Чи може притендувати лікарня на частину квартири

Доброго дня, Олена!

Якщо людина не має спадкоємців, то право на квартиру матиме орган місцевого самоврядування. Лікарня не може претендувати на нерухомість людини.

Що це за лікарня? Державна або ж приватна? Також є питання щодо права власності та причину неоформлення останнього на половину квартири.

Відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України.

Відумерлість спадщини.

1. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

У разі якщо на об’єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.

Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Особи, які мають право або зобов’язані подати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання із Спадкового реєстру інформації про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину.

2. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

3. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

4. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них.

5. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

НЕДОСТАТНЬО ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ВІДПОВІ НА ВАШЕ ПИТАННЯ:

1. 1/2 КВАРТИРИ НА КОГО ОФОРМЛЕНА ТА НА ЯКІЙ ПІДСТАВІ.

2. 1/2 КВАРТИРИ КОМУ НАЛЕЖАЛА ТА ЯК ВОНА ЛИШИЛАСЯ БЕЗ ВЛАСНИКА. ЯКЩО ЦЕ КВАРТИРА У СПАДОК - ТО ЯКЩО СПАДЩИНА ПРИЙНЯТА, АЛЕ НЕ ОФОРМЛЕНО ПРАВО ВЛАСНОСТІ, ТО ВСЕ РІВНО СПАДКОЄМЕЦЬ Є ВЛАСНИКОМ 1/2 КВАРТИРИ.

ЛІКАРНЯ НІ В ЯКОМУ РАЗІ НЕ МАЄ ПРАВА ОТРИМАТИ 1/2 КВАРТИРИ.

ДОБРОГО ДНЯ, пані ОЛЕНА!

ПО закону - ні. Єдиний незаконний варіант - посвідчення заповіту головним лікарем на третю особу без факту дійсного волевиявлення особи. Але останні роки я такі ситуації не зустрічав.

За загальним правилом, посвідчення заповітів в Україні здійснюється нотаріусами, відповідно до Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425-XII.

Однак, у особливих випадках Цивільним кодексом України встановлено винятки із загального правила – таке право надається іншим, конкретно визначеним у Законі «Про нотаріат» посадовим особам.

Повний перелік осіб, які мають право посвідчувати заповіти, визначається статтею 1252 Цивільного кодексу та статтею 40 Закону «Про нотаріат», серед яких посадові особи закладів охорони здоров’я.

До нотаріально посвідчених прирівнюються заповіти (крім секретних) осіб, які:

а) перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я;

б) проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів.

Такі заповіти посвідчуються головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров’я, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів.

Інші особи не мають права посвідчувати заповіти.

В іншому випадку - право на майно спадкується в загальному порядку.

За статтею 1276 Цивільного кодексу України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Отже спадкова трансмісія передбачає перехід права спадкування (прийняття або відмова від прийняття) від померлого до його власних спадкоємців.

Під спадкуванням за правом представлення розуміється особливий порядок, за яким родичі нижчого ступеня споріднення успадковують те майно, яке б за законом перейшло їх родичам вищого ступеня споріднення із спадкодавцем, однак, які до моменту відкриття спадщини померли.

Прийняття спадщини може відбуватися двома шляхами. Умовно їх можна розділити на активний і пасивний. Активний шлях - це подання відповідної заяви нотаріусу за місцем відкриття спадщини у шестимісячний строк після її відкриття, тобто вчинення певної дії. Якщо подана заява і не відкликана, то питання, встиг чи не встиг спадкоємець прийняти спадщину, не виникає. Пасивний шлях не передбачає вчинення жодних дій спадкоємцем, а зумовлений лише наявністю певних фактів. Наприклад: постійне проживання разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини, невчинення жодних дій щодо відмови.

Якщо спадкоємця, який помер після відкриття спадщини, стосується хоча б один з таких юридичних фактів на час відкриття спадщини, то цей спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину. Навіть якщо він помер через день після відкриття спадщини.

Якщо має місце спадкова трансмісія, нотаріус установив, що спадкодавець не встиг прийняти спадщину, обов'язково повинен звернути увагу на те, скільки часу залишилося до закінчення строку на прийняття спадщини для спадкоємців, які спадкують у випадку спадкової трансмісії. Від цього залежить, коли нотаріус має видати перше свідоцтво на спадщину будь-кому із спадкоємців.

Право на прийняття спадщини у такому разі здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

В одній зі справ відповідачка (спадкоємиця за заповітом) своєчасно подала заяву про прийняття спадщини, але не оформила її. Позивач (спадкоємець за законом) вважав, що оскільки відповідачка не оформлює спадщину, то він набуває право на спадкування й може оформити спадщину на себе. КЦС ВС у постанові від 27 вересня 2022 року у справі № 199/315/21 вказав, що ЦК України не встановлено конкретного кінцевого строку для звернення спадкоємця, який прийняв спадщину, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Суддя Верховного Суду Ольга Ступак акцентувала увагу, що неоформлення прийнятої спадщини унеможливлює лише розпорядження успадкованим майном для спадкоємця.

В іншій справі судом було встановлено факт належності відповідача до сім’ї спадкодавця, відповідач оформив спадщину і продав успадковану квартиру. Після цього рішення суду про встановлення факту було скасовано, і міська рада просила суд визнати квартиру відумерлою спадщиною. Велика Палата ВС вказала, що відсутність сімейних відносин унеможливлює виникнення в особи, яка претендує на спадщину, права спадкування на підставі закону; скасування рішення, пов'язаного зі встановленням наявності підстав для спадкування, та відмова в позові свідчить про відсутність у зацікавленої особи підстав для спадкування (постанова ВП ВС від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Ольга Ступак зауважила, що оскільки в цій справі спірну квартиру незаконно передано особі-спадкоємцю, який її відчужив, ВП ВС сформувала висновок, що захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна може здійснюватися шляхом стягнення компенсації вартості цього майна.

ОТЖЕ, спадкування лікарнею як юридичною особою майна без укладення заповіту - неможливе.

Заповіт, посвідчений лікарнею - можна оскаржувати як неналежний та відверто шахрайський.

Щасти Вам!

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина)

одна половина оформлена на сестру - спадок, а інша мала бути оформлена в спадок на брата. На сестру оформлено опікунство, на брата ні. Після смерті матері лише сестра вступила у спадок і 1/2 переоформила. А брат не зміг через постійне перебування у лікарні державна лікарня пансіонат для людей з психічним розладом. У них знаходиться його картка пенсійна звбираються гроші на утримання з неї, плюс постійно приїжджаємо з продуктами та купляємо те що потрібно по списку. Що брат що сестра не мають дітей. Лише на сестру я через суд визнала не дієздатність та оформила опікунство

ЯКЩО ЛІКАРНЯ ОФОРМИОА ЗАПОВІТ НА СЕБЕ, ЦЕ ТРЕБА ОСКАРЖУВАТИ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частинами першою, другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений

з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Оскільки у частині першій статті 225 ЦК України вживається термін «момент» вчинення правочину, то в разі призначення психіатричної експертизи слід ставити перед експертом запитання стосовно конкретно визначеного відрізку часу, оскільки психічний стан особи може змінюватись.

Висновок про недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи у справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, інші докази (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12 та від 28 вересня 2016 року

№ 6-1531цс16, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року

у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18), від 19 червня

2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18),

від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження

№ 61-837св19), від 27 жовтня 2021 року у справі № 182/6521/16 (провадження № 61-1461св21), від 10 листопада 2021 року у справі

№ 212/1409/18 (провадження № 61-9053св21) та від 22 грудня 2021 року

у справі № 203/3778/14-ц (провадження № 61-14978св21).

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доброго дня!

Чи може після смерті цієї людини лікарня претендувати на половину квартири.

Ні. Навряд чи лікарі будуть порушувати закон та привласнювати нерухоміть пацієнта, знаючи, що в нього є родичі, які будуть оскаржать неправомірні дії закладу охорони здоров'я.

Психоневрологічний інтернат або пенсіонат є стаціонарним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті.

Пансіонат може надавати послуги з підтриманого проживання, паліативного/хоспісного та денного догляду, соціальної адаптації, кризового та екстреного втручання, консультування.

Пансіонат може надавати безоплатні та платні соціальні послуги (в межах наявних можливостей) відповідно до законодавства. Тарифи на платні соціальні послуги встановлюються інтернатом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 № 428 "Про затвердження Порядку регулювання тарифів на соціальні послуги" і затверджуються засновником.

Після прийняття підопічного до пансіонату адміністрація у триденний строк повідомляє:

• структурному підрозділу з питань соціального захисту населення, що видав путівку, про прийняття підопічного до інтернату;
• органу опіки та піклування, на обліку в якому перебуває підопічний, та за місцезнаходженням інтернату про прийняття підопічного до інтернату (для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена);
• органу Пенсійного фонду України, місцевому структурному підрозділу з питань соціального захисту населення про прийняття підопічного на державне утримання (за умови призначення підопічному пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державної соціальної допомоги).

Отже, заклад охорони здоров'я не може претендувати на нерухомість пацієнта. Пансіонат може лише в певних випадках вимагати оплати за певні соціальні послуги.

З повагою, юрист Дерій В.О.!