщо суд дійшов висновку про повне або часткове задоволення заяви, він має право:

1) скасувати постанову (постанови) та закрити провадження у справі;

2) скасувати постанову (постанови) та передати справу про адміністративне правопорушення на новий розгляд до суду, який виніс оскаржувану постанову;

3) змінити постанову (постанови).

Верховний Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Постанова про відмову в задоволенні заяви має бути вмотивованою.

Постанова Верховного Суду повинна бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не пізніше п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Невиконання постанов Верховного Суду тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Постанови Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня їх прийняття".

При наявності запитань звертайтеся через кнопку "Звернутися".

Всього доброго!

Доброго дня!

відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до апеляційного суду, при цьому, постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Підстави звернення до Європейського суду з прав людини

1. Ви можете звернутися до Суду, якщо вважаєте, що Ви особисто є жертвою порушення однією з держав – сторін Конвенції Ваших прав чи основоположних свобод, які захищаються Конвенцією та протоколами до неї.

2. Суд може розглядати лише ті заяви, в яких йдеться про порушення гарантованих Конвенцією та протоколами до неї прав – одного або кількох.

Європейський суд є наднаціональною міжнародною судовою установою, яка розглядає скарги осіб щодо порушення їхніх прав державами – сторонами Конвенції.

Відповідно до статті 19 Конвенції, Європейський суд створений для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Відповідно до статті 32 Конвенції, юрисдикція Європейського суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї та які передаються на його розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47 Конвенції. Відповідно, Суд не виконує функції національного суду та не має повноважень скасовувати або змінювати рішення національних судів. Суд також не може безпосередньо втручатися в діяльність органу влади, дія або бездіяльність якого спричинила порушення.

3. Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію та відповідні протоколи, і які стосуються подій, що відбувалися після дати ратифікації (відповідна інформація щодо дат ратифікації Конвенції та протоколів до неї розміщено на офіційному сайті Європейського суду :

http://www.echr.coe.int/NR/rdonlyres/741F36BA-623E-4682-9884-84AA52491182/NoticeUKR.pdf ).

4. Ви можете звернутися до Суду лише зі скаргами, предмет яких перебуває у сфері відповідальності суб’єкта владних повноважень (наприклад: парламенту, суду, прокуратури тощо) однієї з цих держав. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних інституцій.

5. Згідно з п. 1 статті 35 Конвенції, Суд приймає заяви до розгляду лише після того, як були використані усі внутрішні засоби юридичного захисту, і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення. Суд не розглядає заяву, яка не відповідає цим умовам прийнятності.

6. Надзвичайно важливо, щоб перед зверненням до Суду Ви використали усі засоби судового захисту в державі, проти якої спрямована заява, які могли б призвести до усунення порушення, що є предметом оскарження; в протилежному випадку Ви маєте довести, що такі засоби захисту є неефективними. Це означає, що Вам слід спочатку звернутися до національних судів, яким підсудна справа, включаючи відповідну вищу судову інстанцію, для захисту своїх прав, про порушення яких Ви маєте намір поскаржитись до Суду. Крім того, використовуючи належні засоби захисту, необхідно дотримуватись національних процесуальних правил, зокрема, передбачених законодавством строків.

8. Якщо Ваша заява стосується рішення національного суду, наприклад, вироку, то після того, як Ви використали звичайну процедуру судового оскарження, немає потреби знову вдаватися до спроб перегляду цього рішення. Також не обов’язково використовувати позасудові засоби юридичного захисту або звертатися зі скаргами або заявами, наприклад, до парламенту, глави держави або уряду, міністра чи уповноваженого з прав людини, оскільки ці засоби захисту не вважаються такими, що необхідно використати перед зверненням до Суду.

9. Ви можете подати заяву до Суду протягом шести місяців після ухвалення остаточного рішення судом або органом влади, до компетенції яких належить визначення питання, що є предметом Вашого звернення до Суду. Шестимісячний строк відраховується з моменту Вашого ознайомлення або ознайомлення Вашого адвоката з остаточним судовим рішенням, за результатами звичайної процедури оскарження на національному рівні, або ж - у разі якщо Ви вважає, що ефективний засіб юридичного захисту щодо такого порушення на національному рівні відсутній - з моменту стверджуваного порушення.

10. Перебіг шестимісячного строку припиняється в момент отримання Судом від Вас першого листа, в якому чітко викладено – хоча б у стислій формі – предмет заяви, яку Ви маєте намір подати, або заповненого формуляру заяви. Звичайного запиту з проханням надати інформацію недостатньо, щоб зупинити перебіг шестимісячного строку.

Як подавати заяву до Суду

Офіційними мовами Суду є англійська та французька, але за бажанням Ви можете звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. На початковій стадії провадження Суд може також листуватися з Вами цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовою, а Ви чи Ваш представник, за загальним правилом, повинні будете надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовою.

12. Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою (а не по телефону). Якщо Ви відсилаєте свою заяву електронною поштою або факсом, Вам обов’язково потрібно продублювати її звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Суді для усного викладення обставин справи.

Листи і документи, які надсилаються до Суду, не слід прошивати степлером, склеювати чи скріплювати іншим чином. Усі сторінки повинні бути послідовно пронумеровані.

Зміст заяви

Згідно з положеннями правила 47 Регламенту Суду, в заяві необхідно:

а) навести стислий виклад фактів, щодо яких Ви скаржитися, та суть Ваших скарг;

б) зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на Вашу думку, були порушені;

в) назвати національні засоби юридичного захисту, якими Ви скористалися;

г) навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа необхідно додати копії самих рішень (Суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).

Правило 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана Вами як заявником, або Вашим представником.

Якщо Ви не бажаєте розкривати свою особу, Ви маєте про це зазначити в заяві до Суду та викласти причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових і виправданих випадках Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність.

Адреса суду

Усю кореспонденцію стосовно скарги необхідно надсилати за адресою:

The RegistrarEuropean Court of Human RightsCouncil of EuropeF–67075 STRASBOURG CEDEXFRANCE – ФРАНЦІЯ.

Листування з Судом

1. Після отримання від Вас першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає відповідь з повідомленням про те, що за Вашим іменем було відкрито справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. Надалі до Вас можуть звернутися за додатковою інформацією, документами чи роз’ясненнями, пов’язаними із заявою.

Секретаріат Суду не надає інформації щодо законодавства держави, проти якої спрямовано заяву, а також не надає юридичних консультацій стосовно застосування або тлумачення національного права.

2. Ви маєте своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Будь-яка затримка з відповіддю може розцінюватися як те, що Ви не зацікавлені у продовженні провадження в Суді, і розгляд заяви, відповідно, припиняється.

3. Якщо Ви вважаєте, що Ваша заява стосується одного з прав, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, і що всі умови прийнятності, викладені вище, задоволені, Ви повинні ретельно і розбірливо заповнити формуляр заяви і повернути його до Суду в найкоротші строки та у будь-якому випадку не пізніше шести місяців з дати направлення першого листа до Секретаріату Суду. Якщо формуляр та всі необхідні документи не будуть надіслані до Секретаріату Суду до спливу вказаного строку, це буде розцінено як те, що Ви не бажаєте підтримувати заяву в Суді і, відповідно, Вашу справу буде знищено.

Конфіденційність інформації, надісланої до Суду

Згідно з правилом 33 Регламенту Суду, всі документи, що надійшли до Секретаріату Суду у зв’язку із заявою, за винятком поданих з приводу переговорів щодо дружнього врегулювання, як це передбачено правилом 62, мають бути доступними для громадськості, якщо з причин, викладених у пункті 2 цього правила, Голова Палати Суду не вирішить інакше - з власної ініціативи або за клопотанням сторони чи іншої заінтересованої особи.

Таким чином, за загальним правилом, доступ до всієї інформації, яка міститься в документах, наданих заявником Секретаріату Суду, зокрема до інформації про осіб, про яких йдеться в документах, є відкритим. Крім того, у разі якщо Суд викладе таку інформацію у рішенні щодо прийнятності або щодо суті справи, або ж у рішенні про вилучення справи з реєстру справ Суду, її може бути розміщено в інформаційній базі Суду HUDOC на офіційному Інтернет-сайті Суду.

Наявність представника чи адвоката

На початковій стадії подання заяви Ви не зобов’язані мати представника, а якщо Ви його маєте, він не обов’язково повинен бути адвокатом. Однак, якщо Суд вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію у справі, Вам потрібно, за загальним правилом, мати представника (крім особливих випадків), який є практикуючим юристом в одній із держав, що ратифікували Конвенцію. Представник повинен володіти однією з офіційних мов Суду (англійською або французькою).

Якщо Ви бажаєте звернутися до Суду через адвоката або іншого представника, Вам необхідно додати до формуляра заяви довіреність, яка б уповноважувала його діяти від Вашого імені. Представник юридичної особи (підприємства, об’єднання, і т.д.) або групи осіб повинен підтвердити свої юридичні повноваження представляти заявника.

Плата за звернення до Суду

Суд не може надати Вам допомогу з оплати послуг адвоката для підготовки заяви до Суду. В подальшому, а саме після рішення Суду про направлення заяви Урядові для надання зауважень, Ви, у разі браку коштів для оплати послуг адвоката, можете претендувати на отримання безкоштовної юридичної допомоги, якщо надання такої допомоги Суд визнає за необхідне для належного розгляду справи.

Процедура розгляду справи безкоштовна. Процедура розгляду справ Судом є письмовою, що не потребує Вашої особистої присутності у Суді. Вас обов’язково буде поінформовано про будь-яке рішення, винесене Судом у Вашій справі.

Вам необідно для початку звернутись до РЕГІОНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІСТА , сертифікованого адвоката у сфері захисту прав людини , аби він проаналізував перспективу проходження справи по інстанціям судової влади України включно з Верховним Судом України.

Адже супровід адвоката необхідна буде упродовж всього процесу розгляду справи у ЕСПЛ.

Коли будуть рішення суду кожної інстанції , після цього можливо буде вирішити питання про звернення до ЕСПЛ , ЗА НАЯВНОСТІ ПІДСТАВ ТА ВИЧЕРПНИХ ДОКАЗІВ.

З повагою,

Костянтин Гончаренко