Доверенность на ребёнка бабушке

На цей час спеціальної процедури пов'язаної з тимчасовим наділенням батьками іншої людини повноваженьннями щодо дитини у повсякденному житті немає. Ваша мати може звернутися до органу опіки та піклування за місцем знаходження для встановлення тимчасової опіки над дитиною.

Олена!

Тепер зрозумів питання. Воно не тільки вирішується, АЛЕ І ПЕРЕДБАЧЕНО ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ.

Тоді Вам допоможе оформлення неформальної форми альтернативного догляду: довіренності або угоди, завіреної нотариально!

Залучення батьками інших осіб до виховання дитини: як підтвердити обсяг повноважень ?

До осіб, що можуть бути залучені до виховання дитини, зокрема, на нашу думку, можуть належати:

повнолітні брати та сестри щодо своїх неповнолітніх братів та сестер;

баба, дід, прабаба, прадід щодо своїх онуків, правнуків;

мачуха, вітчим, що проживають однією сім’єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою щодо таких пасинка/падчерки;

інші фізичні та юридичні особи.

СК України передбачає також не лише можливість залучення невичерпного кола осіб до виховання дитини, а й можливість передачі дитини на вихованняфізичним та юридичним особам, за умови, що це не порушує прав самої дитини та норм чинного законодавства. Водночас, передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї (ч.5 ст. 150 СК України).

Де ж проходить межа між залученням особи до виховання дитини і передачею дитини такій особі на виховання?

Законодавець не надає визначення, що саме можна вважати «залученням особи до виховання дитини».

Певні способи участі у вихованні дитини визначені законодавцем у статті 159 СК України – періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо. І хоч такі способи участі у вихованні визначені для того з батьків дитини, хто проживає окремо, вважаємо, що відповідні способи участі у вихованні дитини можуть бути використані й іншими особами, яких залучають до виховання дитини.

Тобто залучення осіб до виховання дитини передбачає, що батьки дитини не обмежуються при цьому в своєму праві на виховання дитини і продовжують реалізовувати таке право повноцінно, отримуючи додаткову допомогу від інших осіб.

Якщо ж говорити про передачу дитини на виховання, то як визначає Закон України «Про охорону дитинства» (стаття 23-1), у разі якщо у зв’язку із складними життєвими обставинами дитина тимчасово не проживає чи не може проживати із своїми батьками, іншими законними представниками, її утримання та виховання можуть здійснювати родичі, сім’я патронатного вихователя, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей служб у справах дітей, інші установи для дітей (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.

Отже, за своїм змістом такі дії щодо здійснення своїх функцій, наприклад, патронатним вихователем, є наближеними до передачі дитини на виховання іншим особам, аніж на просто залучення такої особи до її виховання, адже всю повноту обов’язку утримання і виховання такої дитини тимчасово бере на себе інша особа (патронатний вихователь), а не батьки дитини.

Тобто вбачається, що передача дитини на виховання містить елемент тимчасового обмеження батьків у практичній реалізації своїх прав і обов’язків щодо виховання й утримання дитини, хоча, батьки при цьому не втрачають право спілкування з дитиною і обов’язку піклуватись про неї.

До формального альтернативного догляду відносять наступні форми: опіка (піклування); прийомні сім’ї; дитячі будинки сімейного типу; патронат; інтернатні заклади; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації; санаторні заклади з утриманням дітей понад 3 місяці.

До неформальних форм альтернативного догляду пропонують відносити Передання батьками своїх дітей на виховання бабусям, дідусям, хрещеним батькам дитини, близьким знайомим, родичам будь-якої лінії споріднення тощо.

Тобто неформальним доглядом є будь-яка форма приватного догляду, що надається в сімейному середовищі, де про дитину піклуються на постійній чи безстроковій основі родичі або друзі (неформальне піклування родичів), або інші особи, за ініціативою дитини, її батьків чи іншої особи, коли така форма догляду здійснюється не за рішенням адміністративного, судового чи іншого належним чином уповноваженого органу1.

Варто зазначити, що для деяких категорій осіб законом передбачено навіть не просто право на участь у вихованні дитини і спілкуванні з нею, а й активна учать у захисті її прав. Так, у відповідності до положень ст. 262 СК України, сестра, брат, мачуха, вітчим мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

Це право також передбачено для баби і діда щодо захисту прав та інтересів їх малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків.

При цьому, незалежно від того, яким колом осіб здійснюється виховання дитини, держава (в особі органів опіки та піклування і судової влади) залишає за собою право «контролю за якістю» здійснення батьками своїх обов’язків щодо виховання дитини і наділена повноваженнями втручатись у спірні аспекти такого виховання. Така позиція закріплена не лише у національному законодавстві, а й на міжнародному рівні.

Як визначено у Керівних принципах щодо альтернативного догляду за дітьми, що були прийняті Резолюцією А/RES/64/142 Генеральної Асамблеї ООН 24 лютого 2010 року, вказується:

«У випадках, коли власна сім’я дитини неспроможна навіть за умов належної підтримки забезпечувати адекватний догляд за дитиною, залишає дитину або відмовляється від неї, держава несе відповідальність за захист прав дитини та забезпечення відповідного альтернативного догляду спільно з компетентними місцевими органами і належним чином уповноваженими організаціями громадянського суспільства або через них. В обов’язки держави входить здійснення через її компетентні органи нагляду за безпекою, благополуччям та розвитком дитини, переданої в умови альтернативного догляду, а також регулярна перевірка відповідності догляду, що надається, належним вимогам.

Що стосується форм неформального догляду за дитиною, чи то з боку її родичів, чи перебування її з друзями сім’ї або іншими особами, державам потрібно, де це можливо, заохочувати таких осіб, які піклуються про дитину, належним чином інформувати про це компетентні органи, щоб вони самі та діти могли отримувати будь-яку необхідну фінансову чи іншу підтримку для забезпечення добробуту та захисту дитини. Коли це можливо і доцільно, держави повинні заохочувати та стимулювати формалізацію особами, які неофіційно доглядають за дитиною, відповідного виду догляду через деякий час і за згоди дитини та її батьків, якщо такий вид догляду до цього часу відповідав найвищим інтересам дитини і, як очікується, надалі відповідатиме їм в осяжному майбутньому».

Аналогічно, серед актуальних запитів наразі є питання вирішення надання/підтвердження повноважень бабусі/дідуся на вчинення юридично значущих дій щодо дитини (онука чи онучки) на час відпочинку дитини з ними (без батьків) або ж на час виїзду батьків дитини за кордон на роботу чи відрядження.

Звичайно, можна «оббивати пороги», посилатись на норми законодавства, звертатись зі скаргами на те, що певні особи чи установи не сприймають мачуху/вітчима чи бабу/діда як осіб, що можуть брати участь у вихованні дитини та захисті її прав без додаткового документального підтвердження їх повноважень. Проте, ми націлені на мирне і максимально комфортне для всіх учасників відповідних відносин вирішення такої ситуації.

Найпопулярнішим варіантом вирішення окресленого вище питання є видача довіреності батьками на таку уповноважену особу.

Ще один з варіантів – укладення відповідного договору (з його подальшим нотаріальним посвідченням), положення якого додатково закріплюють та конкретизують права і обов’язки, якими батьки наділяють особу, яку вони залучають до виховання своєї дитини.

У порівнянні з довіреністю, договір дає сторонам ширші можливості у формулюванні різних умов та фіксуванні домовленостей, адже довіреність дає право саме на представництво чи вчинення певних дій, а договір дозволяє передбачити різні опції та повноваження для різних обставин й зафіксувати права і обов’язки кожної зі сторін.

Маючи практичний досвід, звертаємо увагу, що відповідному договорі сторони (батьки та відповідна особа) можуть чітко встановити, яку саме участь у вихованні дитини братиме така особа, як відбуватиметься процес, які повноваження їй надають батьки дитини, які дії вона уповноважена вчиняти, а які ні, а також інші умови, що не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства.

Чим врегульована можливість укладення такого договору?

Стаття 7 СК України:

2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї.

9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Стаття 9 СК України:

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Стаття 151 СК України:

2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Крім того, важливим є чітке дотримання норм законодавства при формулюванні умов відповідного договору. Головне, про що варто пам’ятати, укладаючи відповідний договір – що його умови не можуть порушувати права та інтереси дитини, а також те, що батьки при підписанні такого договору зберігають належні їм рівні права та обов’язки щодо виховання дитини та є її законними представниками, вони не позбавляються права особисто здійснювати виховання дитини, представляти її інтереси та вчиняти усі інші дії, право на вчинення яких їм надано законом як законним представникам дитини.

Якщо ж дитина досягла віку, що дозволяє їй сформувати та висловити свою думку, таку думку та згоду дитини на укладення відповідного договору також варто зафіксувати у його положеннях.

Будуть додаткові питання, натискайте кнопку "звернутись" біля мого профілю Все поясню.