Жена хочет вывезти детей за границу без согласия мужа.

ЗДРАВСТВУЙТЕ, АРТЁМ!

Вы в разводе или официально в браке? Где ребёнок зарегистрирован по месту жительства? Было решение суда, определяющее с кем из Вас будет жить ребёнок? Если нет - то самый, увы, эффективный способ - забрать детей и до решения суда с кем будут жить дети + порядок общения с отцом - не отдавать такой матери детей, т.к. у Вас формально равные права на опеку детей и их воспитание.

Существует такая вот позиция Одесского центра семейного права. В теории выглядит красиво. На практике я в варианте № 2 сильно сомневаюсь, но можно пробовать и это, т.к. под лежачий камень вода не течёт.

https://ocsp.com.ua/uk/statti/yak-batko-mozhe-ne-d...

Як батькові заборонити вивезення дитини із країни?

За словами представників Державної прикордонної служби, в усній формі таку заборону накласти неможливо. Тобто якщо зателефонувати та пояснити ситуацію співробітникам служби, цим нічого досягти не вдасться. Ефективних варіантів дій можна використовувати два (який саме з них залежить від ситуації):

Варіант 1. Отримання рішення суду.

У своїх діях та рішеннях Держприкордонслужба керується Порядком, затвердженим Постановою Кабміну №280 від 17.04.2013. У пункті 5 Порядку йдеться про тимчасове обмеження у праві виїзду з України за рішенням слідчого судді, суду.

До Адміністрації Держприкордонслужби може надійти судове рішення щодо тимчасового обмеження дитини у праві перетину кордону України. Відповідна інформація вноситься до баз даних. За таких обставин прикордонники вживатимуть усіх передбачених законом заходів щодо недопущення виїзду дитини за межі України.

Варіант 2. Письмове звернення до Адміністрації Держприкордонслужби.

Батько може звернутися до Держприкордонслужби із заявою, надіславши її офлайн або електронною поштою:

• адреса Адміністрації Держприкордонслужби: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26 (громадська приймальня – вул. Володимирська, 30);

• e-mail: zvernennia@dpsu.gov.ua.

У заяві слід:

1. обґрунтувати той факт, що виїзд за кордон може нашкодити дитині, поставити під загрозу її безпеку, суперечить її інтересам;
2. коректно оформити дані про адресата та заявника – звертатися варто безпосередньо на ім’я голови Держприкордонслужби, про себе вказати:
   • ПІБ;
   • повну адресу проживання.

Важливо! Заяву необхідно підкріпити – додати нотаріально засвідчений документ щодо неузгодження виїзду дитини за кордон одним із батьків. Також бажано додати документи, що підтверджують родинний зв’язок, інші важливі обставини.

___

МОЁ МНЕНИЕ.

К сожалению ВЫ никак жене не запретите выезд кроме как через суд или физически не дав детей ей вывезти. Разве что быстро обратиться в суд с иском об определении с кем будут жить дети / определение порядка участия в воспитании детей и установить судебный запрет на выезд до рассмотрения дела судом, который попытаться передать на границу.

Но учитывая, что большинство судей, что женщин, что мужчин - по факту "в юбках" по своему восприятию семейных отношений, т.к. мужчине даже развестись в Украине по суду труднее, чем женщине... у которой больше прав чем у мужчин в этом мире... только почему-то защищать страну должны именно такие "плохие мужики", а не "прекрасные дамы"... Шансы, что суд пойдет на встречу - весьма незначительны. Такова глобалистская либеральная система, увы. Во всём мире выстроены стандарты, что мужчина практически никаких прав не имеет на детей. Даже в странах, которые считают гипер-консервативными... Например Объединенные Арабские Эмираты или Турция...

В остальном - спасибо государству нужно сказать, которое под видом войны устроило это позорище и грубейшее нарушение международного права, от которого Украина официально через Министерство иностранных дел на время войны отказалось. Очень много горя в семьи принесла эта норма.

Вернуть детей по идее можно будет через коммуникацию украинского Министерства юстиции с иностранным. Но это всё теория и наше некомпетентное министерство юстиции этом на практике не занимается.

Лучше попытаться не допустить вывоза.

Но пока в Украине гибридное военное положение - ни один орган власти в ЕС не позволит вернуть детей в Украину.

Таковы реалии. Ни в одной стране мира за всю историю ХХ века не было такого, чтоб закрывали границы и устраивали концлагерь с которого можно выехать только заплатив много денег власти.

Я Вам искренне соболезную, но практически нулевые шансы препятствовать этому.

Відповідно до абзаців п’ятнадцятого, шістнадцятого пункту 23 Правил, після прибуття дітей до держави остаточного перебування особи, що супроводжують дітей, зобов’язані протягом семи робочих днів звернутися до консульської установи України в державі перебування для постановки їх на тимчасовий консульський облік. Консульська установа протягом одного робочого дня зобов’язана через Міністерство закордонних справ України поінформувати Міністерство соціальної політики України та Національну соціальну сервісну службу України про взяття дітей на консульський облік.

★ Якщо законним представникам (батькові, матері, усиновлювачам, опікуну, піклувальнику) невідомо через який саме пункт пропуску вивезено дитину за кордон, можна звернутися з відповідним запитом до Адміністрації Державної прикордонної служби України: https://dpsu.gov.ua/ua/Elektronne-zvernennya.

У відносинах між Україною та 85-ма державами світу* чинна Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі – Конвенція), яка спрямована на забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

*Австралія, Австрія, Албанія, Андорра, Аргентина, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Бельгія, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Венесуела, Вірменія, Габон, Гайана, Гвінея, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Еквадор, Естонія, Замбія, Ізраїль, Ісландія, Іспанія, Італія, Ірак, Ірландія, Казахстан, Канада, Китай (прийняття від імені Гонконгу і Макао), Кіпр, Колумбія, Корея, Куба, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Маврикій, Мальта, Марокко, Мексика, Молдова, Монако, Королівство Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Південно-Африканська Республіка, Північна Македонія, Республіка Польща, Португалія, Румунія, Сальвадор, Сан-Марино, Сейшельські острови, Сербія, Сінгапур, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Туніс, Узбекистан, Угорщина, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Чилі, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Ямайка, Японія.

Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків (інших осіб).

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Батьки, інші члени сім’ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов’язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання (стаття 16 Закону України «Про охорону дитинства»).

Конвенція застосовується до будь-якої дитини, що постійно проживає в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу.

У разі, якщо другий з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників не заперечує проти постійного місця проживання дитини на території іноземної держави, він може ініціювати процедуру щодо забезпечення реалізації права доступу до дитини на підставі статті 21 Конвенції.

Згідно зі статтею 5 Конвенції "права доступу" включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.

Питання про сприяння поверненню дитини (незалежно від напрямку її вивезення (переміщення) - з-за кордону на територію України чи з території України за кордон) та забезпечення реалізації права доступу до дитини регулюється Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952 (далі - Порядок).

Звернення із заявою про повернення дитини із-за кордону в Україну або із заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини, яка постійно проживає за кордоном

Статті 8 та 21 Конвенції надають особі, яка має право звертатися із заявою про повернення дитини/забезпечення реалізації прав доступу до дитини, право вибору до якого органу звернутися з такою заявою, зокрема до:

▷ Міністерства юстиції України безпосередньо: в електронній формі на електронну пошту: callcentre@minjust.gov.ua та поштовим зв’язком, якщо можливо, на адресу: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001 або до його територіального органу (Міжрегіональні управління Міністерства юстиції в областях).

Увага! В електронній формі документи, у тому числі фотографії, мають подаватися у форматі ".pdf". Один файл повинен містити документ, складений українською мовою, та переклад цього документа на офіційну мову іноземної держави, до якої спрямовуватиметься пакет документів.

▷ Центрального органу іноземної держави, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується/проживає. Назву Центрального органу відповідної іноземної держави та його контактні дані можна знайти за посиланням: https://cutt.ly/wJIxHtV.

Рекомендовано ініціювати питання повернення дитини в Україну якнайшвидше і до сплину річного терміну з дати вивезення або утримування дитини на території іноземної держави (виходячи з практики застосування Конвенції в Україні, у випадках, коли заява подається після сплину річного терміну суд тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, може винести рішення про відмову у поверненні дитини в Україну на підставі того, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі).

1. Ознайомитися з інформацію щодо заповнення заяви про сприяння поверненню дитини: https://cutt.ly/8JIXzN6.

2. Заповнити та власноручно підписати заяву про повернення дитини (додаток 1 до Порядку).

Увага! В заяві має бути обов'язково зазначено державу, до якої дитину вивезено або в якій дитина утримується, або декілька держав, в яких дитина ймовірно перебуває або перебувала, та адресу в іноземній державі (якщо відомо).

3. Заповнити та власноручно підписати довіреність відповідно до статті 28 Конвенції (формуляр довіреності за посиланням: https://cutt.ly/VJIU4Tc).

4. Додати документи: копію свідоцтва про народження дитини; довідку про реєстрацію місця проживання дитини в Україні; копії рішень судів або органів опіки та піклування щодо питань, пов'язаних з піклуванням про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини (у разі наявності); будь-які інші документи, що стосуються справи; фотографії дитини та особи, яка вивезла та/чи утримує дитину за кордоном або особи, з якою дитина проживає.

5. Додати переклади заяви, довіреності та інших документів, які додаються до заяви, на державну (офіційну) мову іноземної держави, в якій знаходиться дитина. Переклад повинен бути скріплений та засвідчений перекладачем (кожен документ окремо). Нотаріальне засвідчення документів та їх перекладів, а також консульська легалізація чи проставлення апостиля, не вимагається.

6. На виконання Закону України "Про захист персональних даних" додати заповнену і підписану власноручно згоду на обробку та передачу персональних даних до державних органів України, визначених у Порядку, та Центрального органу іноземної держави (зразок за посиланням: https://cutt.ly/GKAAary). Переклад згоди робити не потрібно.

7. Разом із супровідним листом на ім'я Міністерства юстиції України, складеним в довільній формі, в якому слід також зазначити контактні номер телефону та електронну пошту заявника, надіслати зазначені в пунктах 2 - 6 документи до Міністерства юстиції України.

Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі – Конвенція 1996 року) набрала чинності для України 01 лютого 2008 року.

Виходячи з положень статті 23 Конвенції 1996 року, всі заходи щодо захисту дітей, ухвалені компетентними органами України, тобто всі рішення судів та органів опіки та піклування (наприклад, про призначення опікуна; надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування; про утворення дитячого будинку сімейного типу; про поміщення дитини у заклад тощо), мають визнаватися на території всіх держав-учасниць Конвенції 1996 року.

Важливо! Для пред’явлення рішення суду чи органу опіки та піклування зацікавленою особою не через центральний орган України компетентним органам іншої держави рішення має бути легалізовано (апостильовано), перекладено на офіційну мову цієї держави або, якщо це не можливо, на англійську чи французьку мову.

Водночас, якщо існує потреба у вжитті певних заходів, тобто фактично у визнанні та наданні дозволу на виконання на території іноземної держави рішення українських компетентних органів, то будь-яка зацікавлена особа може звернутися до компетентних органів Договірної Держави з проханням про прийняття рішення щодо визнання або невизнання заходу, ужитого в іншій Договірній Державі. Процедура визначається правом Держави, в якій було подано прохання (стаття 24 Конвенції 1996 року).

Зазначені положення застосовуються у випадках, коли дитина перебуває на території іншої держави, і щодо неї має бути визнано і виконано рішення українських компетентних органів, так само і щодо дитини, яка знаходиться на території України, і щодо неї були прийняті рішення іноземними компетентними органами.

Увага! При застосуванні Конвенції 1996 року визначальне значення має лише місце проживання дитини, громадянство дитини не має значення.

Конвенція 1996 року не містить механізмів, які могли би забезпечити повернення незаконно переміщених та утримуваних дітей, але у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі (стаття 7 Конвенції 1996 року).

Запити, що надсилаються через центральний орган, складаються службами у справах дітей, іншими компетентними органами на підставі статей 31, 32, 34, 35 і 36 Конвенції 1996 року і стосуються:

1. надання інформації про становище та умови проживання дитини;
2. звернення з проханням до компетентного органу враховувати потребу вжиття заходів для захисту особи чи майна дитини;
3. опрацювання запитів про вжиття в рамках своєї юрисдикції заходів захисту у найвищих інтересах дитини;
4. сприяння шляхом медіації, примирення або подібних заходів, погоджених рішень щодо захисту особи чи майна дитини у випадках, до яких застосовується Конвенція 1996 року;
5. надання допомоги у встановленні місцеперебування дитини, якщо є підстави вважати, що дитина може потребувати захисту;
6. надання інформації, що стосується заходів захисту дитини;
7. повідомлення про існування небезпеки для дитини та про заходи, яких було вжито або можливість вжиття яких розглядається.

Інший компетентний орган – це суди, органи опіки та піклування, незалежно від їх назви, яким відповідно до законодавства їх держави, надано повноваження вживати заходів захисту дитини чи її майна, на які поширює свою дію Конвенція 1996 року.

Механізм взаємодії

⇒ Служба у справах дітей, інший компетентний орган направляє запит (який стосується дитини із зазначених питань) Міністерству юстиції України;

⇒ Міністерство юстиції України направляє запит іноземному Центральному органу для вжиття заходів реагування або надання інформації;

⇒ Центральний орган іноземної держави за результатами виконання запиту направляє відповідну інформацію Міністерству юстиції України;

⇒ Міністерство юстиції України повідомляє отриману від іноземного Центрального органу інформацію службі у справах дітей чи іншому компетентному органу, який звертався із запитом.

Особливості взаємодії:

• Всі запити мають надсилатися лише через Міністерство юстиції України як Центральний орган, оскільки Україна зробила відповідне застереження про це (статті 34 і 44 Конвенції 1996 року).
• Застосування Конвенції 1996 року можливо лише у випадку, коли дитину, стосовно якої направляється заява чи запит, можна ідентифікувати (запит має містити інформацію про персональні дані щодо прізвища, ім’я та по батькові дитини, дату та місце її народження).
• Індивідуальні запити від фізичних осіб розглядаються у разі наявності наступної інформації: прізвище, ім'я, по батькові дитини; прізвище, ім'я, по батькові батьків чи інших законних представників; інформація про заходи, які вживалися з метою захисту дитини; обґрунтовані підстави для вжиття негайних заходів захисту дитини (ймовірність нанесення дитині шкоди, ризик для здоров’я дитини тощо). Запит має бути супроводжений перекладом на офіційну мову запитуваної держави.

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%92%D0%B...

С уважением и пониманием, юрист Ярослав Турчин (г. Гамбург, Германия)

Доброго для, Артеме!

Перш, ніж відповідати на Ваше питання, варто було б отримати від Вас відповіді на кілька важливих питань, оскільки для надання Вам повної та предметної консультації у Вашому зверненні до юристів міститься недостатньо інформації.

Наприклад:

Скільки років дітям?

Чи станом на зараз Ви з дружиною перебуваєте в законному шлюбі?

Чи не казала дружина, як надовго вона збирається перебувати за кордоном, і чи не було в неї часом намірів не повертатися в Україну взагалі?

Проте спробую обійтися поки що тою інформацією від Вас, яка є і почну з того, що на жаль для Вас протягом усього періоду воєнного стану згідно абзацу 13 пункту 2-2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 з останніми змінами від 9.08.24 року:

"Виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.".

Крім того, Цивільним кодексом України, зокрема статтею 313, передбачено право дитини, яка досягла шістнадцяти років, на вільний самостійний виїзд за межі країни. Тобто після досягнення дитиною відповідного віку не потрібно просити дозволу другого з батьків, щоб виїхати з дитиною за кордон.

До того ж Ви повинні знати, що відповідно до абзаців 15, 16 пункту 23 згаданих вище Правил, після прибуття дітей до держави остаточного перебування особи, що супроводжують дітей, зобов’язані протягом семи робочих днів звернутися до консульської установи України в країні перебування для постановки їх на тимчасовий консульський облік. Консульська установа протягом одного робочого дня зобов’язана через Міністерство закордонних справ України поінформувати Міністерство соціальної політики України та Національну соціальну сервісну службу України про взяття дітей на консульський облік.

Якщо законним представникам (батькові, матері, усиновлювачам, опікуну, піклувальнику) невідомо через який саме пункт пропуску вивезено дитину за кордон, можна звернутися з відповідним запитом до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Тепер щодо Ваших найгірших очікувань, тобто що робити, якщо дружина не схоче повертатися з дітьми в Україну після закінчення війни.

Це не кінець світу, і якщо дотримуватись запропонованного нижче алгоритму дій, то дітей можна повернути. Хоча зробити це буде і не легко.

Повернемося до умовної ситуації вивезення дитини за кордон, яка відповідає визначенню «незаконної» відповідно до Гаазької Конвенції.

Передусім слід впевнитися в тому, що дитина дійсно перетинала кордон України. Для цього необхідно звернутися до Адміністрації Державної прикордонної служби України з відповідним запитом про дату, час і місце перетинання кордону дитиною, супроводжуючу особу та документи, на підставі яких така дитина виїхала.

Під возз’єднанням з дитиною слід розуміти не тільки її фізичне повернення до країни місця постійного проживання, а і відновлення контакту з нею, відновлення права на піклування про неї. Для цього існують механізми:

За Гаагською конвенцією (Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року - далі — Гаазька конвенція) функції центрального органу виконує Мін’юст безпосередньо та через його територіальні органи. Воно вживає всіх заходів,щоб забезпечити негайне повернення дитини і виконання інших положень Конвенції.

Особа, яка має право на опіку (піклування) над дитиною може звернутися до Мін’юсту або центрального органу будь-якої іншої держави, що є Стороною Конвенції, з:

• заявою про сприяння поверненню дитини (незалежно від напрямку її вивезення (переміщення) – з-за кордону на територію України чи з території України за кордон),
• заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини.

Після отримання заяви, працівник Мінюсту запитує від державних органів інформацію про можливе місцезнаходження дитини, або ініціює її пошук, перевіряє та надсилає заяву центральному органу іноземної держави, та сприяє її розгляду. Такі заяви зазвичай розглядаються місцевими судами, які можуть ухвалити рішення про повернення дитини, про відмову у поверненні дитини, або ухвалити інше рішення — про порядок та спосіб участі у піклуванні, залежного від поданої заяви.

Ключовим для виконання Конвенції є застосування процедур оперативно, та прийняття рішення стосовно повернення дитини протягом шести тижнів з дати порушення провадження по справі. При цьому найкраще, аби процедура повернення була розпочата до спливу одного року з моменту переміщення, оскільки після закінчення цього терміну з’ясуванню судом підлягає додатково і те, чи прижилась дитина в новому середовищі.

Одним із провідних принципів щодо щодо визначення необхідності повернення дитини з-за кордону є принцип найкращого забезпечення інтересів дитини.

Ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини гарантує дітям право на те, щоб їхні найкращі інтереси оцінювалися та бралися до уваги як першочергове міркування в усіх діях чи рішеннях, що стосуються дітей або впливають на них, незалежно від того, чи здійснюються вони державними або приватними установами соціального забезпечення, судами, адміністративними органами чи законодавчими органами. В преамбулі Гаазької Конвенції зазначається, що «інтереси дітей — це найважливіше в справі турботи про них».

Говорячи про примусове повернення дітей, і Сімейний кодекс (абз. 2 ч. 1 ст. 162), і Гаазька Конвенція (ч. b) ст. 13) передбачають, що дитина не може бути повернута, якщо існує серйозний ризик того, що це поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нестерпну обстановку. Це треба враховувати починаючи процедуру повернення дітей.

А ТЕПЕР ПО СУТІ

Всю процедуру повернення дітей з-за кордону можна поділити на умовні етапи.

Етап 1. Зібрати всю можливу інформацію щодо вивезення дитини

• якщо немає точної інформації чи знаходиться дитина за кордоном чи в Україні, то можна також звертатися до поліції, яка відповідно до покладених на неї завдань розшукує осіб у випадках, визначених законом;
• звернутися до Державної прикордонної служби за інформацією чи перетинала дитина український кордон. Якщо так, то коли, через який пункт пропуску, з ким та за якими документами.
• зібрати всю інформацію про обставини, за яких відбулось вивезення дитини, опитати своїх родичів, знайомих, сусідів щодо відомих їм обставин.

Етап 2. Пересвідчитись, що ситуація відповідає всім умовам застосування Конвенції

• Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та іноземною державою, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується.
• На момент подання заяви дитині не виповнилося 16 років (по досягненню дитиною 16-річного віку застосування Конвенції припиняється).
• До виїзду з України дитина постійно проживала на території України (1 рік і більше).
• До моменту вивезення дитини або її утримування за кордоном заявник ефективно здійснював права піклування (опіки) щодо дитини (заявник не був позбавлений або обмежений у батьківських правах).
• Дитину не повернуто в Україну після закінчення строку, визначеного статтею 157 Сімейного кодексу України або зазначеного в документі, на підставі якого дитину було тимчасово вивезено за кордон.

Увага! Конвенція не застосовується у разі вивезення дитини тимчасово без наміру змінити державу постійного проживання дитини або заявником надано нотаріально засвідчену згоду на зміну дитиною держави постійного місця проживання.

Етап 3. Розпочати процедуру повернення дитини в Україну

Не бажано затягувати з ініціюванням цієї процедури, оскільки відповідно до ст. 12 зазначеної Конвенції визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст. 3, і на дату початку процедур у судовому і адміністративному органі тієї Договірної держави, де перебуває дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Хто може звернутись?

• Один із батьків (усиновлювачів);
• Опікун (піклувальник), під чиєю опікою чи піклуванням перебуває дитина за рішенням органу опіки та піклування або суду;
• Прийомні батьки;
• Батьки-вихователі;
• Патронатні батьки (на період дії воєнного стану);
• Керівники закладів різних типів, форм власності та підпорядкування, в яких передбачено цілодобове перебування дітей (якщо вони є законними представниками дітей).

Куди необхідно звертатись?

Заявник може самостійно обрати до якого якого органу звертатися із заявою про повернення дитини, зокрема до:

• Міністерства юстиції України безпосередньо: в електронній формі на електронну пошту: callcentre@minjust.gov.ua та поштовим зв’язком, якщо можливо, на адресу: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001 або до його територіального органу (Міжрегіональні управління Міністерства юстиції в областях).

Увага! В електронній формі документи, у тому числі фотографії, мають подаватися у форматі “.pdf”. Один файл повинен містити документ, складений українською мовою, та переклад цього документа на офіційну мову іноземної держави, до якої спрямовуватиметься пакет документів.

• Центрального органу іноземної держави, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується/проживає.

Етап 4. Підготовка та надсилання заяви

Перш за все необхідно ознайомитися з інформацією щодо заповнення заяви про сприяння поверненню дитини.

Після цього необхідно заповнити та власноручно підписати заяву про повернення дитини (додаток 1 до Порядку).

Увага! В заяві має бути обов’язково зазначено державу, до якої дитину вивезено або в якій дитина утримується, або декілька держав, в яких дитина ймовірно перебуває або перебувала, та адресу в іноземній державі (якщо відомо).

1. Заповнити та власноручно підписати довіреність відповідно до статті 28 Конвенції (формуляр довіреності за посиланням).

До заяви необхідно додати:

• копію свідоцтва про народження дитини;
• довідку про реєстрацію місця проживання дитини в Україні;
• копії рішень судів або органів опіки та піклування щодо питань, пов’язаних з піклуванням про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини (у разі наявності);
• будь-які інші документи, що стосуються справи;
• фотографії дитини та особи, яка вивезла та/чи утримує дитину за кордоном (за наявності).

Крім того, потрібно додати переклади заяви, довіреності та інших документів, які додаються до заяви, на офіційну мову іноземної держави, в якій знаходиться дитина. Переклад повинен бути скріплений та засвідчений перекладачем (кожен документ окремо). Нотаріальне засвідчення документів та їх перекладів, а також консульська легалізація чи проставлення апостиля, не вимагається.

На виконання Закону України “Про захист персональних даних” додати заповнену і підписану власноручно згоду на обробку та передачу персональних даних до державних органів України, визначених у Порядку, та Центрального органу іноземної держави. Переклад згоди робити не потрібно.

Разом із супровідним листом на ім’я Міністерства юстиції України, складеним в довільній формі, в якому слід також зазначити контактні номер телефону та електронну пошту заявника, надіслати зазначені в пунктах 2 – 6 документи до Міністерства юстиції України.

Етап 5. Пошук та повернення дитини

Отримавши заяву, Міністерство юстиції звертається до уповноважених органів України та інших держав з проханням про допомогу у виявленні місця перебування неповнолітньої особи та сприянні її добровільному поверненні на батьківщину.

В яких випадках справу про повернення дитини може бути закрито?

• втрачено зв’язок із заявником (ненадання письмової відповіді на запит Міністерства юстиції України протягом шести місяців з дня вихідної дати листа);
• між сторонами укладено мирову угоду щодо місця проживання дитини та/або порядку доступу до дитини;
• заявник відмовився від вжиття подальших заходів у справі;
• дитина фактично повернулася в державу постійного проживання;
• набрало законної сили рішення суду, яким справу про забезпечення реалізації прав доступу до дитини вирішено по суті;
• відсутні правові підстави для апеляційного та/або касаційного оскарження рішення суду першої та/або апеляційної інстанції;
• інформація про місцезнаходження дитини та особи, яка її ймовірно вивезла або утримує на території України, відсутня;
• відсутні відомості про в’їзд дитини на територію України, крім випадку, коли місцезнаходження дитини на території України фактично встановлено Національною поліцією України;
• минуло шість місяців після інформування заявника про суд іноземної держави, компетентний розглядати справу на підставі Конвенції, відносно тих держав, які зробили застереження відповідно до статей 26, 42 Конвенції, якщо внутрішнє законодавство іноземної держави не передбачає надання подальшого сприяння заявникам у справі;
• минуло шість місяців після інформування заявника про суд України, компетентний розглядати справу на підставі Конвенції, відносно заявників, що проживають на території держав, які зробили застереження відповідно до статей 26, 42 Конвенції, та у разі, коли заявник звернувся до адвоката або іншим чином призначив приватного представника;
• отримано від Державної міграційної служби України інформацію про прийняте рішення щодо визнання дитини та/або особи, з якою перебуває дитина на території України, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”;
• державним виконавцем надіслано органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, за винятком відновлення виконавчого провадження в результаті скасування судом постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження;
• центральним органом іноземної держави поінформовано про закриття справи у зв’язку з вжиттям вичерпних заходів або неможливістю вжиття заходів відносно заяви, визначених статтею 7 Конвенції, відповідно до внутрішнього законодавства цієї іноземної держави (пункт 27 Порядку).

Насамкінець скажу, що процедура повернення дітей зовсім не проста. Вона вимагає багато зусиль та фінансових витрат. Тому, очевидно, краще до цього не доводити, а вирішувати питання з дружиною мирним шляхом.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

Чи можна заборонити виїзд дитини другому із батьків?

1.

Як пояснює Держприкордонслужба:

«Надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, здійснюються відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі України та виконання нею доручень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280 (далі – Порядок).

Згідно з пунктом 5 Порядку уповноважені державні органи можуть надавати доручення про заборону виїзду з України осіб, яких за рішенням слідчого судді, суду тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі тих, до яких застосовано запобіжний захід, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, за умовами якого передбачено таке обмеження.

У разі надходження до Адміністрації Держприкордонслужби України судового рішення про тимчасове обмеження у праві виїзду з території України дитини і внесення інформації у відповідні бази даних, Державною прикордонною службою України буде вжито всіх заходів, передбачених законодавством, щодо недопущення її незаконного виїзду за межі України», - зазначає ДПСУ.

Також там пояснили, як інформувати про небажання виїзду дитини з одним із батьків

«Усно це зробити неможливо.

Для інформування про обмеження виїзду дитини за кордон необхідно письмове звернення до Адміністрації Держприкордонслужби, до якого обов’язково додати НОТАРІАЛЬНИЙ бланк про непогодження такого виїзду одним із батьків.

2.

«Усно це зробити неможливо.

Для інформування про обмеження виїзду дитини за кордон необхідно письмове звернення до Адміністрації Держприкордонслужби, до якого обов’язково додати НОТАРІАЛЬНИЙ бланк про непогодження такого виїзду одним із батьків.

У разі існування обґрунтованих підстав вважати, що виїзд за межі України може зашкодити інтересам та безпеці дитини, рекомендуємо Вам звернутися на ім’я Голови Державної прикордонної служби України, необхідно зазначити Вашу повну адресу проживання, ПІБ (відповідно до Закону України «Про звернення громадян»), а також обґрунтування підстав необхідності такої заборони. За можливості додайте до Вашого звернення копії документів, що підтверджують родинні зв’язки та підтвердження обставин, викладених у вашій заяві.

Ви можете звернутися листом на поштову адресу:

01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26,

або особисто в громадську приймальню за адресою:

м. Київ, вул. Володимирська, 30,

Або

на електронну пошту на адресу: zvernennia@dpsu.gov.ua".

Доброго дня, Артеме!

Питання, яке ви піднімаєте, є серйозним. Хоча це складно в таких обставинах, спробуйте вирішити конфлікт шляхом медіації або через фахівців-психологів, щоб знайти компроміс. Це може бути корисним для уникнення майбутніх судових тяганин.

Дійсно, в Україні під час воєнного стану діти можуть виїжджати за кордон без згоди батька (або іншого з батьків), якщо вони супроводжуються матір'ю, яка є громадянкою України https://sud.ua/uk/news/ukraine/245176-v-gospograns....

Проте, Ви як батько можете спробувати обмежити виїзд дітей шляхом:

• Звернення до суду з вимогою заборонити виїзд дітей за кордон. Якщо ви маєте підстави (наприклад, є ризик, що мати не повернеться з дітьми або це шкодить інтересам дітей), суд може винести ухвалу про заборону.
• Звернення до Державної прикордонної служби України. Для інформування про обмеження виїзду дитини за кордон необхідно письмове звернення до Адміністрації Держприкордонслужби, до якого потрібно додати нотаріальний бланк про непогодження Вами такого виїзду.

У разі існування обґрунтованих підстав вважати, що виїзд за межі України може зашкодити інтересам та безпеці дитини, Вам необхідно звернутися на ім’я Голови Державної прикордонної служби України та зазначити Вашу повну адресу проживання, ПІБ (відповідно до Закону України «Про звернення громадян»), а також обґрунтування підстав необхідності такої заборони. За можливості додайте до Вашого звернення копії документів, що підтверджують родинні зв’язки та підтвердження обставин, викладених у вашій заяві.

Звернення потрібно відправити рекомендованим листом на поштову адресу: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, та/або особисто подати в громадську приймальню за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 30, та/або відправити на електронну на адресу: zvernennia@dpsu.gov.ua (бажано накласти ЕЦП).

Щоб не гаяти час Ви вже можете подавати звернення, адже його будуть розглядати протягом 1 місяця.

Якщо вищеперечислені варіанти не спрацювали та дружині все-таки вдасться виїхати за кордон і вона не захоче повертатися з дітьми, є міжнародні юридичні механізми, а саме Гаазька конвенція 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Україна є учасницею цієї конвенції, як і багато країн світу. Конвенція передбачає повернення дітей, які були вивезені або утримуються за кордоном без згоди одного з батьків.

За Гаазькою Конвенцією функції центрального органу виконує Мін’юст безпосередньо та через його територіальні органи. Він вживає всіх заходів,щоб забезпечити негайне повернення дитини і виконання інших положень Конвенції.

Ви, як батько можете звернутися до Мін’юсту або центрального органу будь-якої іншої держави, що є Стороною Конвенції, з:

• заявою про сприяння поверненню дитини з-за кордону на територію України,
• заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини.

Після отримання заяви, працівник Мінюсту запитує від державних органів інформацію про можливе місцезнаходження дитини, або ініціює її пошук, перевіряє та надсилає заяву центральному органу іноземної держави, та сприяє її розгляду. Такі заяви зазвичай розглядаються місцевими судами, які можуть ухвалити рішення про повернення дитини, про відмову у поверненні дитини, або ухвалити інше рішення — про порядок та спосіб участі у піклуванні, залежного від поданої заяви.

Ключовим для виконання Конвенції є застосування процедур оперативно, та прийняття рішення стосовно повернення дитини протягом шести тижнів з дати порушення провадження по справі. При цьому найкраще, аби процедура повернення була розпочата до спливу одного року з моменту переміщення, оскільки після закінчення цього терміну з’ясуванню судом підлягає додатково і те, чи прижилась дитина в новому середовищі.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) також наголошував на важливості ефективного та своєчасного проведення судових проваджень щодо «батьківського кіднепінгу» (Adžić v. Croatia, заява № 22643/14, 12 березня 2015 року, п. 93, Eberhard and M. v. Slovenia, заяви № 8673/05 та № 9733/05, 1 грудня 2009 року, п. 127 та S.I. v. Slovenia, заява № 45082/05, 13 жовтня 2011 року, п. 69).

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, у вашій ситуації Ефективних варіантів дій можна використовувати два (який саме з них залежить від ситуації):

У своїх діях та рішеннях Держприкордонслужба керується Порядком, затвердженим Постановою Кабміну №280 від 17.04.2013. У пункті 5 Порядку йдеться про тимчасове обмеження у праві виїзду з України за рішенням слідчого судді, суду.

До Адміністрації Держприкордонслужби може надійти судове рішення щодо тимчасового обмеження дитини у праві перетину кордону України. Відповідна інформація вноситься до баз даних. За таких обставин прикордонники вживатимуть усіх передбачених законом заходів щодо недопущення виїзду дитини за межі України.

Батько може звернутися до Держприкордонслужби із заявою, надіславши її офлайн або електронною поштою:

• адреса Адміністрації Держприкордонслужби: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26 (громадська приймальня – вул. Володимирська, 30);

• e-mail: zvernennia@dpsu.gov.ua.

У заяві слід:

1. обґрунтувати той факт, що виїзд за кордон може нашкодити дитині, поставити під загрозу її безпеку, суперечить її інтересам;
2. коректно оформити дані про адресата та заявника – звертатися варто безпосередньо на ім’я голови Держприкордонслужби, про себе вказати:
   • ПІБ;
   • повну адресу проживання.

Важливо! Заяву необхідно підкріпити – додати нотаріально засвідчений документ щодо неузгодження виїзду дитини за кордон одним із батьків. Також бажано додати документи, що підтверджують родинний зв’язок, інші важливі обставини.

Вітаю Вас.

Жена собирается вывезти детей за границу без моего согласия. Пользуясь тем что во время войны выпускают без согласия отца. Как этому препятствовать? После окончания войны как вернуть детей если она не захочет возвращаться?

На жаль, дуже складне та болюче питання. Дійсно, за законодавством протягом воєнного стану нотаріальний дозвіл іншого з батьків НЕ вимагається.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА

від 27 січня 1995 р. № 57 Київ

Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України

Виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.

...

Що з цим робити?

По-перше, на законодавчому рівні дане питання не врегульовано. І взагалі можна сказати, що б хтось не робив, нормативно-правові акти не забороняють виїзд дитини без згоди іншого з батьків протягом воєнного стану. Вихід - тільки внесення змін до НПА.

Як варіант, можна спробувати звернутися до Адміністрації ДПСУ із письмовим зверненням щодо заборони виїзду дитини без нотаріальної згоди іншого з батьків. Шанси - 50на50.

Інший варіант - звернутися до суду із застосуванням превентивних заходів обмеження у виїзді дитини.

Превентивні тимчасові заборони на виїзд дитини за межі України можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22 (провадження № 61-3427св23)

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про заборону виїзду дитини за межі України без згоди батька. Позов мотивований тим, що він та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 червня 2020 року шлюб між сторонами розірвано, а рішенням цього ж суду від 03 червня 2020 року з нього стягнуто на користь відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 11 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 лютого 2022 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, неодноразово повідомляла, що має намір вивезти сина за кордон без згоди батька, що унеможливить їхнє спілкування та викликає побоювання, що дитина до України може не повернутися, позивач просив суд заборонити виїзд ОСОБА_3, за межі України (за кордон) без згоди батька ОСОБА_1 , без визначення тривалості виїзду та країни виїзду.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням районного суду , залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що превентивні тимчасові заборони на виїзд дитини за межі України можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з`ясувавши обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Доводи ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 має намір вивезти за кордон спільного з позивачем сина, не можуть бути визнані такими, що підтверджені достатніми та достовірними доказами. Позивач не надав доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, порушення його прав або прав дитини чи наявності реальної загрози порушення цих прав. ОСОБА_1 не довів, що конкретні дії відповідача призведуть до порушення прав дитини або його прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.ьПідставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що у випадку відмови в задоволенні позову перед ним постануть питання щодо повернення дитини та налагодження з нею відносин і спілкування, що порушить права не лише батька, а й самої дитини. Вказує, що чинним законодавством передбачена можливість ухвалення судом рішення, яким можна зобов`язати відповідача здійснювати виїзд дитини за кордон лише за згодою батька.

Позиція Верховного Суду:

Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724, з відповідними змінами).

Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України).

На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції «найкращих інтересів дитини».

За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, Верховний Суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.

У розглядуваній справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з`ясовуючи питання існування ризику незаконного переміщення відповідачем малолітнього ОСОБА_3 за кордон без згоди батька, в повній мірі з`ясував обставини справи та дослідив надані сторонами докази.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що відсутні законні підстави для заборони виїзду малолітнього ОСОБА_3 за межі України без згоди батька, оскільки позивач не довів створення відповідачем реальної загрози неправомірного вивезення дитини.

Внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, зокрема доповнення їх пунктом 23 щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов`язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей.

Такий порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, на час воєнного стану наразі є загальним для всіх дітей - громадян України. Підстав для виняткового врегулювання цього питання саме щодо малолітнього ОСОБА_3 позивачем у цій справі не доведено.

Висновок:

Зважаючи на викладене, переглянувши оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки суди попередніх інстанцій, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22 (провадження № 61-3427св23) - http://surl.li/iervm

З повагою!

Добрый день.

Если вы хотите воспрепятствовать вывозу детей за границу, подайте в суд заявление о запрете на выезд детей без вашего согласия. При наличии таких решений жена не сможет пересечь границу с детьми.

Также уведомите соответствующие органы (Погранслужбу и Государственную миграционную службу Украины) о вашем несогласии.

Собирайте доказательства того, что дети вывозятся без вашего согласия. Это могут быть переписки, свидетельства очевидцев и т. п.

Если жена вывезет детей за границу и не вернется, обратитесь в международные инстанции на основе Гаагской конвенции 1980 года о гражданско-правовых аспектах международного похищения детей. Украина является участником данной конвенции.

Согласно Конвенции, дети, вывезенные без согласия одного из родителей, подлежат возвращению в страну постоянного проживания, если не докажут, что это причинит детям вред или они адаптировались к новой среде.