Як подати в суд за наклеп в інтернеті

Доброго дня. Меланія!

Наклеп: це юридичний термін, який означає поширення свідомо неправдивих вигадок, які ганьблять особу чи групу осіб . Наклеп – це завжди неправдиві факти ( з прізвищами, відомостями про особу від конкретної особи чи іншого джерела інформації), а от оціночні судження є лише припущеннями, думками певних осіб. В кримінальному законодавстві України до 2001 р. наклеп був умисним злочином приватного обвинувачення (за деякими винятками). Після введення в дію нового Кримінального кодексу України наклеп декриміналізували. Парламентська асамблея ради Європи позитивно оцінила декриміналізацію наклепу.

Чинне законодавство України виділяє два способи захисту від поширення неправдивої інформації чи наклепу:

загальні та спеціальні, які застосовуються в судовому та позасудовому порядку.

Отже, у випадку розміщення в мережі Інтернет інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію особа, права якої порушено може або ж безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, або до суду з позовом про захист гідності, честі та ділової репутації.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

До таких спеціальних способів захисту відносяться:

• спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК)
• заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК).

В окремих випадках, що прямо передбачені чинним законодавством (ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України, ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи») фізична особа також має право вимагати спростування недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб.Насамперед, це стосується членів сім’ї фізичної особи, це наприклад подружжя, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки тощо. Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи.Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа є дитиною «зрадника батьківщини», то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності батька, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на гідність та честь. А вже батько цієї особи має право вимагати спростування такої інформації тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності.

Такий же порядок передбачений і для права на спростування та відповіді щодо неправдивої інформації, яка була поширена стосовно осіб, що померли. В цьому випадку суб’єктом, що має право вимагати спростування даної інформації чи дати на неї відповідь, законодавець визнає членів сім’ї померлої особи, її близьких родичів та інших заінтересованих осіб. При цьому, вказані особи також вважаються такими, що насамперед, діють у власному інтересі, і вимагають захисту саме власних особистих немайнових прав і лише опосередковано доброго імені померлої особи. Про це йдеться у ч.2 ст. 277 Цивільного Кодексу України та ч.2 ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Відповідно до ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Проте, таку інформацію може бути витребувано лише в процесі судового провадження або в рамках подання клопотання про забезпечення доказів, що, в свою чергу, не дозволяє своєчасно визначитись із суб’єктивним складом учасників судового процесу. Про це також йдеться і у п. 13 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію”. В даному пункті зазначається, що у разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до вимог статей 30 та 65 ГПК від товариства з обмеженою відповідальністю «Хостмайстер», яке на даний час адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет. Після здійснення заходів, пов’язаних з переделегуванням прав адміністрування, ці функції має здійснювати об’єднання «Український мережевий інформаційний центр».

Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання, було розповсюджено на Інтернетсайті (хоча б і не зареєстрованому як засіб масової інформації) і судом встановлено, що така інформація не відповідає дійсності, то згідно з судовим рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з додержанням вимог, визначених частинами третьою-шостою статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». У разі коли відповідну інформацію розповсюджено у вигляді повідомлень не власником сайту, доступ до якого є вільним, а третіми особами, що є анонімними, то відповідальність за таке розповсюдження інформації та завдану у зв’язку з цим шкоду діловій репутації суб’єкта господарювання має нести саме власник сайту, оскільки його діяльність створила технологічні можливості та умови для поширення негативної інформації, яка не відповідає дійсності та порушує права і законні інтереси особи. В той же час, якщо Інтернетсайт зареєстровано не в Україні та відомості про його власника встановити неможливо, то, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Окрім того, деякі питання виникають з приводу поширення неправдивої інформації, що порочить честь, гідність та ділову репутацію у випадку, коли вона набула свого поширення внаслідок помилки, що є результатом недосконалості чи тимчасового збою програмного забезпечення. Таке може мати місце у випадку, коли особа відправляла інформацію іншій особі, якої вона стосується, проте попри її волю, внаслідок збою в комп’ютерній мережі чи помилці при комп’ютерній розсилці інформації вона була доставлена іншим адресатам. В такому випадку правильно буде разом з особою, що поширила цю інформацію, покласти відповідальність і на фірму-розробника даного програмного забезпечення, чи особу, що відповідає за його якість. Однак це правило буде чинне лише у випадку, коли даний програмний продукт є ліцензованим.

Дуже важливе питання - спростування недостовірної інформації. Воно регулюється ст. 277 ЦК України, де пердбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила та у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Виникнуть додаткові питання, натискайте кнопку "звернутись" біля мого фото. Постараюсь допомогти.

Доброго дня, відповідь на ваше запитання. Свобода слова в інтернеті

З однієї сторони, можливість вільного висловлювання в мережі інтернет користувачам гарантовано Конституцією України, а саме ст. 34 гарантовано право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Встановлюється, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір. Однак, така інформація повинна поширюватися із дотриманням законодавчих норм про її достовірність та не порочити честь, гідність та ділову репутацію інших осіб.Відповідно до ст. 3 Конституції України честь і гідність людини визнані найвищою соціальною цінністю. Порушення цих фундаментальних прав вимагає відповідного захисту. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таке ж право надається і юридичним особам згідно ч.2 ст. 94 Цивільного кодексу України.

Шкода завдана розповсюдженням в мережі Інтернет інформації, що не відповідає дійсності може бути нанесена як фізичній так і юридичній особі.

Чинне законодавство України виділяє два способи захисту: загальні та спеціальні, які застосовуються в судовому та позасудовому порядку.Отже, у випадку розміщення в мережі Інтернет інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію особа, права якої порушено може або ж безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, або до суду з позовом про захист гідності, честі та ділової репутації.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

До таких спеціальних способів захисту відносяться:

• спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК)
• заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК).

В окремих випадках, що прямо передбачені чинним законодавством (ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України, ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи») фізична особа також має право вимагати спростування недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб.Насамперед, це стосується членів сім’ї фізичної особи, це наприклад подружжя, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки тощо.

Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи.Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа є дитиною «зрадника батьківщини», то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності батька, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на гідність та честь. А вже батько цієї особи має право вимагати спростування такої інформації тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності.

Такий же порядок передбачений і для права на спростування та відповіді щодо неправдивої інформації, яка була поширена стосовно осіб, що померли. В цьому випадку суб’єктом, що має право вимагати спростування даної інформації чи дати на неї відповідь, законодавець визнає членів сім’ї померлої особи, її близьких родичів та інших заінтересованих осіб. При цьому, вказані особи також вважаються такими, що насамперед, діють у власному інтересі, і вимагають захисту саме власних особистих немайнових прав і лише опосередковано доброго імені померлої особи. Про це йдеться у ч.2 ст. 277 Цивільного Кодексу України та ч.2 ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи

Відповідно до ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Проте, таку інформацію може бути витребувано лише в процесі судового провадження або в рамках подання клопотання про забезпечення доказів, що, в свою чергу, не дозволяє своєчасно визначитись із суб’єктивним складом учасників судового процесу. Про це також йдеться і у п. 13 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію”. В даному пункті зазначається, що у разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до вимог статей 30 та 65 ГПК від товариства з обмеженою відповідальністю «Хостмайстер», яке на даний час адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет. Після здійснення заходів, пов’язаних з переделегуванням прав адміністрування, ці функції має здійснювати об’єднання «Український мережевий інформаційний центр».

Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання, було розповсюджено на Інтернетсайті (хоча б і не зареєстрованому як засіб масової інформації) і судом встановлено, що така інформація не відповідає дійсності, то згідно з судовим рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з додержанням вимог, визначених частинами третьою-шостою статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». У разі коли відповідну інформацію розповсюджено у вигляді повідомлень не власником сайту, доступ до якого є вільним, а третіми особами, що є анонімними, то відповідальність за таке розповсюдження інформації та завдану у зв’язку з цим шкоду діловій репутації суб’єкта господарювання має нести саме власник сайту, оскільки його діяльність створила технологічні можливості та умови для поширення негативної інформації, яка не відповідає дійсності та порушує права і законні інтереси особи.

В той же час, якщо Інтернетсайт зареєстровано не в Україні та відомості про його власника встановити неможливо, то, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).Окрім того, деякі питання виникають з приводу поширення неправдивої інформації, що порочить честь, гідність та ділову репутацію у випадку, коли вона набула свого поширення внаслідок помилки, що є результатом недосконалості чи тимчасового збою програмного забезпечення. Таке може мати місце у випадку, коли особа відправляла інформацію іншій особі, якої вона стосується, проте попри її волю, внаслідок збою в комп’ютерній мережі чи помилці при комп’ютерній розсилці інформації вона була доставлена іншим адресатам. В такому випадку правильно буде разом з особою, що поширила цю інформацію, покласти відповідальність і на фірму-розробника даного програмного забезпечення, чи особу, що відповідає за його якість. Однак це правило буде чинне лише у випадку, коли даний програмний продукт є ліцензованим.

При зверненні особи, честь, гідність та ділова репутація якої порушено до суду відповідно до п.2 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік. У цьому разі позовна давність буде обчислюватися від дня поміщення цих відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію у мережі Інтернет або від дня, коли особа довідалась або мала довідатись про ці відомості.

Підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

• поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
• поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
• поширення недостовірної інформації, тобто така, яка не відповідає дійсності;
• поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, чи завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно чинного законодавства України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У випадку розміщення недостовірної інформації, в мережі Інтернет, особа повинна надати до суду докази розміщення даної інформації.Відповідно до п. 9 Інструктивних Вказівок Державного Арбітражу СРСР № И-1-4 від 29.06.79 “Про використання як доказів документів, підготовлених за допомогою електронно-обчислювальної техніки”, які на сьогоднішній день не втратили чинності, дані, що містяться на технічному носії, можуть бути використані як докази в справі тільки у випадках, коли вони перетворені у форму, придатну для звичайного сприйняття і збереження в справі. Отже, з цього можна зробити висновок, що формою, придатною для звичайного сприйняття і збереження в справі, може бути паперовий носій – роздруковані сторінки з Інтернету, з посиланням на адресу сайту та автора статті, якщо дана інформація відома.А тому першим кроком у разі виявленні недостовірної інформації має бути фіксація змісту такої інформації та факту її поширення, тобто доведення до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Судова практика не містить єдиного підходу щодо прийняття доказів, якими зафіксовано поширення інформації у мережі Інтернет. Способами фіксації недостовірної інформації може бути скріншот (фото) веб-сторінки або безпосередньо веб-сторінка як електронний доказ. За своєю суттю веб-сторінка є електронним доказом і може подаватись до суду в оригіналі або в електронній копії, що засвідчується електронним цифровим підписом.

Найбільш дієвим способом фіксації інформації у мережі Інтернет є лінгвістична експертиза проведена на замовлення позивача, оскільки процесуальні кодекси дозволяють учасникам справи самостійно замовляти проведення експертизи. У такому випадку скріншоти будуть складовою експертизи, що виключає ймовірність їх відхилення судом окремо від висновку експерта. Крім того, проведення лінгвістичної експертизи (авторознавчої або семантико-текстуальної) може бути допоміжним доказом при встановленні відповідача та при доведенні характеру поширеної інформації.

Також необхідно звернути увагу на те, що особа, яка поширила недостовірну інформацію в мережі Інтернет, щоб не нести відповідальності за таке поширення може знищити таку інформацію, оприлюднення її в мережі Інтернет припиниться, і ознайомлення судді із даною інформацією безпосередньо в Інтернеті стане неможливим. Таким чином необхідно звертатися до суду у відповідності до Цивільного процесуального кодексу України із письмовою заявою про забезпечення позову із зазначенням причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов та виду забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, в даному випадку таким заходом може бути заборона вчиняти певні дії. Це стосується розгляду справ у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009, № 1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.З огляду на положення ст. 60 ЦПК України, позивач у вказаній категорії справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація є саме фактичним твердженням.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень; оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивост.

Одночасно із вимогами про захист честі, гідності та ділової репутації позивачі можуть вимагати також відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 280 Цивільного кодексу України для фізичних осіб).В даних випадках обов’язок довести, що була заподіяна матеріальна чи моральна шкода покладається на позивача, на нього також покладається і обов’язок визначити розмір моральної шкоди, однак у кінцевому етапі розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.Суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частина 2 стаття 31 ЗУ "Про інформацію")

Спростування недостовірної інформації регулюється ст. 277 ЦК України, де пердбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила та у такий же спосіб, у який вона була поширена

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%92%D1%9...

Якщо я допоміг вирішити ваше питання ставте ✅ біля фото підтримайте лайком залиште відгук.

1. Для детальної консультації натискайте кнопку звернутися.

Вітаю, Меланья!

Вам потрібно подати позов до суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання Відповідача. Позов має відповідати вимогам законодавства.

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492)

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text

Стаття 175. Позовна заява

1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

3. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

4. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

5. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

6. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

...

ЗРАЗОК ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ:

Все що виділене курсивом необхідно видалити при заповненні заяви.

Позовна заява про захист честі, гідності та ділової репутації подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання чи перебування відповідача – фізичної особи, або за місцезнаходженням відповідача – юридичної особи. На даний час в місті Суми існують Зарічний та Ковпаківський райони і відповідно два районні суду.

Зарічний районний суд м. Суми

40030, м. Суми, вул. Академічна, 13

АБО

Ковпаківський районний суд м. Суми

40009, м. Суми, вул. Першотравнева, 12

Позивач: (Прізвище, ім’я, по батькові)м. Суми, вул. ___, буд. ___, кв. ___Реєстраційний номер облікової картки

платника податків(РНОКПП) або серія та

номер паспорта___

E-mail: ___

тел. ___Відповідач: Прізвище, ім’я, по батькові)м. Суми, вул. ___, буд. ___, кв. ___Реєстраційний номер облікової картки

платника податків(РНОКПП) або серія та

номер паспорта___

E-mail: ___

тел. ___

Ціна позову (зазначається у випадку, якщо позов містить вимогу про стягнення моральної шкоди, наприклад - 6 000 грн.)

ПОЗОВНА ЗАЯВА про захист честі, гідності та ділової репутації

Необхідно зазначити обставини при яких було порушено право на честь та гідність, наприклад:

Я, Петрова Валентина Семенівна (надалі - Позивач) зареєстрована та проживаю за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 32, кв. №17, яка розташована на 3 поверсі. Я працюю вчителькою української мови у молодших класах Сумській школі №125, яка розташована в мікрорайоні мого місця проживання.

В квартирі № 28, яка розташована на 5 поверсі цього ж будинку, проживає громадянка Іванова Ірина Степанівна (надалі - Відповідач), яка 19.02.2019 року на загальних зборах мешканців нашого будинку, які проходили безпосередньо біля будинку, публічно повідомила про те, що я начебто регулярно палю на балконі своєї квартири, внаслідок чого дим від цигарок потрапляє через вікна до її квартири. Крім того, Відповідач акцентувала увагу на тому, що я забруднюю прилеглудо будинку територію, викидаючи недопалки с балкону.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Як роз’яснено в п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (надалі – Постанова №1) праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ст. 297, ст. 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, а також недоторканності своєї честі, гідності та ділової репутації.

Частиною 4 ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно положень ч. 1 ст. 277 ЦК України та роз’яснень, які містяться п. 19 Постанови №1 фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У відповідності до п. 15 Постанови № 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

1. Інформація щодо мене була поширена відповідачем в присутності мешканців нашого будинку, серед яких були і батьки учнів школи,в якій я працюю вчителькою.

Внаслідок чого, інформація про те, що я начебто палю цигарки та викидаю недопалки на прилеглу територію, стала відомою моїм співробітникам, керівництву школи, де я працюю, а також учням та іншим батькам.

Обставини поширення Відповідачем зазначеної інформації про мене будуть підтверджені показами свідків – співмешканцями нашого будинку, клопотання про виклик яких заявлено в даному позові.

2. Зазначена інформація є недостовірною оскільки не відповідає дійсності.

Я ніколи в житті не вживала тютюнові вироби, ніхто з моїх сусідів, колег, дітей та батьків у школі жодного разу не бачив мене з цигаркою. Крім того, мені 53 роки, я маю проблеми зі здоров’ям, що підтверджується копією моєї медичної картки, у зв’язку з чим, я маю медичні застереження на вживання тютюнових виробів. 2

Як передбачено ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.

Згідно абз. 5, 6 п. 15 Постанови № 1 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Тобто для визнання інформації негативною, а відтак недостовірною, та покладення на відповідача обов’язку довести протилежне, достатньо щоб позивач вважав, що інформація порушує його немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною суди повинні визначити характер такої інформації та з’ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи є оціночним судженням.

Згідно абз. 1 п. 1 Постанови №1 – суди при вирішенні зазначених справ повинні застосовувати, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), яка ратифікована Україною, та рішення Європейского суду з прав людини, як джерело права

Статтею 10 Конвенції передбачено право кожного на свободу вираження поглядів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.07.1986 року по справі Лінгенс (Lingens) проти Австрії зазначено, що суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а справедливість критичного висловлювання не підлягає доведенню.

Зважаючи на вищезазначене, інформація, поширювана щодо мене відповідачем, по-перше, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення мною загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, так такою, що, на моє переконання, порушує мої немайнові права, по-друге не є оціночним судженням, а обов’язок доказування її достовірності покладається на відповідача.

3. Беззаперечно, що поширення окресленої інформації порушує мої немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.

У відповідності до п. 4 Постанови №1 чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до мене, щов свою чергу впливає на зниження цінності моєї особи.

Також поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку моєї особи в очах оточуючих, порушивши мою честь, оскільки професія вчителя є соціально важливою, передбачає безперервний належного процес виховання дітей та взаємодії з ними.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що поширенням недостовірної інформації щодо мене, відповідачем завдано шкоди моїм немайновим інтересам, порушивши мою гідність, честь та ділову репутацію.

Визначаючи спосіб захисту своїх порушених прав, позивач виходив з того, відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України визначено спростування поширеної недостовірної інформації здійснюється у спосіб, у який вона була поширена.

При цьому, позивачем враховані також роз’яснення Верховного Суду України, викладені в п. 5 та п. 24 Постанови №1, в саме:

- при спростуванні поширена інформація визнається визнається недостовірною і спростовується особою, яка її поширила;

- задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.

Якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту.

У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено.

Разом з цим, внаслідок окреслених порушень моїх прав, в порядку ст. 23 ЦК України, я маю право на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України та п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» приниження честі та гідності й ділової репутації фізичної особи внаслідок протиправних дій саме по собі є моральною шкодою. Разом з тим вважаю, що сума у 6000 грн. є мінімальною для відшкодування моїх душевних страждань, відтак, розумною та справедливою.

У відповідності до п. 3, п. 5 Постанови №1 вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

При цьому суди повинні враховувати, що при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною.

Відповідно до п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України повідомляю, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися.

Відповідно до п.7.ч.3 ст.175 ЦПК України повідомляю, що вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви не здійснювалось.

Відповідно до п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України повідомляю, що у позивача (або іншої особи) перебувають оригінали письмових доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно із п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України повідомляю, що понесені мною витрати становлять 1000 грн. (оплата судового збору), 5000 грн.(витрати за надання правової допомоги), що підтверджується квитанцією. Очікую понести такі витрати 6000 грн.

У відповідності із п.10 ч.3 ст.175 ЦПК України підтверджую, що мною не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 91, 175, 187, 263-265 ЦПК України,

ПРОШУ:

1. Визнати недостовірною та такою, що порушує права Петрової Валентини Семенівни на повагу до її гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену Івановою Іриною Степанівною 19.02.2019 року на загальних зборах жителів будинку за адресою: вул. Герасима Кондратьєва, 32 в м. Суми: «Петрова Валентина Семенівна регулярно палить на балконі своєї квартири, а також забруднює прилеглу до будинку територію, викидаючи недопалки с балкону».

2. Зобов’язати Іванову Ірину Степанівну спростувати поширену відносно Петрової Валентини Семенівни недостовірну інформацію, шляхом озвучення Івановою Іриною Степанівною на найближчих зборах жителів будинку за адресою: вул. Герасима Кондратьєва, 32 в м. Суми, які відбудуться після набрання судовим рішенням в даній справі, наступного тексту спростування:

«19.02.2019 року на загальних зборах нашого будинку мною, Івановою Іриною Степанівною, озвучувались недостовірні та неправдиві відомості відносно Петрової Валентини Семенівни, а саме те, що вона регулярно палить на балконі своєї квартири, а також забруднює прилеглу до нашого будинку територію, викидаючи недопалки с балкону »

3. Стягнути з Іванової Ірини Степанівни на користь Петрової Валентини Семенівни моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 6000, 00 грн.

4. Стягнути з Іванової Ірини Степанівни на користь Петрової Валентини Семенівни судовий збір за подання позовної заяви.

5. В порядку підготовки до розгляду справи викликати для допиту вякості свідків: зазначити П.І.Б., адресу проживання, телефон осіб, яких планується допитати в якості свідків.

Додатки: 1. Оригінал квитанції про сплату судового збору.

2. Копія позовної заяви для відповідача. 2. Копія паспорта заявника завірена належним чином. 3. Копія довідки про ідентифікаційний код заявника завірена належним чином. «___» ___ 2023 року (Прізвище, ініціали)

Всього доброго! Якщо Ви хочете поспілкуватись індивідуально і випрацювати алгоритм дій, натискайте зелену кнопку Звернутися/Обратиться нижче фото! Буду радий допомогти.

Вітаю. Шановна Меланія!

Наклеп: це юридичний термін, який означає поширення свідомо неправдивих вигадок, які ганьблять особу чи групу осіб . Наклеп – це завжди неправдиві факти ( з прізвищами, відомостями про особу від конкретної особи чи іншого джерела інформації), а от оціночні судження є лише припущеннями, думками певних осіб. В кримінальному законодавстві України до 2001 р. наклеп був умисним злочином приватного обвинувачення (за деякими винятками). Після введення в дію нового Кримінального кодексу України наклеп декриміналізували. Парламентська асамблея ради Європи позитивно оцінила декриміналізацію наклепу.

Чинне законодавство України виділяє два способи захисту від поширення неправдивої інформації чи наклепу: загальні та спеціальні, які застосовуються в судовому та позасудовому порядку.

У випадку розміщення в мережі Інтернет інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію особа, права якої порушено може або ж безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, або до суду з позовом про захист гідності, честі та ділової репутації.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

До таких спеціальних способів захисту відносяться:

• спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК)
• заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК).

В окремих випадках, що прямо передбачені чинним законодавством (ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України, ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи») фізична особа також має право вимагати спростування недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб.Насамперед, це стосується членів сім’ї фізичної особи, це наприклад подружжя, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки тощо. Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи.Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа є дитиною «зрадника батьківщини», то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності батька, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на гідність та честь. А вже батько цієї особи має право вимагати спростування такої інформації тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності.

Такий же порядок передбачений і для права на спростування та відповіді щодо неправдивої інформації, яка була поширена стосовно осіб, що померли. В цьому випадку суб’єктом, що має право вимагати спростування даної інформації чи дати на неї відповідь, законодавець визнає членів сім’ї померлої особи, її близьких родичів та інших заінтересованих осіб. При цьому, вказані особи також вважаються такими, що насамперед, діють у власному інтересі, і вимагають захисту саме власних особистих немайнових прав і лише опосередковано доброго імені померлої особи. Про це йдеться у ч.2 ст. 277 Цивільного Кодексу України та ч.2 ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Відповідно до ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Проте, таку інформацію може бути витребувано лише в процесі судового провадження або в рамках подання клопотання про забезпечення доказів, що, в свою чергу, не дозволяє своєчасно визначитись із суб’єктивним складом учасників судового процесу. Про це також йдеться і у п. 13 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію”. В даному пункті зазначається, що у разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до вимог статей 30 та 65 ГПК від товариства з обмеженою відповідальністю «Хостмайстер», яке на даний час адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет. Після здійснення заходів, пов’язаних з переделегуванням прав адміністрування, ці функції має здійснювати об’єднання «Український мережевий інформаційний центр».

Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання, було розповсюджено на Інтернетсайті (хоча б і не зареєстрованому як засіб масової інформації) і судом встановлено, що така інформація не відповідає дійсності, то згідно з судовим рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з додержанням вимог, визначених частинами третьою-шостою статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». У разі коли відповідну інформацію розповсюджено у вигляді повідомлень не власником сайту, доступ до якого є вільним, а третіми особами, що є анонімними, то відповідальність за таке розповсюдження інформації та завдану у зв’язку з цим шкоду діловій репутації суб’єкта господарювання має нести саме власник сайту, оскільки його діяльність створила технологічні можливості та умови для поширення негативної інформації, яка не відповідає дійсності та порушує права і законні інтереси особи. В той же час, якщо Інтернетсайт зареєстровано не в Україні та відомості про його власника встановити неможливо, то, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Дуже важливе питання - спростування недостовірної інформації. Воно регулюється ст. 277 ЦК України, де пердбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила та у такий же спосіб, у який вона була поширена.

ВИСНОВОК, ВАМ ТРЕБА ЗВЕРТАТИСЯ ДО СУДУ,

З повагою. для подальшої співпраці натискайте "Звернутися" або закрийте питання натиснувши галочку.

Добрый день!

Согласно ч. 1 ст. 3 Конституции Украины, человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются в Украине наивысшей социальной ценностью. По ст. 28 ГК Украины, каждый имеет право на уважение его достоинства.

Согласно ст. 277 ГК Украины, ч. 4 ст. 32 Конституции Украины, ст. 10 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, каждому гарантируется право на защиту деловой репутации и опровержении недостоверной информации лицом, которое распространяет такую информацию.

Если эта публикация неправдива и порочит Вашу честь, достоинство или деловую репутацию, Вы имеете право обратиться в суд с исковым заявлением, кроме того можно требовать возмещение морального вреда.

Доказательствами в таком случае будет переписка, которою Вы предоставите и скриншоты публикации.заверенные нотариально.

Если судом признанно, что распространенная информация недостоверная, то она должна быть опровергнута, по решению суда может быть взыскана компенсация морального вреда.

---

щодо вимог до позову:

вказувати необхідно адресу реєстрації та фактичну адресу для листування суду поштою

Вимоги до позовної заяви

відповідно Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 175. Позовна заява

1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
3. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

1. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
2. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
3. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Стаття 177. Документи, що додаються до позовної заяви

1. Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
2. Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Вимоги до позовної заяви

відповідно Кодексу адміністративного судочинства України

Стаття 160. Позовна заява

1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
2. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
3. Позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позову, наданого судом.
4. На прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.
5. В позовній заяві зазначаються:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв’язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб’єкта владних повноважень;

4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6)відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб’єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;

11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

1. Якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п’ятої цієї статті стосовно представника.
2. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
3. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
4. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Стаття 161. Документи, що додаються до позовної заяви

1. До позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
2. Суб’єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов’язаний додати до позовної заяви доказ надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення іншим учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси, копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Наразі можливо подати заяву через систему електронного судочинства, вкажіть контакти для листування бажано з електронними поштами.

https://id.court.gov.ua

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня, Меланья!

ТРЕБА ПОДАВАТИ ПОЗОВНУ ЗАЯВУ ДО СУДУ:

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356):

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text

"Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства".

"Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу".

"Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

{Пункт 4 частини другої статті 23 в редакції Закону № 3261-IV від 22.12.2005}

3. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

{Абзац перший частини третьої статті 23 в редакції Закону № 590-IX від 13.05.2020}

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом".

"Стаття 277. Спростування недостовірної інформації

1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж медіа є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому медіа, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" через зовнішні канали повідомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання корупції", має право на відповідь.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена".

"Стаття 297. Право на повагу до гідності та честі

1. Кожен має право на повагу до його гідності та честі.

2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.

3. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі".

"Стаття 299. Право на недоторканність ділової репутації

1. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

2. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації".

"Стаття 1166. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом".

"Стаття 1167. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом".

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492):

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text

"Стаття 4. Право на звернення до суду за захистом

1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

4. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

5. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку".

"Стаття 175. Позовна заява

1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

3. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

4. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

5. У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

6. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору".

У разі наявності запитань звертайтеся через кнопку "Звернутися".

Всього доброго!