Чи можна було заснувати в 2003-2004р. ТОВ одним учасником?

ВІТАЮ ВАС, пані АЛЛО! Нажаль прямої заборони ТОВ мати одного засновника ніколи не існувало. Ні в 1991, ні в 2003-2004 роках, ні пізніше. АЛЕ Є ПЕВНІ НЬЮАНСИ та ВИКЛЮЧЕННЯ. Але про це далі по порядку.

Підкажіть на яку саме дату Вам потрібна інформація. Адже саме в 2003 році було прийнято новий Цивільний кодекс України.

Навскидку. Питання діяльності ТОВ у період 2003-2003 років регулювали 2 нормативно-правові акти.

• Закон України "Про господарські товариства" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 49, ст. 682 із наступними змінами).
• Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV

ВІдповідно до статті 140 Цивільного кодексу України в первинній редакції від 16.01.2003 року, які набрали чинності з 01.01.2004 року

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Не зазнала ця норма змін і до цього часу, хоча в період з 2018 до 2022 рр. вона виключалася, але у 2022 році знову була повернута.

{Статтю 140 виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018}

{До Кодексу включено статтю 140 згідно із Законом № 2465-IX від 27.07.2022}

Відповідно до статті 141 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року

Частина 1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

Частина 2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. (ч. 2 ст. 141 Цивільного кодексу України чинна з 01.01.2004 р.)

Діючий в період з 2018 року Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" також передбачав і передбачає можливість одного засновника (статті 9, 10 Закону) в усіх редакціях з 2018 р. по цей час.

Теоретично можно сказати, що ПРЯМО не передбачалося заснування ТОВ однією особою до 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року питання правового статусу ТОВ визначав Закон України "Про господарські товариства" від 1991 року. Цивільний кодекс УРСР, який був адаптований до реалій незалежності - питання правового статусу ТОВ не регулював.

Так, дійсно стаття 50 глави 2 Закону України "Про господарські товариства" з 19.09.1991 року передбачала, що

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Стаття 50 в наведеній мною редакції існувала паралельно зі статтею 140 Цивільного кодексу України та обидвоє були чинні з 1 січня 2004 року... Тобто, якщо стверджувати, що вимога статті 50 Закону про господарські товариства забороняє 1 особі засновувати ТОВ, то існувала правова колізія норм, адже з 1 січня 2004 року стаття 140 ЦК України це прямо дозволяла.

У правовій науці та судовій практиці, в тому числі в рішеннях Верховного та Конституційного суду України неодноразово досліджувалось питання застосування норм права при їх колізійності. Існує два підходи - який з актів є спеціалізованим і регулює конкретний вид правовідносин... інший підхід вказує, що якщо однотипні правовідносини врегульовує кілька норм - то викорстовується та норма, що була прийнята пізніше.

Закон втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018 "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Господарський кодекс України, прийнятий 16.01.2003 року цього питання ніколи не регулював і не регулює.

АЛЕ ПРЯМОЇ ЗАБОРОНИ ОДНІЙ ОСОБІ ЗАСНОВУВАТИ ТОВ - НІКОЛИ НЕ БУЛО. Чи визнавати 100 % часткою - тут питання спірне. В багатьох реєстрах зустрічаємо запис про частки 1/1, 1/2, 1/4. Наприклад так регулює власність Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Те, що засновником ТОВ може бути одна особа, підтверджували й офіційні органи (п. 6 листа Держкомпідприємництва від 20.02.2004 р. № 1022, лист Держкомпідприємництва від 11.05.2007 р. № 3360). Однак, ТОВ не може мати в якості єдиного учасника інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного ТОВ, яке має одного учасника (ч. 2 ст. 141 Цивільного кодексу України).

Якщо кількість засновників перевищує 100 осіб, ТОВ зобов'язано перереєструватися в АТ протягом одного року, а якщо ні, то воно підлягає ліквідації в судовому порядку (ч. 1 ст. 141 ЦК України).

У ТОВ обов'язково має бути створено статутний капітал (ч. 1 ст. 144 ЦК України). Якщо статут не буде містити відомості про статутний капітал, держреєстратор поверне подані на держреєстрацію документи заявнику (див. лист Держкомпідприємництва від 12.03.2008 р. № 2004).

Статутний капітал ТОВ складається із внесків його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких внесків.

Законодавчих вимог до мінімального розміру статутного капіталу ТОВ немає, що підкреслюють також офіційні органи (див. лист Міністерства юстиції України від 27.09.2013 р. № 903-0-3-13/8.1). Тому статутний капітал ТОВ може становити й 1 грн., однак потрібно врахувати, що внески повинні бути здійснені всіма засновниками.

В юридичній науці існує два принципи, які визначають допустиму поведінку в рамках теорії суспільного договору.

Це так званий "принцип свободи", що йде корінням у 5 століття до нашої ери до часів Давньої Греції... з якого випливають принципи:

Перший стосується людей і каже "дозволено все, що прямо не заборонено законом", інший каже - "заборонено все, що прямо законом не дозволено" - цей принцип стосується органів державної влади та її посадових осіб.

В Конституції України ці принципи знайшли відображення в статтях 8 та 19. Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статті 19)

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (частина друга статті 19).

Маю надію, що найбільш повно відповів на Ваше питання.

З повагою, юрист-правозахисник Ярослав Турчин (м. Гамрбург, Німеччина)

Доброго дня, пан Ярослав! Товариство з обмеженою відповідальністю засноване в 1994 році, а змінювався склад учасників 02.02.2004 р. Тобто, мене цікавлять ці дві дати.

Доброго дня.

До моменту набрання чинності 01.01.2004 року нового Цивільного кодексу, господарське товариство розглядалось як підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Тобто для організації такого виду юридичної особи було обов'язковим ОБ'ЄДНАННЯ майна кількох осіб, тоді як приватне підприємство, як самостійний вид юридичної особи, могло бути створено одноосібно (ст. 2 Закону України "Про підприємства".

Новий ЦК не виділяє підприємство як вид юридичної особи.

Стаття 83 нового ЦК, встановила, що Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Доброго дня.https://minjust.gov.ua/m/str_3816

Господарське товариство з одним учасником – новела Цивільного кодексу України. %/d% Цивільний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, передбачив, що господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Це новела для українського законодавства, оскільки вперше визнано право за фізичною чи юридичною особою створювати господарське товариство. Запровадження господарського товариства з одним учасником зумовлює виникнення ряду запитань, адже на сьогодні правове положення такого товариства визначається загальними нормами, що регулюють діяльність господарських товариств і не містять регламентації особливостей, зумовлених існуванням одного учасника...

Цивільний кодекс України (далі – ЦК), який набрав чинності 1 січня 2004 року, передбачив, що господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Це новела для українського законодавства, оскільки вперше визнано право за фізичною чи юридичною особою створювати господарське товариство (фактично у якості єдиного засновника господарського товариства до цього часу виступала лише держава). Запровадження господарського товариства з одним учасником зумовлює виникнення ряду запитань, адже на сьогодні правове положення такого товариства визначається загальними нормами, що регулюють діяльність господарських товариств і не містять регламентації особливостей, зумовлених існуванням одного учасника.

Проблемам господарського товариства з одним учасником присвячувалися дослідження за радянських часів таких відомих вчених, як О. Флейшиць, В. Мозолін, В. Мусін. Вони досліджували правове положення господарського товариства з одним учасником у зарубіжному законодавстві. Ними піддавалося критиці існування таких юридичних осіб, зокрема, зазначалося, що виникнення подібних компаній суперечить самій природі юридичної особи, оскільки остання розглядалася як колективний суб’єкт права. Вказувалося також на те, що регулювання діяльності таких компаній загальними для всіх господарських товариств нормами вступає у протиріччя із сутністю господарського товариства з одним учасником. М. Кулагін дослідив сутність господарського товариства з одним учасником з точки зору економічних потреб суспільства. Вченими приділяється увага господарським товариствам з одним учасником і на сучасному етапі. Серед них слід назвати таких вчених, як О. Вінник, В. Борисова, І. Красько, якими вивчалися проблеми доцільності запровадження господарських товариств з одним учасником, різні аспекти взаємовідносин засновника і товариства, зокрема, з точки зору їх самостійності, відповідальності засновника за боргами створеної ним юридичної особи тощо. Враховуючи, що поряд з класичними господарськими товариствами українське законодавство вперше дозволило заснування фізичними і юридичними особами господарського товариства з одним учасником, основним завданням цієї статті є аналіз норм ЦК, присвячених господарським товариствам з одним учасником; зокрема пропонується дослідити питання, чи є таке господарське товариство "повноцінною" юридичною особою з усіма притаманними останній ознаками; способи утворення таких товариств; переваги зазначеного різновиду юридичної особи над іншими.

Юридична наука початку ХХ століття не визнавала можливості існування господарського товариства з одним учасником. Г. Шершеневич з цього приводу писав: " Как соединение, акционерное товарищество не может быть менее чем из двух лиц …Сосредоточение акций или паев в руках одного лица означало бы прекращение товарищества. В своем соединении участники образуют юридическое лицо " [1]. На відміну від класичних торгових товариств господарські товариства з одним учасником з’явились лише у другій половині ХХ століття: в німецькому праві такі товариства називаються "Einmanngesellschaft", у Франції – "la sosiete unipersonalle", у праві Англії – "one man company". Такі вчені радянського періоду, як О. Флейшиць, В. Мозолін, В. Мусін, зазначали, що конструкція господарського товариства з одним учасником вступає в протиріччя з самим поняттям юридичної особи. Виникнення таких товариств призводить до "расшатывания" самого поняття юридичної особи (О. Флейшиць), усунення з нього того, заради чого воно було створене, – елементу колективності (В. Мозолін), "безцеремонного перекручення і прямого відходу від основних принципів буржуазного цивільного права" (В. Мусін) [2].

Розділилися точки зору щодо можливості існування таких юридичних осіб і серед сучасників. Так, виходячи з того, що акціонерне товариство ґрунтується на колективних засадах (спільне формування статутного капіталу, спільне управління і розподіл прибутку і т.п.), Д. Нефедов вважає господарське товариство з одним засновником " неоправданным исключением» [3]. Тому він пропонує дозволити створення господарського товариства одним засновником, але що стосується учасників такого товариства, то їх обов’язково має бути декілька. Причому законодавчо - встановити обов’язковий строк, протягом якого господарське товариство може діяти з одним учасником-засновником. Такі погляди ґрунтуються на теорії юридичної особи як колективного утворення, прибічниками якої були, зокрема, А.Венедиктов, С.Братусь, О. Іоффе. Можливість існування господарського товариства з одним учасником базується на теорії фікції, або її різновиді – теорії персоніфікованої цілі (Бринца та Беккера), яка, заперечуючи існування реального суб’єкта – юридичної особи, визначає, що остання має за мету управління майном, тобто сама юридична особа виступає як персоніфікована ціль.

Дійсно, господарське товариство з одним учасником заперечує існування юридичної особи як колективного утворення, тоді як, зазначав М. Кулагін, розуміння юридичної особи як колективного утворення пояснюється історією становлення і розвитку цього інституту, який виник як юридичний механізм централізації капіталу. За допомогою юридичної особи здійснювалися процес зрощування банківського і промислового капіталу, утворення крупних компаній. Проте все більшого значення набували інші функції юридичної особи. Однією із найважливіших функцій є функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, вкладеного у юридичну особу [4]. Вдало характеризує господарське товариство з одним учасником В. Мусін. Він називає його такою правовою формою, яка дозволяє "одному предпринимателю выступать под видом нескольких лиц …, когда имущество, фактически принадлежащее одному предпринимателю, распределяется на несколько имущественных комплексов, каждый из которых считается обособленным и организуется как юридическое лицо со всеми принадлежащими последнему атрибутами, включая прежде всего самостоятельную ответственность по обязательствам" [5]. Тобто господарські товариства з одним учасником вже не забезпечують інтереси концентрації капіталу, а, навпаки, вони використовуються для виділення власником тієї частини особистого капіталу, яка буде використовуватися у підприємницькій діяльності. Така форма організації підприємницької діяльності ідеально підходить для випадку, коли одна особа володіє достатнім капіталом для того, щоб не об’єднуватися з іншими особами, бажає обмежити свій ризик лише майном, вкладеним у юридичну особу. Причому функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, вкладеного у юридичну особу, дістає найбільше вираження саме у господарському товаристві з одним учасником. І, звичайно, є абсурдним, маючи намір сконцентрувати всі акції товариства у своїх руках, створювати спочатку акціонерне товариство з декількома учасниками, щоб потім залишити всі акції у однієї особи. Саме таким цілям має "слугувати" конструкція господарського товариства з одним учасником. Таким чином, виникнення господарських товариств з одним учасником, як і будь-якого явища в суспільстві, зумовлено в першу чергу потребами економічного розвитку суспільства.

Розглядаючи поняття "господарське товариство з одним учасником", слід відповісти на запитання, чи є таке товариство "повноцінною" юридичною особою? Чи є воно самостійним по відношенню до засновника? Вважаю, що на ці запитання слід відповісти позитивно, оскільки в іншому разі відпадає взагалі сенс у створенні таких юридичних осіб.Більшість правознавців також поділяють точку зору, що господарське товариство з одним учасником є самостійним відносно засновників з власною волею, власними інтересами. Одним із аргументів на користь зазначеного твердження, який наводить В. Борисова, є те, що, хоча засновник фактично одноособово формує органи управління такого товариства, воля товариства реалізується не засновником, а через ці органи. А це значить, що воля юридичної особи не буде в усьому співпадати з волею засновника, тобто вона буде самостійною [6]. "Воля юридического лица – это именно его воля, хотя психологически она вырабатывается и изъявляется его органами, т.е. живыми людьми", – писав С. Братусь [7].

Однак є й інший підхід до поставлених вище питань. Так, І. Красько доводить, що принцип, згідно з яким компанію не можна ототожнювати з її засновником, оскільки вона є автономним суб’єктом права, у випадку з господарським товариством з одним учасником не застосовується. Основним аргументом є фактична залежність майна такого товариства від його засновника.

Аналізуючи наведені погляди, я притримуюся тієї точки зору, що господарське товариство з одним учасником і засновника слід розглядати як самостійних суб’єктів правовідносин. Оскільки, на мою думку, відносини економічної залежності існують не лише між одним засновником і створюваним ним товариством, вони існують і між декількома засновниками і створюваним останніми господарським товариством. Інша справа, що вони існують в більшій чи в меншій мірі. Звичайно, в більшій мірі така залежність проявляється у відносинах засновник – господарське товариство з одним учасником, оскільки фактично один засновник обирає органи управління товариства, самостійно затверджує статут тощо. Проте, я вважаю, що не слід ототожнювати, іншими словами, ставити у залежність від відносин економічних відносини правові, які складаються між засновником і таким товариством. Оскільки у випадку надання пріоритету відносинам економічної залежності можна піддати сумніву автономність будь-якої юридичної особи, адже в кінцевому рахунку юридична особа створюється людьми з метою досягнення певної мети. Тому якщо юридична особа виникла, то вона має розглядатися як незалежна від особи учасника (учасників). Тут доцільно навести вислів М. Кулагіна, який підкреслював, що "юридическое лицо выступает только как инструмент, при помощи которого реализуется … собственность. Следует иметь в виду тот факт, что юридическое лицо – самостоятельный субъект права – больше не является в огромном числе случаев экономически самостоятельным субъектом" [8]. Крім того, я вважаю, слід розглядати господарське товариство з одним учасником як юридичну особу з усіма притаманними їй ознаками, оскільки, по-перше, така організаційна форма підприємницької діяльності вже визнана законодавством багатьох зарубіжних країн, тобто довела своє право на існування, а по-друге, якщо розглядати поняття товариства з одним учасником через призму буквального тлумачення термінології нового ЦК, то можна зробити неоднозначний висновок щодо легітимності існування таких товариств.

Так, юридичною особою відповідно до статті 80 ЦК є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. І хоча Кодекс не дає визначення поняттю "організація", якщо брати до уваги буквальне трактування цього терміну, то, очевидно, під ним слід розуміти саме колективне утворення. Так, С. Братусь зазначав, що " обособление определенной группы людей в целях обеспечения и осуществления тех или иных … интересов должно вылиться в надлежащую организационную форму. Эта организационная форма создает необходимые для данного общественного образования единство и порядок в его деятельности, делает его организацией" [9]. Перераховуючи ознаки юридичної особи, М. І. Кулагін дійшов висновку про те, що " понимать юридическое лицо можно прежде всего как коллективное образование – организацию» [10]. Подібне визначення організації містить і сучасна юридична література: юридична особа – це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація) [11]. "Організація" згідно з визначенням, наведеним у юридичній енциклопедії, – це вид соціального утворення, сукупність людей, їх груп, формально чи неформально об’єднаних для сумісної діяльності, реалізації у межах певної структури відповідної програми або цілей, розв’язання певних завдань на основі спільності інтересів та законодавчо або іншим чином встановлених правил і процедур [12]. Якщо трактувати термін "товариство", то воно також передбачає наявність декількох осіб. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Водночас в інших статтях ЦК говориться про існування господарського товариства з одним учасником, тоді як господарське товариство є юридичною особою (стаття 113 ЦК). Тобто не викликає сумніву той факт, що юридична термінологія не позбавлена умовності. Крім того, новий ЦК не містить жодних винятків стосовно правового положення господарського товариства з одним учасником як юридичної особи порівняно з іншими організаційно-правовими формами. Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що господарське товариство з одним учасником є "повноцінною" юридичною особою, самостійним суб’єктом права і саме таку концепцію сприйняв новий ЦК України.

Традиційно виділяють два способи утворення господарського товариства з одним учасником: прямий, непрямий (побічний). У першому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновувати господарське товариство. Так, створення одним засновником товариства дозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції. Але слід зазначити, що у законах деяких країн встановлена можливість бути, наприклад, єдиним акціонером лише певним юридичним особам і забороняється виступати одним засновником фізичній особі. Наприклад, Торговим кодексом Чехословакії 1991 року передбачено, що товариство може створюватися одним засновником, якщо він – юридична особа [13]. Непряме (побічне) визнання господарського товариства з одним учасником полягає в тому, що існує заборона утворення компанії одним засновником, але допускається його існування, якщо з тих чи інших причин залишився один учасник (іноді при цьому має бути дотримано ряд умов). Так, зазначене стосується таких країн, як Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія. Наприклад, у Франції, згідно із Законом про торгові товариства 1966р., поєднання в одних руках всіх акцій не тягне за собою автоматичного припинення діяльності товариства. Хоча будь-яка заінтересована особа вправі вимагати припинення такого товариства, якщо більше року число акціонерів буде менше семи. Одні автори виділяють, інші – ні такий спосіб утворення як фактичний. Вказаний спосіб означає, що фактично капітал належить одній особі, а невелика його частина розподіляється з єдиною метою: виконати вимоги закону про мінімальну кількість учасників. Деякими правознавцями заперечується такий спосіб визнання товариств з одним учасником як фактичний. Аргументом є те, що не можна говорити про товариство з одним учасником, якщо реально воно створювалося декількома учасниками. В. Борисова зазначає, що в такому випадку можна ставити питання про визнання недійсним установчого договору, якщо буде доведено, що це угода з такими її вадами, як суб’єктний склад, воля або зміст [14].

На мою думку, доцільно все ж таки виокремлювати фактичний спосіб утворення, оскільки назва цього способу має назву саме "фактичний", тобто він не зачіпає того, як це мало бути відповідно до закону. Крім того, не можна обмежуватися лише етапом утворення господарського товариства, оскільки, наприклад, з плином часу кількість акцій, які належали засновникам, може змінитися і більшість їх зосередиться в руках одного учасника. І в даному випадку мова має йти вже про фактичне існування господарського товариства з одним учасником, тоді як на момент створення воля засновників відповідала укладеному між ними засновницькому договору.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що у законодавстві зарубіжних країн по-різному вирішуються питання можливості заснування господарських товариств однією особою та їх діяльності. Проте можна говорити про тенденцію схвалення господарського товариства з одним учасником і надання пріоритету прямому способу їх утворення. Про це свідчить прийняття 21 грудня 1989 року Дванадцятої Директиви Ради Європейського Союзу № 89/667. Ця Директива визнає право створення одним засновником лише товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 1). Факт зосередження в одного учасника всіх часток було визнано ще у Другій Директиві 1976 року, однак тоді мова йшла лише про можливість набуття всіх часток у процесі діяльності товариства, тобто після його реєстрації. Дванадцята Директива передбачає наявність одного учасника з моменту реєстрації товариства і, відповідно, зосередження в його руках усіх часток. Тобто визнається прямий порядок створення господарського товариства з одним учасником. Крім того, стаття 6 Дванадцятої Директиви надає право у національному законодавстві передбачити створення акціонерних товариств з одним учасником [15]. Україна як держава, що прагне стати членом Європейського Союзу, передбачила у новому Цивільному кодексі прямий порядок виникнення товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і акціонерного товариства.

Так, відповідно до статті 114 ЦК господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Тобто, по-перше, таке товариство може створюватися як фізичною, так і юридичною особою, оскільки стаття вживає поняття "особа". По-друге, одного учасника можуть мати лише товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю і акціонерне товариство. Чому виключення становлять повне товариство і командитне, є очевидним. Насамперед зазначені види товариств створюються і діють на підставі засновницького договору (статті 120, 134 ЦК), що автоматично виключає участь однієї особи. Крім того, створення зазначених товариств однією особою суперечитиме самій суті цих товариств. Так, однією з основних ознак повного товариства є солідарна відповідальність учасників за зобов’язаннями створеного ними товариства, яка також передбачає множинність суб’єктів. У командитному товаристві обов’язковою є наявність повного учасника та учасника, який несе ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах зробленого ним вкладу. І лише такі господарські товариства, як товариство з додатковою відповідальністю, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, передбачають обмеженість відповідальності майном, вкладеним у юридичну особу.

Поряд з можливістю створювати господарське товариство з одним учасником ЦК встановив обмеження для всіх видів господарських товариств, які можуть мати одного засновника: товариство не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (статті 141, 151, 153 ЦК). Напевне, таке обмеження встановлено з метою запобігти повному звільненню від відповідальності реальних засновників. Крім того, для товариства з обмеженою відповідальністю (відповідно і для товариства з додатковою відповідальністю, оскільки до нього застосовуються норми про товариство з обмеженою відповідальністю) встановлено ще одне обмеження. А саме: згідно із статтею 141 ЦК особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Не зрозуміло, чому таке обмеження встановлюється для товариства з обмеженою відповідальністю, для товариства з додатковою відповідальністю і не встановлюється для акціонерного товариства? Адже зазначені види господарських товариств схожі, зокрема, за принципами майнової відповідальності. Якщо таке обмеження встановлено з метою запобігти, скажімо, укладенню договорів між товариствами, які мають одного засновника, то чому таке обмеження стосується лише товариств з обмеженою відповідальністю? Хоча, я вважаю, якщо такі договори не шкодять іншим учасникам цивільного обігу, то вони можуть бути укладені. На мій погляд, принципи правового регулювання, у тому числі обсяг обмежень, встановлених законом, мають бути однаковими для всіх господарських товариств з одним учасником, не можна, скажімо, встановити різні принципи підприємницької діяльності для товариства з обмеженою відповідальністю і для акціонерного товариства.

Слід зазначити, що саме господарське товариство з одним учасником покликане замінити існуючі на сьогодні державні, казенні та комунальні підприємства, які породжені за радянських часів. Адже ЦК допускає існування підприємницьких товариств у вигляді господарських товариств (які можуть створюватися однією особою) і виробничих кооперативів, які є власниками свого майна, і не згадується про існування в якості самостійних суб’єктів цивільних відносини державних, казенних, комунальних підприємств з правовим режимом майна – господарське відання та оперативне управління. Висновок підтверджується, зокрема, прийнятими останнім часом нормативно-правовими актами, які передбачають перетворення державних підприємств у державні акціонерні товариства. Так, на сьогодні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2001 року № 401 затверджена Комплексна програма реструктуризації державних підприємств, у якій визначено, що в умовах ринкових відносин державні підприємства поступаються в економічній ефективності іншим, більш сучасним формам господарювання. Альтернативою їм повинні стати державні акціонерні товариства, в які мають бути перетворені всі державні підприємства, включаючи ті, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Такий підхід сприйнятий і "Концепцією політики Кабінету Міністрів України щодо управління об’єктами державної власності", яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2001 року № 467. Така конструкція покликана замінити і приватні підприємства, правовий статус яких законодавчо не врегульований і на практиці викликає багато спірних ситуацій. Більшої плутанини у статус приватних підприємств вніс Господарський кодекс (стаття 63), згідно з яким приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи). Тоді як традиційно приватним визнавалося лише підприємство, що діє на основі приватної власності однієї фізичної особи, а не декількох. Крім того, підприємство, що діє на основі власності юридичної особи і є ні чим іншим як господарським товариством з одним учасником. В цілому господарське товариство з одним учасником має значні переваги над унітарним підприємством, що було предметом дослідження і в науковій літературі. Зокрема, слід зазначити, що господарське товариство, на відміну від унітарного підприємства, у більшій мірі гарантує інтереси кредиторів завдяки праву власності на передане йому майно, наявності в обов’язковому порядку статутного і резервного фондів; фактично єдиний учасник (акціонер) здійснює контроль за товариством, не будучи власником його майна, шляхом затвердження статуту, формування органів товариства, вирішуючи питання розподілу прибутку тощо; існує можливість поповнення учасників товариства (і відповідно – майнової бази товариства за рахунок їхніх вкладів) без проведення необхідної в такому разі для унітарного підприємства реорганізації [16]. Таким чином, система запропонованих ЦК юридичних осіб, зокрема господарських товариств з одним учасником, яка виключає існування підприємницьких структур з невизначеним правовим статусом, відповідає тим основним принципам підприємницької діяльності, а саме, з власної ініціативи, самостійно, на власний ризик, що може забезпечити лише право власності суб’єкта, який діє у цивільному обігу. Тільки право власності юридичної особи може гарантувати інтереси інших учасників цивільного обігу та забезпечити основоположний принцип цивільного права – юридичну рівність суб’єктів цивільно-правових відносин.

Розглядаючи правове положення господарських товариств, створених однією особою, не можна обійти увагою і той факт, що надання можливості створення господарського товариства з одним учасником породжує і запитання, які неминуче виникнуть на практиці. Звичайно, що на відносини в такому товаристві мають поширюватися норми ЦК. Проте особливості господарського товариства з одним учасником на сьогодні не мають належного регулювання. Так, очевидно, що функції загальних зборів має виконувати сам учасник (хоча такої норми ЦК не містить). У зв’язку з цим виникають запитання: якщо, наприклад, єдиним акціонером є юридична особа, то який орган управління цієї юридичної особи має приймати таке рішення? Як оформлювати рішення вищого органу господарського товариства з одним учасником, як протокол загальних зборів чи іншим чином? Це далеко не вичерпний перелік запитань, які можна поставити і які є предметом окремого дослідження.

Та попри можливі недоліки господарського товариства з одним учасником є і багато позитивних моментів, на що звертається увага і українськими вченими. Серед них слід зазначити: незалежність існування господарського товариства з одним учасником від зміни учасників, тобто смерть чи припинення діяльності учасника не тягне за собою припинення діяльності самого товариства; вільне розпорядження учасником своїми корпоративними правами (наприклад, акціонер може безперешкодно продати свої акції); розмежування відповідальності учасника і господарського товариства; можливість передачі управління товариством найманим працівникам (необов’язкова особиста участь в діяльності такого товариства) [17]. Слід відмітити також універсальність конструкції господарського товариства з одним учасником, оскільки вона може використовуватися у будь-якому секторі економіки – державному, комунальному, приватному [18]. Крім того, враховуючи те, що в Україні проводиться адаптація законодавства до законодавства Європейського Союзу, господарське товариство з одним учасником порівняно з організаційно-правовою формою унітарного підприємства у більшій мірі відповідає вимогам останнього.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

- господарські товариства з одним учасником – некласичні господарські товариства, виникнення яких обумовлено розвитком сучасної економіки ХХ століття;

- на відміну від юридичної особи, яка діяла у цивільному обігу як засіб концентрації капіталу, господарське товариство з одним учасником має за мету виокремлення частини майна особи для участі у підприємницькій діяльності і є прикладом найбільшого уособлення обмеженої майнової відповідальності засновника;

- господарське товариство з одним учасником є самостійним суб’єктом права, юридичною особою з усіма притаманними їй ознаками, основна відмінність якої – це один засновник;

- існує три способи утворення господарських товариств з одним учасником: прямий, непрямий (побічний) та фактичний. Цивільний кодекс України закріпив прямий спосіб їх виникнення;

- принципи правового регулювання господарських товариств з одним учасником мають бути однаковими для всіх видів господарських товариств, які можуть утворюватися однією особою. З огляду на що пропонується встановити рівний обсяг обмежень для товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і для акціонерного товариства (тоді як на сьогодні для товариства з обмеженою відповідальністю, і, відповідно, для товариства з додатковою відповідальністю, існує заборона бути засновником більш ніж одного товариства);

- господарське товариство з одним учасником має усі переваги над організаційно-правовою формою унітарного підприємства і покликане замінити існуючі на сьогодні підприємницькі юридичні особи з невизначеним статусом (державні унітарні підприємства, приватні підприємства).

Доброго дня!

У зв’язку з набранням чинності з 1 січня 2004р. Цивільним кодексом України, а саме статтею 114 передбачено, що господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

До прийняття нового Цивільного кодексу юридичну особу також можна було заснувати одним учасником. Це предбачено пунктом 4 Положення про державну реєстраціюсуб'єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Бажаю успіхів!

Доброго дня, Алла!

Дійсно, в законодавстві початку 90-х років існувала заборона на створення ТОВ однією особою. Тому що в цьому випадку ніби то порушувався принцип колегіальності прийняття рішень на загальних зборах господарського товариства, які вважались головним органом будь якої юридичної особи, крім приватних підприємств.

Посилання на це можна було знайти в старому Цивільному кодексі України від 16.01.2003 № 435-IV та Законі "Про господарські товариства" від 1991, № 49, затвердженому Постановою Верховною Радою України від 19.09.91 № 1577-XII.

В тому числі це було передбачено пунктом 4 "Положення про державну реєстраціюсуб'єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності".

Мінімальним варіантом складу засновників ТОВ вважалось на той часчисло "три". В іншому випадку Статус ТОВ просто не погоджувався регулятором (тоді це були виконкоми місцевих Рад), а в реєстрації підприємства, відповідно, відмовлялось.

В новому Цивільному кодексі право зараєструвати ТОВ одним засновником передбачено статтею 83.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня!

Така норма була у старій редакції Цивільному кодексі України від 16.01.2003 № 435-IV та Законі "Про господарські товариства" від 1991, № 49, затвердженому Постановою Верховною Радою України від 19.09.91 № 1577-XII.

Після вступу у силу нового Цивільного Кодексу України - 1.01. 2004 року ТОВ може заснувати 1 засновник ст.83.

З повагою, Костянтин Гончаренко

Вітаю!

НІ, ЦЕ НЕ МОЖНА БУЛО ЗРОБИТИ.

Положення про фірму 1927 року (застосовувалося на території України з перервами до 2004 р.) закріплювало в числі організаційно-правових форм товариство (рос. товарищество) з обмеженою відповідальністю.

7 лютого 1991 року — прийняті Закони Української РСР «Про власність» та «Про підприємництво».

Закон «Про власність» (діяв до 2007 року) визнав господарські товариства суб'єктами права колективної власності, а Закон «Про підприємництво» (утратив чинність з 2004 року, крім статті 4) визначив загальні принципи підприємницької діяльності, проголосив свободу вибору організаційних форм підприємництва.

27 березня 1991 року — прийнятий Закон Української РСР «Про підприємства в Українській РСР» (діяв до 2004 року).

У названих вище законодавчих актах поняття «товариство з обмеженою відповідальністю» не застосовувалося.

19 вересня 1991 року — прийнятий Закон України «Про господарські товариства», який діє до цього часу

Закон України "Про господарські товариства" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1576-12/ed2002... - в редакції станом на 04.04.2002р., до 2003р.):

" Стаття 1. Господарські товариства

Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства...

Стаття 3. Засновники та учасники товариства

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України...

Стаття 4. Установчі документи товариства

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту,..

Стаття 6. Державна реєстрація товариства

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація товариства проводиться за правилами, встановленими Законом Української РСР "Про підприємства в Українській РСР" ( 887-12 )...".

Закон України "Про підприємства в Україні" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/887-12/ed20020... - в редакції станом на 22.03.2002р., до 2003р.):

"Стаття 2. Види підприємств

1. В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;..

господарське товариство;...

Стаття 5. Загальні умови створення підприємства

1. Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України...

Стаття 6. Державна реєстрація підприємства..

Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 )...".

Закон України "Про підприємництво" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/698-12/ed20020... - в редакції станом на 06.12.2001р., до 2003р.):

" Стаття 8. Державна реєстрація підприємництва

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, ... проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта,...

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;...".

Конституція України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%... - в редакції станом на 28.06.1996р., до 2003р.):

"Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.".

---

Доброго вечора, пані Алло! Створене у 2003р. ТОВ одним засновником було, як я вважаю, незаконно, на порушення наведених вимог законодавства. По-перше, само поняття "товариство" передбачає участь декількох осіб. По-друге, створення ТОВ потребувало угоди учасників (укладення установчого договору), що виключається за участі однієї особи. По-третє, Законом про підприємства було прямо передбачено, розділено за видами приватне (власність однієї фізичної особи) та господарське. По-четверте, орган реєстрації не мав права реєструвати ТОВ з одним засновником - виділене положення ст.19 Конституції України мало, має для осіб публічного права (державний орган влади, його посадові особи) вираз спеціального дозвільного принципу: "Заборонено все, що прямо не дозволено законом".

Доброго дня, шановна Алла!

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Цивільний кодекс України, який був ухвалений Парламентом України 16 січня 2003 року, та набрав чинності 1 січня 2004 року визначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Отже, законодавство на той час та й зараз не забороняє одній фізичній чи юридичній особі бути засновником та учасником ТОВ. Але є особливості щодо права однієї особи бути єдиним засновником лише одного ТОВ. Дана норма була введена, щоб виключити можливість створення ланцюжка ТОВ, які належать одна одній.

Проте, науковці України притримувались у своїх дослідженнях проблематики ТОВ з одним учасником різних підходів.

Зокрема, одні стверджували, що юридична особа апріорі не може бути утворена однією особою. Юридична особа - колективне утворення, організація. Подібне визначення містила і юридична література 2000-х.

Юридична особа - це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація).

"Організація" згідно з визначенням, наведеним у юридичній енциклопедії, - це вид соціального утворення, сукупність людей, їх груп, формально чи неформально об'єднаних для сумісної діяльності, реалізації у межах певної структури відповідної програми або цілей, розв'язання певних завдань на основі спільності інтересів та законодавчо або іншим чином встановлених правил і процедур (Юридична енциклопедія. Том 4. - К.: Видавництво Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2002. - С. 294.).

Якщо трактувати термін "товариство", то воно також передбачає наявність декількох осіб. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу України товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Водночас в інших статтях ЦК говориться про існування господарського товариства з одним учасником, тоді як господарське товариство є юридичною особою (стаття 113 ЦК). Тобто не викликає сумніву той факт, що юридична термінологія не позбавлена умовності. Крім того, новий ЦК не містить жодних винятків стосовно правового положення господарського товариства з одним учасником як юридичної особи порівняно з іншими організаційно-правовими формами. Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що господарське товариство з одним учасником є "повноцінною" юридичною особою, самостійним суб’єктом права і саме таку концепцію сприйняв новий ЦК України з 1 січня 2004 року.

Прийнята 21 грудня 1989 року ХІІ Директива Ради Європейського Союзу № 89/667, визнає право створення одним засновником лише товариства з обмеженою відповідальністю (стаття 1). Факт зосередження в одного учасника всіх часток було визнавався ще у ІІ Директиві Ради ЄС 1976 року, однак тоді мова йшла лише про можливість набуття всіх часток у процесі діяльності товариства, тобто після його реєстрації. ХІІ Директива передбачає наявність одного учасника з моменту реєстрації товариства і, відповідно, зосередження в його руках усіх часток. Тобто визнається прямий порядок створення господарського товариства з одним учасником. Крім того, стаття 6 ХІІ Директиви надає право у національному законодавстві передбачити створення акціонерних товариств з одним учасником. Україна як держава, що прагне стати членом Європейського Союзу приймала на себе зобов'язання адаптувати своє законодавство до вимог законодавства ЄС, передбачила у новому Цивільному кодексі України з 2004 року прямий порядок виникнення товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і акціонерного товариства.

Так, відповідно до статті 114 ЦК України господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Тобто, по-перше, таке товариство може створюватися як фізичною, так і юридичною особою, оскільки стаття вживає поняття "особа".

По-друге, одного учасника можуть мати лише товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю і акціонерне товариство. Чому виключення становлять повне товариство і командитне, є очевидним. Насамперед зазначені види товариств створюються і діють на підставі засновницького договору (статті 120, 134 ЦК України), що автоматично виключає участь однієї особи.

Крім того, створення зазначених товариств однією особою суперечитиме самій суті цих товариств. Так, однією з основних ознак повного товариства є солідарна відповідальність учасників за зобов’язаннями створеного ними товариства, яка також передбачає множинність суб’єктів. У командитному товаристві обов’язковою є наявність повного учасника та учасника, який несе ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах зробленого ним вкладу. І лише такі господарські товариства, як товариство з додатковою відповідальністю, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, передбачають обмеженість відповідальності майном, вкладеним у юридичну особу.

Поряд з можливістю створювати господарське товариство з одним учасником ЦК встановив обмеження для всіх видів господарських товариств, які можуть мати одного засновника: товариство не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (статті 141, 151, 153 ЦК України). Напевне, таке обмеження встановлено з метою запобігти повному звільненню від відповідальності реальних засновників.

Крім того, для товариства з обмеженою відповідальністю (відповідно і для товариства з додатковою відповідальністю, оскільки до нього застосовуються норми про товариство з обмеженою відповідальністю) встановлено ще одне обмеження. А саме: згідно зі статтею 141 ЦК України особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

З повагою, адвокат Н. Пономаренко