Примусова вакцинація у закладі освіти

Добрий день, Ігор Володимирович!

Так, вакцинація в Україні проти Covid-19 є добровільною і безкоштовною.

Відповідно до статті 284 ЦКУ надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров'я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Крім того, у пункті 3 своєї Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов'язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Відповідно до статті 2-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров’я, не допускається.

Слід зауважити, що статтею 43 Конституції України також гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

З ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір може бути розірвано, зокрема у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що перешкоджає продовженню даної роботи (пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП). Водночас таке звільнення може бути проведено лише на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров’я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов’язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров’я (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9).

Зауважимо, що звільнення працівника з цієї підстави не є заходом дисциплінарного стягнення.

Згідно зі статтею 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни – це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків. Отже, відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Таким чином, дії директора закладу, який насильно змушує всіх вакцинуватися, тим більше у Вашої дружини є проблеми з нирками (невелике запалення) та проблеми з сердцем, а також, про те, що заставляє писати заяви на безоплатну відпустку та виконувати роботу, що не підлягає обов'язкам медичної сестри, при цьому, погрожує її звільненням, є незаконними.

Ваша дружина, має право подати скарги до Державної інспекції праці, управління освіти місцевої та обласної державної адміністрації, Міністерство освіти і науки України для проведення перевірок та вжиття заходів реагування.

При подачі скарг, рекомендую посилатися на діючі нормативно-правові акти:

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141):

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%...

"Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк".

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про звернення громадян

від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР

(Витяг)

Стаття 1. Звернення громадян. Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Стаття 4.Рішення, дії (бездіяльність), які можуть бути оскаржені

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

– порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

– створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

– незаконно покладено на громадянина які-небудь обов’язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Стаття 5.Вимоги до звернення

Звернення адресуються органам державної влади до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв’язку через визначені контактні центри, телефонні “гарячі лінії” та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства.

Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання. Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.

Стаття 8. Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Стаття 20. Термін розгляду звернень громадян

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Стаття 18. Права громадянина при розгляді заяви чи скарги

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

• особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
• знайомитися з матеріалами перевірки;
• подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
• бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
• користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
• одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Стаття 19. Обов’язки органів державної влади, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг

Органи державної влади їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані:

• об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
• на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
• забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв’язку з заявою чи скаргою рішень;
• письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
• вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об’єднання громадян за місцем проживання громадянина;
• у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз’яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
• не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
• особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Всього доброго, успіхів Вам!

Доброго дня!

У ВАШОМУ ВИПАДКУ Є 3 шляхи:( згідно постанови КМУ № 1236):

1. довідка про наявність хронічних хвороб , які унеможливлюють вакцинацію.( видана сімейним лікарем , або експертним центром МОЗ на основі консіліуму лікарів , що встановлять наявність хронічних хвороб)

2. свідоцтво видане лікарем сімейним про повний курс вакцинації міжнародного зразку

3. довідка про ПЛР -тестування не пізніше як за 72 години з негативним результатом

вакцинація від COVID-19 в Україні є добровільною. Тому, вакцинувати примусово від COVID-19 в Україні на сьогоднішній день не можна.

можна звернутися до Уповноваженого Верховної ради з прав людини , або оскаржити рішення до суду , про те надалі без вакцинації або відповідних довідок можуть виникнути проблеми при перетині кордону, працевлаштуванні та інших соціальних контактах у суспільстві.

Судовий процес з органами державної влади це довго, дорого та не завжди на користь позивача.

Законодавче обгрунтування:

- ст.286 Цивільного кодексу України : Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел. Цивільний кодекс України

- ст.46 ЗУ „Про інформацію" - Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці.

- ст.40 ЗУ „Основи законодавства України про охорону здоров'я" - Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

спробуйте взяти довідку наступно змісту: "У звязку з хронічним захворюванням Вакцинація МОЖЕ призвести до негативних наслідків для здоровя" (зміст приблизний, неоднозначна відповідь, але зміст довідки повинен допускати для Вас настання негативних наслідків для Вакцинації)

Суть - Ви не бажаете ризикувати здоровям.

. Поки не передбачено ніякої примусової вакцинації, тим більше відсутня обов"язкова вакцинація для державних службовців.

Вакцинація протипоказана тим, у кого:

• алергія на будь-який з компонентів вакцини
• була важка алергічна реакція на першу дозу вакцини
• лихоманка (температура вище 38 °C)

При цьому застуда або нежить з температурою нижче 38° C не є перешкодою для вакцинації. Але не рекомендується запрошувати на вакцинацію людей з ознаками застуди та високою температурою, оскільки у них може бути COVID-19.

У разі примушування до обов"язкової вакцинації зі сторони работодавця, Ви маєте право подати скаргу до Держпраці для проведення перевірки та вжиття заходів реагування.

роз'яснення надали у Директораті розвитку ринку праці та умов оплати праці Міністерства економіки.

у відповідному "ЛИСТІ-РОЗ’ЯСНЕННІ ЩОДО НЕПРАВОМІРНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ РОБОТОДАВЦЕМ ДО ПРАЦІВНИКА ЗАХОДІВ ПРИМУСУ ТА/АБО ДИСЦИПЛІНАРНОГО СТЯГНЕННЯ ЗА ВІДМОВУ ВАКЦИНУВАТИСЯ ВІД КОРОНАВІРУСНОЇ ХВОРОБИ COVID-19".

Так, як зазначається у згаданому листі-роз'ясненні, відповідно до статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Згідно зі статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров’я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Водночас, частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Крім того, у пункті 3 своєї Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов'язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

При цьому у Міністерстві нагадали, що відповідно до статті 2-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема, від стану здоров’я, не допускається.

"Слід зауважити, що статтею 43 Конституції України також гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

З ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір може бути розірвано, зокрема у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи (пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП). Водночас таке звільнення може бути проведено лише на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9).

Зауважимо, що звільнення працівника з цієї підстави не є заходом дисциплінарного стягнення. Згідно зі статтею 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення", - йдеться у листі-роз'ясненні.

Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984 р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни – це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків. Отже, відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Також важливо, що Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Відтак, враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягнути їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Але у конкретних випадках роботодавці діють не завжди законно.

Працювати зможете залежно від зони епідемічної небезпеки та сертифікату , що підтверджує повний чи неповний курс вакцинації (зелений, жовтий) , або довідки з мед закладу з зазначенням обставин , що унеможливлюють вакцинацію.

Звільнити, або скоротити вашу посаду можуть виключно з підстав КЗпП України.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Добрий день!

1.

У міністерстві роз’яснили, чи може роботодавець примушувати працівників вакцинуватися

Відповідні роз'яснення надали у Директораті розвитку ринку праці та умов оплати праці Міністерства економіки.

Про це йдетьсяу відповідному "ЛИСТІ-РОЗ’ЯСНЕННІ ЩОДО НЕПРАВОМІРНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ РОБОТОДАВЦЕМ ДО ПРАЦІВНИКА ЗАХОДІВ ПРИМУСУ ТА/АБО ДИСЦИПЛІНАРНОГО СТЯГНЕННЯ ЗА ВІДМОВУ ВАКЦИНУВАТИСЯ ВІД КОРОНАВІРУСНОЇ ХВОРОБИ COVID-19".

Так, як зазначається у згаданому листі-роз'ясненні, відповідно до статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Згідно зі статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров’я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Водночас, частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Крім того, у пункті 3 своєї Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов'язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

При цьому у Міністерстві нагадали, що відповідно до статті 2-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема, від стану здоров’я, не допускається.

"Слід зауважити, що статтею 43 Конституції України також гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

З ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір може бути розірвано, зокрема у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи (пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП). Водночас таке звільнення може бути проведено лише на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9).

Зауважимо, що звільнення працівника з цієї підстави не є заходом дисциплінарного стягнення. Згідно зі статтею 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення", - йдеться у листі-роз'ясненні.

Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984 р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни – це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків. Отже, відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Також важливо, що Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Відтак, враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягнути їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

2.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказано норма передбачає наявність спеціально-дозвільному типу правового регулювання, який поширюється на дії суб’єктів, уповноважених здійснювати функції держави: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Даний принцип відносно органів, які наділені державно-владними повноваженнями, може бути сформульований і в більш категоричній формі: «заборонено все, крім дозволеного законом».

Відтак, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи приймаючи рішення щодо обмеження доступу громадян до місця праці повинні керуватися виключно законом. При цьому вони не можуть виходити за межі закону та лише у порядку, що відповідає цьому закону. Будь-які дії, що виходять за межі закону є протиправними. І навіть дотримання однієї норми закону, яка призводить до порушення іншої норми робить такі дії чи бездіяльність протиправною.

Варто зазначити, що одними із пріорітетних конституційних прав громадян є право на працю.

Так, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Вказані конституційні гарантії не лише задекларовані у Конституції, але й знайшли своє відображення у численних законах, від соціальних гарантій і компенсацій до кримінальної відповідальності за різного роду порушення трудових прав.

Повертаючсь до недопуску працівників через відсутність вакцинації хочу відзначити, що у трудовому законодавстві відсутнє поняття «недопуск до роботи (робочого місця)».

Натомість існує поняття «відсторонення від роботи»

Що таке відсторонення?

Чинна стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів,

- відмови від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Під визначенням - «відсторонення працівника від роботи» слід розуміти, один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов’язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.)

Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов’язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи працівника здійснюється роботодавцем з підстав передбачених законодавством з власної ініціативи та/або на вимогу третіх сторін (суду, органів державного нагляду та контролю, та інших уповноважених органів).

Документальне оформлення відсторонення

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, з викладенням підстав та строків відсторонення, з яким працівник має ознайомитись негайно під розпис, адже таке рішення має істотне значення у реалізації права працівника на працю. Якщо працівника, відстороненого від роботи, не звільнено з роботи відповідно до закону, він має право бути допущеним до роботи після усунення підстав, або закінчення визначеного строку відсторонення, з якими пов’язувалося відсторонення працівника від роботи. Якщо в наказі (розпорядженні) про відсторонення працівника від роботи не визначено строк відсторонення про допуск його до роботи видається наказ (розпорядження).

Чи правомірне відсторонення працівника від роботи у зв’язку з його невакцинацією?

Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначаються Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Згідно з ст. 12 цього Закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним оглядам встановлюється постановою Кабінету Міністрів України №559 від 23.01.2001 року (із наступними змінами).

Варто відзначити, що відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у випадку не можливості переведення на іншу роботи особи, яка є бактерієносієм, і робота якої пов'язана з обслуговуванням населення, що може призвести до поширення інфекційних хвороб, така особа відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом, з виплатою допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Відповідно до умов статті 82 КЗпП України, статті 9 Закону України «Про відпустки» період відсторонення працівника від роботи не враховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про захист населення від інфекційних хвороб

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text

Розділ IIIПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Стаття 10. Основні принципи профілактики інфекційних хвороб

дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності;

Стаття 12. Профілактичні щеплення

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИПОСТАНОВА

від 23 травня 2001 р. № 559Київ

Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок

6. Навчальні заклади, крім вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації

Педагогічні працівники

Медичний персонал

Продолжение.

1.

Нормативний акт, яким встановлено порядок вакцинації, у тому числі, щодо груп населення, - Дорожня карта з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках (ЗАТВЕРДЖЕНО: Наказ Міністерства охорони здоров'я України 24 грудня 2020 року N 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 9 лютого 2021 року N 213). У подальшому будемо називати її просто Дорожня карта.

2.

Зміни до постанови Кабінету Міністрів №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Нововведення будуть ухвалені найближчим часом.

МОЗ пропонує, щоб обмеження жовтої та червоної зони епідемічної небезпеки не поширювалися на ті заклади господарювання, у яких колектив і відвідувачі мають:

- ковід-сертифікат, що засвідчує вакцинацію;

- дійсний протягом 72 годин негативний ПЛР-тест;

- або довідку про перенесену протягом останніх кількох місяців коронавірусну хворобу.

Обмеження жовтого рівня епіднебезпеки не будуть застосовуватися, якщо всі учасники (відвідувачі) та щонайменше 80% організаторів масових заходів, працівників кінотеатрів, театрів, музеїв чи інших культурних закладів, спортзалів та басейнів матимуть «жовтого» чи «зеленого» COVID-сертифікату. Кінцеве рішення про те, чи надавати послуги тільки вакцинованим, чи дотримуватись всіх карантинних обмежень, залишається за власником.

Обмеження червоного рівня не будуть застосовуватися за умови наявності у всіх учасників (відвідувачів), працівників та організаторів масових заходів, у тому числі релігійних, працівників кінотеатрів, театрів, музеїв чи інших культурних закладів, розважальних закладів, ТРЦ, закладів громадського харчування, ринків, спортзалів та басейнів «зеленого» COVID-сертифікату.

3.

Во избежание ответственности за нарушение правил карантина и, соответственно, во избежание штрафов следует проанализировать все законодательные требования и ограничения к субъектам хозяйствования конкретно вашей сферы.

Административная ответственность

Законом Украины "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины, направленных на предупреждение возникновения и распространения коронавирусной болезни (COVID-19)" от 17.03.2020 г. № 530-IX КУоАП был дополнен ст. 443, которая устанавливает административную ответственность за нарушение правил относительно карантина людей.

Название статьи является достаточно лаконичным, а диспозиция не указывает конкретный перечень нарушений, за которые установлена ответственность. Основанием для применения штрафа служит нарушение правил относительно карантина людей, санитарно-гигиенических, санитарно-противоэпидемических правил и норм, предусмотренных Законом Украины "О защите население от инфекционных заболеваний", другими актами законодательства, а также решениями органов местного самоуправления по вопросам борьбы с инфекционными заболеваниями.

Размер штрафа за нарушение правил карантина составляет для должностных лиц от 34000 до 17000 грн.

Доброго Дня

Щодо вашого питання

Сьогодні вакцина доступна для всіх і вакцинація є добровільною.

В Україні також діє добровільно-примусова вакцинація для певної категорії громадян.

Однак за чий кошт проводитиметься тестування на коронавірус тих, хто не вакцинується, у розпорядженні не вказано.

Так вакцина Pfizer-BioNTech COVID-19 не рекомендується при наявності:

За даними Serum Institute of India, вакцина Covishield/AstraZeneca може бути протипоказана у наступних випадках: важка алергічна реакція; підвищена температура тіла; порушення згортання крові або вживання антикоагулянтів; ослаблений імунітет; вагітність; грудне годування; використання іншої вакцини проти коронавірусу. Вищезазначене узгоджується з інструкцією виробника, згідно з якою, протипоказаннями до застосування вакцини Covishield/AstraZeneca є підвищена чутливість до діючої речовини вакцини, лихоманка при супутніх захворюваннях, порушення згортання крові та ослаблений імунітет.

З урахуванням рішення ЄСПЛ, та відступу від права на добровільну вакцинацію, можливий тільки в разі, якщо щеплення є плановою вакцинацією від добре вивченої хвороби, шляхом введення апробованої та добре вивченої вакцини.

Згідно із статтею 7 ЗУ "Про лікарські засоби", клінічні випробування лікарських засобів проводяться з метою встановлення або підтвердження ефективності та нешкідливості лікарського засобу. Вони можуть проводитись у лікувально-профілактичних закладах, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Стаття 8 відповідного закону передбачає, що клінічні випробування лікарських засобів проводяться за участю повнолітньої дієздатної особи - пацієнта (добровольця) у разі наявності її письмової згоди на участь у проведенні таких випробувань.

Клінічні випробування лікарських засобів за участю малолітньої особи можуть проводитися у порядку, передбаченому законом, за наявності письмової згоди її батьків та за умови надання малолітній особі відповідної інформації в доступній для неї формі, а за участю неповнолітньої особи - у разі наявності її письмової згоди та письмової згоди її батьків.

Забороняється проведення клінічних випробувань лікарських засобів за участю малолітньої або неповнолітньої особи, яка позбавлена батьківського піклування, усиновленої дитини або дитини-сироти.

Клінічні випробування лікарських засобів за участю особи, яка судом визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена у зв'язку з психічним захворюванням, можуть проводитися лише у випадках, якщо лікарський засіб призначений для лікування психічних захворювань, за умови наукового обґрунтування переваги можливого успіху зазначених випробувань над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя такої особи, у разі наявності письмової згоди її опікунів.

Пацієнт (доброволець) або його законний представник повинен отримати інформацію щодо суті та можливих наслідків випробувань, властивостей лікарського засобу, його очікуваної ефективності, ступеня ризику.

Відповідно до Конституції України, права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров’я", згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об'єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському З’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 року передбачає проведення лікувально-діагностичних заходів без згоди пацієнта тільки у випадках загрози його життю та здоров’ю у разі нездатності його адекватно оцінювати ситуацію.

Правові підстави відмови від вакцинації, зокрема, передбачені:

- Нюрнберзьким кодексом 1947 року.

"Крім іншого, абсолютно необхідною умовою проведення експерименту на людині є добровільна згода останнього".

- Гельсінською декларацією всесвітньої медичної асоціації.

"Лікарі мусять враховувати етичні, юридичні та регулюючі норми і стандарти проведення досліджень на людях, котрі діють у їхніх країнах, а також відповідні міжнародні норми і стандарти. Жодні національні чи міжнародні етичні, правові або нормативні вимоги не можуть обмежувати чи ігнорувати положення про захист об'єктів дослідження, описані в пункті 4 дійсної Декларації, а саме: Женевська декларація ВМА ( 990_001 ) зв'язує лікаря зобов'язанням: "Здоров'я мого пацієнта буде основним моїм клопотом", а Міжнародний кодекс медичної етики ( 990_002 ) проголошує, що "Надаючи медичну допомогу, лікареві належить діяти виключно в інтересах пацієнта".

- Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини.

"Будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи".

- Резолюцією АРЄ № 2361 від 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування».

"Забезпечити інформування громадян про те, що вакцинація НЕ є обов’язковою. І ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає. Переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров’я, або не бажає вакцинуватися".

За змістом статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб", профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань.

У відповідності до статті 17 ЗУ "Про захист прав споживачів", забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту, у будь-який спосіб обмежувати можливість здійснення ним безготівкових розрахунків, якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов’язаний забезпечити таку можливість.

Тобто рекомендація вашій дружині:

Збирати докази примусу, записувати, відео фіксація, покази свідківта звертатися за допомогою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини форма для зверненням за посиланням https://online.ombudsman.gov.ua/

Успіхів

Конституція України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%...):

"Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством..." -

Конституція України є нормативним актом вищої юридичної сили та прямої дії, якою прямо передбачено заборону примушення до дій, не передбачених чинним законодавством України.

Доброго дня!

Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення (ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

В ст. 21 КЗпП не допускається будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров'я.

Роботодавець може звільнити працівника, зокрема, у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП). Проте таке звільнення проводять лише на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я (п. 21 постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9).

Однак, звільнення працівника з цієї підстави не є заходом дисциплінарного стягнення.

Якщо говорити про порушення трудової дисципліни, то під ним розуміють невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків. Тож, відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Якщо вашу дружину не пускатимуть на роботу, то фіксуйте це на камеру, відразу ж телефонуйте на урядову «гарячу лінію» 1545 та одночасно в Держпраці України, щоб залишити скарги на керівництво по даному випадку.

Вазагалі всі порушення зі сторони керівництва потрібно фіксувати, щоб потім мати змогу себе захистити.

Також можете викликати поліцію, оскільки такі дії є грубим порушенням законодавства про працю (випад­ки обмеження трудових прав громадян або зневажливого до них ставлення).

Ознайомтеся (звільнення з роботи за прогул) - https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%97%D0%B...

Звертайтесь, якщо буде потрібна допомога.

Всього доброго!

Щасти Вам!

Доброго дня.

Згідно частин 2 та 4 статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб “ працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Національна технічна група експертів з питань імунопрофілактики (НТГЕІ) ПОЗИЦІЯ № 09-03/2021-1 “Щодо рекомендації МОЗ України стосовно окремих питань вакцинації проти COVID-19 в Україні”, висловила позицію: Вакцинація проти COVID-19 має проводитися на добровільних засадах без застосування будь-яких санкцій/обмежень для осіб та представників професійних груп, які підлягають вакцинації у відповідності до визначених пріоритетних груп за родом своєї діяльності, якщо дані особи відмовилися від проведення їм вакцинації проти COVID-19 з різних причин.

Де-які професії одразу передбачають певні медичні обмеження і включають в себе вимоги вакцинації. Разом з тим відмова від такої вакцинації з посиланням на небажання брати участь в медичному експерименті і випробуваннях не пройшла повний цикл клінічних випробувань вакцини – можливий, але вбачається неперспективним для захисту своїх прав в національних судах.

Якщо ви вирішили не робити щеплення – то роботодавці повинні його поважати. Така відмова не повинна стати причиною дискримінації і не може бути підставою для відсторонення вас від роботи чи зменшення нарахування заробітної плати, чи буддь-яка інша дикремінація.

У разі необхідності надати письмову відмову, можна рекомендувати оформляти це як відмову від участі в клінічному дослідженні вакцини від COVID-19, або можна написати, що відмовляєтеся не від вакцинації, як такої, а від вакцинації конкретною вакциною з проханням зробити щеплення іншою більш дослідженою вакциною. ПАРЄ, Резолюцією № 2361, закликала країни співпрацювати з метою забезпечення рівного доступу до вакцин проти Covid-19 і уникати «вакцинного націоналізму».

Правові підстави відмови від вакцинації передбачені: ст 1., ст 8, ст 9 Нюрнберзького кодексу 1947 року, п. 16 Гельсінської декларації всесвітньої медичної асоціації, ст. 6, розділ 1., розділ 3. Заява ЮНЕСКО 2005 року про біоетику та права людини пункти 7.3.1. і 7.3.2. Резолюції ПАРЄ № 2361 від 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування».

У складних ситуаціях, пов’язаних з вакцинацією і відмовою від неї, потрібно проконсультуватися з медичними працівниками.