Как избавить 13 летнего сына от пьяного друга матери

Доброго дня, Марія!

Рекомендую Вам звернутись із заявою до служби у справах дітей де територіально проживають Ваша сестра та її син.

Служба у справах дітей займається:

• наданням правової та інформаційної допомоги населенню;
• профілактичними заходами для зменшення рівня правопорушень серед неповнолітніх;
• захистом прав неповнолітніх;
• виявленням дітей, що опинилися в скрутних життєвих обставинах;
• контролем за здійсненням профілактичних та виховних заходів в навчальних закладах, а також дотриманням трудового законодавства щодо неповнолітніх;
• обліком неблагополучних сімей та дітей, що виховуються в них;
• моніторингом утримання та забезпечення інтересів дітей, що виховуються в дитячих будинках, інтернатах, прийомних сім’ях тощо;
• взаємодіє з центрами зайнятості для працевлаштування неповнолітніх.

В яких випадках слід звертатись до служби у справах дітей:

• для одержання психологічної та правової допомоги батькам і дітям;
• для визначення статусу дитини та вирішення справ з питань опіки та піклування над дитиною;
• для визначення форми влаштування дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківскього піклування;
• для представництва та захисту інтересів дитини в суді тощо.

Крім того, з заявою такого ж змісту Ви можете звернутись в органи опіки в тому же регіоні.

Не знаю, чи вийде у Вас забрати дитину від сестри на певний час, але закон передбачає таку можливість. Про це можу повідомити наступне:

Відповідно до частини першої та третьої статті 170 Сімейного кодексу України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:

не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;

не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;

не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;

не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;

не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;

не створюють умов для отримання нею освіти.

Порядок відібрання дитини від батьків органами опіки та піклування.

Якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю дитини, орган опіки та піклування, якому стало відомо про це, приймає рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють.

Для прийняття рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють, служба у справах дітей негайно після отримання повідомлення про безпосередню загрозу життю або здоров’ю дитини разом з уповноваженим підрозділом органів Національної поліції, фахівцем із соціальної роботи, представниками закладу охорони здоров’я проводить оцінку рівня безпеки дитини. До проведення оцінки рівня безпеки дитини можуть бути додатково залучені представники інших органів державної влади та місцевого самоврядування, у межах своїх повноважень.

У разі виявлення (підтвердження) за результатами оцінки рівня безпеки дитини фактів безпосередньої загрози її життю або здоров’ю та потреби у вжитті невідкладних заходів до забезпечення її безпеки дитина може бути невідкладно направлена до закладів охорони здоров’я для обстеження стану її здоров’я, надання необхідної медичної допомоги в стаціонарних умовах та документування фактів жорстокого поводження з нею або тимчасово влаштована у відповідний навчально-виховний заклад.

Після вжиття невідкладних заходів до забезпечення безпеки дитини служба у справах дітей в той же день подає районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації, виконавчому органу міської, районної у місті (в разі утворення) ради, сільській, селищній раді об’єднаної територіальної громади клопотання про невідкладне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють. Після надходження клопотання уповноважена особа районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади протягом одного дня розглядає порушене питання та приймає відповідне рішення.

У разі надходження та підтвердження інформації про загрозу життю або здоров’ю дитини, яка проживає на території села, селища, виконавчий орган відповідної сільської, селищної ради протягом одного календарного дня приймає рішення про невідкладне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють, забезпечує її тимчасове влаштування та в день відібрання дитини письмово повідомляє про це службі у справах дітей.

Про відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють, орган опіки та піклування того ж дня письмово інформує органи прокуратури за місцем проживання дитини та у семиденний строк після прийняття рішення про відібрання дитини звертається до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або ж з позовом про відібрання дитини у матері, батька без позбавлення батьківських прав.

Судовий розгляд справи про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Позовну заяву про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав може подати до суду:

один з батьків;

орган опіки та піклування;

прокурор;

опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина,

заклад охорони здоров’я або навчальний заклад.

Справи про відібрання дітей повинні розглядатися за участі органу опіки та піклування, що прямо передбачено у частині 4 статті 19 Сімейного кодексу України

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

Підсудність справи

Справи про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав за загальним правилом розглядає місцевий суд за місцем реєстрації/проживання батьків або одного з них.

Якщо особа, яка подає позов до суду про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав доповнить позовні вимоги стягненням аліментів, то заяву можна подавати до суду за місцем знаходження позивача.

Наслідки відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав

При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Як повернути дитину батькам

Якщо ж дитина була відібрана за рішенням суду, то згодом вона може бути повернена батькам також за рішенням суду.

Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

Якщо говорити про позбавлення батьківських прав, то це питання більш складне і довге за часом у його вирішенні.

Позбавити батьківських прав можливо лише у судовому порядку, іншого порядку не передбачено.

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав якщо вони:

не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування (без поважної причини);

ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

жорстоко поводяться з дитиною (застосовують фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання, принижують людську гідність дитини тощо);

є хронічними алкоголіками або наркоманами (ці факти мають бути підтверджені відповідними медичними висновками);

вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини (наприклад, залучають її до непосильної праці, заняття проституцією чи злочинною діяльністю), примушують її до жебракування та бродяжництва;

засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Хто не може бути позбавлений батьківських прав?

Підстави для позбавлення батьківських прав відсутні при вчиненні кримінального правопорушення батьками з необережності (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров'ю дитини у ході гри, при домашніх роботах і тощо).

Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3. Відповідно ч.2 статті 164 Сімейного кодексу України Не можуть бути позбавлені батьківських прав особи до досягнення повноліття з підстав коли вони ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або здобуття нею освіти,є хронічними алкоголіками або наркоманами, чи вдаються до будь яких видів експлуатації дитини.

Порядок позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років.

Для позбавлення батьківських прав необхідно вчинити наступні дії:

встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов'язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани) та зібрати всі необхідні підтверджуючі докази;

звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінку батьків, їх взаємини з дітьми та відношення до виконання своїх батьківських обов'язків (Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган опіки та піклування).docx; Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган місцевого самоврядування).docx);

звернутись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав (зразок Файл:Позовна заява про позбавлення батьківських прав.docx) та отримати за результатами розгляду прийняте судом рішення.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Суд розглядає справи про позбавлення батьківських прав за позовною заявою:

одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи в сім'ї якої проживає дитина;

закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому вона перебуває;

органу опіки та піклування;

прокурора;

самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

При розгляді судом справи обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо обставин справи. При цьому, такий висновок не є обов'язковим для суду і він може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини.

Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до частини першої статті 170 Сімейного кодексу України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, якщо батьки:

ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

жорстоко поводяться з дитиною;

є хронічними алкоголіками або наркоманами;

вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

А також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

До позовної заяви додаються:

свідоцтво про народження дитини;

свідоцтво, що підтверджує укладення шлюбу (його розірвання);

довіреність на представлення інтересів дитини (якщо позов подається опікунською радою або навчальною/медичною установою);

акт обстеження побутових та житлових умов за адресою проживання дитини;

висновок органу опіки та піклування про обгрунтованість подачі позову в суд;

рішення суду про стягнення аліментів (якщо на відповідача були раніше покладені такі зобов’язання);

відомості з виконавчої служби про наявність боргу за аліментними виплатами, порушення виконавчого провадження, кримінального провадження;

довідка з навчального закладу (про те, що батька дитини не забирав дитину, не цікавився фізичиним, духовним, моральним розвитком дитини)

судовий вирок (якщо відповідач був засуджений за ухилення від сплати аліментів, нанесення побоїв дитині, неналежне виконання батьківських обов’язків і т. д.);

відомості з органів поліції про факти жорстокого поводження з неповнолітнім або іншим членом сім’ї;

довідка з наркологічного лікувального закладу про наявність у відповідача захворювань на алкоголізм, наркоманію;

пояснення, свідчення;

аудіо-, фото-, відеофайли;

квитанція про сплату судового збору

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

Куди звертатися за допомогою для дитини, яка є жертвою домашнього насильства:

• до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Кожен суб’єкт має свої функції та повноваження, але будьте впевнені, що куди б ви не звернулися, вам нададуть допомогу а, у разі необхідності, перенаправлять до іншого суб’єкта в залежності від потреб та ситуації.
• телефонуйте до поліції: 102 або зверніться до найближчого відділу поліції з заявою про вчинення домашнього насильства;
• телефонуйте з питань домашнього насильства на урядову «гарячу лінію» 15-47. Цілодобово та безкоштовно фахівці готові надати психологічну підтримку, консультацію та зареєструвати відповідне звернення до державних органів;
• телефонуйте на Національну «гарячу лінію» з питань запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації:0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного), або з мобільного 116 123 (з мобільного). Фахівці нададуть інформаційну, соціально-психологічну та юридичну підтримку;
• прямуйте служби у справах дітей. Пам’ятайте, що за законодавством дитина, яка бачить насильство стосовно інших, є не свідком, а жертвою;
• телефонуйте на Національну «гарячу лінію» для дітей та молоді: 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного), або 116 111 (з мобільного). Діти, підлітки та студентська молодь мають можливість анонімно і конфіденційно отримати підтримку в будь-яких складних життєвих ситуаціях, а дорослі – проконсультуватися з психологами, юристами, соціальними працівниками та соціальними педагогами щодо ситуацій, які стосуються дітей та порушення їхніх прав;
• телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги: 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно). Усі діти, які постраждали від домашнього насильства, можуть безоплатно отримати правову інформацію, консультації і роз’яснення з правових питань, допомогу зі складення заяв, скарг, інших документів правового характеру, а також отримати послуги зі складення документів процесуального характеру, представництва та захисту;

До відома:

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%97%D0%B...

Доброго вечора, Марія.

Ви маєте право подати заяву до поліції або прокуратури про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкриття кримінального провадження (на підставі статей 60 в 214 Кримінального процесуального кодексу України).

Після цього, протягом 24 годин, вказані відомості про вчинене кримінальне правопорушення, повинні бути невідкладно але не пізніше 24 годин, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, з відкриттям кримінального провадження, про що заявник має право отримати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (на підставі статей 60 в 214 Кримінального процесуального кодексу України).

У разі невнесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань протягом 24 годин, заявник має право на протязі 10 днів, подати скаргу слідчому судді місцевого суду (на підставі статей 303-307 Кримінального процесуального кодексу України) та до місцевої прокуратури (стаття 36 Кримінального процесуального кодексу України).

НА БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛІЦІЇ, ВАМ ТРЕБА ПОДАВАТИ СКАРГУ ДО УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ.

Всього доброго.

Доброго дня!

Опіку встановити можливо лише після позбавлення батьківських прав через суд.

Ознакомьтесь с этими документами и для Вас должно быть все понятно

1. https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/162001537 - ПОРЯДОК провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини

2. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0387-99 - Правила опіки та піклування

3. https://ursambo.com/ukr/zahist-prav-simyi/yak-proh...

В каких случаях устанавливается опека (попечительство)?Опека, попечительство устанавливается над детьми-сиротами и детьми, лишенными родительской опеки. Опеке подлежит ребенок, не достигший 14 лет, а заботе - от 14 до 18 лет.Опека (попечительство) над несовершеннолетними (малолетними) детьми, устанавливается, если родители: умерли, неизвестно их местонахождение, признаны в судебном порядке безвестно отсутствующими или умершими.Опека также устанавливается над совершеннолетним лицом, признанным в судебном порядке недееспособным из-за неспособности осознавать значение своих действий или руководить ими вследствие хронического стойкого психического расстройства.Возможно ли установление опеки (попечительства) при жизни родителей несовершеннолетних?Опеку (попечительство) может быть установлено и при жизни родителей несовершеннолетних (малолетних) детей в случаях, когда родители:- судом лишены и родительских прав или принято решение об отобрании ребенка и передаче его под опеку, независимо от того, лишены они родительских прав или нет, поскольку пребывание с ними опасно для жизни ребенка;- признанные в судебном порядке недееспособными или ограниченно дееспособными (психически больные, умственно отсталые или находятся в частном стационарном лечении в лечебно-профилактическом учреждении или на государственном содержании и домах-интернатах)- более 6 месяцев не могут заниматься воспитанием своих детей (осуждены к лишению свободы на длительное время, по состоянию здоровья и инвалиды I-II групп;- более 6 месяцев не проживают совместно с ребенком и без уважительных причин не принимают участия в его воспитании и содержании, не проявляют в отношении ребенка родительского внимания и заботы или подбросили (оставили) ребенка и это подтверждено соответствующими актами, составленными органами внутренних дел;- отказались от детей в установленном законом порядке;- выехали на постоянное место жительства или постоянное место работы за границу или находящихся в длительном командировке;- находятся под следствием.Кто ответственен за осуществление опеки и попечительства?Согласно ст. 56 Гражданского кодекса Украины органы, на которые возложено осуществление опеки и попечительства, их права и обязанности по обеспечению прав и интересов физических лиц, нуждающихся в опеке и попечительства, устанавливаются законом.Непосредственное ведение дел по опеке и попечительству возлагается в пределах их компетенции в соответствующие отделы и управления местной государственной администрации районов, районов городов Киева и Севастополя, исполнительных комитетов городских или районных в городах советов. В поселках и селах делами опеки и попечительства непосредственно ведающие исполнительные комитеты сельских и поселковых советов.

Процедура установления и прекращения опеки и попечительства над несовершеннолетним лицомОб установлении опеки над малолетним ребенком и попечительства над несовершеннолетним ребенком, судебная процедура установления опеки или попечительства возможна только в случае, если основанием для установления опеки и попечительства является дело в производстве суда, в процессе рассмотрения которой стало известно о наличии ребенка, который остался без родительской попечительства. В таких случаях установления опеки или попечительства осуществляется в том же производстве. Во всех остальных случаях опека и попечительство устанавливаются органами опеки и попечительства.Основанием для прекращения опеки является передача малолетнего ребенка к компетенции органа, а именно органа опеки и попечительства. который принимает соответствующее решение о прекращении опеки или суда.важно знатьОснованием для прекращения опеки является достижение ребенком 15 лет. В этом случае опека автоматически превращается в заботы, и опекун без дополнительного решения становится попечителем с соответствующими правами и обязанностями.Попечительство прекращается в соответствии с оснований, определенных в ст. 77 Гражданского кодекса Украины. В частности такими основаниями являются:достижения физическим лицом совершеннолетия;регистрация брака несовершеннолетнего лица;предоставлении несовершеннолетнему лицу полной гражданской дееспособности;- возобновление гражданской дееспособности физического лица, гражданская дееспособность которого была ограничена.Дополнительными основаниями для прекращения опеки является смерть опекуна или подопечного.

---

розпочніть зі звернень до органу у справах дітей регіону проживання дитини та письмових заяв до поліції з фактами наявності домашнього насильства , щодо дитини.

Відповідно до статті 26 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

Обставинами, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису є факти вчинення кривдником одного з видів насильства передбачених статтею 1 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” - тобто фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, а також погрози вчинення таких діянь.

Також суди при розгляді таких заяв вирішують питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також про забезпечення недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Тобто, в кожному окремому випадку суди надають оцінку письмовим доказам та враховують фактичні обставини справи, такі як:

– порушення прав дитини;

– характер і форми домашнього насильства;

– вразливість (діти є вразливою категорією осіб);

– наявність стресу, болю, страждання;

– перебування дитини в залежному стані від дорослого;

– стан здоров’я (і причинний зв’язок між діями і наслідками у вигляді погіршення стану здоров’я, якщо він мав місце);

– причинно-наслідковий зв’язок між діями та наслідками;

– чи зверталась особа, яка подає заяву про застосування припису, до правоохоронних органів раніше, які результати розгляду її звернення;

– чи притягувався кривдник до відповідальності;

– чи є вірогідність того, що дії, які стали причиною звернення з заявою, повторяться;

– чи є потреба у застосуванні тимчасових обмежувальних заходів (їх кількість та строки).

Таким чином, при поданні заяви про видачу обмежувального припису потрібно довести випадки домашнього насильства відносно дитини, а також наявність ризиків настання насильства у майбутньому.

Основною причиною відмов у задоволенні заяв про видачу обмежувальних приписів є відсутність доказів щодо:

• фактів вчинення домашнього насильства,
• їх вчинення саме кривдником, щодо якого подано заяву;
• існування вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

Тому потрібно звернути увагу на доведення належними та допустимими доказами перед судом обставин, на які маєте намір посилатися у заяві, якими може стати:

• інформація про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства, копії заяви до поліції (тобто фіксування проявів насильства відносно дитини шляхом виклику поліції або подачі заяви до поліції)
• матеріали, якими підтверджується наявність провадження (кримінального чи про адміністративне правопорушення) щодо особи кривдника (буде свідчити про періодичність та системність вчинення ним насильства);
• фото- та відео- докази;
• письмові показання свідків насильства (під час розгляду справи можна заявити клопотання про допит свідків у судовому засіданні);
• фіксування тілесних ушкоджень, в т.ч. висновками експертів, будь-якими медичними документами.

У разі неможливості надати зазначені докази, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування (наприклад, від правоохоронних органів).

При цьому, форма заяви про видачу обмежувального припису має відповідати нормам статей 350-1 - 350-4 Цивільного процесуального кодексу України:

1. заява подається до суду за місцем проживання (перебування) постраждалої дитини;
2. заява подається батьками / законними представниками / родичами дитини / органом опіки та піклування;
3. заінтересованими особами зазначаються особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису;
4. у заяві зазначаються наступні відомості:

• найменування суду, до якого подається заява;
• прізвище, ім’я та по батькові особи, яка подає заяву із зазначенням її статусу (батько / мати / законний представник / родич дитини / орган опіки та піклування), та заінтересованої особи, їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти;
• прізвище, ім’я та по батькові дитини, в інтересах якої подається заява, місце її проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, якщо такі відомі;
• обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують або клопотання про їх витребування.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

ЗДРАВСТВУЙТЕ, МАРИЯ! Нормы семейного законодательства Украины определяют основные права и обязанности не только каждого из супругов и субъектов семейных отношений в ближайшей степени родства, в том числе родителей и детей, но и других членов семьи и родственников. К ним законодательством отнесены бабушка, дедушка, прабабушка, прадед, братья, сестры, мачеха, отчим, падчерица, пасынок, братья, сестры и другие родственники.

К сожалению, наше не очень качественное законодательство не предусматривает права Ваши как тёти ребенка.

Согласно части 4 статьи 2 СК Украины, Семейный кодекс Украины не регулирует семейные отношения между двоюродными братьями и сестрами, тетей, дядей и племянницей, племянником и другими родственниками по происхождению.

Бабушка, дедушка, прабабушка, прадед имеют право общаться со своими внуками, правнуками, участвовать в их воспитании. Родители или другие лица, с которыми проживает ребенок, не имеют права препятствовать в осуществлении бабой, дедом, прабабушкой, прадедом своих прав по воспитанию внуков, правнуков.

Бабушка и дедушка имеют право на самозащиту внуков. Бабушка и дедушка имеют право обратиться за защитой прав и интересов малолетних, несовершеннолетних и совершеннолетних нетрудоспособных внуков в орган опеки и попечительства или в суд без специальных полномочий.

Права и обязанности, установленные законом для братьев и сестер, имеют родные (полнородные, неполнородные) братья и сестры.

Братья и сестры, в том числе не проживающие вместе, имеют право на общение.

Мать, отец, бабушка, дедушка, другие лица, с которыми проживают несовершеннолетние братья и сестры, обязаны содействовать их общению.

Совершеннолетние лица имеют право участвовать в воспитании своих несовершеннолетних братьев и сестер независимо от места их проживания.

Если мачеха, отчим проживают одной семьей с малолетними, несовершеннолетними пасынком, падчерицей, они имеют право участвовать в их воспитании.

Сестра, брат, мачеха, отчим имеют право обратиться за защитой прав и интересов малолетних, несовершеннолетних и совершеннолетних нетрудоспособных братьев, сестер, пасынка, падчерицы в орган опеки и попечительства или в суд без специальных полномочий.

Внуки, правнуки обязаны заботиться о своих бабушке, деде, прабабушке, прадеде.

Совершеннолетние братья, сестры, пасынки, падчерицы обязаны заботиться о брате, сестре, отчима, мачехе, которые воспитывали их и оказывали им материальную помощь. Такая обязанность имеют лица и в отношении тех, с кем они проживали одной семьей до достижения совершеннолетия.

Действительно Семейный Кодекс Украины не регулирует правоотношения между тетей и племянником, однако нужно применять международные договора, являющиеся частью национального законодательства Украины в соответствии с положениями ст. 9 Конституции Украины, Закона Украины "О международном частном праве", а именно Конвенцию о контакте с детьми от 15 мая 2003 года (ратифицирована Украиной 20.09.2006), Конвенцию о правах ребенка от 20 ноября 1989 года (ратифицирована Украиной 27.02.1991), принятую Генеральной Ассамблеи ООН, а также Конвенцию о защите прав человека и основных свобод в контексте ее ст.8 «Право на уважение частной и семейной жизни».

По содержанию положений ч.ч.7,8 ст. 7 Семейного кодекса Украины ребенок должен быть обеспечен возможностью осуществления его прав, установленных Конституцией Украины, Конвенцией о правах ребенка, другими международными договорами Украины, согласие на обязательность которых предоставлено Верховной Радой Украины. Регулирование семейных отношений должно производиться с максимально возможным учетом интересов ребенка.

Согласно ст.ст.3,18 Конвенции о правах ребенка, принятой 44-й сессией Генеральной Ассамблеи ООН 20.11.1989 (вступила в силу для Украины 02.09.1991) во всех действиях в отношении детей, независимо от того, осуществляются они государственными или частными учреждениями , занимающихся вопросами социального обеспечения, судами, административными или законодательными органами, первостепенное внимание уделяется наилучшему обеспечению интересов ребенка. Родители несут основную ответственность за воспитание ребенка. Наилучшие интересы ребенка являются предметом их основной заботы.

Родители имеют преимущественное право перед другими лицами на личное воспитание ребенка (ч. 1 ст. 151 СК Украины).

Частью 2 ст. 155 СК Украины предусмотрено, что родительские права не могут осуществляться вопреки интересам ребенка.

Принцип первоочередной ответственности именно родителей за воспитание ребенка также закреплен статьей 8 Закона Украины «Об охране детства», согласно которой каждый ребенок имеет право на уровень жизни, достаточный для его физического, интеллектуального, нравственного, культурного, духовного и социального развития. Родители или лица, их заменяющие, несут ответственность за создание условий, необходимых для всестороннего развития ребенка в соответствии с законами.

В статьях 18, 27 Конвенции о правах ребенка, ратифицированной постановлением ВР от 27.02.91, в соответствии с которыми государства-участники прилагают все возможные усилия к тому, чтобы обеспечить признание принципа общей и одинаковой ответственности обоих родителей за воспитание и развитие ребенка. Родители или в соответствующих случаях законные опекуны несут основную ответственность за воспитание и развитие ребенка. Наилучшие интересы ребенка являются предметом их основной заботы. Государства-участники признают право каждого ребенка на уровень жизни, необходимый для физического, умственного, духовного, нравственного и социального развития ребенка.

В соответствии с Декларацией прав ребенка, провозглашенной Генеральной Ассамблеей ООН 20 ноября 1959 года, принципиальным является положение о том, что ребенок должен расти в условиях заботы.

В пункте 6 Декларации провозглашено, что ребенок для полного и гармоничного развития его личности нуждается в любви и понимании, он должен, когда это возможно, расти на попечении и ответственности своих родителей и во всяком случае в атмосфере любви и моральной и материальной обеспеченности.

Согласно ст. 1 Закона Украины «Об охране детства» контакт с ребенком – это реализация матерью, отцом, другими членами семьи и родственниками, в том числе теми, с которыми ребенок не проживает, права на общение с ребенком, свидание указанных лиц с ребенком , а также предоставление им информации о ребенке или ребенке о таких лицах, если это не противоречит интересам ребенка.

Статьей 5 Конвенции о контакте с детьми (подписана 15.05.2003, вступила в силу для Украины 01.04.2007) с учетом наивысших интересов ребенка может быть установлен контакт между ребенком и лицами, не являющимися его родителями, но имеющих семейные связи с ребенком. Договаривающиеся Государства свободны распространять это положение на лиц, иных, чем указанные в пункте 1, и в случаях, когда такое распространение происходит, государства могут свободно решать, какие виды контакта, определенные под буквой "a" в статье 2, должны быть применены.

В статье 2 вышеупомянутой Конвенции определено, что для целей настоящей Конвенции: a) «контакт» означает: i) пребывание ребенка в течение ограниченного периода вместе с лицом, указанным в статье 4 или 5 и с которым оно обычно не проживает или встреча с таким лицом; ii) любую форму общения между ребенком и таким лицом; iii) предоставление информации такому лицу о ребенке или ребенке о таком лице.

В то же время, по ст.ст. 12,13 Конвенции о правах ребенка государства-участники обеспечивают ребенку, способному сформулировать собственные взгляды, право свободно выражать эти взгляды по всем вопросам, затрагивающим ребенка, причем взглядам ребенка уделяется должное внимание в соответствии с его возрастом и зрелостью. . С этой целью ребенку, в частности, предоставляется возможность быть заслушанным в ходе любого судебного или административного разбирательства, касающегося ребенка, непосредственно или через представителя или соответствующий орган в порядке, предусмотренном процессуальными нормами национального законодательства. Ребенок имеет право свободно выражать свое мнение.

Согласно требованиям ч.1 ст.171 СК Украины ребенок имеет право на то, чтобы быть выслушанным родителями, другими членами семьи, должностными лицами по вопросам, касающимся его лично, а также вопросам семьи.

Принимая решение ЕСПЛ по делу «М.С. против Украины» от 11 июля 2017 года (заявление №2091/13), Европейский суд по правам человека подчеркнул, что в таких делах основное значение имеет решение вопроса о том, что лучше отвечает интересам ребенка. На сегодняшний день существует широкий консенсус, в том числе в международном праве, в поддержку идеи о том, что во всех решениях, касающихся детей, их лучшие интересы должны иметь первостепенное значение.

При этом Европейский суд по правам человека отметил, что при определении наилучших интересов ребенка в каждом конкретном деле необходимо учитывать два аспекта: во-первых, интересам ребенка лучше отвечает сохранение его связей с семьей, кроме случаев, когда семья есть особенно непригодной или неблагополучной; во-вторых, в лучших интересах ребенка есть обеспечение его развития в безопасной, спокойной и устойчивой среде, что не является неблагонадежной.

Декларацией прав ребенка, принятой Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций 20 ноября 1959 года, которая подлежит применению в соответствии со ст.9 Конституции Украины и ст.ст.2, 8 ГПК Украины, провозглашено, что ребенок для полного и гармоничного развития его личности нуждается в любви и понимании. Он должен, когда это возможно, расти на попечении и ответственности своих родителей и во всяком случае в атмосфере любви и моральной и материальной обеспеченности. Во всех действиях в отношении детей, независимо от того, осуществляются они государственными или частными учреждениями, занимающимися вопросами социального обеспечения, судами, административными или законодательными органами, первостепенное внимание уделяется наилучшему обеспечению интересов ребенка.

К сожалению, в Украине по-прежнему органами власти и частью судей старой формации применяется принцип "онажемать", закрывая глаза на частые случаи издевательства над детьми "самопровозглашенными отчимами".

Закон Украины «Об охране детства» (ст. 35), а также Закон Украины «О предупреждении и противодействии домашнему насилию» (ст. 15) указывают, что лица, виновные в нарушении требований законодательства об охране детства, или совершили насилие в семьи, несут уголовную, административную или гражданско-правовую ответственность в соответствии с законами Украины.

Уголовная ответственность за деяния, составляющие насилие над ребенком в семье или за его пределами, наступает согласно Уголовному кодексу Украины.

Уголовный кодекс Украины ориентирован на защиту ребенка от любых форм физического, психологического, сексуального или экономического и социального насилия над ребенком в семье или вне его и постоянно совершенствуется в этом направлении. Действия, составляющие жестокое обращение с ребенком, учитывая комплексный характер этого понятия, могут содержать составы преступлений, предусмотренных широким перечнем статей Уголовного кодекса Украины.

Среди них условно можно выделить три группы.

К первой группе относятся составы преступлений, которые могут быть совершены в отношении любых лиц, в том числе по отношению к детям.

К таким преступлениям относятся:

- умышленное убийство (ст. 115 УК);

- убийство по неосторожности (ст. 119 УК);

- умышленное тяжкое телесное повреждение (ст. 121 УК);

- умышленное средней тяжести телесное повреждение (ст. 122 УК);

- умышленное легкое телесное повреждение (ст. 125 УК);

- побои и пытки (ст. 126 УК);

- пытки (ст. 127 УК);

- угроза убийством (ст. 129 УК) и некоторые другие.

Ко второй группе относятся составы преступлений, совершение которых по отношению к несовершеннолетнему или малолетнему определено законодательством как квалифицирующее обстоятельство, влекущее более суровое наказание, предусмотренное частями вторыми, третьими и т.п. соответствующих статей Уголовного кодекса Украины.

Следует отдельно обратить внимание на такие преступления, как торговля людьми или другое незаконное соглашение в отношении человека (ст. 149 УК), а также сутенерство или вовлечение лица в занятие проституцией (ст. 303 УК). Совершение этих преступлений в отношении несовершеннолетнего или малолетнего предусмотрено как квалифицирующее обстоятельство (соответственно, ч. 2, 3 ст. 149 УК и ч. 3,4 ст. 303 УК).

Следует подчеркнуть, что эти статьи содержат примечания относительно совершения указанных преступлений в отношении ребенка, которые воспроизводят международные стандарты по предупреждению жесткого обращения с детьми, а именно требования Протокола о предупреждении и прекращении торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и наказание за него, что дополняет Конвенцию ООН против транснациональной организованной преступности, а также Факультативного протокола к Конвенции о правах ребенка по торговле детьми, детской проституции и детской порнографии.

Третью группу составляют преступления, которые могут быть совершены только по отношению к ребенку, поскольку личность потерпевшего от таких преступлений, которым может выступать только ребенок, предусмотрена их основным составом.

К таким преступлениям относятся:

- умышленное убийство матерью своего новорожденного ребенка (ст. 117 УК);

- ненадлежащее исполнение обязанностей по охране жизни и здоровья детей (ст. 137 УК);

- подмена ребенка (ст. 148 УК);

- эксплуатация детей (ст. 150 УК);

- использование малолетнего ребенка для занятия попрошайничеством (ст. 150-1 УК);

- половое сношение с лицом, не достигшим половой зрелости (ст. 155 УК);

- развращение несовершеннолетних (ст. 156 УК);

- уклонение от уплаты алиментов на содержание детей (ст. 164 УК);

- злостное неисполнение обязанностей по уходу за ребенком или за лицом, в отношении которого установлена опека или попечительство (ст. 166 УК);

- незаконные действия по усыновлению (удочерению) (ст. 169 УК).

ВЫВОДЫК сожалению, тёти и дяди семейным и гражданским законодательством Украины не отнесены к близким родственникам, которые имеют право выступать в защиту своих племянников и племянниц. Международное право в этой части немного более лояльно, но не настолько, чтоб утверждать, что без правовых оснований можно отнять ребенка у матери (какая бы она увы не была).

Мать добровольно может уполномочить Вас по нотариальной доверенности осуществлять сопровождение ребенком и некоторые функции фактического опекуна... но для этого нужна ее добрая воля. В противном случае варианта всего два.

1. Пинать правовыми инструментами недееспособные правоохранительные органы и требовать привлечения матери и сожителя к административной или уголовной ответственности.

• Делать запросы о предоставлении копий рапортов по вызовам на номер 102. В случае несоставления протоколов и рапортов - писать жалобы на руководителей таких полицейских и в Департамент внутренней безопасности Нацполиции МВД.
• Подавать через органы прокуратуры заявление об уголовных правонарушениях
• Привлекать подразделения ювенальной полиции (полиция по вопросам детей).

Если патрульные, приезжающие по номеру 102 (набранная по объявлению "полицейская академия") не знают, как им действовать... для начала есть ст. 184 Кодекса Украины об административных правонарушениях (невыполнение родителями и лицами, которые их заменяют, обязанностей по воспитанию детей), а также 173-2 КУпАП - насилие в семье. Если сотрудники полиции не желаютъ выполнять свои прямые обязанности, им можно предложить пополнить бригады "наступу" в рядах Нацгвардии и ВСУ в зоне прямых боевых действий. Там куда "веселее", чем рутинная защита прав граждан Украины, в т.ч. самых маленьких и беззащитных. Участкового инспектора полиции тоже надо потревожить, чтоб занялся прямыми обязанностями на вверенном ему участке.

2. Обратиться в Службу по вопросам детей местного горисполкома и через эту службу инициировать лишение матери родительских прав по суду или иные меры ответственности. В случае отсутствия реакции со стороны Службы - писать жалобы на их бездействие в адрес Мэра города, Уполномоченного по правам человека. К сожалению с 15.06.2021 г. в Украине фактически уничтожена служба Уполномоченного Президента Украины по правам ребенка... Ну правильно, зачем такая важная должность...

Вам главное понимать, что в случае лишения родительских прав матери - Вам никто ребенка не отправит в ЕС, перевязанного подарочной лентой. Служба по вопросам детей тоже до предела коррумпированная и специфическая структура, у сотрудников которой тоже часто свои мухи в голове. Попадаются и адекватные сотрудники, которые реально работают по защите интересов ребенка, а не по развенчанию своих комплексов и фобий юности... То есть, в таком случае Вам придется бороться за право опеки над ребенком. Возможно непосредственно приехав в Украину, а не дистанционно, что может трактоваться по разному органами опеки.

В случае, если у Вас еще живы Ваши родители, выступающие бабушками-дедушками ребенка - они имеют куда больше прав, чем Вы как тётя ребенка. Увы, как бы это не было маразматично, но закон таков какой он есть.

Адвокат или юрист в данном вопросе может помочь Вам в случае непосредственной работы по месту описанных Вами событий, а не онлайн и путём "дистанционного написания петиций", но всё сделать не сможет скорее всего даже работающий в поле адвокат. Хотя если это человек с большим опытом и известный в городе, то может и сможет. Считается в Украине, что есть вещи, которые решаются лично гражданами Украины. Хотя при этом никого никогда не смущало дистанционное оформление опеки и усыновления / удочерения иностранными гражданами через адвоката и других посредников. Но бывает по-разному и Вы должны это осознавать, чтоб ребёнок не дай Бог не уехал в интернат жить или в чужую семью.

Действительно, лучшим вариантом для Вас всех было бы оформление доверенностей, по которым Вы бы имели право вывоза ребенка за пределы Украины, а также проживать с ним, воспитывать его и содержать от имени матери ребенка как Вашего доверителя.

При этом, для качественной реализации данных прав в ЕС, неплохо бы такую доверенность "Апостилировать" в Украине через Министерство юстиции Украины, а потом осуществить в ЕС ее нотариальный перевод на язык страны проживания. Консульства не имеют право ставить Апостиль на нотариальных документах, выданых внутри Украины. Учитывайте также и этот момент.

https://guide.diia.gov.ua/view/prostavlennia-apost...

Человеческий совет, а не юриста - постарайтесь призвать Вашу сестру к остаткам совести и материнства, убедив ее не держать ребенка в Украине, в которой не малы риски, что каждый день для ребенка может стать последним. Т.к. куда прилетит или срикошетит ракета, беспилотник, самолёт, вертолёк, боеприпас и т.д. - никто не знает. Война есть война.

При этом деньги, которые Вы потратите на адвокатов и лишение ее родительских прав, лучше потратить на ребёнка.

НО. ВЫ этой схеме нужно учитывать также фактор шантажа последующего матерью. Т.к. формально она может отозвать доверенность. За границей это будет иметь мало последствий, т.к. иностранные чиновники явно не проверяют их по Единому реестру доверенностей, но в случае грамотного подхода - нервов может попортить немало. В любом случае нужно учитывать множество факторов. Возраст ребенка и т.д.

Надеюсь, что мой ответ хоть немного поможет Вам в понимании и решении Вашей ситуации.

С уважением, юрист Ярослав Турчин (г. Гамбург, Германия)

Вітаю!

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» держава здійснює захист дитини від усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Особливість домашнього насильства полягає у тому, що воно відбувається у колі близьких одне одному людей (родичів, членів сім’ї), які пов’язані між собою тісними зв’язками: шлюбними, інтимними, кровними, емоційними, спільним побутом тощо. Як правило, домашня тиранія відбувається поза сторонніми очима, тому і свідків проявів насильства або немає взагалі, або ними є члени родини, які, як правило, замовчують ці факти.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» домашнє насильство є одним з чинників, які можуть зумовити складні життєві обставини (обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї, які особа/сім’я не може подолати самостійно).

Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що дитиною, яка постраждала від домашнього насильства, є особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.

Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, визнаються жорстоким поводженням з дитиною. А дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров’я та розвиток у зв’язку жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, має статус дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах.

Відповідно до чинного законодавства дитина, яка постраждала від домашнього насильства, має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров’я, інтелектуального та фізичного розвитку.

Зокрема, вона має право на:

• дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства;
• недопущення повторних випадків домашнього насильства;
• звернення до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
• отримання повної та вичерпної інформації від суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про свої права і соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися;
• безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб;
• безоплатну правову допомогу у порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правову допомогу»;
• повагу до честі та гідності, уважне та гуманне ставлення з боку суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
• конфіденційність інформації особистого характеру, яка стала відома суб’єктам, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, під час роботи з постраждалою особою, та захист персональних даних;
• вибір спеціаліста за статтю (за можливості);
• відшкодування кривдниками завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю, у порядку, визначеному законодавством;
• звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству;
• своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов’язані з розглядом факту вчинення стосовно неї домашнього насильства, у тому числі пов’язані з ізоляцією кривдника або його звільненням;
• інші права, передбачені законодавством у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Захист прав та інтересів постраждалої дитини, у тому числі звернення до суду, представництво її прав та інтересів у суді, крім батьків та інших законних представників дитини, можуть здійснювати родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, якщо вони не є кривдниками дитини, а також орган опіки та піклування.

Положеннями статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено коло суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, які взаємодіють між собою:

• спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству: Міністерство соціальної політики; Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради;
• інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству: служби у справах дітей; уповноважені підрозділи органів Національної поліції України; органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти; органи, установи та заклади охорони здоров’я; центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; суди; прокуратура; уповноважені органи з питань пробації;
• загальні служби підтримки постраждалих осіб: центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); центри соціально-психологічної допомоги; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам;
• спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб: притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги заклади та установи, призначені виключно для постраждалих.

Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до компетенції забезпечують надання дієвої допомоги та захисту постраждалим особам та взаємодіють між собою на підставі Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 658.

Кожен з вищевказаних суб’єктів має свої функції та повноваження, але будьте впевнені, що куди б ви не звернулися, вам нададуть допомогу а, у разі необхідності, перенаправлять до іншого суб’єкта в залежності від потреб та ситуації. Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Порядком забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження (далі – Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 585, визначено механізм взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення, інших закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, під час виявлення, розгляду звернень та повідомлень про таких дітей, забезпечення їх безпеки, а також надання необхідної допомоги з урахуванням потреб.

Вищевказані інституції, визначені Порядком, в межах своїх повноважень, а також юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, яка перебуває в складних життєвих обставинах внаслідок жорстокого поводження з нею або наявності загрози її життю чи здоров’ю, зобов’язані:

• у разі потреби надати дитині домедичну допомогу (у разі виявлення дитини особами, які за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи), викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання дитині екстреної медичної допомоги;
• невідкладно, у строк, що не перевищує однієї доби, звернутися/ повідомити (в усній та (або) в письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації) органам Національної поліції та службі у справах дітей за місцем виявлення та (або) проживання (перебування) такої дитини. У разі коли відсутня можливість звернутися до органів Національної поліції та служби у справах дітей, юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження з нею або життю чи здоров’ю якої загрожує небезпека, зобов’язані негайно звернутися до інших суб’єктів.

Дітям і самим не слід замовчувати факти домашнього насильства, а треба розповісти тому, кому вони довіряють: родичам, педагогам тощо, а дорослі обов’язково допоможуть знайти вихід із ситуації та повідомлять відповідні інституції, які за законом мають захистити жертву домашнього насильства та надати необхідну допомогу, в тому числі і психологічну.

Крім того, якщо хтось є свідком, очевидцем фактів вчинення домашнього насильства над дітьми, не слід робити вигляд, що нічого не бачите, також не слід про це мовчати, адже дитині не так легко самостійно знайти вихід із цієї страшної ситуації.

Дитина, яка є жертвою домашнього насильства, можете звертатися за допомогою:

• до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Кожен суб’єкт має свої функції та повноваження, але будьте впевнені, що куди б ви не звернулися, вам нададуть допомогу а, у разі необхідності, перенаправлять до іншого суб’єкта в залежності від потреб та ситуації.
• телефонуйте до поліції: 102 або зверніться до найближчого відділу поліції з заявою про вчинення домашнього насильства;
• телефонуйте з питань домашнього насильства на урядову «гарячу лінію» 15-47. Цілодобово та безкоштовно фахівці готові надати психологічну підтримку, консультацію та зареєструвати відповідне звернення до державних органів;
• телефонуйте на Національну «гарячу лінію» з питань запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації:0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного), або з мобільного 116 123 (з мобільного). Фахівці нададуть інформаційну, соціально-психологічну та юридичну підтримку;
• прямуйте служби у справах дітей. Пам’ятайте, що за законодавством дитина, яка бачить насильство стосовно інших, є не свідком, а жертвою;
• телефонуйте на Національну «гарячу лінію» для дітей та молоді: 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного), або 116 111 (з мобільного). Діти, підлітки та студентська молодь мають можливість анонімно і конфіденційно отримати підтримку в будь-яких складних життєвих ситуаціях, а дорослі – проконсультуватися з психологами, юристами, соціальними працівниками та соціальними педагогами щодо ситуацій, які стосуються дітей та порушення їхніх прав;
• телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги: 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно). Усі діти, які постраждали від домашнього насильства, можуть безоплатно отримати правову інформацію, консультації і роз’яснення з правових питань, допомогу зі складення заяв, скарг, інших документів правового характеру, а також отримати послуги зі складення документів процесуального характеру, представництва та захисту;
• якщо отримали тілесні ушкодження або стан вашого здоров’я погіршився – необхідно звернутися до сімейного лікаря або найближчого медичного закладу для отримання кваліфікованої допомоги та належного документування отриманих травм. Проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих від домашнього насильства здійснюється відповідно до Порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я від 01.02.2019 №278.
• звертайтеся до фахівців для отримання психологічної допомоги, якщо ваш психологічний стан погіршився.

Всього найкращого!