Спасии недвижимость любой ценой

Доброго ранку, Андрію.

Тобто Вам подарували квартиру, а потім Ви переоформили її на дружину? Якщо так, ось яка картина.

Якщо дружина не брала кредитів на своє ім'я, нерухомості нічого не загрожує взагалі. Адже на нерухомість не можуть накласти стягнення за борговими зобов'язаннями.

Звісно, Ваша дружина зараз може оформити дарування на тещу без будь-яких обмежень. При чому, дозволу ні у кого, у тому числі від Вас нотаріус вимагати не буде.

Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу майно, отримане в подарунок, є особистою приватною власністю.

А відтак на його відчуження згода іншого подружжя не потрібна.

У кредиторів також не треба питати згоди за винятком випадку, коли житло перебуває у заставі.

З повагою,

Андрій Брильов

Вітаю Вас, Андрію!

Добрый день,получилась такая ситуация,2 года назад на меня оформили дарственную квартиру а я на жену год назад.Я уже уехал с Украины а она будет уезжать возможно у нас не будет возможности допустим год оплатить по кредитам,есть ли возможность как-то спасти недвижимость?Может на Тёщу дарственную оформить сейчас?

У більшості випадків сама по собі наявність прострочених кредитів не означає автоматичної загрози для нерухомості. Банки або інші кредитодавці дуже рідко відразу йдуть у суд, а ще рідше доходять до виконавчої служби з реальною спробою звернути стягнення саме на житло. Найчастіше роками тягнуть час, продають борг колекторам або намагаються домовитися з боржником. Реальним ризиком може бути виконавчий напис нотаріуса, який деякі кредитори використовують як швидкий механізм звернення стягнення, але навіть із ним не все так просто - напис можна оскаржити, а сама процедура не завжди проходить у них з першого разу.

Окремо варто зазначити частину 7 статті 48 Закону України “Про виконавче провадження”, яка прямо забороняє звертати стягнення на єдине житло боржника, якщо загальна сума боргів не перевищує 20 мінімальних зарплат. У такій ситуації виконавець взагалі не має права продавати єдине житло - він спочатку повинен шукати інше майно чи кошти боржника. Це важливий захисний механізм, який у Вашому випадку суттєво зменшує ризики.

У підсумку: ризики втрати нерухомості зазвичай мінімальні, особливо якщо це єдине житло і борги не надто великі. Але якщо все ж залишається внутрішній страх або бажання перестрахуватися - оформлення дарування (наприклад, на тещу) цілком можливе і юридично робоче рішення. Просто робити це варто завчасно, допоки немає відкритого виконавчого провадження.

Крім того, якщо власником є дружина, а кредити на Ваше ім'я, ризиків взагалі ніяких, адже звернення на членів сім'ї не здійснюється.

З повагою! Щасти Вам!

Доброго дня, Андрію!

В цілому так, це надійний варіант, аби уникнути можливих наслідків при заборгованності по кредиту.

Інститут шлюбу передбачає встановлення тісного взаємозв'язку між чоловіком та дружиною. Зважаючи на це, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавчий орган влади затвердив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім'ї. Таку пропозицію Велика Палата ВС внесла у справі №638/18231/15-ц від 30 червня 2020 р.

Презумпція спільних інтересів передбачає, що вчинки будь-якого з подружжя здійснюються у спільних, а не у власних інтересах. Тлумачення ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередню участь в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником) за наявності двох умов:

• договір укладено другим з подружжя в інтересах сім'ї;
• майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тому укладаючи договір позики, чоловік або дружина повинні розуміти, що інший у шлюбі несе таку саму відповідальність перед кредитором незалежно від того, хто є позичальником. А суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Варто звернути увагу, що грошові зобов'язання діляться саме солідарно, а не навпіл. За матеріалами справи №205/5882/18, один з подружжя намагався довести саме подільність грошового зобов'язання навпіл, а також звертав увагу на те, що ні договором кредиту, ні застави не передбачена солідарна відповідальність подружжя. Однак Верховний Суд по цій справі у своїй постанові від 7 жовтня 2020 р. наголосив, що якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, цивільні права та обов'язки за цим договором виникають у обох з подружжя, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. А також нагадав, що при вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном. Отже, кредитор може вимагати повернення боргу у того з подружжя, хто навіть не надавав згоду на такий правочин. Якщо один з членів сім'ї не згоден з цією вимогою, він може її оскаржити через суд, довівши, що кошти були використані не в спільних, а в особистих інтересах позичальника.

Шляхи накладення арешту на майно боржника передбачені статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» та полягають у винесенні постанови про арешт майна (коштів) боржника або постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Оскільки сам факт винесення постанови про арешт не призводить до автоматичного обмеження права розпоряджатись таким майном, то копії постанов, якими накладено арешт, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, в день їх винесення. Також в день винесення постанови про арешт державний виконавець вносить відповідні дані до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати (з 01 січня 2025 року - 160 000 грн.), звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов’язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частинами 3 та 4 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня.

Загалом це можливо.

По-перше, договір розглядається як юридичний факт.

По-друге, договір розглядається як зобов’язальне правовідношення, яке виникає внаслідок укладення договору (хоча ще є переддоговірні та постдоговірні відносини).

По-третє, у формальному сенсі договір розглядається як документ, у якому фіксуються його умови.

По-четверте, договір як засіб правового регулювання (див: European Contract Code), в тому числі конкретизації прав та обов'язків.

Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових.

Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору.

При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження.

Причому останні є одночасно й межами саморегулювання.

Однак зверніть увагу на наступне:

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільноправовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) тощо.

Вітаю!

НЕ ЗРОЗУМІЛА ПРИРОДАВАШИХ КРЕДИТНИХ ЗАБОВЯЗАНЬ.

ЯКЩО ДАРУВАННЯ КВАРТИРИ, ЦЕ СПОСІБ УНИКНУТИ СПЛАТИ БОРГІВ, ТО ТАКИЙ ПРАВОЧИН МОЖЕ БУТИ ВИЗНАНИЙ НЕДІЙСНИМ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Згідно із ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У чч.1, 2 ст.234 ЦК передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням чч.1 та 5 ст.203 ЦК, що за правилами ст.215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц та від 9.09.2017 у справі №359/1654/15.

Велика палата ВС у постанові від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц не відступила від зазначених вище висновків ВСУ та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228 ЦК.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов’язання з повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до суперечливої поведінки й зловживання правом.

• Головна
• Публікації
• Про Раду
• Акти
• Доступ до професії
• Адвокату
• Корисні посилання
• Контакти

Юлия17.06.20211 min read

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Такий висновок зробив ВС в постанові №263/16179/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

28 квітня 2021 року м.Київ №263/16179/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є.В. (доповідач),суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОСІЯНА О.М., САКАРИ Н.Ю., ШИПОВИЧА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Особи 1 — Особи 2 на рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 16.10.2020 та постанову Донецького апеляційного суду від 5.01.2021.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2018 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 3, Особи 4, третя особа,

яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріна О.С., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.01.2015 між ним та Особою 3 було укладено договір позики, на підтвердження якого надана розписка позичальника, відповідно до якої Особа 3 взяв на себе зобов’язання повернути позивачу кошти у розмірі $30 тис. у строк та в порядку, встановленими розпискою, а в разі неповернення грошових коштів передати у власність Особи 1 квартиру за Адресою 1, яка належить йому на праві власності. Позивач вказував, що Особа 3 в добровільному порядку свої зобов’язання за договором позики не виконав. 4.07.2018 Обухівським районним судом Київської області було відкрито провадження по справі №263/16495/17 за його позовом до Особи 3 про стягнення боргу за договором позики.

8.11.2018 між Особою 3 та Особою 4 укладено договір дарування квартири за Адресою 1. Особа 1 вважав, що Особа 3, відчужуючи за безвідплатним договором належне йому на праві власності нерухоме майно своєму синові, будучи обізнаним із судовим розглядом справи за позовом про стягнення з нього заборгованості, переслідував єдину мету — ухилитися від виконання грошового зобов’язання за рахунок відчужуваного майна та зберегти його від примусової реалізації в рахунок погашення заборгованості за можливим рішенням суду про стягнення з нього боргу за договором позики. Позивач вважав, що укладений між відповідачами договір дарування не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, у зв’язку з чим є фіктивним на підставі ст.234 Цивільного кодексу.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування, укладений 8.11.2018 між Особою 3 та Особою 4, посвідчений приватним нотаріусом ММНО Ходаріною О.С. за реєстровим №555; скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену за Особу 4 держреєстрацію права власності №28823708 від 8.11.2018 на квартиру за Адресою 1, загальною площею 36,1 м2, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса ММНО Ходаріної О.С. про держреєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 8.11.2018.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого райсуду від 16.10.2020 у задоволенні позову Особи 1 до Особи 3, Особи 4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — приватний нотаріус ММНО Ходаріна О.С., про визнання договору дарування недійсним та скасування держреєстрації права власності відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Жовтневого райсуду від 26.11.2018 у вигляді арешту на квартиру за Адресою 1, яка належить громадянину Особі 4 на підставі договору дарування квартири від 8.11.2018, зареєстрованого у реєстрі за №555.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір дарування вчинений відповідачами з порушенням норм чинного законодавства та що при його укладенні сторонами не дотримано вимог, установлених стст.203, 215, 234 ЦК. Суд першої інстанції виходив з того, що укладення сторонами оспорюваного правочину передувало судовому розгляду справи про стягнення з Особи 3 боргу за договором позики, а відомостей щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу під час розгляду цивільної справи позивачем надано не було. Крім того, районний суд зазначив, що на час укладення договору дарування подароване майно під арештом не знаходилося, жодних обтяжень щодо нього не існувало, а наявність лише грошового зобов’язання Особи 3 перед Особою 1 не є безумовною підставою для обмеження розпорядження Особи 3 належним йому нерухомим майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою ДАС від 5.01.2021 апеляційну скаргу представника Особи 1 — Особи 2 — залишено без задоволення. Рішення Жовтневого райсуду від 16.10.2020 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент укладення спірного договору дарування було відсутнє рішення суду про стягнення з Особи 3 коштів. Суд апеляційної інстанції зазначив, що надані позивачем докази не підтверджують вчинення фіктивного правочину сторонами та наявність умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, оскільки реєстрація права власності на квартиру за Особою 4 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник Особи 1 — Особа 2 просить скасувати рішення Жовтневого райсуду від 16.10.2020 та постанову ДАС від 5.01.2021 і ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС від 27.12.2018 у справі №589/3937/17, від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 21.12.2020 у справі №638/18851/16 та ін. (п.1 ч.2 ст.389 Цивільного процесуального кодексу), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (п.4 ч.2 ст.389 ЦПК).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що відчуження майна здійснено відповідачем після пред’явлення до нього позову про стягнення боргу за договором позики, до ухвалення рішення про стягнення боргу, при цьому строк виконання його зобов’язань за договором позики з повернення одержаних у борг коштів є таким, що настав. Заявник наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази про добровільне виконання відповідачем рішення Обухівського райсуду від 23.09.2019 у справі №263/16495/17.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник Особи 3 — Особа 5 просить залишити касаційну скаргу представника Особи 1 — Особи 2 — без задоволення, а оскаржені судові рішення — без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Посилається на те, що підстави для визнання договору, на підставі якого фактично передано у власність майно, відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16.01.2015 між Особою 1 та Особою 3 укладено договір позики, на підтвердження укладення якого Особі 3 надана розписка, відповідно до якої Особа 3 взяв на себе зобов’язання повернути Особі 1 кошти у сумі $3000 у строк до 1.05.2015 та в порядку, встановленому розпискою, а в разі неповернення грошових коштів — передати у власність Особи 1 квартиру за Адресою 1, яка належить йому на праві приватної власності.

8.11.2018 між Особою 3 як дарувальником, від імені якого на підставі довіреності діяла Особа 6, та Особа 4, як обдаровуваним, від імені якого на підставі довіреності діяла Особа 7, було укладено договір дарування квартири за Адресою 1. Відповідно до п.1 вказаного договору дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваного належну йому на праві приватної власності квартиру.

Відповідно до п.6 указаного договору сторони домовилися, що під прийняттям дарунка слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувальника документів, які посвідчують право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, свідчить про те, що передача речі відбулася.

У п.9 вказаного договору зазначено, що дарувальник гарантує, що на момент укладення цього договору зазначена квартира не продана, не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не продана в іпотеку, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами (по договору найму (оренди) чи шлюбному контракту), як юридична адреса вона не використовується, заборгованості по податкам чи іншим платежам, які б стосувалися відчужуваної квартири, немає, сервітути відсутні. Треті особи як у межах так і за межами України не мають прав на цю квартиру.

Відповідно до витягу з держреєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, держреєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 08.11.2018 за Особою 4 було зареєстровано право власності на нерухоме майно — однокімнатну квартиру, загальною площею 36,1 м2, житловою площею 18,3 м2, яка знаходиться у будинку за Адресою 2.

Рішенням Обухівського райсуду від 23.09.2019 у справі №263/16495/17 з Особи 3 на користь Особи 1 було стягнуто заборгованість за договором позики від 16.01.2015 у розмірі 948850 грн., 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання у розмірі 73698,34 грн., а всього 1022548,34 грн. <>.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Згідно із ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У чч.1, 2 ст.234 ЦК передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням чч.1 та 5 ст.203 ЦК, що за правилами ст.215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц та від 9.09.2017 у справі №359/1654/15.

Велика палата ВС у постанові від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц не відступила від зазначених вище висновків ВСУ та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228 ЦК.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов’язання з повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до суперечливої поведінки й зловживання правом.

Добросовісність (п.6 ст.3 ЦК) — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК), заборони суперечливої поведінки та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК).

Доброго ранку, Андрію!

На кого оформлений кредит?

Якщо лише на Вас, то квартирі дружини нічого не загрожує, адже вона відноситься до її особистого майна. Крім того, дружина звільняється від відповідальності за борги, якщо:

• Кредит укладений без її відома, а витрати не мають відношення до спільних потреб сім’ї.
• Кредитні кошти використані на Ваші особисті цілі, що не приносять доходу та інших переваг для сім’ї.

У таких ситуаціях важливо довести факт відсутності вигоди для сім’ї або спільного використання коштів.

Якщо кредит брала і дружина, то краще подарувати нерухомість тещі, але це потрібно робити до звернення кредитора до суду.

Чинне законодавство не передбачає можливості повного уникнення відповідальності за кредитними зобов’язаннями. Однак, є кілька варіантів, як можна мінімізувати ризики та вирішити проблему із заборгованістю:

1. Переконайтесь, що кредитор має ліцензію Національного банку України (НБУ). Якщо кредит надавався нелегальною компанією, можна оскаржити договір. Перевірте договір на предмет прихованих відсотків і комісій. Якщо умови порушують законодавство (наприклад, якщо відсоткова ставка перевищує граничні норми), можна вимагати перегляду боргу або звернутися до суду.

2. Якщо кредитний договір містить порушення Закону України «Про споживче кредитування» або правил Цивільного кодексу України, його можна визнати недійсним у судовому порядку.

3. Можна звернутися до кредитора з проханням реструктуризації або рефінансування боргу, наприклад, можна просити про зменшення щомісячних платежів, продовження строку кредиту або списання штрафів.

4. Можна ініціювати процедуру банкрутства фізичної особи. Це дозволяє списати борги, але є певні обмеження (наприклад, потрібно переоформити майно завчасно). https://legalaid.wiki/index.php/%D0%9F%D1%80%D0%BE...

5. Якщо кредитна компанія чи колектори порушують закон (погрози, тиск, незаконне поширення інформації), можна подати скаргу до НБУ та правоохоронних органів.

6. Якщо з моменту останнього платежу минуло більше 3 років, а кредитор не подавав у суд, можна заявити про закінчення строку позовної давності в суді.

Повне ухилення від виплати боргу без правових наслідків можливе лише у випадку визнання кредиту незаконним або за рішенням суду. Якщо ж просто не платити, кредитор може звернутися до суду.

Якщо МФО виграє суд, але Ви обровільно не сплатите кредит, то буде відкрите виконавче провадження. Далі можливі такі варіанти:

1. Накладення арешту на всі рахунки в Україні. Проте можна буде користуватись одним рахунком в межах 16 тис. грн. в місяць.
2. Накладення арешту на все Ваше майно в Україні (рухоме та нерухоме)
3. Проблеми з реєстрацією нового майна в Україні (нерухомості, авто тощо).
4. Примусове стягнення боргу з будь-яких офіційних надходжень (наприклад, зарплата).
5. Нарахування додаткових витрат за виконавче провадження, штрафи, інфляційні нарахування.

Сам факт несплати кредиту – це лише цивільно-правове зобов’язання, яке вирішується в рамках виконавчого провадження, а не кримінального переслідування.

З повагою, юрист Дерій В.О!

Бажаю Вам успіху!

Андрію, але банк ще буде зобов'язаний у суді доказати недійсність угоди дарування, а це доволі складно буде зробити.

Адже зараз квартиру ніяким чином не обтяжено заставою, арештом. Відтак законодавство не містить ніяких прямих заборон на відчуження нерухомості.

До того ж стосовно Вас з дружиною не відкрито виконавчих проваджень і Ви не знаходитись у реєстрі боржників.

З повагою,

Андрій Брильов

Андрію, і ось що спало ще на думку.

Припустимо, на поточний момент Ви з дружиною справно сплачуєте за кредитами. Тому рік тому угода не викликала жодних сумнівів у банку. І якщо зараз буде оформлено дарування, а боргу ще не буде, то це збереже Вашу квартиру. До того ж, наявність умислу з Вашого боку треба буде довести, а це важко.

Адже угоду з більшою верогідністю можна визнати недійсною якщо ії уклав той, хто вже маж борг на момент підписання бумаг. Але ми живемо в неспокійний час і змінитися може будь-що, що унеможливіть вносити платежі банку (тяжка хвороба, втрата заробітку, тощою). І що ж виходить, будуть ставити під сумнів минулі угоди усіх боржників перед банками. А це вже в межах правового поля.

З повагою,

Андрій Брильов

ЯКІ БУДУТЬ ДІЇ БАНКА У ВАШОМУ ВИПАДКУ ТЯЖКО СПРОГНОЗУВАТИ - АЛЕ НЕ ВИКЛЮЧЕНОЮ, ЩО БАНК БУДЕ ОСКАРЖУВАТИ ДОГОВІР ДАРУВАННЯ.

ОЗНАЙОМТИСЯ:

https://protocol.ua/ua/doktrina_fraudatornosti_yak...

Хорошо,если не плачу я а она платит квартиру заберут ?

Вітаю ще раз Андрію

Ось Вам про всяк випадок така довідкова інформація. Сьогодні законодавство дозволяє забирати у людини за борги єдине житло.

Але при цьому є важлива умова - сума боргу повинна перевищувати 20 мінімальних зарплат. Станом на 2025 рік це 160 000 гривень. А у 2026 році буде ще більше, оскільки мінімалка зросте.

Отже, якщо не доводити непогашені зобов'язання перед банком до гранічного порогу, житло (якщо воно єдине) можна зберегти.

З повагою,

Андрій Брильов