Житло Івано-Франківськ які терміни

Доброго дня, Анна!

Про який саме стан справ Ви бажаєте дізнатись?

Ви повинні були подати заяву про вступ у спадщину протягом 6-ти місяців після смерті матері (це можна було зробити через консульство або ж направити заяву поштою до нотаріуса в Україні). Ви подавали таку заяву?

Навіть за умови відсутності заповіту спадщина повинна була перейти до Вас із братом у рівних частинах, як до родичів першого ступеня споріднення.

Станом на зараз Ви пропустили строк для прийняття спадщини (наскільки я зрозумів) і поновити його зможете тільки у судовому порядку. При тому Вам буде необхідно довести, що Ви мали на те поважні причини.

Чи є інші родичі в матері?

Цивільне законодавство встановлює п’ять черг спадкоємців за законом. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі і народжені після його смерті, батьки померлого, той з подружжя, який його пережив (ст. 1261 ЦК України). До другої черги спадкоємців за законом законодавець відносить рідних братів та сестер спадкодавця, його бабу та діда як з боку батька, так і з боку матері (1262 ЦК України). У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК України). Особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини, належать до спадкоємців, які мають право на спадкування у четверту чергу (ст. 1264 ЦК України). У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї, а також інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (ст. 1265 ЦК України).

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у випадку відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення таких спадкоємців від спадкування, неприйняття усіма спадкоємцями попередньої черги спадщини або відмови від її прийняття шляхом подачі відповідної заяви про відмову нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Спадкоємець набуває спадщину лише за умови її прийняття в порядку та строки, визначені цивільним законодавством. Тобто особа має здійснити належне їй право на спадкування, що узгоджується з положенням ч. 1 ст. 12 ЦК. За загальним правилом для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (ст. 1270 ЦК).

Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Установлення строку здійснення права на спадкування зумовлено необхідністю забезпечення стабільності та упорядкованості цивільних правовідносин. У позитивному правовідношенні факт прийняття спадщини у передбачений законом строк установлюється нотаріусом. За відсутності доказів цієї обставини (відсутність поданої заяви про прийняття спадщини, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини) нотаріус виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Тож за певних умов спадкоємцю надається правова можливість прийняти спадщину на підставі рішення суду і після спливу строків, установлених у ст. 1270 ЦК. Важливо врахувати, що рішення суду в цьому разі не замінює заяви про прийняття спадщини, яку спадкоємець має подати нотаріусу протягом строку, встановленого судом. При цьому закон не передбачає повторного звернення спадкоємця до суду з подібним позовом. Якщо спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини у строк, визначений йому судом, позов про надання додаткового строку повторно задоволенню не підлягає, незважаючи на ті обставини, що перешкоджали спадкоємцеві здійснити своє право. Такий підхід зумовлений необхідністю забезпечення прав тих спадкоємців, які вчасно прийняли спадщину, та узгоджується з практикою ВС (постанови від 20.02.2024 р., справа № 279/3762/23, провадження № 61-15330св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117179898 ; від 10.08.2022 р., справа № 182/4322/15-ц, провадження № 61-13997св21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105706269 ).

Справи про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини розглядаються судами за правилами позовного провадження. Згідно з ч. 2 ст. 1272 ЦК, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. У свою чергу, заперечення спадкоємцями або одним із них стосовно подання такої заяви свідчить про наявність спору між ними, який має вирішуватися в суді в порядку позовного провадження. За відсутності спору між спадкоємцями з цього питання, заява про прийняття спадщини подається без звернення до суду в межах нотаріального провадження.

Додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини визначається судом лише в тому разі, якщо спадкоємець не прийняв спадщину. У разі встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини визначення додаткового строку такому спадкоємцю буде суперечити нормам матеріального права, адже спадщину було прийнято за правилом ч. 3 ст. 1268 ЦК.

Якщо ж спадкоємець на час відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем, тобто прийняв спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК, проте не може підтвердити цей факт нотаріусу, належним способом захисту прав спадкоємця в цьому разі є звернення до суду із заявою про встановлення факту проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Так само не підлягають задоволенню позови про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, що подаються в інтересах малолітніх, неповнолітніх спадкоємців їхніми законними представниками. Це пояснюється тим, що в силу ч. 4 ст. 1268 ЦК малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від її прийняття. Отже, в ч. 4 ст. 1268 ЦК закріплена правова презумпція прийняття спадщини певними категоріями спадкоємців, зважаючи на їх вік або стан здоров’я.

Позивачем у справі про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємець, який пропустив такий строк. Належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину і заперечують проти подання позивачем заяви про прийняття спадщини після спливу встановленого строку в межах нотаріального провадження. За їх відсутності відповідачем залучається територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Запровадження в Україні воєнного стану, тимчасова окупація частини її територій, а також ведення активних бойових дій суттєво впливають на вирішення судами спорів про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Йдеться передусім про ті обставини, які перешкоджають спадкоємцю вчасно прийняти спадщину. З матеріально-правової точки зору суд може визначити спадкоємцю додатковий строк, достатній для прийняття ним спадщини, за умови поважності причин пропуску такого строку. При цьому «поважність» у контексті досліджуваної проблематики є оціночною категорією спадкового права. Ознаками оціночних понять є, по-перше, їх законодавча неврегульованість, а по-друге, їх конкретизація у процесі правозастосування. У кожному конкретному випадку суд має з’ясувати, чи є обставина, на яку посилається позивач, поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас застосування оціночних категорій пов’язано з певним ризиком, оскільки тотожні випадки тієї чи іншої поведінки спадкоємця можуть бути кваліфіковані судом по-різному.

Слід виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами, що перешкоджали спадкоємцю прийняти спадщину вчасно. Свого часу ВС України у постанові від 26.09.2012 р. у справі № 6-85цс12 сформулював важливий правовий висновок, що правила про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Вирішуючи питання поважності причин пропущення строку для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з огляду на обставини конкретної справи. Якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення ч. 3 ст. 1272 ЦК не застосовуються (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/26347528).

Наведена вище правова позиція послідовно використовується і у практиці ВС, який додатково роз’яснив, що головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова від 31.07.2024 р., справа № 706/275/22, провадження № 61-12010св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120838338). За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (постанови ВС від 03.04.2024 р, справа № 639/8197/21, провадження № 61-14773св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118393430).

Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім’єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв’язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

Часто позивачі посилаються на події, що відбувалися до часу відкриття спадщини або настали вже після строку, встановленого законом для її прийняття (перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, перебування за кордоном тощо). ВС з цього приводу наголосив, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об’єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанова від 17.08.2023 р., справа № 626/274/22, провадження № 61-8694св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112896505).

Аналіз новітньої судової практики, що сформувалася в умовах воєнного стану в Україні, дозволяє виокремити низку обставин, на які посилаються позивачі як на підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

1. Перебування спадкоємця на час відкриття спадщини за межами України.

Позивачі часто просять суд визначити додатковий строк для прийняття спадщини з огляду на їх перебування за межами України на день смерті спадкодавця та протягом строку, встановленого у ст. 1270 ЦК.

ВС неодноразово висловлював протилежну позицію, згідно з якою саме лише перебування за межами країни не є поважною причиною пропуску строку для подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини, яка унеможливила чи в інший спосіб перешкодила йому вчасно здійснити таку дію (постанови від 07.12.2023 р., справа № 548/2415/21, провадження № 61-6134св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115598646 ; від 26.06.2024 р., справа № 155/1316/21, провадження № 61-18141св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120029376).

Такий підхід сформувався, очевидно, у зв’язку з правовою можливістю спадкоємця, який перебуває на території іншої держави, прийняти спадщину шляхом звернення до дипломатичної, консульської установи України, які вчиняють нотаріальні дії на підставі Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 р. № 142/5/310.

При цьому в постанові від 20.11.2023 р. ВС висловився дещо інакше. Так, проживання позивача протягом кількох останніх років в Ізраїлі, а також незначний пропуск строку, встановленого для прийняття спадщини (два робочі дні), свідчить про наявність правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (справа № 755/14106/21, провадження № 61-5158св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115061617 ). Напевно, викладена позиція зумовлена незначним строком пропуску строку для прийняття спадщини, що в сукупності з фактом постійного проживання спадкоємця за кордоном дало суду підстави задовольнити позов спадкоємця.

Тож само по собі перебування спадкоємця за межами України не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини в розумінні ч. 3 ст. 1272 ЦК. Додатково ВС роз’яснив, що в екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, спадкоємець має право направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому вказати про прийняття спадщини (постанова від 13.04.2023 р., справа № 607/13549/21, провадження № 61-562св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110255544).

Таким чином спадкоємець має широкі правові можливості щодо здійснення права на спадкування як шляхом особистого звернення до нотаріуса, уповноваженої на це посадової особи органу місцевого самоврядування або до дипломатичної, консульської установи України, так і шляхом направлення заяви про прийняття спадщини поштою, в тому числі електронного повідомлення. І це має бути враховано судом при вирішенні відповідного спору.

2. Проживання спадкоємця на час відкриття спадщини в місцевості, що перебувала під окупацією або в зоні активних бойових дій.

Останнім часом на практиці мають місце непоодинокі випадки, коли особа упродовж тривалого часу проживає в місцевості, що перебувала під окупацією або зоні активних бойових дій, де нотаріуси не здійснюють свої повноваження. Через це спадкоємець об’єктивно позбавлений можливості особисто звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Крім того, спадкоємець не може направити таку заяву поштою, адже поштові відділення в цих місцевостях не працюють. При цьому за загальним правилом справжність підпису спадкоємця на заяві про прийняття спадщини, яка направляється нотаріусу поштою, має бути засвідчена нотаріально. Тому наведені обставини є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

З цього приводу ВС у постанові від 20.03.2024 р. (справа № 545/1231/23, провадження № 61-16142св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117823680) відзначив: така обставина, як проживання спадкоємця в місцевості, що не перебувала під окупацією, однак знаходилася в зоні активних бойових дій, є достатньою підставою визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини.

В аспекті викладеного підлягає дослідженню строк проживання спадкоємця в місцевості, що перебувала під окупацією або зоні активних бойових дій. Якщо особа невдовзі після початку боїв виїхала з цих територій і мала можливість прийняти спадщину в іншому регіоні, наведена обставина не може бути кваліфікована як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини.

Таким чином, важливе правове значення має період, протягом якого спадкоємець проживав у місцевості, що перебувала під окупацією або в зоні активних бойових дій.

3. Хвороба позивача.

Поширеною підставою для звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини залишається хвороба позивача. Проте факт хвороби позивача, перебування його на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я не у всіх випадках є обставиною, що свідчить про поважність пропуску строку для прийняття спадщини. Зокрема, не може вважатися такою обставиною перебування на лікуванні після закінчення строку для прийняття спадщини.

При цьому підставою для задоволення відповідного позову є перебування спадкоємця на стаціонарному, а не на амбулаторному лікуванні в закладі охорони здоров’я. Амбулаторне лікування не перешкоджає йому особисто звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або направити цю заяву поштою.

Важливе правове значення у контексті досліджуваної підстави має тривалість стаціонарного лікування позивача та ступінь його захворювання. Наприклад, перебування в лікарні протягом одного місяця не перешкоджає особі звернутися із заявою про прийняття спадщини після закінчення лікування. Зазвичай спадкоємці, посилаючись на стаціонарне лікування як на поважну причину неприйняття ними спадщини, надають суду докази щодо його тривалості не більше одного місяця. Так, за однією цивільною справою позивач перебував на лікуванні лише п’ять днів, за результатами лікування йому було призначено ліки та рекомендовано надалі вимірювати тиск. За таких обставин у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини було відмовлено (постанова ВС від 14.02.2024 р., справа № 754/3327/22, провадження № 61-15072св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117074157).

За іншою справою позивачем надано докази перебування на лікуванні у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я. Проте суди обґрунтовано виходили з того, що такі докази не є достатніми, оскільки з них убачається, що позивач лікувався в період, що виходить за межі строку для прийняття спадщини та не свідчать про наявність об’єктивних і непереборних перешкод саме протягом цього строку (постанова ВС від 13.09.2023 р., справа № 295/14178/21, провадження № 61-13169св22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113527176).

Отже, сама по собі хвороба позивача не у всіх випадках може вважатися поважною причиною в розумінні ч. 3 ст. 1272 ЦК. При вирішенні спору про визначення додаткового строку для прийняття спадщини в такому разі підлягає з’ясуванню: ступінь захворюваності позивача; тривалість його лікування; установлення факту саме стаціонарного лікування в закладі охорони здоров’я.

4. Необізнаністю позивача про наявність заповіту, складеного на його користь.

Одним зі спірних у судовій практиці тривалий час залишалося питання визначення додаткового строку для прийняття спадщини у зв’язку з необізнаністю позивача про наявність заповіту, складеного на його користь. Так, в одних випадках суди визначали додатковий строк для прийняття спадщини через непоінформованість позивача про наявність заповіту, в інших – суди кваліфікували наведену причину як неповажну та відмовляли у задоволенні позову.

Велика Палата ВС у постанові від 26.06.2024 р. з цього приводу висловила таку правову позицію. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту. Проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов’язані з набуттям нею певних прав, що випливають зі спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала (справа № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120396086).

Видається справедливим, що при розв’язанні цього питання мають бути враховані дві обставини: 1) свобода заповіту як принцип спадкового права; 2) зв’язок спадкоємця із заповідачем.

Так, остання воля заповідача спрямована на призначення спадкоємцем певної особи, що обов’язково має враховуватися судом. При цьому необізнаність про існування заповіту нетотожна такій обставині, як відсутність інформації про смерть спадкодавця або спадкову масу.

Водночас неприйняття спадщини близьким родичем спадкодавця або членом його сім’ї (скажімо, сином, дружиною), на користь якого складено заповіт, не може вважатися підставою для визначення додаткового строку. Родич або член сім’ї спадкодавця належить до кола спадкоємців за законом, у зв’язку з чим спадкує за двома видами спадкування – за заповітом та за законом. Навіть якщо така особа не знала про наявність заповіту, складеного на її користь, вона мала правову можливість прийняти спадщину за законом. Такий спадкоємець мав би спілкуватися та підтримувати спадкодавця за життя, а після його смерті – прийняти спадщину за законом. Тобто йдеться й про моральний аспект.

Неприйняття ж спадщини у такому разі фактично зводиться до незнання про смерть спадкодавця, яке не може розглядатися як підстава для визначення спадкоємцю додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини.

З повагою, адвокат Айвазян.