Чим відрізняється непокора від невиконання наказу?

Доброго дня. Що спільного мають ці склади злочинів?

Відповідно до частин 2 і 3 статті 401 Кримінального кодексу України суб’єктами військових злочинів можуть бути військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом. Особи, не зазначені в цій статті, несуть відповідальність за співучасть у військових кримінальних правопорушеннях.

При цьому зазначимо, що відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:

1

на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2

на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3

поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4

під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;

5

під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Хто не належить до суб’єктів військових злочинів?

Не є суб'єктами військових злочинів співробітники органів внутрішніх справ, робітники та службовці військових частин і установ, учні військових ліцеїв, особи, які незаконно призвані на військову службу або на ній перебувають тощо.

Непокора (стаття 402 Кримінального кодексу України) — це відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, що може полягати в невчиненні дій, які підлеглий зобов'язаний виконати відповідно до виданого йому наказу, або у вчиненні заборонених наказом дій, а також у несвоєчасному або неповному виконанні наказу.

Форма відмови: підлеглий відкрито й категорично заявляє, що він не буде виконувати наказ.

Кримінальне правопорушення, передбачене статтею 402 Кримінального кодексу України, вчиняється тільки з прямим умислом.

Невиконання наказу (стаття 403 Кримінального кодексу України) натомість характеризується такими ознаками:

• відсутні відкрита заява про небажання виконати наказ і демонстративні дії, що свідчать про небажання підлеглого підпорядковуватися наказу свого начальника;
• відповідальність настає тільки в разі, якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки.

Окремої уваги потребує питання про визначення умов, за яких наказ підлягає виконанню.

Можна виокремити такі ознаки:

1

стосується законних вимог;

2

відданий уповноваженою особою;

3

дотриманий належний порядок відання;

4

виконання наказу не має суперечити чинному законодавству та порушувати конституційні права і свободи людини і громадянина.

Відповідно до пункту 30 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, окрім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

При цьому відповідно до Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» подання скарги на наказ командира не зупиняє його виконання.

Під «явно злочинним наказом» слід розуміти наказ про вчинення діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України або яке є злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (частина 2 статті 7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до Реєстру судових рішень, більшість справ за статтею 402 Кримінального кодексу України завершені обвинувальними вироками на підставі угод про визнання винуватості.

Докази, що свідчать про наявність складу злочину, передбаченого статтею 402 Кримінального кодексу України: покази свідків, письмова відмова, визнання вини.

Непокора - йдеться про відкриту відмову виконувати законний наказ начальника/командира або інше умисне невиконання наказу (ст. 402 КК України).

Невиконання наказу - йдеться про невиконання поставленого завдання, що не має ознак непокори, але призвело до тяжких наслідків (ст. 403 КК України).