Чи є відповідальність за поширення неправдивої інформації в Facebook

Доброго дня.

За поширення недостовірної інформації особу може бути притягнуто до цивільно-правової відповідальності, а шкода, завдана таким розповсюдженням, може бути нанесена як фізичній, так і юридичній особі.

Доброго дня зверніться до техпідтримки фейсбук.

Чинне законодавство не містить конкретного визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зазвичай під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, тобто кожна людина - особистість, яка заслуговує на повагу до себе.

З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Виключення становить наведене в статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" поняття ділової репутації, яка визначається як відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи. Зазначене поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон.

При цьому, Конституція України (частина 1 статті 3) визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні, а стаття 21 встановлює рівність усіх людей у їх гідності та правах. Стаття 28 Конституції України закріплює право кожного на повагу до його гідності та забороняє застосовувати покарання або поводження, що принижує гідність людини. Згідно статті 68 Конституції України обов’язок кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Право на повагу до честі, гідності та недоторканність ділової репутації закріплено у статтях 297, 299 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме вказаними нормами встановлено, що:

• Кожен має право на повагу до його гідності та честі.
• Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
• Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
• Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.
• Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

При цьому слід враховувати такі відмінності:

1. при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною;
2. спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (пункт 27 постанова Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Способами захисту честі, гідності чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації є:

• Нематеріальні – право на відповідь та спростування недостовірної інформації. Постраждала сторона має право на спростування неправдивої інформації в тому джерелі, де вона була опублікована або представлена в іншому вигляді (разом зі спростуванням часто публікуються вибачення порушника);
• Матеріальні – вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди. Громадяни, які постраждали, мають право на матеріальну компенсацію разом з публічними вибаченнями.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

При поширенні такої недостовірної інформації стосовно малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб з відповідним позовом до суду вправі звернутися їх законні представники.

Якщо поширено недостовірну інформацію про особу, яка померла, з відповідним позовом вправі звернутися члени її сім'ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи, навівши у заяві такі обставини: характер свого зв'язку з особою, щодо якої поширено недостовірну інформацію; у який спосіб це порушило особисті немайнові права особи, яка звертається до суду.

У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган цієї юридичної особи.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

1. поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
2. поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
3. поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
4. поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (пункт 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Під поширенням інформації слід розуміти:

• опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації;
• поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку;
• викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам;
• повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах,
• а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Файл:Зразок Позовної заяви про захист честі, гідності та ділової репутації.odt

Слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ, зазначеної в статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, та враховувати положення статей 1, 20 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

Справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.

Вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК України (в даному випадку застосовується спеціальна позовна давність в один рік).

Позовна давність на вимоги про відшкодування моральної шкоди у даному випадку обчислюється так само, як за вимогами про захист гідності, честі чи ділової репутації.

Процесуальне правонаступництво за вимогою про відшкодування моральної шкоди не допускається. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%97%D0%B...

Доброго дня, Тетяна!

Ви намагались вирішити питання із особою, яка розповсюджує неправдиву інформацію? Чи звертались зі скаргою до підтримки Facebook з цим питанням?

З однієї сторони, можливість вільного висловлювання в мережі інтернет користувачам гарантовано Конституцією України, а саме ст. 34 гарантовано право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Встановлюється, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір.

Однак, така інформація повинна поширюватися із дотриманням законодавчих норм про її достовірність та не порочити честь, гідність та ділову репутацію інших осіб.

Відповідно до ст. 3 Конституції України честь і гідність людини визнані найвищою соціальною цінністю. Порушення цих фундаментальних прав вимагає відповідного захисту.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статті 297 і 299 Цивільного кодексу України надають кожному право на повагу до його гідності і честі.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред’явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім’ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Шкода завдана розповсюдженням в мережі Інтернет інформації, що не відповідає дійсності може бути нанесена як фізичній так і юридичній особі.

Чинне законодавство України виділяє два способи захисту: загальні та спеціальні, які застосовуються в судовому та позасудовому порядку.

Отже, у випадку розміщення в мережі Інтернет інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію особа, права якої порушено може або ж безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, або до суду з позовом про захист гідності, честі та ділової репутації.

Особи, які несуть відповідальність за поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет:

Відповідно до ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Проте, таку інформацію може бути витребувано лише в процесі судового провадження або в рамках подання клопотання про забезпечення доказів, що, в свою чергу, не дозволяє своєчасно визначитись із суб’єктивним складом учасників судового процесу.

Підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

• поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
• поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
• поширення недостовірної інформації, тобто така, яка не відповідає дійсності;
• поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, чи завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно чинного законодавства України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У випадку розміщення недостовірної інформації, в мережі Інтернет, особа повинна надати до суду докази розміщення даної інформації.

Одночасно із вимогами про захист честі, гідності та ділової репутації позивачі можуть вимагати також відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 280 Цивільного кодексу України для фізичних осіб).

В даних випадках обов’язок довести, що була заподіяна матеріальна чи моральна шкода покладається на позивача, на нього також покладається і обов’язок визначити розмір моральної шкоди, однак у кінцевому етапі розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня, пані Тетяно!

Якщо неправдива інформація завдає шкоди честі, гідності або діловій репутації особи, вона може звернутися до суду на підставі ст. 277 Цивільного кодексу України.

Проте, спочатку спробуйте вирішити питання в досудовому порядку:

• Напишіть автору публікації з вимогою спростувати інформацію.
• Зверніться до адміністрації Facebook (поскаржтеся на публікацію як на наклеп або дезінформацію).
• Надішліть офіційну претензію (якщо відома особа, яка поширила фейк).

Якщо добровільне врегулювання не дало результату, можна звернутися до суду. Правові норми захищають Вас:

• Стаття 277 Цивільного кодексу України – регулює спростування недостовірної інформації.
• Стаття 31 Закону України "Про інформацію" – визначає права людини на захист від неправдивої інформації. У разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

В суді Ви можете вимагати:

• Спростування неправдивої інформації – щоб автор видалив пост або опублікував спростування.
• Відшкодування моральної шкоди – компенсація за пережиті страждання.
• Відшкодування матеріальних збитків (якщо через фейк ви втратили клієнтів, роботу тощо).

Перед тим як звертатися до суду чи інших органів, потрібно зафіксувати сам факт порушення та підготувати належні докази:

• Зробіть скріншоти допису, коментарів, реакцій користувачів з зафіксованою датою та часом..
• Збережіть URL-адресу публікації (в соцмережах публікації мають унікальні посилання).
• Залучіть ІТ-фахівця для фіксації доказів, оскільки соцмережі дозволяють видаляти або редагувати дописи.
• Підготуйте належним чином засвідчені роздруківки веб-сторінок, свідчення інших осіб (наприклад, якщо хтось бачив або коментував фейкову інформацію), експертні висновки (наприклад, про негативний вплив на вашу репутацію).

Висновок

Якщо поширено фейкову інформацію, що порушує репутацію, алгоритм дій такий:

1. Зафіксуйте докази.
2. Спробуйте досудове врегулювання (скарги, листи, переговори).
3. Подайте позов до суду.
4. Якщо ситуація серйозна – зверніться до поліції.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Крім того, адміністратори групи у фейсбук порушили Конституцію України та ЗУ "Про захист персональних даних"

В ст. 32 Конституції України, зазначено, що жодна особа не може зазнавати втручання в її особисте, сімейне життя, не дозволяється збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без отримання на це її дозволу, окрім ситуацій, які визначені законом, і виключно з метою підтримки національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно статті 14 ЗУ "Про захист персональних даних"

1. Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.

2. Поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Тож людині бажано звернутись до поліції (кіберполіції), подавши заяву про вчинення злочину. Оскільки подібні дії є незаконними, то передбачають настання кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 182 Кримінального кодексу України. Зокрема, дана стаття вказує, що збирання, зберігання, використання, знищення, а також поширення конфіденційної інформації про особу є незаконними діями.

Також Ви маєте право звернутись до суду із вимогою про видалення фото та відшкодування завданої моральної шкоди, обґрунтовуючи свою позицію на основі ст. 301 Цивільного кодексу України: фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.

Вітаю Вас.

У будь-якій ситуації може бути відповідальності за поширення недостовірної інформації, у тому числі розміщеної на платформі ФБ.

Вам потрібно спробувати звернутися до правоохоронних органів та у подальшому до суду про захист честі, гідності та ділової репутації. Для цього максимально фіксуйте всі слова, дії.

Щодо відповідальності за кібербулінг:

Поняття кібербулінгу введено в правове поле українського законодавства Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)” від 18 грудня 2018 року. Відповідно до статті 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, держава має реагувати на цькування та інші дії, які вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. Водночас під булінгом (цькуванням) розуміється діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій.

Щодо дорослих осіб – чинне законодавство України не містить прямих норм, які передбачали б реагування держави на кібербулінг. Однак це не означає, що українське законодавство не містить узагалі будь-яких норм, які можна було б використати для захисту від кібербулінгу.

Основним способом правового захисту від кібербулінгу в законодавстві України залишається цивільно-правовий: вимога спростування неправдивої інформації, використання права на відповідь щодо оціночних суджень, вимога відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої поширенням неправдивої інформації про особу тощо. Як і з іншими способами правового реагування на кібербулінг, цивільний позов можливий лише в тому разі, коли можна встановити конкретних осіб, що займаються цькуванням. За умови анонімності кібербулерів позов, поданий до суду без зазначення відповідачів, буде залишений без розгляду.

Найефективнішими способами реагування залишаються внутрішні практики й правила модерування та адміністрування з боку власників сайтів, соціальних мереж тощо. Причому, зважаючи на деякі рішення Європейського суду з прав людини, зокрема в справах “Delfi AS проти Естонії” (скарга № 64569/09), “Хьойнес проти Норвегії” (скарга № 43624/14) тощо, саме на власників сайтів, соціальних мереж або інших комунікаційних платформ може покладатися відповідальність за відсутність належного реагування на принизливі та образливі коментарі та за створення технічних можливостей систематичного тривалого цькування.

Кібербулінг, як досить нове явище, ще не має належних механізмів реагування з боку держави. Тому в кожному конкретному випадку необхідно уважно досліджувати всі обставини цькування і намагатися використати найефективніші способи для самозахисту.

https://www.prostir.ua/?news=kiberbulinh-pravovi-m...

З повагою!

ДОБРОГО ДНЯ, пані ТЕТЯНА! По закону будь-яка інформація, оприлюднена в публічному просторі (окрім оціночних суджень) - може бути спростована шляхом ініціювання судового розгляду, якщо така інформація порочить честь, гідність або ділову репутацію.

І якщо з друкованими ЗМІ та телебаченням ще більш-менш зрозуміло, однак, вся практика захисту честі, гідності та ділової репутації упирається в сучасний стан речей - знаходження соцмереж як то Тік-ток, FaceBook, Instagram, Telegram та ін. популярних мереж та платформ - за межами судової та адміністративної юрисдикції України.

В принципі США та компанії, які знаходяться на її території виконати рішення міжнародних чи іноземних інстанцій - практично неможливо. Вони самі собі цар, і бог.

Платформа Facebook була створена американським студентом Марком Цукербергом (офіційно стверджується про це) і наразі належить і управляється компанією (корпорацією) Meta Platforms, Inc. (Employer identification number - 20-1665019), адреса реєстрації - 1601 Willow Road, Menlo Park California 94025.

Тобто, якщо не відома особа яка оприлюднила інформацію - співвідповідачем можна залучити також платформу на якій оприлюднена така інформація. Те, що компанія американська - не заважає їй бути відповідачем у справі, однак на практиці заважає швидко провести суд та змусити такого відповідача виконати судове рішення.

Тобто теоретично через рік розгляду справи в суді Ви можете отримати рішення, яким визнано порушення Вашого права на захист та повагу до честі, гідності або ділової репутації.

На тому і все. Виконати таке рішення без доброї волі компанії МЕТА буде неможливо. Також зазначу, що навіть українські олігархи, яких часто безпідставно поливають брудом на таких платформах - не подавали такі позови, хоча мають для цього і ресурси, і юридичні команди, і гроші... Тому що всім відомо, що такі сучасні анонімізовані платформи без нормальних служб підтримки - це інформаційні "помийки", на яких можна писати що завгодно. Це така собі сучасна версія паркану на якому писали в часи моєї молодості нецензурні слова усілякі люди з не дуже здоровою психікою. Тепер на парканах ніхто майже не пише. Усі перейшли в соціальні мережі і самостверджуються на правах анонімності там, не пред"являючи довідку з профільної лікарні про неперебування на обліку у дільничного лікаря-психіатра.

Єдине що прикро, так це те, що наші шановні політики, державні службовці та журналісти - аматори без освіти - теж не дуже високого рівня наразі, а тому іноді сприймають інформацію на таких інформаційних "помийках" як таку, що заслуговує на увагу або ж може бути правдивою і використаною ними. На жаль платформи ведуть безвідповідальну політику та мають доволі непрозорі правила, сприяють активності фейкових акаунтів, інформаційним війнам тощо. Як на мене в наступні десятиліття треба буде зі школи вводити предмет - Інформаційна культура та гігієна, в рамках якої вчити з дітей як себе поводити в соц.мережах та на інших платформах, що можна робити, а що не слід... як не бути ошуканим на гроші телефонними або інтернет-шахраями тощо.

Тобто для душі Ви можете звісно посудитися з корпорацією Meta Platforms, Inc. , однак це Вам нічого не дасть особливого. Та й не факт, що українські судді наважаться ухвалити рішення, яким до чогось зобов"язати хоча б на папері компанію, чий власник і керівник Марк Цукерберг перевзувся в повітрі і тепер чи не член команди чинного Президента США Дональда Трампа, а близький друг Трампа Дейна Уайт - увійшов до Ради директорів корпорації Мета.

Використайте інструменти скарг на публікації самої платформи Facebook для початку. Якщо це не допоможе, тоді вже приймайте рішення як і на кого поскаржитись.

З теоретико-правової та практичої точки зору як юрист та випускник Школи медіа-права Центрі демократії та верховенства права 2018 року (на базі Національного університету "Києво-Могилянська Академія") можу звернути Вашу увагу на наступні аспекти цього питання.

Судові спори, пов’язані із захистом гідності, честі та ділової репутації, мають неабияке суспільно-політичне значення та привертають до себе пильну увагу громадян та засобів масової інформації.

Розвиток інформаційних технологій надав змогу кожній особі розповсюджувати інформацію будь-якого змісту серед необмеженого кола людей, що призводить або може призвести до неправомірного зловживання цим шляхом розповсюдження недостовірної інформації. Нерідко відновити права, порушені поширенням недостовірної інформації, можливо в досудовому порядку, проте в більшості випадків єдиною можливістю відновлення прав - є звернення за захистом до суду.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

Особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Основним національним нормативно-правовим підґрунтям, яке регулює відносини щодо захисту гідності, честі та ділової репутації, є Конституція України та Книга 2 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), яка присвячена особистим немайновим правам фізичної особи:

• у статті 297 ЦК України вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі;
• у статті 299 ЦК України зазначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Окрім вищезазначених нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної та юридичної особи судді також застосовують, зокрема, Закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», інші нормативно-правові акти.

Також суди керуються статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Застосування судового прецедента Європейського суду з прав людини сприяє чіткості та універсалізації розуміння Конвенції, встановлює певні стандарти правосуддя, яких повинен додержуватися суд, конкретизує та розвиває конвенційні положення, надає змогу правильно зрозуміти їх букву і дух, дисциплінує суддів, які ухвалюють рішення.

Крім того з 2017 року суди також зобов"язані враховувати при застосуванні норм права - правові позиції Верховного Суду щодо застосування та офіційного тлумачення таких норм права.

Зважаючи на це, маю навести найбільш актуальні та відомі суддям правові позиції у цьому питанні.

Згідно з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19):

визначення відповідачів, предмета спору та підстав позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Такого висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Відповідно до положень частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Згідно з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду від 31.10.2019 року по справі № 760/20787/18 (провадження № 61-11241св19):

Суди повинні розмежовувати справи про захист гідності, честі та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації від правовідносин, пов’язаних з інформаційним правом, тобто, коли поширюється інформація, хоча і правдива та така, яка не підлягає спростуванню, проте Конституцією України та іншими законами вона охороняється як конфіденційна.

Згідно з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі № 398/4136/15-ц (провадження № 61-38478св18):

Відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб’єктивної думки й поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Як слідує із Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року року по справі № 201/6995/17 (провадження № 61-37360св18)

Зміст позовних вимог, що викладені у прохальній частині позовної заяви має містити конкретні посилання на те, яку саме інформацію чи висловлювання, поширені в зазначених позивачем публікаціях, зокрема в мережі «Інтернет», слід визнати недостовірною, такою, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача та потребує спростування. Якщо позов не містить такі конкретні посилання та такі вимоги не були уточнені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, суд вправі відмовити у задоволенні позову.

Під час розгляду справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Частина третя статті 277 ЦК України (презумпція добропорядності) виключена на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», що набрав чинності 19 квітня 2014 року й не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України.

Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову:

1) факту поширення недостовірної інформації;

2) недостовірності цієї інформації.

Слід враховувати, що стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Указана конституційна норма кореспондує статті 10 Конвенції, згідно з якою кожна людина має право на свободу вираження своїх поглядів, одержувати та поширювати інформацію та ідеї без втручання держави й незалежно від кордонів. У судовій практиці виникають певні труднощі щодо розмежування поширених відомостей (інформації або публікації) щодо наявності оціночних суджень автора чи стверджень про факти, що має важливе значення для правильного вирішення справи.

Правильність думки чи оцінки тієї чи іншої особи може бути предметом думки, оцінки інших осіб, але не предметом повноважень судової влади. Вони можуть оспорюватись у порядку полеміки, у тому числі й у друкованому засобі, по радіо чи в телепередачі або іншим адекватним способом.

Водночас судді повинні забезпечувати справедливу рівновагу при застосуванні конституційних прав на захист гідності і честі, з одного боку, та свободи слова, з іншого.

Оціночні судження, які не містять фактичних даних, не підлягають спростуванню.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також має право на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки й напряму, що пов’язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб’єктивної оцінки, а відображенням об’єктивної істини, що може бути встановлена в судовому порядку.

Щасти Вам у захисті свої прав!

З повагою та розумінням, юрист, випускник Школи медіа-права Центру демократії та верховенства права (на базі Національного університету "Києво-Могилянська Академія") Ярослав Турчин