збираюсь подавати на розподіл майна та аліменти.

Доброго дня, Аліса!

1. Подавати потрібно однією справою на обидва питання?

На обидва питання. Це дві окремі позовні заяви.

2. ⁠із нажитого в нас є будинок (на його ім’я) машина (на моє ім’я) та борги в сумі приблизно 700 тис. грн. Частина з них в Україні частина на закордонному рахунку в Ізраїлі та частина це позики від моєї родини. Всі борги які знаходяться в банку записані на мене и я їх продовжую платити. Чи зможу я списати з нього хочаб половину?

Згідно з Сімейним кодексом України, під час розподілу спільної подружньої власності діляться і спільні борги, причому в тих самих пропорціях, що і майно – зазвичай порівну. Закон не бере до уваги, на кого з подружжя був оформлений кредит – за загальним правилом всі грошові кошти йдуть на сімейні потреби, отже, спільні борги при розлученні підлягають поділу. І судова практика підтверджує, що навіть кредит, оформлений на чоловіка або дружину, якщо грошові кошти були витрачені спільно або на спільні потреби, виплачується обома подружжям.

Кредити, оформлені одним із подружжя під час подружнього життя, але без згоди другого з подружжя, є особистими і не діляться, якщо буде доведено, що ці кошти були витрачені не на сімейні, а на особисті потреби. І найчастіше особистими борговими зобов’язаннями визнаються борги по кредитній карті.

Аби борг по кредитній карті підлягав розділу між колишнім подружжям нарівні з іншими спільними боргами, він повинен відповідати таким вимогам:

• оформлення у період шлюбу (а не до шлюбу або після розлучення);

• відсутність заперечень з приводу оформлення кредиту від другого з подружжя;

• витрачання кредитних коштів на сімейні потреби.

3. ⁠в нас є спільна дитина яка проживає зі мною (3 роки), він мені погрожує її відібрати, чи є у нього якісь шанс враховуючи що в нього є тільки наш спільний будинок в якому немає газу та води та немає офіційного заробітку, у мене є свій будинок куплений до шлюбу( з усіма комунікаціями) та проживаю я з жити в будинку своєї бабусі (сама з дитиною) в ньому також є всі комунікації та ремонт.

Поки не бачу підстав для того, аби суд визначив місце проживання дитини з батьком.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України), місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування.

Для вирішення спору органом опіки та піклування необхідно звернутись до районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у містах, сільської, селищної ради. Місцевий орган опіки та піклування, який призначить засідання комісії, викличе обох батьків, проведе з ними бесіди, оцінить інші обставини та винесе відповідне рішення.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

З метою позитивного для Позивача вирішення даного спору, в суді необхідно доводити наступні обставини:

• відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків,
• стан здоров’я як батьків, так і дитини,
• матеріальне становище батьків,
• можливість забезпечення належних житлових умов,
• сімейний стан батьків,
• сталість соціальних зв‘язків дитини, її психологічний стан, місце навчання,
• інші обставини(шкідливі звички, графіки роботи, професія і т.д.).

Судова практика:

• Постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19)

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси батьків.

Ухвалюючи рішення про відмову у визначенні місця проживання дитини з батьком, апеляційний суд у своїх висновках помилково обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено тих обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю. Апеляційний суд не врахував, що у Конвенції Про права дитини реалізовано принцип примату інтересів дитини понад усім. Ця Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її правові норми є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.

Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд апеляційної інстанції відхилив висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері. Проте, апеляційним судом не враховано, що за зустрічним позовом ОСОБА_2 органом опіки та піклування не складено висновку про доцільність проживання дитини разом з матір`ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій здійснено розгляд справи за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду зустрічного позову ОСОБА_16 , що є порушенням статті 19 СК України.

Якщо ж мова взагалі йде про позбавлення Вас батьківських прав, то це нереально.

4. ⁠друге питання стосовно дитини це чи можуть його лишити батьківських прав на фоні того що він на мене напав та намагався задушити на очах у дитини( було звернення в поліцію) та якщо так чи можу я переписати дитину на своє прізвище та чи зможе в майбутньому інший чоловік оформити опікунство на неї.

Позбавити батьківських прав можливо лише у судовому порядку, іншого порядку не передбачено. Суд враховує відношення та участь одного із батьків у житті дитини саме по відношенню до останньої.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав якщо вони:

1. не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування (без поважної причини);
2. ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3. жорстоко поводяться з дитиною (застосовують фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання, принижують людську гідність дитини тощо);
4. є хронічними алкоголіками або наркоманами (ці факти мають бути підтверджені відповідними медичними висновками);
5. вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини (наприклад, залучають її до непосильної праці, заняття проституцією чи злочинною діяльністю), примушують її до жебракування та бродяжництва;
6. засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Опіка встановлюється над дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, тому у разі позбавлення батьківських прав біологічного батька Ваш майбутній чоловік зможе усиновити дитину.

5. ⁠також як буде проходити суд, скільки це займе приблизно по часу та по грошах. До чого мені готуватися.Хочу додати що за час процесу розлучення він допоміг мені лише подарунками дитини та 2000 грн.

Який саме суд Вас цікавить? Аліменти? Поділ майна? Позбавлення батька батьківських прав?

В цілому - це мінімум 2-3 місяці. Щодо вартості, то це питання Ви повинні обговорювати зі своїм правником, оскільки в кожного цінова політика різна. Проте, однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. До витрат, що пов`язані з розглядом справи, відносяться витрати на правничу допомогу.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня!

1. Подавати потрібно однією справою на обидва питання?

Вам потрібно подавати дві окремі заяви до суду.

Аліменти на дитину можуть бути присуджені як в твердій грошовій сумі, так і в частці від доходу платника. Спосіб стягнення визначається стягувачем, тобто із тим з батьків, з ким проживає дитина.

Щодо поділу майна то він може бути здійснений у добровільному (уклавши договір про поділ майна) або судовому порядку.

Власність у сім’ї може бути спільною сумісною власністю подружжя та особистою приватною власністю кожного з подружжя. Спільна сумісна власність подружжя – майно, яке набуте подружжям за час шлюбу (або під час спільного проживання однією сім’єю), крім речей індивідуального користування.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, шлюбним договором або не збільшено судом.

Майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

2. ⁠із нажитого в нас є будинок (на його ім’я) машина (на моє ім’я) та борги в сумі приблизно 700 тис. грн. Частина з них в Україні частина на закордонному рахунку в Ізраїлі та частина це позики від моєї родини. Всі борги які знаходяться в банку записані на мене и я їх продовжую платити. Чи зможу я списати з нього хочаб половину?

Так, можете.

Відповідно до ч.4 ст.65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Тому, якщо один з подружжя отримує у власність майно (грошові кошти) внаслідок укладення кредитного договору, договору позики тощо, у другого з подружжя може виникати зобов’язання щодо повернення таких грошових коштів разом із чоловіком/дружиною, який (яка) уклали вказані договори (солідарний боржник), окрім цього, наявність боргових зобов’язань подружжя враховується під час поділу майна в судовому порядку.

3. ⁠в нас є спільна дитина яка проживає зі мною (3 роки), він мені погрожує її відібрати, чи є у нього якісь шанс враховуючи що в нього є тільки наш спільний будинок в якому немає газу та води та немає офіційного заробітку, у мене є свій будинок куплений до шлюбу( з усіма комунікаціями) та проживаю я з жити в будинку своєї бабусі (сама з дитиною) в ньому також є всі комунікації та ремонт.

Зважаючи на вік дитини суд стане на Вашу сторону.

В Постанові ВС від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108654324 суд відзначив "...Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення..."

4. ⁠друге питання стосовно дитини це чи можуть його лишити батьківських прав на фоні того що він на мене напав та намагався задушити на очах у дитини( було звернення в поліцію) та якщо так чи можу я переписати дитину на своє прізвище та чи зможе в майбутньому інший чоловік оформити опікунство на неї.

На фоні того, що Вас намагались задушити на чоловіка може чекати адміністративна або кримінальна відповідальність, але позбавити його батьківських прав буде досить складно.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Цей перелік підстав є вичерпним.

Для того, щоб звернутися до суду необхідно завчасно підготувати ряд всіх можливих доказів, які необхідно додати одразу до позовної заяви: довідки, зокрема, про наявність заборгованості зі сплати аліментів, характеристики, психологічні висновки, акти обстеження умов проживання, аудіо-, фото-, відеофайли, копії судових рішень, які вже є щодо батька чи дитини тощо.

Потім потрібно звернутися до суду: складення позову із детальним зазначенням ситуації, фактів, обставин, з наведенням конкретних підстав для позбавлення батьківських прав, посиланням на відповідні докази.

Щодо зміни прізвища, то згідно статті 148 Сімейного кодексу України

1. У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років.

2. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою.

3. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.

4. За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків.

5. У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Тобто, якщо рідний батько дитини не дасть добровільну згоду на зміну прізвища - Ви можете звернутись до органу опіки та піклування або до суду.

5. ⁠також як буде проходити суд, скільки це займе приблизно по часу та по грошах. До чого мені готуватися.

1. Поділ майна по часу буде займати від 2 місяців та залежить від того чи буде апеляції або касація на рішення суду першої інстанції.

Судовий збір - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (9084,00).

2. Суд розглядає заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів протягом 5 днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів. Таким чином, судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів не сплачується.

Крім того, Вам потрібно врахувати вартість послуг правозахисника.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня.

П. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Ст. 110 СК України передбачено право на пред`явлення позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.

Ст. 181 СК України визначено право звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину тим з подружжя, з ким вона проживає, у разі відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину.

Питання ж про визначення місця проживання малолітньої дитини у разі наявності спору між батьками регулюється ст. 161 СК України.

Крім того, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

Зі змісту СК України вбачається, що позовні вимоги про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів та поділ майна подружжя різні за своїм змістом та обґрунтуванням, регулюються різними законодавчими нормами, а тому такі позовні заяви подаються до суду окремо і розглядаються з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України.

Стаття 164 Сімейного кодексу України визначає, що батьків можуть позбавити відповідних прав, якщо батько або мати: з поважної причини не забрали дитину з пологового будинку та протягом півроку не виявляли до неї батьківського піклування не виконують свої обов'язки по вихованню дитини жорстоко поводяться з дитиною.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позовні заяви про розірвання шлюбу подаються до суду за загальними правилами територіальної юрисдикції (підсудності) за місцем проживання відповідача.

Згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Вітаю Вас, Аліса!

1. Подавати потрібно однією справою на обидва питання?

На мою точку зору, доцільно розділити ці два провадження. Загалом подати на аліменти Ви можете через наказне провадження, на поділ - виключно у позовному провадженні. Простіше кажучи, не об'єднуйте ці дві вимоги в одну справу, ні в якому разі.

2. ⁠із нажитого в нас є будинок (на його ім’я) машина (на моє ім’я) та борги в сумі приблизно 700 тис. грн. Частина з них в Україні частина на закордонному рахунку в Ізраїлі та частина це позики від моєї родини. Всі борги які знаходяться в банку записані на мене и я їх продовжую платити. Чи зможу я списати з нього хочаб половину?

Так, це можливо.

Основний підхід, яким керуються під час поділу майна подружжя в судовому порядку — боргові зобов'язання, що виникли за договором, укладеним в інтересах сім’ї, повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Відповідна позиція знайшла своє відображення ще в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Так, в п. 24 Постанови, вказано, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

У сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя.

У постанові КЦС ВС від 5 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20, зазначено, що «внаслідок придбання подружжям квартири у кредит, боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір».

Кредитний договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї – солідарна відповідальність подружжя за кредитними зобов’язаннями.

Показовою в цьому контексті є постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц, відповідно до якої «правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї».

Напрацьовані підходи прослідковуються в наступних постановах Верховного Суду.

Так, в постанові ВС від 19.05.2022 року у справі № 203/284/17, висвітлена наступна позиція: «якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов'язання підтверджуються наявними у справі доказами, вони повинні враховуватися при поділі майна подружжя. Умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя».

«Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними» (Постанова ВС від 12.05.2022 року у справі № 727/11406/17).

Постанові ВС від 14.06.2022 у справі № 2011/13610/12, зазначено, «оскільки використано кредит в інтересах сім'ї, дружина позичальника несе солідарну відповідальність за неповернення боргу відповідно до частини четвертої статті 65 СК України».

У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок них майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. До такого висновку дійшов КЦС ВС у постанові від 02.06.2022 у справі № 640/1846/19

01.09.2022 року Верховним судом розглянуто справу № 295/9244/17, в рамках якої особа звернулася, зокрема, з вимогою про визнання боргу колишнього подружжя спільним зобов'язанням та стягнення коштів в порядку регресу.

В частині щодо розподілу боргових зобов'язань подружжя ВС вказав, «виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов'язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов'язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Виконання кредитних зобов'язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України (право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці).

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості.

Встановивши, що кошти за укладеним під час шлюбу договором кредиту сторони витратили в інтересах сім'ї, а саме на придбання квартири, та взявши до уваги те, що заборгованість за кредитним договором під час перебування сторін у шлюбі погашалася щомісячно, доказів сплати на користь банку позичальником виключно особистих коштів у період перебування сторін у шлюбі не надано, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половини суми коштів, сплачених останнім за кредитним договором після розірвання шлюбу».

3. ⁠в нас є спільна дитина яка проживає зі мною (3 роки), він мені погрожує її відібрати, чи є у нього якісь шанс враховуючи що в нього є тільки наш спільний будинок в якому немає газу та води та немає офіційного заробітку, у мене є свій будинок куплений до шлюбу( з усіма комунікаціями) та проживаю я з жити в будинку своєї бабусі (сама з дитиною) в ньому також є всі комунікації та ремонт.

Таке поняття, як відібрання дитини, дійсно чинним законодавством передбачено. Водночас це точно не може Вам загрожувати з огляду на те, що Ви описали у ситуації.

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135)

Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав

1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

5. Положення частин першої - третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.

ПІСТАВИ ДЛЯ ВІДІБРАННЯ ДИТИНИ:

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

4. ⁠друге питання стосовно дитини це чи можуть його лишити батьківських прав на фоні того що він на мене напав та намагався задушити на очах у дитини( було звернення в поліцію) та якщо так чи можу я переписати дитину на своє прізвище та чи зможе в майбутньому інший чоловік оформити опікунство на неї.

Ви повинні розуміти, які є підстави для позбавлення батьківських прав загалом. Не думаю, що дана обставина буде вагомою при вирішення цього питання. На мій погляд, позбавити його батьківських прав буде доволі складно.

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

5. ⁠також як буде проходити суд, скільки це займе приблизно по часу та по грошах. До чого мені готуватися.Хочу додати що за час процесу розлучення він допоміг мені лише подарунками дитини та 2000 грнТакож на прохання повернути машину та телефон якими він користується та за які я виплачую кредит він відповідає негативно або агресивно. Також у мене є записи наших розмов в яких він підтверджує факт боргів( які не зафіксовані) та дає згоду їх повернути, ще в записах можно почути його агресивну поведінку та не адекватність.

Це складне питання, і публічний простір - точно не найкраще місце для обговорення подібних питань. По часу даний процес може зайняти як 2-3 місяці, так і півроку. Загалом все залежить від правильності формування стратегії. Тут треба гарно подумати. За потреби готовий допомогти.

З повагою!

Доброго дня.

Поняття та порядок поділу спільного майна подружжя

Під час припинення шлюбно-сімейних відносин, зазвичай постає питання про розподіл майна, набутого під час проживання в шлюбі. За загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільним майном (ст. 60 СК України). Утім, із цього правила є певне виключення.

Відповідно до ст. 57 СК України, якщо шлюб не розірвано, але чоловік та дружина проживають окремо у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, то майно, набуте сторонами за цей період може бути за рішенням суду визнане роздільним. Це пов’язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише формально зареєстрований шлюб, а й дійсні стосунки чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає, і сторони фактично не складають однієї сім’ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована сторона повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. У сучасних умовах спільне майно подружжя може бути поділене подружжям за взаємною згодою. Сторони вправі укласти договір про поділ спільного майна, вказавши при цьому, що та чи інша річ була набута чоловіком (дружиною) під час окремого проживання сторін, тобто фактично за власні кошти. Така річ (речі) за домовленістю подружжя може бути визнана такою, що належить на праві власності чоловікові або дружині. При цьому її вартість не буде враховуватися при поділі спільного майна подружжя.

Статею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою зокрема уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об’єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України).

Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору.

Добровільний поділ майна подружжя

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому.

Стаття 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) зазначає, що сімейні відносини можуть бути врегульовані крім Сімейного кодексу іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Ст. 355 ЦК України визначає два види спільної сумісної власності осіб:спільна сумісна або спільна часткова. Однак, при поділі або виділі в натурі частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.

Ч. 3 ст. 368 ЦК України встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом. Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак, порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя дещо інші, ніж у учасників спільної часткової власності, передбачених ст. 355 Цивільного кодексу України.

У ст. 9 СК України законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним (ст. 63 СК України).

У ч. 1 ст. 65 СК України закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також ч. 2 ст. 69 СК України передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою. Слід зазначити, що ст. 60 СК України встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно ст. 70 СК такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Яке майно підлягає поділу?

В контексті ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділу частки) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені ЦК України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділити нерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Добровільно, за взаємною згодою, в силу ст. 68 СК України подружжя має право здійснити поділ та виділ майна і після розірвання шлюбу; при взаємній згоді колишнє подружжя в будь-який час може звернутися до нотаріуса щодо укладення договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

Отже, поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності виходячи з принципу рівності часток за умови відсутності іншої домовленості між ними або шлюбного договору.

Майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак, воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорів дарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою на підставі ч. 1 ст. 64 СК України.

Предмет договору

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмету договору,залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя). Договір про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації у разі нерівноцінності поділу, або без неї.

У випадку, якщо предметом поділу є нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу у спільну сумісну власність, і право особистої приватної власності за результатом укладання такого договору переходить до одного з подружжя (колишнього подружжя), то такий договір може бути документом, що підтверджує право власності одного з подружжя (колишнього з подружжя) на такий об'єкт. Після укладання договору про поділ майна подружжя (колишнього подружжя), відповідні відомості повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Але існують і інші точки зору. Зокрема, якщо предметом такого договору поділу майна є нерухоме майно, титульним власником якого є один з подружжя, і майно в результаті поділу залишається за ним, то документом про право власності залишається попередній документ, що посвідчує право власності на майно, а договір про поділ буде невід’ємною частиною цього документа. При цьому відомості про зміну правовстановлювального документу повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки з укладанням такого договору змінюється правовий режим такого нерухомого майна.

Якщо титульним власником майна був один з подружжя, а в результаті поділу майна нерухоме майно переходить до іншого з подружжя, то договір про поділ майна буде документом, що підтверджує право власності іншого з подружжя на це майно, на підставі якого нотаріус здійснює державну реєстрацію права власності на майно на ім’я іншого з подружжя. При цьому нотаріус вилучає попередній документ про право власності на нерухоме майно і приєднує його до нотаріальної справи.

Особливості договору про поділ майна подружжя

• Можливість відступити від засад рівності часток. Тобто, подружжя може поділити своє майно не порівну.
• Можливість самостійно визначити розмір часток або конкретне майно, що буде передане одному з подружжя.
• Майно подружжя, що не зазначене в договорі, підлягає поділу на загальних підставах.

Коли може бути укладений договір про поділ майна подружжя

• Під час шлюбу.
• Після розірвання шлюбу.

Підстави розірвання договору про поділ майна подружжя

Згідно з законодавством розірвання договору про поділ майна подружжя допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Також, договір про поділ майна подружжя може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору про поділ майна подружжя іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі розірвання договору про поділ майна подружжя зобов’язання сторін припиняються.

Визнання договору про поділ майна подружжя недійсним

Сторони найчастіше посилаються на такі підстави для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним, як порушення в договорі принципу рівності часток та/або помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Вартість

Відповідно до Наказу Мінфіну України від 07.07.2012 № 811 та пп. "е" п. 3 ст. 3 Декрету КМУ від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито" та , за посвідчення договору поділу майна державне мито справляється в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, незалежно від вартості, яка зазначена у договорі.

Договір про виділ об`єкта нерухомого майна зі складу усього майна

П. 2 ст. 69 СК України передбачає, що подружжя має право укласти договір про виділ об’єкта нерухомого майна дружині або чоловікові зі складу усього майна, який підлягає нотаріальному посвідченню. Суть виділу нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя полягає в тому, що якщо один з подружжя за згодою іншого з подружжя у добровільному порядку бажає змінити правовий режим одного об’єкта нерухомості (житловий будинок, квартира, нежитлове приміщення, тощо) на особисту приватну власність, то має бути укладений договір про виділ нерухомого майна зі спільної сумісної власності в особисту приватну власність одного з них.

Наприклад, із складу всього спільного майна подружжя виділити чоловікові у особисту приватну власність нежитлове приміщення, при цьому решта майна залишається у спільній сумісній власності подружжя, а при можливому подальшому поділі майна подружжя, частка чоловіка може бути відповідно зменшена з урахуванням укладеного раніше договору про виділ нежитлового приміщення зі спільного майна.

При посвідченні такого договору нотаріусом застосовуються такі саме норми, як і при посвідченні договору поділу спільного майна подружжя (ст. 60, ст. 64, п. 1 ст. 65, п. 2 ст. 69, п. 1 ст. 70, 71, 72 Сімейного кодексу України).

Поділ земельної ділянки

Якщо об’єктом поділу є земельна ділянка, то регулювання земельних відносин відбувається із застосуванням спеціальних норм Земельного кодексу України (далі – ЗК України). У відповідності до ч. 1 ст. 81, ч. 1 п.2 ст. 89 ЗК України, у спільній сумісній власності подружжя можуть перебувати земельні ділянки, які набуті подружжям за спільні кошти за договором купівлі- продажу, міни, іншими цивільно-правовими договорами.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 64, ч. 2 ст. 69, ч. 1 ст. 71 СК України, подружжя за взаємною згодою має право на поділ земельної ділянки в натурі.

Згідно зі ст. 79-1 ЗК України, титульний власник повинен звернутись до територіального органу Держгеокадастру України з метою поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка перебуває у його власності, на дві земельні ділянки. У відповідності до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, відомості про них вносяться до Державного земельного кадастру. На підставі ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України, після здійснення державної реєстрації права власності на дві земельні ділянки вони можуть бути об’єктом цивільних угод.

Оскільки ці дві новостворені земельні ділянки залишаються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, то для здійснення їх поділу в натурі необхідно застосувати вимоги ст. 71 СК України, п. 4 ст. 89 ЗК України та ст. ст. 364, 372 ЦК України. Нотаріус може посвідчити договір про поділ майна подружжя, в результаті якого кожному із подружжя на праві особистої приватної власності буде належати по одній земельній ділянці.

Судовий поділ майна подружжя

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:

• речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
• кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);
• боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов'язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).

Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов'язань.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи:

• по-перше, суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно;
• по-друге, здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток.

ВАЖЛИВО!!! При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК).

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обста: вин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК).

По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК). Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК збільшення розміру частки одного з подружжя в майні пов'язується лише з випадками стягнення аліментів на дитину. Така новела сімейного законодавства здається невдалою.

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється другий етап — безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них.