Хочу отсудить ребенка

Доброго дня, Дмитре!

Це зробити складно, якщо питання стосується саме батька, але можливо! Особливо, якщо дружина сама не проти такого вирішення питання.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України), місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років.

Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання.

В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.

Укладення договору про визначення місця проживання дитини

Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Предметом даного договору є визначення місця проживання та дії з виховання, навчання, догляду за дитиною або поєднаних цих елементів, спрямованих на забезпечення нормального фізичного, духовного та морального розвитку дитини. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Вирішення спору між батьками органом опіки та піклування

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування.

Куди звернутися

Для вирішення спору органом опіки та піклування необхідно звернутись до районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у містах, сільської, селищної ради. Місцевий орган опіки та піклування, який призначить засідання комісії, викличе обох батьків, проведе з ними бесіди, оцінить інші обставини та винесе відповідне рішення.

Перелік та зразки необхідних документів

Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини:

заяву;

копію паспорта;

довідку з місця реєстрації (проживання);

копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності);

копію свідоцтва про народження дитини;

довідку з місця навчання, виховання дитини;

довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Строки розгляду питання

Засідання спеціальних комісій у органах опіки та піклування проводяться у разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць.

Визначення місця проживання дитини у судовому порядку

Звернення до суду відбувається шляхом подачі позовної заяви з необхідними документами Позивачем (особа, яка звертається до суду з позовною заявою, тобто той з батьків, хто бажає, щоб з ним залишилася проживати дитина) до Відповідача (той з батьків, хто проживатиме окремо від дитини).

З метою позитивного для Позивача вирішення даного спору, в суді необхідно доводити наступні обставини:

відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків

стан здоров’я як батьків, так і дитини

матеріальне становище батьків

можливість забезпечення належних житлових умов

сімейний стан батьків

сталість соціальних зв‘язків дитини, її психологічний стан, місце навчання

інші обставини(шкідливі звички, графіки роботи, професія і т.д.)

Куди звернутися

Позовна заява про визначення місця проживання дитини подається в порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування Відповідача.

Вартість

Порядок та підстави для сплати судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Станом на 01.01.2022 розмір судового збору складає 992,40 грн.

Перелік та зразки необхідних документів

До суду подається:

Позовна заява

Копія свідоцтва про розірвання шлюбу.

Копія паспорта позивача.

Копії рішення суду про розлучення.

Характеристика з місця роботи позивача та її дві копії.

Характеристика з місця проживання позивача та її дві копії.

Довідка з місця проживання позивача та її дві копії.

Дві копії декларації про дохід позивача.

Довідка ЦМЛ про стан здоров'я позивача та її дві копії.

Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача та дві його копії.

Дві копії свідоцтва про державну реєстрацію ФОП.

Акт санітарно-епідеміологічного обстеження квартири позивача та дві його копії.

Епікриз (ПІБ дитини).

Квитанції про сплату судового збору.

Сформований пакет документів, тобто позовна заява з додатками (а також копія позовної заяви з додатками для відповідача по справі та інших осіб, які беруть участь у справі) подається до канцелярії суду. Позовну заяву можна також направити поштою – цінним листом, обов’язково з описом документів, які надсилаються та поштовим повідомленням.

Строки розгляду питання

Відповідно до статті 210 Цивільного процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Підстави для відмови

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 ЦПК України сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

порушено правила об’єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 ЦПК України);

до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;

відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи;

подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених СК України;

позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;

до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п’яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді. У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Порядок оскарження

Особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Практичні аспекти вирішення питання про встановлення місця проживання дитини

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними, як вже зазначалося раніше, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Яблуком розбрату у подібних справах зазвичай стає наведена у Декларації з прав дитини 1959 року презумпція закріплення проживання дитини разом з матір’ю, відповідно до якої малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю. Однак наразі вона не підтримується ані сучасним європейським законодавством, ані рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, а також забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв’язків з сім’єю, окрім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»).

В окремій думці у справі «М.С. проти України» суддя Карло Ранзоні наголошує, що, згідно з позицією ЄСПЛ, батьки повинні мати рівні права в спорах про опіку («Зоммерфельд проти Німеччини») і що найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків ( «Сахін проти Німеччини»).

Слід зазначити і те, що Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов’язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.(постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц)

Насамкінець, у Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Рівність та спільна батьківська відповідальність: роль батьків» (Equality and shared parental responsibility: the role of fathers) № 2079 від 02 жовтня 2015 року Асамблея твердо висловила позицію, що саме розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи стосовно ролей жінок та чоловіків у сім’ї і є відображенням соціологічних змін, які відбулися протягом останніх 50 років. У зв’язку з цим, Парламентська Асамблея закликала всіх її членів, зокрема і Україну, забезпечити законодавчими нормами та адміністративною практикою рівність прав батьків щодо їх дітей.

Очевидно, як я собі принаймні це розумію, такий крок потрібен Вам як підстава для звільнення з воєнної служби. Саме на таких питання я як раз і спеціалізуюсь як адвокат.

Тим більше, що підстава для звільнення дійсно є, і вона називається "звільнення вс за сімейними обставинами під час воєнного стану".

Така підстава передбачена статтею 26 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про військовий обов'язок і військову службу». Необхідне я виділив жирним шрифтом.

Зокрема про звільнення під час воєнного стану в ній зазначено наступне:

«1. Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

…2) під час воєнного стану:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров’я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв’язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я;

у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв’язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Для звільнення рекомендую написати рапорт на ім'я командира частини і, додавши до нього документи, які підтверджують самостійне виховання дитини (рішення суду про визначення місця проживання дитини), просити про звільнення з лав ЗСУ. Рапорт можна написати в довільній формі. Ось зразок.

Командиру В/ч №___

Рапорт

Прошу Вас звільнити мене, ___

(звання, ПІБ)

___,

з лав Збройних сил України у зв’язку із сімейними обставинами, згідно пп. Г п.2 ч.5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», та Постанови КМУ від 12 червня 2013 р. № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу».

Підтверджувальні документи додаю:

___

___

___

___

___

Адреса:

___

___

___

___

Тел. ___

«___»___ ___ року___

(дата) (звання, підпис, прізвище та ініціали)

От що далі каже про порядок звільнення закон:

Після надходження рапорту від військовослужбовця або заяви від його родичів про дострокове звільнення в запас за сімейними обставинами, командир військової частини зобов’язаний надіслати у триденний строк до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім’ї військовослужбовця запит для перевірки його сімейного стану.

Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержавши документи від командира військової частини або заяву безпосередньо від родичів військовослужбовця про дострокове звільнення в запас, призначає комісію, яка перевіряє в десятиденний строк сімейний стан родичів військовослужбовця. За результатами перевірки складається акт обстеження, який надсилається для розгляду керівнику обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов’язаний у триденний строк розглянути документи про дострокове звільнення військовослужбовця з військової служби і за наявності законних підстав надіслати їх командиру військової частини, де проходить службу військовослужбовець.

У разі відсутності законних підстав для дострокового звільнення військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надає заявнику відповідь про причини відмови і повідомляє про це командира військової частини, де проходить службу військовослужбовець.

У разі виникнення уточнюючих питань, зверніться до мене персонально, натиснувши кнопку "звернутись" біля мого фото.

Маю грунтовний досвід вирішення подібних питань. Можу допомогти складсти усі необхідні рапорти та зібрати документи. Одним словом, можу реально допомогти!

Добрый вечер.

Если мама ребенка ведет нормальный образ жизни, то определить сейчас место проживания с Вами будет очень трудно, учитывая график работы и возраст ребенка (очень маленький). Для определения места проживания с Вами в таком возрасте должны быть достаточные основания. Этот вопрос можно будет решить, когда ребенок подростет либо возникнут основания для невозможности проживания с мамой.

https://minjust.gov.ua/m/rozvyazannya-sporiv-mij-b...

Добрый день Дмитрий. В связи с тем что у супругов есть ребенок, то развестись они могут только через суд. При этом статья 110 Семейного кодекса Украины предусматривает что иск о расторжении брака не может подан на протяжении года после рождения ребенка. Касательно спора с кем из родителей останется проживать ребенок суд учитывает интересы ребенка, а учитывая что ребёнок очень маленький шансов что суд примет решение в вашу пользу немного. В свою очередь мать не может препятствовать вашему общению с ребенком и участии в его воспитании. Когда ребенок подрастет Вы можете брать к себе на выходные или на каникулы. Если будет спор обращайтесь в орган опеки и попечительства (местный исполком) который примет решение в вашу пользу и установит часы общения. Если же мать не будет справляется с родительскими обязаностями о чем будут подтверждение от социальных служб, медиков или органов опеки Вы сможете обратиться в суд о лишении ее родительских прав и решении вопроса о проживании ребенка с вами.

Здравствуйте, Дмитрий!

Если ребёнку нет 1 года, то такой развод в судебном порядке фактически возможен при наличии оснований и только в исключительных случаях:

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135):

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

"Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу

1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя

2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини...

4. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини... ".

Если в иске указано, как требование об определении места проживания ребёнка одним из родителей суд принимает об этом решение при принятии решения о разводе.

Лишение родительских прав возможно только при наличии таких оснований:

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135):

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини... ".

При наличии вопросов обращайтесь индивидуально через кнопку" Звернутися".

Здравствуйте!

1. Развестись до исполнения 1 года ребенку практически невозможно.

Семейный кодекс Украины

Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу

1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя

2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини...

4. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини

2. С кем останется ребенок после развода решает только суд, но как правило ребенок остается с матерью - суд в первую очередь руководствуется интересами ребенка.

Досить тривалий час суди, при вирішенні спорів щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків, керувалися принципом 6 Декларації прав дитини, що була прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, згідно якого проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Так, необхідність застосування у даній категорії спорів саме принципу 6 Декларації прав дитини, була викладена у постановах Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17.

Протягом 2016-2018 років практика судів була стабільною і першочергово пріоритет щодо визначення місця проживання дитини надавався саме матері. Захистити права батька було майже неможливо, так як застосовуючи принцип «недопустимості розлучення дитини з матір’ю», переважна кількість рішень була ухвалена саме на їх користь.

Суттєві зміни у даній категорії спорів відбулися лише у жовтні 2018 року, у зв’язку з прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 17.10.2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Велика Палата ВС відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю.

Велика Палата ВС зробила такий правовий висновок:

«Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою.

Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

Зупинюсь більш детально на постановах, у яких вбачається відступ Верховного Суду від принципу «недопустимості розлучення дитини з матір’ю».

Так, у постанові від 30 березня 2021 року по справі № 542/1428/18 (провадження № 61-18612св19) Верховний Суд зазначив:

«Визначаючи місце проживання дітей, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дітей, суди, виходячи із найкращих інтересів дітей, встановивши, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вже досить тривалий час проживають разом із батьком, визначили місце їхнього проживання саме разом з ним. Суди на час ухвалення оскаржуваних рішень суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір`ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дітей, буде мати більш позитивний вплив на них. За таких обставин суди правильно врахували інтереси дітей, які проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, а тому для зміни місця їхнього проживання вагомих підстави відсутні.

Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про їхнє здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть проживати.

Беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, визначаючи місце проживання малолітніх дітей сторін у цій справі з батьком, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дітей, сприятиме їхньому повноцінному вихованню та розвитку».

У постанові від 17 лютого 2021 року по справі № 375/148/18 (провадження № 61-210св20) Верховний Суд, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, якою скасовано рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 17 травня 2019 року в частині вирішення позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини з матір’ю та в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог матері щодо визначення місця проживання дитини з нею відмовлено, виходив з наступного:

«Суди встановили, що позивач з червня 2016 року проживає окремо від дитини, яку бачила за цей час декілька раз.

Позивач перебуває у фактичних шлюбних відносинах з іншим чоловіком ( ОСОБА_3 ), в березні 2018 року народила дитину. Тобто у позивача змінився спосіб життя, в родині матері дитини відбулись значні зміни, що в свою чергу істотно може впливати на адаптацію малолітньої ОСОБА_4 до нового та незнайомого людського оточення.

Натомість оточення відповідача та його родини є близьким дитині, вона звикла до цього оточення та помешкання, в якому проживає, зміна усталеного оточення без попереднього відновлення психологічного зв`язку матері з дитиною може негативно вплинути на дитину.

У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із батьком відповідатиме її інтересам, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини».

У цій справі Верховний Суд погодився з мотивуванням апеляційної інстанції про те, що виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своєї дитини, колегія вказує на право матері на спілкування з дитиною, турботу про неї та забезпечення, проте за відсутності контакту дитини з матір`ю та без відновлення такої комунікації зміна місця проживання дитини не відповідає найкращим інтересам дитини, що не слід розуміти як розлучення дитини з матір`ю.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року по справі № 132/3061/19 (провадження № 61-17699св20) викладено такі правові висновки:

«Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що і батьком і мамою створено належні умови для виховання та розвитку дитини, обоє приділяють увагу, підтримку та люблять дитину, суд апеляційної інстанції, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що ОСОБА_3 вже досить тривалий час проживає разом із батьком, визначив місце проживання з останнім. На час ухвалення оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з мамою, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. При таких обставинах, суд апеляційної інстанції правильно врахував інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, і змінювати місце проживання вагомих підстав немає.

Мама дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

За встановленими у справі обставинами, стан здоров`я відповідача не перешкоджає йому належним чином займатись сином, створювати йому належні умови для виховання та розвитку, а також матеріально забезпечувати сина, оскільки останній є суб`єктом підприємницької діяльності.

Тому, визначення судом першої інстанції місця проживання дитини з матір`ю з підстав інвалідності ОСОБА_2 , є необґрунтованим. Саме тому доводи касаційної скарги та відповіді на відзив ОСОБА_1 щодо її переваг над ОСОБА_2 у можливості забезпечення якнайкращих інтересів дитини з огляду на її можливість отримувати стабільний дохід у порівнянні з батьком дитини, який є інвалідом ІІІ групи, оцінюються судом касаційної інстанції критично.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що дитина може бути розлучена з матір`ю лише за виключних обставин, Верховний Суд вказує на те, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. При вирішенні цієї справи, серед іншого, суд апеляційної інстанції керувався установленими та тривалими зв`язками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , з огляду на те, що вони тривалий час проживають разом, а отже, проживання дитини з батьком буде відповідати найкращим його інтересам».

У постанові від 28 грудня 2020 року в справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) Верховний Суд зазначив:

«Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, в судовому засіданні допитано малолітнього ОСОБА_3 , який виявив бажання проживати саме з батьком.

Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.

Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

Таким чином, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітнього сина, однакову прихильність дитини до обох батьків, а також виконання обома батьками належним чином своїх обов`язків по вихованню дитини, суд апеляційної інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з абсолютно обґрунтованим рішенням суду апеляційної інстанції про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком».

У постанові від 23 грудня 2020 року по справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19) Верховний Суд зазначив:

«Під час нового апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції необхідно дослідити питання доцільності визначення місця проживання дитини з батьком або матір`ю на підставі зібраних у справі доказів, а також з урахуванням висновків органів опіки та піклування щодо можливості визначення місця проживання дитини як з матір`ю, так і з батьком. Визначаючи місце проживання дитини з одним із батьків, суд зобов`язаний керуватися найкращими інтересами дитини, враховуючи особливість цієї категорії спорів та чутливість дитини.

Крім того Верховним Судом враховано, що з липня 2017 року дитина фактично проживає з батьком, що може свідчити про формування у дитини прив`язаності до батька, місця її проживання, речей, побуту тощо.

Зазначені Судом обставини повинні бути враховані під час вирішення цього спору апеляційним судом під час її нового розгляду».

У постанові від 23 вересня 2020 року по справі № 359/3580/18 (провадження № 61-11211св20) Верховним Судом викладено такий правовий висновок:

«… встановлено, що відповідач не чинить позивачці будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні с сином, а також його вихованні.

При таких обставинах, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки ОСОБА_4 , місце його навчання, психологічний стан, зокрема прихильність до батька, проживання з ним в атмосфері любові, турботи, захисту та встановлення низького рівня емоційного зв`язку з матір`ю, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає за доцільне подальше проживання малолітнього сина ОСОБА_4 разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Помилковим є посилання суду першої інстанції, чого не заперечив й апеляційний суд, на Декларацію прав дитини щодо недопустимості розлучення дитини з матір`ю».

Підсумовуючи, варто зазначити, що все частіше Верховний Суд, висловлюючи свої правові позиції, при перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанції, керується тим, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Останні тенденції розгляду судових справ при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини з одним із батьків свідчать про відступ від принципу «недопустимості розлучення дитини з матір`ю», так як пріоритетом у даній категорії спорів виступають саме якнайкращі інтереси дитини, а однією з важливих передумов для визначення місця проживання дитини з батьком є тривалість зв’язків між дитиною та батьком з огляду на те, що вони проживають разом.

Доброго дня, Згідно ст.110 Сімейного кодексу України ви не маєте право на розірвання шлюбу так як дитині нема ще 1 року.

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n539

Для детальної консультації настикайте кнопку звернутися.

Якщо я допоміг вирішити ваше питання ставте біля мого фото, підтримайте лайком залишайте відгук.

Вітаю, Дмитро.

У першу чергу вбачаю Вас зорієнтувати по наступним моментам:

1. Допоки дитині не виповниться хоча б 1 рік, розлучитись Ви не зможете. Це чітко заборонено в законодавстві України.

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135)

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу

1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.

{Частина друга статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013}

...

2. Якщо Ви збираєтесь розлучитись, то потрібно у момент, коли дитині вже буде 1 рік, подавати позов про припинення шлюбу та визначення місця проживання дитини з Вами. Що суд враховує під час прийняття рішення?

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

СУД НЕ ЗАЛИШИТЬ ДИТИНУ З ВАМИ, ЯКЩО ВИ БУДЕТЕ ДІЮЧИМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕМ. ВАМ ПОТРІБНО ОЗНАЙОМИТИСЬ ІЗ ВСІМА ПІДСТАВАМИ ДЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ З ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ТА ЗВІЛЬНИТИСЬ, АБИ МАТИ МОЖЛИВІСТЬ ЗАЛИШИТИ ДИТИНУ З ВАМИ НА ПРОЖИВАННЯ ПІСЛЯ РОЗЛУЧЕННЯ.

ВОНИ ПЕРЕДБАЧЕНІ В СТАТТІ 26.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК І ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ»

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12#Text

Стаття 26. Звільнення з військової служби

1. Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров’я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров’я до військової служби з виключенням з військового обліку.

...

4. Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

...

2) під час воєнного стану:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров’я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв’язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я;

у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв’язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років

перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: ЧЕКАЙТЕ, ПОКИ ДИТИНІ ВИПОВНИТЬСЯ 1 РІК. СПРОБУЙТЕ ЗВІЛЬНИТИСЬ З ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ТА ПОТІМ ПОДАВАЙТЕ ПОЗОВ ДО СУДУ.

Всього доброго! Якщо Ви хочете поспілкуватись індивідуально і випрацювати алгоритм дій, натискайте зелену кнопку Звернутися/Обратиться нижче фото! Буду радий допомогти.

Добрый день!

В Вашем случае следует обратить внимание на следующее.

Согласно положений статьи 161 Семейного кодекса, относительно спора между матерью и отцом о месте проживания малолетнего ребенка, если мать и отец, которые проживают отдельно, не пришли к согласию относительно того, с кем из них будет проживать малолетний ребенок, спор между ними может решаться органом опеки и попечительства.

При разрешении спора о месте жительства малолетнего ребенка принимаются во внимание отношение родителей к выполнению своих родительских обязанностей, личная привязанность ребенка к каждому из них, возраст ребенка, состояние его здоровья и другие обстоятельства, имеющие существенное значение.

Орган опеки и попечительства или суд не могут передать ребенка для проживания с тем из родителей, кто не имеет самостоятельного дохода, злоупотребляет спиртными напитками или наркотическими средствами, своим аморальным поведением может повредить развитию ребенка.

Если орган опеки и попечительства или суд признал, что ни один из родителей не может создать ребенку надлежащих условий для воспитания и развития, по требованию бабушки, дедушки или других родственников, привлеченных к участию в деле, ребенок может быть передан кому-то из них.

Если ребенок не может быть передан одному из этих лиц, суд по требованию органа опеки и попечительства может принять решение об отобрании ребенка от лица, с которым он проживает, и передачи его на попечение органа опеки и попечительства.

При этом, согласно части 1 статьи 9 Конвенции о правах ребенка государства-участники обеспечивают, чтобы ребенок не разлучался со своими родителями вопреки их желанию, за исключением случаев, когда компетентные органы, согласно судебному решению, определяют в соответствии с применимым законом и процедурами, что такое разлучение необходимо в наилучших интересах ребенка. Такое определение может оказаться необходимым в том или ином случае, например, когда родители жестоко обращаются с ребенком или не заботятся о нем или когда родители проживают раздельно и необходимо принять решение относительно места проживания ребенка.

В соответствии с принципом 6 Декларации прав ребенка, ребенок для полного и гармоничного развития его личности нуждается в любви и понимания. Она имеет, если это возможно, расти в заботе и под ответственностью своих родителей, в любом случае - в атмосфере любви и моральной и материальной обеспеченности; малолетний ребенок, кроме случаев, когда имеются исключительные обстоятельства, не имеет расставаться со своей матерью. На общество и органы публичной власти должна быть возложена обязанность по осуществлению особой заботы о детях, не имеющих семьи, и о детях, не имеющих достаточных средств к существованию. Желательно, чтобы многодетным семьям предоставлялась государственная или иные пособия на содержание детей.

Согласно части b) статьи 5 Конвенции Организации Объединенных Наций о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин - Государства-участники принимают все соответствующие меры с целью: обеспечить, чтобы семейное воспитание включало правильное понимание материнства как социальной функции и признание общей ответственности мужчин и женщин за воспитание и развитие своих детей при условии, что во всех случаях интересы детей являются преобладающими.

Следует также заметить, что, учитывая приведенные положения международных актов, ни одна женщина не может быть лишена родительских прав, а малолетний (до 14 лет) ребенок не может расставаться с матерью.

Таким образом, Вам как отцу следует подать документы , что мама ребенка доходов не имеет , жилья так же , чем не может обеспечить ни себя ни ребенка так как постоянной работы тоже не имеет, и написать заявление в орган опеки и попечительства с требованием определить место жительства Вашей дочери вместе с Вами (с предоставлением всех необходимых справок, в том числе с места работы,( службы) о доходе свидетельство о рождении, о месте жительства и прочих, которые потребует орган).

Далее, прийти в назначенное время на комиссию и поддержать свои требования.

После получения решения о месте жительства Вашего ребенка любые препятствования со стороны мамы ребенка уже будут судебно-наказуемы.

Такое же решение можно получить сразу в суде, минуя орган опеки, обратившись с иском в суд с требованием об определении места жительства ребенка с Вами судебным решением.( все указанные документы в копиях подать суду.

Если же Вы самостоятельно (вместе с ребенком) измените свое место проживания, без каких-либо решений, то тогда Вам следует помнить, что жена может попытаться забрать ребенка указывая на место регистрации, даже с участием полиции.

С уважением,

Константин Гончаренко

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2947-14#Text):

"Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей

1. Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

2. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

3. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

4. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу

1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини...

Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя

1. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно...

Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

1. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.

2. У разі встановлення режиму окремого проживання:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;

2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка...

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.".

Пост. Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07):

"8. Розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК) ( 2947-14 ), провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.

Для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд має перевірити зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 109 СК ( 2947-14 ) подружжя має право подати письмовий договір, в якому передбачити:

- з ким з них будуть проживати діти;

- яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо;

- умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Крім того, подружжя подає до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей). Судам слід перевіряти дотримання нотаріального посвідчення такого договору. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків.

При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із подружжя.

9. Згідно з ч. 2 ст. 110 СК ( 2947-14 ) позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлено протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини...

12. При застосуванні положень статей 119, 120 СК ( 2947-14 ) судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер.

Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим.

Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди.

Вирішуючи заяву в порядку ст. 119 СК ( 2947-14 ), суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань."

---

Доброго вечора, Дмитре! По-перше, заборона розірвання шлюбу подружжя до досягнення однорічного віку дитини передбачена ст.110 СК, тобто за позовом одного з подружжя, але не передбачена ст.109 СК - у випадку розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя та подання до суду письмового договору про місце проживання з одним із батьків. про виплату аліментів другим із батьків. По-друге, якщо спільної згоди про роізірвання шлюбу немає, то крім позову про розірвання шлюбу ст.119 СК передбачено заяву подружжя або позов одного з них про встановлення режиму окремого проживання, при цьому, заборона щодо наявності дитини віком до одного року також не передбачена, не можу бути підставою для відмови у прийняті заяви чи позову до розглядуц судом. По-третє, як передбачено ст.161 СК, суд не може встановити місце проживання дитини з тим із подружжя, хто не має самостійного заробітку, тобто Ви маєте підстави для вимоги встановлення місця проживання дитини разом з Вами. По-четверте, враховуючи Ваш статус військового та пов'язану з цим невизначеність самостійного утримання та виховання, а також малолітній вік дитини, вважаю за належне та правомірне залучити до участі у справі (позові) своїх батьків у якості третіх осіб, що не мають самостійних вимог з питання участі з їх боку в утриманні та вихованні дитини.