В договоре о конфиденциальности просят подписать пункт о неконкуренции после уволнения

Доброго дня.

Договори про неконкуренцію NCA, мають силу в частині, що не суперечать діючому законодавству. Досить часто NCA просто переведені на українську протирічать діючому законодавству України, в такому випадку такі умови є нечинними. Але потрібно при цьому мати на увазі що NCA укладені з працівником на трудовому договорі та NCA укладені з Вами як контрагентом по наданню послуг або виконанню робіт (аутсорс і т.і.), має різні правові наслідки. Також важливо зазначення законодавства застосованого для цього договору та місця розв'язання суперечностей.

Тому необхідно знайомитись з документом.

Якщо Ви бажаєте отримання повної консультації та надання алгоритму всіх можливих дій в Вашій ситуації, Ви можете звернутися до мене персонально, натиснувши кнопку "Звернутись" вгорі.

Доброго дня, Вікторія!

NCA (Non-Compete Agreement) – це угода між двома сторонами, як правило, працівником і роботодавцем, де працівник погоджується не використовувати інформацію, отриману під час роботи або в подальшій роботі на певний період часу. Роботодавці зазвичай наполягають на угодах про неконкуренцію у зв’язку з тим, що працівник після звільнення працює на конкурентів або починає власний бізнес та отримує конкурентні переваги, зловживаючи конфіденційною інформацією про комерційну таємницю колишнього роботодавця або таку конфіденційну інформацію, як клієнт/списки клієнтів, бізнес-практика, майбутні продукти та маркетингові плани.

Одна з основних проблем полягає в тому, що згідно зі ст. 9 КЗпП, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. З одного боку, Конституція України прямо передбачає право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає і на яку вільно погоджується, тому застереження про неконкуренцію справді можуть бути визнані недійсними в Україні. З іншого боку, дотримуючись норм ст. 9 Кодексу законів про працю України, необхідно аналізувати кожне застереження про неконкуренцію індивідуально на предмет того, чи справді таке застереження погіршує становище працівників порівняно з законодавством України про працю.

Цивільне законодавство України теж не передбачає жодних умов про врегулювання неконкуренції між двома суб’єктами господарювання договірним шляхом.

В англійському праві, а також у законодавстві ряду країн ЄС, положення про неконкуренцію вважаються легітимними і такими, що можуть бути виконані в примусовому порядку при дотриманні ряду вимог. Перш за все, потрібно довести, що положення про неконкуренцію спрямоване безпосередньо на захист законних інтересів, а не тільки на обмеження або усунення конкуренції з боку третіх осіб. Тут має значення оцінка того, наскільки конкуренція колишнього працівника/підрядника, може мати істотний вплив на діяльність Замовника або ІТ компанії.

При цьому, беремо за приклад поширену модель співпраці іноземних замовників або аутсорсингових IT компаній та українських розробників, де замовник знаходиться за кордоном, а розробник знаходиться в Україні. Згідно норм Закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема статті 5 «Автономія волі», сторони договору можуть вибрати право держави, яке має бути застосоване. Також, Закон України «Про Міжнародне приватне право» передбачає такий правовий інститут, як застосування конкретного права держави не до цілого договору, а до окремих його положень (це не стосується трудових договорів).

Таким чином, в договорі можна прописати, що до його умов про відшкодування збитків або стягнення штрафів застосовується право України, а до умов про неконкуренцію чи нерозголошення застосовується право держави, де можна примусово виконати NCA чи NDA.

Ще одна регулятивна особливість, яка передбачена Законом України «Про міжнародне приватне право» – це можливість обрання підсудності, тобто можливість обрати який саме суд і де буде розглядати такий спір. Хоча, тут існують певні нюанси.

Наприклад, іноземна компанія уклала з українським розробником договір про розробку ПЗ, в якому зазначено, що спір підсудний українському суду, але право, яке буде застосовуватися – право іноземної держави. В такому випадку, відповідно до статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Тому, суд має звернутися або до уповноваженого органу іноземної держави або України для офіційного тлумачення норм права іноземної країни. На практиці такий процес може затягнутися на декілька місяців, що істотно знижує його ефективність для заявника.

Інший варіант – якщо судовий спір виник між тими самим сторонами, але підсудність договором визначена в іноземній державі, а його виконання буде відбуватись на території України. Процес виконання рішень іноземних судів передбачений цивільним процесуальним та господарським процесуальним законодавством. Зокрема, згідно статті 462 ЦПК України, рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Суд України може відмовити за наступних обставин:

1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;

3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;

4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді.

Однак, навіть використовуючи у NCA матеріальне право інших держав (де умови про неконкуренцію дозволені), потрібно звертати увагу на особливості їх законодавчого регулювання. У більшості країн Європи при укладенні NCA обов’язково повинні бути визначені наступні умови:

• угода NCA повинна встановлювати чіткі географічні рамки своєї дії (у деяких країнах ЄС навіть застереження щодо обмеження територією однієї держави можуть визнаватися недійсними);• зв’язок між інтересом сторони, яка хоче захистити себе від конкуренції та певною територією, посада і рід діяльності працівника або підрядника, який взяв на себе зобов’язання не конкурувати. Тобто, у якій сфері не можна конкурувати;• строк дії NCA (у деяких країнах ЄС такі строки встановлені на законодавчому рівні і зазвичай не можуть перевищувати 1-3 роки. В англійському праві, строк дії таких обмежень має бути розумним).• компенсація, яка має бути виплачена працівнику/підряднику, за те, що останній не конкуруватиме із своїм роботодавцем або замовником. Згідно з законодавством ряду країн ЄС, відсутність грошової компенсації призводить до недійсності положень про неконкуренцію.

Таким чином, доводиться констатувати, що договори про неконкуренцію не мають чіткого правового регулювання в Україні. На практиці їх використання зводиться до превентивного або психологічного фактору стосовно до сторони, яка взяла на себе зобов’язання не конкурувати. Але, використовуючи правове регулювання норм міжнародного права, договорам про неконкуренцію можна надати законної сили і в майбутньому, у разі їх порушення, захистити права за такими договорами в суді.

ТЕПЕР ЩОДО КОНКРЕТНО ВАШОГО ПИТАННЯ...

Характерною рисою переважної більшості таких угод є обмеженні Вашої можливості повноцінно використовувати Ваші знання і досвід навіть після розірвання угоди. Що в нашому трудовому законодавстві навіть не згадується і вважається неправомірним! Тут Ви мусите бути дуже уважною. В угоді NCA повинно бути чітко визначено, що саме мається на увазі під такими обмеженнями після розірвання угоди.

У разі виникнення уточнюючих питань, звертайтесь до мене персонально, натиснувши кнопку "звернутись" біля мого фото.

Вітаю, Віка.

Загалом такий договір є правомірним.

Положення про неконкуренцію - це положення договору (контракту), відповідно до яких працівник погоджується не працювати на конкурентів свого роботодавця (групи роботодавця), а також не здійснювати будь-якої діяльності, яка конкурує або може конкурувати з діяльністю роботодавця протягом певного періоду часу та на певній території.

У більшості європейських країн та в США застосування non-compete clauses - досить розповсюджена практика. В Україні ж застосування такого юридичного інструменту все ще не достатньо врегульоване. Втім, більшість міжнародних та великих локальних компаній намагаються включити такі положення про неконкуренцію до трудових договорів зі своїми працівниками, а особливо - з представниками менеджменту.

Українські суди дуже прискіпливо ставляться до включення положень про неконкуренцію до трудових договорів. На думку суддів, наявність non-compete clauses в таких договорах прямо суперечить Конституції України. Йдеться про статтю 43, яка передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також статтю 42, яка гарантує кожному право на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

Є лише поодинокі приклади позитивної практики застосування положень про неконкуренцію. Наприклад, апеляційний суд Тернопільської області у своєму рішенні за однією зі справ наголосив, що трудовий контракт може передбачати невигідні для працівника умови. Зокрема, суд наголосив, що зобов'язання працівника не виконувати протягом 3-х років після звільнення роботу, конкурентну по відношенню до послуг, що надає відповідач, без його згоди, не суперечать законодавству про працю, адже не встановлюють жодних обмежень позивача після припинення трудових відносин з відповідачем виконувати будь-яку іншу роботу, окрім хімчистки одягу Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2017 року у справі № 607/1440/17-ц.

Що важливо знати при застосуванні положень про неконкуренцію?

Наразі положення про неконкуренцію, що є частиною трудового договору, найімовірніше будуть визнані судом недійсними, оскільки погіршують становище працівників, тому на практиці включення таких положень до трудового договору буде мати здебільшого "психологічний" характер.

Це одна з причин, чому роботодавці часто укладають саме цивільно-правові, а не трудові договори, зі своїми працівниками, адже в такому договорі простіше прописати особливі умови співпраці. Відтак, оскільки між сторонами виникають не трудові відносини, включити non-compete clauses до цивільно-правових договорів буде цілком доречно.

Як ефективно прописати положення про неконкуренцію: 6 практичних парад

1) Вид та форма договору

Оптимальний варіант - укласти цивільно-правовий договір (окремо від трудового). В його умовах варто прописати, що на виконавця буде покладатися обов'язок утриматися від вчинення певних дій (наприклад, не конкурувати у тій самій галузі, не наймати для свого бізнесу чи нового місця роботи працівників, які працюють в компанії замовника, тощо), а також визначити конкретний період часу та географічні рамки, на які пошириться дія договору. Замовник при цьому зобов'язується заплатити за це відповідну компенсацію. Будь-які угоди щодо неконкуренції мають бути викладені у письмовій формі та підписуватись окремо від трудового договору.

2) Сфера дії та строки обмежень

Часто роботодавці прописують обмеження для працівника досить широко, а це фактично виключає можливість працівника працювати в певній галузі або ж професії. Саме ця невизначеність часто є підставою для того, аби суд визнав положення про неконкуренцію недійсними. Тому важливо завжди чітко визначати конкретний перелік дій/сфер діяльності, на які розповсюджується дія non-compete clauses. Водночас не варто обмежувати конкурентну діяльність КВЕДами, адже конкуруючу діяльність можна здійснювати опосередковано (наприклад, дружина є учасником компанії, яка займається конкуруючою діяльністю).

3) Компенсація

Один із дієвих інструментів - встановити компенсацію (оплату) виконавцю на період дії відповідної угоди/договору та порядок її виплати. Така компенсація є своєрідним заохоченням для виконавця, щоб він чи вона дотримувалися положень, якими встановлені обмеження щодо неконкуренції.

4) Штрафи

Потрібно також прописати суму штрафу, який виконавець буде зобов'язаний сплатити у разі недотримання положень щодо неконкуренції. Такі положення не лише зводяться до превентивного або психологічного фактору стосовно сторони, яка взяла на себе зобов'язання не конкурувати, а й мають практичне застосування.

5) Відсутність прямих заборон

Не варто прописувати у договорі категоричні заборони на кшталт "не має права", "не може" тощо. Натомість краще вказати, які обов'язки бере на себе особа, наприклад, утриматися від вчинення певних дій.

6) Право іншої країни

Для того, щоб положення про неконкуренцію дійсно виконувалися, до них можна застосувати право іншої країни, в якій положення про неконкуренцію є дозволеними (наприклад, укласти цивільно-правовий договір із учасником-нерезидентом компанії, де працює працівник).

Договори про неконкуренцію в ІТ секторі

Невизначеність з приводу використання положень/договорів про неконкуренцію були дещо врегульовані з прийняттям нового законодавства, що поширюється на сферу ІТ.

Відтак, з набранням чинності Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" (надалі - "Закон"), запроваджена можливість укладати договори про утримання від вчинення конкурентних дій у сфері ІТ. Відтепер їх дозволено укладати з фахівцями, тобто працівниками за трудовим договором чи гіг-спеціалістами резидента Дія Сіті, або фізичними особами (у тому числі підприємцями), залученими резидентом Дія Сіті на підставі іншого цивільно-правового чи господарсько-правового договору про виконання робіт (надання послуг). Відповідно до такого договору фахівець зобов'язаний не здійснювати будь-яких конкурентних дій стосовно резидента Дія Сіті. Договір є відплатним, тобто особа має отримувати компенсацію за утримання від неконкуренції, та має укладатися в письмовій формі.

Закон передбачає такі істотні умови договору про неконкуренцію:

• строк зобов'язання, що припиняється не пізніше спливу 12 місяців з дня припинення трудових, цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між фахівцем та резидентом Дія Сіті;

• територія, на яку поширюється дія зобов'язання;

• вичерпний перелік видів діяльності, що вважаються конкуруючою діяльністю, та/або осіб, які здійснюють конкуруючу діяльність;

• матеріальні блага, які фахівець отримує у відплату за зобов'язання утримуватися від вчинення конкурентних дій.

Законом також передбачено, що відмова фахівця від укладання договору про неконкуренцію не може бути підставою для припинення трудового договору чи гіг-контракту.

Сподіваємось, що найближчим часом норми щодо можливості укладення договорів про неконкуренцію будуть імплементовані у загальне трудове законодавство щодо всіх роботодавців.

Всього доброго! Якщо Ви хочете поспілкуватись індивідуально і випрацювати алгоритм дій, натискайте зелену кнопку Звернутися/Обратиться нижче фото! Буду радий допомогти.