Бывший директор привел предприятие к большим долгам - помгите восстановить справедливость

Директора уволили по какой статье :)? Очень многое зависит от сроков давности и как расстались. Также нужно провести полный финансовый аудит. Привлечь к уголовной ответственности сложновато если отсутствуют документы, но провести аудит, а на его основании сделать отчёт по убытка, тогда возможно взыскать с него деньги в порядке хозяйственного производства. С Вашей ситуацией нужно детально разбираться

Здравствуйте, Георгий!

Наличие тех или иных доказательств играет очень большую роль.

Привлечь конкретного человека к отвественности без доказательств очень сложно.

Но судя по Вашим слова на лицо явные признаки финансовых нарушений.

Советую Вам обратить в Госудраственную аудиторскую службу (раньше КРУ) с просьбой провести финансовый аудит предприятие.

Несмотря на то, что человек уволен, в случае явный нарушений, может быть привлечен к отвественности.

Привлечь к уголовной отвественности без финансового аудита вообще не представляется возможным.

Всего доброго!

Добрый день, Георгий!

Предполагаю, Вас интересует не просто факт привлечения к ответственности, но и компенсация ущерба?

Поэтому при выборе стратегии стоит ориентироваться именно на это.

Также отмечу, что большинство сделок, в ущерб компании и в противоречие уставу, вы сможете отстоять, признав недействительными (но здесь важно видеть ваш устав и непосредственно сами сделки).

Также укажите что у вас из положения в компании есть? Антикорупционное?

Набирайте, связывайтесь через данный сайт.

Доброго Дня

Щодо вашого питання

Ви ставите питання про відповідальність директора, але вам необхідно враховувати ряд обставин та провести ряд дій, а саме

• Ви не встановили завданої шкоди підприємству (у вас лише припищення, задокументуйте наявні у вас докази)
• Не встановлено суми завданих збитків (запросіть комплексну перевірку та проведіть повний аудит)
• Необхідно проаналізувати документи, а саме договір, або контракт директора, його посадові обов'язки, договір про матеріальну відповідальність (так як відповідальний за закупки може бути менеджер, а за оплати бухгалтер)
• Також врахувати, що скоріше за все директор діяв не самостійно, та на підприємстві має осіб, які йому "допомагали".

Щодо потенційного покарання

До кримінальної відповідальності може бути притягнуто лише фізичну особу – громадянина, яка є або засновником (учасником), або ж службовою особою, що має право давати обов'язкові для боржника вказівки чи має можливість іншим чином визначати його дії .

Щодо умислу – тобто чи дійсно особа умисно виводила активи, укладала завідомо невигідні / економічно необґрунтовані правочини, або з її боку мав місце звичайний непрофесіоналізм чи неправильна оцінка можливостей чи ситуації на ринку– це доведення обставини укладання правочину, що суперечить ринковим умовам, які в багатьох випадках об'єктивно визначити неможливо;

Судова практика з поставленого Вами питання склалась таким чином, що вироку суду повинна передувати постанова господарського суду про визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом. Мова не завжди йде про комерційну компанію: був випадок, коли банкрутом було визнано неприбуткову організацію. У цьому разі службова особа не була притягнена до відповідальності за ст. 219 КК України, оскільки диспозиція норми передбачає доведення до банкрутства саме суб'єкта господарської діяльності .

Слідчі нерідко використовують кваліфікацію за ст. 219 КК України з метою притягнення осіб до відповідальності за несплату грошових, зокрема податкових, зобов'язань до бюджету України.

Вирок Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 29.08.2014 у справі № 416/1346/2012, де суд досить детально проаналізував обставини справи, об'єктивну та суб'єктивну сторони злочину за ст. 219 КК України. Так, за сукупністю доказів, у т. ч. висновків судово-економічної експертизи, суд установив вину керівника акціонерного товариства в укладенні завідомо невигідного кредитного договору та мирової угоди про передачу нерухомості на погашення заборгованості, чим підприємство було доведено до банкрутства та завдано майнової шкоди кредиторам. Проте, попри послідовну аргументацію, цей вирок було скасовано ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.02.2015 у зв'язку з недоведеністю всіх обставин, наведених вище. Така різниця у підходах, власне, і становить складність розслідування злочинів за ст. 219 КК України.

По-перше, ця умова Закону про банкрутство де-факто встановлює щодо українських юросіб доктрину розширеної корпоративної відповідальності (piercing the corporate veil). Для країни із романо-германської правової сім'ї така доктрина має втілюватися перш за все на рівні загального законодавства про компанії. Не секрет, що для UBO більшості українських юридичних осіб цього зроблено не було. Положення ст. 215 Господарського кодексу України (далі – ГК України) в цілому дублюють зміст вищезгаданої норми спеціального закону, уникаючи при цьому прямого визначення майнової відповідальності.

По-друге, до підстав виникнення субсидіарної відповідальності у вказаних осіб належить їхня вина в банкрутстві юрособи. Названа норма ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство поширює поняття "вини" на фізичних осіб, якими нерідко можуть бути учасники або акціонери боржника, і вже точно – його керівник або UBO. Такий підхід є вкрай дискусійним і впирається у питання: чи наділений господарський суд компетенцією вирішувати питання винуватості осіб, що не належать до суб'єктів господарювання? Якщо наділений, то за якими критеріями встановлюватиметься вина (загальні норми у ст. 614 Цивільного кодексу України щодо двох форм вини – умислу та необережності, чи норми ст. 215 ГК України щодо навмисності дій)? Як пояснити той факт, що названа ст. 215, згадуючи про "юридичну відповідальність", завершується бланкетною нормою про кримінальну відповідальність винних осіб?

Відповідно до усталеної судової практики вину може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (див., до прикладу, ухвалу господарського суду Херсонської області від 17.11.2016 у справі № 923/1494/15). Така вина повинна виражатися в умисних діях конкретних суб'єктів за згаданою вище ст. 219 КК України (доведення до банкрутства).

Існує також й протилежна судова практика, відповідно до якої до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства комунального підприємства було притягнено міську раду й без наявності вироку за ст. 219 КК України. Більш прогресивне положення міститься в ч. 6 ст. 126 ГК України, яка покладає субсидіарну відповідальність на холдингову компанію, що своїми діями чи бездіяльністю спричинила банкрутство корпоративного підприємства, яке входить до його складу. Ініціатором притягнення до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є виключно ліквідатор боржника. Будь-які інші особи, зокрема потерпілі від доведення забезпечені або конкурсні кредитори, не можуть ставити питання про таку відповідальність. З одного боку, це цілком природно, адже саме арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією та ліквідатора) закон зобов'язує виявляти ознаки доведення до банкрутства та реагувати на них. З іншого, кількість пред'явлених ліквідаторами вимог щодо доведення до банкрутства (принаймні щодо юросіб у приватній власності) є вкрай малою.

Оскільки пред'явлення вимоги про субсидіарну відповідальність є правом, а не обов'язком ліквідатора, то у постраждалих від доведення до банкрутства кредиторів по факту немає важелів примусу ліквідаторів до застосування ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство. Це частково пояснює рекордно малу кількість подібних вимог, пред'явлених з моменту введення в дію інструменту субсидіарної відповідальності.

Втім, основним нормативним актом щодо ознак доведення до банкрутства залишається не ГК України, а Методичні рекомендації Міністерства економіки, затверджені його ж наказом від 19.01.2006 р. № 14. У Методичних рекомендаціях використовується більш широкий підхід до кваліфікації дій власників або керівництва компанії – навіть "нераціональні управлінські рішення" є економічною ознакою доведення до банкрутства. Сухою логікою це означатиме, що в підприємництві, яке є ризиковим за визначенням, хибні бізнес-рішення із небажаним ефектом будуть поставлені в рівне становище із цілеспрямованим доведенням бізнесу до неплатоспроможності.

Метою номер один є максимізація кредиторських виплат, та цю мету не можна досягти механізмами кримінального примусу. Зробивши крок у цьому напрямку через декриміналізацію фіктивного банкрутства, законодавцеві варто зробити другий та перевести усю відповідальність за стійку фінансову неплатоспроможність в одну площину майнової відповідальності.

Навмисне "агресивне" виведення активів боржника чи заволодіння ними, до прикладу через фіктивні договори або передачу майна боржника, може автономно кваліфікуватись як за ст. 191 КК України (привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), так і за ст. 190 КК України (шахрайство).

Тому збирайте докази та звертайтесь до правоохороних органів, нажаль доказів для притягнення директора до будь-якої відповідальності у вас зарез не достатньо.

Успіхів

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», директор ТОВ повинен діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства. Окрім того, директор несе відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству його винними діями або бездіяльністю. Для реалізації цієї норми в законодавстві передбачений інститут похідного позову, коли учасник, якому належить 10% і більше статутного капіталу товариства, в інтересах такої компанії може подати позов про відшкодування збитків, заподіяних товариству її посадовою особою (зокрема, якою є директор).

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», директор ТОВ повинен діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства. Окрім того, директор несе відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству його винними діями або бездіяльністю. Для реалізації цієї норми в законодавстві передбачений інститут похідного позову, коли учасник, якому належить 10% і більше статутного капіталу товариства, в інтересах такої компанії може подати позов про відшкодування збитків, заподіяних товариству її посадовою особою (зокрема, якою є директор).

Но стоит учесть, что случай очень экзотический, на данный момент в Украине, институт ответственности директора пока ещё не прижился.

Нужно очень основательно анализировать проведённые хоз операции, первичку, контрагентов.

Как я понял, из ситуации, директор покупал и продавал налоговый кредит и завышал затраты, это может очень негативно отразиться на предприятии, путём донасчёта со стороны ГНС. В дальнейшем (в теории) эти убытки можно взыскать, но без основательного анализа сказать ничего невозможно.

Доброго дня!

Повідомляю наступне:

Протиправну діяльність директора потрібно доводити документами та іншими доказами у сукупності. Висновком про аудит на підприємстві ,все має бути підтверджено документально

Для прикладу схожа ситуація :

Між товариством і його контрагентом було укладено договір на постачання нафтопродуктів, умовами якого передбачено повну попередню оплату за товар. Однак сторони склали додаткову угоду до договору, за якою товариство має передавати товар покупцеві з відстроченням оплати за нього. Протягом установленого строку сплати контрагент не виконав своїх зобов'язань, тому товариство звернулося до суду для стягнення відповідної суми боргу. Суд ухвалив рішення на користь товариства, однак виконати його не вдалося через відсутність у контрагента будь-якого майна для погашення боргу.

Учасники товариства подали позов до суду про стягнення з директора завданих збитків. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладення директором зазначеної додаткової угоди про відстрочення платежу не мало на меті здійснення реальної господарської операції, через що товариство не лише не отримало прибуток, але й зазнало збитків.

Верховний Суд підтримав директора

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21493/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Варави Ю.В.,

представників учасників справи:

від позивача: Яцюта Т.П.,

від відповідача: Василенко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва у складі судді Маринченко Я.В. від 06.03.2018 та на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Мальченко А.О., Жук Г.А., Дикунська С.Я. від 18.06.2018 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" до ОСОБА_6 про стягнення 960 549,71 грн.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" (далі - Позивач, Товариство) звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 (далі - Відповідач) збитків у розмірі 960549,71 грн.

2. Позов мотивований тим, що Відповідач у період виконання ним обов'язків генерального директора Товариства уклав додаткову угоду №3 від 21.12.2012 до генерального договору поставки нафтопродуктів №195/34/12 від 01.11.2012 (далі - Додаткова угода). Позивач зазначає, що укладення Додаткової угоди на умовах відстрочення платежу не мало на меті здійснення реальної господарської операції та отримання прибутку, у зв'язку з чим Позивачу завдано реальних збитків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що Відповідач мав достатній обсяг повноважень для укладення Додаткової угоди, а надані Позивачем докази не підтверджують протиправної поведінки Відповідача при укладенні Додаткової угоди. Також суди врахували погодження генеральним директором Позивача умов Додаткової угоди у подальшому.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

5. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а також прийняти нове рішення про задоволення позову.

6. Касаційна скарга мотивована тим, що в порушення пункту 3 частини 4 статті 238, підпункту (в) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України суди першої та апеляційної інстанцій не зазначили мотивованої оцінки аргументам Позивача стосовно того, що рішення Відповідача про укладення Додаткової угоди щодо поставки товару значної вартості на умовах відстрочення платежу є протиправним, суперечить цілям та інтересам Товариства і завдало Позивачу значних збитків, а також мотивів відхилення доказу Позивача (довідки №112 від 15.01.2018) про залишкову суму боргу. На думку Позивача, укладення Додаткової угоди є причиною, а завдані Позивачу збитки - наслідком такої протиправної поведінки, оскільки відповідне майно безоплатно вибуло з власності Позивача.

7. Також Позивач зазначає, що судами в оскаржуваних рішеннях не застосовані приписи частини 1 статті 22, частини 1 статті 623, частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, які підлягали застосуванню.

8. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

9. Відзив мотивований тим, що Додаткова угода не суперечить положенням Статуту Товариства та цілям Товариства, оскільки була спрямована на отримання прибутку.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Відповідно до положень Статуту Товариства, затвердженого протоколом позачергових зборів учасників №5/12 від 07.12.2012, виконавчим органом Товариства є Дирекція. Членами дирекції можуть бути особи з числа учасників, а також особи, які не є учасниками товариства. Склад та кількість членів дирекції визначається Загальними зборами учасників товариства. Дирекцію очолює Генеральний директор, на якого покладається відповідальність за прийняті дирекцією рішення, і який має відповідні права.

11. Згідно з пунктами 11.3.4, 11.3.5 Статуту Товариства генеральний директор має право діяти від імені Товариства без окремого доручення у всіх установах, підприємствах і організаціях, із громадянами, як в Україні, так і за її кордонами. Генеральний директор має право першого підпису на фінансових документах, відкриває (закриває), керує і розпоряджається рахунками Товариства в банківських установах.

12. Пунктом 11.3.8 Статуту Товариства визначено, що генеральний директор у межах своєї компетенції, визначеної даним статутом і контрактом, укладає договори від імені Товариства.

13. У пункті 4.1 Статуту Товариства передбачено, що Товариство створюється з метою отримання прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності, дозволеної чинним законодавством України.

14. На підставі рішення позачергових загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом №1/12 від 30.04.2012, на посаду генерального директора Товариства призначений ОСОБА_10. Зазначена особа була генеральним директором Товариства у період з 15.06.2012 до 07.06.2013.

15. Наказом генерального директора Товариства №1-к від 03.01.2012 Відповідач прийнятий на роботу з 3 січня 2012 року. Наказом генерального директора Товариства №126-А від 19.12.2012 Відповідач призначений на посаду виконувача обов'язків генерального директора Товариства на період з 20.12.2012 до 24.12.2012.

16. Між Товариством в особі генерального директора ОСОБА_10 (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ксібоне" (далі - Покупець) укладений генеральний договір поставки нафтопродуктів №195/34/12 від 01.11.2012 (далі - Договір).

17. За умовами Договору Товариство зобов'язалось передати у власність Покупця (поставити), а Покупець зобов'язався прийняти у свою власність й оплатити нафтопродукти (товар) згідно з умовами Договору та відповідних додаткових угод до нього.

18. Відповідно до пункту 1.2 Договору поставка товару відбувається на підставі додаткових угод до цього договору, які підписуються повноважними представниками сторін та є невід'ємною частиною Договору, в яких сторонами узгоджується найменування та асортимент нафтопродуктів, ціна, кількість, умови поставки, в тому числі відвантаження товару, умови оплати, інші необхідні умови поставки конкретного погодженого об'єму товару.

19. Пунктом 6.1 Договору визначена 100% попередня оплата за товар, якщо інше не передбачено додатковою угодою до Договору.

20. У подальшому між сторонами укладена додаткова угода №3 від 21.12.2012 до Договору (далі - Додаткова угода), за умовами якої Товариство зобов'язалось передати у власність Покупця бензин автомобільний екологічно поліпшений АИ-92-10 у кількості 298,000 тон на загальну суму 4142198,81 грн. разом з ПДВ (п. 1 Додаткової угоди).

21. Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди поставка товару здійснюється на умовах відстрочки на 30 календарних днів.

22. З боку Товариства Додаткова угода підписана Відповідачем як виконуючим обов'язки генерального директора.

23. На виконання умов Додаткової угоди Товариство передало Покупцю товар у кількості 298,000 тон за актом приймання-передачі товару від 21.12.2012. З боку Товариства зазначений акт також підписаний Відповідачем як виконувачем обов'язки генерального директора.

24. Листом №2124 від 24.12.20012 генеральний директор Товариства ОСОБА_10 звертався до Покупця щодо внесення змін до Додаткової угоди. Зазначені зміни не стосувались домовленості сторін щодо відстрочення оплати за поставлений товар строком на 30 календарних днів.

25. Оскільки Покупець у порушення умов Договору та Додаткової угоди у встановлені строки не здійснив оплату поставленого товару, Товариство звернулось з позовом до Господарського суду Рівненської області.

26. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.10.2014 у справі №918/1115/14 позов Товариства задоволений, стягнуто з Покупця 5362856,54 грн. заборгованості, у тому числі 5175999,61 грн. основного боргу, 120606,93 грн. пені, 66250 грн. 3% річних, а також 73080 грн. судового збору.

27. Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області відкрив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 14.10.2014 у справі №918/1115/14.

28. Постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 30.03.2016 зазначений наказ повернутий стягувачу (Товариству) у зв'язку із відсутністю майна, належного боржнику (Покупцю) на праві власності, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу за виконавчим документом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

29. Цивільний кодекс України

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. …

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: …

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; …

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. …

Стаття 92. Цивільна дієздатність юридичної особи

1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. …

Стаття 623. Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання

1. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

2. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. …

Стаття 1166. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. …

30. Господарський кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Стаття 89. Управління господарським товариством

1. Управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

2. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом. …

4. Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства.

Стаття 224. Відшкодування збитків

1. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225. Склад та розмір відшкодування збитків

1. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; …

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

31. Суд виходить з того, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

32. З огляду на положення наведеної норми Суд звертає увагу на довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором), у зв'язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

33. Водночас відповідно до вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України на позивача покладений обов'язок доведення обставин щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, зокрема щодо наявності неправомірної поведінки з боку відповідача.

34. Однак Позивач під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не довів шляхом подання відповідних доказів обставини неналежного чи недобросовісного виконання Відповідачем своїх обов'язків при вчиненні дій від імені Товариства, зокрема укладення Додаткової угоди на умовах, які не були звичними в господарській діяльності Товариства та суперечили умовам Договору з урахуванням попередніх додаткових угод до Договору. Натомість суди встановили, що пунктом 6.1 Договору визначена 100% попередня оплата за товар у разі, якщо інше не передбачено додатковою угодою до Договору.

35. У зв'язку з наведеним суд апеляційної інстанції, на думку Суду, вмотивовано відхилив як безпідставні та необґрунтовані доводи Позивача про те, що в нього не було практики поставки товару значної вартості контрагентам на умовах відстрочення оплати, оскільки такі доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. При цьому Суд враховує, що звертаючись з касаційною скаргою, Позивач не зазначив про наявність у матеріалах справи доказів, які підтверджують наведені обставини, але не отримали належної правової оцінки судів.

36. Відтак Суд відхиляє аргументи Позивача про відсутність зазначення судами мотивованої оцінки аргументам Позивача стосовно того, що рішення Відповідача про укладення Додаткової угоди щодо поставки товару значної вартості на умовах відстрочення платежу є протиправним, суперечить цілям та інтересам Товариства і завдало Позивачу значних збитків.

37. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд вбачає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність протиправної поведінки з боку Відповідача заснований на тому, що Відповідач мав достатній обсяг повноважень для укладення Додаткової угоди, відомості про оспорення Позивачем Додаткової угоди з підстав порушення Відповідачем норм законодавства чи статутних документів відсутні, а надані Позивачем докази протиправності дій Відповідача не підтверджують.

38. Оскільки під час розгляду даної справи Позивач не довів обставин неправомірної поведінки Відповідача при укладенні Додаткової угоди як необхідного елементу складу цивільного правопорушення, Суд не приймає до уваги аргументи Позивача, які стосуються наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача та завданими Товариству збитками.

39. Виходячи з наведеного, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Звертаючись з касаційною скаргою, Позивач не спростував висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

41. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

42. Понесені Позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Позивача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Висновки про правильне застосування норм права

43. Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. За відсутністю доведення наявності зазначених обставин, які свідчать про протиправну поведінку посадової особи товариства, підстави для задоволення позову про стягнення з неї збитків відсутні.

44. Відповідно до вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України на позивача покладений обов'язок доведення обставин щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у справі №910/21493/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Баранець, Л. Стратієнко

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Здравствуйте, Георгий! В Вашей ситуации нет волшебной "пилюли", типа: "подайте заявление туда-то и туда" и будет вам счастье". Для того, чтобы получить положительный результат нужен копмлекс действий по документированию ущерба (о чем уже писали коллеги), разработка и реализация действий по минимизации этого ущерба - возможно признание сделок недействительными и т.п. а также реализация привлечения бывшего директора к ответственности, в том числе и уголовной. Если готовы к такой серьезной и длительной борьбе - обращайтесь лично через сайт. В моей команде есть партнеры с большим стажем по "хозяйственным" уголовным делам, в том числе со стажем работы в правоохранительных органах. Обращайтесь, обсудим.

Добрый вечер, Georgiy Sopelnyk!

Вам необходимо сначала назначить и провести аудиторскую проверку, чтобы зафиксировать факты нарушений учётно-бухгалтерской деятельности, налогового законодательства.

После этого, получив результаты, на основании статей 60, 214 Уголовного процессуального кодекса Украины, Вы имеете право подать заявление в полицию или в прокуратуру о внесении ведомостей в Единый реестр досудебных расследований и открытии уголовного дела о злоупотреблении служебным положением со стороны бывшего директора компании по статье 364-1 Уголовного кодекса Украины, с приложением подтверждающих документов (Акта аудиторской проверки) о чём в полиции Вам должны выдать извлечение из Единого реестра досудебных расследований об открытии уголовного дела.

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131):

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text

"Стаття 364-1.

Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми

1. Зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -

карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається штрафом від чотирьох тисяч до шести тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

В рамка уголовного дела, Вы имеете право получить статус потерпевшего и подать иск к подощреааемому о возмещении материального ущерба.

Всего доброго, удачи Вам!

Добрий вечір!

Зобов’язання директора в передбачених законодавством випадках відшкодувати шкоду є деліктним. А тому для правильного вирішення спору на вашу користь суду потрібно встановити всі 4 елементи цивільного правопорушення:

• неправомірність дій
• наявність шкоди
• причинно-наслідковий зв’язок між першим і другим елементами складу правопорушення
• вину (та її різновид).

Перелік неправомірних дій, які є підставою для притягнення посадової особи товариства до відповідальності, передбачено частиною 2 статті 89 ГК України. У судовій практиці сформовано таку позицію, що тлумачить зазначену норму ГК: «Протиправна поведінка посадової особи полягає в неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїми посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень” (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 904/3852/18).

У контексті спору між колишньою посадовою особою та товариством суд досліджував питання, чи вбачається неправомірність дій з боку директора у тому випадку, коли відсутні докази, що вказують на зловживання обов’язками чи особисту заінтересованість директора.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду роз’яснив, що неправомірна поведінка директора, якому належало «право першого підпису, підписав платіжні доручення шляхом накладення електронного цифрового підпису на сплату земельного податку за фізичних осіб до бюджету, тоді як товариство не було платником такого податку і не мало земельних ділянок у власності. Така помилка директора свідчить про його неналежне виконання статутних обов`язків, відсутність належної обачливості при розпорядженні майном (грошовими коштами) товариства. У цій справі йдеться про помилку у сплаті податку, яка виникла не внаслідок неналежної якості податкового законодавства, тобто заплутаності (неясності) правового регулювання, наявності колізій між його нормами, їх неоднакового тлумачення платником та податковим органом, неоднакової судової практики, складної процедури обрахування податку (визначення об`єкту, бази оподаткування, ставки податку чи порядку його обрахування), а в ситуації, яка характеризується правовою визначеністю. І директор товариства в разі належного виконання своїх обов`язків, прояву ним розумної обачливості мав би не припуститися такої помилки. Таким чином, протиправна поведінка директора полягала в помилковій сплаті податку всупереч інтересам товариства через відсутність належної обачливості, неналежне виконання своїх статутних обов`язків.»

Інший елемент складу правопорушення, що ретельно досліджувався судом, – вина.З огляду на приписи статті 614 ЦК України вина особи, яка допустила неправомірну поведінку, що спричинила шкоду, презюмується. Водночас, заперечуючи проти задоволення позову про відшкодування збитків, посадова особа має право доводити відсутність в її діях/бездіяльності вини. У цій справі № 904/982/19 касаційний суд зазначив, що «умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків)». Вина у формі необережності встановлюється за відсутності в особи наміру завдати школи. Тобто особа не передбачала настання таких негативних наслідків, хоча могла і повинна була їх передбачити. Необережністю вважається також ситуація, коли відповідальна особа легковажно сподівалася на відвернення можливих негативних наслідків (їх ненастання).

У контексті спору Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що суд першої інстанції, хоча і встановив винність дій директора, проте не визначився з формою вини. Визначення саме форми вини (умисел/необережність), на думку суду, відіграє суттєву роль у дослідженні обставин цивільного правопорушення і встановлення всіх його елементів. Отже, на думку суддів, «у випадку, якщо директор усвідомлював (або мав усвідомлювати), що він не володіє відповідними знаннями у сфері фінансів та податкового законодавства, він мав можливість найняти кваліфікованого бухгалтера чи звернутися за допомогою до аудиторської фірми для надання професійної допомоги та консультацій з питань сплати податків. У справі, що розглядається, директор товариства, вочевидь, не мав наміру завдати збитків юридичній особі, яка перебувала під його керівництвом. Тобто формою його вини є необережність”.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляції, змінив рішення суду першої інстанції в частині суми відшкодування, суттєво зменшивши його із посиланням на статтю 1193 ЦК України. При цьому мали значення такі аргументи та правові обґрунтування:

• позивач – товариство – не вчинив жодних дій, спрямованих на мінімізацію збитків – позови до податкової чи власників земельних ділянок про повернення безпідставно перерахованих коштів не подавалися (право заявити такі позови товариством ще не втрачено);
• безпідставні платежі із земельного податку директор здійснював у 2016 та 2017 роках, потім звільнився, а аудит проведено лише в 2019 році;
• затверджуючи фінансові результати, учасники господарського товариства за умови розумної обачливості самі могли виявити помилку;
• директор не допустив зловживання та не мав наміру завдати шкоди інтересам товариства.

Тож за певних обставин, зокрема, встановивши, що позивач не чинив дій, спрямованих на мінімізацію збитків, допустив необережність, самостійно та оперативно не визначивши наявність порушення з боку директора, суд зменшує суму збитків, що підлягають стягненню на користь товариства з директора. Суд необмежений у встановленні розміру такого зменшення, спираючись при цьому на обставини справи та оцінку поведінкиучасників спору.

Отже, такий ретельний аналіз норм права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, що міститься в розглянутій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/982/19, цілком можна взяти на озброєння як інструкцію для підготовки правової позиції в аналогічних справах.

Доказову базу та аргументи в частині визначення того, чи є дії директора неправомірними в контексті статті 89 ГК України та статті 92 ЦК України, слід формувати з огляду на позицію, що не тільки відверте порушення закону чи норм статуту формує об’єктивний бік цивільного правопорушення, але і необачливі, марнотратні, нерозумні дії / бездіяльність також. При цьому не має правового значення відсутність прямого умислу на завдання збитків, ознак зловживання чи дій на власну користь.

Досліджуючи питання вини, слід обов’язково навести доводи щодо форм вини: умисел чи необережність. Нагадаю, умисел характеризується можливістю особи передбачати наслідки своїх дій, усвідомлювати їх та бажати їх настання. Особа, яка діяла необережно, навпаки, не усвідомлює протиправності своє поведінки, хоча за всіма ознаками повинна була це робити.

Розмір шкоди, яка підлягає стягненню, може бути на розсуд суду зменшено. Правовою підставою для цього можуть бути недобросовісні дії з боку самого товариства, зокрема, ухилення від мінімізації збитків, зволікання із їх встановленням та обрахуванням.

Власне, практика притягнення контролюючих осіб до матеріальної відповідальності є потужним інструментом запобігання зловживанням корпоративною формою. І поширене його застосування, за моїм переконанням, позитивно вплине на інвестиційній клімат у країні та на підвищення рівня довіри в суспільстві до правових інститутів захисту права власності.

Всього доброго!

Успіхів Вам!