Незаконне зняття шахраями коштів з кредитки

Ніхто не буде повертати замість Вас. Банк вирахує просторчену заборгованість з кредитного ліміту, а коли вже буде нуль і не буде звідки стягувати пеню та відсотки за простроченням - подадуть на колекторське стягнення чи до суду.

Ви маєте право не платити лише якщо слідством та/або судом буде встановлено, що відсутня Ваша вина або необачність у діях шахраїв і то не факт, що банк визнає таке право і не буде займатися здирництвом через суд.

За Вас нічого не зробить. Вони просто нарахують борги і врешті-решт подадуть до суду на формальну боржницю.

І не факт, що суд сприйме належно те, що була злочинна схема і людина не винна. Навіть якщо буде внесено відомості до ЄРДР та Вам нададуть витяг про це.

З такими питаннями громадяни стикаються досить часто. І так, що ж робити в разі виникнення такої ситуації, куди звертатися і хто понесе відповідальність - всі ці питання розглянемо на прикладі рішення Верховного Суду.

Згідно чинного законодавства банк зобов'язаний повернути клієнтам гроші, які були вкрадені з їх банківських карт шахраями, якщо не буде доказів того що клієнт сам спровокував таку крадіжку своєю дією або бездіяльністю (наприклад, зберігав карту і пароль від неї в гаманці). Але на практиці, банки як правило не поспішають повертати гроші і крім цього ще і нараховують відсотки, у разі якщо крадіжка сталася з кредитної картки. Крім того, вказують на те що клієнт недобросовісно виконував умови зберігання карти.

Що ж робити в такому випадку?

Відразу ж після виявлення незаконно списаних коштів клієнт повинен звернутися в банк із заявою про проведення службового розслідування, в якому обов'язково вказати:

• коли саме відбулося незаконне зняття грошей;
• суму незаконного зняття;
• також письмову вимогу про повернення безпідставно списаних грошей.

Після, слід звернутися в поліцію із заявою про шахрайство. Як правило банки не поспішають повертати вкрадені гроші, в такому випадку єдиним виходом буде подавати позов до суду.Відзначимо, що мова йде про випадки, коли клієнт не порушував умови договору і правила користування банківською картою. Судова практика в такому випадку схиляється на бік клієнта.

Так, новий Верховний Суд виніс рішення у справі про стягнення незаконно знятих коштів з кредитної картки (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 р. по справі № 691/699/16-ц).

Суть справи: між клієнтом і банком був укладений кредитний договір. Клієнту була надана кредитна карта і кредитний ліміт у розмірі 5000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,80% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

На думку банку, позичальник порушив умови договору в зв'язку з чим виникла кредитна заборгованість в розмірі 14 404, 24 грн, яка складалася: з: 4754, 01 грн - заборгованість за кредитом, 9 650, 23 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, і нараховані штрафи.

При цьому, згідно з матеріалами справи, кредитна заборгованість виникла внаслідок списання грошових коштів з рахунку клієнта шахраями. А саме з використанням дубліката SIM-карти, до якого була підв`язана кредитна карта. У свою чергу оригінальна SIM-карта клієнта, була заблокована Центром обслуговування абонентів в зв'язку з її нібито втратою. Клієнт звернувся з відповідними заявами в банк і поліцію.

Позицією банку було, те що клієнт своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті інформації, яка дозволяла ініціювати платіжні операції, але довести в суді її не зміг. З огляду на наявність кримінального провадження, в рамках якого встановлювалася особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами суд першої інстанції і апеляція відмовили банку в його вимогах і вказали на те, що користувач карти не може нести відповідальності за вчинення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичної участі користувача або електронної ідентифікації платіжний засіб і його власника, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, що дозволяє ініціювати платіжні операції. Банком була подана касаційна скарга в ВС, де ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та апеляції без змін. З огляду на вищевикладене, хотілося б дати кілька рекомендацій в даному питанні:

• відразу ж після виявлення безпідставного списання коштів, клієнт зобов'язаний повідомити про це банк (спершу зателефонувавши на гарячу лінію, з вимогою заблокувати карту, а після звернутися з письмовою заявою);
• звернутися до правоохоронних органів із заявою про шахрайство;
• клієнт буде матеріально відповідати за незаконно зняті гроші, тільки в разі неналежного дотримання умов договору, а також платіжних операцій;
• якщо зняття грошей відбулося без фізичної участі клієнта або без електронної ідентифікації платіжний засіб і його власника, користувач карти згідно чинного законодавства не несе відповідальності.

Крім того, виходячи з ВС клієнт буде в праві вимагати повернути втрачені гроші у банку шляхом подання відповідного позову до суду.

Постанова КЦС ВС № 691/699/16-ц від 20.06.2018.

Встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав.

Так, у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:

«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:

«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що:

«сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції…».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що:

«суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.

Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».

Ще раз щиро співчуваю. Ваше питання виглядає десь таким чином.

Звісно ж банки будуть шукати країніх, щоб не бути самим крайніми. Тому за справедливість доведеться скоріш за все судитися. Ну або коли накапають борги кілька десят тисяч + відсотки та штрафи - в суд вже подасть сам Універсал-Банк.

Щасти Вам добитися справедливості!

Доброго дня, Іване!

На жаль, з практики, банківські установи стягують борг навіть за умови того, що кредит був оформлений шахраями.

Отже, якщо Ви зіткнетесь саме із такою ситуацією, то Вам буде необхідно звертатись до суду із позовною заявою про визнання кредитного договору недійсним. Під час розгляду справи необхідно надати докази того, що Ви не оформлювали кредит та не отримували кредитні кошти: звернення до поліції, звернення до банківської установи, витяг з ЄРДР.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення в ст. 3, 6, 627 ЦК України.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

За змістом статті 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 2, 3 ст.215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З повагою, адвокат Айвазян.