Міжбюджетний трансферт між громадами у сфері освіти

ДОБРОГО ДНЯ, пані ЛЮДМИЛО! Перш за все ніхто нічого вимагати не має права. І будь-які вимоги звісно що незаконні. Речі, які прямо не передбачені законом в тому числі обов"язки органів місцевого самоврядування, громад - вирішуються на договірних засадах. Так і це питання повинно вирішуватися на договірних засадах. Мені чесно кажучи в новину, що місцева рада утримує заклад освіти на свої кошти. Думаю здивується цьому і Міністерство освіти і науки України, яке перераховує державну субвенцію на освітні цілі в залежності в тому числі від наповнюваності шкіл. Ніхто не заважає вимогливій громаді не мати школи, бо в ній буде мало дітей навчатися. Закріплення дітей по прописці (визнаній Конституційним Судом України ще в 2000-х радянським пережитком) - це ненормально.

Тепер щодо Вашого питання.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Діти не зобов'язані навчатися лише за зареєстрованим місцем проживання. Хоча діти мають право на освіту в найближчому до їхнього місця проживання закладі освіти, батьки мають право обирати для дитини будь-який інший заклад за наявності вільних місць.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про освіту":

Для забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти органи місцевого самоврядування створюють і утримують мережу закладів освіти та їхніх філій.

Кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи.

Право особи здобувати початкову та базову середню освіту у державному або комунальному закладі освіти (його філії), за яким закріплена територія обслуговування, на якій проживає ця особа, гарантується, що не обмежує право особи обрати інший заклад освіти.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про освіту", Органи місцевого самоврядування різних адміністративно-територіальних одиниць мають право прийняти з урахуванням потреб і пропозицій територіальних громад спільне рішення про організацію здобуття початкової, базової та профільної середньої освіти в закладі освіти (його філії) та забезпечення підвезення здобувачів освіти до нього і у зворотному напрямку.

Інших обов"язків закон не визначає.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, регулюються Бюджетним кодексом України (далі – Кодекс).

Статтею 7 Кодексу та статтею 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено право органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування самостійно визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України.

Статтею 93 Кодексу передбачено можливість передачі коштів між місцевими бюджетами на здійснення окремих видатків місцевих бюджетів однією місцевою радою іншій місцевій раді у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету.

Передача коштів між місцевими бюджетами здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і укладання договору. Усі договори про передачу коштів між місцевими бюджетами згідно з такими рішеннями укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.

Тобто, передача коштів між місцевими бюджетами повинна бути відображена у рішеннях про місцевий бюджет як тих органів, що передають кошти, так і тих органів місцевого самоврядування, що отримують відповідний міжбюджетний трансферт.

Умови надання субвенцій визначаються відповідним договором сторін. Такий договір є невід’ємною частиною рішення про внесення змін до відповідних місцевих бюджетів. У договорі повинні бути обумовлені порядок, умови надання та напрями використання коштів субвенції, що була надана.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 101 Кодексу Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах міжбюджетні трансферти, зокрема, інші субвенції.

Умови надання зазначених субвенцій, визначаються відповідним договором сторін, якщо інше не встановлено Кодексом.

Враховуючи вищезазначене, фінансування навчального закладу можливе за рахунок передачі міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами.

Поряд з цим, згідно з частиною 7 статті 75 Кодексу територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ з урахуванням статті 93 Кодексу.

Міністерство освіти і науки України в офіційному листі від 4 червня 2025 року № 4/1921-25 надало роз’яснення щодо питань функціонування та фінансування малокомплектних шкіл і філій в умовах освітньої реформи. Документ підкреслює, що реформа загальної середньої освіти, зокрема в рамках концепції «Нова українська школа» до 2029 року, має на меті забезпечити рівний доступ до якісної освіти для кожної дитини, незалежно від місця проживання.

МОН прямо вказує, що серед основних причин необхідності оптимізації мережі закладів освіти є фінансові обмеження, пов’язані з утриманням малокомплектних шкіл. У таких закладах часто спостерігається низька наповнюваність класів, що не відповідає розрахунковим нормам, покладеним в основу розподілу освітньої субвенції.

Відповідно до оновленої редакції Порядку надання освітньої субвенції, затвердженої постановою КМУ № 245 від 05.03.2024, з 1 вересня 2025 року кошти державного бюджету не виділятимуться на фінансування шкіл (за винятком початкових), у яких навчається менше ніж 45 учнів. Таким чином, утримання подібних закладів стає пріоритетом самих громад, які можуть використовувати місцеві бюджети або інші законні джерела фінансування.

МОН у своєму попередньому листі від 02.07.2024 року наголошувало на необхідності уникнення негативних наслідків, пов’язаних із процесом оптимізації. Зазначалося, що важливо забезпечити розуміння серед жителів громад щодо причин і необхідності таких змін. Органи місцевого самоврядування мають пояснювати, що трансформація шкільної мережі не є добровільною ініціативою, а обумовлена вимогами законодавства і бажанням гарантувати дітям якісну, сучасну освіту.

Водночас у листі підкреслюється, що громади мають повне право самостійно визначати кількість і формат навчальних закладів на своїй території, орієнтуючись на демографічні реалії, безпекову ситуацію, освітні результати й потреби населення.

Згідно зі статтею 58 Закону України «Про повну загальну середню освіту», фінансування може здійснюватися за рахунок державних та місцевих бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Тобто громади, які мають намір зберегти малокомплектну школу чи філію, повинні бути готові взяти на себе її утримання без участі державної субвенції.

Таким чином, МОН чітко окреслює межі відповідальності: держава задає рамки політики та законодавчі вимоги, але конкретні рішення — у руках громад. Від них залежить, чи буде школа існувати, чи буде вона ефективною і доступною для учнів, чи відповідатиме вона сучасним освітнім викликам.

ТОЖ, закон не передбачає обов"язку громади оплачувати (компенсовувати) витрати на навчання дітей, які невідомо яким чином обраховані, оскільки порядку обрахування не встановлено законодавством.

Припускаю, що дитина навчається там не просто так, а тому що її батьки фактично проживають в тій громаді, незважаючи на неконституційний інститут "реєстрації / декларування місця проживання", який фактично є тим самим, що й "прописка" (визнана Конституційним Судом України неконституційною згідно з рішенням КСУ від 14 листопада 2001 року № 15/2001).

Батьки за місцем проживання працюють, витрачають заробітну плату. Тобто приносять громаді прибутки, можливо навіть частково сплачують податки.

Ну це по принципу як раніше було. Коли магазини АТБ, Сільпо, Велмарт тощо сплачували податки в м. Дніпро або в м. Київ за місцем реєстрації юридичної особи, а не в громадах. Чомусь ніхто не висував претензій м. Києву, щоб компенсували громадам ці втрачені доходи, в тому числі по недоотриманому ПДФО від зареєстрованих в громадах працівників. Це відверто кажучи якийсь місцевий фінансовий сепаратизм, наче країна не єдина і є якісь дискримінуючі фактори для дітей за місцем їх прописки / реєстрації.

Також рекомендую спрямувати офіційний запит з цього приводу до Міністерства освіти і науки України. Хай вони також викладуть свою позицію та оцінять подібні вимоги.

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин

Доброго дня, Людмила!

Інша громада не має права саме вимагати кошти у Вашої громади. Місцева рада може! передати кошти у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету, у тому числі якщо на території територіальної громади недостатньо бюджетних установ, інших суб’єктів господарювання комунальної власності, які забезпечують надання публічних послуг. При тому така передача коштів здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і укладання договору!.

З бюджетної точки зору трансферти - це фінансові ресурси, які безоплатно і безповоротно надаються з одного бюджету до іншого бюджету через їх акумуляцію в центральному бюджеті.

В Україні використовуються такі види трансфертів: дотації (у двох різновидах: на вирівнювання фінансової спроможності бюджетів-реципієнтів та додаткових дотацій на покриття бюджетного дисбалансу при наданні центральною владою податкових пільг чи інших змін у погіршенні податкової бази або передачі видатків на фінансування з місцевого бюджету); субвенції (для фінансування цільових програм та заходів); кошти, що передаються до центрального бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів територіальних громад (використовуються переважно для сумісного фінансування спільних проектів на суміжній території).

Головною метою надання бюджетних трансфертів є забезпечення допомоги бюджетам з недостатньою власною фінансовою базою внаслідок недостатньої податкоспроможності їх дохідної частини. Вразливість цього методу полягає в тому, що в фінансово сильних, ефективно функціонуючих адміністративно-територіальних громад вилучається частина власних отриманих ними доходів для надання допомоги іншим фінансово слабкішим громадам.

Відповідно до БК міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) базова дотація. Базова дотація – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету територіальної громади, який його отримує;

2) субвенції (цільові). Субвенції – міжбюджетні трансферти для використання місцевим бюджетом на певну мету та в порядку, визначеному органом, який затвердив рішення про перерахування субвенції;

3) кошти, що передаються до центрального бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) додаткові дотації (надання державою податкових пільг, які зменшують доходну частину місцевих бюджетів, та не враховують при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, має передбачати надання додаткової дотації з центрального бюджету місцевим бюджетам на компенсацію відповідних втрат доходів місцевих бюджетів).

Згідно із статтею 93 БК, яка регулює питання щодо передачі коштів між місцевими бюджетами на здійснення видатків місцевих бюджетів:

"1. Місцева рада може передати кошти на здійснення окремих видатків місцевих бюджетів іншій місцевій раді у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету, у тому числі якщо на території територіальної громади недостатньо бюджетних установ, інших суб’єктів господарювання комунальної власності, які забезпечують надання публічних послуг, визначених пунктом 2 частини першої статті 86 цього Кодексу.

3. Передача коштів між місцевими бюджетами здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і укладання договору".

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

ЦЯ ВИМОГА Є БЕЗПІЛСТАВНОЮЮ ТА ПРОТИРІЧИТЬ ЗАКОНОДАВСТВУ УКРАЇНИ.

Частина третя статті статтею 53 Конституції України визначає, що Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України дано в Рішенні Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, згідно з яким безоплатність здобуття громадянами освіти забезпечується фінансуванням навчальних закладів цих форм власності за рахунок державних і місцевих бюджетних асигнувань згідно з визначеними законами та іншими правовими актами нормативами їх фінансового і матеріально-технічного забезпечення, що, однак, не виключає можливості фінансування галузі освіти за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, як це визначено законодавством про освіту.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України визначено, що закони про освіту прийняті на реалізацію статті 53 Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 79 цього ж Закону про освіту джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів; інші джерела, не заборонені законодавством. Частиною п`ятою цієї статті визначено, що розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором. Договір укладається між закладом освіти і здобувачем освіти (його законними представниками) та/або юридичною чи фізичною особою, яка здійснює оплату.

Законами України «Про освіту» ,«Про дошкільну освіту» запроваджено нову модель управління та фінансового забезпечення закладів освіти, які ввели принцип закріплення дитини за установою освіти за критерієм територіальності.

Встановлення місцевими органами влади фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг у закладах освіти є протиправним.

Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України «Про охорону дитинства» держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Безпідставним є перекладання обов`язку забезпечити безкоштовність освіти одним органом місцевого самоврядування, якому територіально підвідомчий НЗ, на інший орган місцевого самоврядування, з причин місця реєстрації дитини.

ОСЬ РІШЕННЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ З ЦЬОГО ПИТАННЯ:

https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93...

Доброго дня!

Якщо між громадами не було укладено договору співробітництва для надання субвенції, то ВИМАГАТИ ніхто нічого не може.

Водночас отримання субвенції на навчання мешканців сусідньої громади законодавством не заборонено. ПРОТЕ, звісно, сусідня громада повинна мати бажання на надання такої субвенції.

Згідно статті 53 Конституції України кожен має право на освіту.

При цьому держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Це ж підтверджується і статтею 4 ЗУ "Про освіту" https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#n54.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про освіту" для забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти органи місцевого самоврядування (далі — ОМС) створюють і утримують мережу закладів освіти та їхніх філій.

При цьому кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи.

Утім це не обмежує право особи обрати інший заклад освіти. Це чорним по білому прописано у ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про освіту". Це ж підтверджується і ч. 2 ст. 8 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 № 463-IX.

Тож, як бачите, насправді, діти мають право безоплатно вчитися в будь-якій школі країни.

Можливість передачі міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами передбачено ст.93 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI.

Місцева рада може передати кошти на здійснення окремих видатків місцевих бюджетів іншій місцевій раді у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету, у тому числі якщо на території територіальної громади недостатньо бюджетних установ, інших суб’єктів господарювання комунальної власності, які забезпечують надання публічних послуг, визначених пунктом 2 частини першої статті 86 цього Кодексу.

3. Передача коштів між місцевими бюджетами здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і укладання договору.

ОТЖЕ, за наявності доброї волі або договору про співробітництво місцева рада може передати кошти на здійснення окремих видатків місцевих бюджетів іншій місцевій раді у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету.

Зокрема, така передача здійснюється у разі, якщо на території територіальної громади недостатньо бюджетних установ, інших суб’єктів господарювання комунальної власності, які забезпечують надання публічних послуг.

Тож у місцевому бюджеті однієї громади може передбачатися субвенція місцевому бюджету іншій громаді для здійснення видатків з утримання закладів освіти, які фінансуються з одного бюджету, але фактично надають послуги жителям обидвох громад.

Рішення про надання субвенції до державного бюджету може прийняти:

— відповідний ОМС, його виконавчий орган, місцева держадміністрація, військово-цивільна адміністрація (п.п. 1 п. 1 постанови № 252);

— військова адміністрація населеного пункту у разі її створення (п.п. 2 п. 1 постанови № 252).

У разі прийняття рішення про надання субвенції головний розпорядник коштів місцевого бюджету згідно з бюджетними призначеннями має перерахувати такі кошти на окремий бюджетний рахунок з обліку доходів спецфонду державного бюджету, відкритий в установленому порядку в Казначействі.

Як визначено у ст. 101 БКУ, умови надання субвенції визначаються відповідним договором сторін.

Якщо договору про співробітництво немає, то і вимагати ніхто нічого не може.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Вітаю Вас.

На мій погляд - ні, незаконно.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про освіту

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 38-39, ст.380)

Стаття 3. Право на освіту

1. Кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

Стаття 13. Територіальна доступність повної загальної середньої освіти

1. Для забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти органи місцевого самоврядування створюють і утримують мережу закладів освіти та їхніх філій.

Кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи.

Право особи здобувати початкову та базову середню освіту у державному або комунальному закладі освіти (його філії), за яким закріплена територія обслуговування, на якій проживає ця особа, гарантується, що не обмежує право особи обрати інший заклад освіти.

2. З метою створення умов для здобуття загальної середньої освіти, раціонального та ефективного використання наявних ресурсів і матеріально-технічної бази заклад освіти може мати статус опорного.

Положення про опорний заклад освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. З метою наближення місця навчання дітей до їхнього місця проживання у відповідному населеному пункті може утворюватися філія закладу освіти. Філія закладу освіти - це територіально відокремлений структурний підрозділ закладу освіти, що не має статусу юридичної особи та діє на підставі положення, затвердженого засновником відповідного закладу освіти на основі типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Початкова школа може забезпечувати здобуття початкової освіти дітьми (незалежно від їх кількості) одного або різного віку, які можуть бути об’єднані в один або в різні класи (групи). Освітній процес у такій школі може організовуватися одним чи кількома вчителями або в будь-якій іншій формі, яка є найбільш зручною та доцільною для забезпечення здобуття дітьми початкової освіти відповідно до стандарту початкової освіти.

4. Особи, які здобувають повну загальну середню освіту, проживають у сільській місцевості і потребують підвезення до закладу освіти і у зворотному напрямку, забезпечуються таким підвезенням за кошти місцевих бюджетів, у тому числі із забезпеченням доступності відповідного транспорту для осіб з порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату та інших маломобільних груп населення.

5. Органи місцевого самоврядування різних адміністративно-територіальних одиниць мають право прийняти з урахуванням потреб і пропозицій територіальних громад спільне рішення про організацію здобуття початкової, базової та профільної середньої освіти в закладі освіти (його філії) та забезпечення підвезення здобувачів освіти до нього і у зворотному напрямку.

З повагою! Щасти Вам!