Поділ боргу за комунальні послуги

Вітаю!

ЗРОБИТИ ЦЕ ЧЕРЕЗ УК НЕМОЖЛИВО - ВАМ НЕОБХІДНО СТЯГУВАТИ БОРГ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ ТА РОБИТИ РОЗДІЛЕННЯ ОСОБОВИХ РАХУНКІВ.

Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування.

Кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 703/2200/15-ц.

У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Окрім цього, ВС зауважив, що боржник, який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

---

РОЗДІЛ ОСОБОВИХ РАХУНКІВ.

Відповідно до частини 1 статті 316, частини 1,2 статті 317 Цивільного кодексу України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.Згідно ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.Згідно ч. 1, 2 ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.Згідно ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Статтею 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.Відповідно до вимог ч. 1 ст. 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.Пленум Верховного Суду України у пункті 14 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз’яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.Стаття 360 Цивільного кодексу України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном.Статтею 179 Житлового кодексу України передбачено, що користування будинками державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов’язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються КМУ.Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово- комунальних послуг належать централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів, послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.Пунктами 10, 13 «Правил користування приміщеннями жилих будинків і гуртожитків», затверджених Постановою КМУ від 08.10.1992 року № 572, передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартир в разі, якщо між ними відсутня згода щодо сплати. Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», визначено, що якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Оскільки, Ви та колишня дружина не маєте можливості спільно за домовленістю здійснювати оплату за надані комунальні послуги, відповідно до належної їм частки квартири, вам варто розділити особові рахунки між співвласниками після встановлення порядку користування житлом.

• Отже, Вам необхідно звернутися з позовом до колишньої дружини про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю та зобов’язання розподілити особові рахунки.

ДОБРОГО ДНЯ, пане ОЛЕКСІЙ! Право власності дружини на 50 % квартири лише визнано судом? Ви вносили це рішення суду в ДРРП (Державний реєстр речових прав на нерухоме майно)?

Право власності на нерухоме майно за рішенням суду виникає з моменту його державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Це означає, що хоча рішення суду може встановлювати право власності, воно набуває юридичної сили та стає чинним щодо третіх осіб лише після внесення відповідного запису до реєстру.

Якщо все зроблено правильно і квартира 50 на 50 не тільки по рішенню суду, а й по даним ДРРП - то Вам треба було від моменту поділу квартири - подати постачальникам ЖКП повідомити про зміни у структурі власності на квартиру і подати заяву на поділ абонентських рахунків на комунальні послуги, щоб у кожного був свій. Тоді борг обліковувався б за Вами окремо, а за дружиною колишньою - окремо.

Якщо постачальники житлово-комунальних послуг ще не зверталися до суду із заявами про стягнення боргу за судовим наказом, або з позовною заявою про стягнення боргу, то Ви можете це зробити за згоди постачальника послуг.

Їм в принципі всеодно з кого стягувати борг, аби стягнути.

Якщо вже було рішення суду, то на жаль відкрутити назад вже не можна.

В той же час може бути ситуація коли колишня заявить, що вона квартирою не користується , а тому борги їй нараховують неправомірно. Ще й має право подати позов про стягнення компенсації за користування Вам усією квартирою, а не 50 %.

Стягнення компенсації за користування часткою нерухомого майна можливе у випадку, коли один із співвласників не бажає користуватися спільним майном (наприклад, квартирою) і передає право користування іншій стороні, або коли один із співвласників користується майном одноосібно, а інший співвласник позбавлений такої можливості. У таких випадках, співвласник, який не користується майном, може вимагати компенсацію за втрачену можливість користування своєю часткою.

Як правило такі питання узгоджуються співвласниками на підставі договору про умови користування спільною частковою власністю або в судовому порядку.

ОТЖЕ, почати треба з перевірки виникнення у колишньої права власності на частку квартири. Якщо право виникло, то розділити рахунки на житлово-комунальні послуги.

При цьому Ви не можете поділити борг за час, що виник до визнання права власності. За цей період Ви як власник та інші особи, які були зареєстровані та/або проживали в житлі - несуть згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" СОЛІДАРНУ відповідальність по боргам за спожиті ЖКП - Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. (ч. 3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно зі ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові КЦС ВС від 26.01.2022 року у справі № 201/11406/20 (провадження № 61-18079св21), новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майно, тому за відсутності відповідної умови в договорі про відчуження нерухомого майна вимоги до нового власника про стягнення заборгованості за отриманими комунальними послугами попереднього власника є безпідставними.

Чинним законодавством також не передбачено відповідного обов`язку сплачувати борги попереднього власника, якщо це прямо не передбачено в договорі, що вбачається з правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з постановою КЦС ВС від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20)

Якщо борги накопичились більше ніж строк позовної давності (з урахуванням зупинення строків на час карантину Ковід та воєнного стану), то такі борги не підлягають стягненню, якщо відповідач заявить про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі суддів Касаційного цивільного суду, висловленою в постанові КЦС ВС від 24.11.2023 р. № 344/720/21 (провадження № 61-10122св22):

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, заява про її застосування може бути викладена у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це закріплено положеннями ст. 257 ЦК України.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України.

За правилами ч. 5 ст. 216 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року по справі №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року по справі №6-154цс15, зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, прийнятій по справі №911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (постанова КЦС ВС від 07.09.2022 р. по справі № 679/1136/21, провадження № 61-5238св22).

В той же час, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

Позовна давність щодо боргу, який складається з періодичних платежів, розраховується окремо до кожного періодичного платежу, а тому щодо позовних вимог в частині боргу за період до 02.04.2017, а після 02.04.2017 р. не завершені строки позовної давності були зупинені на період дії в Україні карантину (з 02.04.2020 р.).

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020.

У постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року по справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року по справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2.

Отже, у спірних правовідносинах позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані з 02 квітня 2017 року, в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не спливла та продовжується на строк дії карантину, а після на строк дії воєнного стану.

Зокрема до аналогічних висновків щодо правозастосування та обрахунку строків позовної давності прийшов Харківський апеляційний суд у постанові від 20.06.2024 р. по справі № 642/2276/23 (провадження № 22-ц/818/1627/24,, в якій розглядався спір постачальника ЖКП зі споживачем комунальних послуг.

ТОБТО, позивачі - постачальники ЖКП мають право вимоги за строками позовної давності лише щодо вимог про стягнення боргу за спожиті послуги, який виник з 02.04.2017 р.

Вітаю Вас.

1. Чи можливо офіційно перерахувати борг за комунальні послуги пропорційно частках, включно з боргом, що накопичувався до поділу квартири, через Управляючу компанію?

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов’язок зі сплати житлово-комунальних послуг покладається на співвласників майна пропорційно їх часткам у праві власності (дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.) Однак за загальним правилом особовий рахунок ведеться на особу, з якою укладений договір. Тому юридично можливим є внесення змін до нарахувань та розподіл боргу пропорційно часткам, але для цього потрібне документальне підтвердження виникнення спільної часткової власності (рішення суду про поділ або витяг з ДРРП).

Що стосується заборгованості, накопиченої до моменту поділу майна, судова практика неоднорідна. Частина судів виходить із того, що борг за комунальні послуги є солідарним зобов’язанням подружжя (якщо квартира була у спільній сумісній власності), і після поділу він має розподілятися пропорційно. Інші рішення покладають тягар сплати на особу, на яку відкритий особовий рахунок. Таким чином, перерахунок можливий, але він залежить від волі Управляючої компанії та наданих вами документів.

2. Які документи і заяви потрібно подати до Управляючої компанії, щоб це мало юридичну силу?

Вам необхідно подати до Управляючої компанії:

- письмову заяву з вимогою здійснити перерахунок та відкрити окремі особові рахунки пропорційно часткам;

- копію судового рішення про поділ майна або витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджує наявність у кожного з Вас 1/2 частки;

- копію паспорта та ІПН заявника.

Заява має бути зареєстрована у вхідному журналі Управляючої компанії, що надає їй належну юридичну силу.

3. Чи буде такий перерахунок визнаватися офіційно, і чи Управляюча компанія може відмовити у перерахунку старого боргу?

Так, у разі внесення змін до особових рахунків та підписання додаткової угоди або складання акту-розрахунку, перерахунок буде мати офіційний характер та матиме юридичну силу. Разом із тим, Управляюча компанія може відмовити у перерахунку боргу, що виник до поділу майна, мотивуючи це тим, що саме з вами як зі стороною договору існували зобов’язання. У такому випадку її позиція буде формально правомірною, але може бути оскаржена у судовому порядку.

4. Чи достатньо буде акта або угоди з Управляючою компанією, щоб розподіл боргу був юридично закріплений? Чи потрібно йти до суду?

Акт-розрахунок або додаткова угода з Управляючою компанією є належними правовими документами, які офіційно підтверджують Ваші зобов’язання лише в межах правовідносин з цією компанією. Вони будуть достатніми для того, щоб ви сплатили лише свою частку боргу та не несли відповідальності за іншу частину у відносинах з надавачем послуг. Однак у разі виникнення подальших спорів (наприклад, якщо колишня дружина відмовиться платити, і Управляюча компанія спробує стягнути суму з Вас як первісного боржника), остаточно вирішити питання можна лише у судовому порядку.

ВИСНОВОК: Ви маєте право ініціювати перерахунок боргу пропорційно часткам співвласників. Для цього спробуйте звернутися до Управляючої компанії з копіями правовстановлюючих документів. Перерахунок за новими нарахуваннями є більш реалістичним, ніж за старим боргом, але і такий варіант можливий. Юридично Вас убезпечить укладена з Управляючою компанією угода чи акт, однак у разі відмови або подальших спорів питання вирішується виключно у суді.

З повагою! Щасти Вам!

Доброго дня, Олексію!

Квартира куплена у шлюбі і спершу належала мені повністю.

Якщо квартира була куплена під час шлюбу, то вона у будь якому випадку вважалась спільною сумісною власністю, просто нерухомість була оформлена на Вас.

Під час цього на квартирі накопичувався борг за комунальні послуги. Після розлучення колишня дружина через суд поділила квартиру на дві рівні частки (по 50%). Особовий рахунок за комунальні послуги залишився на мені, тому нарахування та борги надалі надходять на мене як на власника рахунку.

Відповідно до статті 360 ЦКУ співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Згідно ч. 1, 2 ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Пунктами 10, 13 «Правил користування приміщеннями жилих будинків і гуртожитків», затверджених Постановою КМУ від 08.10.1992 року № 572, передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартир в разі, якщо між ними відсутня згода щодо сплати.

Отже, Вам необхідно поділити особові рахунки звернувшись до відповідних постачальників послуг. Якщо ідружина не платить за квартиру, насамперед потрібно розділити особовий рахунок. Адже, саме тому на кого оформлений особовий рахунок, адресуються квитанції. Особовий рахунок оформляється на того власника, з ким укладено договір про надання тієї чи іншої житлово-комунальної послуги, даний договір, як правило, укладається з одним із власників

У разі відмови постачальників комунальних послуг, необхідно розділити особові рахунки в судовому порядку, подавши позов про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю та зобов’язання розподілити особові рахунки.

1. Чи можливо офіційно перерахувати борг за комунальні послуги пропорційно частках, включно з боргом, що накопичувався до поділу квартири, через Управляючу компанію?

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Таким чином, власник житла, а також всі, хто прописаний несуть солідарну відповідальність за житлово-комунальні борги.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного Кодексу України у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

На практиці всі кредитори (в нашому випадку надавачі комунальних послуг) звичайно вимагаються оплату боргу з усіх боржників одразу. Якщо ж борг стягнутий з одного боржника, то останній згідно із статтею 544 ЦКУ має право:

"1. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

2. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці".

2. Які документи і заяви потрібно подати до Управляючої компанії, щоб це мало юридичну силу?

Витяг з ДРРП де зазначено, що Вам належить 1/2 квартири, рішення суду про розподіл спільного майна подружжя, документи на квартиру.

3. Чи буде такий перерахунок визнаватися офіційно, і чи Управляюча компанія може відмовити у перерахунку старого боргу?

Так, Управляюча компанія може відмовити Вам у перерахуванні старого боргу, який виник ще до розподілу нерухомості, оскільки на той час тільки Ви були власником нерухомості. Скорше за все, саме так і станеться.

4. Чи достатньо буде акта або угоди з Управляючою компанією, щоб розподіл боргу був юридично закріплений? Чи потрібно йти до суду?

Достатньо. Для суду Вам потрібно буде йти у разі відмови.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю Вас, Олексію!

Ваша колишня дружина прописана в квартирі?

Через управляючу компанію Ви можете лише скорегувати борг, який виник унаслідок несплати послуг на управління багатоквартирним будинком. Для цього Вам потрібно взяти з собою рішення суду та витяг з Державного реєстру нерухомого майна.

Оплата та корегування інших боргів залежить від позиції обленерго, теплоенерго, постачальником газу, водоканалу та ін.

На жаль, якщо рахунок не розділений, то без звернення до суду не обійтися. УК не допоможе.

Згідно п.10 Правил користування приміщеннями житлових будинків (в редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006р. №45) встановлено, що у разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних послуг та інших послуг плата розподіляється:

• за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря);
• за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі більше ніж місяць;
• за послуги з централізованого опалення, утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується співвласник, наймач (орендар).

ЗУ "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"

СТАТТЯ 12. ВИТРАТИ НА УПРАВЛІННЯ БАГАТОКВАРТИРНИМ БУДИНКОМ

2. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

3. НЕВИКОРИСТАННЯ ВЛАСНИКОМ НАЛЕЖНОЇ ЙОМУ КВАРТИРИ ЧИ НЕЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ АБО ВІДМОВА ВІД ВИКОРИСТАННЯ СПІЛЬНОГО МАЙНА НЕ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ УХИЛЕННЯ ВІД ЗДІЙСНЕННЯ ВИТРАТ НА УПРАВЛІННЯ БАГАТОКВАРТИРНИМ БУДИНКОМ.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги "

Споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об’єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

З повагою, юрист Дерій В.О.!