Что делать в такой ситуации и куда обращать эся?

Доброго вечора, панно Наталю! Зверніться до Вашої місцевої Служби у справах дітей.

Доброго дня, Наталля!

По перше, бачу в діях Вашого батька та інших родичів ознаки домашнього насильства!

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

Статтею 126-1 Кримінального кодексу України домашнє насильство визначене, як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.Домашнє насильство, у свою чергу, поділяється на такі види:

економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;

сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;

фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Важливо! Урядова "гаряча лінія" 15-47, де надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства, а також надається психологічна допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям.

Постраждалими від домашнього насильства можуть бути:

подружжя;

колишнє подружжя;

наречені;

мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);

особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;

особи, які мають спільну дитину (дітей);

батьки (мати, батько) і дитина (діти);

дід (баба) та онук (онука);

прадід (прабаба) та правнук (правнучка);

вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);

рідні брати і сестри;

інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);

діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;

опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;

прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання.

Суб'єкти, які здійснюють заходи у сфері протидію домашньому насильству

Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" у своїх нормах чітко визначає перелік суб`єктів, які наділені відповідними повноваженнями для захисту осіб, які постраждали від домашнього насильства.

До повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:

виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них;

прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України;

інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;

винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників;

взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством;

здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії;

анулювання дозволів на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством;

взаємодія з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Важливим є той факт, що поліцейські можуть проникати до житла особи без вмотивованого рішення суду в невідкладних випадках, пов’язаних із припиненням вчинюваного акту домашнього насильства, у разі безпосередньої небезпеки для життя чи здоров’я постраждалої особи.

По-друге, Ви можете звернутись до служби у справах дітей. Там Вам можуть реально допомогти!

Виникнуть додаткові питання, натискайте кнопку "звернутись" біля мого фото. Постараюсь на них відповісти!

Доброго дня!

щодо вчинення домашнього насильства:

Відповідно до статті 26 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

Обставинами, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису є факти вчинення кривдником одного з видів насильства передбачених статтею 1 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” - тобто фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, а також погрози вчинення таких діянь.

Також суди при розгляді таких заяв вирішують питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також про забезпечення недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Тобто, в кожному окремому випадку суди надають оцінку письмовим доказам та враховують фактичні обставини справи, такі як:

– порушення прав дитини;

– характер і форми домашнього насильства;

– вразливість (діти є вразливою категорією осіб);

– наявність стресу, болю, страждання;

– перебування дитини в залежному стані від дорослого;

– стан здоров’я (і причинний зв’язок між діями і наслідками у вигляді погіршення стану здоров’я, якщо він мав місце);

– причинно-наслідковий зв’язок між діями та наслідками;

– чи зверталась особа, яка подає заяву про застосування припису, до правоохоронних органів раніше, які результати розгляду її звернення;

– чи притягувався кривдник до відповідальності;

– чи є вірогідність того, що дії, які стали причиною звернення з заявою, повторяться;

– чи є потреба у застосуванні тимчасових обмежувальних заходів (їх кількість та строки).

Таким чином, при поданні заяви про видачу обмежувального припису потрібно довести випадки домашнього насильства відносно дитини, а також наявність ризиків настання насильства у майбутньому.

Основною причиною відмов у задоволенні заяв про видачу обмежувальних приписів є відсутність доказів щодо:

• фактів вчинення домашнього насильства,
• їх вчинення саме кривдником, щодо якого подано заяву;
• існування вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

Тому потрібно звернути увагу на доведення належними та допустимими доказами перед судом обставин, на які маєте намір посилатися у заяві, якими може стати:

• інформація про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства, копії заяви до поліції (тобто фіксування проявів насильства відносно дитини шляхом виклику поліції або подачі заяви до поліції)
• матеріали, якими підтверджується наявність провадження (кримінального чи про адміністративне правопорушення) щодо особи кривдника (буде свідчити про періодичність та системність вчинення ним насильства);
• фото- та відео- докази;
• письмові показання свідків насильства (під час розгляду справи можна заявити клопотання про допит свідків у судовому засіданні);
• фіксування тілесних ушкоджень, в т.ч. висновками експертів, будь-якими медичними документами.

У разі неможливості надати зазначені докази, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування (наприклад, від правоохоронних органів).

При цьому, форма заяви про видачу обмежувального припису має відповідати нормам статей 350-1 - 350-4 Цивільного процесуального кодексу України:

1. заява подається до суду за місцем проживання (перебування) постраждалої дитини;
2. заява подається батьками / законними представниками / родичами дитини / органом опіки та піклування;
3. заінтересованими особами зазначаються особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису;
4. у заяві зазначаються наступні відомості:

• найменування суду, до якого подається заява;
• прізвище, ім’я та по батькові особи, яка подає заяву із зазначенням її статусу (батько / мати / законний представник / родич дитини / орган опіки та піклування), та заінтересованої особи, їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти;
• прізвище, ім’я та по батькові дитини, в інтересах якої подається заява, місце її проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, якщо такі відомі;
• обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують або клопотання про їх витребування.

щодо прав та обов язків батьків та дітей:

Чи можуть вони проти волі дитини забирати її до себе додому?

батьки несуть відповідальність за дитину, в тому числі часткову цивільну і адміністративну. Вони можете це робити. Поліція у таких відносинах на їх стороні , якщо немає порушень прав.

Краще описати, що батьки не можете робити, а ви обирайте необхідну модель поведінки:- батьки не можете вчиняти фізичне насильство (побої, мордування, ляпаси);

- батьки не можете вчиняти психологіне насильство: обмежувати свободу, обмежувати спілкування з людьми, забороняти виходити з дому ОДНАК можуть до 16 років , забороняти виходити з дому у нічний час. Викликати поліцію для приводу дитини https://chech-osvita.gov.ua/news/22-23-31-11-01-20...

- могут ли родители принудительно без воли ребенка заставить провериться на девственность?

про це батьки мають забудьте, ні звичайно. Це вже насильство і батьків за це треба покарати. 2 причини, чому ні: 1)https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0347-18#Text у ЦК і у цьому порядку зазначено, що за медичною допомогою можна звертатись самостійно з 14 років, тобто вже пізно вести примусово до лікаря, треба згода. 2) в Україні, вік з якого можна вільно вступати у статеві відносини - 16 років - стаття 155, 156 КК України;

- батьки не можете псувати і вилучати майно дитини. Приклад: подарували телефон, тепер це власність дитини, читати смс, вилучати телефон уже не можна. Подарунок, згідно ЦК, без причин вилучати не можна. В теорії, їх за це можна покарати. Без згоди власника доступ до повідомлень мають лише правоохоронні органи у виключних випадках.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня!

Повідомляю наступне:

Згідно ч. 2 ст. 29 Цивільного Кодексу Украііни:

1. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Враховуючи, що особа не досягла 18-ти років батьки мають повне право контролювати та брати участь у житті дитини, забезпечувати іі необхідними речами.

Враховуючи ситуацію , особа може проживати у Вас, але батьки мають повне право знати де та з ким перебуває ііх дитина до моменту позбавлення батьківських прав. Можуть звертатися до поліціі з заявою про розшук та повернення дитини.

Сама особа може звернутись до органу опіки з заявою про про порушення іі прав та жорстоке поводження, орган опіки призначить перевірку та викличе батьків для пояснень.

Ви можете подати заяву до поліціі про факти домашнього насильства , поліція встановить факти , та винесе обмежувальний чи заборонний припис кривднику.

У разі ,якщо батьки звернуться до поліціі про розшук дитини. Кожен з Вас подає письмові пояснення ,про те,що Ваше проживання є добровільним,а умови проживання відповідають всім нормам встановленим для житла.

У разі сумнівів батьків,щодо інтимних стосунків дівчина за згодою письмовою має пройти медичну експертизу та отримати висновок, про те ,що фактів інтиму не було, або про те ,що особа досягла віку статевоіі зрілості( В Украііні - це 16-ть років).

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня, Наталья.

Стаття 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає право постраждалої від домашнього насильства на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства отримання повної та вичерпної інформації про свої права і соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися.

Протидія та запобігання домашньому насильству в Україні забезпечується спеціальними заходами, які визначені у статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». До них належать:

1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника;

2) обмежувальний припис стосовно кривдника;

3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи;

4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Домашнє насильство:

Це діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають або раніше проживали однією сім'єю, але не перебувають у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживають кривдник та постраждала особа у тому самому місці, а також погрози вчинення таких діянь.

Види домашнього насильства:

Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;

Сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;

Економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

- ВИ МАЄТЕ ПРАВО ЗВЕРНУТИСЯ ДО ПОЛІЦІЇ:

Повноваження поліції:

До повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:

1) виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них;

2) прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України;

3) інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;

4) винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників;

5) взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством;

6) здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії;

7) анулювання дозволів на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством;

8) взаємодія з іншими суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

9) звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

2. Уповноважені підрозділи органів Національної поліції України здійснюють повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству з урахуванням міжнародних стандартів реагування правоохоронних органів на випадки домашнього насильства та оцінки ризиків.

Поліцейські можуть проникати до житла особи без вмотивованого рішення суду в невідкладних випадках, пов'язаних із припиненням вчинюваного акту домашнього насильства, у разі безпосередньої небезпеки для життя чи здоров’я постраждалої особи.

- ТАКОЖ, ВИ МАЄТЕ ПРАВО ЗВЕРНУТИСЯ ДО:

1. Сільські, селищні, міські, районні у містах ради їх виконавчі органи, до повноважень яких належить здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (приймають заяви і повідомлення про вчинення насильства, вживають заходів для його припинення, надають допомогу постраждалим особам);

2. Служби у справах дітей (розробляє заходи щодо захисту прав і законних інтересів дитини,яка постраждала від домашнього насильства, та дитини, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі, та організовує їх здійснення; порушує перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності згідно із законом посадових осіб у разі невиконання або неналежного виконання ними обов’язків під час виявлення фактів домашнього насильства, у роботі з дітьми, які постраждали від домашнього насильства, та дітьми, які вчинили домашнє насильство у будь-якій формі);

3. Органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти (проводять виховну роботу та організовують роботу практичного психолога та/або соціального педагога з постраждалими дітьми);

4. Органи охорони здоров'я, установи та заклади охорони здоров'я (надають невідкладну медичну допомогу, забезпечують проведення необхідного медичного обстеження постраждалих осіб, які звернулися особисто або направлені іншими суб'єктами, та документують результати обстеження, забезпечують проведення діагностичних, лікувально-профілактичних заходів;

за необхідності слід звертатися за місцем проживання або за телефоном 103).

5. Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (забезпечують надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам, ознайомитися з контактами центрів можна на сайті legalaid.gov.ua);

6. Суди (розглядають справи, які стосуються домашнього насильства позови щодо відшкодування збитків, заподіяних у результаті домашнього насильства, на отримання обмежувального припису стосовно кривдника, а також позови на розділ майна, на визначення місця проживання дітей, на аліменти, розлучення тощо);

7. Прокуратура (підтримує публічне обвинувачення в суді, здійснює організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку);

8. Уповноваженні органи з питаньпробації (організовують та контролюють виконання вироків суду та інших судових рішень і застосування передбачених законом засобів виправлення засуджених);

9. Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (надають необхідні юридичні, психологічні, соціальні послуги, консультації та допомогу. Контакти можна знайти на сайті Міністерства соціальної політики msp.gov.ua в розділі «Громадянам»/ «Запобігання та протидія домашньому насильству та жорстокому поводженню з дітьми»/ «Інші»/ «Додаткові матеріали»);

10. Притулки для дітей (надаютьсоціальний захист дітям, які опинились у складних життєвих обставинах, залишили сім’ї, навчальні заклади, не мають належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості навчатися, працювати та змістовно проводити дозвілля);

11. Центри соціально-психологічної реабілітації дітей (надають соціальний захист, комплекс соціальних послуг для дітей, прийнятих до центру , сприяють поверненню дитини до біологічної сім’ї; надають психологічну та інших видів допомоги батькам (або особам, які їх замінюють);

12. Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка)(надаютьсоціальний захист для дітей, створюють соціально-побутові умови для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, навчання, праці та змістовного дозвілля, надають дітям комплексну соціальну, психологічну, педагогічну, медичну, правову та іншу допомогу, проводять психолого-педагогічну корекцію з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини );

13. Центри соціально-психологічної допомоги (надають підтримку фізичного та психічного стану, соціально-педагогічну, психологічну, реабілітаційну та консультативну допомогу дітям з інвалідністю та їх сім'ям, розширюють коло їх спілкування; розвивають особисті та творчі здібності дітей та молоді з різними фізичними та психічними вадами);

14. Територіальні центри соціального обслуговування (надають необхідну допомогу людям похилого віку в адаптації до сучасних умов життя, створюють можливості для розширення кола спілкування та обміну досвідом, допомагають формувати активну соціальну позицію в суспільстві).

При наявності запитань звертайтеся через кнопку "Звернутися".

Всього доброго!

ВІтаю. Права та свободи дитини

Права дитини — система можливостей, які необхідні особі для її комплексного та цілісного розвитку в умовах і відповідно до вимог середовища, беручи до уваги незрілість дитини (за міжнародно-правовими актами визнається «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше»).

1. Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я.
2. Кожна дитина з моменту народження має право на ім’я та громадянство.
3. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
4. Кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку.
5. Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.

Дитиною є «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку», якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною забезпечуються без будь-якої дискримінації. В усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава поважає відповідальність, права і обов’язки батьків чи членів розширеної сім’ї.

• Кожна дитина має невід’ємне право на життя.
• Дитина має право на ім’я і набуття громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їх піклування.
• Дитина має право на збереження своєї індивідуальності і громадянства.
• Дитина має право не розлучатися з батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
• Дитина має право вільно висловлювати власні погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага.
• Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду.

• Повинно поважатися право дитини на свободу думки, совісті та релігії.
• Дитина має право на свободу асоціацій і мирних зборів.
• Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.
• Держава забезпечує право дитини на доступ до інформації із національних та міжнародних джерел.
• Дитина має право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги.
• Дитина має право користуватися благами соціального забезпечення.
• Дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
• Дитина має право на освіту.
• Дитина має право користуватися своєю культурою.
• Дитина має право на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом.
• Дитина має право на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може завдати шкоди її життю та розвитку.
• Дитина повинна бути захищена від незаконного зловживання наркотичними засобами.

Держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації.

Держава зобов’язана захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень; від використання дитини з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, у порнографії та порнографічних матеріалах. Держава зобов’язана вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними.

Відповідно до ст.ст. 31, 32 Цивільного кодексу України :

1. самостійно вчиняти дрібні побутові правочини;
2. здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
3. самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
4. самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
5. бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
6. самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.Відповідно до ст.14 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу.

Важливим напрямком діяльності нашої держави у сфері захисту дитинства є покращення чинного законодавства, у тому числі й імплементація норм міжнародного права. Як результат - Україна є учасницею цілого ряду міжнародних документів у сфері забезпечення прав дитини.

Конвенція ООН про права дитини, яка є основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту прав дитини, була ратифікована Україною ще 27 лютого 1991 року і набула чинності 27 вересня 1991 року.

Особливе значення відіграє і ратифікація багатьох міжнародних договорів.

У 2006 році було ратифіковано: Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980р.; Європейську конвенцію про здійснення прав дітей, 1996р.; Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, 1996р.; Конвенцію про контакт з дітьми, 2003р.; Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном, 1956р. та Конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання, 1973р.

У 2008 році ратифіковано Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, 1980р. У січні 2009 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, 1975р.

На захист дітей від їх незаконного переміщення спрямована Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Конвенція створює процедуру для забезпечення повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують, до країни постійного місця проживання.

Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 11 січня 2006 року, а чинності Конвенція набула 1 вересня 2006 року. Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років, та проживала в Договірній державі безпосередньо перед протиправним вивезенням за кордон. Стаття 8 Конвенції надає будь-якій особі, установі (іншому органу), які стверджують, що дитина була вивезена або утримується з порушенням прав піклування, право звернутися з заявою про допомогу у забезпеченні повернення дитини.

Визначення загальних принципів, що застосовуються до контакту між дітьми та їхніми батьками, а також іншими особами, що мають сімейні зв’язки з дітьми, відповідних запобіжних заходів та гарантій для забезпечення належного здійснення контакту й негайного повернення дітей після закінчення контакту, а також започаткування співробітництва між компетентними органами є предметом Конвенції про контакт з дітьми , яка була ратифікована Верховною Радою України 20 вересня 2006 року . Конвенція набула чинності для нашої держави 1 квітня 2007 року. Положення Конвенції дозволяють вирішувати комплекс питань пов’язаних з реалізацією права на контакт.

Слід також відзначити Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, яка була розроблена в рамках Ради Європи, ратифікована Законом України від 6 березня 2008 року № 135-VI , і дозволяє вирішувати питання пов’язані з піклуванням про дитину. Конвенція набула чинності для України 1 листопада 2008 року.

У Конвенції термін "опіка" вживається для визначення права особи піклуватися про дитину, зокрема обирати їй місце проживання, або стосується права доступу до дитини. При цьому Конвенція застосовується як до фізичних осіб, так й юридичних осіб, установ і організацій. Слід також зауважити, що Конвенція не застосовується до рішень, метою яких є визначення виключно законного представництва або забезпечення представництва інтересів дітей у майнових питаннях. У той же час, такі рішення можуть прийматися до визнання і виконання, у тому разі, коли вони безпосередньо стосуються опіки.

Метою Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей є сприяння застосуванню зазначених вище Конвенцій. Верховна Рада України прийняла Закон України про приєднання до цієї Конвенції 14 вересня 2006 року. Конвенція набула чинності для України 1 лютого 2008 року. 9

Підтримка прав дітей, забезпечення надання їм процесуальних прав та полегшення застосування ними цих прав шляхом забезпечення того, щоб діти особисто або через інших осіб чи органи були поінформовані та допущені до участі у розгляді судом справ, що їх стосуються, є предметом Європейської конвенції про здійснення прав дітей, яку ратифіковано Законом України від 3 серпня 2006 року № 69-V. Конвенція набула чинності для України 1 квітня 2007 року.

Відповідно до положень Конвенції визначаються процесуальні заходи, що мають вживатися державами для сприяння здійсненню прав дітей при розгляді судом сімейних справ, зокрема тих, що пов’язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, визначення місця проживання дитини і доступу, – з метою найкращого врахування думки та інтересів дитини.

19 жовтня 2006 року для України набула чинності Конвенція про стягнення аліментів за кордоном, сторонами якої є 61 держава світу.

Метою Конвенції є спрощення стягнення аліментів у випадках, коли позивач і відповідач проживають у різних державах. Конвенція врегульовує механізм передачі прохання про стягнення аліментів з відповідача, передачу судових рішень у договірну державу, в який приймається рішення про виконання.

Крім того, з 1 серпня 2008 року для України набула чинності Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання, відповідний Закон про приєднання до якої Верховна Рада України прийняла 14 вересня 2006 року, і яка також надає змогу визнавати та виконувати судові рішення про стягнення аліментів, винесені в Україні, на території інших Держав-учасниць Конвенції.

Конвенція дозволяє визнавати і виконувати рішення про стягнення аліментів, винесених в інших державах, незалежно від того, рішення це суду чи адміністративного органу. Зобов’язання по утриманню можуть виникати з сімейних відносин, материнства, батьківства, шлюбу або родинних зв’язків.

Захист прав дітей в Україні здійснюється:

• прокуратурою;
• органом опіки та піклування;
• органами внутрішніх справ.

Орган опіки та піклування здійснює контроль за захистом прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, за умовами, в яких вони проживають, а також вихованням і освітою. Даний орган веде облік і пошук дітей, які залишилися без нагляду батьків, а також з урахуванням певних обставин вибирають місце їх подальшого влаштування.

Прокуратура, в свою чергу, має право подати позов про позбавлення батьківських прав, скасувати рішення про усиновлення дитини, подати позов про поновлення порушених прав дитини, обов’язковий учасник судового засіданні при розгляді справи про захист прав дитини в Україні, має право оскаржити акт органів, які мають пряме відношення до захисту прав дитини.

Поліція приймає участь у справах, що стосуються примусового виконання рішення про відібрання дитини, а також при розшуку осіб, які не виконують рішення суду щодо виховання дитини.