Як довести отримання електронного листа в суді?

Вітаю,

Нещодавно виникла ситуація, через яку я замислився о доказуванні отримання електронного листа.

Ітак. Я подаю звернення до організації, надісланням на електронну пошту. При чому, мова йде про організацію, що підпорядкована уряду, тож є офіційна електронна адреса, яка зазначена в офіційних джерелах уряду.

В разі відмови у задоволенні звернення, чи відсутності відповіді протягом встановленого законом строку, я звертаючись до суду задля доказування надсилання звернення надаю скрін листа з папки "відправлені" моєї електронної пошти.

Жодного разу проблем із допустимістю доказів не виникало. Відповідачі не заперечували отримання звернення.

12 січня я подав ряд запитів про публічну інформацію до її розпорядників, які є закладами освіти певної області України.

На 17.01.2023 відповідь була відсутня, чим були порушені строки, встановлені Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Таким чином я став адміністративним позивачем у справі проти майже 70 відповідачів.

Спочатку, приходили відзиви, де відповідачі повідомляли, що так, запит отримувався, але відповіді не було, бо вони не вважали за можливе її надати з тих чи інших підстав.

Але потім, десятками, почали надходити аналогічні за змістом відзиви де міститься про те, що запиту вони не отримували. А щодо мого доказу було зазначено:

Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 1 1 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1 162/19.

Відсутність листа від позивача підтверджується ніби реєстром електронної пошти за 12-15 січня 2023 року.

Звідти виникають такі питання:

1. А відповідачі як учасники справи взагалі несуть будь-яку відповідальність за навмисне введення суду в оману?

2. Чи праві відповідачі щодо допустимості доказу?

3. Як можна довести те, що листи були отримані?

На останнім питанні хотів би зупинитися детальніше.

Є можливість просити про огляд доказів. Але наявність листа у папці "відправленні" і відсутність листа у папці "вхідні" на електронних поштах позивача і відповідача відповідно не свідчить про отримання/неотримання листів, а лише про наявність/відсутність цифрових даних.

Постачальником послуг електронної пошти у деяких відповідачів є організації, що зареєстровані як юридичні особи в Україні. Тож можна просити суд про витребування доказів.

І я так думаю, що у майбутнім буду подавати таке клопотання при поданні позовної заяви. Однак наразі, коли провадження вже відкрито, я маю обґрунтувати, чому не просив про витребування при поданні позовної заяви.

Я звичайно можу заявити про лірику, те, що сподівався на доброчесність з боку відповідачів і т.д. Також логічно зрозуміло, що якщо деякі відповідачі згідно відзивам запит отримали, а декілька десятків раптом ні, то щось тут не так, але логічні припущення не є фактичним доказом, і суд може відмовити.

Але у деяких відповідачів постачальником послуг електронної пошти є Google. І тут вже запит об'єктивно неможливий.

Інша можливість, я, як студент 4 курсу за спеціальністю комп'ютерна інженерія знаю, що за відправлення листів відповідає SMTP сервер, який надає відповідь, чи успішно надісланий лист. Але відповідь SMTP серверу свідчить лише про надіслання, а не отримання листа.

Тут вбачається можливим заявити клопотання про проведення комп'ютерно-технічної експертизи.

Але можливо є інші варіанти довести що листи були отримані?

Знаю, що 100% гарантія буде лише при надісланні рекомендованого листа, але якщо законом допускаються електронні звернення, слід знайти чіткий шлях в цим випадку.

Буду вдячний за поради!

Доброго дня!

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу.

Наразі дуже актуальним є питання подання до суду документів шляхом надсилання на електронну пошту.

Відповідно до ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб’єктів електронного документообігу.

Але на разі існує ряд проблем, з котрими зіштовхуються учасники справи при надісланні документів до Суду за допомогою електронної пошти:

1.Нереєстрація електронного документа, у зв’язку з порушенням вимог до офіційного електронного листа.

Так, відповідно до інформації, яка міститься на сайтах деяких судів (наприклад: https://ck.arbitr.gov.ua/sud5026/gromadyanam/vimogi_do_email1/), до електронних листів повинні застосовуватись наступні вимоги:

Заповнений рядок «Тема»: день, місяць, рік; реєстраційний номер листа; інше. Наприклад: 02.02.2020, № 02/2020, Суддя: Іванов І.І., Справа № 111/11/20 – клопотання про призначення експертизи.

В тексті самого листа може бути вказано попередній короткий зміст, з обов’язковим вказанням доданих файлів у вкладенні до листа.

Підпис електронного листа здійснюється таким чином: 1) посада та ПІБ відправника (у разі відправлення структурним підрозділом – назва організації, структурного підрозділу та ПІБ відповідальної особи/виконавця); номер телефону (в т.ч. – мобільного телефону); електронна адреса для зворотного зв’язку.

Зовсім не можу погодитись із даними рекомендаціями, так як, по-перше, не зрозуміло, яким саме нормативним документом суди керуються, надаючи такі рекомендації, а по-друге:

Рекомендую заповнити в рядку «Тема»: кому саме та про що даний електронний лист. Наприклад: Суддя: Іванов І.І., Справа № 111/11/20 – клопотання про призначення експертизи. Сам електронний лист обов’язково містить інформацію про дату та час відправлення, а тому немає потреби вказувати про це в темі. Щодо вихідного номеру, то це не є обов’язковим реквізитом для листів фізичних осіб, якщо ж Ви все-таки присвоюєте електронному листу вихідний номер, то доцільно його вказати в самому тексті листа.

Сам текст електронного листа, на моє переконання, повинен бути по аналогії супровідного листа, тобто містити коротку інформацію про те, що саме надсилається даним листом з переліком файлів, що до нього додаються та посиланням на те, що ці файли підписані ЕЦП, проханням приєднати дані документи до матеріалів провадження/справи та проханням підтвердити отримання даного листа (далі поясню навіщо).

2.Відмова в реєстрації або залишення без розгляду документів надісланих за допомогою електронної пошти, а не за допомогою підсистеми «Електронний суд».

Так суди можуть взагалі ігнорувати електронні листи і не надавати відповідь на них або відправляти відповідь про невідповідність листа певним вимогам закону. Так, наприклад, Печерський районний суд м. Києва, як до речі і Шевченківський суд м. Києва, дуже часто (але не завжди) відмовляє в прийнятті документів надісланих електронною поштою та підписаних ЕЦП та вимагає надсилання документів за допомогою підсистеми «Електронний суд».

Потрібно звернути увагу як учасників процесу, так і суду на те, що така відмова в реєстрації електронного листа або в прийняті його до розгляду є безпідставною та порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Щодо вимоги надсилання документів за допомогою підсистеми «Електронний суд», то дана система не обмежує право учасників судового процесу надсилати до суду документи електронною поштою, це вибір самого учасника процесу, яким із способів подати до суду документи: самостійно через канцелярію, надіслати листом за допомогою Укрпошти, кур’єром, за допомогою підсистеми «Електронний суд» чи електронною поштою. Будь-які обмеження судом такого права учаснику є протизаконним.

Порядок використання для обміну документами електронну пошту встановлено Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», в якому зазначено, що порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.

Наказом Державної судової адміністрації України від 23 березня 2017 року № 367 затверджено Тимчасовий регламент обміну електронними документами між судами та учасниками судового процесу, кримінального провадження, який визначає порядок надсилання учасникам судового процесу, кримінального провадження процесуальних документів в електронному вигляді паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства. Особливістю обміну документами в цій підсистемі є обов’язкове надсилання документів одночасно і в електронному і в паперовому вигляді, учасники повинні бути зареєстровані в цій підсистемі, ця підсистема містить готові шаблони клопотань та інших процесуальних документів, що є не завжди зручно, шаблони є не з усіх процесуальних питань, вони не завжди коректно складені, сама підсистема не зрозуміло на якій мові, так як одне слово в назві написано українською мовою, інше російською, а інше не зрозуміло якою, система постійно «висне» та має багато інших недоліків.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, якщо після отримання документа електронною поштою або факсимільним зв'язком до суду надходить такий документ і на паперовому носії, останній передається за призначенням. На оригіналі документа на реєстраційному штампі додатково зазначається дата одержання електронного повідомлення.

Тобто, дана інструкція передбачає, що отримані документи електронною поштою теж реєструються в АСДС та передаються до розгляду.

П. 10 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України визначає, що приймання та передавання документів електронними засобами зв’язку здійснюється відповідно до Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції, затвердженого наказом ДСА України від 04.12.2013 № 164, та Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами, затвердженого наказом ДСА України від 15.11.2016 № 231.

Відповідно до п. 8.2.1 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції, затвердженого наказом ДСА України від 04.12.2013 № 164, користувач зобов'язаний перевіряти електронну поштову скриньку не менше 2 разів на день (на початку першої та другої половин робочого дня). З чого випливає, про обов’язок працівників суду перевіряти електронну пошту на наявність повідомлень та передавати їх для реєстрації в АСДС.

Відповідно до п. 22 Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами, затвердженого наказом ДСА України встановлено порядок дій працівника суду в разі отримання електронного листа.

З чого можна зробити висновок, що не існує документу, який би обмежував учасника процесу в надісланні документів до суду за допомогою електронної пошти, а, навпаки, зазначеними вище документами встановлено порядок отримання електронних листів та їх реєстрацію в АСДС.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 19 вересня 2019 року у справі №826/14954/17. Так, в своєму рішенні суд вказав, що ні Інструкцією, ні іншим нормативно-правовим актом не визначено права суду (його відповідального працівника) вирішувати питання щодо дотримання заявником вимог процесуального закону до форми (паперова, електронна тощо) документа та, тим більше, повертати такий документ автору.

В листі Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2020 року № 1022/20 вказано вхідний номер клопотання № 40915, що свідчить, що даний лист був зареєстрований в АСДС, але не переданий до розгляду, що є порушенням розділу ІІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України кореспонденція, що стосується розгляду конкретної справи, після її реєстрації в АСДС, передається судді (судді-доповідачу), у провадженні якого перебуває справа. Передавання документів здійснюється під підпис у реєстрі в порядку, визначеному в суді.

Окрім того, на сьогоднішній день в умовах карантину додатково діють норми, які рекомендують учасникам звертатися до суду, подавати документи за допомогою електронного листування.

Так, карантин був запроваджений на території України згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 року № 211 (з відповідними внесеними змінами).

Згідно Рекомендації Ради суддів України викладених у листі № 9 рс186/20 від 16 березня 2020 року – громадянам (та іншим особам) було рекомендовано подавати процесуальні документи у справах шляхом їх надіслання на офіційну електронну адресу суду, а не зобов’язано подавати електронні документи лише через підсистему «Електронний суд».

Відповідно судами були прийняті розпорядження щодо організації роботи в судах в умовах карантину.

Не виключенням є і Печерський районний суд м. Києва. Звертаючись до тексту Наказу № 128-з/2020, а саме в п. 1 вказано, що встановлено особливий режим роботи Печерського районного суду м. Києва та вказано щодо рекомендації подання процесуальних документів на електронну адресу суду inbox@pc.ki.court.gov.ua. Проте, при цьому Печерським районним судом м. Києва відбувається надіслання (у відповідь на електронний лист) роз’яснення щодо виключної необхідності подання документів через підсистему «Електронний суд», котре не тільки суперечить визначеним вище нормативним актам, відповідному Наказу Суду та Рекомендації Ради суддів України.

3.Суди не підтверджують отримання листа та надають відповідь, пересилають документи з порушенням встановленого порядку.

Окремо потрібно звернути увагу, що самі суди не дотримуються, надсилаючи електронні листи учасникам справи/провадження нормативно-правових актів, які регулюють створення та направлення електронних листів.

Так зокрема, в розділі «Тема» листа, який направлено мені в якості відмови розглянути клопотання, не вказано дати та вихідного номеру листа, кому даний лист, а в тексті відсутнє посилання на прикріплений файл та не вказано даних особи, яка цей лист складала.

Відповідно до п. 8.2.13 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції, затвердженого наказом ДСА України від 04.12.2013 № 164, При формуванні електронного листа в рядку «Тема» вказується його зміст у стислому вигляді. Якщо кінцевий адресат не має власної електронної адреси, в електронному листі треба вказати, кому адресована передана інформація (якщо ця інформація відсутня в рядку «Тема»). Рядок «Тема» заповнюється обов'язково.

Відповідно до п. 8.2.17 цього ж Положення кожний електронний лист має бути підписаний. Підпис складається з наступних рядків:

- посада та назва підрозділу, назва Користувача;

- прізвище, ім'я, по батькові відправника;

- код міжміського зв'язку (оператора мобільного зв'язку) та телефон;

- e-mail адреса.

До даного листа приєднаний файл PDF, але відповідно до п. 8.2.14 Положення, у випадку приєднання файлів у листі необхідно давати стислу інформацію про файли, що приєднуються. Усі приєднані файли мають бути у форматі «ZIP-архіву» або «RAR-архіву».

І найголовніше те, що даний лист не підписаний ЕЦП, що відповідно є порушенням усіх вище визначених норм, а саме:

Відповідно ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», вказано, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис, накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідно до п. 8.2.8 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції, офіційні документи, що вкладаються до електронного листа-повідомлення, за умови впровадження електронного цифрового підпису, обов'язково підписуються з використанням посиленого сертифіката відкритого ключа після внесення реєстраційних дати та номера особою, що реєструє та відправляє лист.

Відповідно до п. 9 Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами між місцевими та апеляційними судами, Державною судовою адміністрацією України, територіальними управліннями Державної судової адміністрації України, підприємствами, що належать до сфери управління Державної судової адміністрації України, файл, створений відповідно до вимог пунктів 7, 8 цього Порядку, підписується відповідальною особою з використанням власного ключа електронного цифрового підпису або електронної печатки канцелярії (служби діловодства).

Важливо! Зверніть також увагу на те, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа, вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим автором та одержаним адресатом за їх місцезнаходженням (для фізичних осіб - місцем проживання), у тому числі якщо інформаційна, телекомунікаційна, інформаційно-телекомунікаційна система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається відповідно до законодавства.

Суди не відповідають за звичай про одержання ними листа, хоча п. 8.2.22 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції, встановлено, що відповідальний працівник суду після отримання повідомлення електронною поштою надсилає електронною поштою підтвердження про отримання повідомлення відправнику (якщо про це є повідомлення в листі) або повідомлення про проблеми з читанням отриманого листа, з накладанням на нього електронного цифрового підпису.

Якщо ж суд не надає підтвердження про отримання електронного листа, то телефонуйте до суду та просіть Вам надати інформацію про реєстрацію електронного листа.

Не забувайте також в електронному листі налаштувати автоматичне підтвердження отримання електронного листа судом, детальний опис таких налаштувань міститься в п. 8.2.18 та 8.2.19 цього ж положення.

Як додавати копії докуметів до електронного листа?

Копії цих документів слід засвідчити відповідно до вимог процесуального законодавства та правил діловодства, а саме: зробити відмітку «КОПІЯ» в верхньому правому кутку першого аркуша кожного з документів, а також засвідчуваний напис «Згідно з оригіналом» з вказанням найменування посади, прізвища та ініціалів особи, яка засвідчила копію (підпис особи скріплюється печаткою підприємства або його структурного підрозділу).

Суди самі повинні використовувати ЕЦП при викладенні копій судових рішень на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень. Так, пунктом 12 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого Постановою КМУ від 25.05.2006 № 740, встановлено: «12. Суди надсилають адміністраторові Реєстру копії всіх судових рішень виключно в електронній формі із застосуванням автоматизованої системи документообігу суду з використанням електронного цифрового підпису, що передує видачі копії судового рішення», а також: «Електронна копія судового рішення - складений в суді у вигляді електронних даних ідентичний судовому рішенню за документарною інформацією та реквізитами електронний документ, засвідчений електронним цифровим підписом особи, що підписала зазначене рішення, який може бути перетворений електронними засобами у візуальну форму.»

Якщо у поштовому сервісі налаштувати функцію автоматичного підтвердження доставки, вам буде приходити повідомлення ,яке і буде доказом.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня, Константине!

Постараюсь відповісти на Ваші питання якомога точніше.

ПИТАННЯ І:1. А відповідачі як учасники справи взагалі несуть будь-яку відповідальність за навмисне введення суду в оману?

Цивільний процесуальний кодекс України та Господарський процесуальний кодекс України, а також Кодекс адміністративного судочинства України в редакціях, які діяли до 15 грудня 2017 року, передбачали обов’язок сторін добросовісно користуватися належними їм правами і виконувати процесуальні обов’язки. На підставі цього можна зробити висновок, що невиконання особою, яка бере участь у справі, такого обов’язку має кваліфікуватись як зловживання правами.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, запроваджено механізми запобігання зловживанню процесуальними правами.

Цей закон прийнято з метою подолання процесуальних проблем, які перешкоджають ефективному судовому захисту в Україні. Серед яких низький рівень правової культури учасників процесу, зловживання процесуальними правами та невиконання процесуальних обов’язків, поєднані з неефективними заходами відповідальності за порушення правил судового процесу.

Однією з основних засад цивільного, господарського та адміністративного судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами (п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України, п.11 ч.3 ст.2 ГПК України, п.9 ч.3 ст.2 КАС України)

Законодавчого визначення поняття «зловживання процесуальними правами» немає. Процесуальні кодекси передбачають лише невиключний перелік дій, які можуть бути визнані як зловживання (ч.2 ст.44 ЦПК України, ч.2 ст.43 ГПК України та ч.2 ст.45 КАС України).

Виходячи зі змісту завдання судочинства (ч.1 ст.2 ЦПК України, ГПК України та КАС України), а також норм ч.2 ст.44 ЦПК України, ч.2 ст.43 ГПК України та ч.2 ст.45 КАС України, залежно від конкретних обставин зловживанням є дії, які суперечать завданню судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Тобто такі дії, що йдуть урозріз із справедливим, неупередженим та своєчасним розглядом і вирішенням спорів (справ) задля ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів учасників справ.

Отже, вказані положення визначають лише загальні підстави застосування до учасників процесу заходів процесуальної відповідальності.

Під зловживання слід розглядати використання учасниками процесу своїх суб’єктивних процесуальних прав з метою, яка суперечить завданням судочинства. Попри те, що не всі положення нових процесуальних кодексів є однозначними та чіткими, запровадження такого інституту є однією з потреб судочинства.Регламентування таких питань на законодавчому рівні дозволяє:

• підвищити рівень дисципліни учасників судового процесу і забезпечити добросовісне користування ними процесуальними правами;
• мінімізувати можливість затягування розгляду справи у суді, обмежуючи учасників процесу у зловживаннях;
• закріпити процесуальний механізм притягнення до відповідальності в таких випадках.

Разом з тим добросовісне виконання сторонами процесуальних прав і обов’язків кореспондується з обов’язком дотримання процесуальних норм і суддями. Більше того, вбачається необхідність у глибокому і системному розумінні останніми цих норм, аби застосування заходів процесуального примусу не перетворювалося на обмеження прав учасників процесу.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 44 ЦПК України ; ч.1 ст. 45 КАС України; ч.1 ст.43 ГПК України).

Важливо! За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. (ст.44 ЦПК України, ст.44 КАС України, ст. 42 ГПК України)

Крім того, таке порушення закону вважається кримінальним злочином, передбаченим статтею 384 Кримінального кодексу України, яка розглядає питання відповідальності за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу. Згідно змісту статті:

1. Завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта, спеціаліста, складені для надання або надані органу, що здійснює досудове розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя, тимчасовій слідчій чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, подання завідомо недостовірних або підроблених доказів, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, -

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

ПИТАННЯ ІІ:2. Чи праві відповідачі щодо допустимості доказу?

Питання допустимісті доказів у контексті електроного обміну інформацією, як також визначення статусу електронних документів доволі складні.

Частина 1 статті 8 Закону 851 чітко визначає статус та юридичну силу електронного документа. Так, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

У частині 1 статті 5 Закону 675, який набув чинності 30 вересня 2015 року, закріплено принцип однаковості юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством, а згідно з частиною 3 згаданої статті правочин не може бути визнано недійсним у зв’язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.

Тобто суб’єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності документи в електронній формі при дотриманні норм Законів № 851 і № 2155, якими регулюються відносини, пов’язані з електронним документообігом і використанням електронних документів.

В свою чергу Типовою інструкцією визначено порядок документування управлінської інформації в установах, із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, кваліфікованої електронної печатки та кваліфікованої електронної позначки часу, крім випадків наявності обґрунтованих підстав для документування управлінської інформації у паперовій формі.

Отже, правовими підставами вважати електронні документи юридично значущими є ч. 1 ст 5, 6 та 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", за умови наявності обов'язкових реквізитів документів, зокрема визначених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та інших вимог чинного законодавства.

ПИТАННЯ ІІІ: 3. Як можна довести те, що листи були отримані?

Зазвичай в таких випадках я не покладаюсь на одне лише електронне відправлення, а дублюю його звичайною поштою - це найкращий шлях не мати проблем із доказуванням отримання електронного відправлення. Але якщо того зроблено не було, то сам факт відправлення листа чи будь якого іншого процесуального документу по електронці повинен слугувати підтвердженням виконання цієї процедури до кінця. Тобто відправлення в технічному сенсі терміну вже є доказом такого кроку з боку відправника! Також можно додатково зробити скріншоти, які доводять, що відправлення відбулося. Відправник не несе відповідальності за технічні проблеми на самому шляху до отримувача або на технічні проблеми в отримувача!

Виникнуть додаткові питання, натискайте кнопку "звернутись" біля мого фото. Охоче на них відповім!

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text):

"Стаття 100. Електронні докази

1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

3. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

4. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

5. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.";

"Стаття 81. Обов’язок доказування і подання доказів

1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.".

---

Доброго дня, Констянтине! ЦПК передбачає електронний доказ, як один з видів доказів, тобто презюмується дійсніть і справність електронних даних, їх відправлення і отримання. Ви або надаєте суду для огляду свій матеріальний носій електронного доказу (телефон, ноутбук) для огляду електронного доказу, або направляєте на електронну адресу суду листа з використанням КЕП про направлення електронного доказу. Якщо інша сторона заперечує отримання цього електронного доказу, вона має довести ненаправлення електронного доказу, спростувати факт направлення. Допоки вона цього не доведе, підлягає до застосування довод першої сторони про направлення доказу.

Доброго дня, Констянтине!

1. А відповідачі як учасники справи взагалі несуть будь-яку відповідальність за навмисне введення суду в оману?

Під час розгляду кримінальної справи – так. Адже згідно ст. 384 ККУ Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу карається виправними роботами або арештом, або обмеженням волі.

При розгляді цивільних чи адміністративних справ поняття введення в оману суду немає.

При цьому відповідачі можуть понести відповідальність за зловживання процесуальними правами.

При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу.

В адміністративному судочинстві у разі неодноразового зловживання процесуальними правами суд може постановити ухвалу про стягнення штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заперечення про отримання електронного листа відповідачем, не несе для нього ніякої відповідальності. А от на Вас покладений обов’язок довести ті обставини, на які Ви посилається як на підставу своїх вимог .(ст. 81 ЦПК)

2. Чи праві відповідачі щодо допустимості доказу?

Відношення суддівського корпусу щодо до питання оцінки доказової сили електронного листування неоднозначне, і залежить від багатьох факторів в конкретній справі.

Законом встановлено, що у разі виникнення сумніву щодо достовірності електронного доказу у іншого учасника справи чи у суду, суд має витребувати оригінал доказу, а за його відсутності – відмовити у прийнятті доказу до розгляду, то видалення повідомлень як оригіналів означатиме цілковите їх знищення як доказів. З цих причин, часто суди, за клопотанням однієї зі сторін, вживають заходів до забезпечення таких доказів шляхом їх огляду у судовому засіданні з портативних пристроїв зацікавлених сторін (наприклад, огляд доказів судом за посиланням в мережі Інтернет; огляд дописів користувача у соціальні мережі Facebook та LinkedIn; чи огляд повідомлень у месенджері Viber).

Оригінали електронних доказів існують виключно у формі електронних даних на портативних носіях чи в мережі Інтернет, а тому, подаючи до суду їхні копії у вигляді скріншотів чи роздруківок потрібно їх належно засвідчити , а також зберегти оригінали. Краще подавати клопотання про забезпечення таких доказів шляхом їх огляду судом до пред’явлення позову.

Користування електронною поштою з офіційними доменами відповідачів є для Вас плюсом, адже:

• зберігає зміст повідомлень незалежно від волі інших.
• доводить приналежність електронної адреси певному конкретному адресату.

Для уникнення будь-яких сумнівів у суду в оригінальності, недопущення втручання у зміст електронних документів та захисту електронних файлів від небажаних змін, потрібно користуватися КЕП, що буде виступати додатковою гарантією персоніфікації особи-автора електронного документа.

3. Як можна довести те, що листи були отримані?

Щоб довести суду той факт, що контрагент отримав електронного листа (оскільки відправлений лист міг бути визначений поштовим агентом як спам, і контрагент дійсно міг його не отримати) Вам потрібно завжди при відправці електронного листа додавати запит на сповіщення про прочитання (для Google) або запросити квитанцію про прочитання (Microsoft Outlook). Можете спробувати використати й інші программи сповіщення про доставлення email, але слід використовувати ліцензійні версії.

Аналізуючи судову практику стає очевидним, що суди України приймають електронні документи в якості доказів. Так, у справі № 923/566/19, яка переглядалася Верховним Судом, господарські суди прийняли у якості належних та допустимих доказів скріншоти листування електронною поштою (Постанова Верховного Суду від 17 березня 2020 р.).

Тому, в якості електронної копії електронного доказу Ви можете подавати скріншот текстової інформації у цифровому форматі, засвідчений кваліфікованим електронним підписом.

При виникненні додаткових питань натискайте "Звернутися". Всього доброго! Бережіть себе!