Передача права опіки неповнолітньої дитини матері діда у Німеччині без дозволу батька.

Доброго дня, для перетину кордону дитини дозвіл іншого з батьків не вимагається. Опіку можна оформити лише у судовому порядку. Тому наврядчи це в них вийде без дозволу батька. Це може бути лише нотаріально завірена довіреність про право догляду за дитиною.

За словами представників Державної прикордонної служби, в усній формі таку заборону накласти неможливо. Тобто якщо зателефонувати та пояснити ситуацію співробітникам служби, цим нічого досягти не вдасться. Ефективних варіантів дій можна використовувати два (який саме з них залежить від ситуації):

У своїх діях та рішеннях Держприкордонслужба керується Порядком, затвердженим Постановою Кабміну №280 від 17.04.2013. У пункті 5 Порядку йдеться про тимчасове обмеження у праві виїзду з України за рішенням слідчого судді, суду.

До Адміністрації Держприкордонслужби може надійти судове рішення щодо тимчасового обмеження дитини у праві перетину кордону України. Відповідна інформація вноситься до баз даних. За таких обставин прикордонники вживатимуть усіх передбачених законом заходів щодо недопущення виїзду дитини за межі України.

Батько може звернутися до Держприкордонслужби із заявою, надіславши її офлайн або електронною поштою:

• адреса Адміністрації Держприкордонслужби: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26 (громадська приймальня – вул. Володимирська, 30);

• e-mail: zvernennia@dpsu.gov.ua.

У заяві слід:

1. обґрунтувати той факт, що виїзд за кордон може нашкодити дитині, поставити під загрозу її безпеку, суперечить її інтересам;
2. коректно оформити дані про адресата та заявника – звертатися варто безпосередньо на ім’я голови Держприкордонслужби, про себе вказати:
   • ПІБ;
   • повну адресу проживання.

Важливо! Заяву необхідно підкріпити – додати нотаріально засвідчений документ щодо неузгодження виїзду дитини за кордон одним із батьків. Також бажано додати документи, що підтверджують родинний зв’язок, інші важливі обставини.

Вітаю Вас!

Колишня дружина, яка мешкає на території України, хоче вивести свою неповнолітню доньку до Німеччини. І оформити опіку на свого батька, тобто "дідусь" дитині. Без дозволу батька дитини та схвалення передачі прав опіки. Чи може батько дитини протистояти цьому та вилучити дитину у діда в Німеччині?

В умовах воєнного стану дозвіл одного з батьків для виїзду дитини з іншим з батьків НЕ ПОТРЕБУЄТЬСЯ. Це передбачено чинними Правилами перетинання державного кордону.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА

від 27 січня 1995 р. № 57 Київ

Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/57-95-%D0%BF#T...

2-3. ...

Виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів,

Надання Державній прикордонній службі України та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, здійснюються відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі України та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280 (далі – Порядок).

Згідно з пунктом 5 Порядку уповноважені державні органи можуть надавати доручення про заборону виїзду з України осіб, яких за рішенням слідчого судді, суду тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі тих, до яких застосовано запобіжний захід, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, за умовами якого передбачено таке обмеження.

У разі надходження до Адміністрації Держприкордонслужби України судового рішення про тимчасове обмеження у праві виїзду з території України дитини та внесення інформації у відповідні бази даних, Державною прикордонною службою України буде вжито всіх заходів, передбачених законодавством, щодо недопущення її незаконного виїзду за межі України.

З повагою!

Доброго дня, Сергію!

В Україні під час воєнного стану діти можуть виїжджати за кордон без згоди батька (або іншого з батьків), якщо вони супроводжуються матір'ю, яка є громадянкою України https://sud.ua/uk/news/ukraine/245176-v-gospograns....

Проте, Ви як батько можете спробувати обмежити виїзд дитини шляхом:

• Звернення до суду з вимогою заборонити виїзд дітити за кордон. Якщо Ви маєте підстави (наприклад, є ризик, що мати не повернеться з дітьми або це шкодить інтересам дітей), суд може винести ухвалу про заборону.
• Звернення до Державної прикордонної служби України. Для інформування про обмеження виїзду дитини за кордон необхідно письмове звернення до Адміністрації Держприкордонслужби, до якого потрібно додати нотаріальний бланк про непогодження Вами такого виїзду.

У разі існування обґрунтованих підстав вважати, що виїзд за межі України може зашкодити інтересам та безпеці дитини, Вам необхідно звернутися на ім’я Голови Державної прикордонної служби України та зазначити Вашу повну адресу проживання, ПІБ (відповідно до Закону України «Про звернення громадян»), а також обґрунтування підстав необхідності такої заборони. За можливості додайте до Вашого звернення копії документів, що підтверджують родинні зв’язки та підтвердження обставин, викладених у вашій заяві.

Звернення потрібно відправити рекомендованим листом на поштову адресу: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, та/або особисто подати в громадську приймальню за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 30, та/або відправити на електронну на адресу: zvernennia@dpsu.gov.ua (бажано накласти ЕЦП).

Щоб не гаяти час Ви вже можете подавати звернення, адже його будуть розглядати протягом 1 місяця.

Якщо вищеперечислені варіанти не спрацювали та дружині все-таки вдасться виїхати за кордон і вона не захоче повертатися з дітьми, є міжнародні юридичні механізми, а саме Гаазька конвенція 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Україна є учасницею цієї конвенції, як і багато країн світу. Конвенція передбачає повернення дітей, які були вивезені або утримуються за кордоном без згоди одного з батьків.

За Гаазькою Конвенцією функції центрального органу виконує Мін’юст безпосередньо та через його територіальні органи. Він вживає всіх заходів,щоб забезпечити негайне повернення дитини і виконання інших положень Конвенції.

Ви, як батько можете звернутися до Мін’юсту або центрального органу будь-якої іншої держави, що є Стороною Конвенції, з:

• заявою про сприяння поверненню дитини з-за кордону на територію України,
• заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини.

Після отримання заяви, працівник Мінюсту запитує від державних органів інформацію про можливе місцезнаходження дитини, або ініціює її пошук, перевіряє та надсилає заяву центральному органу іноземної держави, та сприяє її розгляду. Такі заяви зазвичай розглядаються місцевими судами, які можуть ухвалити рішення про повернення дитини, про відмову у поверненні дитини, або ухвалити інше рішення — про порядок та спосіб участі у піклуванні, залежного від поданої заяви.

Ключовим для виконання Конвенції є застосування процедур оперативно, та прийняття рішення стосовно повернення дитини протягом шести тижнів з дати порушення провадження по справі. При цьому найкраще, аби процедура повернення була розпочата до спливу одного року з моменту переміщення, оскільки після закінчення цього терміну з’ясуванню судом підлягає додатково і те, чи прижилась дитина в новому середовищі.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) також наголошував на важливості ефективного та своєчасного проведення судових проваджень щодо «батьківського кіднепінгу» (Adžić v. Croatia, заява № 22643/14, 12 березня 2015 року, п. 93, Eberhard and M. v. Slovenia, заяви № 8673/05 та № 9733/05, 1 грудня 2009 року, п. 127 та S.I. v. Slovenia, заява № 45082/05, 13 жовтня 2011 року, п. 69).

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Сергію!

Колишня дружина, яка мешкає на території України, хоче вивести свою неповнолітню доньку до Німеччини. І оформити опіку на свого батька, тобто "дідусь" дитині.

Справа в тім, що Ваша дружина, як і Ви, не можете передати опіку над дитиною дідусю останньої.

Опіка встановлюється над малолітніми особами (віком до 14 років, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування), та фізичними особами, які визнані недієздатними (ч.1 ст. 58 Цивільного кодексу України).

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами (віком від 14 до 18 років, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування), та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ч.1 ст. 59 Цивільного кодексу України).

Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника (ч.1 ст. 62 Цивільного кодексу України).

Саме батьки, що є законними представниками дитини, мають вчиняти юридично значущі дії щодо дитини, зокрема, обирати місце проживання і навчання дитини, надавати свою згоду на лікування, представляти інтереси дитини перед іншими особами тощо.

Тому, бажано вточнити про яку саме "опіку" йде мова. Можливо, це довіреність на участь у вихованні дитини?

Без дозволу батька дитини та схвалення передачі прав опіки. Чи може батько дитини протистояти цьому та вилучити дитину у діда в Німеччині?

Мати дитини може вивести останню за кордон без Вашої на те згоди, але вона не може передати права опіки над дитиною своєму батьку. Це неможливо та не передбачено чинним законодавством України.

Крім того, відповідно до статті 157 СКУ:

1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою цієї статті.

2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

4. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Як батькові заборонити вивезення дитини із країни?

За словами представників Державної прикордонної служби, в усній формі таку заборону накласти неможливо. Тобто якщо зателефонувати та пояснити ситуацію співробітникам служби, цим нічого досягти не вдасться. Ефективних варіантів дій можна використовувати два (який саме з них залежить від ситуації):

Варіант 1. Отримання рішення суду.

У своїх діях та рішеннях Держприкордонслужба керується Порядком, затвердженим Постановою Кабміну №280 від 17.04.2013. У пункті 5 Порядку йдеться про тимчасове обмеження у праві виїзду з України за рішенням слідчого судді, суду.

До Адміністрації Держприкордонслужби може надійти судове рішення щодо тимчасового обмеження дитини у праві перетину кордону України. Відповідна інформація вноситься до баз даних. За таких обставин прикордонники вживатимуть усіх передбачених законом заходів щодо недопущення виїзду дитини за межі України.

Превентивні тимчасові заборони на виїзд дитини за межі України можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні

Варіант 2. Письмове звернення до Адміністрації Держприкордонслужби.

Батько може звернутися до Держприкордонслужби із заявою, надіславши її офлайн або електронною поштою:

• адреса Адміністрації Держприкордонслужби: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26 (громадська приймальня – вул. Володимирська, 30);

• e-mail: zvernennia@dpsu.gov.ua.

У заяві слід:

1. обґрунтувати той факт, що виїзд за кордон може нашкодити дитині, поставити під загрозу її безпеку, суперечить її інтересам;
2. коректно оформити дані про адресата та заявника – звертатися варто безпосередньо на ім’я голови Держприкордонслужби, про себе вказати:
   • ПІБ;
   • повну адресу проживання.

Заяву необхідно підкріпити – додати нотаріально засвідчений документ щодо неузгодження виїзду дитини за кордон одним із батьків. Також бажано додати документи, що підтверджують родинний зв’язок, інші важливі обставини.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

ВАМ ТРЕБА ВСЕ ВИРІШИТИ В УКРАЇНІ, ЯКЩО ЦЕ ВІДПОВІДАЄ ІНТЕРЕСАМ ДИТИНИ (ВСТАНОВЛЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ ТА ЗАБОРОНУ НА ВИЇЗД), БО В НІМЕЧЧИНІ ВАМ БУДЕ ДУЖЕ ТЯЖКО ЩОСЬ ВИРІШИТИ.

Дитина, як і кожна людина, має право на те, щоб її інтереси були захищені та враховані на кожному етапі життя. Особливо це стосується ситуацій, коли мова йде про поділ батьківських прав та обов'язків після розлучення, або коли є потреба в перевезенні дитини через державні кордони. Одним з найважливіших правових інструментів для вирішення подібних спорів є Гаазька конвенція 1980 року, яка покликана визначати місцепроживання дитини, а також сприяти швидкому й ефективному поверненню дитини до країни її звичайного проживання в разі незаконного переміщення чи утримання.

Гаазька конвенція, або Конвенція про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей, була розроблена і прийнята в 1980 році для вирішення питань, пов'язаних з міжнародним переміщенням дітей, і забезпечення їх захисту. Вона вступила в силу для багатьох країн, включаючи і Україну, і стала основним механізмом, який дозволяє забезпечити повернення дитини до країни її звичайного місцепроживання.

Це дуже важливий інструмент у ситуаціях, коли один з батьків або особа, яка здійснює опіку над дитиною, без дозволу іншого батька чи суду переміщає дитину в іншу країну або утримує її там незаконно.

У подібних справах, як показує практика, найбільше вражає такий аспект: для дитини її дім – це не лише країна чи місто. Це стабільність, звички, звичне оточення. Але у випадках, коли конфлікт охоплює різні країни, поняття «домівки» стає об’єктом складних юридичних тлумачень.

Гаазька конвенція, до якої приєдналася Україна, покликана захищати дітей від викрадень одним із батьків. Її основна мета – забезпечити повернення дітей до їхнього звичного місця проживання, щоб питання опіки вирішували компетентні органи цієї країни.

Гаазька конвенція передбачає, що суд може відмовити у поверненні дитини, якщо вона заперечує проти цього і досягла віку, коли її думка має значення.

Згідно з Гаазькою конвенцією, місцепроживання дитини визначається як країна, в якій дитина звичайно проживає. Це поняття включає не лише фізичну присутність дитини в певній країні, але й соціальні, культурні, родинні зв’язки, які мають значення для її благополуччя. Конвенція не дає точного визначення того, як саме повинна визначатись країна звичайного проживання, але закладає важливі критерії.

Серед основних факторів, на які звертають увагу у таких справах, є:

1. Час перебування дитини в країні: якою була тривалість проживання дитини в певній країні. Це важливий критерій для розуміння того, де дитина має найбільше зв'язків і де їй звично жити.
2. Сімейне середовище: хто і як піклується про дитину, де проживають основні опікуни. Це питання часто виникає, коли батьки проживають в різних країнах або коли один з батьків незаконно переміщає дитину в іншу країну.
3. Наявність зв'язків з іншими країнами: іноді навіть короткочасні перебування дитини в іншій країні можуть мати значення, якщо ці зв'язки суттєво впливають на її розвиток.

З точки зору юридичної практики, питання визначення місцепроживання стає ключовим при вирішенні справ, пов’язаних з міжнародними судовими розглядами, оскільки саме це визначення встановлює юрисдикцію та правовий режим для вирішення спору.

Кожен випадок є унікальним, тому важливо розуміти, що незважаючи на чіткість багатьох норм, практика застосування Гаазької конвенції на міжнародному рівні може мати свої нюанси. Наприклад, є випадки, коли одна країна вважає, що дитина була незаконно переміщена або утримана в іншій країні, а інша країна – що немає порушень, адже дитина фактично проживає в новій країні вже кілька років.

У деяких юрисдикціях питання місцепроживання дитини також залежить від того, чи є інші законні підстави для перебування дитини в іншій країні, або чи погоджуються батьки на таке перебування. В таких випадках важливо мати на увазі, що на момент вирішення спору країна, в якій дитина фізично перебуває, може трактувати її місцепроживання по-своєму, навіть якщо це не збігається з думкою іншої країни.

Додатковим фактором є те, що різні держави мають різний підхід до вирішення таких питань, а інколи це ще й залежить від національного законодавства. Наприклад, деякі країни можуть знижувати значення концепції "місцепроживання" на користь "завжди існуючого стабільного середовища для дитини", яке в межах їх юрисдикції розглядається як достатній критерій.

У Німеччині суди ухвалювали рішення на користь залишення дитини в іншій країні, якщо існувала реальна загроза її благополуччю у країні постійного проживання.

___

Чи можна заборонити виїзд дитини другому із батьків?

Як пояснює Держприкордонслужба:

«Надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, здійснюються відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі України та виконання нею доручень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280 (далі – Порядок).

Згідно з пунктом 5 Порядку уповноважені державні органи можуть надавати доручення про заборону виїзду з України осіб, яких за рішенням слідчого судді, суду тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі тих, до яких застосовано запобіжний захід, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, за умовами якого передбачено таке обмеження.

У разі надходження до Адміністрації Держприкордонслужби України судового рішення про тимчасове обмеження у праві виїзду з території України дитини і внесення інформації у відповідні бази даних, Державною прикордонною службою України буде вжито всіх заходів, передбачених законодавством, щодо недопущення її незаконного виїзду за межі України», - зазначає ДПСУ.

Також там пояснили, як інформувати про небажання виїзду дитини з одним із батьків

«Усно це зробити неможливо.

Для інформування про обмеження виїзду дитини за кордон необхідно письмове звернення до Адміністрації Держприкордонслужби, до якого обов’язково додати НОТАРІАЛЬНИЙ бланк про непогодження такого виїзду одним із батьків.

У разі існування обґрунтованих підстав вважати, що виїзд за межі України може зашкодити інтересам та безпеці дитини, рекомендуємо Вам звернутися на ім’я Голови Державної прикордонної служби України, необхідно зазначити Вашу повну адресу проживання, ПІБ (відповідно до Закону України «Про звернення громадян»), а також обґрунтування підстав необхідності такої заборони. За можливості додайте до Вашого звернення копії документів, що підтверджують родинні зв’язки та підтвердження обставин, викладених у вашій заяві.

Ви можете звернутися листом на поштову адресу:

01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26,

або особисто в громадську приймальню за адресою:

м. Київ, вул. Володимирська, 30,

Або

на електронну пошту на адресу: zvernennia@dpsu.gov.ua".

Пане, Сергію, скільки років Вашій дитині?

Наприклад, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.

Крім того, Сімейний кодекс України наголошує, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні та має право спілкуватися з нею, а інший з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати цьому, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Відповідно до статті 159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні (ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України).

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

ДОБРОГО ДНЯ, СЕРГІЙ! Щиро співчуваю Вашій ситуації.

Однак, на жаль чоловіки в Україні в умовах воєнного стану позбавлені фактичного батьківських прав на дітей, адже держава свавільно скасувала потребу в отриманні дозволу на виїзд дитини за кордон, порушивши закон. Адже це врегулювали начебто в гуманітарних цілях постановою Уряду.

Звісно нікого це от уже 3-й рік не бентежить, а в проблемних ситуаціях на жаль використовується часто-густо матерями для втечі з дітьми, невиконання судових рішень та рішень органів опіки про порядко участі батька у вихованні дитини.

На кордоні на жаль всеодно.

Єдиний на мій погляд ефективний шлях - це звернення до суду на матір щодо визначення місця проживання дитини з батьком або про визначення порядку участі батька у вихованні дитини.

В межах забезпечення позову можна заявити клопотання постановити ухвалу щодо заборони вивозу матері з дитиною за кордон.

Але одразу попереджаю, що судам теж начхати на права осіб чоловічої статі, а тому суди вважають як правило такі забезпечувальні заходи - передчасними, що дозволяє вивозити дітей за кордон без згоди батька.

Фізична особа, яка досягла 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (абзаци другий та третій частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України).

На жаль ніхто не оскаржив в суді абсолютно незаконні дії Уряду України по позбавленню фактично батьків дітей їх законних прав і повноважень.

Тому є як є.

Вам залишається надіятися лише на порядного суддю, який увійде в ситуацію та задовольнить Вашу заяву про забезпечення позову. Бажано її підкріпити доказами існування ризиків вивезення дитини та тим фактом, що це може порушувати не лише Ваші права, а й права самої дитини.

Відповдіно до ст. 171 Сімейного кодексу України:

1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Тобто, як бачите, суддям передали повноваження вирішувати ЩО ДЛЯ ДІТЕЙ КРАЩЕ. При цьому чи компетентні в цьому судді - ніхто не задається питанням. Бо судді теж люди, мало того - люди, які не мають профільної освіти (психолого-педагогічної, педагогічної тощо) і можуть судити лише зі свого внутрішнього сприйняття як людини про поняття КРАЩЕ. Деякі нові судді навіть досвіду батьківства не мають... а інші часто-густо виходять із жіночої солідарності. От і маємо незважаючи на закон - абсолютну дискримінацію.

На жаль ситуація з батьками чоловічої статі погіршується в Україні також тим, що чоловіки в Україні наразі абсолютно дискриміновані та позбавлені усіх людських прав з мотивів обов"язку захищати політичний режим на війні.

Тобто судді, які обслуговують режим, а не закон - дуже часто порушують законні права чоловіків або ігнорують їх з мотивів боротьби з ухилянтством та у кожному сімейному спорі та позові чоловіків бачать лише схему ухилення від мобілізації, звільнення з військової служби тощо.

Це дуже прикро і соромно за таку судову систему, але я кажу як воно зараз є, щоб у Вас не було зайвих надій та ілюзій.

Також Вам слід врахувати, що якщо Вашу дитину вивезуть за кордон, Вам буде дуже важко її повернути.

Незважаючи на закон і міжнародні угоди, Україна так само далека від нормальної комунікації з ЄС, як Луна від Сонця.

Ці обставини помножені на те, що зараз у відповідні органи понабирали абсолютно бездіяльнісних і некомптентних людей (в умовах війни поза конкурсом), які не здатні відстоювати інтереси громадян України без хабарів та заохочень.

Тому Ви зможете розраховувати в такій ситуації лише на себе і на адвоката, якому заплатите гроші. Держава в цьому плані чхати хотіла. А от чому Ви досі не в окопі та не мобілізовані - про це посадові особи поцікавляться на кожному кроці.

Більш детально про повернення дитини Ви можете прочитати у матеріалі за посиланням. Сайт на жаль обмежує кількість знаків у відповідях.

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%92%D0%B...

У відносинах між Україною та 85-ма державами світу* чинна Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі – Конвенція), яка спрямована на забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Батьки, інші члени сім’ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов’язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання (стаття 16 Закону України «Про охорону дитинства»).

Конвенція застосовується до будь-якої дитини, що постійно проживає в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу.

Згідно зі статтею 5 Конвенції "права доступу" включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.

Питання про сприяння поверненню дитини (незалежно від напрямку її вивезення (переміщення) - з-за кордону на територію України чи з території України за кордон) та забезпечення реалізації права доступу до дитини регулюється Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952 (далі - Порядок).

Однак поки триває ця ганебна війна, жодна держава світу не поверне дитину до України.

При цьому держава Україна не забезпечить Ваші батьківські права і не дозволить виїхати за межі України, адже на думку діючого режиму - Ваш обов"язок воювати за нього - переважає над правом дитини на батьківське виховання, а так само над Вашими правами як батька.

В діючій реальності єдиним способом батькові (тому з батьків хто мешкає окремо від дитини) впливати на рішення того з батьків, хто приймає рішення про виїзд з дитиною за кордон, є судове рішення про заборону виїзду дитини.

Слід наголосити, що в цій категорії справ суди виходять з права дитини на безпеку і права на життя, на обов’язок батька довести суду, що такий перетин кордону містить реальну загрозу неправомірного вивезення дитини і існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні, що може нашкодити правам та інтересам дитини і порушити його батьківські права щодо спілкування з дитиною.

Так, Постановою Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справа № 748/1575/22, суд встановив, що відсутні законні підстави для заборони виїзду малолітньої дитини за межі України без згоди батька, оскільки позивач не довів створення відповідачем реальної загрози неправомірного вивезення дитини.

Внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов`язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей.

Такий порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, на час воєнного стану наразі є загальним для всіх дітей - громадян України. Підстав для виняткового врегулювання цього питання саме щодо його дитини позивачем у цій справі не доведено.

В ході розгляду справи батько не спростував презумпцію добросовісності та розумності поведінки матері дитини.

У разі, якщо позивачу створюються перешкоди у спілкуванні з дитиною та її вихованні, він не позбавлений можливості вирішення такого спору в порядку, передбаченому статтею 159 СК України.

https://verdictum.ligazakon.net/document/111486899

Постановою Верховного Суду від 09 лютого 2023 у справі № 753/572/20 Суд вказав, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя. Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову батькові у позові, пославшись на те, що суд апеляційної інстанції врахував інтереси дитини, її думку (небажання повертатися в Україну), а також безпеку проживання дитини з матір’ю на території Румунії. Верховний Суд, враховуючи норми Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів та безпеки і права на життя, введення в Україні воєнного стану, перебування дитини з матір’ю в Румунії, її право бути заслуханою, бажання самої дитини, якій виповнилося 11 років на час ухвалення оскаржуваного рішення, дійшов висновку про обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції щодо недоведеності позовних вимог та відсутності підстав для задоволення позову.

У Постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21 Суд виходив з того, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Внаслідок загрози життю та здоров`ю дитини через масові ракетні обстріли позивачка разом із сином виїхали до Франції, де отримали тимчасовий захист та знаходяться тепер, тож на сьогодні дитині безпечніше залишатись з матір`ю у Франції у стійкому та безпечному середовищі та судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину.

З аналізу судової практики, можна зробити висновок, що суди, вирішуючи справи щодо перетину кордону дитини без згоди одного з батьків під час воєнного стану, мають виходити з найкращих інтересів дитини, зокрема з права на безпеку і життя, і вважають це тимчасовою мірою захисту дитини. А наявний ризик реальної загрози неправомірного вивезення дитини і ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини має бути доведений належними і допустимими доказами, оскільки сам факт перетину кордону дитиною без згоди одного з батьків не тягне безумовне порушення батьківських прав і прав дитини.

Ось такі недолугі виправдання використовують, щоб знову не реалізовувати європейський підхід на РІВНІСТЬ ПРАВ БАТЬКА і МАТЕРІ. Досі у свідомості більшості суддів і адвокатів існує думка, що от МАТИ МАЄ УСІ ПРАВА, а батько - має лише право платити аліменти і утримувати. Від такої практики попахує відвертою радянщиною та "європейським лівацтвом". Але кого ж в цьому переконаєш тепер.

ТОМУ, в умовах імпотенції українського правосуддя в цих питаннях, єдиний спосіб не дозволити неправомірне вивезення дитини - це забрати саму дитину, її офіційні документи (свідоцтво про народження, паспорт для виїзду за кордон) і вирішувати питання в судовому порядку, до цього часу самостійно виховуючи та утримуючи дитину.

Оскільки законодавство у нас в цьому плані дикунське, а люди незаконослухняні та не поважають закон (враховуючи поліцію та державних службовців), то на своєму досвіді зустрічав різні речі та намагання батьків вирішити питання побачень з дітьми. В тому числі залучення до питання вилучення дитини у горе-матері із використанням приватних охоронних фірм тощо.

Завжди прикро, коли така ситуація виникає. Але цивілізованого і законного вирішення у неї немає. І держава абсолютно не прагне упорядкувати та вирішити ці питання, незважаючи на катастрофічну ситуацію з розлученнями та розділеними сім"ями як до , так і під час війни. Але цю проблему схильні ігнорувати та не бачити, а не вирішувати на законодавчому рівні, в тому числі надаючи батькам чоловічої статі більше прав, ніж жінкам, які чомусь не виконують конституційний обов"язок по захисту Батьківщини, переклавши усі обов"язки на чоловіків, а взявши усі права - собі коханим.

Тому розраховувати українські чоловіки можуть в цьому плані лише на припинення війни, скасування воєнного стану та вжиття світовою спільнотою заходів по відновленню в Україні прав людини і громадянина, які залишили на паузі на 3 роки, твердячи з усіх екранів лише про ОБОВ"ЯЗОК тих, хто не служив і не давав присягу на вірність Народу - захищати тих, хто цю Присягу народу давав і служив, а тепер розповідає в телеефірах, що поліція та інші служби не вміють воювати, на відміну від інженерів, вчителів, лікарів, комбайнерів та інших.

Я Вам щиро співчуваю, але Ваші шанси на законність мінімальні. І в будь-якому разі збирайте докази. записи розмов з колишньою дружиною та інші моменти, які зможуть допомогти в суді.

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина)

Доброго дня.

Відповідно до ч. 2 ст. 244 СК України при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

Із положень статті 247 СК України слідує, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право: на проживання в сім`ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону; на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

Опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування (частина перша стаття 249 СК України).

Згідно з ч. 4 ст. 167 СК України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

Згідно з п. 1.8. Правил опіки і піклування рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені у відповідному органі, якому підлеглий орган опіки і піклування. Рішення органів опіки і піклування у відповідності до ст. ст. 55 і 124 Конституції можуть бути безпосередньо оскаржені в суді.