Єдиний центр обробки судових рішень

Така відмова є незаконною. Скоріш за все у комісії сиділи дауни без пристойної вищої юридичної освіти, або ті, хто купили собі диплом юриста за сало в переході столичного метро... Такі дії і відмову можна однозначно оскаржувати в позасудовому або судовому порядку.

Судимість - це специфічне (особливе) правове становище особи, яка засуджена обвинувальним вироком суду за вчинення кримінального правопорушення до конкретної міри покарання і зазнає несприятливих правових наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочин­ність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що НЕ МАЮТЬ СУДИМОСТІ. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

На сьогодні у вироках у кримінальному провадженні використовуються такі словосполучення, що стосуються судимості: «раніше не судимого», «раніше судимого», «згідно із статтею 89 КК України не судимого» (кримінально-правові наслідки не настають). Всі наслідки, до яких призводить судимість, прийнято поділяти на кримінально-правові та загальноправові.

Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

• може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового кримінального правопорушення. Кримінальний кодекс України надає кваліфікуюче значення судимості лише за тотожні чи однорідні кримінальні правопорушення (наприклад, ч.3 ст. 212 КК України). Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення кримінального правопорушення повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч.4 ст. 32 КК України). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується;

• враховується при визнанні рецидиву кримінального правопорушення (ст. 34 КК України);

• є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України), примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України), передачею особи на поруки (ст. 47 КК України), зміною обстановки (ст. 48 КК України);

• враховується при визначенні того, чи є переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч.3 ст. 49 КК України);

• враховується для вибору окремих видів покарання (ч.2 ст. 62 КК України), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч.2 ст. 58 КК України);

• як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п.3 ч.1 ст. 65 КК України), а також у разі звільнення від покарання через хворобу (ч.2 ст. 84 КК України);

• виступає як обставина, яка обтяжує покарання за кримінальне правопорушення, вчинені повторно та у випадку рецидиву кримінального правопорушення (п. 1 ч.1 ст. 67 КК України). Судимість може не враховуватися як обставина, що обтяжує покарання, з підстав, вказаних у частинах другій і четвертій ст. 67 КК України;

• за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) та відмови у застосуванні положень про обмеження покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання (ст. 69 1КК України);

• може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч.1 ст. 75 КК України);

• за кримінальне правопорушення проти миру та безпеки людства, передбачені ст.ст. 437-439 КК України та ч.1 ст. 442 КК України, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч.6 ст. 80 КК України);

• враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута у разі умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п.2 ч.3 ст. 81, п.2 ч.3 ст. 107 КК України), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (п.2 ч.4 ст. 82 КК України).

Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або не зняту судимість, це зокрема:

• заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших – береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так, особи, які мають не зняту чи непогашену судимість, не можуть обіймати посаду прокурора або слідчого прокуратури, судді, бути народними засідателями, адвокатами, нотаріусами. Згідно з ч. 3 ст. 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встанов­леному законом порядку. В окремих законах міститься заборона на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката особами, що мають судимість.

• обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду;

• обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин), що є умовою обіймання певних посад;

• обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого кримінального правопорушення);

• збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

• обмеження, пов’язані із застосуванням адміністративного нагляду;

• позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством;

• обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб, які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин, деякі інші злочини);

• заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, яка відбуває покарання у виді обмеження волі за вчинення тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень).

Враховуючи викладене, наслідки судимості надзвичайно широкі, тому з особливою обережністю потрібно підходити до вказівки в офіційних документах на наявність чи відсутність судимості у певної особи. Одним із аспектів практичного застосування інституту судимості в Україні, що потребує уточнення, є вказівка в кримінально-процесуальних документах на наявність чи відсутність судимості у певної особи у випадку, коли вона знята чи погашена.'