Задайте питання юристу

836 юристів готові відповісти зараз

Відповідь за ~15 хвилин

Задати питання на сайті

Спадщина, 19 серпня 2023, питання №90415 2500₴

Как грамотно опровергнуть наследство?

У меня такая ситуация. Я живу с мамой и бабушкой(мама папы) в одной квартире.
Помимо моего папы, у бабушки есть другой сын(мой дядя).
Во времена советского союза у моего дедушки(папа папы) была квартира, а бабушке ее любовник тоже подарил квартиру. В итоге, квартира дедушки досталась моему дяде, а квартира бабушки была записана на саму бабушку, моего папу и маму бабушки. В последствии бабушка прописала и нас, но без права на жил площадь.
По логике вещей, квартира должна была достаться полностью папе, а потом мне, но случилось так что папа умер раньше всех, после него умерла прабабушка и сейчас квартира полностью принадлежит бабушке.
Сейчас же в семье очень натянутые отношения из-за того что у бабушки рак, и она писала завещание.
Когда обсуждали завещание с нотариусом, присутствовали только бабушка, мой дядя и дочь дяди, меня и маму не приглашали, после утверждения завещания, бабушка взяла у меня и мамы копии паспорта и подписала завещание, а когда показала его нам, там квартира делилась на всех(Дядю, дочку дяди, меня и мою маму) хотя до этого у нас с бабушкой была устная договоренность что квартиру она делит на троих(дочь дяди, меня и маму)
Сейчас же, мой дядя по пьяни позвонил моей маме, оскорблял ее, и говорил что вся квартира его, хотя сам продал квартирку дедушки и купил себе дом(так еще по завещанию ему достанется земля прабабушки которая сейчас тоже принадлежит бабушке)
У меня и моей мамы фамилия не такая как у бабушки, дяди и дочки дяди, ибо у моих родителей нет официального брака, но есть подтверждение от суда что бабушка и дедушка подтвердили что я их законный внук.
И собственно вопрос, как правильнее всего поступить в данной ситуации чтоб квартира если не полностью досталась мне и маме, то хотя бы делилась по ранее устной договоренности?

Відповіді юристів (14)

    Богун Сергій Павлович
    2%

    Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

    За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

    Недійсність оскаржуваного заповіту встановлюється у судовому порядку.

    Недійсним може бути визнаний як весь заповіт, так і його частина (окреме розпорядження), при цьому недійсність окремого розпорядження з заповіту не тягне за собою недійсності іншої його частини.

    Якщо заповідав живий то згідно законодавства заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

    Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

    Карпенко Андрей Владимирович
    1.2%
    Карпенко Андрей Владимирович 8 місяців тому

    Адвокат, м. Київ, 25 років досвіду

    Здравствуйте !

    То что Вы описали разобрать невозможно.

    Необходимо личное общение.

    Завещание — правовой документ, согласно которому лицам, указанным в завещании, передаются права, имущество и обязанности умершего. Такие лица получают статус наследников, а все материальное и нематериальное имущество завещателя называется наследством.

    В соответствии со статьей 1233 Гражданского кодекса завещанием является личное распоряжение физического лица на случай своей смерти.

    Завещание можно оспорить лишь в судебном порядке и только после смерти наследодателя.

    Нажмите "ЗВЕРНУТИСЯ ".

    Дерій Владислав Олегович
    4.8%

    Доброго дня!

    Заповіт можна оскаржити лише у судовому порядку і лише після смерті заповідача. За життя бабусі, суд відмовить Вам у розгляді справи. Крім того, бабуся може сама скасувати заповіт або скласти новий, а кожен наступний заповіт за час життя скасовує попередній.

    Сама по собі усна домовленість не є підставою для оскарження заповіту. Адже, якщо квартира належить повністю бабусі і у неї є документи, що підтверджують право власності - вона має право розпоряджатися квартирою на власний розсуд (заповідати, дарувати, продавати як захоче і кому захоче).

    Підставами для визнання заповіту недійсним (оскарження) є:

    • спадкодавець не розумів своїх дій під час підписання заповіту;
    • спадкодавець підписав заповіт за складних життєвих обставин;
    • спадкодавець був обмежений у дієздатності;
    • складено людиною, яка не має на це прав;
    • не дотримано форми.

    Доказами, які використовують у судових розглядах при оскарженні заповіту є:

    1. Висновок психіатричної експертизи;
    2. Показання свідків;
    3. Медична документація;
    4. Докази родинних зв’язків.

    При розгляді спрадкових спорів судді оцінюють кожний доказ окремо та в сукупності.

    За відсутні правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, суд не визнає заповіт недійсним. Тобто, якщо заповіт складений належним чином у нотаріуса та відсутні докази, що заповідач не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними - оскаржити заповіт не вдасться.

    А ТЕПЕР, ДАВАЙТЕ ЗМОДЕЛЮЄМО СИТУАЦІЮ - Вам вдалося у судовому порядку визнати заповіт недійсним (висновки судово-психіатричної експертизи , покази свідків та ін. довели, що заповідач не усвідомлювала значення своїх дій) - тоді спадкування буде відбуватися за законом, тобто у порядку черговості.

    Спадкоємцями першої черги є діти спадкодавця. У Вашої бабусі було 2 рідні дитини - Ваш тато та Ваш дядя.

    Ви замість тата будете спадкувати за правом представлення. В такому разі все майно, що належить бабусі буде порівну успадковане між Вами та дядею.

    ОТЖЕ, МАЄМО ТАКІ ВАРІАНТИ РОЗВИТКУ ПОДІЙ:

    якщо відбудеться спадкування за заповітом - Ви з мамою отримаєте половину квартири та дядя з дочкою половину, плюс дядя ще земельну ділянку.
    якщо буде місце спадкування за законом у порядку черговості - Ви матимете половину квартири і зем. ділянки та дядя матиме половину квартири і зем. ділянки.

    Але, щоб відбулося спадкування за законом - Вам в судовому порядку необхідно довести, що є правові підстави для визнання складеного бабусею заповіту недійсним, що буде досить непросто, адже складаючи заповіт у нотаріуса вона зазначала, що повністю усвідомлює значення своїх дій. Крім того оскарження заповіту - це час та значні кошти (юридичні послуги, судово-медичні експертизи та ін).

    И собственно вопрос, как правильнее всего поступить в данной ситуации чтоб квартира если не полностью досталась мне и маме, то хотя бы делилась по ранее устной договоренности?

    Згідно описаної Вами ситуації - при спадкуванні за законом чи за заповітом - не має можливості, щоб квартира ПОВНІСТЮ дісталась Вам з мамою. Якщо Ви хочете, щоб квартира була розділена по усній домовленості - для цього необхідно, щоб бабуся склала новий заповіт. Інші варіанти я описав вище.

    Крім того, Ви зазначили, що за життя тата частина квартири бабусі була записана на нього. Тобто, у тата було право власності на квартиру? Якщо так - Ви повинні були успадкувати долю з татової частини квартири, напевно, у зв'язку з тим що тато з мамою не уклали шлюб, все майно тата успадкувала бабуся. Звичайно, краще мати більше інформації щодо цього моменту.

    У разі виникнені додаткових питань натисніть "з в е р н у т и с я / о б р а т и т ь с я" біля фото. Всього доброго!

    Айвазян Юрий Климентьевич
    12%

    Доброго дня, Денисе!

    Ваша ситуація ускладнена тим, що є заповіт, згядно якому нерухомість бабусі поділена між дядькою, донькою дядьки, Вами та Вашою мамою. Тому для того, аби сталося так, як Ви хочете, тобто щоби квартира бабусі у разі її смерті була успадкована тільки Вами і Вашою мамою, треба оскаржувати заповіт.

    Традиційним підставими для оспорювання заповіту є те, що заповідач (померлий) в момент складання заповіту не був здатний розуміти значення своїх дій і не керував своїми діями, іншими словами він був не до кінця при здоровому глузді.

    Враховуючи, що заповіт є правочином, слід звернутися до положень Цивільного кодексу які регулюють питання недійсності заповіту. В статті 1257 ЦК України зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

    За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

    Отже, недійсні заповіти можна поділити на нікчемні та оспорюванні.

    Заповіт відноситься до односторонніх правочинів, тому до нього застосовуються загальні положення недійсності правочинів.

    Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК).

    До нікчемних відносяться заповіти:

    • складені з порушенням вимог щодо форми заповіту;
    • посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог закону;
    • посвідчені не уповноваженою особою;
    • складені особою, яка не мала повної цивільної дієздатності;
    • секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог закону;
    • посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність вимагається законом;
    • складені відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорі;
    • вчинені через представника.

    Нікчемний заповіт, як і будь – який нікчемний правочин не створює юридичних прав та обов’язків, тому подання позову про визнання нікчемного заповіту недійсним чи нікчемним не буде належним способом захисту прав заінтересованих осіб.

    У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

    В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача».

    Оспорюваним – вважається заповіт, недійсність якого прямо не встановлена законом. Такий заповіт визнається судом недійсним за позовом заінтересованої особи, коли буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, а саме:

    • заповіт складено у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;
    • заповіт складеноособою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку іншої особи.

    Недійсним може бути визнаний як весь заповіт, так і його частина (окреме розпорядження), при цьому недійсність окремого розпорядження з заповіту не тягне за собою недійсності іншої його частини.

    Для встановлення психічного стану особи в момент складання нею заповіту суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої ставиться питання про усвідомлення особою значення своїх дій та можливість керування ними в момент складання заповіту. В залежності від обставин, призначається почеркознавча експертиза. Важливими з точки зору доказування є письмові докази та покази свідків.

    Право на подання позову про визнання недійсним заповіту виникає лише після смерті особи, яка склала заповіт. Законом не передбачено виключного переліку осіб, які можуть оскаржити заповіт. На практиці позивачами виступають особи, права яких можуть бути порушені таким заповітом. Як правило це:

    • спадкоємці які мають обов’язкову частку;
    • спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно;
    • спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів);
    • особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.

    Недійсний заповіт не породжує тих правових наслідків, на які він був спрямований. Заповіт може бути визнаний недійсним повністю або частково (окремі розпорядження). Недійсність заповіту позбавляє спадкоємця права на спадкування за цим заповітом, однак у нього може виникнути право на спадкування за законом на загальних підставах. Право на спадкування за законом може виникнути у інших спадкоємців позбавлених недійсним заповітом права на спадщину. А за відсутності спадкоємців за законом можливий перехід спадщини як відумерлої у власність територіальної громади.

    Варто зазначити, що заповідач за життя може скласти декілька заповітів. За загальним правилом наступний заповіт скасовує попередній.

    В частині 4 ст.1254 ЦК України зазначено, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 Цивільного Кодексу. Отже, попередній заповіт набуде чинності, лише у разі визнання наступного заповіту недійсним з підстав встановлення так званого «пороку волі», коли у момент складення заповіту особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними чи склала заповіт під впливом насильства. Визнання недійсним останнього заповіту з інших підстав не відновить дію попереднього заповіту.

    ВИСНОВОК:

    Отже сказати, що у Вас зовсім немає шансів зробити все, як Вам хочеться, та отримати в результаті квартиру тільки на себе та маму, було б неправильно! Шанси є завжди! Проте для їх повноцінної реалізації треба провести ретельну й важку роботу: все проаналізувати, підсумувати і лише потім зробити необхідні кроки до визначеної цілі.

    В цьому я можу Вам допомогти. Для того мені потрібно ретельно ознайомитись з Вашою ситуацією так би мовити зсередини, якщо це можливо, звичайно, і на те буде Ваша воля.

    З повагою, адвокат Айвазян.

    Кирда Вячеслав Володимирович
    12%

    Вітаю, Денисе!

    И собственно вопрос, как правильнее всего поступить в данной ситуации чтоб квартира если не полностью досталась мне и маме, то хотя бы делилась по ранее устной договоренности?

    На жаль, але усні домовленості не грають ніякої ролі у випадку, коли маємо заповіт. А якщо бути точніше, в жодному випадку вони не грають ролі, коли мова йде про спадкування нерухомого майна.

    Тому ситуація ускладнюється тим, що ми маємо письмовий заповіт, укладений та посвідчений у встановлений законодавством спосіб, який не влаштовує Вашу сторону.

    За таких умов ми можемо говорити лише про правову можливість оскарження такого заповіту в судовому порядку. Ну або, звичайно, "поговорити по душам" із самою бабусею щодо змісту заповіту.

    Що каже про оскарження заповіту Закон? У першу чергу потрібно пам'ятати, що оскаржити заповіт можна лише в судовому порядку і лише після смерті спадкодавця.

    В судовій практиці найпоширенішими підставами для оскарження заповіту є:

    1) заповіт складено у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (для встановлення такого психічного стану особи в момент складання нею заповіту необхідне призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, при цьому відповідний висновок експерта є важливим доказом, проте не тягне за собою «автоматичного» визнання заповіту недійсним, оскільки таке рішення приймає суд, який враховує всі наявні докази в сукупності);

    2) заповіт складено особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку іншої особи.

    Недійсним може бути визнаний як весь заповіт, так і його частина (окреме розпорядження), при цьому недійсність окремого розпорядження з заповіту не тягне за собою недійсності іншої його частини.

    Крім того, законом передбачені окремі випадки, коли заповіт є нікчемним. Такий заповіт не створює юридичних наслідків, не підлягає виконанню і визнання його судом недійсним не вимагається, тобто немає необхідності оскаржувати такий заповіт в суді, оскільки він є недійсним в силу прямої вказівки на це в законі.

    Відповідно до ч.1 ст.1257 ЦК України заповіт є нікчемним, якщо він:

    1) складений особою, яка не мала на це права: наприклад, людиною, яка була визнана судом недієздатною або обмежено дієздатною у зв’язку з психічним розладом чи зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо; малолітньою чи неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність); представником від імені заповідача;

    2) складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення: наприклад, не підписаний заповіт, заповіт без зазначення місця та часу його складання, усний або не посвідчений нотаріусом чи іншою уповноваженою законом особою заповіт.

    Окремо доцільно зазначити, що складення заповіту на користь «чужої людини» (особи, яка не є родичем померлого), саме по собі не є підставою для його визнання недійсним. Можливість призначати своїми спадкоємцями будь-кого, в тому числі осіб, які не є членами сім’ї або родичами, прямо передбачена законом (ч.1 ст.1235 ЦК України).

    Коли, куди та як можна оскаржити заповіт?

    Ураховуючи, що юридичні наслідки заповіту настають лише після смерті заповідача (особи, яка склала заповіт), його можна оскаржити лише після смерті останнього. Тобто оскарження заповіту до моменту смерті особи, яка його склала, є неможливим.

    Крім того, відповідно до ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України оскарження заповіту можливе протягом загального строку позовної давності, тобто протягом 3-х років з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

    Розгляд питання про оскарження заповіту та прийняття рішення про визнання його недійсним відноситься до компетенції суду.

    Отже, у разі відповідної необхідності треба звертатися з позовною заявою про визнання заповіту недійсним до суду. Якщо позов пред’являється до фізичної особи – позовна заява подається до суду за зареєстрованим місцем проживання або перебування такої особи (відповідача); якщо позов стосується нерухомого спадкового майна (наприклад, квартири, будинку, земельної ділянки) – до суду за місцезнаходженням цього майна або його основної частини.

    Хто може оскаржити заповіт?

    Згідно з ч.2 ст.1257 ЦК України заповіт може бути оскаржений і визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи. Законом прямо не визначено, хто відноситься до цієї категорії, проте згідно з судовою практикою заінтересованою особою може визнаватися виключно особа, суб’єктивні спадкові права якої порушені у зв’язку із вчиненням заповіту, а саме: спадкоємець за законом (діти померлої особи, її чоловік чи дружина, батьки, інші родичі, передбачені законом), спадкоємець за іншим заповітом (будь-яка особа, яка була визначена спадкоємцем в інших заповітах), відказоодержувач (особа, на користь якої здійснено заповідальний відказ).

    Наслідки недійсності заповіту

    У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування (тобто відповідно до заповіту не мав би отримати спадок), набуває право на спадкування за законом на загальних підставах. Іншими словами недійсний заповіт не має юридичної сили і спадкування відбувається за правилами, які діють при відсутності заповіту.

    Треба аналізувати ситуацію лише у ході індивідуальної консультації.

    Всього доброго. Успіхів!

    Турчин Ярослав Александрович
    12%

    Здравствуйте, Денис!

    Исправьте, если ошибаюсь, но как понял ситуация следующая.

    Квартира Вашей бабушки была приватизирована н Вашу бабушку, ее мать и Вашего отца?

    Тогда стоит начать с того, что с долей Вашего отца в квартире? Вы наследовали ее? Оформлялось наследство после смерти Вашего отца ? Ваша бабушка могла оформить наследство за Вашим отцом без Вас? Сейчас смысла заниматься оформлением наследства нет... т.к. долю Вашего отца наследует и его мать - Ваша бабушка. Но после ее смерти, наследство не входящее в общее - делится наследниками 1 степени по закону. В этом случае Вы наследуете долю Отца в квартире, если признаны его сыном + доля, которую по завещанию от бабушки Вам причитается.

    Кроме того, если Ваш отец относился на момент смерти к числу нетрудоспособных (достиг пенсионного возраста, был инвалидом I - III группы), то согласно ст. 1241 Гражданского кодекса Украины, Вы можете (как его наследник) претендовать на обязательную долю в наследстве Вашей бабушки по праву представительства Вашего отца. То есть, Вы можете претендовать на половину доли, которую бы унаследовал Ваш Отец за своей матерью по закону.. (25 % от наследства, оставшегося после Вашей бабушки).

    Для оспаривания завещания пока оснований не вижу. Попробуйте поговорить с бабушкой по-человечески, напомнить, что именно Ваш отец всё это время жил с ней... помогал наверное... Пока другой сын жил в полученной с неба квартире и решал только свои вопросы и вопросы своей семьи... Убедить, что не справедливо, что имущество после Ваших дедушки и бабушки окажется за всё время поделено 3/4 в пользу Вашего дяди и его семьи.. и только 1/4 в пользу семьи Вашего отца, который для них был точно таким же сыном...

    НАСТОЯТЕЛЬНО РЕКОМЕНДУЮ в случае возможных ссор с дядей и выяснения отношений всеми силами стараться помалкивать о том, что Вы можете оформлять наследство за Отцом или претендовать на обязательную долю в наследстве Бабушки за Отцом (если такое право у Вашего отца было).

    Более детально ответить на Вашу ситуацию возможно только после уточнения реальной ситуации, которую полностью понять с описанного, увы, не смог. Пишите лично, постараюсь разобраться во всех хитросплетениях проблемы и дать наиболее практичные и дельные советы для сохранения как можно большей доли в квартире (и ином наследуемом имуществе) за Вами.

    Гончаренко Константин
    8%
    Гончаренко Константин 8 місяців тому

    Юрист, м. Суми, 5 років досвіду

    Доброго дня!

    Усні домовленості не мають жодного значення , майно отримають ті особи, що будуть вказані у заповіті власником майна.

    заповіт - це письмовий документ який виражає волю власника майна , його може змінити лише той хто його склав , тобто бабуся. Тиск з боку родичів не допускається інакше нотаріус не посвідчить документ, якщо бабуся склала зхаповіт , саме так це її воля. І родичам які незгодні треба розпочати консультації з власником заповіту , аби вона висловила вільне бажання до його редагування та змін.

    Без її вільного бажання заповіт залишиться таким як є.

    Якщо родичі заперечують, то оскаржити волю спадкодавця можливо лише після смерті, при наявності підстав.

    Тому збирайте докази того , що особа під час складання заповіту мала хвороби чи на неї здійснювався тиск інших, чи вона не могла розуміти свої дії та керувати ними( медичні висновки, експертизи , свідки , інші документи , які б визначали підстави недійсності заповіту бабусі , збирати треба за життя бабусі, або вести перемовини до змін заповіту.

    Для того, щоб оскаржити заповіт, потрібно довести, що :

    а) заповіт складено у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними. Для встановлення такого психічного стану особи в момент складання нею заповіту обов’язковим є проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

    або:

    б) заповіт складено особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку іншої особи.

    В Вашому випадку, є всі підстави для застосування обох випадків.

    Тому, перед поданням позовної заяви до суду, Вам необхідно зібрати такі документи:

    1. щодо інвалідності матері
    2. щодо наявності хронічних захворювань
    3. виписки з історії хвороби, довідки про знаходження на стаціонарному лікуванні,виписка з амбулаторної картки, всі її діагнози, рецепти ліків
    4. вказівка терапевта на те, що серед призначених лікарських препаратів були такі, які впливають на здатність усвідомлювати значення своїх дій і можливість керувати ними. Такі препарати мама повинна була вживати протягом останніх двох місяців до моменту складання заповіту. Не полінуйтесь до такої виписки також додати результати ваших останніх аналізі
    5. можливо, збереглася якась переписка з орендарем - смс, вайбер; також це можуть бути покази свідків
    6. довідка про розмір пенсії
    7. копія Вашої трудової книжки - з відміткою, коли саме Ви звільнилися. Дата звільнення повинна бути близькою до дати перебування матері в лікарні, або до дати виписки з історії хвороби - як доказ, що Ви звільнилися для того щоб доглядати за мамою
    8. довідка про склад сім'ї - як доказ, що окрім Вас не було кому доглядати за мамою
    9. копія договору оренди - щоб підтвердити, яку суму мама отримувала за оренду пая
    10. копія судового рішення про стягнення заборгованості на користь банку
    11. копія постанови про відкриття виконавчого провадження в ДВС
    12. докази отримання коштів від орендатора - в момент, близький до складання заповіту
    13. квитанції про оплату боргу - як доказ, що кошти орендатора були витрачені саме для цього
    14. копія державного акту на землю

    Це перелік необхідних доказів, які потрібно надати в суд для успішного вирішення справи. Але навіть якщо Ви зможете зібрати всі вищевказані докази, не слід вважати що справу зроблено. Наступний, не менш важливий етап - складання позовної заяви до суду. Тут теж без юридичної допомоги не обійтися.

    З повагою,

    Костянтин Гончаренко

    Крикун Сергій  Павлович
    6.8%
    Крикун Сергій Павлович 8 місяців тому

    Юрист, м. Дніпро, 30 років досвіду

    "ПОРЯДОК надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%...).

    ---

    Доброго дня, пане Денисе! По-перше, незрозуміло, на якій підставі квартира дідуся стала властністю дядька - якщо квартира була приватизована, то її співласниками мали бути члени сім'ї, зазначені у свідотцві про право власності на квартиру. Якщо квартира була придбана дідусем у шлюбі з бабусею, то вона мала бути спільною сумісною власністю подружжя - дідуся та бабусі. Відповідно, після смерті дідуся його долю мали спадкувати бабуся, Ваш батько та дяько - як спадкоємці першої черги. По-друге, незрозуміло, чому квартира, подарована бабусі, оформлена у власність самої бабусі та Ваших батьків - це мала бути особиста власність бабусі. По-третє, якщо Ваш батько був співласником подарованої бабусі квартири, то чому її власницею стала особисто бабуся, тоді як його долю мали успадковувати бабуся, Ви та дружина батька (Ваша мати) - як спадкоємці першої черги По-четверте, Ваша спорідненість з батьком, як внук бабусі підтверджується не підтвердженням (тавтологя вимушена) дідуся та бабусі у суді (цей факт буде доказом, якщо у іншій судовій справі будуть ті ж самі сторони або Ви), а Вашим свідоцтвом про народження щодо відомостей про батька. По-п'яте, вважаю за належне звернутись або державного реєстратора Реєстру речових прав на нерухоме майно, або до помічника нотаріуса (будь-якого), або в електронній формі через портал "Дія" про надання інформації з Реєстру щодо обох квартир про їх власників та підстави набуття власності на них (щодо проданої дяьком квартири - про попередніх власників, тобто до її продажу).

    Корнійчук Євген Іванович
    5.2%

    Доброго дня, якщо ви скасуєте заповіт вы будете ділити майно з дядько на пополам. По перше рекомендую розмовляти з бабусею, можливо ще за життя вона складе інший заповіт, кожен новий заповіт скасовує попередній. Тому ризмовляйте можливо, щось зміниться.

    По друге, якщо бабуся хворіє і отримує лікування у виді наркотичних обезболювачих, тоді можно буде скасувати заповіт у судовому порядку.

    Звертайтесь, буду радий вам допомогти. ✅

    Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

    До права на заповіт належить:

    • право заповідача на призначення спадкоємців- заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, яка не може одержати право на спадкування.

    Проте, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (ст.1235 ЦК);

    Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту (ст.1254 ЦК).

    Вимоги до заповіту

    Зміст:→ склад спадкового майна: все, що належить спадкодавцю, майно чи певна його частина або перелік майна, який зазначений у заповіті;→ коло спадкоємців за заповітом (або коло спадкоємців за законом, які усуваються заповітом);→ частина або вид майна (рухоме, нерухоме), що за волею заповідача повинні перейти до кожного із спадкоємців;→за заповітом майно може бути заповідане тільки у власність (однак заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов'язання надати іншій особі право користування цим майном або певною його частиною)→ заповідальне розпорядження (за бажанням).Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

    Форма заповіту:

    • заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення;
    • заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (ч. 4 ст. 207 ЦКУ). Особа, на користь якого заповідається майно, не вправі підписувати його за заповідача. Якщо заповідач неписьменний або сліпий, нотаріус прочитує йому текст заповіту, про що на заповіті робиться відповідна відмітка. Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує заповіт. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках;
    • заповідач повинен бути дієздатним на момент укладання заповіту;
    • зміст заповіту не повинен суперечити закону;
    • зміст заповіту повинен відображати дійсну волю заповідача;
    • заповіт має бути посвідчений приватним або державним нотаріусом, що є необхідною умовою його дійсності, або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 ЦКУ.

    Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача. За посвідчення заповітів справляється державне мито. Державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, установлених чинним законодавством, у розмірах, установлених чинним законодавством, а приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та фізичною або юридичною особою. (статті 19 і 31 Закону "Про нотаріат").

    При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках з повною цивільною дієздатністю). Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

    Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про нотаріат», ст. 1251 ЦКУ, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. За кордоном посвідчення заповіту здійснюють відповідні консульські установи (ст. 38 ЗУ “Про нотаріат”). В інтересах громадян, яким обставини не завжди дозволяють звернутися до нотаріальної контори, закон покладає на певних посадових осіб обов'язки по посвідченню заповіту, який у цих випадках прирівнюється до нотаріального (ст. 40 ЗУ “Про нотаріат”, ст. 1252 ЦКУ) та посвідчуються при свідках. Дані особи зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів у державний нотаріальний архів за місцем проживання заповідача.

    Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

    • заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

    Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

    Заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених

    До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

    • заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарно-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будинків для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю;
    • заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
    • заповіти громадян, які перебувають у пошукових, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;
    • заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
    • заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з´єднань, установ та військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, також заповіти працівників і службовців, членів їх сімей та сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів;
    • заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі або начальниками слідчих ізоляторів.

    Заповіти осіб, що зазначені вище, посвідчуються при свідках.

    Визнання заповіту недійсним

    За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

    Судова практика

    Для обміну контактів та детальної консультації, - Звертайтесь!

    Савченко Олександр
    11%
    Савченко Олександр 8 місяців тому

    Юрист, м. Чернігів, 9 років досвіду

    Здравствуйте, Денис!

    И собственно вопрос, как правильнее всего поступить в данной ситуации чтоб квартира если не полностью досталась мне и маме, то хотя бы делилась по ранее устной договоренности? - другого способа, как договорится с бабушкой о составлении нового завещания или вообще договора дарения на ваше имя, к сожалению, нету. Поскольку бабушка как законный собственник имеет право распоряжаться своим имуществом на собственное усмотрение, устные договоренности с Вами ни к чему ее не обязывают.

    Статья 316 Гражданского кодекса (ГК) Украины «Понятие права собственности» устанавливает: «Правом собственности является право лица на вещь (имущество), которое оно осуществляет в соответствии с законом по своей воле, независимо от воли других лиц».

    Собственность трактуется как присвоение средств и продуктов производства, при помощи определенной общественной формы, отражающей такое отношение лица к имуществу, когда оно считает это имущество своим, при условии, что другие считают данное имущество чужим.

    Это значит, что все другие лица обязаны воздерживаться от любых посягательств на чужое имущество, а следовательно, и на волю собственника этого имущества его иметь. Право собственности обязывает всех не собственников данного имущества воздерживаться от нарушений правомочий собственника. Свое право на имущество собственник осуществляет всегда своей властью и в своем собственном интересе.

    Согласно статье 41 Конституции Ук­раины, «каждый имеет право владеть, пользоваться и распоряжаться своей собственностью, результатами своей интеллектуальной творческой деятельности. Право частной собственности приобретается в порядке, определенном законом. Право частной собственности нерушимо». Это же подтверждает и статья 321 ГК Украины «Нерушимость права собственности», где записано: «1. Право собственности является нерушимым. Никто не может быть противоправно лишен этого права либо ограничен в его осуществлении. 2. Лицо может быть лишено права собственности или ограничено в его осуществлении лишь в случаях и в порядке, установленных законом».

    Собственность в экономическом смысле может быть определена как совокупность исторически определенных имущественных отношений по владению, пользованию и распоряжению средствами производства и предметами потребления.

    Гражданский кодекс Украины в статье 317 «Содержание права собственности» устанавливает: «Собственнику принадлежит право владения, пользования и распоряжения своим имуществом».

    Право владения — это юридическая возможность фактического влияния на имущество.

    Право пользования — это юридическая возможность извлечения собственником потребительских свойств имущества.

    Право распоряжения — это юридическое право определять судьбу имущества, в том числе изменение собственника этого имущества.

    Собственник может отказаться от имущества, но необходимо, чтобы ясно было выражено его желание отказаться от права собственности на него и чтобы об этом стало известно другим лицам.

    Статья 13 Конституции Украины преду­сматривает равенство всех субъектов права собственности перед законом. Это же преду­сматривается и статьей 319 ГК Украины, в которой записано:

    «1. Собственник владеет, пользуется и распоряжается своим имуществом по своему собственному усмотрению.

    2. Собственник имеет право совершать в отношении своего имущества любые действия, не противоречащие закону.

    3. Всем собственникам обеспечиваются равные условия осуществления своих прав.

    6. Государство не вмешивается в осуществление собственником права собственности».

    Если будет нужна моя помощь, можете обращаться.

    При обращении указывайте свой e-mail

    Удачи!

    Савченко Олександр
    Савченко Олександр 8 місяців тому

    Юрист, м. Чернігів, 9 років досвіду

    Денисе!

    Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому ЦК України для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

    Існування у заповідача права на скасування заповіту обумовлено правом особи, яка вчинила односторонній правочин, відмовитися від нього (частина перша статті 214 ЦК України). Крім скасування, заповідач має право також частково змінити заповіт. Право на скасування та внесення змін до заповіту зберігається за заповідачем у будь-який час, за умови збереження у заповідача повної цивільної дієздатності. Як і складання заповіту, його скасування або зміна є правочинами суворо особистого характеру, які не можуть бути вчинені через представника.

    Скасування заповіту може бути зроблено заявою («пряме» скасування) або складенням нового заповіту зі зміною заповідальних розпоряджень щодо кола спадкоємців та (або) розподілу спадкового майна («непряме» скасування).

    Якщо заповідач складає новий заповіт, який не змінює повністю усі умови попереднього заповіту, попередній заповіт буде вважатися дійсним у тій частині, в якій він не суперечить новому заповіту. При цьому якщо у новому заповіті немає розпоряджень, які суперечать попередньому заповіту, а він лише доповнює останній (наприклад, у першому заповіті було зроблено розпорядження на користь сина спадкодавця, а об'єктом спадкування є право власності на квартиру, а у другому заповіті спадкоємицею призначена дочка спадкодавця, на користь якої залишено вклад у кредитній установі), попередній заповіт вважатиметься повністю чинним.

    Якщо новий заповіт призводить до скасування попереднього, це не має наслідком відновлення юридичної дії заповіту, який був складений до попереднього. Разом з тим, не виключеними є випадки одночасно дії одразу кількох заповітів, якщо вони не суперечать один одному (наприклад, у разі складення чотирьох окремих заповітів на користь різних спадкоємців з неоднаковими об'єктами заповідальних розпоряджень). Проте враховуючи практичну складність співставлення двох чи кількох заповітів, при зверненні заповідача за посвідченням нового заповіту доцільніше, щоб у ньому містилася вказівка про скасування попереднього заповіту.

    Не відновлюється чинність попереднього заповіту також у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за винятком випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем тоді, коли у момент його вчинення він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України) або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, який було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.

    Оскільки скасування заповіту та внесення до нього змін здійснюються в порядку, встановленому ЦК України для посвідчення заповіту, усі вимоги, які стосуються посвідчення заповіту, мають бути враховані і при скасуванні заповіту або внесенні до нього змін. Зокрема, якщо заповіт було укладено за участю свідків, його скасування або зміна також мають здійснюватися за участю свідків.

    Статтею 1254 ЦК України передбачено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

    Складання заповіту, яким змінено обсяг спадщини без зміни спадкоємця скасовує попередній заповіт:

    Згідно з частиною першою статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

    Виходячи із змісту частин дрогої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:

    • по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;
    • по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

    При цьому за змістом частини третьої статті 1254 ЦК України свідчить, що складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси, порівняно з попереднім, але не змінено спадкодавця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця тільки щодо частини спадщини.

    Судова практика:

    • Постанова Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 369/3186/17: спадкодавиця за життя склала в один день два заповіти: перший об 11 год, яким все майно заповідала відповідачці, та другий о 15.30 год, яким відповідачці заповідала лише земельну частку (пай). Позивачка вважала, що спадкоємиця за заповітом успадкував лише земельну частку (пай), а все інше майно має спадкуватись між всіма спадкоємцями за законом, які в установлений строк прийняли спадщину, а саме житловий будинок та земельні ділянки площею 0,3708 га та площею 0,2179 га.

    Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу у цій справі, дійшов до висновку, що при складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Аналіз частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.

    Такі правила полягають в тому, що:

    1. по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;
    2. по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

    Тлумачення частини третьої статті 1254 ЦК України свідчить, що складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси, порівняно з попереднім, але не змінено спадкодавця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця тільки щодо частини спадщини.

    Таким чином, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що спадкоємиця за заповітом має право лише на земельну частку (пай) згідно останнього заповіту, а спадкування решти спадкового майна має відбуватись згідно закону.

    Всього найкращого!

    Пуха Наталія ТендерОк
    8%

    Доброго Дня

    Щодо Вашого питання

    Найоптимальніший варіант поговорити з бабусею хай укладе новий заповіт- має право міняти необмежену кількість разів, або подарує її зарез вашій мамі або вам.

    Якщо дійде до суду то оскаржити волю бабусі (заповіт) буде досить складно мала ймовірність на позитивний результат.

    Традиційним підставами для оспорювання заповіту є те, що заповідач (померлий) в момент складання заповіту не був здатний розуміти значення своїх дій і не керував своїми діями, іншими словами він був не до кінця при здоровому глузді.

    Однак заповіт засвідчується нотаріусом, який в тому числі перевіряє дієздатність громадянина, що складає заповіт. Як же можна встановити, що заповідач все-таки не був при здоровому глузді коли складав заповіт, тим більше з урахуванням того, що він вже помер?

    Зазвичай використовуються такі докази того, що померлий був не при здоровому глузді:

    1. Проведення посмертної психолого-психіатричної експертизи. В ході цієї експертизи аналізуються медичні документи померлого. Зокрема встановлюється, чим він хворів у період складання заповіту, які препарати приймав, які побічні ефекти у цих препаратів і т.д.

    За результатами експертизи встановлюється, чи був заповідач повністю осудний, коли складав заповіт, або ж є підстави вважати, що його хвороби або препарати, які він приймав, могли позначитися на його психологічному здоров’ї і здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними.

    1. Показання свідків. Громадяни, які проживають разом з померлим, або його сусіди в деяких випадках можуть підтвердити його незвичайну поведінку. Наприклад те, що заповідач часто губився, не міг знайти дорогу додому або не впізнавав своїх родичів, розмовляв сам з собою і т.д.

    Довідки з медичних установ. У випадках, коли померлий перебував на обліку в психоневрологічному диспансері, лікувався від психіатричних захворювань, підтвердження цих фактів може бути непрямим доказом того, що і в момент складання заповіту померлий не був здатний розуміти значення своїх дій та керувати ними.

    А щоб усунути від спадкування родичів необхідні вагомі підстави.

    Усунення від права на спадкування спадкоємців за законом та за заповітом можливе виключно на підставі рішення суду.

    • Підставою для позбавлення права на спадкування є умисне позбавлення життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя.

    Оскільки такі діяння є кримінально караними, то вони повинні бути підтверджені вироком суду, постановою про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, які є самостійною та достатньою підставою для усунення від права на спадкування.

    Коло осіб, позбавлення життя яких усуває особу від права на спадкування, є вичерпним. Це спадкодавець та можливі спадкоємці. Не може бути підставою для усунення особи від права на спадкування позбавлення ним життя іншої особи, яка на момент вчинення злочину не могла бути можливим спадкоємцем.

    Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред’явлена особою, для якої таке усунення зумовлює пов’язані зі спадкуванням права та обов’язки (збільшення частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування).

    Усуваються від спадкування на підставі закону, також особи :

    • які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування;
    • батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав;
    • батьки та повнолітні діти, які ухилялися від обов’язку щодо утримання спадкодавця.
    • одна після одної, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

    Сімейним кодексом становлено обов’язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, мають тяжкі хвороби, інвалідність або є безпомічними.

    • за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Вимога про усунення від права на спадкування за законом особи може бути пред’явлена лише після смерті спадкодавця.

    Суд при вирішенні такої справи повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

    Успіхів

    Иванюк Руслан Эдуардович
    9%
    Иванюк Руслан Эдуардович 6 місяців тому

    Юрист, м. Київ, 7 років досвіду

    ВІтаю. Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

    За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

    Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

    Відповідно до частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

    Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст.1301 ЦК України). (Постанова Верховного суду України від 14 листопада 2018 року у справі 2-1316/2227/11)

    Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

    Право на визнання недійсним свідоцтва

    Зацікавлена особа, яка вважає, що її право на спадкування порушено, може звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину, оскільки дане свідоцтво може бути визнане недійсним тільки у судовому порядку.

    Позови щодо права спадкування за загальними правилами підсудності подаються до суду за місцем проживання (знаходження) відповідача, за винятком позовів щодо нерухомого спадкового майна, які подаються до суду за місцезнаходженням цього майна. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

    Підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

    Підставою визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину є отримання його особою, яка не мала права на спадкування. Це особи:

    • які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (дане положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);
    • які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

    Не мають права на спадкування за законом:

    • батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;
    • батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;
    • одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

    За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Ці положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ. Свідоцтво про право на спадщину по заповіту може бути визнано недійсним, якщо у судовому порядку буде визнано недійсним заповіт.

    Верховний суд нагадав, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

    Верховний суд дійшов висновку про те, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким в даному випадку є позивач як спадкоємець за заповітом, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 414/811/17)

    Випадки визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним

    Підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним:

    • оформлення його неуповноваженою на те посадовою особою;
    • оформлення не за місцем відкриття спадщини;
    • недодержання встановленої законом форми свідоцтва;
    • видача свідоцтва, якщо серед імовірних спадкоємців за законом або заповітом є ненароджена дитина спадкодавця, зачата за його життя тощо.
    Судовий розгляд

    Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду. Така категорія справ розглядається в порядку позовного провадження, а тому спадкоємці вправі просити суд вирішити правовідносини відповідно до закону:

    • визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним;
    • визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним і врегулювати правовідносини своїм рішенням.

    Рішення суду лише про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним зумовлюватиме обов'язок нотаріуса видати нове свідоцтво з врахуванням рішення суду. Суд вправі постановити рішення і врегулювати права та обов'язки спадкоємців саме ним. В останньому випадку свідоцтво буде визнаватися недійсним, але нове свідоцтво нотаріусом видаватися не повинно, оскільки рішенням суду будуть встановлені права та обов'язки всіх спадкоємців і за своїми правовими властивостями рішення суду володіє загальнообов'язковістю.

    Степанов Михайло Леонідович
    8%
    Степанов Михайло Леонідович 6 місяців тому

    Юрист, м. Львів, 12 років досвіду

    Добрий день. Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак виступила з доповіддю на тему «Питання, пов'язані з визнанням свідоцтва про право на спадщину недійсним, у практиці Верховного Суду» під час вебінару «Свідоцтво про право на спадщину: видача, внесення змін, визнання недійсним».

    Суддя КЦС ВС наголосила на тому, що під час воєнного стану, введеного в Україні, внесено зміни в частині регулювання спадкових відносин, що викликає багато питань, які потребують роз'яснення, адже деякі із цих змін справді нетипові. Орієнтиром судової практики залишається ефективний захист прав громадян.

    Порядок визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним врегульовано ст. 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво визнається недійсним за рішенням суду з різних підстав, основною з яких є те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Серед іншого, причинами для визнання свідоцтва недійсним можуть бути визнання недійсними інших документів (заповіт, відмова від спадщини, свідоцтво про шлюб), а також порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

    Найпоширеніша підстава визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним - порушення у зв'язку з його видачею права на спадщину інших осіб. Типовою є ситуація, коли один зі спадкоємців пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини (постанова ВС від 29 червня 2022 року у справі № 383/258/21 (№ 61-18173св21)). Тоді суд визначає йому додатковий строк на прийняття спадщини, що створює правові підстави для оспорення раніше виданого свідоцтва про право на спадщину іншого спадкоємця, який не погодився на внесення змін до раніше виданого свідоцтва.

    Окрему увагу Ольга Ступак приділила постанові Об'єднаної палати КЦС ВС від 5 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (№ 61-9916сво21) щодо застосування позовної давності при оспорюванні свідоцтва про право власності. Вона зазначила, що перебіг позовної давності можна пов'язувати з різними фактами залежно від обставин справи.

    Стосовно особливостей обрахунку обов'язкової частки у спадщині лекторка на прикладі справи № 170/581/21 (№ 61-3127св22) нагадала, що в ч. 1 ст. 1241 ЦК України визначено коло осіб, які мають право на таку частку. При визначенні розміру обов'язкової частки враховується все спадкове майно: як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом (зокрема, речі звичайної домашньої обстановки та вжитку).

    Крім того, суддя КЦС ВС звернула увагу на те, в яких випадках особу може бути визнано такою, що має право на обов'язкову частку у спадковому майні. Наприклад, у справі № 159/4322/14 (№ 61-12870св19) від 26 травня 2021 року суд постановив, що особа має право на частку через інвалідність з дитинства. Станом на день відкриття спадщини позивачка була непрацездатною через стан свого здоров'я, що було підтверджено відповідним органом ретроспективно.

    Одна зі складних категорій спадкових справ - це спори, у яких необхідно виокремити частку майна, яка належить спадкодавцю, з маси спільного сумісного майна подружжя та визначити частку іншого з подружжя, яка не входить у спадкову масу. При вирішенні таких спорів врахуванню підлягають висновки, сформовані ВС у справах про поділ майна подружжя.

    Ольга Ступак також акцентувала, що з введенням в Україні воєнного стану дедалі частіше судам доводиться стикатися зі спорами щодо визначення місця відкриття спадщини. В окремих випадках від розв'язання цього питання залежить, хто зі спадкоємців є таким, що прийняв спадщину. Під час розгляду таких справ суди мають досліджувати та встановлювати фактичне місце проживання спадкодавця на момент смерті й фактичне місце проживання його спадкоємців і від цього вже визначати, чи прийняли спадкоємці спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Місце реєстрації в цьому разі не є визначальним.

    Обговорили й те, яким законом потрібно керуватися при визначенні кола спадкоємців, якщо спадщина відкрилась у період дії ЦК УРСР 1963 року, а спадкоємці звертаються за оформленням спадщини після набрання чинності ЦК України 2004 року. Так, у справі № 385/321/20 (№ 61-9916сво21) від 5 вересня 2022 року позивачем став співмешканець спадкодавиці, який наполягав на тому, що може входити до кола спадкоємців, хоча спадщина після смерті жінки відкрилася за правилами ЦК УРСР. ОП КЦС ВС дійшла висновку, що наступні зміни в законодавстві не впливають на коло спадкоємців, а тому співмешканець (не чоловік) спадкодавиці за встановлених фактичних обставин не мав права претендувати на спадщину, а нотаріус, відповідно, не мав права видавати оспорюване свідоцтво.

    Цікавою також є справа № 638/4895/15-ц від 15 червня 2022 року, у якій позивач просив суд визначити йому додатковий строк на прийняття спадщини, розташованої на окупованій території. Суди відмовили позивачу у визначенні такого строку з посиланням на те, що спадкоємець уже мав відповідні документи на майно, оформлені на окупованій території (АР Крим). Верховний Суд не погодився з такими мотивами відмови, вказавши на те, що положення Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» чітко встановлюють порядок прийняття спадщини в разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, і надають право спадкоємцям, виконавцям заповіту, кредиторам спадкодавця та іншим особам реалізувати свої права щодо спадкового майна на території України в загальному порядку.

    Під час виступу доповідачка навела судову практику ВС щодо спадкування пенсійних та соціальних виплат.


Схожі питання


Кодекси Україна

Кодекс України з процедур банкрутства Кодекс цивільного захисту України Кримінальний процесуальний кодекс України Митний кодекс України Повітряний кодекс України Податковий кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України Цивільний процесуальний кодекс України Кримінально-виконавчий кодекс України Господарський кодекс України Цивільний кодекс України Сімейний кодекс України Земельний кодекс України Кримінальний кодекс України Водний кодекс України Кодекс торговельного мореплавства України Про надра Лісовий кодекс України Господарський процесуальний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330) Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-21) Житловий Кодекс Української РСР Європейський кодекс соціального забезпечення Бюджетний кодекс України