Чи мав суд право призначати експертизу після поданого клопотання про закриття справи (ст. 38 КУпАП)?

ДОБРОГО ДНЯ, пані ЄВГЕНІЯ! Ні. Суддя не мав такого права, як і визнати вину у постанові про закриття провадження. Але у цьому питанні досі існує певна правова невизначеність, яку некомпетентні чи застарілі судді використовують проти громадян. Потрібно оскаржити таку постанову в цій частині до апеляційного суду. Далі про існуючу практику щодо цього питання більш детально.

На сьогоднішній день в чинному законодавстві України існує безліч пороблемних питань, в тому числі до них відноситься - встановлення вини особи під час закриття провадження про адміністративні правопорушення у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

07.11.2017 року Наукова-консультативна рада (надалі - НКР) при Вищому адміністративному суді України (надалі - ВАСУ, який працював до 2018 р. і був замінений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду) за аналізом судової практики встановила неоднаковий підхід судів до вирішення питання щодо встановлення вини особи під час закриття провадження про адміністративні правопорушення у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності,передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

НКР при ВАСУ зазначила, що зі змісту норм статей 247 38 КУпАП закриття провадження можливе за одночасної наявності таких умов: вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення; закінчення встановленого законом двомісячного строку, перебіг якого розпочинається з дня вчинення правопорушення (при триваючому правопорушенні – не пізніш як через два місяці з дня його виявлення).

В узагальненому науково-консультативному висновку НКР зазначила, що пункт 7 частини першої статті 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.

За логічним тлумаченням абзацу першого статті 247 КУпАП встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (стаття 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні.

НКР дійшла висновку, що поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями.

Прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За правилами статті 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини.

У відповідності до узагальненого науково-консультативного висновку НКР при ВАСУ, під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, вина особи не встановлюється.

Згідно роз`яснень наданих Верховним судом в постанові КАС ВС від 11.07.2018 року у справі №308/8763/15-а, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

При цьому, наведена норма не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.

Як зазначив Верховний суд, логічне тлумачення абзацу першогостатті 247 КУпАП дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у тому числі й вини особи у його вчиненні.

Таким чином, Верховний суд прийшов до висновку, що при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, першочерговим є встановлення судом дотримання строку накладення адміністративного стягнення, за умови закінчення якого суд або уповноважений орган взагалі позбавлені можливості досліджувати питання про наявність в діях особи ознак адміністративного проступку.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в Постанові ВП ВС від 02 лютого 2023 року у справі №735/1121/20 (провадження №13-26кс22) розглянула питання тлумачення змісту ч.2 ст.49 КК України(звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності). ВП ВС зауважила, що раніше застосований підхід не відповідає точному змісту кримінально-правової норми та дійсній волі законодавця, і відступила від правового висновку.

Так зазначила, що друге речення ч.2 ст.49 КК Українине містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватися після відновлення їх перебігу. Недостатня визначеність формулювання ч.2 ст.49 КК Українизумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питанняяк саме розглядати наведені в третьому реченні загальні строки: 1)як такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у ч.1 ст.49 КК Українидиференційованих строків у всіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду й наступного з`явлення її із зізнанням чи затримання; 2)як альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.

На переконання ВП ВС, реалізація принципу гуманізму під час тлумачення та застосування конкретного положення закону про кримінальну відповідальність здійснюється за правилом: якщо відповідне положення містить елемент невизначеності й вона не може бути усунута з урахуванням інших конкретних чи загальних положень, таке положення має застосовуватися за найбільш сприятливим для особи варіантом з усіх можливих.

З урахуванням вищезазначеного на даний час немає сформованої правової позиції Верховного Суду (Великої Палати чи Касаційного адміністративного суду), про необхідність суду визнання винуватим або без встановлення вини особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наявність вищевказаної юридичної невизначеності, слід звернути увагу на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якість закону»; якщо в національному законодавстві допущено неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, то національні органи мають застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід, тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Подібні рішення приймав наприклад у першій інстанції:

Дзержинський районний суд м. Харкова у постанові від 26.12.2023 р. по справі № 638/5078/23.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/116037176

Центральний районний суд м. Миколаєва у постанові від 07.12.2023 р. по справі № 490/10592/23

https://reyestr.court.gov.ua/Review/115470990

Ленінський районний суд м. Харкова у постанові від 23.01.2024 р. по справі № 642/6511/23

https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/11...

Але й інша думка судді цього ж суду. Який послався на сумнівне рішення Касаційного цивільного суду, який нахабно втрутився в питання, які йому не підсудні і сформував позицію.

https://opendatabot.ua/court/123743148-aeb5f3d61e4...

Згідно з п. 7 ст.247КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Водночас, правовий аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення.

Так, з положень статті 38 КУпАП вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1статті 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак, така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в порушенні закону.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 квітня 2020 року (справа № 686/4557/18) підтверджує цю правову позицію, згідно з якою «закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні адміністративного правопорушення».

З точки зору матеріального підходу, нереабілітуючими визнаються обставини, за яких має місце винуватість особи, але через передбачені законом обставини вона звільняється від адміністративної відповідальності.

Водночас, стаття 284 КУпАП не містить обмежень при винесенні постанови про закриття справи встановити вину особи та навести про це в мотивувальній частині постанови.

Таким чином, із врахуванням того, що для закриття провадження у справі у зв`язку зі спливом строків для накладення адміністративного стягнення, необхідним є встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення (винної дії чи бездіяльності), а також, що повноваження суду на з`ясування обставин щодо вчинення адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, передбачені ст. 280 КУпАП, суд приходить до висновку, що є достатні правові підстави для встановлення вини особи при закритті провадження на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Незаконні постанови суди апеляційної інстанції як правило скасовують.

Наприклад згідно з Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19.12.2019 р. по справі № 401/2298/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/86602821

Апеляційний суд зазначив: Статтею 247 КУпАп передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема, закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Дана норма є імперативною і не передбачає обов`язку суду визначати питання винності чи невинності особи оскільки по своїй суті є формою відмови держави від юридичного переслідування особи за вчинення адміністративного правопорушення.

Пункт 7 частини 1 статті 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.

Крім того, згідно абзацу 1 статті 247 КУпАП, встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь - яких інших обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відповідно до стаття 280 КУпАП, у тому числі й вини особи у його вчиненні.

Таким чином, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи або визнання відсутності в діях особи складу та події адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і можливість прийняття таких взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод. За правилами статті 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини та призначення адміністративного стягнення.

Отже, наявність або відсутність вини встановлюється саме під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення, у визначені ст. 38 КУпАП строки.

Таким чином, вина особи, що притягуються до адміністративної відповідальності, не встановлюється у справах, у яких провадження закривається.

АЛЕ Є Й ІНШИЙ ПІДХІД. Який наприклад продемонстрував Дніпровський апеляційний суд у постанові від 09 серпня 2024 р. по справі № 932/192/24

При вирішенні питання чи потрібно встановлювати вину та фактичні обставини вчиненого правопорушення при закритті провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП слід застосовувати системний аналіз положень КУпАП, зокрема зміст і мету відповідних норм.

Так, стаття 9 КУпАП дає визначення поняттю адміністративного правопорушення (проступку) як протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Слід зауважити, що винність (у формі умислу або необережності) є обов`язковим елементом складу адміністративного правопорушення.

Разом з цим, стаття 17 КУпАП визначає обставини, які виключають адміністративну відповідальність і визначає їх як перебування особи у стані крайньої необхідності, необхідної оборони або у стані неосудності.

Окрім того, вчинення адміністративного правопорушення не завжди тягне за собою накладення адміністративного стягнення.

Так, статтею 21 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, крім посадової особи, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

Крім того, статтею 22 КУпАП передбачена можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення з обмеженням усним зауваженням на її адресу.

Також стаття 24-1 КУпАП передбачено за вчинення адміністративних правопорушень застосування заходів впливу до неповнолітніх у вигляді зобов`язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догани або сувора догани; передачі неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання, що не являється накладенням адміністративного стягнення.

Стаття 247 КУпАП передбачає виключний перелік підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, який включає в себе: відсутність події і складу адміністративного правопорушення; недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

При цьому, підстави, передбачені у пунктах 1-4 ч. 1 ст. 247 КУпАП відносяться до реабілітуючих підстав закриття провадження, а тому закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з цих підстав вказує на невинуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за який вона притягалася до відповідальності.

Підстави, передбачені у пунктах 5-9 ч. 1 ст. 247 КУпАП відносяться до нереабілітуючих підстав, оскільки підлягають застосуванню до осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.

Положеннями статті 284 КУпАП, якою визначені види постанов по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до яких орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: (1) про накладення адміністративного стягнення; (2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; (3) про закриття справи.

При цьому частиною 2 ст. 284 КУпАП розширюється перелік підстав для закриття провадження у справі і, відповідно, передбачаються додаткові підстави, а саме при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

Отже, законодавцем передбачено можливість закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у випадках, коли особа не вчиняла адміністративне правопорушення або невинувата у його вчиненні, а також у випадку, коли особа винувата у вчиненні адміністративного правопорушення, але існують інші підстави для не накладення на неї адміністративного стягнення.

Як зазначено вище, такі підстави закриття провадження умовно розділяють на реабілітуючі або нереабілітуючі підстави.

Крім того, відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вчинення адміністративного правопорушення в деяких випадках тягне за собою виникнення цивільно-правових правовідносин, наприклад, пов`язаних із стягненням шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням або поновленням у правах тощо.

Не встановлення вини особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, рівно як і не встановлення відсутності вини, може значно ускладнити або навіть зробити неможливим подальший розгляд цивільно-правового спору, пов`язаного з провадженням у справі про адміністративне правопорушення.

Крім того, законодавцем розрізняється поняття «особа, яка вчинила адміністративне правопорушення» і «особа, яка піддавалася адміністративному стягнення». Неналежне застосування цих схожих, але все ж таки різних за своєю суттю понять може призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на те, що закінчення строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП являється нереабілітуючою підставою закриття справи про адміністративне правопорушення, така підстава не може бути застосована до осіб, які не вчиняли адміністративного правопорушення, або їх вина у вчиненні адміністративного правопорушення не доведена у встановленому законом порядку. До таких осіб слід застосовувати реабілітуючі підстави закриття справи, передбачені п.п. 1-4 ст. 247 КУпАП.

Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, у будь-якому разі, суди (судді) мають забезпечити всебічне, повне та об`єктивне дослідження всіх обставин, передбачених статтею 280 КУпАП.

Судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення та його закінчення не обтяжений строками, визначеними ст. 38 КУпАП, а передбачений ст. 277 КУпАП, що є гарантією всебічного, об`єктивного і повного з`ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, закриваючи справу у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП) і не встановлюючи фактичні обставини, зокрема вину особи та інші обставини, передбачені ст. 280 КУпАП, суд фактично відмовляється від здійснення своєї основної функції здійснення правосуддя.

Таким чином, системний аналіз норм КУпАП вказує на те, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП можливо виключно у разі встановлення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Крім того, суди, які закривають провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, посилаючись на відсутність повноважень на встановлення фактичних обставин справи (через закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП), все одно встановлюють певні фактичні обставини, такі як час вчинення правопорушення, час виявлення правопорушення та час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, за вимогами ст. 280 КУпАП потрібно встановлювати всі обставини, передбачені цією статтею, зокрема вину особи, перевіряти правильність правової кваліфікації її дій, чи підлягає вона взагалі відповідальності та ін., оскільки в протилежному випадку, судове рішення про закриття провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП (яка є нерабілітуючою підставою) може порушити права особи, в діях якої відсутній склад правопорушення, відсутні докази її вини чи навіть події правопорушення. В таких випадках особа розраховує на судове рішення, яким вона буде реабілітована, яким буде визнана невинуватою, тобто на закриття провадження з реабілітуючих підстав.

Закрити провадження з нереабілітучих підстав або звільнити від відповідальності, можливо лише винувату особу в діях якої є склад правопорушення, в іншому випадку прийняття такого рішення є свавільним.

З огляду на це, а також на репресивно-каральну та запобіжно-виховну функції адміністративної відповідальності, суддя при розгляді справи має встановити об`єктивні обставини адміністративного правопорушення, дослідити всі наявні докази у порядку встановленому КУпАП та дати їм належну оцінку і прийти до висновку про винуватість або невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Посилання захисника в апеляційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Грабчук проти України від 26 вересня 2006 року, апеляційний суд вважає нерелевантним.

https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/12...

Аналізуючи зміст вказаного рішення ЄСПЛ апеляційний суд наголошує на наступному. ЄСПЛ розглядав справу стосовно дотримання презумпції невинуватості заявниці. Скаргу в частині наявності ефективних засобів захисту визнано повністю необґрунтованою і відхилив її.

ТОМУ, адекватні судді виходять саме з цих мотивів у свої постановах. Але на жаль в системі повно суддів-неадекватів та хабарників, які навмисно приймають неправосудні рішення, відчуваючи свою безкарність.

ОТЖЕ, єдиний варіант - спробувати оскаржити постанову судді у справі про адмін.правопорушення в апеляційний суд і розраховувати, що хоча б там судді в адекваті. Роз"яснень Верховного Суду немає, бо в нас повний бордель у судочинстві і справи про притягнненя особи до відповідальності тяжчі - які розглядає суд - касаційному оскарженню не підлягають... бо їх розглядають суди загальної юрисдикції, а не адміністративні суди. При цьому простіші справи, які розглядає адмін.суд - не стосуються застосування ст. 38 КУпАП, а тому Касаційний адміністративний суд не міг сформувати правовий висновок щодо цього. Бо такі справи по ідеї мав би розглядати Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду.

До речі Ваш кейс дуже гарний для того аби звернутися після апеляційного перегляд і відмови в касації - до Конституційного Суду України, який вже має поставити точку щодо цієї проблеми і правової невизначеності.

Щасти Вам!

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин

Доброго дня, Євгенія!

Відповідно до статті 38 КУпАп. Строки накладення адміністративного стягнення:

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.

Адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтями 173-2 і 173-6 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня вчинення відповідного правопорушення.

Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтею 51 та частинами третьою - шостою статті 164-14, статтями 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтями 204-1 і 204-2 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня їх виявлення, але не пізніше року з дня їх вчинення, а у разі вчинення таких правопорушень іноземцями або особами без громадянства, стосовно яких у встановленому законом порядку прийнято рішення про примусове повернення чи примусове видворення з України, - протягом часу, необхідного для їх виїзду з України, але не пізніше строку, визначеного законом для виїзду цих осіб з України чи забезпечення їх примусового видворення з України".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП зазначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до Узагальненого науково-консультативного висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України була підтримана позиція відповідно до якої вирішено, що під час закриття провадження у справах про адміністративне правопорушення у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, вина особи не встановлюється.

Чи мав суд право:

• призначати експертизу після спливу строку?

Після спливу строку справа підлягає закриттю.

• продовжувати слухання після поданого письмового клопотання про закриття?

Якщо суд бажав призначити повторну експертизу та встановити Вашу вину, то потрібно було це робити у зазначені строки.

2. Чи законно визнавати особу винною, якщо провадження закривається за строками?

Провадження підлягає закриттю у зв'язку із спливом строку за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

3. Чи доцільно подавати апеляцію, щоб скасувати формулювання “визнати винною”?

Так, звичайно доцільно подати апеляційну скаргу. Апеляційне оскарження допускається з мотивів допущення судом помилки як у питаннях факту (щодо встановлення обставин у спра­ві), так і в питаннях права (у застосуванні норм матеріального та / або процесуального права).

4. Чи є практика ВСУ на цю тему?

На сьогоднішній день проблематичним у правозастосовній практиці залишається питання про те, чи необхідно встановлювати вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності у випадку закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).

Встановлення або не встановлення вини може бути пов’язано з подальшими правовими наслідками притягнення (не притягнення) особи до адміністративної відповідальності. Наприклад, з відшкодуванням шкоди, якщо це стосується порушення правил дорожнього руху або можливістю перебування на посаді, якщо такі правовідносини пов’язуються із корупційними адміністративними правопорушеннями тощо.

Практика апеляційних інстанції різних областей містить позиції як на користь встановлення вини (див. для прикладу постанову Дніпровського апеляційного суду від 6 лютого 2020 року по справі № 183/7836/19), так і навпаки (див. для прикладу постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 9 січня 2020 року по справі № 296/8999/19).

Виникнення обговорюваних суперечностей пов’язано із тим, що в першу чергу КУпАП, який є основним нормативно-правовим актом, що регулює порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, був прийнятий ще за радянських часів, і повністю не відповідає умовам сьогодення, та належним чином не врегульовує відповідну процедуру.

По-друге, виходячи із специфіки розгляду справ про адміністративні правопорушення, їхній розгляд закінчується на другій інстанції, у зв’язку із чим в даній категорії справ відсутнє рішення найвищої судової інстанції, яке б могло стати відповідним прецедентом саме при розгляді справ про адміністративні правопорушення.

Хоча цікавим є факт, що при розгляді справи про відшкодування шкоди Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду неодноразово робив висновки про те, що з правового аналізу положень статті 38 КУпАП вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Поряд з цим у своїй ухвалі від 19 червня 2019 року у справі № 927/120/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від наведеного вище правового висновку, оскільки постанова про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, може бути належним доказом вини відповідної особи у вчиненні адміністративного правопорушення виключно лише у разі, якщо в такій постанові чітко встановлено та визнано доведеним як факт скоєння адміністративного правопорушення, так і чітко встановлено та визнано доведеним, що дане правопорушення скоєно саме конкретною, зазначеною в цій постанові особою. Справа була передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вказані справи не були пов’язані з безпосереднім розглядом справ про адміністративні правопорушення, а більше стосувались питання відшкодування шкоди і доказування в господарському судочинстві, а тому не відображають проблематики провадження у справах про адміністративні правопорушення, що відбувається в судах загальної юрисдикції на підставі КУпАП.

Іншим цікавим моментом є те, що у квітні 2018 року Конституційний Суд України відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Пономарьова Руслана Олександровича щодо відповідності Конституції України положень пункту 7 статті 247, пункту 3 частини першої статті 284 КУпАП.

Прихильники позиції «щодо відсутності необхідності встановлювати вину особи» обґрунтовують її висновками, які були надані Науково-консультативною радою при Вищому адміністративному суді України.

Зокрема, у вказаному висновку було наголошено на тому, що пункт 7 частини першої статті 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.

Крім того, логічне тлумачення абзацу першого статті 247 КУпАП дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (стаття 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні.

Таким чином, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За правилами статті 284 КУпАП, рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини.

Отже, наявність або відсутність вини встановлюється саме під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, у науковому висновку зроблено підсумки про те, що вина осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, не встановлюється у справах, у яких провадження закривається.

https://sud.ua/ru/news/blog/165095-problemi-vstano...

З повагою, адвокат Айвазян.

ДОДАТКОВО. На мою думку висновки судів з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 квітня 2020 року по справі № 686/4557/18 (провадження № 61-39516св18) - є хибним та доволі некомпетентним їх тлумаченням та не дає підстав для визнання особи винною при закритті справи за строком давності (ст. 38 КУпАП).

https://reyestr.court.gov.ua/Review/89034528

Що зазначив Касаційний цивільний суд у своїй справі?!

"Колегія суддів зазначає, що закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Вищенаведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах: від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18.

З огляду на вищенаведене, колегій суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону."

При цьому обставини даної справи взагалі не релевантні визнанню вини особи у постанові про закриття провадження на підставі ст. 38 КУпАП, адже у постанові судді на яку йде посилання в постанові Верховного Суду, справу було закрито без визнання вини.

І Верховний Суд лише констатував. що закриття справи не є повною реабілітацією і не свідчить про відсутність факту вини особи у правопорушенні.

Але в таких випадках - таку вину має доводити зацікавлена сторона в рамках цивільного судочинства, якщо наприклад діями особи завдано матеріальних збитків.

Наприклад у разі ДТП. Якщо суд визнав особу винною, то у цивільному позові про відшкодування шкоди - така постанова судді має преюдиційне значення та не підлягає додатковому доведенню.

Водночас, якщо постанови немає - особа не позбавлена права доводити вину особи на принципах змагальності та рівності сторін перед судом.

Фабула судового акту: У цій справі водій транспортного засобу Мазда, якому була завдана майнова шкода внаслідок ДТП подав позов. Він хотів, щоб інший учасник ДТП - водій транспортного засобу Шевролет - відшкодував вартість ремонту Мазди, не покриту страховою. Так, на водія Шевролет був складений адмінпротокол (ДТП сталася фактично внаслідок того що він їхав на червоний) - тому було відкрите адмінпровадження, що згодом закрите у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, визначених у ст. 38 КУпАП України.

Водій Мазда подав висновок судексперта, де пояснювалось, що з технічної точки зору, дії водія Шевролет не відповідали ПДР України, та знаходилися в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. Виходячи з проведеного дослідження, в діях водія Мазди невідповідностей вимогам ПДР не вбачалося.

Водій Шевролет подав зустрічний позов, з вимогою відшкодувати шкоду за повністю знащений Шевроле. Зустрічний позов був мотивований тим, водій Мазди допустив зіткнення з Шевролет, а факт порушення водієм Мазди ПДР України встановлено висновком судової автотехнічної експертизи.

Перша інстанція позов водія Мазди задовольнила, а зустрічний - ні. Друга ж (апеляційна інстанція) відмовила обом водіям. Втім, розглядаючи справу, ВС КЦС підтримав доводи водія Мазди, і залишив в силі рішення першої інстанції. ВС КЦС мотивував наступним:

За ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У постанові ВС від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення ст. 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

При цьому, у постанові ВС від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Крім того, закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (постанова ВС від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18).

Отже у цій справі: У справі, що переглядається суд першої інстанції правильно вважав, що не притягнення водія Шевролет до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП не свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди, оскільки закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Тому водій Шевролет має нести цивільно-правову відповідальність за спричинення майнової шкоди власнику Мазди, як особа, що винна у спричиненні такої шкоди. Натомість вину водія Мазди у спричиненні шкоди водія суд вважав недоведеною, оскільки протокол про адміністративне правопорушення стосовно нього не складався, а наданий водієм Шевролет висновок експертного автотехнічного дослідження не є об`єктивним, оскільки перед експертом не були поставлені питання щодо оцінки дій водія Мазди, тому даний висновок є неповним.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у ч.2 ст. 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Однак, водієм Шевролет не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні ДТП.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

ТОБТО, ЯКЩО по КУпАП факт вини особи не встановлено, то питання встановлення вини має розглядати та вирішувати саме суд загальної юрисдикції розглядаючи цивільно-правовий спір про відшкодування шкоди за ст. 1166 Цивільного кодексу України,

І це не дає жодним чином права суддям в рамках Кодексу України про адміністративні правопорушення - закриваючи справу щось там встановлювати... Це правовий нігелізм та анархія.

ОТЖЕ, продовжую притримуватись думки, що суд не має права розглядати справу по суті та встановлювати вину, якщо строки притягнення закінчилися і суд вину не встиг встановити до закінчення строків, розглянувши справу.

Протилежні висновки окремих суддів - демонструють погану освіту та нездатність аналізувати правові висновки Верховного Суду і застосовувати їх на практиці.

В іншому - треба аналізувати Вашу конкретну справу. Шаблонні підходи тут не підійдуть. Тим більше вибачте, але нормальні апеляційні скарги, а не шаблони з минулого 20 століття розміщені у публічному просторі, вартують дорожче 237 грн. за питання. Вибачте

ЩАСТИ ВАМ!