мой забор на участке соседа

Вітаю, Олексію!

Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно визнається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому відповідно до частини 4 вищезазначеної статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до частини 2 статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Крім того, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 391 ЦК України).

Статтею 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Згідно з частиною 1 статті 91 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред’явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК (пункт 17).

Незважаючи на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (частина 1 пункт 22 вищезазначеної Постанови), вважаю, що своїми діями щодо встановлення правди я вичерпав всі можливі способи захисту свого порушеного права, а тому єдиним шляхом його відновлення є примусове знесення Відповідачем відповідної частини сараю.

Згідно частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 2 статті 158 ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

ФАКТИЧНО ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЯКЩО СУСІДИ МАЮТЬ БАЖАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАТИ ІНШИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ АБО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧІВ ЩОДО ПЕРЕНЕСЕННЯ СПОРУД У РАМКИ ЧИННИХ МЕЖ, ЦЕ МОЖЛИВО ЛИШЕ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ.

АЛЕ З ПРАКТИКИ СКАЖУ. ЩО ЦЕ ДУЖЕ СКЛАДНИЙ ТА НЕОДНОЗНАЧНИЙ ПРОЦЕС. ГАРАНТУВАТИ УСПІШНІСТЬ ПОЗОВУ - НЕМОЖЛИВО, ТИМ ПАЧЕ ВРАХОВУЮЧИ СИСТЕМНІСТЬ ПОРУШЕННЯ ВЛАСНИКАМИ (ЯВНО НЕ ЗІ СВОЄЇ ВИНИ), МЕЖ ІНШИХ СУСІДІВ.

ТОМУ ПРИПУСКАЮ, ЩО БАЖАЮЧІ ВСЕ Ж НЕ ПОГОДЯТЬСЯ НА ПОДАЧІ ПОЗОВНИХ ЗАЯВ, ОСКІЛЬКИ ПРОЦЕСУ ДУЖЕ СКЛАДНИЙ.

Всього доброго! Сподіваюсь, що консультація була корисною. Успіхів!

Доброго дня.

Є наступні шляхи вирішення:

• звернутися до територіального органу Держгеокадастру у районі (місті) за місцезнаходженням земельної ділянки, якщо йдеться про наступні помилки: допущені з технічних причин (описки); допущені у документаціях із землеустрою; через невідповідність інформаційних систем і кадастрів різних періодів;
• вимагати в судовому порядку визнання права на земельну ділянку в розмірах, зазначених у документах, що посвідчують право власності на землю, та відповідно до плану такої ділянки, який міститься у державному акті на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Для того щоб була можливість визначення який шлях обрати, необхідно отримати від Вас більше інформації яку можливо отримати при персональній беседі.

Доброго дня, Олексію!

Змінити наразі ситуацію, яка склалася ще 35 років назад буде доволі складно - навіть в судовому порядку. Оскільки це пов'язано із переплануванням всіх прибудинкових ділянок на місці (а я зрозумів, що їх чимало, і всі вони межують одна з одною!) і може призвести до повного хаосу в результаті реальної реалізації такого гіпотетичного плану. Тому навряд чи для тих володільців, які залишились у меншості і бажають все ж таки щось змінити в цій ситуації, яка зрозуміло склалася історично, є хоч один шанс таке зробити - навіть, якщо уявити собі, що в них на руках будуть відповідні судові рішення!

Проте це моя суб'єктивна точка зору. Як буде далі поки що неясно.

Втім, наразі надам Вам порядок організації відстаней між будинками, відстані до меж, до сусідніх будинків (споруд) та до червоних ліній, як вони визначені нормами ДБН за станом на 2023 рік:

Для нової садибної та дачної забудови відстань від межі слід встановлювати не менше 3 м! З невідомих причин, вказане положення не містить терміну «садова забудова».

Але при розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємоузгоджене водовідведення.

З приводу наведених вище норм щодо мінімальної відстані до межі вже виникають спірні ситуації, оскільки відсутні визначення термінів «квартали сформованої забудови», «нова забудова» та інші.

Також варто зазначити, що деякі органи містобудування та архітектури вже давно «вимагають» відступати від меж земельної ділянки не менше 4 м, якщо сусідня земельна ділянка не забудована.

Житлові будинки на присадибних ділянках слід розміщувати з відступом від червоних ліній магістральних вулиць – 6 м, житлових – 3 м. Тут варто звернути увагу, що в цій нормі не зазначили господарські будівлі та споруди. На практиці Юрій Брикайло вже оформлював розміщення гаражів по червоній ліній!

В умовах реконструкції допускається зменшувати відступи від червоних ліній до будинків і споруд з урахуванням сформованої забудови.

Гаражі слід передбачати вбудованими, прибудованими до житлових будинків або окремо розташованими по лінії забудови, а також в глибині ділянки.

Прибудовані або окремо розміщені приміщення та тимчасові споруди для індивідуальної трудової та підприємницької діяльності допускається розташовувати на земельних ділянках по червоних лініях.

Протипожежні розриви (відстані)

Відстані між будинками і спорудами приймаються у світлі між зовнішніми стінами або іншими конструкціями. За наявності конструкцій будинків і споруд, що виступають більше, як на 1 м, виготовлених із спалимих матеріалів, приймається відстань між цими конструкціями. Отже, якщо звіси даху тощо виступають більше, ніж на 1 м від стіни, то відстані потрібно рахувати від таких конструкцій, а не від стін будинку.

Відстані між будинками і спорудами в залежності від ступеню вогнестійкості будинків:

між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) I та II ступеню вогнестійкості (детальніше про ступені вогнестійкості написано в попередньому матеріалі) розміщеними (запланованими) на сусідніх земельних ділянках протипожежний розрив має бути 6 м.

між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) I та II ступеню вогнестійкості та будинками III ступеню вогнестійкості протипожежний розрив має бути 8 м!

між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) III ступеню вогнестійкості розміщеними (запланованими) на сусідніх земельних ділянках протипожежний розрив має бути 8 м!Під цю категорію підпадає найбільша кількість індивідуальних житлових, садових та дачних будинків!

між житловими, садовими, дачними будинками (та господарськими будівлями) IIIа, IIIб, IV, IVа, V ступеню вогнестійкості (зокрема, дерев’яні будинки) розміщеними (запланованими) на сусідніх земельних ділянках протипожежний розрив має бути від 10 до 15 м!

Протипожежні відстані від будинків, будівель і споруд сільських населених пунктів, а також від меж ділянок дачних поселень та садової забудови до лісових ділянок повинні бути 20 м, 50 м, 100 м – відповідно до дерев листяного, мішаного і хвойного лісу. У містах та селищах для зон одно- та двоповерхової садибної забудови з присадибними ділянками протипожежна відстань від меж присадибних ділянок до лісових ділянок може бути зменшена, але повинна складати не менше ніж 15 м.

Господарські будівлі і гаражі сусідніх ділянок допускається блокувати.

Виключення:

Відстань між стінами будинків без віконних прорізів допускається зменшувати на 20%, за винятком будинків певних ступенів вогнестійкості (примітка 3 Таблиці 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019).

Протипожежні відстані можуть не застосовуватись між житловими і господарськими будинками у межах однієї присадибної ділянки. Отже, в межах приватної ділянки власник самостійно вирішує на якій відстані від будинку розміщувати інші будівлі та споруди. Поруч із цим, варто розуміти, що протипожежні розриви встановлені з метою запобігання розповсюдженню пожеж, а не з метою ускладнити власникам розміщення об’єктів на ділянці; саме тому, як мінімум до лазень та літніх кухонь варто витримувати мінімальні протипожежні відстані.

Відстані між будинками I і II ступенів вогнестійкості допускається передбачати менше 6 м за умови, якщо стіна вищого будинку, розміщеного навпроти іншого будинку, є протипожежною.

Протипожежні відстані між будинками слід збільшувати на 20 %: для двоповерхових будинків V ступеня вогнестійкості; для будинків, що мають горищний дах, верхній шар покрівлі якого виконаний з горючих матеріалів.

У районах сейсмічністю 9 балів відстані між житловими будинками, а також між житловими і громадськими будинками IVа, V ступенів вогнестійкості, слід збільшувати на 20%.

Важливо: ДБН «Планування та забудова територій» на відміну від ДБН 360-92 не містить положень, згідно з якими часткова реконструкція житлових будинків та господарських споруд на окремих садибних ділянках, які побудовані за раніше чинними нормативами, допускалася за погодженням з місцевими органами архітектури і містобудування, державного пожежного та санітарного нагляду. В цьому випадку перебудова житлових будинків, їх господарських будівель та гаражів можлива була за умови збереження існуючих відстаней між будівлями.

Таким чином, з 01.10.2019 року навіть при реконструкції існуючих (оформлених) будівель та споруд необхідно буде дотримуватися усіх чинних на сьогодні норм (зокрема, це означає, що орган містобудування та архітектури має право, наприклад, відмовити у надбудові (в межах існуючого фундаменту), якщо розміщення будинку не відповідає вимогам чинних норм).

Охоронні та санітарно-захисні зони

Охоронні та санітарно-захисні зони, їх розміри, допустимі відстані до будинків та інші обмеження регулюються як ДБН Б.2.2-12:2019, так і, зокрема, Правилами охорони електричних мереж, Правилами безпеки систем газопостачання та Кодексом газорозподільних систем.

В охоронних і санітарно-захисних зонах електричних мереж забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки!

Використання земельних ділянок в охоронних і санітарно-захисних зонах електричних мереж повинне бути письмово узгоджене з власниками цих мереж, державними органами пожежної охорони та санітарного нагляду.

Охоронні зони електричних мереж встановлюються:

уздовж повітряних ліній електропередачі — у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань: напругою до 1 кВ (до 1000 Вольт) — 2 м; до 20 кВ — 10 м; 35 кВ — 15 м; 110 кВ — 20 метрів.

уздовж підземних кабельних ліній електропередачі — у вигляді земельної ділянки, обмеженої вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстань 1 метра.

за периметром трансформаторний підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв — на відстані 3 м від огорожі або споруди.

Відстань від підземних силових кабелів всіх напруг і телекомунікаційних кабелів до фундаментів будинків та споруд має бути не меншою 0,6 м.

Відстані по горизонталі (у світлі) від найближчих підземних інженерних мереж до будинків і споруд слід приймати за додатком И.1 ДБН Б.2.2-12:2019:

від фундаментів будинків і споруд до водопроводу і напірної каналізації — 5 м;

від фундаментів будинків і споруд до самопливної каналізації (побутової і дощової) — 3 м;

від фундаментів будинків і споруд до газопроводів горючих газів — від 2 до 10 метрів (в залежності від тиску). Зменшення відстаней можливе за умови виконання вимог п. 7.12 ДБН В.2.5-20:2018 Газопостачання.

Інші відстані та вимоги

Новим ДБН Б.2.2-12:2019 передбачається, що відстань від межі суміжної земельної ділянки до стовбурів дерев, які висаджуються, має бути не менше ніж 4-6 м в залежності від величини крони (але не менше ½ діаметру крони дерева), а до кущів 1,0 м.

Септики та фільтруючі колодязі повинні бути розташовані не ближче 5-10 м (в залежності від продуктивності) від житлових будинків та літніх кухонь. І не ближче 20 м від артсвердловин та колодязів.

Господарські будівлі / сараї / для худоби, інших тварин та птахів (площею до 50 кв.м) — не ближче 15 м від житлових будинків і літніх кухонь та не ближче 20 м від артсвердловин водопостачання (питних колодязів).

Майданчики для компосту, дворові вбиральні, сміттєзбірник, сховища для добрив та ядохімікатів повинні знаходитись не ближче 20 м від житлових будинків, літніх кухонь та артсвердловин водопостачання (питних колодязів).

У великих містах, при розміщенні 9-16 та більше поверхових житлових будинків суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоповерхового будинку, що зводиться, до меж земельних ділянок садибних будинків приймається не менше 20 м, а до стіни найближчого садибного будинку – не менше висоти будинку, що зводиться.

При розміщенні багатоквартирних житлових будинків поверховістю від 4 поверхів до 8 поверхів суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоквартирного будинку, що зводиться, до меж земельних ділянок садибних будинків слід приймати не менше 15 м, а до стіни найближчого садибного будинку – не менше висоти будинку, що зводиться, для багатоквартирних будинків до 3 поверхів відстань від фасадів до меж земельних ділянок – не менше 10 м для забезпечення проїзду пожежних машин.

За відсутності мереж міської (селищної) каналізації необхідно передбачити каналізування садиб з використанням локальних очисних споруд згідно з вимогами ДБН В.2.5-64, ДБН В.2.5-75.

Присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати. Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5:2011 та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях. Огорожа присадибних ділянок не може виступати за червону лінію та межі ділянки.

За потреби звертайтесь індівідуально.

Це майже нереально. Якщо звісно у Вас на дачних ділянках не завелись олігархи, яким правота дорожче грошей ))) Процес судового захисту даного права дуже складний, тривалий і дороговартісний. За такі справи не кожен адвокат береться, бо краще взяти кілька легких справ ніж цю задачу з безліччу невідомих. І не кожен суддя хоче брати та розглядати по суті такі справи, тож як правило процесуально відфутболюють справу позивачу.

А тут якщо порушення системне і масове, то фактично має бути судовий спір усіх позивачів щодо усіх відповідачів, бо по одній ділянці межі міняти - надскладно.

Крім того, зустрічав безліч ситуацій, коли різні геодезисти та різне обладнання - дає кардинально різні результати. Доречі, а де в умовах воєнного стану взяли геодезистів ?! Держава та армія дуже потребує фахівців цього профілю зараз.

В будь-якому випадку суд приймає рішення не на підставі геодезії, а відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи та інших доказів.

Цікаві справи з даних правовідносин, що дійшли до Верховного Суду - справа № 467/1205/16-ц, справа № 633/76/16-ц.

З досвіду знаю, що у садово-дачних товариствах повний разгардіяж. Одні власники через різні схеми отримали в обхід товариства Державні акти на право власності на землю, інші - ні... Судові спори тривають роками і кінця-краю цьому немає. Певен, що зараз подібні спори не на часі.

Тепер як воно теоретично по закону.

На сьогодні формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (далі - ДЗК).

Інформація в ДЗК вноситься на підставі документації землеустрою. Закон говорить, що розробниками земельної документації можуть бути тільки сертифіковані інженери-землевпорядники, перелік яких можна знайти на сайті Держгеокадастра.

Обов'язковою частиною документації землеустрою є кадастровий план земельної ділянки.

Кадастровий план виготовляється шляхом проведення кадастрових зйомок. Кадастрові зйомки - це комплекс робіт, які виконуються вже згаданими сертифікованими інженерами для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка зокрема включає:

• геодезичне встановлення меж земельної ділянки;
• погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;
• відновлення меж земельної ділянки на місцевості.

Частиною документації із землеустрою, в разі формування земельної ділянки, є матеріали перенесення меж земельних ділянок в натуру (на місцевість).

Межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнутий контур і розмежовують земельні ділянки. Таким чином, одна з ліній буде розділяти сусідські ділянки, а паркан між сусідами повинен стояти чітко на такій лінії.

У разі закріплення меж земельних ділянок, які збігаються з дорожніми спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами, а також на асфальтованій або бетонній поверхні інсталяційний стовпчик може не використовуватись, а закладений дюбель встановлюється в отвір у твердій поверхні.

Незалежно від матеріалу межових знаків їх знищення заборонене. Більш того, за такі дії винні особи можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності відповідно до статті 56 Кодексу України про адміністративні порушення (далі - КУпАП). Покарання передбачене у вигляді штрафу. За порушення правил землеустрою, в тому ж числі за відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, також передбачена адміністративна відповідальність, статтею 55 згаданого кодексу.

У перелік обов'язкових дій для визначення меж земельної ділянки, включено узгодження його кордонів з суміжними власниками та землекористувачами. Про це з сусідами підписується відповідний акт, а власнику ділянки передаються межові знаки на зберігання. Що безумовно є не тільки обов'язковою складовою земельної документації, а й важливим документом у можливій майбутній суперечці сусіда про межі ділянки. Тобто варто його зберегти, на випадок якщо сусід порушив межі земельної ділянки, які сам визнав.

Номінально власники земельних ділянок можуть вимагати від сусідів сприяння встановленню твердих меж. Яким чином вимагати, закон не встановив.

ОТЖЕ, межі ділянки встановлюються не тільки на «папері», але і в натурі, а паркан між сусідами повинен знаходиться на встановленій межі (межах).

Огорожа між сусідами заввишки не може перевищувати 2 м, а огорожа з боку вулиці - 2,5 м. Водночас суцільний паркан допустимий тільки за домовленістю між сусідами.

Відновлення меж земельної ділянки

Інструкція передбачила також варіант, коли знаки ненавмисно або спеціально були пошкоджені або перенесені, що може відбуватися не тільки внаслідок погодних умов та інших природних причин, а й в результаті суперечки між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Якщо межові знаки зникли, перемістились або стали невиразними, знову ж можна вимагати сприяння сусідів для їх відновлення.

Відновлення меж земельної ділянки здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої документації із землеустрою, яку варто ретельно пошукати в «засіках», адже в разі відсутності документації доведеться розробляти нову.

Відразу ж зазначу, де знаходяться ці «засіки». Так, згідно з чинними нормативно-правовими актами, розробники документації із землеустрою зобов'язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою.

Навіть, якщо документація розроблялася двадцять років тому, знайти її теж можливо. Згідно з Інструкцією, затвердженою наказом Держкомзему України від 04.05.99 № 43 (далі - Інструкція № 43) земельна документація розроблялася у двох примірниках. Перший (з матеріалами польових вимірювань і обчислень) передавався в районні (міські) відділи (управління) земельних ресурсів Держкомзему України, другий залишався у виконавця робіт.

Увага! У відповідності до Інструкції № 43, у разі неможливості виявлення дійсних меж, їхнє встановлення здійснюється за фактичним використанням земельних ділянок. Якщо не вдалося визначити межі за фактичним використанням, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

Самовільне зайняття земельної ділянки є адміністративним порушенням, відповідальність за яке і покарання у вигляді штрафу передбачені статтею 53-1 КУпАП.

Якщо ж власнику земельної ділянки завдано значної шкоди, то винний може бути притягнутий до кримінальної відповідальності (стаття 197-1 КК України). Варто пояснити, що збиток вважається значним, якщо він в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Покарання передбачене у вигляді штрафу або арешту.

Стосовно питання «куди звертатися», то зазначимо, що якщо мова йде про кримінальний злочин, то необхідно повідомити в правоохоронні органи.

У всіх інших випадках треба звернутися в Держгеокадастр і / або його територіальні підрозділи, адже саме на цей орган покладено здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

___

Доречі для убезпечення своєї позиції в судах - можна самостійно звернутись до цих органів - Нацполіції, Держеокадастру і отримати від них відписки, що все гаразд (бо ж не цікаво їм займатись побутовими розбірками в особливо дрібних розмірах), складу злочинів та правопорушень не виявлено... Потім це значно посилить позицію в суді.

Земельний кодекс України зобов'язує сусідів жити дружно і з дотриманням правил добросусідства, але, якщо сусід поставив паркан на вашій території, це істотно псує добрі відносини.

Суперечки, що стосуються дотримання правил добросусідства та суперечки щодо меж земельних ділянок, наприклад, якщо сусід поставив паркан на загальній території, вирішують органи місцевого самоврядування.

Якщо ділянка розташована за межами населених пунктів, для вирішення земельної суперечки потрібно закликати відповідний територіальний орган Держгеокадастру.

Якщо ділянка у приватній власності (є державний акт на право власності на землю), а не у користуванні, то тільки суд може розглянути суперечку, що стосується володіння нею, користування і розпорядження.

Але в будь-якому випадку потерпіла сторона завжди може звернутися безпосередньо до суду.

Гарного дня Вам та позитивного вирішення ситуації, що виникла!

Дякую всім за швидку відповідь. Мабудь, спочатку проведемо загальні сбори садового товариства, на яких я доведу вашу інформацію та бачення ситуації. Там визначимо шляхи вирішення проблеми. Гарного дня

Доброго дня!

1. Ви, як власник земельної ділянки, зверніться до будь-якої землевпорядної організації, де розташована земельна ділянка та укладіть з нею договір на складання технічної документації для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Ви отримаєте Акт встановлення (відновлення) меж – де буде зазначено скільки було захвачено Вашої території та наскільки Ви змістилися до сусіда.

2. Якщо сусід буде вимагати від Вас демонтувати Ваш забор, який розташований на його землі, Ви те ж саме можете вимагати у сусіда, який здійснив самозхват Вашої земельної ділянки.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

3. Дане питання краще вирішувати шляхом переговорів.

Якщо не вдасться - Власники земельних ділянок повинні спочатку звернутися до місцевої ради із заявою про правопорушення та вимогою усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.

Якщо місцева рада не вирішить Ваших питань - звернутися з позовом до суду.

Якщо немає рішення суду про демонтаж Вашого забору і Вас влаштовують межі вашої ділянки - тоді нічого Вам робити не потрібно. В протилежному випадку - Ви можете зобов'язати іншого сусіда демонтувати забор який зведений на Вашій земельній ділянці. Таким чином, відбудеться ефект доміно.

Готовий відповісти на всі Ваші додткові питання. Всього доброго!

Доброго дня!

Згідно "Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0976-18#Text) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо, та прибудови до них;

Згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5:2011, поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюються місцевими правилами забудови. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відстань від житлового будинку до огорожі встановлюється 3 метри. Висота огорожі не повинна перевищувати 2 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею.

Відповідно до положень п. 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій», дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови.

При цьому, висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

В той же час, слід враховувати, що в будь-якому випадку, огорожа присадибної ділянки не повинна виступати за червону лінію вулиці.

Огорожа має проходити по межі і не повинна створювати перешкод для використання за призначенням сусідської земельної ділянки,затінювати її та ін.

Також, згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна: «зведення на земельній ділянці парканів, воріт і хвірток не належить до самочинного будівництва».

Варто зауважити, що для будівництва господарських споруд та сараїв передбачено також відповідні норми.

Сарай – нежитлове господарське підсобне приміщення, що може використовуватися як побутове, складське приміщення, для розміщення худоби тощо.

Згідно з ДБН Б.2.2-12:2019, у містах і селищах міського типу на присадибних ділянках при дотриманні санітарних протипожежних і будівельних норм можуть бути розміщені господарські будівлі. Господарські будівлі для утримання худоби, інших тварин і птиці допускаються в селищах міського типу, а також у міських районах садибного житлового будівництва, де згідно з нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування та державного нагляду дозволено їх утримання. Розташування цих будівель на присадибних ділянках слід виконувати відповідно до місцевих правил забудови для сільських населених пунктів, а саме:сільські населені пункти чисельністю до 1 тис. осіб – виключно садибна забудова (прим. до 3 поверхів без урахування мансарди (з земельними ділянками), 1-3 поверхи (у сільських населених пунктах);

• сільські населені пункти чисельністю понад 1 тис. осіб – садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 12 м (до 4-х поверхів включно);
• селища (селища міського типу) – садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 15 м (до 5 поверхів включно);
• міста чисельністю до 50 тис. осіб включно – садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 27 м (до 9 поверхів включно);
• міста чисельністю понад 50 до 100 тис. осіб включно – садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 48 м (до 16 поверхів включно);
• міста чисельністю понад 100 тис. осіб – висотність багатоквартирної житлової забудови встановлюється містобудівною документацією.

Розміщення господарських будівель по лінії забудови з житловими будинками не допускається. Відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами слід приймати відповідно до санітарних норм (а саме площею до 50 кв.м – не ближче 15 м від житлових будинків і літніх кухонь та не ближче 20 м від свердловин водопостачання (питних колодязів), але не менше протипожежних норм.

---

Земельний кодекс України, поміж іншого, регулює відносини, що виникають між власниками та користувачами сусідніх земельних ділянок та встановлює обов’язок дотримання добросусідських відносин.

Зміст добросусідства полягає в тому, що сусіди повинні обирати такі способи використання земельних ділянок, при яких власники суміжних ділянок зазнають найменше незручностей.

Такими незручностями можуть бути:

• затінення від будинків або інших споруд, дерев та чагарників;
• задимлення внаслідок спалювання відходів;
• неприємні запахи, які виникають внаслідок господарської або іншої діяльності;
• шумове забруднення тощо.

Сторони сусідніх земельних ділянок зобов’язані не вчиняти перепон, які б могли перешкоджати цільовому використанню сусідніх земельних ділянок та не допускати негативний вплив на сусідню земельну ділянку, який є не припустимим.

Прикладом неприпустимого впливу на сусідню земельну ділянку є втрата можливості власником або землекористувачем вирощувати сільськогосподарську продукцію, здійснювати будівництво будинків та інших споруд тощо, що є перепоною для використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Також незручності, зокрема, можуть створювати зелені насадження, які ростуть на сусідній земельній ділянці або ж на межі земельних ділянок (затіняють ділянку, заважають вирощуванню городини).

Чинне цивільне законодавство передбачає можливість потерпілій стороні захистити свої законні інтереси.

Досить часто власники(землекористувачі) здійснюють самовільне знищення зелених насаджень, які їм заважають, не розуміючи юридичних наслідків таких дій.

Власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені та гілки дерев і кущів, які проникають з сусідньої земельної ділянки у випадку, якщо таке проникнення є перепоною для використання земельної ділянки за цільовим призначенням. У будь-якому іншому разі, положення земельного та цивільного законодавства, не дають права власникам (землекористувачам) на знищення чи іншого роду пошкодження зелених насаджень, які проникають з сусідньої ділянки, під загрозою відповідальності, зокрема:

• особа, винна у самовільному знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, що розміщені на території суміжної приватної земельної ділянки, несе цивільну відповідальність у вигляді відшкодування в повному обсязі шкоди, завданої майну іншої особи;
• особа, винна у знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, розміщених на суміжній земельній ділянці державної чи комунальної власності, несе адміністративну відповідальність та відшкодовує нанесенні збитки.

Способи захисту своїх прав

У випадку виникнення спору щодо додержання громадянами правил добросусідства, передбачено досудовий порядок шляхом звернення землевласника (землекористувача) у відповідну сільську, селищну, міську раду із заявою.

Подана заява розглядається у тижневий строк з дня подання, за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору.

За наслідками розгляду спору приймається рішення, виконання якого здійснюється органом, який прийняв це рішення.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється також у судовому порядку шляхом:

• визнання прав;
• відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
• визнання угоди недійсною;
• визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
• відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди тощо.

Спори щодо додержання правил добросусідства – обов’язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення розглядаються судами і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідними органами місцевого самоврядування.

Однак, перш ніж звертатися до суду, на доказ того, що Ваше право порушено, необхідно зібрати такі документи, як акт перевірки, експертний висновок тощо.

Зафіксувати порушення земельного законодавства мають право:

• органи Держекоінспекції;
• органи Держгеокадастру;
• незалежний експерт.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Закон України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#n324):

" Стаття 5. Об’єкти, щодо яких проводиться державна реєстрація речових прав

1. У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці,...

Стаття 29. Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року

1. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого в результаті переходу права власності та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту переходу прав від особи, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі, до особи, яка заявляє свої права.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі...

3. Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів...

Стаття 32. Надання інформації з Державного реєстру прав

1. Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.

2. Для фізичних та юридичних осіб інформація за об’єктом нерухомого майна та суб’єктом речового права надається в електронній формі через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи, або в паперовій формі...

Порядок надання інформації з Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України..."

"ПОРЯДОК надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%...):

" 2. Терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають таке значення:...

надавач інформації з Державного реєстру прав - державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор), адміністратор центру надання адміністративних послуг або помічник нотаріуса...

3. Інформація з Державного реєстру прав надається виключно за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у паперовій або електронній формі,...

5...Пошук у Державному реєстрі прав відомостей про зареєстровані речові права, обтяження речових прав здійснюється за одним або кількома ідентифікаторами, передбаченими Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141..

10. Для отримання інформації з Державного реєстру прав у паперовій формі особа, яка бажає отримати таку інформацію, звертається до будь-якого надавача інформації з Державного реєстру прав...

15. Інформація з Державного реєстру прав в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі - Портал Дія)...".

---

Доброго вечора, пане Олексію! Вважаю за належне отримати попередньо інформацію з Державного реєстр речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок кожним її відповідним власником.

Доброго Дня

Щодо Вашого питання

При цьому, паркан має відповідати вимогам, які до нього ставляться законодавством. Його висота, відповідно до п. 6.7 ДБН Б.2.2-5 «Благоустрій територій», має бути не більше ніж 2 метри на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 метри на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Разом з тим, поряд з вказаними вимогами, повинні також враховуватись правила благоустрою у окремих населених пунктах, якими може бути встановлено меншу висоту порівняно з ДБН, а також додаткові вимоги до встановлення паркану.

Також, огорожа присадибних ділянок не повинна виступати за червону лінію вулиці та межі ділянки (п. 6.1.34 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій»).

Більше того, слід мати на увазі, що частиною 1 ст. 103 Земельного кодексу України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Щодо порядку користування то з варіантів:

Договором узгодити порядок користування об’єктом спільної часткової власності.

Позов про захист прав шляхом зобов’язання знести встановлений паркан.

Укласти договори спільного користування

Укласти договори сервітутут

Успіхів

ВІтаю. Проблеми та шляхи її вирішення

Накладення земельних ділянок – коли згідно двох або більше різних землевпорядних документів одна і та ж ділянка землі, розташована на певному відрізку, фактично займає територію іншої, як правило, сусідньої земельної ділянки.

Межові спори – спори з приводу меж земельної ділянки, невірного місцезнаходження, накладень земельних ділянок одна на одну, помилок в площі тощо.

Частина шоста ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" установлює, що однією з підстав для відмови в проведенні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, що підлягає реєстрації, іншої земельної ділянки або її частини. При цьому власник не зможе одержати кадастровий номер, який є обов'язковим у разі відчуження земельної ділянки. Це означає, що за відсутності такого номера особа не може повноцінно розпоряджатися своєю власністю: продати, подарувати земельну ділянку або будинок чи іншу споруду, розташовану на такій ділянці.

Варіанти вирішення проблеми:

• переоформити право власності на земельну ділянку меншого розміру чи іншої конфігурації;
• звернутися до територіального органу Держгеокадастру у районі (місті) за місцезнаходженням земельної ділянки, якщо йдеться про наступні помилки: допущені з технічних причин (описки); допущені у документаціях із землеустрою; через невідповідність інформаційних систем і кадастрів різних періодів;
• вимагати в судовому порядку визнання права на земельну ділянку в розмірах, зазначених у документах, що посвідчують право власності на землю, та відповідно до плану такої ділянки, який міститься у державному акті на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються:

• судами,
• органами місцевого самоврядування.

Вирішення межових спорів можуть здійснювати не лише суди, а також органи місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо:

• меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;
• обмежень у використанні земель та земельних сервітутів
• додержання громадянами правил добросусідства;
• розмежування меж районів у містах.

Відповідно до статті 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” чітко визначено, що саме до відання виконавчих органів сільських, селищних та міських рад належать такі делеговані повноваження, як вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастр), організовує та здійснює державний нагляд за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі:

• веденням державного обліку і реєстрацією земель;
• достовірністю інформації про наявність та використання земель;
• виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов’язаних із порушенням ґрунтового покриву;
• своєчасним проведенням рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених відповідним робочим проектом землеустрою;
• дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;
• дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;
• дотриманням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків;
• проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою;
• розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням в експлуатацію об’єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;
• здійсненням заходів, передбачених відповідними робочими проектами землеустрою, стосовно захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до погіршення стану земель;
• щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, заростання чагарниками, дрібноліссям та бур’янами;
• дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов’язковим здійсненням заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;
• використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення;
• дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Якщо неможливість внесення даних про земельну ділянку і присвоєння кадастрового номеру викликана суто технічними причинами (в цих ситуаціях за частую між сусідами земельних ділянок відсутній спір про право), а саме це викликано, зокрема наступними причинами: технічні помилки (описки); помилки, допущені у документаціях із землеустрою; помилки через невідповідність інформаційних систем і кадастрів різних періодів, то зацікавлена у виправленні помилки особа звертається з відповідною заявою до територіального органу Держгеокадастру у районі (місті) за місцезнаходженням земельної ділянки, у складі якого працюють державні кадастрові реєстратори. Форми заяв в залежності від вида помилки наведені в додатках до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок).

Детально підстави і алгоритми виправлення помилок державними кадастровими реєстраторами наведений в розділі “Виправлення помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру” (пункти 138 - 161) Порядку.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Земельні спори розглядаються в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства.

В порядку адміністративного судочинства розглядаються спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 р. №8 визначено, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Таким чином, подавати позов про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування на основі якого було видано документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку, необхідно в порядку адміністративного судочинства.

Але при зверненні до суду особа може не отримати захисту в разі пропуску строку на звернення. Оскільки Кодекс адміністративного судочинства України встановлює загальний строк звернення до суду в порядку адміністративного судочинства – шість місяців. Водночас власник земельної ділянки, межі якої накладаються з іншою, найчастіше дізнається про порушення свого права як власника через значний час після винесення відповідного рішення органу місцевого самоврядування. До вказаного моменту, коли особа дізнається про порушення, може минути більше шести місяців від дати, коли той таки позивач погодив сусіду межі проставленням свого підпису. І суд може розглядати факт погодження як момент, відколи особа мала б помітити порушення своїх прав і з ним пов’язувати перебіг строку позовної давності.

Тому, у випадку пропуску строків звернення, особа до позову має додавати і відповідне клопотання про поновлення строку, пропущеного з поважних причин, та наводити аргументи, чому вказані причини є поважними. Наприклад, Ялтинський міський суд у своїй ухвалі за позовом Особи 1 до Ялтинської міської ради відновив пропущений строк на звернення до суду за тих підстав, що про накладення земельних ділянок позивачу стало відомо після проведення експертизи земельної ділянки в листопаді 2011 року, у зв’язку з чим своєчасно оскаржити рішення він не міг.

В порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Вид судочинства, за правилами якого здійснюється розгляд справ, які стосуються випадків накладення меж земельних ділянок, залежить від того, кого позивач вказує у своїй позовній заяві відповідачем та які пред’являє вимоги.

Особливості розгляду судами загальної юрисдикції цивільних справ у сфері земельних відносин розглядаються у постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Наприклад, ті спори, що виникають у зв’язку з накладенням меж земельних ділянок, розглядаються в порядку цивільного судочинства, коли в якості відповідачів залучаються як відповідна місцева рада, так і власник земельної ділянки, межі якої накладаються з межами позивача.

В порядку господарського судочинства розглядаються справи за зверненнями юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).Особливості вирішення господарськими судами спорів у сфері земельних відносин відображені в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

В разі реєстрації земельних ділянок, межі яких частково знаходяться всередині одна одної (накладки), в державному земельному кадастрі, за умови відсутності спору щодо прав на ці ділянки та без зміни їх цільового призначення одним із способів вирішення проблеми накладок може бути поділ однієї, або декільнкох земельних ділянок і взаємне відчуження власниками на користь один одного, або відмова від права власності на утворену в результаті поділу "нову" земельну ділянку, відповідно до ст. 142 ЗК України. Відчуження можливе загальними способами: найчастіше міною і даруванням. Щодо земель сільськогосподарського призначення це стало можливим після 1 липня 2021 р. відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення

Таку правову позицію сформував Верховний Суд у постанові від 7 квітня 2021 року у справі № 0640/4182/18 (адміністративне провадження № К/9901/23034/19).

Статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок. Відповідно до ч. 5 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6–7 цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (частини 6, 7 ст. 79-1 ЗК України).

Верховний Суд дійшов висновку, що поділ та об’єднання земельних ділянок за своєю суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок.

Вітаю Вас! У своїй діяльності фермерські господарства, сільськогосподарські товариства, а також прості громадяни (під час приватизації земельних ділянок, відновленні чи встановленні їх меж) не застраховані від виникнення земельних спорів.

Земельний спір – це будь-який спір, що виникає та/або випливає із земельних відносин.

Тобто, земельний спір це завжди суперечка, яка виникає між суб’єктами земельних правовідносин в процесі реалізації своїх прав на землю.

Всі земельні спори можна умовно поділити на чотири види:

- спори щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що власне і становлять земельні спори;

- спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей, що становлять адміністративно-територіальні спори;

- спори щодо меж земельних ділянок, порушення правил добросусідства, встановлення обмежень в використанні земель та земельних сервітутів;

- інші спори, пов’язані з земельними відносинами.

- ПОЗАСУДОВИЙ порядок вирішення земельних спорів

Земельні спори підлягають вирішенню:

Органами місцевого самоврядування у межах населених пунктів щодо:

- меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;

- додержання громадянами правил добросусідства;

- спори щодо розмежування меж районів у містах.

Держгеокадастром та його територіальними органами щодо:

- меж земельних ділянок за межами населених пунктів;

- розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Для вирішення земельного спору заінтересована особа або її представник може подати заяву в письмовій формі, яка має містити:

найменування органу, до якого вона подається;

імена сторін, які беруть участь у земельному спорі, телефон заявника або ім'я та телефон представника заявника, якщо заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження;

зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину;

перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником або його представником, із зазначенням дати її подання. Якщо заява про вирішення земельного спору подається представником заявника, до заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Земельний спір має бути розглянутий у тижневий строк з дня надходження заяви.

Ще 3️ дні законодавець залишає для передачі сторонам земельного спору рішення органу позасудової юрисдикції (органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин), у якому визначається порядок його виконання.

СУДОВИЙ порядок вирішення земельних спорів

Виключно судами вирішуються такі земельні спори:

- з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб;

- спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання – розгляд спору переноситься.

Відсутність однієї зі сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

Для звернення до суду особа повинна скласти позовну заяву з доданими до неї документами, з урахуванням вимог законодавства в залежності від виду судочинства (цивільне, господарське, адміністративне)