Переквалификация статьи и изменение меры пресечения

Доброго дня!

Стаття залежить від кількості наркотичних речовин, які були вилучені.

Стаття 307 ККУ Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила одне із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини, -

караються позбавленням волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в ОСОБЛИВО великих розмірах, або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього, -

караються позбавленням волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

4. Особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю кримінальних правопорушень, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (частина перша цієї статті, частина перша статті 309 цього Кодексу).

Стаття 309 ККУ Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту - караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п’яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб чи протягом року після засудження за цією статтею або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах, - караються штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

4. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів визначені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2000 р. № 188

Поки що зарано говорити про те, яке саме рішення прийме суд – це буде залежати від того, скільки саме наркотичних речовин у Вас вилучили. Лікування від наркоманії - може бути пом'якшуючою обставиною.

У будь-якому випадку рекомендую Вам найняти адвоката, який представлятиме Ваші інтереси в суді й перед правоохоронними органами.

В процесі судового слідства адвокатом буде проаналізовано чи були допущені порушення процесуального закону. Можливо докази вини по ст. 307 КК України є взагалі неприпустимими.

Якщо адвокат надасть переконливі аргументи, то прокурором може бути змінено обвинувачення і Ваші дії будуть перекваліфіковані на ст. 309 КК України.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Вітаю!

ЩОБ НАДАВАТИ ПРАВОВУ ПОЗИЦІЮ, НЕОБХІДНО БАЧИТИ МАТЕРІАЛИ СПРАВИ.

ВАМ ПОТРІБЕН АДВОКАТ.

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України (надалі - КПК України) за своєю суттю та змістом є досить прогресивним актом законодавства і містить чимало дієвих норм, які покликані сприяти змагальності у кримінальному процесі та реальному, а не удаваному, захисту прав і законних інтересів його учасників та сторін.

Звичайно, існує також і багато недоліків, недопрацювань та неоднозначних тлумачень. Проте, переваг, у порівнянні з попереднім «радянським» КПК, насправді більше.

Але проблема полягає у тому, що значна кількість суб’єктів, які залучені у кримінальний процес і застосування норм діючого КПК України, не можуть навчитися жити за новими правилами та продовжують працювати у форматі якогось неіснуючого звичаєвого кримінального права та процесу з постійною ностальгією за старим КПК, де філософія «так було, так є і так буде» переважає над філософією «так передбачено чинною нормою закону». Замість того, щоб усвідомити і прийняти зміст чинних норм закону, вони намагаються їх тлумачити у проекції старого кодексу або правил, які діяли раніше.

Через таке ставлення і таку правозастосовну діяльність деякі норми чинного КПК України, деякі його інститути не можуть подолати сформовані атавістичні стереотипи та упередження, що не мають нічого спільного з їх справжнім змістом та стають або недієвими взагалі, або обмежено дієвими, що аж ніяк не сприяє досягненню високого цивілізованого рівня верховенства права та закону у галузі кримінального процесу.

Можливо, це також є одним із факторів, через які Україна «бореться» за першість у показниках звернення осіб за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини, і задоволення таких скарг.

Одним із таких інститутів КПК України є інститут оцінки доказів, що передбачений у ст. 94 цього Кодексу.

За своїм змістом, це - невеличка стаття у порівнянні з іншими нормами КПК України. Проте за своїм значенням у процесі та впливом на результати кримінального провадження, її вагомість важко переоцінити.

Однак, на превеликий жаль, вона не діє на повну силу, оскільки її застосування обмежене сформованими стереотипами. А обмежена дія інституту оцінки доказів, у свою чергу, блокує дієвість інших інститутів, таких, зокрема, як: визнання доказів недопустимими (неповноцінна дієвість) та інститут оскарження повідомлення про підозру (майже повна недієвість).

Один із головних стереотипів, який перешкоджає зазначеному інституту діяти на повну силу, полягає у тому, що, на думку більшості представників судової гілки влади, оцінка доказів здійснюється лише судом і лише у нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного рішення (вироку) за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті.

За досить поширеним упередженням вважається, що в інших випадках ні слідчий суддя, ні прокурор, ні слідчий не можуть оцінювати докази до цього моменту та на інших стадіях (етапах) кримінального провадження, а особливо під час досудового розслідування.

Можливо, хтось зараз подумає, що це не так і автор перебільшує, але звертаючись до таких читачів, я пропоную їм пригадати, коли вони востаннє бачили у постанові слідчого чи прокурора посилання на ст. 94 КПК України в останньому рядку мотивувальної частини цього процесуального рішення перед словом «ПОСТАНОВИВ:».

Перевірте. Відкрийте матеріали будь-якого кримінального провадження, у якому ви здійснюєте захист або представництво, та перегляньте всі постанови, що у ньому прийняті. Ви будете здивовані.

Пригадайте, скільки разів ви намагалися довести слідчому судді під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу те, що доказами, які долучені до клопотання, не підтверджуються обставини, викладені у повідомленні про підозру і підозра є необґрунтованою?

Скільки разів слідчі судді або суд задовольнили ваші клопотання про визнання доказів недопустимими чи навіть очевидно недопустимими до виходу у нарадчу кімнату для постановлення вироку?

Пригадуєте?

Кожного разу, ви чули від слідчого судді і читали у його судовому рішенні про те, що на даній стадії чи етапі кримінального провадження суд не може оцінювати докази, а отже, і не може визнати підозру необґрунтованою. І одночасно, кожного разу слідчий суддя зазначає, що надані стороною обвинувачення докази вказують на те, що підозра обґрунтована, оскільки вони є достатніми для переконання стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити злочин за вказаних у підозрі обставин. Замкнуте коло. І немає жодного значення чи впливу те, що у переважній більшості випадків це не так, а так звані достатні докази викликають лише обґрунтовані сумніви. Результат майже завжди один і той самий і все через те, що інститут оцінки доказів не діє на цих стадіях та етапах.

Але чи так це насправді? Пропоную звернутись до першоджерела.

Відповідно до ст. 94 КПК України «1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили».

Як вбачається з вищенаведеної норми, все зовсім не так безнадійно, адже закон чітко і недвозначно вказує на те, що оцінка доказів - це обов’язкова процесуальна діяльність, яку зобов’язані здійснювати всі без винятку суб’єкти кримінального процесу, які уповноважені приймати у кримінальному провадженні процесуальні рішення.

Тобто, слідчий, прокурор і слідчий суддя, приймаючи певне процесуальне рішення, що впливає на права, обов’язки або процесуальний статус осіб чи їх майна, в обов’язковому порядку повинні оцінити ті докази, які є у їхньому розпорядженні, та лише за наслідком такої оцінки, керуючись внутрішнім переконанням, приймати процесуальне рішення, яке і буде по-справжньому законним.

І для того, щоб цей процес не викликав жодних внутрішніх протиріч, необхідно усвідомити одну просту істину – оцінка доказів не є встановленням вини чи невинуватості певної особи у вчиненні певного злочину. Це, дійсно, має встановлювати суд у нарадчій кімнаті.

Оцінка наявних доказів є природнім явищем кримінального процесу для прийняття об’єктивного, виваженого та законного рішення. При цьому, таке явище покликане приносити якісні та позитивні наслідки не лише стороні захисту. Якби інститут оцінки доказів діяв на повну силу, то від цього би виграли всі сторони та учасники кримінального провадження.

Розглянемо простий, але, на мій погляд, наглядний приклад.

У певному кримінальному провадженні певна особа подала заяву про вчинення кримінального правопорушення, що полягало у пошкодженні її майна (автомобіля). Було розпочато досудове розслідування, заявник був визнаний і залучений до провадження як потерпілий. Винна особа отримала повідомлення про підозру, запобіжний захід, а згодом і обвинувальний акт.

І ось у підготовчому судовому засіданні захисник заперечує проти призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта у зв’язку з тим, що потерпілий, насправді, не потерпілий, оскільки автомобіль йому не належить, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу у графі «власник» зазначена абсолютно інша особа, а заявник, якого залучили до провадження як потерпілого, всього-на-всього користувач автомобіля.

Більше того, захисник просить закрити справу у зв’язку з відсутністю події злочину, оскільки інкримінований злочин має матеріальний склад, тобто, фактичне підтвердження заподіяння шкоди, яке не було отримано від справжнього власника автомобіля, а псевдо-потерпілий не має повноважень виступати від імені власника і представляти його інтереси у питаннях володіння і розпорядження автомобілем.

Чи є перспектива у вказаної справи в суді для прокурора? Навряд чи.

Але ж ці обставини були відомими слідчому і прокурору з самого початку, з самого першого дня досудового розслідування.

І ось тепер риторичне питання: чи настали б у цій справі такі несприятливі для сторони обвинувачення наслідки, якби слідчий здійснив належну оцінку наявних у нього доказів, приймаючи рішення про залучення заявника до провадження у якості потерпілого?

Або, якби прокурор так само, маючи повноваження мати доступ до всіх без винятку матеріалів кримінального провадження, оцінив зібрані слідчим докази перед тим, як приймати процесуальне рішення у формі обвинувального акта?

Те саме питання можна поставити і щодо слідчого судді, який так само, розглядаючи клопотання про обрання запобіжного заходу, не обмежився би лише ознайомленням із його змістом, але детально, а не поверхнево, дослідив би кожний доказ, що був приєднаний до клопотання у вигляді додатків. І не лише дослідив, а й оцінив би його з точки зору допустимості, належності, достовірності, достатності та взаємозв’язку.

Якби така процесуальна діяльність відбувалась постійно, помилок у досудовому розслідуванні допускалось би значно менше і значно менше марнувалося б часу слідчими, прокурорами та суддями, що також суттєво б зменшило кількість скарг до ЄСПЛ.

Що ж стосується адвокатів, то вони не зобов’язані завжди вказувати своїм опонентам на їхні помилки. Для ефективного захисту, адвокат має «розкривати свої карти» у потрібний момент, тоді, коли помилки не можливо вже буде виправити, і справа неминуче провалюється у прірву.

Заради справедливості, варто відмітити, що на даний час існують слідчі судді, які вважають можливим і на практиці застосовують оцінку доказів під час розгляду скарг сторони захисту та клопотань сторони обвинувачення, приймаючи рішення щодо визнання доказів очевидно недопустимими.

На жаль, їх одиниці. Зазвичай, не більше одного такого прогресивно мислячого судді на районний суд, та й то не у кожному суді. Зазвичай, про таких суддів самі працівники суду відгукуються як «своєрідний», «незвичайний» або «з родзинкою». Їх вважають «білими воронами» серед суддів.

ЩЕ РАЗ - ВАМ ПОТРІБЕН АДВОКАТ.

НА ЦЬОМУ САЙТІ ВАМ НЕ ДОПОМОЖУТЬ, ТИМ БІЛЬШЕ В СПРАВІ ПРО НАРКОТИКИ.

Доброго дня,для детальної консультації треба аналізувати матеріали справи, чи була ухвала слідчого судді на обшук? Тому щоб вам допомогти, треба з вами співпрацювати.

Як варіант це зізнатись, це буде пом'якшення обставин, можно буде розраховувати на умовно.

Якщо бодатись, треба дивитись матеріали справи.

Доброго дня!

По-перше, хочу наголосити на тому, що в кримінальній справі за ознаками вказаної Вами статті ККУ, Вам ні в якому разі не обійтись без досвідченого адвоката з досвідом роботи в цій ділянці права щонайменше 7-8 років. Саме він повинен займатись предметним розв'язанням вкрай важливих для Вашої подальшо долі питань, які Ви ставите.

Статтею 47 КПК України передбачені обов'язки захисника, відповідно до яких:

1. Захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

2. Захисник зобов’язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов’язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).

3. Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.

4. Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов’язків лише у випадках:

1) якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні;

2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника;

3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;

4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.

Тепер стосовно зміни кваліфікації Вашого правопорушення.

Кваліфікація кримінальних правопорушень є одним із найбільш важливих і відповідальних етапів застосування норм закону про кримінальну відповідальність. Правильна кваліфікація кримінальних правопорушень виступає необхідною умовою реалізації конституційного принципу законності у кримінальному судочинстві, досконалого та юридично виваженого досудового розслідування і розгляду кримінальних проваджень у судах, призначення особам, визнаним винуватими за вироком суду, справедливого й обґрунтованого покарання чи звільнення їх від кримінальної відповідальності або від покарання.

Термін «кваліфікація кримінальних правопорушень» використовується як у кримінальному (статті 9, 29, 33, 35, 66, 67 Кримінального кодексу України), так і у кримінальному процесуальному законодавстві (пункт 5 частини п'ятої статті 214, пункт 5 частини першої статті 277, пункт 5 частини другої статті 291 тощо Кримінального процесуального кодексу України.

У теорії та практиці кримінального права поняття «кваліфікація кримінальних правопорушень» визначають як встановлення і юридичне закріплення точної відповідності ознак учиненого діяння і ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого кримінально-правовою нормою.

Якщо під час досудового розслідування чи судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, є можливість змінити кваліфікацію кримінального правопорушення, склавши нову підозру, змінивши раніше повідомлену підозру, змінивши обвинувачення (правову кваліфікацію та/або обсяг обвинувачення).

Якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, прокурор має право змінити обвинувачення (правову кваліфікацію та/або обсяг обвинувачення). Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 КПК України складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження (ч.ч. 1-2 ст. 338 КПК України).

Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов'язаний роз'яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі. Суд роз'яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується. Конкретний строк нового розгляду суд має встановити, відкладаючи розгляд, та повідомити учасників судового провадження про нову дату та час розгляду.

З цього приводу є рішення Касаційного криміналього суду у складі Верховного Суду, яким частково задоволено касаційну скаргу захисниці на судові рішення щодо особи, засудженої за кримінальні правопорушення, які пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів (ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України). ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

"Як зазначено в постанові касаційного суду, переглядаючи вирок, апеляційний суд не дотримався вимог КПК України. Зокрема, погоджуючись із висновком суду першої інстанції в частині встановлення спрямованості умислу та мети вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, суд апеляційної інстанції врахував розмір та кількість вилученого наркотичного засобу, спосіб упакування і розфасування та визнав необґрунтованими доводи захисника щодо відсутності в діях особи умислу на збут наркотичного засобу.

На думку ККС ВС, апеляційний суд залишив поза увагою те, що мета вчинення кримінального правопорушення згідно зі ст. 91 КПК України є однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Так, про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів можуть свідчити як відповідна домовленість із особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так і інші обставини, зокрема: великий або особливо великий їх розмір; спосіб упакування та розфасування; поведінка суб’єкта злочину; те, що особа сама наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє та зберігає їх, тощо.

Якщо висновок суду про наявність умислу особи на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів ґрунтується на великому або особливо великому розмірі відповідної речовини, її упакуванні та розфасуванні, то в такому випадку мають бути досліджені обставини, за яких особа придбала відповідний засіб чи речовину, у тому числі чи залежало від волі особи те, який розмір речовини опиниться в її володінні, та розфасування речовини.

Зокрема, якщо особа здійснює свідоме придбання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у значному розмірі (шляхом купівлі, обміну, безоплатно), виготовляє їх, зберігає у відповідному фасуванні, що об’єктивно перевищує потреби цієї особи у вживанні зазначених речовин, то в такому разі може мати місце умисел на збут. Якщо ж волею особи не обумовлено того, скільки наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів опиниться в її володінні (як у випадку зі знахідкою), то умисел на збут потребує більш ретельного дослідження.

Враховуючи встановлені судом обставини вчиненого кримінального правопорушення, відтоді, як особа придбала наркотичний засіб шляхом знахідки, і до моменту видачі його працівникам поліції минуло небагато часу. Тому для об’єктивного висновку про умисел засудженого на збут наркотичного засобу необхідним є дослідження обставин придбання та зберігання наркотичної речовини, а також установлення моменту виникнення відповідного умислу. Однак ці обставини в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій не були оцінені.

ВАЖЛИВО!!! З огляду на зазначене висновки суду першої та апеляційної інстанцій про те, що особа, знайшовши наркотичний засіб, мала умисел на його незаконний збут, без підтвердження такого висновку іншими доказами, окрім великого розміру наркотичної речовини та її розфасування, колегія суддів вважає необґрунтованими".

Крім того, хочу ще раз зазначити, що вивчати всі обставини події правопорушення повинен Ваш адвокат по справі.

Наприклад, для того, аби зробити спробу перекваліфікувати обвинувачення слідчого з частини третьої статті 307 на статтю 309 ККУ - Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, треба врахувати наступні моменти:

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та обов'язково відсутністю мети збуту наркотичних засобів чи речовин. Іншими словами, мета зазначених вище дій може бути будь-якою, за виключенням збуту (наприклад, особисте споживання наркотичних засобів чи речовин).

Саме відсутність мети збуту є обставинною, за якою розмежовуються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 307 та 309 КК України.

При цьому в кожному випадку слід уважно досліджувати обставини справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин або їх аналогів, щоб не допускати помилок при кваліфікації.

Якщо Вашому адвокату вдасться довести, що Ваші дії слід кваліфікувати саме за вказаною статтею КК, це значно пом'якшить гіпотетичне покарання, а саме замість ч.3 статті 307 КК:

"3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього, -

караються позбавленням волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна".

Є шанс наполягати на кваліфікації в залежності від складу правопорушення та обставин його здійснення Вами на таких можливих варіантах.

".1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту -

караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п’яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб чи протягом року після засудження за цією статтею або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах, -

караються штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

4. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті".

НАСАМКІНЕЦЬ

ОТЖЕ, КЛЮЧОВИМИ СЛОВАМИ У ВИРІШЕННІ ВАШОГО ПИТАННЯ, НА МОЮ ДУМКУ, Є "ШУКАЙТЕ ГРАМОТНОГО АДВОКАТА". ЯКЩО Ж ВІН У ВАС Є, А ВИ ВСЕ Ж ТАКИ ЗВЕРТАЄТЕСЬ ДО САЙТУ ЮРИСТИ.ЮА, ЗНАЧИТЬ СПОДІВАТИСЬ З ТАКИМ АДВОКАТОМ НА УСПІШНІ ДЛЯ ВАС НАСЛІДКИ РОЗГЛЯДУ ЗГАДАНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ МАРНО! І ВИ ПОВИННІ НЕГАЙНО ВЖИТИ У ЗВ'ЯЗКУ З ЦИМ КРОКИ ПО ЗАМІНІ ТАКОГО АДВОКАТА.

Посткриптум, або Вам до відома:

Доречи, згідно зі статтею 46 КПК України захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю Вас.

Добрый день. Хотел получить вашу консультацию. Был остановлен с весом на улице, посадили в машину в наручниках и увезли в другое место, там уже вызвали группу, после этого понятых и потом дома при обыске нашли ещё вес, в том числе весы, но не сбывал ничего, а собирался ехать к врачу в тот день, в телефоне нет информации указывающий на сбыт. Также изымали сим-карты, где видно, что я ничего не отправлял и только заказывал для себя. Нахожусь в СИЗО как обвиняемый по ст. 307 ч.3, уже было подготовильное и первое заседание, где спрашивали, признаю ли я вину. После предоставления всех необходимых справок, что есть где жить и с работы, суд все равно не идёт на встречу, не изменяет меру пресечения на более мягкую. Скажите, пожалуйста, какой может быть прогноз в данной ситуации, реально ли переклалифицировать статью и на какой стадии судебного разбирательства могут изменить меру пресечения. Возможно, на вашей практике такое случалось. Спасибо

Чи маєте Ви адвоката? Наполегливо рекомендую співпрацювати саме з адвокатом, адже справа складна та вимагає професійних знань, зокрема, у даній сфері.

Для предметної консультації бажано вивчати матеріали справи. Неможливо давати якісь поради по такому кейсу без вивчення матеріалів. У будь-якому випадку рекомендую домовлятися з обвинуваченням.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин, покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, її зв`язки з суспільством.

З повагою!

Доброго дня.

Знайдіть толкового адвоката, що спеціалізується в кримінальному праві та гарно орієнтується в процесуальних нормах. Нехай ознайомиться з матеріалми справи та зібраними доказами.

Відповідно до частини 5 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок було переглянуто судовою інстанцією вищого рівня згідно з законом.

Оскаржити вирок можна в апеляційній та касаційній інстанціях.

Апеляційна скарга може бути подана на обвинувальні і виправдувальні вироки, ухвалені судом першої інстанції, які не набрали законної сили.

Також оскарженню підлягають судові рішення, які не набрали законної сили:

- про застосування або незастосування примусо­вих заходів виховного і медичного характеру;

- про закриття справи;

- про відмову у порушенні кримінальної справи;

- про законність чи незаконність затримання особи;

- про зміну запобіжного заходу (окрім особистої поруки);

- про продовження строку тримання під вартою;

- про відмову у проведенні обшуку;

- про направлення або ненаправлення обвинуваченого на судово-медичну або судово-психіатричну експертизу;

- про направлення справи на додаткове розслідування;

- інші ухвали та постанови.

Право на апеляцію мають: обвинувачений, стосовно якого ухвалено вирок, підозрюваний, обвинувачений, неповнолітній, щодо якого вирішується питання про застосування примусового заходу виховного характеру, законні представники та захисники таких осіб, а також особа, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру; прокурор; потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники чи законні представники; викривач. Про що саме можуть апелювати дані особи, зазначено у статті 393 КПК України.

На вирок можуть одночасно подати апеляцію будь-хто з перелічених вище осіб. Вирок може бути оскаржений повністю або частково (щодо окремих осіб, додаткової міри покарання, цивільного позову тощо). Подавати апеляційну скаргу на вирок слід через суд першої інстанції, який ухвалив рішення, а на ухвали слідчого судді чи ухвалу суду щодо обрання, зміни чи продовження запобіжного заходу - безпосередньо до апеляційного суду.

Не підлягає апеляційному оскарженню:

- вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження, про те, що провадження розглядалося за відсутності учасників, про недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини;

- судове рішення - з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним.

Апеляційна скарга на вирок, якщо інше не передбачено КПК, може бути подана протягом 30-ти днів з дня її проголошення; на ухвалу слідчого судді - протягом п’яти днів з дня її оголошення; на інші ухвали суду першої інстанції - протягом семи днів з дня оголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.