щодо недійсності договору дарування

Добрий день.

Щодо першого аргументу доньки, то мати була законним власником квартири, а тому мала право розпоряджатись своєю власністю на свій розсуд. Донька ще взагалі не має жодних прав на спадкування, бо мати ще жива, тому говорити про порушення її прав на спадкування недоцільно.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Щодо другого аргументу стосовно продовження проживання матері в квартирі, то це ні про що не свідчить. Тепер сусідка є власником квартири, а тому може самостійно нею розпоряджатись, в тому числі дозволяти чи не дозволяти певним особам проживати в ній.

Щодо третього аргумнту, то просто слів доньки не достатньо. Потрібні докази, зокрема висновок експерта про те, що мати на момент дарування квартири не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Якщо договір дарування було посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складання договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за доброю волею, то навіть незважаючи на поважний вік дарувальника, відповідний договір є дійсним.

Успіхів!

Добрый день!

Стаття 204 ЦКУ Презумпція правомірності правочину

1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦКУ Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Щодо аргументів Дочки N:

1. Те що вона є потенційною спадкоємецею, жодним чином не впливає на правомірність договору дарування.

2. Те, що особа після укладення договору не проживає у подарованій квартирі не свідчить про фіктивність договору дарування.

3. Якщо особу не визнано недієздатною у встановленому цк і цпк порядку, таке посилання не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

*Рішення згідно викладених відомостей.

Задачка из курса Гражданского права.

Во-первых: основания недействительности договора, в том числе договора дарения, четко указаны в Гражданском кодексе и являются исчерпывающими. Нарушение права на наследование - к таким основаниям не относятся.

Во-вторых: проживание дарителя в подаренной квартире так же таким основанием не является и не может свидетельствовать о том, что сделка была мнимой.

В-третьих: преклонный возраст сам по себе не является основанием того, что человек в момент совершения сделки не понимал своих действий и не отдавал в них отчета.

Также истица в данном случае является ненадлежащим истцом, так как она не является стороной по договору

Доброго дня!

"Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 229 ЦК якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Судами встановлено, що 21 травня 2013 року між дарувальником та обдарованими (3 особи) укладений договір дарування частини квартири, за умовами якого дарувальник передала безоплатно у власність відповідачів, кожному у рівних долях по 2/9 частки відчужуваної квартири, а саме 2/3 частини квартири.

Договір дарування частини квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом.

У договорі дарування дарувальник підтвердила, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Крім того, сторони стверджували, що договір не укладається під впливом тяжких для них обставин; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересах; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; володіють українською мовою, що дало їм можливість прочитати цей договір та правильно зрозуміти його сутність; умови договору їм зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину, не носить характеру уявного чи удаваного правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Обдаровані зареєстрували право власності на належні їм частки квартири, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна.

Ураховуючи зазначене, посилання заявника у касаційній скарзі на те, що спірний договір дарування укладений дарувальницею в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими."

Ознаймотесь із рішенням суду і все стане зрозуміло: https://verdictum.ligazakon.net/document/87581466?utm_source=biz.ligazakon.net&utm_medium=news&utm_content=bizpress05

Доводи дочки Н точно будуть відхидені.

Доброго дня, Анастасія!

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

1) В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що вона є потенційною спадкоємицею N за законом першої черги, відтак укладення її матір’ю договору порушує її право на спадкування - укладання договору дарування не порушує право доньки на спадкування, так як таке право виникає лише після смерті спадкодавця.

Цивільний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n5...):

Стаття 1220. Відкриття спадщини

1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Стаття 1223. Право на спадкування

1. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців

1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

2) По-друге, незважаючи на те, що після укладення договору минуло вже два роки, N не виписалася з квартири та продовжує в ній проживати, що свідчить про відсутність у неї наміру досягнення правових наслідків, обумовлених договором. - дана обставина може мати значення лише, якщо сама власниця (а не її донька) звернеться до суду з позовом про визнання договору дарування фіктивним.

Однак, зверніть увагу на наступне.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та другої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша — намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є:

1) введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;

2) свідомий намір невиконання зобов`язань договору;

3) приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

3) По-третє, N, вік якої 90 років, протягом останніх кількох років майже не виходить із квартири, погано усвідомлює навколишню дійсність і не може адекватно оцінювати свої вчинки та їхні наслідки. - відповідно до ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. До нотаріального посвідчення договору дарування нотаріус зобов’язаний здійснити перевірку дієздатності та правоздатності сторін правочину.

ПОРЯДОК вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12#Text):

Глава 3. Установлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії

1. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

2. Встановлення особи здійснюється нотаріусом за документами, передбаченими Законом.

Глава 4. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, перевірка повноважень представника фізичної особи

1. Дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз’яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз’яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

Глава 6. Установлення волевиявлення та дійсних намірів особи при вчиненні нотаріальних дій

1. Нотаріус зобов’язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

2. Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

3. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.

4. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Крім того, якщо договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складання договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за доброю волею, то навіть незважаючи на поважний вік дарувальника, відповідний договір є дійсним.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 13 лютого 2020 року № 756/6516/16-ц.

ВИСНОВКИ: обставини, наведені позивачкою в позовній заяві, не свідчать про недійсність договору дарування (відповідно до ст. 215, 203 ЦК України).

Укладений договір дарування ніяк не порушує права та інтереси позивачки, адже вона не має права на спадкування подарованої квартири.

А згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Якщо буде потрібна допомога, звертайтеся через кнопку "Звернутися" біля фото (при зверненні вказуйте свою e-пошту).

Всього доброго!

Щасти Вам!

Доброго дня!

Повідомляю наступне:

згідно законодавства України Відповідно до ст. 55 Закону України “Про нотаріат” посвідчення договорів про відчуження квартири, будинку та іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням вказаного майна. При нотаріальному посвідченні договорів про відчуження квартири, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на це майно, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

При посвідченні договору дарування нотаріус встановлює особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, та визначається обсяг їх цивільної дієздатності.При перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов’язаний ознайомитися з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців цієї юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності. Крім того, при посвідченні договору дарування житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

За посвідчення договору дарування нерухомого майна сплачується державне мито у розмірі 1% суми договору (тобто вартості нерухомого майна), але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та вартість послуг нотаріуса;

Якщо дарувальник в момент укладення договору не міг розуміти свої дії внаслідок погроз чи фізичного насильства , договір можливо оскаржити у суді за наявності доказів таких погроз та медичних висновків про стан здоров я.

Договір дарування нерухомих речей може бути розірвано за вимогою дарувальника: якщо обдаровуваний проявив грубу невдячність (умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей). У випадку, коли обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, вимагати розірвання договору мають право його спадкоємці. Дарувальник також має право розірвати договір, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, який має для дарувальника велику немайнову цінність, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. У випадку розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі. До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Це правило встановлено статтею 728 ЦК України. Тобто, при розірванні договору дарування на вимогу дарувальника законодавчо передбачений термін, упродовж якого можна звернутися до суду про захист своїх порушених прав.

Дані про укладені правочини зберігаються нотаріусами у журналах реєстрації вчинення нотаріальних дій.

Нотаріуси при посвідченні правочинів громадян мають перевіряти їх дієздатність, якщо є сумніви , вони можуть надати письмову відмову.

З повагою

Костянтин Гончаренко