Требование силовых структур о неразглашении их запросов о доступе или предоставлении информации

Доброго дня, Олексію!

Конституція України гарантує непорушність прав і свобод людини та невтручання в її особисте й сімейне життя. В одному з міжнародних правових актів, а саме Конвенції Ради Європи «Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних» № 108, ідеться про забезпечення кожній особі дотримання її прав та основоположних свобод, зокрема й права на недоторканність приватного життя, у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, що її стосуються ( https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_326#Text).

Всі інституції держави зобов’язані дотримуватись норм, які убезпечують автономність приватної сфери особи. Закон України «Про захист персональних даних» регулює правові відносини, пов’язані із захистом та обробкою персональних даних, а також спрямовується на захист основоположних прав і свобод людини й громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних. У ньому передбачено передачу таких даних третім особам, зокрема правоохоронним органам за запитами під час виконання завдань оперативнорозшукової чи контррозвідувальної діяльності та боротьби з тероризмом ( https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17#Text).

Суб’єктами правовідносин щодо повідомлення про дії з персональними даними, згідно із Законом України «Про захист персональних даних», є суб’єкт персональних даних, володілець персональних даних і третя особа. У ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист персональних даних» зазначено, що про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом 10 робочих днів повідомляє суб’єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом.

У Конвенції Ради Європи «Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних» № 108 суб’єктами правовідносин щодо персональних даних є суб’єкт даних (конкретно визначена особа або особа, яка може бути конкретно визначеною) та контролер файлу (фізична чи юридична особа, державний орган, установа або будь-який інший орган, що уповноважений відповідно до законодавства вирішувати, яким має бути призначення файлу даних для автоматизованої обробки, які категорії персональних даних повинні зберігатись та які операції повинні здійснюватись із ними).

Директива Європейського Парламенту і Ради Європи «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» № 95/46 визначає таких суб’єктів правовідносин ( https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_242#Text):

– суб’єкта даних як встановлену фізичну особу або фізичну особу, яку можна встановити; особою, яку можна встановити, є така, яка може бути встановленою прямо чи непрямо, зокрема й за допомогою ідентифікаційного коду або одного чи більше факторів, притаманних фізичним, фізіологічним, розумовим, економічним, культурним чи соціальним аспектам її особистості;

– контролера як фізичну або юридичну особу, державний орган, агентство чи будьякий інший орган, що окремо або разом з іншими визначає цілі й засоби обробки персональних даних; якщо цілі та засоби обробки визначаються законодавчими чи нормативними положеннями держави або Співтовариства, контролер чи особливі критерії його призначення можуть визначатись правом держави чи Співтовариства;

– третю сторону як будь-яку фізичну або юридичну особу, державний орган, агентство чи будь-який інший орган, інший, ніж суб’єкт даних, контролер, оператор обробки даних та особи, які, будучи безпосередньо підпорядкованими контролеру чи оператору обробки даних, уповноважені обробляти дані;

– одержувача як фізичну чи юридичну особу, державний орган, агентство або будьякий інший орган, якому надаються дані, незалежно від того, третя особа це чи ні; однак органи, які можуть отримувати дані в межах окремого запиту, не розглядаються як одержувачі.

У Законі України «Про захист персональних даних» суб’єктом персональних даних визначено фізичну особу, персональні дані якої обробляються; володільцем персональних даних визначено фізичну або юридичну особу, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних і процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом; третьою особою – будь-яку особу, за винятком суб’єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.

У Роз’ясненні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Типового порядку обробки персональних даних ідеться, що згода суб’єкта персональних даних є добровільним волевиявленням фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловленим у письмовій чи електронній формі. Інформованою згодою вважається добровільне, компетентне прийняття особою рішення про обробку її персональних даних, що ґрунтується на отриманні нею повної, об’єктивної й усебічної інформації щодо майбутньої обробки персональних даних (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001715-14#Te...)..

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про Службу безпеки України» вона взаємодіє з державними органами, підприємствами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-12#Text).

Серед прав, делегованих законом Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов’язків, є такі, що пов’язані з вимогою отримання інформації про особу, а саме:

– отримувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об’єднань дані й відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України;

– отримувати в установленому законом порядку на письмову вимогу керівника органу чи оперативного підрозділу Служби безпеки України від органів доходів і зборів, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форми власності) інформацію й документи про операції, стан рахунків і рух коштів на них за конкретний проміжок часу (з розшифруванням сум, дати призначення й контрагента платежу), вклади, внутрішньо– й зовнішньоекономічні угоди, а також завірені копії документів, на підставі яких було відкрито рахунок конкретної юридичної чи фізичної особи. Отримання від банків відомостей, які містять банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Документи й інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо – не пізніше 10 діб;

– отримувати в установленому законодавством порядку за письмовими запитами керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки України інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Національним банком України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування України.

Отримання інформації про особу з різних джерел передбачає ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у якій містяться такі права підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2135-12#Text):

– ознайомлюватись із документами й даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх за рахунок коштів, що виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виготовляти копії з таких документів, на вимогу керівників підприємств, установ та організацій – винятково на території таких підприємств, установ та організацій, а з дозволу слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, – витребовувати документи й дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці чи вчиненні злочину, джерело й розміри їх доходів, із залишенням копій таких документів та опису вилучених документів особам, у яких вони витребувані, і забезпеченням їх збереження й повернення в установленому порядку;

– здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями ст. ст. 260, 263-265 Кримінального процесуального кодексу України;

– накладати арешт на кореспонденцію, здійснювати її огляд та виїмку згідно з положеннями ст. ст. 261, 262 Кримінального процесуального кодексу України;

– створювати й застосовувати автоматизовані інформаційні системи;

– звертатись у межах своїх повноважень із запитами до правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій відповідно до законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів і правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна.

Норми Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» також стосуються циркуляції персональних даних осіб під час здійснення контррозвідувальної діяльності уповноваженими органами, що полягає в таких діях (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/374-15#Text):

1) виявленні, фіксуванні й документуванні гласно та негласно розвідувальних, терористичних та інші посягань на державну безпеку України, веденні їх оперативного обліку, здійсненні візуального спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно– й відеозйомки, оптичних і радіоприладів, інших технічних засобів;

2) витребовуванні, збиранні та вивченні за наявності визначених законом підстав документів і відомостей, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, джерела й розміри їхніх доходів для попередження та припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань на державну безпеку України;

3) здійсненні винятково з метою попередження, своєчасного виявлення й припинення розвідувальних, терористичних та інших посягань на державну безпеку України, отримання інформації в інтересах контррозвідки на підставі відповідної контррозвідувальної справи заходів, визначених ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

4) винятково для припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань на державну безпеку України, а також під час переслідування осіб, підозрюваних у проведенні такої діяльності, у будьякий час безперешкодному вході та перебуванні на території й у приміщеннях органів державної влади та їх структурних підрозділів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а на території військових об’єктів, що охороняються, – у встановленому порядку;

5) перебуванні в порядку, погодженому з керівниками органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, для вжиття контррозвідувальних заходів у межах прикордонної смуги, контрольованого прикордонного району, у пунктах пропуску через державний кордон і територіальному морі України.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» винятково з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює чи належним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту, витребовувати й отримувати від нього матеріали та їх копії. У разі відсутності суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має такі права (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18#Text):

а) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватись і безоплатно отримувати копії документів та матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України й фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що знаходяться в цих суб’єктів, у порядку, визначеному законом;

б) отримувати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України й фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування усні та письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе винятково за їх згодою.

Стаття 25 Закону України «Про прокуратуру» регламентує нагляд за дотриманням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, та передбачає, що письмові вказівки прокурора органам, які провадять зазначену діяльність, надані в межах повноважень, є обов’язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про прокуратуру» в порядку нагляду за дотриманням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, прокурор має такі права:

1) опитувати осіб, які перебувають у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установах, у яких засуджені відбувають покарання, установах, у яких перебувають особи, щодо яких застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру, та будь-яких інших місцях, до яких доставлено осіб із метою складення протоколу про адміністративне правопорушення або в яких особи примусово тримаються згідно із судовим рішенням чи рішенням адміністративного органу;

2) знайомитись із матеріалами, отримувати їх копії;

3) знайомитись із матеріалами виконавчого провадження щодо виконання судових рішень у кримінальних справах, робити з них виписки, знімати копії.

Закон України «Про Національну поліцію в ст. 25 передбачає перелік повноважень поліції щодо персональних даних, а саме (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19):

– формування баз (банків) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України;

– користування базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України та інших органів державної влади;

– здійснення інформаційно-пошукової й інформаційно-аналітичної роботи;

– здійснення інформаційної взаємодії з іншими органами державної влади України, органами правопорядку іноземних держав та міжнародними організаціями.

Законом України «Про Національну поліцію» також передбачено використання поліцією інформаційних ресурсів. Зокрема, поліція має безпосередній оперативний доступ до інформації та інформаційних ресурсів інших органів державної влади. Інформація про доступ до бази (банку) даних має фіксуватись і зберігатись в автоматизованій системі обробки даних разом з інформацією про поліцейського, який отримав доступ, та про обсяг даних, доступ до яких було отримано. Кожна дія поліцейського щодо отримання інформації з інформаційних ресурсів фіксується в спеціальному електронному архіві, а саме: прізвище, ім’я, по батькові та номер спеціального жетона поліцейського, вид отриманої інформації та інші дані, необхідні для ідентифікації поліцейського, який отримував інформацію з реєстрів.

Таким чином, підстав для отримання інформації про особу шляхом її передання від володільця, розпорядника третій особі чимало. Згідно із законодавством володілець і розпорядник персональних даних не повідомляє суб’єкта персональних даних про передачу таких даних за запитами під час виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності та боротьби з тероризмом. Однак, суб’єкт персональних даних також має право моніторингу дій щодо своїх даних, зокрема, право отримувати інформацію від володільця чи розпорядника персональних даних про умови надання доступу до таких даних та інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані. Це право суб’єкт персональних даних може використати як запобіжник у процесі реалізації права на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами, зазначеними в ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266/94-%D0%B2%...).

Могут ли вообще силовые структуры требовать доступ к персональным данным у сотрудника компании, которая не является владельцем этих данных, но имеет к ним доступ как распорядитель. - так, у передбачених законодавством випадках.

Додатково повідомляю, що доступ правоохоронних органів до персональних даних також можливий за ухвалою слідчого судді у рамках відкритого кримінальньго провадження.

Тимчасовий доступ до речей і документів є одним їз заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 131 Кримінального процесуального кодексу України, - надалі КПК України).

Тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку) (ч. 1 ст. 159 КПК України).

Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв'язку, без їх вилучення (абз. 2 ч. 1 ст. 159 КПК України).

Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду (ч. 2 ст. 159 КПК України).

Згідно ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні (ч. 4 ст. 132 КПК України).Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК України).

Речами і документами, до яких заборонено доступ, є (ст. 161 КПК України):

1) листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв'язку з наданням правової допомоги;

2) об'єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією.

До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать (ст. 162 КПК України):

1) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

2) відомості, які можуть становити лікарську таємницю;

3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;

4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю;

5) відомості, які можуть становити банківську таємницю;

6) особисте листування особи та інші записи особистого характеру;

7) інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;

8) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;

9) державна таємниця;

10) таємниця фінансового моніторингу.

Згідно ч. 1 ст. 160 КПК України сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком зазначених у статті 161 КПК України. Слідчий має право звернутися із зазначеним клопотанням за погодженням з прокурором.

До клопотання слідчого, дізнавача, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання (ч. 6 ст. 132 КПК України).

Після отримання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, за винятком випадку, якщо сторона кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться (ч.ч. 1-2 ст. 163 КПК України).

У повістці про судовий виклик, що слідчий суддя, суд надсилає особі, у володінні якої знаходяться речі і документи, зазначається про обов'язок збереження речей і документів у тому вигляді, який вони мають на момент отримання судового виклику (ч. 3 ст. 163 КПК України).

Слідчий суддя, суд розглядає клопотання за участю сторони кримінального провадження, яка подала клопотання, та особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 163 КПК України. Неприбуття за судовим викликом особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, без поважних причин або неповідомлення нею про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду клопотання (ч. 4 ст. 163 КПК України).

Слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи (ч. 5 ст. 163 КПК України):1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи;

2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв'язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні;

3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.Слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною 5 ст. 163 КПК України, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів (ч. 6 ст. 163 КПК України).

Доступ особи до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, здійснюється в порядку, визначеному законом. Доступ до речей і документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, не може надаватися особі, що не має до неї допуску відповідно до вимог закону (абз. 2 ч. 6 ст. 163 КПК України).

Слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів (ч. 7 ст. 163 КПК України).В судовому провадженні, під час розгляду клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів, суд, також враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування. Якщо судом під час судового провадження прийнято рішення про надання доступу до речей і документів, суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для здійснення такого заходу забезпечення кримінального провадження та ознайомлення учасників судового провадження з його результатами. Особа, яка під час судового провадження отримала речі і документи внаслідок здійснення тимчасового доступу до них, зобов'язана надати до них доступ у порядку, передбаченому статтею 290 КПК України (ч. 2 ст. 333 КПК України).

В ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів має бути зазначено (ч. 1 ст. 164 КПК України):

1) прізвище, ім'я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів;

2) дата постановлення ухвали;

3) положення закону, на підставі якого постановлено ухвалу;

4) прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів;

5) назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ;

6) розпорядження надати (забезпечити) тимчасовий доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі та надати їй можливість вилучити зазначені речі і оригінали або копії документів, якщо відповідне рішення було прийнято слідчим суддею, судом;

7) строк дії ухвали, який не може перевищувати двох місяців з дня постановлення ухвали, за виключенням ухвал, постановлених на виконання вимог ч. 2 ст. 562 КПК України;

8) положення закону, які передбачають наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду.

Особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов'язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 165 КПК України).

Зазначена в ухвалі слідчого судді, суду особа зобов'язана пред'явити особі, яка зазначена в ухвалі як володілець речей і документів, оригінал ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію (ч. 2 ст. 165 КПК України).

Особа, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і оригіналів або копій документів, зобов'язана залишити володільцю речей і оригіналів або копій документів опис речей і оригіналів або копій документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді, суду (ч. 3 ст. 165 КПК України).

На вимогу володільця особою, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має бути залишено копію вилучених оригіналів документів. Копії документів, які вилучаються або оригінали яких вилучаються, виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів володільця (за його згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів особи, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів (ч. 4 ст. 165 КПК України).

У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку згідно з положеннями цього Кодексу з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів (ч. 1 ст. 166 КПК України).

У разі якщо дозвіл на проведення обшуку надано за клопотанням сторони захисту, слідчий суддя, суд доручає забезпечення його проведення слідчому, прокурору або органу Національної поліції за місцем проведення цих дій. Проведення обшуку здійснюється за участю особи, за клопотанням якої надано дозвіл на його проведення, згідно з положеннями цього Кодексу (ч. 2 ст. 166 КПК України).

Всього доброго!

Успіхів Вам!

Здравствуйте, Алексей!

"В каких случая силовые структуры (полиция, прокуратура, СБУ и пр.) могут обязать сотрудника компании не разглашать факт их запроса персональных данных третьих лиц этим лицам и как оспорить такое требование?"

- Такой запрос с требованием является незаконным.

Только в рамках уголовного производства, с получением расписки (подписки) о неразглашении данных досудебного расследования.

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88):

Кримінальний процесуальний к... | від 13.04.2012 № 4651-VI (rada.gov.ua)

"Стаття 222. Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування

1. Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

2. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв’язку з участю в ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом".

Досудебное расследование начинается только, после внесения ведомостей в ЕРДР и открытии уголовного производства.

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88):

Кримінальний процесуальний к... | від 13.04.2012 № 4651-VI (rada.gov.ua)

"Стаття 214. Початок досудового розслідування

...2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. ...".

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131):

Кримінальний кодекс України | від 05.04.2001 № 2341-III (rada.gov.ua)

"Стаття 387. Розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування

1. Розголошення без письмового дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила оперативно-розшукову діяльність, даних оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене суддею, прокурором, слідчим, дізнавачем, працівником оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередню участь в оперативно-розшуковій діяльності, досудовому розслідуванні -

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дія, передбачена частиною другою цієї статті, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, -

карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

" Могут ли вообще силовые структуры требовать доступ к персональным данным у сотрудника компании, которая не является владельцем этих данных, но имеет к ним доступ как распорядитель"?

- Только в рамках уголовного дела, при наличии оснований и именно на основании решения суда - определения следственного судьи.

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88):

Кримінальний процесуальний к... | від 13.04.2012 № 4651-VI (rada.gov.ua)

"Стаття 131. Види заходів забезпечення кримінального провадження

1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. 2. Заходами забезпечення кримінального провадження є:...5) тимчасовий доступ до речей і документів;...".

"Стаття 159. Загальні положення тимчасового доступу до речей і документів

1. Тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв’язку, без їх вилучення.

2. Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду".

"Стаття 162. Речі і документи, які містять охоронювану законом таємницю

1. До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать:

1) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

2) відомості, які можуть становити лікарську таємницю;

3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;

4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю;

5) відомості, які можуть становити банківську таємницю;

6) особисте листування особи та інші записи особистого характеру;

7) інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;

8) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;

9) державна таємниця;

10) таємниця фінансового моніторингу;

11) відомості, що становлять професійну таємницю відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

"Стаття 163. Розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів

1. Після отримання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, за винятком випадку, встановленого частиною другою цієї статті.

2. Якщо сторона кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться.

3. У повістці про судовий виклик, що слідчий суддя, суд надсилає особі, у володінні якої знаходяться речі і документи, зазначається про обов’язок збереження речей і документів у тому вигляді, який вони мають на момент отримання судового виклику.

4. Слідчий суддя, суд розглядає клопотання за участю сторони кримінального провадження, яка подала клопотання, та особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Неприбуття за судовим викликом особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, без поважних причин або неповідомлення нею про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду клопотання.

5. Слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи:

1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи;

2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв’язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні;

3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.

6. Слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п’ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Доступ особи до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, здійснюється в порядку, визначеному законом. Доступ до речей і документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, не може надаватися особі, що не має до неї допуску відповідно до вимог закону.

7. Слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів".

"Стаття 165. Виконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів

1. Особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов’язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду.

2. Зазначена в ухвалі слідчого судді, суду особа зобов’язана пред’явити особі, яка зазначена в ухвалі як володілець речей і документів, оригінал ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію.

3. Особа, яка пред’являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і оригіналів або копій документів, зобов’язана залишити володільцю речей і оригіналів або копій документів опис речей і оригіналів або копій документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді, суду.

4. На вимогу володільця особою, яка пред’являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має бути залишено копію вилучених оригіналів документів. Копії документів, які вилучаються або оригінали яких вилучаються, виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів володільця (за його згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів особи, яка пред’являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів".

При наличии вопросов, "Звертайтеся".

Всего доброго, удачи Вам!

Доброго дня!

По Вашому питанню повідомляю наступне:

вільно поширюватись може та інформація про фізичну, юридичну особу, яка є відкритою відповідно до законодавства. Це також стосується інформації, яка раніше була правомірно оприлюднена розпорядником (частина третя статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації»).

Також поширюватись може конфіденційна інформація про особу, її персональні дані, якщо ця особа надала свою згоду на поширення або самостійно поширила її серед необмеженого кола осіб, наприклад, розповіла про певні факти свого життя в прямому ефірі телеканалу, опублікувала її у соціальних мережах без обмеження режиму доступу

В деяких випадках така інформація може поширюватись без згоди особи. Відповідно до частини другої статті 14 Закону «Про захист персональних даних» поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До таких законів ми можемо віднести, наприклад, податкове чи кримінально-процесуальне законодавство, що надають право відповідним органам отримувати обмежену у доступі інформацію для виконання своїх функцій.

Одним із законів, що дозволяє поширювати такі дані є Закон «Про доступ до публічної інформації». У ньому закріплено загальну конструкцію, що регулює поширення обмеженої у доступі інформації – трискладовий тест (частина друга статті 6 цього Закону).

Трискладовий тест зобов’язує розпорядників інформації, розглядаючи запит на публічну інформацію або вирішуючи чи оприлюднювати інформацію на сайті, з’ясовувати:

• чи обмежується доступ до інформації на підставі закону в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя?

У випадку із конфіденційною інформацією таким інтересом скоріш за все буде захист репутації або прав інших людей, або запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно. Доступ до такої інформації може бути обмежено Законом «Про захист персональних даних» або іншими законами.

Розпорядник повинен з’ясувати чи настануть для особи, якої стосується конфіденційна інформація, негативні наслідки через поширення цієї інформації. Якщо поширення інформації не матиме значний негативний вплив, то інформація може поширюватись. Якщо розголошення завдасть істотної шкоди, то розпорядник повинен перейти до наступного питання, а саме:

Іншими словами, розпорядник інформації повинен у конкретній ситуації оцінити, збалансувати та вирішити, який інтерес має більший пріоритет. Якщо переважає інтерес суспільства – надати інформацію, а якщо інтерес захисту приватності – відмовити. При цьому, розпорядник зобов’язаний врахувати вимоги частини сьомої статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації», а саме: надати сам запитуваний документ (якщо запитувач просив надати документ), вилучивши з нього ці конфіденційні відомості.

На відміну від інших видів обмеженої у доступі інформації, розпорядники конфіденційної інформації за відсутності згоди суб’єкта персональних даних можуть поширити таку інформацію лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

КОНФІДЕНЦІЙНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ОСОБУ, В ТОМУ ЧИСЛІ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ, МОЖУТЬ ПОШИРЮВАТИСЬ РОЗПОРЯДНИКОМ ЗА ЗГОДИ ЦІЄЇ ОСОБИ АБО БЕЗ ТАКОЇ ЗГОДИ НА ПІДСТАВІ ЗАКОНУ

ЗАКОН «ПРО ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ» ДОЗВОЛЯЄ ПОШИРЮВАТИ ТАКУ ІНФОРМАЦІЮ, ЯКЩО СУСПІЛЬНИЙ ІНТЕРЕС В ЇЇ ОТРИМАННІ (ЩО ПОЛЯГАЄ В ІНТЕРЕСАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ, ЕКОНОМІЧНОГО ДОБРОБУТУ ТА ПРАВ ЛЮДИНИ) ПЕРЕВАЖАЄ ШКОДУ, ЯКА МОЖЕ БУТИ ЗАВДАНА РОЗГОЛОШЕННЯМ ІНФОРМАЦІЇ.

З першого погляду, одразу два закони регулюють відносини щодо надання конфіденційної інформації про фізичну особу, що знаходиться у володінні розпорядників інформації. І ці закони мають різні вимоги щодо оформлення запитів на інформацію. Відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації» запитувач має право отримати інформацію незалежно від того, стосується вона його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Йому достатньо вказати у запиті своє ім’я, контактні дані, опис запитуваної інформації (підпис і дату, якщо запит письмовий). В той же час Закон «Про захист персональних даних», зобов’язує запитувача не тільки ідентифікувати себе (зазначати паспортні дані, місце проживання тощо), а й вказувати мету і підстави отримання інформації.

Оскільки недотримання вимог оформлення запиту має наслідком відмову у наданні запитуваної інформації, важливо все таки з’ясувати, яким законом має керуватись розпорядник при розгляді запиту. У пункті 1 статті 16 Закону «Про захист персональних даних» міститься відсилкова норма: «…Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які знаходяться у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації». Також, у частині четвертій статті 13 Закону «Про доступ до публічної інформації» зазначено, що «усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом».

Із зазначеного вище випливає, що керуватись слід саме Законом «Про доступ до публічної інформації». Тому, вирішальним є те, до кого звернувся запитувач: до розпорядника інформації, визначеного у статті 13 Закону «Про доступ до публічної інформації» – цей Закон, якщо до іншого володільця персональних даних, визначеного у статті 2 Закону «Про захист персональних даних»

Те, що конфіденційна інформація буде надаватись відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації», зовсім не означає, що вона може легко на розсуд службовця, який розглядає запит, поширюватись серед необмеженого кола осіб. Трискладовий тест зобов’язує якомога повніше оцінювати обставини справи. І тільки дуже вагомі аргументи на користь суспільного інтересу (який полягає лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини) можуть схилити терези на користь розголошення інформації. Тим більше, якщо це стосується чутливої інформації.

Без такого балансу, ми автоматично закриваємо усі персональні дані, що не відповідає практиці Європейського суду з прав людини. У цьому і специфіка, і родзинка, і звичайно ж складність застосування цих двох законів: ні право на інформацію, ні право на приватність не мають пріоритету один над одним. Тільки у конкретній ситуації з врахуванням конкретних обставин ми можемо сказати, яке з цих прав переважає.

У Вашій ситуації інформація про компанію , особу чи інше може бути розголошена , якщо вона становить інтерес для кримінального провадження за попереднього погодження з прокуратурою , або така інформація може буди отримана за ухвалою суду, а особа котра вимагає надати інформацію повинна надати вам копію документа на основі якого вона має право отримати цю інформацію(санкція прокурора або ухвала суду) без вказаних документів не має підстав для надання персональних даних про особу чи організацію в порядку ст.214 КПК України.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня!

Дійсно, така вимога у більшості випадках є незаконною, однак правоохоронні органи користуються моментом залякування.

Виходячи зі змісту статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає порядок представництва інтересів держави в суді, прокурор має право отримувати відповідну інформацію, матеріали та їх копії виключно при наявності умов та підстав, визначених абзацом 1 частини 3, абзацом 4 частини 4 зазначеної вище статті Закону України «Про прокуратуру», зокрема з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Представництво держави в суді відбувається в рамках певного провадження, про що Ви не зазначили, або можливо його взагалі немає.

У всіх інших випадках прокуратура має право на отримання інформації у рамках кримінального провадження!

Добрый день!

Чаще всего правоохранители просят предоставить информацию о лице, ссылаясь на ст. 93 Уголовно-процессуального кодекса Украины. Эта статья дает право следователю или прокурору требовать информацию в рамках расследования уголовного производства. Однако ни в одном нормативно-правовом акте не предусмотрена ответственность за не предоставление информации на запрос следователя.

Государственные органы и их должностные лица обязаны действовать лишь на основании и в рамках закона (ст.19 Конституции Украины), то есть в пределах конкретных норм права. Основанием для направления запроса об истребовании документов является расследование следователем уголовного производства. Порядок расследования уголовного производства, согласно ст.1 УПК Украины, определяется только уголовно-процессуальным законодательством. Таким образом, для совершения каких-либо действий (в том числе истребования документов), следователь должен руководствоваться конкретной нормой УПК. Ссылаясь на ст. 93 УПК Украины, как законное основание для сбора доказательств, следствие несколько лукавит, поскольку данная статья закрепляет лишь общие направления.

Есть еще один нюанс, которым пренебрегают правоохранители. Персональные данные физического лица относят к тайне, которую должны охранять закон и, собственно, правоохранители. Поэтому доступ к такой информации предусматривает специальную процедуру. Следователь может получить доступ к персональным данным лица только если докажет в суде, что эта информация имеет исключительное доказательное значение в уголовном производстве. Только после получения определения следственного судьи о временном доступе к вещам и документам правоохранители могут требовать предоставить персональную информацию.

Конкретный порядок получения документов у лица, в том числе у предприятия, оформлен в главе 15 УПК «Временный доступ к вещам и документам». Временный доступ заключается в предоставлении следствию документов и вещей лицом, во владении которого они находятся, с целью ознакомления и возможности сделать копии. При этом ст. 159 УПК установлено, что такой временный доступ возможен исключительно на основании определения следственного судьи.

Таким образом, компания обязана предоставить документы сотрудникам правоохранительных органов только в случае предоставления определения суда, в котором должен быть указан четкий перечень документов, необходимых следствию для расследования уголовного правонарушения. И это абсолютно логично, так как оценку необходимости получения документов или вещей для расследования уголовного дела должен дать суд, исходя из предоставленных следствием доводов и материалов.

Предоставлять или не предоставлять документы следствию в такой ситуации (по ст.93 КПК), стоит решать исключительно по собственному усмотрению, поскольку Уголовно-процессуальным Кодексом предусмотрен абсолютно другой порядок сбора доказательств, необходимых для расследования уголовного правонарушения.

Часто отказаться от предоставления информации можно по формальным причинам: неверно указан адрес или адресат, нет номера уголовного производства.

Если после анализа запроса вы решили, что правоохранители неправомерно просят предоставить персональные данные клиента, можете предоставить следователю ответ в формате "запрашиваемая вами информация содержит персональные данные, а потому не может быть предоставлена. Информация, содержащая персональные данные, предоставляется исключительно на основании определения суда". В таком случае вероятность проведения обыска у Вас довольно низкая.

Жалобу на незаконные действия должностного лица нужно подать в вышестоящий орган или в Государственное бюро расследований.

Жалоба подается к руководителю полиции или подразделения внутренней безопасности соответствующего территориального органа полиции в соответствии Закону "Об обращениях граждан". Также жалоба может быть подана устно по телефону "102" или call-центра "0-800-50-02-02".

Заявление о совершении полицейским преступления необходимо подавать в Государственное бюро расследований. Преступлением в этом случае будут считаться любые действия, которые полицейский не имел права выполнять вообще или не имел права выполнять их без разрешения или соблюдения особого порядка. С заявлением необходимо обращаться в территориальное управление ГБР. Заявление направляется в соответствии с Законом "Об обращениях граждан", подать его можно также и в электронном виде.

И в заключении рекомендация - Вы попали в поле зрения правоохранительных органов и поэтому не лишним будет заключить договор с адвокатом.

ДОДАТКОВО:

1) В каких случая силовые структуры (полиция, прокуратура, СБУ и пр.) могут обязать сотрудника компании не разглашать факт их запроса персональных данных третьих лиц этим лицам и как оспорить такое требование. - для початку потрібно бачити текст такого запиту, щоб знати правову підставу для його направлення та перелік даних, що запитуються. Це допоможе підготувати відповідні контраргументи.

У будь-якому разі ці дані не є публічною інформацією, тому на них не поширюється дія ЗУ "Про доступ до публічної інформації". А тому керуватися в даному випадку потрібно нормами Конституції України, ЗУ "Про інфорацію" та ЗУ "Про захист персональних даних".

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ:

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ІНФОРМАЦІЮ":

Стаття 10. Види інформації за змістом

За змістом інформація поділяється на такі види:

інформація про фізичну особу;

Стаття 11. Інформація про фізичну особу

1. Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

2. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Стаття 20. Доступ до інформації

1. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

2. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Стаття 21. Інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

2. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

1. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ":

Стаття 1. Сфера дії Закону

Цей Закон регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних.

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована;

суб’єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються;

Стаття 8. Права суб'єкта персональних даних

1. Особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними.

2. Суб'єкт персональних даних має право:

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

3) на доступ до своїх персональних даних;

4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;

5) пред’являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

6) пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;

8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду;

9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;

10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;

11) відкликати згоду на обробку персональних даних;

12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних;

13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

Стаття 14. Поширення персональних даних

1. Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.

2. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

3. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

4. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.

Стаття 16. Порядок доступу до персональних даних

1. Порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб’єкта персональних даних на обробку цих даних, наданої володільцю персональних даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які перебувають у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім даних, що отримує від інших органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат.

2. Доступ до персональних даних третій особі не надається, якщо зазначена особа відмовляється взяти на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання вимог цього Закону або неспроможна їх забезпечити.

3. Суб'єкт відносин, пов'язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу (далі - запит) до персональних даних володільцю персональних даних.

4. У запиті зазначаються:

1) прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника);

2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника);

3) прізвище, ім'я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит;

4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних;

5) перелік персональних даних, що запитуються;

6) мета та/або правові підстави для запиту.

5. Строк вивчення запиту на предмет його задоволення не може перевищувати десяти робочих днів з дня його надходження.

Протягом цього строку володілець персональних даних доводить до відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті.

Запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 21. Повідомлення про дії з персональними даними

1. Про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом.

2. Повідомлення, зазначені у частині першій цієї статті, не здійснюються у разі:

1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом;

2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом;

3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях;

4) повідомлення суб’єкта персональних даних відповідно до вимог частини другої статті 12 цього Закону.

3. Про зміну, видалення чи знищення персональних даних або обмеження доступу до них володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, а також суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними, яким ці дані було передано.

Стаття 22. Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних

1. Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють такі органи:

1) Уповноважений (тобто, у відповіді на запит можете попеоедити, що будете звертатися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини);

2) суди.

Стаття 24. Забезпечення захисту персональних даних

1. Володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов’язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

3. Структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці:

1) інформує та консультує володільця або розпорядника персональних даних з питань додержання законодавства про захист персональних даних;

2) взаємодіє з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та визначеними ним посадовими особами його секретаріату з питань запобігання та усунення порушень законодавства про захист персональних даних.

2) Могут ли вообще силовые структуры требовать доступ к персональным данным у сотрудника компании, которая не является владельцем этих данных, но имеет к ним доступ как распорядитель. - так, у передбачених законодавством випадках (тобто, в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини).

ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ":

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом;

обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем;

розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця;

Якщо буде потрібна допомога, звертайтеся через контакти в моєму профілі або через Звернутися біля фото.

Всього доброго!

Щасти Вам!

Олексій!

У доповнення до наданої інформації:

одного боку, ч. 2 ст. 93 КПК України для слідчих передбачено право витребовувати й отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб речі та документи. І нібито більше нічого не потрібно для відповіді.

Однак цією нормою не встановлено порядку реалізації таких повноважень. Зокрема, у ній не сказано, що це повноваження реалізується шляхом надіслання слідчим лише відповідної власної вимоги. Отже, така форма реалізації не постає стовідсотково законною.

Навіть більше, відповідно до приписів КПК України збирання доказів може відбуватися або в порядку здійснення слідчих дій, або в порядку реалізації заходів забезпечення кримінального провадження.

Водночас вичерпний перелік слідчих (у тому числі й негласних) дій, які уповноважені проводити слідчі органів досудового розслідування, передбачено главами 20, 21 КПК України, проте витребування документів до цього переліку не внесено.

Отже, витребування документів є не слідчою дією, а заходом забезпечення кримінального провадження, який потрібно вживати відповідно до загального правила, установленого ст. 132 КПК України, а саме: на підставі ухвали слідчого судді або суду, за

винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки КПК України прямо не передбачено, що витребування документів стороною обвинувачення здійснюється без надання для цього дозволу слідчим суддею, то можна зробити цілком обґрунтований висновок про те, що витребування документів як захід забезпечення кримінального провадження потрібно здійснювати лише після отримання такого дозволу.

Також не можна лишити поза увагою те, що здебільшого у витребуваних слідчими документах міститься інформація, яка згідно зі ст. 505 ЦК України належить до комерційної таємниці.

Водночас пунктом 19 Роз'яснення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. "Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження" визначено, що згідно зі ст. 162 КПК України передбачено спеціальний порядок доступу до інших видів охоронюваних законом таємниць, а саме: отримання судового дозволу на підставі вмотивованого клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів. Наприклад, комерційна та банківська таємниця, особисте листування, персональні дані про особу та інше.

Отже, наявність у витребуваних документах комерційної таємниці становить достатню й безумовну підставу для витребування таких документів виключно через процедуру отримання у слідчого судді дозволу на тимчасовий доступ до них.

Однак і для однозначно негативної відповіді на згадане вище запитання не вистачає "доказів".

Зокрема, у п. 18 листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013 р. № 223- 559/0/4-13 "Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження" зазначено, що сторона кримінального провадження може витребувати й отримати речі або документи за умови їх добровільного надання володільцем без застосування процедури, передбаченої главою 15 КПК України.

У свою чергу, коли на підприємство засобами електронної пошти надходить сканкопія, на перший погляд, звичайної вимоги в порядку ст. 93 КПК України. Але більш детально вивчивши обставини її надходження, вдається встановити, що електронна адреса відправника не є офіційною електронною адресою органу досудового розслідування чи процесуального керівництва, а самого відправника ідентифікувати неможливо.

Отже, відсилаючи відправника вимоги до слідчого судді, ви не перешкоджаєте законній діяльності правоохоронних органів, а навпаки, – змушуєте їх діяти цілком відповідно до закону і запобігаєте порушенню своїх прав і навіть вчиненню посадових злочинів.

Таким чином, відмова виконати вимогу, надіслану на підприємство "в порядку ст. 93 КПК України", не є порушенням хоча б якого обов'язку чи припису (наприклад, тому, що відповідного порядку ст. 93 КПК України не містить), а тому жодні подальші заходи, яких уживає сторона обвинувачення, не є та не можуть бути відповідальністю за таку відмову.

Всього доброго, успіхів Вам!