Развод, раздел имущества

Здравствуйте, Геннадий! Факт развода не является основанием для однозначного раздела имущества... Для раздела имущества необходимо решение суда о таком разделе, если нет договора у нотариуса о полюбовном разделе имущества. Для этого у сторон есть срок исковой давности в 3 года после развода.

За приписами статей 60 - 63, 68 Сімейного кодексу України будь-яке майно (крім речей індивідуального користування та речей, які виключені з цивільного обороту), набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Как правило при продаже автомобиля никто никакие согласия жены, тем более бывшей, не спрашивает. Но грамотный адвокат противоположной стороны может учесть сумму проданного авто в части уменьшения доли в другом совместно нажитом имуществе.

По поводу права продать свою часть. Да, может продать. Но есть некоторые особенности. А именно - право приимущественного приобретения у собственников других долей.

Відповідно до ч. 1 ст. 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відчуження частки у спільній частковій власності здійснюється із дотриманням права переважної купівлі, зміст якого розкритий у ст. 362 Цивільного кодексу України.

• У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

• Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

• Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

• Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

• У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

• Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

• Право переважної купівлі не поширюється на договори дарування, довічного утримання (догляду), міни, виділу частки співвласнику у натурі;

• Право переважної купівлі поширюється на договори міни, якщо частка обмінюється на речі визначені родовими ознаками і особа, яка має право переважної купівлі пропонує відчужувану річ того ж роду, в тій же кількості і ті є ї ж якості.

Стаття 190 Сімейного кодексу України передбачає припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Це означає, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування, можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку).

Укладення такого договору позбавляє того з батьків, хто відступив нерухоме майно, обов’язку грошового утримання дитини у вигляді сплати аліментів, однак, згідно ч. 3 ст. 190 СК України, не звільняє його від обовʼязку брати участь у додаткових витратах на дитину.

Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Виходячи з вимог частини четвертої статті 55 Закону України «Про нотаріат», посвідчення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно провадиться за місцезнаходженням цього майна або за місцем реєстрації однієї із сторін відповідного правочину.

Види майна, яке можна передати за цим договором - все майно, що передбачене ст. 181 ЦК України, де зазначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До нерухомих речей належать: земля, будинки, споруди як житлового, так і вироб­ничого призначення.

Договір укладається між батьками.

Якщо дитина досягла 14-річного віку, вона бере участь в укладенні цього договору.

Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

С уважением, юрист Ярослав Турчин

Доброго дня!

Після розлучення можливо подати на аліменти.

Аліменти на дитину це обов’язок утримання у визначених законом випадках одним із батьків. Аліменти стягуються за домовленістю батька і матері, або примусово – за рішенням суду.

Перелік документів, який необхідний для присудження виплат:

позовна заява;

докази наявності доходів, рухомого/нерухомого майна у Відповідача;

копія свідоцтва про народження спільної дитини (дітей);

копія довідки про склад сім’ї (підтвердження факту проживання дитини з Позивачем) – де взяти довідки про склад сім’ї? або Довідка з ЦНАП про місце реєстрації Вас та дитини за однією адресою;

копія рішення суду про розлучення або копія свідоцтва про розлучення;

копія паспорта Позивача з пропискою і відміткою про реєстрацію шлюбу та ІПН;

копія паспорта Відповідача;

довідка про доходи платника аліментів (при можливості).

Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Існує два способи стягнути аліменти – в порядку “Наказного провадження” та в порядку “Позовного провадження”.

1. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ є спрощеним і передбачає прискорену процедуру видачі судового наказу у 5-денний строк БЕЗ виклику учасників в судове засідання. Судовий наказ на аліменти – виступає виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню БЕЗ видачі на нього Виконавчого листа. Щоб звернутися в порядку Наказного провадження, потрібно подати Заяву про видачу Судового наказу, який повинний відповідати вимогам встановленим в Цивільному процесуальному кодексі України (ст.163).

В порядку Наказного провадження розглядаються такі дві вимоги про стягнення аліментів:

1) на одну дитину – 1/4, розмір аліментів на 2 дітей – 1/3, на трьох і більше дітей – 1/2 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів (про Прожитковий мінімум в Україні) на дитину відповідного віку на кожну дитину;

2) у твердій грошовій сумі – 50% Прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч.3 ст. 70 ЗУ «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів Боржника НЕ може перевищувати 50% заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження НЕ поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування Боржником покарання у вигляді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати НЕ може перевищувати 70%. Постанова ВС від 20 липня 2020 року справа No 708/1185/19 (Відрахування із заробітної плати у разі відбування Боржником покарання у виді виправних робіт та стягнення аліментів на неповнолітніх дітей – представляють собою дві окремі самостійні умови)

2. В порядку Позовного провадження аліменти стягуються якщо:

– заявляється вимога про стягнення аліментів у фіксованій сумі в більшому розмірі;

– вимога пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

з заявою, що відповідає вимогам встановленим в Цивільному процесуальному кодексі України (ст.175) потрібно звернутися до місцевого загального суду за зареєстрованим місцем проживання Стягувача або Патника аліментів/Аліментника.

Рішення суду, для виконання якого видається Виконавчий лист. У справах про стягнення аліментів судовий збір НЕ сплачується.

Пред’явлення позову про присудження аліментів не має позовної давності і може проводитися в будь-який час, поки існує право на отримання фінансової допомоги на утримання дитини. Відповідно до ч.1 ст.191 “Сімейного кодексу України”(СКУ) , дата початку виплати аліментів – момент подачі заяви в суд. При цьому строки розгляду справи і терміни винесення судового рішення значення не мають. Аліменти в Україні можна отримати примусово – за Виконавчим листом, але не більш як за десять років (ст. 194 СК).

Від чого залежить розмір аліментів на утримання дітей?

Статтею 182 СК, а також п.17 постанови Пленуму ВСУ №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремий норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства та стягнення аліментів» регламентовано, що при розгляді справ про встановлення і визначенні суми аліментів , суд бере до уваги наступне:

стан здоров’я та матеріальне становище дитини і платника аліментів;

наявність у платника аліментів інших дітей і непрацездатних родичів;

Найменша сума, яка може бути присуджена на утримання дитини становить половину прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Аліменти на одну дитину до 6 років — 1136 грн. аліменти на одну дитину від 6 до 18 років — 1416 грн. 50 коп.

В той же час сімейний кодекс України встановлює рекомендований розмір аліментів, який визначений в розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Аліменти на одну дитину до 6 років — 2272 грн. аліменти на одну дитину від 6 до 18 років — 2833 грн. Якщо дітей більше, ніж 1 дитина, то розмір аліментів відповідно зростає.

Частка від доходу платника аліментів визначається судом, але, як правило, вона становить такі частки: на одну дитину — 1/4 частина доходу платника аліментів; на двох дітей — 1/3 частина доходів; на трьох і більше дітей — половина від доходів платника аліментів.

Щодо поділу майна.

Поділ майна - це велике і проблемне питання, розгляд якого в суді в деяких випадках може тривати роками! Тому я надаю Вам повний алгоритм Ваших дій в цьому випадку.

В Україні власність у родині існує в двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з них. Простіше кажучи, саме спільна власність подружжя підлягає поділу між подружжям зокрема при розлученні.

Якщо звернутися до цивільного законодавства, а саме до статті 368 Цивільного кодексу України - спільна сумісна власність - це власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності, тоді як у спільній частковій власності частки кожного визначені.

У свою чергу стаття 60 Сімейного кодексу України говорить, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування та деяких інших винятків, описаних нижче, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для розуміння чи є майно спільно набутим, ключевими є відповіді на питання: чи купувалося майно під час шлюбу, і чи купувалося за спільні кошти подружжя.

Наприклад, якщо один з подружжя мав особисті заощадження до шлюбу, а в шлюбі придбав машину, то в разі спору він може визнати її особистою власністю. Звичайно, всі спірні моменти вирішуються в суді. У свою чергу юрист, допоможе знайти правові аргументи і вагомі докази.

До спільної сумісної власності подружжя належать також доходи: заробітна плата, пенсія, стипендія тощо.

За загальним правилом розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.

Що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка?

майно, придбане до шлюбу;

майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто;

житло, набуте за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

земельна ділянка, набута під час шлюбу в порядку безоплатної приватизації;

речі індивідуального користування, в тому ж числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

кошти, отримані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй/йому належала, а також кошти отримані як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди;

страхові суми, одержані нею/ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, які були особистою приватною власністю кожного з них;

премії, нагороди, які вона/він одержали за особисті заслуги. Важливо! Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він/вона своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв (ла) її одержанню.

Крім того, відповідно до статті 62 Сімейного кодексу України якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, що належить другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), отриманий від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Розлучення та розподіл майна

Розлучення не припиняє права спільної сумісної власності "автоматично". Розпорядження спільним майном, після розлучення, здійснюється за взаємною згодою "колишнього" подружжя.

Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено як під час існування шлюбу, так і в процесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу. Таким чином, не обов'язково розлучатися, щоб розділити майно. І не обов'язково при розлученні ділити майно.

Термін позовної давності на подання позовної заяви про поділ спільно нажитого майна після розлучення встановлено у три роки.

До розлучення позовна давність на подачу такого позову не застосовується.

Позовна давність це - термін, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Поділ майна подружжя може бути здійснено в добровільному або судовому порядку.

Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовились щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшли згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток.

Сімейне законодавство встановлює форму тільки для договору про поділ нерухомого майна подружжя.

Так, згідно з частиною другою статті 69 Сімейного кодексу України договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя, повинен бути нотаріально посвідчений.

Стаття 182 Цивільного кодексу України в свою чергу передбачає державну реєстрацію прав на нерухомість і угод з нерухомістю, які поширюються також на операції з участю подружжя.

Щодо форми договору про поділ майна подружжя, об'єктом якого є рухомі речі, сімейне законодавство не встановлює спеціальних вимог.

Це означає, що при з'ясуванні форми цього договору (усна, проста письмова) необхідно керуватися загальними правилами форми угоди, передбачених Цивільним кодексом України (статті 205-208).

Нарешті, поділ майна через суд.

Якщо між подружжям виник спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий. Для звернення до суду з цим питанням необхідно скласти позов, де позивачем виступатиме один з подружжя, а відповідачем інший, або спільну заяву подружжя про поділ майна.

При поділі майна суд в першу чергу визначає його предмет, тобто те майно подружжя, що підлягає розподілу.

Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, що належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов'язань.

Суд також визначає розмір часток подружжя в праві на майно, і тільки після цього здійснює безпосередньо поділ відповідно до встановлених часток.

Що стосується часток, відзначимо, що відповідно до статті 70 Сімейного кодексу України частки майна дружини та чоловіка є рівними, навіть якщо другий з подружжя не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Поважними причинами зокрема вважаються - навчання, ведення домашнього господарства, виховання дітей, хвороба.

Якщо існує ймовірність невиконання майбутнього судового рішення, в нашому випадку про поділ майна, сторона по справі має право подати заяву про забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується зокрема шляхом:

накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать чи які підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

заборони вчиняти певні дії;

встановлення обов'язку вчинити певні дії;

заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі або передавати майно чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

передачі речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору.

Способи поділу майна спільної власності подружжя.

Сімейне законодавство встановило кілька способів поділу майна подружжя.

По-перше, суд може винести рішення про поділ майна в натурі. Такий спосіб застосовується якщо речі можна розділити без втрати їх цільового призначення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відзначимо, що речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Але відзначимо, що вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна.

По-друге, суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його вартість його частки у цьому майні.

Присудження такої компенсації має кілька умов:

згода сторін;

попереднє внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

При цьому, якщо поділ стосується неподільної речі, і жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно в їх спільній частковій власності (абзац третій пункту 25 постанови Пленуму ВСУ “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя“).

Хоча це прямо і не передбачено в Сімейному кодексі України, суди можуть застосувати і такий спосіб поділу майна, як поділ речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні. Такий спосіб поділу на сьогодні є найбільш поширеним. У процесі поділу майна суди можуть одночасно застосовувати не один спосіб, а їх комбінацію. Наприклад, одне майно розділити в натурі, інше передати одному з подружжя, з присудженням другому компенсації. Важливо відзначити, що вартість речей, які підлягають поділу, визначається на момент розгляду спору судом

Розділ майна при розлученні подружжя, що має дітей

Важливо пам'ятати, що діти не набувають право власності на нажите в родині майно, але інтереси дітей враховуються судом при розділі майна подружжя.

Частина друга статті 70 Сімейного кодексу України встановила, що під час розгляду такої категорії справ суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, особливо якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини чоловіка також може бути збільшена, якщо з нею/ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітній син або дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Таким чином, при здійсненні поділу майна суд враховує не тільки інтереси подружжя, а й дітей. Також, ключовими є обставини з ким проживає дитина (діти), і ступінь участі другого з подружжя в забезпеченні сім'ї.

Тепер Ваші питання.

Если муж требует свою часть недвижимости, можно ли разойтись полюбовно, отказавшись от алиментов и машины?

Всі ці питання Ви можете вирішити за допомогою нотаріально завіреного договору, у якому будуть прописані всі умови поділу рухомого та нерухомого майна.

Может ли муж продать кому либо 1/4 часть квартиры?

Відповідно до ст. 362 ЦК України визначено право співвласника на переважну купівлю частки перед іншими особами за ціною, оголошеною для продажу іншими співвласниками житла.

Продавець зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Отже, у співвласників житла є один місяць від дня отримання повідомлення, протягом якого вони мають переважне право на купівлю такої частки, після закінчення цього строку продавець буде мати право продати свою частку.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня!

Аліменти це не право ,а обов'язок батька утримувати дитину , мати може тимчасово не подавати до суду ,на їх призначення. Потім можете подати ,але не більш чим за 10 років.

Сплату аліментів також можна визначити нотаріальним договором добровільно у разі порушень , нотаріус забезпечує контроль чи звернення до суду для їх призначення і стягнення через орган ДВС.

Якщо майно було набуте у шлюбі воно є спільним і все підлягає поділу, або виплаті компенсації у грошовому вимірі іншим з подружжя за рішенням суду.

Щоб добровільно розділити , необхідно у нотаріуса укласти договір поділу майна де визначити ,що і кому.

Якщо квартира спільна без згоди іршого з подружжя продати не зможе ,поки судом ,або нотар договором майно не буде чітко розділенно ,оформлено та видано витяг про право приватної власності на конкретну частку , тоді зможе продати кому забажає.

Спільна сумісна власність – це власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності (ч. 1 ст. 368 ЦК України). Цією ознакою вона відрізняється від спільної часткової власності, де частки кожного із співвласників визначені.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня!

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо утримання дитини.

Кожна дитина до досягнення нею 18 років, має право на утримання. Батьки зобов’язані утримувати власних дітей (ст. 180 Сімейного кодексу України). В даному випадку потрібно звернути увагу на те, що спосіб утримання може бути визначено за домовленістю батьків. В тому випадку, якщо батьки не досягли згоди щодо способу утримання дитини – таке питання вирішується в судовому порядку.

Якщо батьки самостійно досягли згоди щодо розміру сплачуваних аліментів – краще всього укласти нотаріально завірену угоду.

Аліменти на дитину можуть бути присуджені як в твердій грошовій сумі, так і в частці від доходу платника. Спосіб стягнення визначається стягувачем (особою, котра звертається з позовом про стягнення аліментів), тобто із тим з батьків, з ким проживає дитина.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину не може бути меншим за 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Якщо не вдається досягти домовленості про сплату аліментів то стягнення аліментів можуть здійснити в судовому порядку.

Розмір аліментів, стягуваних у судовому порядку, визначається з урахуванням правил, встановлених статтею 182 Сімейного Кодексу України. Аліменти на дітей стягуються з батька (або матері, якщо діти залишилися з батьком) шляхом встановлення щомісячних платежів у частковому відношенні до заробітку (доходу) платника (наприклад ¼ частина всіх видів доходів), але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до частини першої статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Законодавець передбачив підстави, що дозволяють отримати звільнення від сплати аліментів на утримання дитини. Цей перлік підстав є прямо передбачений законом, а також сформований судовою практикою. При цьому кожна з цих підстав може у подальшому скасувати стягнення аліментів, що були присудженні судовим рішенням (судовий наказ про стягнення аліментів, рішення суду про стягнення аліментів) або нотаріальним договором по домовленості між батьками дитини.

Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Згідно статті 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.

СК України у ст. 190 передбачено припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Це означає, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку).

Укладення такого договору позбавляє того з батьків, хто відступив нерухоме майно, обов’язку грошового утримання дитини у вигляді сплати аліментів, однак, згідно ч. 3 ст. 190 СК України, не звільняє його від обовʼязку брати участь у додаткових витратах на дитину.

Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Тобто, той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Вимоги до порядку оформлення такого договору встановлені в статті 190 Сімейного кодексу України.

Отже, якщо дружина подасть на аліменти їй потрібно довести, що діти проживають з нею, адже в рішенні суду цього немає. Крім того у Вас є можливість укласти договір про утримання дітей або договір про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно.

Щодо поділу майна то він може бути здійснений у добровільному (уклавши договір про поділ майна) або судовому порядку.

Власність у сім’ї може бути спільною сумісною власністю подружжя та особистою приватною власністю кожного з подружжя. Спільна сумісна власність подружжя – майно, яке набуте подружжям за час шлюбу (або під час спільного проживання однією сім’єю), крім речей індивідуального користування.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, шлюбним договором або не збільшено судом.

Майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.4 ст.65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Тому, якщо один з подружжя отримує у власність майно (грошові кошти) внаслідок укладення кредитного договору, договору позики тощо, у другого з подружжя може виникати зобов’язання щодо повернення таких грошових коштів разом із чоловіком/дружиною, який (яка) уклали вказані договори (солідарний боржник), окрім цього, наявність боргових зобов’язань подружжя враховується під час поділу майна в судовому порядку.

Відповідно ст.57 Сімейного кодексу України НЕ ПІДЛЯГАЄ ПОДІЛУ майно, що є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка.

До такого майна належить:

• майно набуте дружиною чи чоловіком до шлюбу;
• майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
• майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали чоловіку чи дружині особисто;
• житло, набуте чоловіком чи дружиною за час шлюбу внаслідок його приватизації в порядку передбаченому законом;
• земельна ділянка, набута за час шлюбу внаслідок приватизації або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;
• речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
• премії та нагороди, одержані за особисті заслуги;
• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала дружині чи чоловіку, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;
• страхові суми, одержані за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, які були особистою приватною власністю дружини чи чоловіка.

Отже, запропонуйте дружині вирішити питання поділу майна шляхом заключення договору з нотаріальним посвідченням у нотаріуса. В іншому випадку потрібно вирішувати Ваше питання в судовому порядку.

Якщо житло, авто, техніка були куплені під час шлюбу (незалежно від того на кого воно оформлене) воно є спільною власністю подружжя в рівних частинах.

Боргове зобов’язання, якщо воно виникло під час шлюбу – також розподіляється порівну між подружжям.

Якщо у Вас або дружини буде договір дарування грошових коштів або договір дарування будь-якого майна, або в когось з вас було майно до укладення шлюбу, тоді це майно належить до особистої приватної власності. У такому разі інший з подружжя не матимете право на таке майно або судом може бути збільшена частка одно з подружжя у спільній власності.

Отже, якщо авто було придбане у шлюбі - воно відноситься до спільної власності і частка чоловіка становить 1/2 від вартості авто. Квартира відноситься до спільної часткової власності, де в кожного своя частка. Тому чоловік за бажанням може продати свою частку, але попередньо повідомивши інших співвласників.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Бажаю успіхів!

Цивільний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text):

"Стаття 361. Право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності

1. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності...";

"Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства

1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним...";

"Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи."..

Конституція України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%...):

"... Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність...

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла...

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України...".

---

Доброго дня, пане Геннадію! Моя відповідь є частковою - з питання правомірності продажу Вами своє частки у квартирі (з інших питань відповіді надані колегами, щоб їх повтрювати). Так от, як я вважаю, продаж Вами своє частки третім особам буде порушувати публічний порядок - порушувати конституційні права та свободи Ваших дружини та дітей: право на сводобу та особисту недоторканість, право на недоторканість їх житла, право на невтручання в їх особисте та сімейне життя. Цей Ваш договір продажу своєї частки буде, як я вважаю, нікчемним - не буде мати юридичної сили та правових наслідків, не підлягатаме до виконання, буде таким, що не укладався, не буде потребувати визнання його нікчемним (недійсним) - недійсним він буде за визначенням по закону, не буде підлягати судовому захисту, дружина буде мати право на позов про застосування наслідків недійсності правочину - зокрема, заборони вселення чи виселення покупця цієї Вашої частки з квартири.

Аліменти це складна річь! Ви можете усно домовитись щодо не сплати аліментів під час розподілу майна але це усна домовленість! Кошти (аліменти) це кошти які видиляються на утримання дитини! В разі будь яких розписок тощо порушуються права дитини (це кримінальна відповідальність). Вам треба найти гарного сімейного адвоката (1 в питання розподілу майна, 2 щодо аліментів,) бажано з вашого регіону щоб він допоміг вам у вирішенні Ваших проблем. Не звертайте уваги на колег адвокатів які скажцть що вирішуть ваше питання в онлайн режимі та озвучать суму з не визначенням вашої проблеми збору доказів (для прикладу оцінка майна коли та як набуте майно яка заробітна плата батьків, додаткові витрати на дітей то що). Будьте уважні у вирішенні Вашої проблеми.