Взыскать неоплаченные средства за выполненную поставку товара

Доброго дня.

Ваше місце знаходження значення не має. Але для того щоб надати Вам відповідь, необхідно бачити всі наявні документи, бо є багато нюансів.

Якщо Ви бажаєте отримання повної консультації та надання алгоритму всіх можливих дій в Вашій ситуації, Ви можете звернутися до мене персонально, натиснувши кнопку "Звернутись" вгорі.

Вітаю Любове!

Какие шансы взыскать средства по договору? Все договора, накладные и акты поставки имеются.Кроме того я нахожусь в Польше. И нужно вести это дело дистанционно.

Шанси на стягнення боргу в судовому порядку дуже високі. Але для початку Вам потрібно спробувати досудове врегулювання спору шляхом подання письмової претензії. Це обов'язково.

Претензійний (досудовий) порядок врегулювання господарських спорів визначено низкою нормативних актів, зокрема:

• Господарським кодексом (далі – ГК);
• Господарським процесуальним кодексом (далі – ГПК);
• Цивільним кодексом (далі – ЦК);
• рекомендаціями Мін’юсту від 23.01.07 р. № 35-14/7 «Про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації» (далі – Рекомендації № 35).

Претензія – це письмова вимога однієї сторони договору до іншої щодо відновлення або захисту порушених прав (виконання зобов’язання, сплату боргу, неустойки тощо), які випливають із договірних відносин між ними.

Якщо простіше, то претензія – це лист-поперед­ження про можливе звернення до суду в разі невиконання зазначених у ньому вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 222 ГК та ч. 2 ст. 19 ГПК особи, які порушили права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії чи позову. Проте на практиці нерідко одній зі сторін доводиться вдаватися до відновлення порушених прав чи інтересів саме в такий спосіб – використовуючи претензію як законний засіб психологічного тиску.

У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання чи інша юридична особа – учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, для безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією (п. 2 ст. 222 ГК).

ПРАВО, А НЕ ОБОВ’ЯЗОК

Як убачається з положень п. 2 ст. 222 ГК, звернення із претензією в разі порушення умов господарського договору є правом, а не обов’язком потерпілої сторони. Тому вона може не скористатися цим правом, а відразу звернутися за захистом порушених прав до господарського суду. Утім, виняток становлять випадки, коли сторони прямо обумовили в договорі (контракті) про вжиття заходів досудового врегулювання спору або якщо такі заходи є обов’язковими згідно із законом (ст. 19 ГПК).

Між тим, як свідчить судова практика (постанова ВГСУ від 24.10.06 р. у справі № 2/238), попри те що сторони включили в договір (контракт) умову про застосування досудового врегулювання спору, це не позбавляє їх права і в такому разі відразу звертатися до господарського суду, не пред’являючи претензію. Як зазначає суд, вибір способу правового захисту є правом, а не обов’язком сторін, тому заборона щодо звернення особи до суду одразу після порушення її прав та інтересів порушує її право на судовий захист.

Згідно із ч. 3 ст. 222 ГК у претензії має бути зазначено:

• повне найменування та поштові реквізити заявника претензії й особи (осіб), якій претензія пред’являється;
• дата пред’явлення і номер претензії;
• обставини, на підставі яких пред’явлено претензію;
• докази, що підтверджують ці обставини;
• вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;
• сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
• платіжні реквізити заявника претензії;
• перелік документів, що додаються до пре­тензії.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, мають додаватися в оригіналах або належним чином засвідчених копіях. Водночас документи, наявні в іншої сторони, до претензії можуть не додаватися, із зазначенням про це в її тексті. До претензії про сплату грошових коштів також може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.

Слід зазначити, що конкретний перелік документів також залежатиме від виду спірних правовідносин та характеру претензійних вимог. Між тим, в окремих спеціальних нормативних актах, таких як Кодекс торгового мореплавства, Повітряний кодекс, Статут залізниці України та деяких інших визначаються особливості додатків до претензії залежно від конкретного виду спору.

Претензія має бути підписана посадовою особою установи або її представником. Направляється претензія адресату (стороні-боржнику) рекомендованим або цінним листом або вручається під підпис. В останньому разі відмітка про отримання претензії є доказом її отримання, що стане у пригоді, якщо все ж таки доведеться розв’язувати спірні правовідносини в судовому порядку.

Строк, протягом якого має бути пред’явлена претензія, законодавством не встановлено. Однак у разі наміру врегулювати спір саме в цей спосіб треба враховувати перебіг строку позовної давності. Нагадаємо, що відповідно до ст. 256 ЦК це строк, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність становить три роки, але для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність – скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Тому протягом цього строку й потрібно направити претензію,

Пропущення строку подання претензії призведе до втрати права на судовий захист.

Якщо сторона-боржник претензію не задовольнила, а строки позовної давності вже минули, сторона-кредитор може звернутися за судовим захистом, оскільки відповідно до ст. 267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Водночас позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Однак у цьому разі сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Варто також ураховувати, що пред’явлення претензії не перериває перебігу строку позовної давності. Тому якщо зазначений строк добігає кінця і для направлення претензії та отримання відповіді не вистачає часу, слід одразу звертатися до суду. Подання позовної заяви призупинить перебіг строку позовної давності (ч. 2 ст. 264 ЦК), що не дозволить боржникові уникнути відповідальності за невиконання зобов’язання.

Сторона, яка пред’являє претензію, зацікавлена в отриманні її стороною-боржником. Крім того, вона повинна мати змогу підтвердити в разі потреби вжиття заходів досудового врегулювання спору. Тому її відповідальні особи мають контролювати процес відправлення документа поштовим зв’язком. Для цього слід ураховувати, що відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.09 р. № 270 (далі – Правила № 270), документом, що підтверджує надання послуг поштового зв’язку, є розрахунковий документ установленої (відповідно до Закону від 06.07.95 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», далі – Закон № 265) форми та змісту (тобто касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Згідно з п. 59 та 61 Правил № 270 внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв’язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, а другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв’язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися. Будь-яких інших вимог до змісту опису вкладення, крім зазначених, Правила № 270 не містять.

Згідно із Правилами № 270 розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з дотриманням вимог Закону № 265.

Отже, належними доказами відправлення відповідачеві претензії з доданими до неї документами є опис вкладення в поштовий конверт із підписом працівника поштового зв’язку та відбитком календарного штемпеля, а також документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Згідно із ч. 6 ст. 222 ГК претензія має бути розглянута в місячний строк із дня її отримання, якщо інший строк не встановлено законодавством. Зокрема, за договорами перевезення строк розгляду претензії становить три місяці, а за перевезення у прямому змішаному сполученні – шість місяців (ст. 315 ГК).

За потреби під час розгляду претензії сторони можуть проводити звіряння розрахунків, експертизи або вчиняти інші дії, спрямовані на забезпечення досудового врегулювання спору. Тож боржник зобов’язаний задовольнити обґрунтовані вимоги заявника претензії (ч. 6 ст. 222 ГК).

Про результати розгляду претензії сторона-боржник має повідомити письмово сторону – відправника претензії. Після підписання уповноваженою особою чи представником боржника відповідь на претензію надсилається іншій стороні рекомендованим чи цінним листом або вручається йому під підпис (ч. 8 ст. 222 ГК). Утім, типової форми чи спеціальних вимог до відповіді на претензію законодавство не встановлює, тому боржник може скласти її в довільній формі.

Виходячи із загальних правил та практики, у відповіді на претензію рекомендується зазначати:

• повне найменування, поштові реквізити юридичної особи, яка надає відповідь, та установи – заявника претензії;
• дату і номер претензії та відповіді на неї;
• результат розгляду претензії: невизнання, визнання повністю, частково (наводиться визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа для перерахування боргу або строк та спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці);
• у разі повного або часткового відхилення претензії – причини такого відхилення з посиланням на відповідні законодавчі акти та документи;
• перелік доданих документів, доказів, а також документів, які повертаються заявнику (оригінали документів, що надійшли разом із претензією).

Отже, головне, що має зазначити сторона-боржник у відповіді на претензію, – це результат її розгляду, тобто повне або часткове визнання, повне або часткове відхилення з відповідним обґрунтуванням.

Джерело: https://balance.ua/news/post/pretenziya-kak-sposob...

ЛИШЕ ПІСЛЯ ІГНОРУВАННЯ ВАШОЇ ПРЕТЕНЗІЇ Я РАДЖУ ЗВЕРТАТИСЬ ДО СУДУ З ПОЗОВНОЮ ЗАЯВОЮ.

ВИ МОЖЕТЕ ЦЕ ЗРОБИТИ САМОСТІЙНО АБО ЧЕРЕЗ АДВОКАТА.

Всього доброго! Якщо Ви хочете поспілкуватись індивідуально і випрацювати алгоритм дій, натискайте зелену кнопку Звернутися/Обратиться нижче фото! Буду радий допомогти.

Доброго вечора, Любов!

ВИ МОЖЕТЕ СПРОБУВАТИ ВИРІШИТИ ПИАТННЯ У ДОСУДОВОМУ ПОРЯДКУ ВРЕГУЛЮВАННЯ.

Досудове врегулювання господарських спорів являє собою систему заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд.

Відповідно до статті 19 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії чи позову.

Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові видатки.Право на судовий захист не позбавляє суб єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено господарським договором, коли суб єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту своїх прав. Досудове врегулювання спорів може мати місце за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Слід зазначити, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу.

У тому числі через Електронній суд (у електронному вигляді):

Електронний суд (court.gov.ua)

Участь можна приймати у режимі відеоконференції:

Судова влада України (court.gov.ua)

ВКЗ (court.gov.ua)

Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 дав роз'яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що:

• можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору;
• обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист;
• обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Господарським кодексом України визначено вимоги до претензій, строки їх розгляду та наслідки ігнорування вимог, визначених у претензії.Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (стаття 222 ГК України).

Згідно із частиною шостою ст. 222 ГК України претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законодавством (наприклад, відповідно до ст. 315 ГК Україниза договорами перевезення строк розгляду претензії становить три місяці, а за перевезення у прямому змішаному сполученні – шість місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів).

Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.

При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

У претензії зазначаються:

• повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється;
• дата пред'явлення і номер претензії;
• обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;
• докази, що підтверджують ці обставини;
• посилання на відповідні нормативні акти;
• вимоги заявника;
• сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
• перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії.Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.

Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку (частина шоста ст. 222 ГПК України).

У разі наявності запитань звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися".

Всього доброго!

Доброго дня, Любов!

Ваше питання необхідно вирішувати у судовому порядку.

Які у Вас шанси? На це питання можливо відповісти лише після аналізу всіх наявних документів...

Для отримання більш детальної консультації натискайте кнопку "Звернутися" поряд з моїм фото...

Доброго дня, Любов!

Якщо є угода на поставку товару, пункти якої порушені, то звичайно стягнути борг шанси є завжди. Для того спочатку треба написати боржнику претензію, а пізніше звернутись до суду із відповідним позововм.

Можу Вам допомогти як із першим, так і з другим!

Буде бажання продовжити розмову, натискайте кнопку "звернутись" біля мого профілю.

Охоче надам Вам необхідні поради та підготує документи!

Доброго дня, ви маєте всі шанси стягнути кошти з недобросовістного постачальника. Можу допогти вирішити ваше питання!

Коли передоплату може бути повернено

Питання, пов'язані з поверненням передоплати, регламентуються нормами ЦКУ та ГКУ.

За загальними правилами зміна й розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1 ст. 188 ГКУ).

При цьому в законодавстві передбачено декілька варіантів для повернення передоплати.

Варіант 1

Повернення передоплати за домовленістю сторін. Це, мабуть, найбезпроблемніший варіант, при якому сторони доходять згоди про те, що передоплату буде повернено й зобов'язання за договором припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 ГКУ).

Сторона договору, що одержала пропозицію про зміну або розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 3 ст. 188 ГКУ).

Зміна або розірвання договору відбувається в тій самій формі, що й договір, який змінюється чи розривається, якщо інше не встановлено договором чи законом або не випливає зі звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 654 ЦКУ).

Варіант 2

Повернення передоплати через неможливість виконання зобов'язання. Згідно з ч. 1 ст. 205 ГКУ господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання в разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. Наприклад, таке можливо, якщо зважаючи на об'єктивні обставини продавець не може поставити покупцеві передбачений договором товар.

У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка, зі свого боку, має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону (ч. 2 ст. 205 ГКУ).

Варіант 3

Повернення передоплати внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання. Зазвичай вимогу про повернення передоплати висуває покупець, якого не влаштовує порядок виконання зобов'язань продавцем.

Зокрема, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу в разі відмови продавця передати проданий товар (ч. 1 ст. 665 ЦКУ).

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦКУ, пп. 1 ч. 1 ст. 611 ЦКУ).

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦКУ).

Якщо в результаті прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦКУ).

У результаті односторонньої відмови від зобов'язання частково чи в повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (ч. 3 ст. 615 ЦКУ), а сам договір вважається зміненим або розірваним (ч. 3 ст. 651 ЦКУ).

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦКУ). Такі зобов'язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не обумовлено характером його зміни.

У кожному з розглянутих вище варіантів, якщо сторони не дійшли згоди щодо зміни (розірвання) договору або в разі неотримання відповіді в установлений (двадцятиденний строк) з урахуванням часу поштового обігу, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення суду (ч. 4 ст. 188 ГКУ).

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності цим рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ч. 5 ст. 188 ГКУ, ч. 3 ст. 653 ЦКУ). І в цьому випадку особливу увагу слід приділити дотриманню строків позовної давності.

Позовна давність

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦКУ).

Загальну позовну давність установлено тривалістю в три роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ).

Для окремих видів вимог законом може бути встановлено спеціальну позовну давність: скорочену або більш тривалу порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦКУ).

Позовна давність, установлена законом:

• може бути збільшена за домовленістю сторін. При цьому договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦКУ);

• не може бути скорочена за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 259 ЦКУ).

Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення строків, установленими ст. ст. 253 – 255 ЦКУ.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права чи про особу, яка порушила його (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦКУ за зобов'язаннями з визначеним строком виконання відлік позовної давності починається із закінченням строку виконання. У таких правовідносинах перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконано (п. 4.2 Постанови № 10).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦКУ зобов'язання, строк виконання якого визначено вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, якщо в договорі зазначено конкретну дату або строк, протягом якого контрагент зобов'язаний виконати свої зобов'язання, або ж подію, після якої він зобов'язаний це зробити, відлік позовної давності починають з наступного дня після такої дати (строку, події).

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, відлік позовної давності починають від дня, коли в кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (ч. 5 ст. 261 ЦКУ).

У таких випадках кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в будь-який час (ч. 2 ст. 530 ЦКУ). Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору чи актів цивільного законодавства. Отже, відлік позовної давності за зазначеними зобов'язаннями починають з восьмого дня після пред'явлення вимоги.

Перебіг строку позовної давності зупиняється (ч. 1 ст. 263 ЦКУ):

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за цих умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, установлених законом. На думку ВГСУ, такою підставою є Закон № 2864 (п. 7 Інформаційного листа ВГСУ від 13.02.2002 р. № 01-8/152);

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

У зазначених випадках перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин (ч. 2 ст. 263 ЦКУ).

Перебіг позовної давності переривається в разі вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу чи іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦКУ).

До таких дій, зокрема, належать (п. 23 Листа ВГСУ № 01-8/211, пп. 4.4.1 Постанови № 10):

• повне або часткове визнання претензії;

• зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а також прохання боржника про таку зміну договору;

• письмове прохання відстрочити сплату боргу (в "предоплатному" випадку, мабуть, прохання продавця про відстрочення поставки товару);

• підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом із кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, який минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховують (ч. 3 ст. 264 ЦКУ).

https://bz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/BZ0083...

Якщо я допоміг вирішити ваше питання ставте ✅ біля фото підтримайте лайком залиште відгук.

Для детальної консультації натискайте кнопку звернутися.

Ну.. власне.. постачальник я. В мені не оплатили за поставлене обладнання

Доброго дня!

Якщо у Вас є всі документи оформлені належним чином ,то стягнути кошти треба у суді.

Судова практика

Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Відповідне положення міститься у постанові КГС ВС від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19.

Не втрачайте важливу інформацію в кризових ситуаціях! Будьте в курсі розкладу судових засідань та завантаженості суддів. Відстежуйте судові справи по контрагентам, аналізуйте Правові позиції та судові рішення. Формуйте власну сильну позицію з системою аналізу судових рішень Verdictum. Отримайте повнофункціональний тестовий доступ за посиланням.

Обставини справи

За наслідками розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що між ПП "Агроенергетичні технології" та ПП "Дружба народів" було досягнуто домовленості щодо поставки позивачем на користь відповідача добрив.

ПП "Агроенергетичні технології звернулось спочатку до ПП "Дружба народів" із листом, а потім до суду, посилаючись на передання товару у власність ПП "Дружба народів" з проханням сплатити заборгованість.

На підтвердження факту поставки позивач було надав суду товарно-транспортну накладну та податкові накладні.

Щодо ТТН, то апеляційний суд визнав, що вона не містить відтиск штампу та підпису особи вантажоодержувача щодо прийняття товару, скасувавши рішення місцевого суду.

У касаційній скарзі позивач просить прийняту постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог скасувати повністю, залишивши в силі рішення місцевого суду.

Позиція ВС

ВС зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

До того ж, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

ВС частково погодився з рішенням апеляційного суду та повернув справу на розгляд до місцевого суду.

Адвоката можна залучити тут державного 0800 213 103, або приватного за домовленістю.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня!

Для чіткої і однозначної відповіді необхідно переглянути наявні у вас документи та проаналізувати ситуацію. Маю досвід та алгоритм дій вирішення аналогічних спорів. Можете звернутись за особистою консультацією через особисті повідомлення.

Доброго дня!

Замовник (покупець) зобов'язаний оплатити поставлений товар у строки, погоджені договором поставки. Враховуючи наведену Вами інформацію, друга сторона умисно порушує договірні зобов'язання та не бажає вирішувати спір шляхом переговорів. Тому потрібно звертатися до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості, в тому числі 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями частин першою, другою статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 622 ЦК України).

За приписами частин першої, другої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Законодавець у ч.1,ч.2 ст. 678 ЦК України визначив правові наслідки передання товару неналежної якості: покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов?язань»).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо буде потрібна моя допомога, звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися".

При зверненні вказуйте свою е-пошту, по якій з Вами можна зв'язатися.

ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!

Господарський процесуальний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12/conv#n...):

Стаття 162. Позовна заява

1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

3. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

4. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

5. У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

6. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Стаття 163. Ціна позову

1. Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

2. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

3. У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд із відповідною заявою.

Стаття 164. Документи, що додаються до позовної заяви

1. До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1) відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів;

2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

2. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

3. У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

4. До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.

5. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.