Можно ли хоть как-то наказать из всех имеющихся в Мире способов?

ЗДРАВСТВУЙТЕ, СЕРГЕЙ! Вы уже неоднократно обращались за несколько лет на сайт и к специалистам индивидуально по этому поводу.

К сожалению ничем в Вашей ситуации не поможешь и это вопрос не юридический, а моральный. Даже скорее аморальный. К сожалению Вы связали свою жизнь с мошенницей. Таких среди сограждан увы очень много и они позорят Украину и нас всех - по всему миру, прокручивая свои брачно-семейные аферы по всему миру от Гренландии до Дубай и Сингапура.

В мире (кроме отдельных стран Африки и Ближнего Востока) нет религиозно-гражданских законов, приравнивающих женщин "к вещам" и дающим мужчинам (мужьям) эксклюзивные права.

Мало того, согласно практике судов нецивилизованных по факту стран СНГ, включая Украину - измена не является основанием для расторжения брака, т.к. запрета на измену в наших несуразных законах и Семейном кодексе попросту нет. Полная свобода по заветам дедушек Ленина и Троцкого. Ну и вся Европа так живёт... Тоже приходится слышать. Именно потому после всей этой вакханалии и дискредитации института семьи - к власти в разных странах мира приходят такие лидеры как Дональд Трамп, Виктор Орбан, Роберт Фицо и т.д.

Я Вам искренне сочувствую и соболезную, но по закону Вы ничего не добъетесь. Это надо понять и принять. Чем раньше Вы это поймёте, тем больше шансов у Вас будет начать новую жизнь и выйти из этого брака без потерь.

Желательно Вам первому инициировать официальный развод, чтоб на Вас не повесили еще ее долги или судебные расходы по разводу.

Я понимаю Вас, но Ваши слова не подкреплены никакими доказательствами и для судов в любой стране мира, хоть в Украине, хоть в Германии - только слова. А решения принимаются на основании надлежащих доказательств.

Согласно статье 16 Всеобщей декларации прав человека

1. Мужчины и женщины, достигшие совершеннолетия, имеют право без каких-либо ограничений по признаку расы, национальности или религии жениться и основывать семью. Они пользуются одинаковыми правами по женитьбе, во время брака и во время его расторжения.

2. Брак может заключаться только при свободном и полном согласии обоих партнеров.

3. Семья является естественным и основным центром общества и имеет право на защиту со стороны общества и государства.

Аналогичные положения содержит и статья 10 Пакта об экономических, социальных и культурных правах.

Семьи, которая является природным и основным очагом общества, должны предоставляться по возможности широчайшая охрана и помощь, особенно при ее образовании и пока на ее ответственности лежит забота о несамостоятельных детях и их воспитании. Брак должен заключаться по свободному согласию обоих партнеров.

Брак и семья находятся под особой защитой государства (статья 6 Конституции Германии, Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland)

В то же время, согласно статье 3 Конституции Германии,

(1) Все люди равны перед законом.

(2) Мужчины и женщины имеют равные права. Государство содействует эффективной реализации равных прав женщин и мужчин и работает над устранением существующих недостатков.

(3) Никто не может подвергаться дискриминации или привилегиям по признаку пола, происхождения, расы, языка, родины и происхождения, веры, религиозных или политических убеждений. Никто не должен подвергаться дискриминации по признаку инвалидности.

Згідно зі статтею 24 Сімейного кодексу України та з урахуванням статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Если что Вы имеете также право обратиться с иском в суд к жене / бывшей жене и требовать назначения алиментов.

Но, сомневаюсь, что у Вашей супруги за душой есть хоть одно евро в Украине и Вы сможете с нее хоть что-то взыскать. Процедура же взыскания за границей обойдётся Вам дороже назначенного консервативными и объективно "совковыми" судами Украины.

Согласно ст. 75 - 84 Семейного кодекса Украины, Вы можете претендовать на содержание.

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

4. {Частину четверту статті 75 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2024 від 29.10.2024} Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного кримінального правопорушення, якщо це встановлено судом.

{Частина п'ята статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020}

6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу

1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя

1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.

2. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.

3. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед.

4. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі спору - за рішенням суду.

Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання

1. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

2. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя

1. Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

2. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік.

3. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.

Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду

1. Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

2. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

3. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів

1. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання

1. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу.

Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин.

2. Якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.

3. Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:

1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;

2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

4. Право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках, передбачених статтями 83, 85, 87 і 89 цього Кодексу.

Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком

1. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;

2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного кримінального правопорушення;

{Пункт 2 частини першої статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020}

3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;

4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

2. Положення цієї статті поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

Искренне советую отпустить ситуацию и жить своей жизнью!

С уважением и пониманием, юрист Ярослав Турчин (г. Гамбург, Германия)

Вітаю!

НАЖАЛЬ, У ВАШІЙ СИТУАЦІЇ ЩОСЬ ВДІЯТИ НЕМОЖЛИВО.

За законодавством України шлюб не є довічним союзом жінки та чоловіка. Подружжя має право на розірвання шлюбу як в органах державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦСу), так і в судовому порядку.

За українським законодавством, суд не має права відмовити в розірванні шлюбу. Разом з тим, у ч.2 ст. 110 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік не можуть звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини.

ЄДИНЕ, ЩО ВАШУ ДРУЖИНУ МОЖНА БУЛО ПРИТЯГНУТИ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАЛИШЕННЯ ВАС В НЕБЕЗПЕЦІ.

Залишення в небезпеці - це завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан (частина перша статті 135 КК України).

Мотиви вчинення такого злочину можуть бути різними: бажання не підпадати під притягнення кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, ускладнювати собі життя, недбале та байдуже відношення до проблем інших осіб, відсутність бажання надати допомогу через нестачу вільного часу, неприязнь до потерпілого, слабкість, ревнощі, помста тощо.

Об'єктивна сторона

З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого.

Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільне небезпечних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за частиною третьою статті 135 КК України.

Об'єкт злочину

Об'єктом злочину є життя і здоров'я особи.

Потерпіла особа

Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак:

• перебуває в небезпечному для життя стані;
• позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобілем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в небезпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об'єктивного характеру), не мають значення для кваліфікації злочину.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим - особа, яка досягла 75-річного віку (але на можливість усвідомлення винним цього вікового стану особи суттєво впливають не тільки фактичний вік останньої, а й зовнішній вигляд, ріст, стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини), а хворим - особа з інвалідністю, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, інша особа, хворобливий стан, якої встановлено відповідними документами (медичним висновком, рішенням суду про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства тощо) або через інші причини він є явним для винного.

Іншим безпорадним станом можуть бути визнані втрата особою свідомості, перебування її у стані наркотичного, токсичного чи тяжкого алкогольного сп'яніння, у стані паніки, викликаної, скажімо, пожежею, повінню, зсувом, іншою стихією, або у стані, коли людина фізично не в змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка знаходиться під охороною, опинилась наодинці з озброєним нападником).

Суб'єкт злочину

Суб'єкт злочину спеціальний, ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які:

1. первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу;
2. самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Суб'єктивна сторона

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов'язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.

Ставлення винної особи до наслідків, передбачених частиною третьою статті 135 КК України, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю. При цьому для випадків, коли винною є особа, яка зобов'язана була піклуватися про потерпілого, може бути характерним як непрямий умисел (наприклад, пожежник, усвідомлюючи, що внаслідок його бездіяльності особа може загинути, не рятує її із боягузтва), так і необережність (набувач майна за договором довічного утримання протягом тижня не відвідує хворого відчужувача, сподіваючись на те, що хвороба не є тяжкою), а для випадків, коли винною є особа, що сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, - тільки необережність.

Якщо ж особа, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, бажає настання смерті останнього чи інших тяжких наслідків або свідомо допускає можливість їх настання, її бездіяльність має кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за умисні вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків.

Якщо особа, яка зобов'язана була піклуватися про іншу особу, умисно створює ситуацію, небезпечну для життя останньої (скажімо, інструктор з мотивів помсти залишає групу альпіністів в горах, звідки вони завідомо для нього не можуть вибратись), внаслідок чого настає смерть потерпілого, діяння кваліфікується за відповідними частиною і пунктом статті 115 КК України. Якщо мати одразу ж після пологів не годує новонароджену дитину або виносить й на мороз тощо з умислом на заподіяння їй смерті, вона несе відповідальність за статтею 117 КК України.

• Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, -

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

• Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, -

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

• Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

ЯК ЦЕ В ЗАКОНОДАВСТВІ НІМЕЧЧИНИ Я НЕ ОБІЗНАНИЙ.

Доброго дня, Сергію!

Я співчуваю тому, через що Вам довелося пройти — це дуже болюча ситуація, особливо на фоні Вашого стану здоров’я.

На жаль, моральна зрада, байдужість чи обман у шлюбі не є підставою для кримінального переслідування в Україні.

Зважаючи на описане, у Вас є вагомі моральні та фактичні підстави для розірвання шлюбу, якщо Ви цього захочете. При розлученні можна:

• вимагати компенсацію моральної шкоди (ст. 23 Цивільного кодексу України);
• в судовому порядку доводити факт психічного/фізичного страждання через дії дружини — це важко, але можливо, за наявності медичних довідок, історії хвороби, свідчень.

Можна спробувати звернутися до суду з позовом проти дружини на підставі ст. 1167 ЦКУ (відшкодування моральної шкоди), якщо:

• є докази її байдужості, яка призвела до реального погіршення здоров’я;
• зібрано довідки з лікарень, які підтверджують стан після її дій або бездіяльності;
• можна довести зв’язок між її зрадою і Вашими стражданнями.

Ці справи складні. Наприклад, судами вирішувались питання відшкодування моральної шкоди у випадку подружньої зради. У Постанові Київського апеляційного суду у справі № 361/7580/18 від 18.02.2022 було зроблено висновок про те, що сам факт подружньої зради може бути підставою для відшкодування моральної шкоди під час розлучення. Для цього позивачу треба довести наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, елементами якого є протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. За обставинами згаданої справи позивачці було відмовлено у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 115 000 грн, оскільки відповідач навів заперечення, які підтверджено показами свідків щодо припинення фактичних шлюбних відносин. Зокрема, відповідач указував, що сторони домовились про окреме проживання, відтак заперечив сам факт подружньої зради, оскільки відповідач не приховував своє окреме особисте життя з часу припинення фактичних шлюбних відносин (Постанова Київського апеляційного суду № 361/7580/18 від 18.02.2022. http://surl.li/inckb (дата звернення: 14.06.2023).

Сам факт того, що сторонній чоловік закохав Вашу дружину або вплинув на її емоції — не є злочином ні в Україні, ні в Німеччині.

Але якщо були докази того, що він навмисно втручався у Ваші стосунки, із застосуванням маніпуляцій, насильства чи погроз; перешкоджав Вашому праву на проживання, виганяв із житла; створював ситуації, небезпечні для Вашого життя (якщо, наприклад, доведе, що через нього Вам не надали допомогу), то теоретично можна подавати скаргу до поліції. Але це потребує чітких доказів і свідків, і скоріше мало б сенс у рамках німецького законодавства, де події частково відбувались.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, у вашому випадку, модна подати позов до суду про стягнення моральної компенсації.

Частиною другою п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

• наявність такої шкоди;
• протиправність діяння її заподіювача;
• наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача;
• вини останнього в її заподіянні.

Вищевказані складові є необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору..

Нормативно не встановлено мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди та методику його визначення. В той же час, при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Розмір відшкодування моральної шкоди одразу оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.

Критерії, які суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди:

• характер правопорушення (це може бути адміністративний проступок, злочин як середньої тяжкості, так і тяжкий, інше порушення цивільних прав, яке не є злочином або проступком. Оцінці також має підлягати об'єкт порушення, тобто на що правопорушення було спрямоване - на життя та здоров'я чи на майно самого потерпілого або близьких йому осіб тощо);
• глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана;
• погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації (тут мова йдеться як про професійну працездатність потерпілого, так і про інші навички, які втрачаються внаслідок, наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю);
• ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування. За загальним правилом вина є підставою для відшкодування моральної шкоди. Отже, суд має брати до уваги як форму вини завдавача шкоди (умисел або необережність), так і наявність вини самого потерпілого. Випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини завдавача шкоди встановлюються ст. 1167 ЦКУ;
• інші обставини, що мають істотне значення (тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, можливість усунення негативних наслідків, які виникла в результаті посягання на права особи тощо) (стаття 23 ЦК України).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватися вимоги розумності та справедливості.

Доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд установлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги й заперечення сторін та інші обставини, котрі мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад медичними довідками, висновками) та іншими документами тощо, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації і т.ін.

У відповідності до вимог ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.