Как правильно оформить сына на себя

Вітаю!

ЄДИНИЙ ВИХІД, ЩОБ ВАС РАХУВАЛИ ЯК ОСОБУ, КОТРА САМОСТІЙНО ВИХОВУЄ ДИТИНУ, ЦЕ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ ВІДІБРАТИ ДИТИНУ У МАТЕРІ - ТОДІ ВИ БУДЕТЕ МАТИ ПРАВО НА ВІДСТРОЧКУ ВІД МОБІЛІЗАЦІЇ.

Абзацом п’ятим ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено таку категорію, як жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Таким чином, громадяни України, які самостійно виховують хоча б одну дитину віком до 18 років, мають право на відстрочку від мобілізації України за наявності одного з таких документів:

свідоцтво про смерть матері дитини

або

рішення суду про позбавлення матері батьківських прав

або

рішення суду про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав

або

рішення суду про визнання матері безвісти відсутньою

або

рішення суду про оголошення матері померлою

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини

1. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу.

Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини

1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою цієї статті.

2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

4. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

5. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Доброго дня, Володимире!

Ви можете вирішити питання місце проживання дитини, підписавши з дружиною нотаріально завірений договір з цього приводу, а також про умови виховання дитини. Якщо дружина не погодиться з таким підходом, то місце проживання дитини можна визначити в судовому порядку.

Проте, ні в першому і не в другому випадку це не дасть Вам права на відстрочку.

Стаття 23 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#Text

надає вичерпний перелік категорій осіб, які можуть мати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації:

Зокрема в ній зазначено:

«Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:

жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;"

Втім для того, аби ТЦК визнав факт самостійного виховання дитини Вам треба мати на руках один із перелічених нижче документів:

свідоцтво про смерть матері дитини

або

рішення суду про позбавлення матері батьківських прав

або

рішення суду про відібрання дитини без позбавлення матері батьківських прав

або

рішення суду про визнання матері безвісти відсутньою

або

рішення суду про оголошення матері померлою.

За потреби отримання детальних роз'яснень можете використати функціонал, який надає сайт біля моєї відповіді. З радістю доможу!

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня!

Вам необхідно мати ОРИГІНАЛИ ТА КОПІЇ (ДЛЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ): та для тцк сп(воєнкомат)

- Свідоцтва про народження на кожну дитину.( де ви записані батьком дітей)

- Договір по аліментах на дітей./рішення суду.

- Свідоцтво /рішення суду про розрив шлюбу із колишньою дружиною.( з визначенням місця проживання з батьком)

- Виписки з банку щодо сплати аліментів (необов язково). бажано

- Довідка з виконавчої служби про відсутність заборгованості по сплаті аліментів.

На дітей ,що не записані на Вас як батька , треба довідку з органу МС про те,що така дитина перебуває на Вашому повному утриманні.

якщо у рішенні суду , буде визначено проживання з вами ви самостійно зможете приймати рішення , щодо виховання дітей і їх переміщення банк і двс не треба буде) , якщо у рішенні не вказано проживання з батьком всі папери треба мати.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Вітаю, Володимире!

могли бы подсказать пожалуйста по семейному делу? Мне 29 лет, имею сына 4года, живёт со мной периодически его мать берет его к себе, это бывает один раз в неделю, на один день. Много работает и считает что она не сможет быть с ним постоянно. Я ФОП, работаю и воспитываю сына, но, переживаю если получу повестку, то меня заберут, а мать не захочет быть с сыном. Как лучше сделать в такой ситуации?

Мы в разводе

НА ЖАЛЬ, АЛЕ ЗА ДАНИХ УМОВ У ВАС ВЗАГАЛІ НЕ МАЄ ПРАВА НА ВІДСТРОЧКУ ВІД МОБІЛІЗАЦІЇ. ВИЗНАЧИТИ МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ, НАПРИКЛАД, З ВАМИ - ЯВНО НЕДОСТАТНЬО ДЛЯ ОТРИМАННЯ ВІДСТРОЧКИ.

Практика показує, що безумовно ТЦК приймає тільки такі документи, які підтверджують право на відстрочку у зв'язку із самостійним виховання дитини: свідоцтво про смерть матері дитини, рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, про відібрання дитини без позбавлення матері батьківських прав, про визнання матері безвісти відсутньою, рішення суду про оголошення матері померлою.

Є ЩЕ ОДИН ВАРІАНТ, ЯКИЙ ТЕОРЕТИЧНО МОЖЕ ПІДІЙТИ - ВИЗНАТИ ФАКТ САМОСТІЙНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ. ОДНЕ ІЗ ПОЗИТИВНИХ РІШЕНЬ, ЯКЕ МОЖЕ СТАТИ ВАМ В НАГОДУ.

"...Ч. 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

П. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні (п. 2 ч.1 ст. 315 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Відповідно до cт.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумного, духовного, морального і соціального розвитку дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини.

Відповідно до роз`яснень п.18 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 31.03.1995«Про судовупрактику всправах провстановлення фактів,що маютьюридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму ВСУ №15 від 25.05.1998) передбачено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання...".

ОСЬ ТАКІ ВАРІАНТИ МОЖУТЬ НАДАТИ ВАМ ПРАВО НА ВІДСТРОЧКУ ВІД МОБІЛІЗАЦІЇ.

Всього доброго. Успіхів! За наявності додаткових питань з радістю готовий допомогти. З повагою!

Вітаю Вас!

Місце проживання дитини визначається за місцем проживання одного із батьків, за згоди іншого з батьків. У разі спору про це - питання вирішує суд. Батьки можуть вирішити питання розподілу обов"язків по вихованю дитини і її місце проживання - шляхом укладення угоди, посвідченої нотаріусом.

Тож Вам слід в судовому порядку або шляхом підписання нотаріальної угоди - визначити місце проживання дитини з Вами і що саме Ви здійснюєте її постійне утримання, виховання, догляд. В нагоді як один із доказів буде Акт обстеження матеріально-побутових умов від Органу опіки та піклування.

Жодного офіційного переліку документів, якими підтверджується одноосібне виховання дитини - не існує і вимоги щодо позбавлення прав батька / матер - це лише плід фантазії працівників ТЦК та СП.

В принципі, якщо дуже треба і Ваша колишня не проживає в Україні / за місцем реєстрації, то можна визнати її і без вісти відсутною. Це не буде заважати ні їй, ні Вам.

Успіхів Вам!

Додатково до раніше наданої мною відповіді.

Судова практика каже, що розмови про необхідність позбавлення батьківських прав чи доказів смерті матері для встановлення факту самостійного виховання дитини до 18 років - це все НІСЕНІТНИЦІ.

Ось візьмемо наприклад кейс моїх колег по справі № 400/271/23, Миколаївська область, м. Первомайськ.

Громадянин України звернувся до адміністративного суду з позовом до Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, що у м. Білгород-Дністровському.

У позові він зазначив, що 23.12.2022 він протиправно не був випущений за кордон відповідачем. Причини відмови у рішенні не вказані, відповідач обмежився лише посиланням на назви законодавчих актів без зазначення конкретних статей цих законів, що могло б дати змогу розуміти причини відмови, які обов`язково мають зазначені у таких рішеннях уповноваженої особи. Згідно п.2-6 Правил перетинання державного кордону України у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у п.2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до абз.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) до 18 років. Позивач самостійну виховує доньку 2009 року, а тому не підлягає призову та має право на виїзд за кордон. При цьому, позивач вже виїжджав за кордон 10.09.2022. Під час виїзду, позивач надавав відповідачу, окрім іншого, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05.05.2021 у справі №484/4388/20, з мотивувальної частини якої вбачається, що він самостійно виховує доньку.

Відповідач позов не визнав, надав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Свою позицію, відповідач аргументував тим, що з наданих позивачем документів для перетину кордону, неможливо було встановити його статус «чоловіка, який самостійно виховує дитину віком до 18 років». З наданого позивачем рішення Первомайського міськрайонного суду від 05.05.2021, це не вбачалося. На думку відповідача, такими документами могли би бути свідоцтво про смерть матері дитини, рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, рішення суду про визнання матері безвісно відсутньої, рішення суду про оголошення матері померлою.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 р. по справі № 400/271/23 - Позов громадянина України до прикордонного загону №2871 Державної прикордонної служби України (вул. Війської Слави, 14,Білгород-Дністровський,Одеська область,67707 14321831) задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення інспектору прикордонної служби впс прикордонного загону №2871 від 23 грудня 2022 року про відмову громадянину України у перетинанні державного кордону на виїзд з України.

Рішення залишено в силі Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 р.

Наразі Верховним Судом не переглянуто. Касація на рішення не подана.

Суд у своєму рішенні зазначив, що:

Відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Таким чином, законодавством України, передбачено право чоловіка, який самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, та як наслідок цього, право на виїзд за кордон.

Також, відповідно до Правил, передбачена необхідність підтверджувати своє право на перетин кордону, окрім паспорту, іншими документами.

Але, Правилами та іншими нормативно-правовими актами не визначено, якими саме документами повинно бути підтверджений факт того, що особа самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Але, Правилами та іншими нормативно-правовими актами не визначено, якими саме документами повинно бути підтверджений факт того, що особа самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (Рішення Миколаївського ОАС від 18 квітня 2023 р. по справі № 400/271/23 )

При цьому, адміністративний суд поклав у основу свого рішення, преюдиційне значення Заочного рішення у цивільній справі Первомаського міськрайонного суду Миколаївської області від 05.05.2021 р. по справі № 484/4388/20, яким припинено стягнння аліментів з громадянина України на користь колишньої дружини, оскільки за інформацією прикордонної служби вказана особа виїхала за межі України і не повернулась, а відповідно до довідки органу місцевого самоврядування дитина постійно проживає з батьком і знаходиться на його утриманні.

ОТЖЕ, навіть такого рішення у мотивувальній частині якого вказано про те, що дитина проживає з батьком і знаходиться на його утриманні - ДОСТАТНЬО для визнання визначеного мобілізаційним законодавством факту самостійного виховання дитини до 18 років.

Закон України " Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#Text):

"Стаття 23. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:...

жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;...".

Сімейний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2947-14#n673):

"Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини

1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою цієї статті.

2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини...".

"ПОРЯДОК організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1487-2022-%D0%...):

"..Додаток 2 до Порядку

ПРАВИЛА військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів

1. Призовники, військовозобов’язані та резервісти повинні:...

8) особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів”, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;".

---

Доброго дня, пане Володимире! По-перше, Закон про мобілізацію щодо права на відстрочку передбачає самостійне не утримання (сплата іншим з батьків, що проживає окремо, аліментів), а виховання дитини. По-друге, при розірванні шлюбу подружжя, що має дітей, суд має винести рішення про визначення місця проживання з одним із батьків, тобто, враховуючи факт розірвання шлюбу, створення окремих сімей, фактично вже має місце самостійного виховання дитини. Якщо суд такого рішення не приймав, тобто спору батьків щодо місця проживання дітей не було, то документом про місце проживання дитини має бути підтверджено висновком Служби у справах дітей, що також підтверджує факт самостійного виховання дитини. По-третє, відповідно до наведеної норми ч.3 ст.157 Сімейного кодексу, той з батьків, з ким проживає дитина, має право на заборону спілкування та виховання дитини тому з батьків, що проживає окремо, якщо таке виховання та спілкування перешкоджає нормальтному розвитку дитини. Ніякого іншого доказу або заходу для встановлення факту факту самостійного виховання дитини, як я вважаю, непотрібно. Щодо оформлення відстрочки від призову, належним та необхідним визначено подання до РТЦК та СП документів, що підтверджують право на відстрочку, точніше подання заяви (під ртеєстрацію її вручення на своєму примірнику) про підтвердження та оформлення (а не надання, як я вважаю) відстрочки з прикладенням копій документів (свідоцтва про народження дитини, рішення суду про розірвання шлюбу (з визначенням місця проживання дитини), підтвердження Служби у справах дітей про місце проживання дитини разом з Вами), витягу з реєстру територіальної громади про ваше з сином спільне місце реєстрації проживання).

Вітаю!

Как правильно оформить сына на себя - позбавити матір батьківських прав можна тільки при наявності підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України. При цьому, відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Стаття 157 Сімейного кодексу України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Повноцінна участь батьків у вихованні дітей максимально забезпечується при їх спільному проживанні з батьками. В тих випадках, коли батьки, внаслідок розірвання шлюбу або з інших причин, не проживають спільно, можуть виникати спори щодо участі у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини та порядку зустрічей з дитиною того батьків, хто проживає окремо.

Так, частиною третьою статті 157 Сімейного кодексу України встановлено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, в якому батьки можуть визначити не тільки участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (тобто встановити графік зустрічей з дитиною), але і встановити місце проживання дитини та порядок її утримання. Одночасно, статтею 15 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

У випадку якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Порядок вирішення спорів щодо визначення місця проживання дитини:

За загальним правилом батьки самостійно визначають місце проживання своїх дітей.

Стаття 160 Сімейного кодексу України встановлює, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У випадку недосягнення згоди щодо того, з ким з батьків буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Успіхів!