Чи мають право діти на спадок, якщо будинок і пай батько заповів дружині?

Доброго дня, Тетяно!

Відповідно до ст. 1241 Цивільного Кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років.

Неповнолітньою вважається особа у віці від 14 до 18 років.

Непрацездатними вважаються особи, які досягли пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку зі втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла 16 років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини, вона також зберігає за собою право на обов'язкову частку.

Якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині.

Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони мають право звернутися з відповідним позовом до суду.

Якщо Ви не маєте право на обов'язкову частку або вона Вас не задовольняє, тоді потрібно оскаржити заповіт в судовому порядку

Але суд визнає заповіт недійсним або нікчемним тільки при наявності вагомих підстав. Ними можуть бути:

• порушення форми заповіту;
• підписання заповіту через психологічне або фізичне насильство;
• неможливість контролювати себе і управляти своїми діями через захворювання;
• написання заповіту під впливом обману.

Кожна з підстав має свої особливості доказування, які потрібно врахувати при підготовці позову.

При виникненні додаткових питань натискайте "Звернутися". Всього доброго!

Доброго дня, Тетяна!

В певних випадках діти мають право на обов'язкову частку спадщини, навіть в заповіті їм було в цьому відмовлено.

Відповідно до Цивільного кодексу України особа має право розподілити спадкове майно та призначити спадкоємців за допомогою заповіту. Водночас незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов’язковою часткою, певній категорії осіб.

Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Правило про обов'язкову частку у спадщині є встановленою законом поправкою до заповідального розпорядження. Утім, застосування цього правила не означає, що буде застосований порядок спадкування за законом. Залишається чинним заповіт у тій частині, в якій він не потребує поправок, передбачених правилами про обов'язкову частку.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії.

Спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. У частині позбавлення права на спадкування обов'язкового спадкоємця заповідальне розпорядження є недійсним, що в свою чергу не тягне недійсність інших частин заповіту. Зазначене зумовлене застосуванням до цих відносин ст. 217 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.

Особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині

Відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений ст. 1241 Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (ст. 6 СК України, ст. 31 Цивільного кодексу України).

Неповнолітньою вважається фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років ( ст. 6 Сімейного кодексу України, ст. 32 Цивільного кодексу України).

Непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 лютого 2014 року в справі № 1-1/2014 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов’язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої ст. 1241 Цивільного кодексу України], ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу України, який відносить до категорії „непрацездатні“ осіб з інвалідністю I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття „непрацездатний“.

Згідно з ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу України непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані особами з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Отримання особою пенсії за віком на пільгових умовах, не свідчить про її непрацездатність в розумінні статті 1241 Цивільного кодексу України як особи, що має право на обов`язкову частку у спадщині.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини (ст. 34, 35 Цивільного кодексу України), вона також зберігає за собою право на обов'язкову частку, якщо на час відкриття спадщини не досягл вісімнадцяти років, оскільки вона продовжує належати до категорії неповнолітніх.

У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині. В осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов'язкову частку у спадщині не виникає.

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про нотаріат», п.п. 5.5 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус в обов’язковому порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Визначення обов’язкової частки у спадщині

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються ВСІ спадкоємці за законом першої черги.

Для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом.

Спочатку нотаріусом визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування (у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини).

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.

При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).

Обов’язкова частка – це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). Тому на спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов’язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільно-корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут.

Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов’язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині

Згідно із ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України, розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.(п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7).

Підставами для зменшення обов'язкової частки у спадщині на практиці вказують:

1. Непідтримання спадкоємцем зв'язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому.

2. Погане поводження із ним.

3. Нездійснення належного догляду.

4. Надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця.

5. Звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину.

6. Неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця.

7. Не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці.

8. Аморальна поведінка обов'язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов'язкову частку.

9. Виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця.

Зменшення розміру обов'язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

Отримання позивачем пенсії за вислугою років, не свідчить про його непрацездатність в розумінні статті 1241 ЦК Українияк особи, що має право на обов'язкову частку у спадщині. (Постанова Верховного Суду від26 вересня 2019 рокуу складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/674/17).

Усунення від права на спадкування

Позбавлення особи права на обов'язкову частку або скасування обов’язкової частки Цивільний кодекс України не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 Цивільного кодексу України, яка визначає, що:

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Заповіт також можна оскаржити в суді, але це дуже складно.

Суд визнає заповіт недійсним або нікчемним тільки при наявності вагомих підстав. Ними можуть бути:

порушення форми заповіту;

підписання заповіту через психологічне або фізичне насильство;

неможливість контролювати себе і управляти своїми діями через захворювання;

написання заповіту під впливом обману.

Кожна з підстав має свої особливості доказування, які потрібно врахувати при підготовці позову.

Порушення форми заповіту

Закон встановлює обов’язкову письмову форму для заповіту. Документ можна написати від руки. Головне, щоб нотаріус завірив акт і вніс інформацію до державного реєстру. Особлива увага приділяється вказівці на дату і місце складання документа, а також на підпис спадкодавця.

Сумніви в справжності підпису є підставою для проведення почеркознавчої експертизи. Адже за загальним правилом людина повинна підписати заповіт особисто. Але є виняток: якщо через хворобу спадкодавець не може самостійно підписати документ, це робить інша людина. У такому випадку в заповіті вказуються причини, за яких спадкодавець не міг підписати заповіт самостійно.

До речі, питання здоров’я спадкодавця заслуговує на окрему увагу. У цьому контексті мають значення такі особливості:

дієздатність спадкодавця. Нотаріус перевіряє, чи має людина повну дієздатність. Наприклад, люди з психіатричними захворюваннями не можуть підписувати такі документи;

вживання речовин, які впливають на здатність оцінювати те, що відбувається. Якщо людина вжила алкоголь або прийняла сильні ліки перед відвідуванням нотаріуса, останній повинен відмовити в наданні послуг і запропонувати прийти в інший час;

особливості слуху та мовлення. Якщо до нотаріуса звернувся глухий, німий або глухонімий, необхідна присутність сурдоперекладача. Його відсутність може призвести до подальшого оскарження заповіту;

особливості зору. Якщо спадкодавець не може сам прочитати заповіт, необхідні свідки. Якщо в заповіті не зазначено, що його посвідчення відбувалося при свідках, документ також можна оскаржити.

Спадкодавець підписав заповіт через психологічне або фізичне насильство

Найчастіше цей пункт стосується оскарження заповіту літніх людей. Вони стають жертвами шахраїв, які змушують підписати документи. У хід йдуть погрози, маніпуляції і навіть фізичне насильство. Все це – підстави недійсності заповіту.

Також суд може врахувати обставини, для усунення або зменшення яких людині довелося підписати заповіт. Наприклад, хвороба або смерть рідних, ризик втратити житло чи загроза банкрутства. У такому випадку потрібно довести, що саме важкі обставини вплинули на зміст заповіту.

Спадкодавець не міг контролювати себе і управляти своїми діями

Так трапляється через тимчасовий психічний розлад або нервове потрясіння. Довести такий стан спадкодавця допоможе посмертна судово-психіатрична експертиза. Експерт вивчає медичні документи і те, якы препарати приймала людина. Крім експертизи, бажано знайти свідків, які підтвердять особливий стан спадкодавця. Наприклад, це можуть бути сусіди, які помітили зміни в поведінці людини перед смертю.

Заповіт складено під впливом помилки

Це ситуація, коли спадкодавець усвідомлював свої дії, але помилявся. Наприклад, людина вважала, що підписує договір довічного утримання, а не заповіт. Якщо суд встановить, що спадкодавця цілеспрямовано ввели в оману, заповіт буде визнано недійсним.

В якому випадку не вийде оскаржити заповіт?

Закон не передбачає такої умови для визнання заповіту недійсним, як несправедливість. Так, людина може розпорядитися своїм майном на власний розсуд, а не так, як очікували родичі. І якщо заповіт правильно оформлено, спадкодавець був здоровий і сам вирішив, кому передати майно після смерті, заповіт оскаржити не вдасться.

Але невже можна залишити без спадщини навіть маленьких дітей або літніх батьків? Закон завбачливо захищає неповнолітніх або непрацездатних дітей, другого з подружжя, батьків. Незалежно від змісту заповіту, вони можуть претендувати на половину того, що їм належало б за законом.

Протягом якого часу можна оскаржити заповіт?

Для оскарження є 3 роки з моменту, коли ви дізналися про порушення прав. Але навіть якщо строк пропущено, його можна поновити. Причини повинні бути поважними: тривала хвороба, відрядження, строкова служба в Збройних силах України. Перш ніж подавати позов, радимо вивчити судову практику і подбати про докази поважності причин пропуску позовної давності. Адже далеко не всі аргументи можуть переконати суддю:

жінка посилалася на глибоку депресію через смерть чоловіка. Але суд заявив, що душевні страждання через смерть близької людини – справа буденна. І це не привід пропускати строки давності;

літня жінка пропустила строк через важку хворобу. У цьому випадку суд задовольнив прохання про поновлення строків позовної давності.

Хто може оскаржити заповіт?

Закон не обмежує коло осіб, які можуть оскаржити заповіт. Наприклад, чи може дочка оскаржити заповіт, якщо батько залишив все майно своїй матері? А чи може сестра оскаржити заповіт, якщо брат заповів всі гроші благодійній організації? Звісно! З позовом до суду звертаються зацікавлені особи – ті, чиї права порушені.

Наприклад, жінка звернулася з позовом, щоб оскаржити заповіт сестри – інваліда першої групи з психічним розладом здоров’я. В її будинку жив квартирант. Він скористався безпорадним станом жінки, запросив нотаріуса і вмовив підписати заповіт на його користь. Суд визнав документ недійсним.

Чи можна оскаржити заповіт після вступу в спадщину?

Заповіт можна оскаржити, навіть якщо ви або інша людина вже прийняли спадок. Звичайно, судовий процес ускладнюється через те, що майно вже знаходиться у нового власника. При цьому особливості майна не впливають на справу. Це може бути земельна ділянка, пай, будинок, квартира, автомобіль. Тому якщо ви замислювалися: чи можна оскаржити заповіт на квартиру або чи можна оскаржити заповіт на будинок після вступу в спадщину, знайте, що перепон тут немає.

Як підготуватися до подачі позову в суд?

Ось три поради, які підвищують шанси виграти справу про оскарження заповіту в суді:

підкріплюйте свою позицію доказами. Суд візьме до уваги результати експертизи, показання свідків, записи з камер відеоспостереження, медичну документацію;

вивчіть судову практику. Для підготовки позову важливо розуміти, які докази мають першочергове значення. Наприклад, якщо ви посилаєтеся на психічний розлад спадкодавця, суд в першу чергу оцінить результати експертизи. І тільки потім звернеться до показань свідків. Значить, особливу увагу потрібно приділити експертизі;

не затягуйте з поданням позову. Довести, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, дуже складно.

Якщо схочете поспілкуватися зі мною більш детально з цього приводу, тисніть кнопку "звернутись" біля мого фото.

Якщо ж консультація задовільнила Вас, активуйте сіру галочку та залиште відгук на знак подяки.