Почніть консультацію з юристом онлайн
Задайте питання юристу
955 юристів готові відповісти зараз
Відповідь за ~15 хвилин
Работник предприятия призван на военную службу:
Какие условия и права работника закреплены на данный момент законодательно.
Схожі питання
Кодекси Україна
Кодекс України з процедур банкрутства Кодекс цивільного захисту України Кримінальний процесуальний кодекс України Митний кодекс України Повітряний кодекс України Податковий кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України Цивільний процесуальний кодекс України Кримінально-виконавчий кодекс України Господарський кодекс України Цивільний кодекс України Сімейний кодекс України Земельний кодекс України Кримінальний кодекс України Водний кодекс України Кодекс торговельного мореплавства України Про надра Лісовий кодекс України Господарський процесуальний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330) Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-21) Житловий Кодекс Української РСР Європейський кодекс соціального забезпечення Бюджетний кодекс УкраїниНове у блогах Юристи.UA
Відповіді юристів (3)
Адвокат, м. Миколаїв, 34 роки досвіду
Спілкуватися у чатіДоброго дня, Ліна!
Працівники, яких призвано на військову службу, мають право на гарантії та пільги, передбачені трудовим законодавством.
До 19 липня 2022 року за мобілізованими на військову службу працівниками зберігався також середній заробіток, проте ця гарантія була скасована на підставі Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352)За педагогічними та науково-педагогічними працівниками середній заробіток зберігався до 24 грудня 2023року на підставі ч. 2 ст. 57 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» та ч. 3 ст. 63 Закону України від 06.06.2019 № 2745-VIII «Про фахову передвищу освіту». Але і цю гарантію було скасовано на підставі Закону України від 22.11.2023 № 3494-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» (далі – Закон № 3494).
Отже, зараз за мобілізованими працівниками зберігається місце роботи та посада, а середній заробіток не зберігається. Але, якщо у роботодавця є можливість та бажання, він має право здійснювати виплати мобілізованим працівникам на добровільних засадах, але такі виплати мають бути передбачені відповідними внутрішніми документами роботодавця (Положення про оплату праці, наказ тощо).
Таке право з’явилося у мобілізованих працівників з 24 грудня 2023 року (дати набрання чинності Закону № 3494). Відповідні зміни було внесено у ч. 2 ст. 24 Закону про відпустки.
Отже, право на отримання компенсації за невикористані дні відпустки стосується тільки працівників, які були мобілізовані, починаючи з 24 грудня 2023 року. Працівники, які були призвані на військову службу до цієї дати, права на виплату грошової компенсації не мають
Виплата компенсації здійснюється за бажанням працівника, про яке працівник має повідомити роботодавця у письмовій заяві.
Для подання такої заяви потрібно дотримуватися встановленого законодавством строку: працівник має подати роботодавцю заяву про виплату компенсації не пізніше останнього дня місяця, у якому його було увільнено від роботи у зв’язку з призовом на військову службу.
Але роботодавцям потрібно враховувати такий нюанс: цей період не включається в відпускний стаж тільки починаючи з 19 липня 2022 року, відповідно до Закону № 2352. Якщо працівник був мобілізований до цієї дати, то цей період у стаж для надання щорічної відпустки зараховується.
Наприклад, працівник був мобілізований з 1 червня 2022 року. Період з 1 червня 2022 року до 18 липня 2022 року (включно) зараховується в стаж для щорічної основної відпустки, а період, починаючи з 19 липня 2022 року – не зараховується.
Зазвичай працівники у перший рік роботи мають право на щорічну відпустку повної тривалості тільки після шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на цьому підприємстві. А до закінчення шестимісячного терміну щорічна відпустка надається працівнику пропорційно до відпрацьованого ним часу (ч. 5, 6 ст. 10 Закону про відпустки).
Але з цього правила є винятки, і один з таких винятків стосується працівників, звільнених з військової служби.
Мова йде про відпустку, яка надається працівнику в обов’язковому порядку за наявності бажання працівника отримати таку відпустку. Тож, якщо працівник бажає, то роботодавець не має права відмовити в наданні такої відпустки. Проте зараз по суті реалізувати цю норму неможливо, оскільки не оголошено демобілізацію Указом Президента або закінчення особливого періоду.
Отже, така відпустка надається:
Для отримання додаткової відпустки працівнику треба мати відповідний статус, який підтверджується за правилами, встановленими Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII. У такого працівника має бути відповідне посвідчення, яке необхідно пред’явити роботодавцю для отримання права на додаткову відпустку.
Увільнення працівника від роботи у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи та посади оформлюється відповідним наказом на підставі ст. 119 КЗпП.
Для видання такого наказу працівник має пред’явити роботодавцю документ, який підтверджує факт призову на військову службу (повістка ТЦК або інші документи).
У табелі обліку робочого часу (типова форма П-5, затверджена наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489) відсутність працівника у зв’язку з військовою службою відображається позначкою «ІН» (цифровий код «22»).
Аналогічні роз’яснення щодо документального оформлення увільнення мобілізованого працівника надавало й Держпраці.
За мобілізованим працівником зберігається місце роботи та посада на весь період військової служби. Тож звільняти такого працівника за ініціативою роботодавця на підставі ст. 40, 41 КЗпП не можна.
Також заборонено звільнення мобілізованого працівника у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП).
Роз’яснення Держпраці з цього питання наведені у листі від 26.11.2015 № 4979/0/4.1-06/6/ДП-15. У роз’ясненні зазначено, що припинення трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП у зв'язку із закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби.
Але на практиці бувають випадки, коли мобілізований працівник хоче звільнитися за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП або за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Таке звільнення не заборонене законодавством, але ініціатива звільнення має йти від працівника (аналогічна позиція й Держпраці щодо цього питання).
Роботодавцю слід знати, що за недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених Законами України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий облік і військову службу», від 12.12.1991 № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» та від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призначається штраф у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (зараз це 32 000 грн), за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (ст. 265 КЗпП).
До юросіб і фізосіб – підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп, за таке порушення застосовується попередження.
Але є нюанс. У період дії воєнного стану у разі виконання у повному обсязі та у встановлений строк винесених приписів про усунення правопорушень, штрафи, передбачені ст. 265 КЗпП, не застосовуються (ч. 3 ст. 16 Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).
Джерело: kadroland
З повагою, адвокат Айвазян.
Дякую ! Все вчасно та доступно.
Адвокат, м. Миколаїв, 34 роки досвіду
Спілкуватися у чатіПрошу, Ліна! Був радий допомогти!