Порядок отримання спадку

Вітаю Вас, Валерію

Якщо мова йде про спадкування за законом, то онуки не входять за загальним правом до спадкоємців за законом жодної з черг. Виключення становлять лише такі випадки.

1. Спадкування за правом представлення (стаття 1266 Цивільного кодексу України).

Цей варіант спрацює тоді, коли Ваші матір або тато (тобто для бабусі діти) померли до неї. Тоді Ви замість когось з них увійдете до першої черги спадкоємців за законом.

2. Спроба увійти до четвергої черги спадкоємців

Відповідно до ст. 1264 до неї входять особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Сказане стосується і онуків. Але вони перед оформлення спадщини повинні довести факт спільного проживання через суд.

Значно простішою була б ситуація у тому випадку, коли б бабуся оформіла на Вас заповіт. Якщо треба, готовий відповісти на додаткові питання.

З повагою, Андрій Брильов

Доброго дня, Валерія!

У чому саме полягають сумніви нотаріуса? Вам були надані роз'яснення? Ви вже подали заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину?

Якщо нотаріус фактично відмовляється видавати свідоцтво, на Вашу вимогу він має викласти причини відмови письмово і винести постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії протягом трьох робочих днів, така відмова оскаржується до суду.

У разі винесення постанови про відмову вже буде зрозуміло, що саме оскаржувати: неправильне тлумачення неприйняття спадщини тіткою, сумніви щодо її проживання з бабусею, відсутність документів на будинок, неможливість доступу до реєстрів або іншу підставу. Без письмової постанови Ви зараз перебуваєте в ситуації невизначеності, коли нотаріус може просто затягувати оформлення.

Якщо постанову нотаріус не дає й надалі тягне час, то можна подавати скаргу до територіального управління Мін’юсту щодо дій нотаріуса, але для вирішення питання права на спадкову частку основним шляхом зазвичай буде суд.

Цивільним законодавством визначено наслідки, які виникають для спадкоємця у випадку пропущення ним строку для прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Це стосується того спадкоємця, який не перелічений серед осіб, що за законом (ст. 1268 ЦК) вважаються такими, що прийняли спадщину.

Якщо спадщину не прийняв спадкоємець за заповітом, застосовується норма ч. 1 ст. 1275 ЦК, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну (п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», далі — постанова № 7).

У випадку неприйняття спадщини усіма спадкоємцями за заповітом відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК до спадкування закликаються спадкоємці за законом.

Норма ч. 1 ст. 1272 ЦК передбачає, що спадкоємець, який не подав протягом установленого строку заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її. Водночас не передбачається вчинення будь-яких дій з боку такого спадкоємця, включаючи подання заяв. Тобто неприйняття спадщини є наслідком бездіяльності спадкоємця.

Отже, якщо тітка не подавала заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців і на день смерті бабусі не проживала з нею постійно, то за загальним правилом вона вважається такою, що спадщину не прийняла.

Щодо переходу її частки Вам, то якщо заповітом було охоплено все майно і є інші спадкоємці за заповітом, то неприйнята частка спадкоємця за заповітом переходить до інших спадкоємців за заповітом. Якщо ж тітка була єдиною спадкоємицею за заповітом або заповіт охоплював лише частину майна, тоді неприйнята/неохоплена частина може спадкуватися за законом — і Ви можете претендувати на неї як спадкоємець за законом, якщо належите до відповідної черги або спадкуєте за правом представлення.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня. Сам по собі заповіт ще не означає, що тітка автоматично стала власником частки будинку. Заповіт лише надає їй право спадкувати те майно або ту частину майна, яка зазначена у заповіті. Але для фактичного оформлення спадщини спадкоємець за заповітом повинен її прийняти.

Відповідно до статті 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Якщо спадкоємець не проживав постійно разом зі спадкодавцем на момент смерті, він повинен подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Загальний строк для прийняття спадщини становить шість місяців з дня відкриття спадщини, що передбачено статтею 1270 Цивільного кодексу України.

Тобто тітка не вважається такою, що автоматично прийняла спадщину лише тому, що на її користь є заповіт. Якщо вона не проживала постійно з бабусею на момент смерті і не подавала заяву нотаріусу про прийняття спадщини у встановлений строк, то вона вважається такою, що спадщину не прийняла. Це прямо випливає зі статті 1272 Цивільного кодексу України, згідно з якою спадкоємець, який у встановлений строк не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її.

Разом з тим важливо розуміти, що переїзд тітки до росії сам по собі не є відмовою від спадщини. Так само її усні слова, що вона не хоче займатися спадковою справою, також не є юридичною відмовою. Відмова від спадщини має оформлюватися шляхом подання відповідної заяви нотаріусу в порядку статті 1273 Цивільного кодексу України.

Щодо Вашого права як внука/внучки. Внуки не завжди спадкують після бабусі напряму. За загальним правилом спадкоємцями першої черги за законом є діти спадкодавця, чоловік або дружина, які пережили спадкодавця, та батьки, відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України. Внуки спадкують за правом представлення, тобто ту частку, яку отримали б їхні мати або батько, якби були живими на момент смерті бабусі. Це передбачено статтею 1266 Цивільного кодексу України.

Тому, якщо Ви є спадкоємцем за законом саме тому, що Ваш батько або мати, які були дитиною бабусі, померли раніше бабусі, тоді Ви маєте право спадкувати їхню частку за правом представлення.

Відповідаючи на Ваше перше питання: Ви можете претендувати на частку тітки лише за умови, якщо ця частка не була нею прийнята у встановленому законом порядку, а також якщо немає інших спадкоємців за заповітом, підпризначеного спадкоємця або осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Якщо тітка спадщину не прийняла, тоді майно або відповідна частина майна може перейти до спадкоємців за законом. Це узгоджується зі статтею 1223 Цивільного кодексу України, за якою спадкування за законом застосовується, зокрема, у разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом або якщо заповітом охоплено не всю спадщину.

Але якщо тітка все ж подала заяву про прийняття спадщини або постійно проживала разом із бабусею на момент її смерті, тоді вона вважається такою, що прийняла спадщину, і просто її небажання надалі займатися оформленням документів не дає Вам автоматичного права отримати її частку.

Щодо нотаріуса. Після спливу шести місяців нотаріус може видавати свідоцтво про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину. Це передбачено статтею 1298 Цивільного кодексу України. Однак нотаріус перед видачею свідоцтва зобов’язаний перевірити склад спадкового майна, факт прийняття спадщини, наявність заповіту, коло спадкоємців та документи на майно.

Те, що будинок знаходиться в зоні бойових дій, саме по собі не позбавляє Вас права на спадщину. Але це може ускладнювати оформлення, якщо немає доступу до документів, реєстрів, архівної спадкової справи або правовстановлюючих документів на будинок. У такому випадку нотаріус повинен або витребувати необхідні документи, або письмово пояснити, яких саме документів не вистачає і що потрібно зробити.

Для прискорення процесу рекомендую діяти письмово. Подайте нотаріусу заяву з проханням:

1. повідомити, чи подавала тітка заяву про прийняття спадщини за заповітом;
2. повідомити, чи є у спадковій справі докази її постійного проживання разом із бабусею на момент смерті;
3. надати інформацію, які саме документи перешкоджають видачі Вам свідоцтва про право на спадщину;
4. видати Вам свідоцтво про право на спадщину на належну Вам частку або надати письмову мотивовану відмову.

Якщо нотаріус фактично затягує справу і не видає ні свідоцтва, ні письмової відмови, потрібно письмово вимагати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Відповідно до статті 49 Закону України “Про нотаріат”, нотаріусу заборонено безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, а у разі відмови він зобов’язаний викласти причини відмови письмово та роз’яснити порядок її оскарження.

Якщо нотаріус винесе постанову про відмову, її можна оскаржити до суду відповідно до статті 50 Закону України “Про нотаріат”. Якщо ж проблема полягає не лише у діях нотаріуса, а у спорі про право на частку, тоді питання потрібно вирішувати через суд шляхом звернення з позовом про визнання права на спадщину або про визначення спадкових прав.

Вас не потрібно чекати усних пояснень нотаріуса, а тонба подати письмову заяву і вимагати або видачі свідоцтва, або мотивованої письмової відмови, яку вже можна буде оскаржувати.

Доброго дня.

Для того щоб ви могли претендувати на частку тітки, ключовим фактором є її реєстрація місця проживання (прописка) на момент смерті бабусі. Якщо тітка не була зареєстрована в цьому будинку разом із бабусею і протягом шести місяців не подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, вона вважається такою, що її не прийняла. У цьому випадку її частка за заповітом анулюється, і це майно переходить до спадкоємців за законом, тобто до вас.

Якщо ж тітка була прописана разом із бабусею, закон автоматично вважає її такою, що спадщину прийняла, навіть без подання жодних заяв чи її фізичної присутності. Оскільки офіційної відмови від неї немає, її частка залишається за нею, і нотаріус не має жодного правового підґрунтя видати цю частину будинку вам. Факт її переїзду до РФ чи усна відсутність інтересу до справи не позбавляють її права власності автоматично.

Щоб прискорити процес та змусити нотаріуса діяти, вам необхідно подати офіційну письмову заяву з вимогою видати свідоцтво про право на спадщину на ту частку, яка належить вам беззаперечно. Нотаріус буде змушений відреагувати офіційно: або видати документи, або надати вам письмову постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії із чітким зазначенням причин. Усні сумніви нотаріуса не є законною підставою для затягування справи.

Також варто враховувати, що затримка може бути пов'язана із перебуванням будинку в зоні бойових дій. У таких регіонах доступ нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно часто заблокований з міркувань безпеки, через що державну реєстрацію прав фізично неможливо провести. Обов'язково уточніть у нотаріуса, чи відкритий наразі технічний доступ до реєстрів по вашому району.

Якщо з'ясується, що тітка прийняла спадщину через спільну прописку, але оформити її не може або не хоче через перебування в РФ, єдиним шляхом вирішення питання є звернення до суду. Отримавши від нотаріуса письмову відмову або витяг із матеріалів спадкової справи, ви зможете подати позов про визнання права власності на весь будинок у судовому порядку, де неможливість участі іншої сторони та статус майна будуть розглянуті судом індивідуально.

ДОБРОГО ВЕЧОРА, пані ВАЛЕРІЯ! ЯКЩО ТІТКА НЕ ПРОЖИВАЛА ЗА ОДНІЄЮ АДРЕСОЮ ЗІ СПАДКОЄМИЦЕЮ ДО ЇЇ СМЕРТІ, ТО ВОНА АВТОМАТИЧНО НЕ ПРИЙНЯЛА СПАДЩИНУ, А ОТЖЕ, МАЛА ПОДАТИ У 6-місячний строк визначений для прийняття спадщини - заяву. Якщо заява не подана - то вважається. що вона не прийняла спадщину. А тому до прийняття спадщини залучаються інші спадкоємці. В тому числі і Ви. Онука по закону віднесена несправедливо до 5-ї черги права на спадщину.

Неприйнята за заповітом частка переходить до спадкоємців за законом (ст. 1275 Цивільного кодексу України).

Якщо тітка була зареєстрована з бабусею: вона прийняла спадщину автоматично (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). Тоді її частка належить їй, навіть без подання заяв чи переїзду. Отримати її Ви не зможете. Хіба що звернетесь до суду і встановите факт непроживання по при реєстрацію тобто неприйняття спадщини. Адже практика Верховного Суду України на відміну від фантазій нотаріату України - стоїть на тому. що факт прописки не є автоматичною умовою визнання спадщини прийнятою, якщо людина фактично НЕ ПРОЖИВАЛА за адресою.

Якщо ж ні тітка по заповіту, ні жоден зі спадкоємців не прийняв спадщину за законом - то Ви є єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину.

Перебування тітки в Росії та відсутність зацікавленості у долі своєї матері (Вашої бабусі) та бажання оформлювати спадщину - не є поважною причиною для потім поновлення строку чи оскарження свідоцтва, виданого нотаріусом.

Онуки є повноправними спадкоємцями за законом і відносяться до п'ятої черги спадкування (згідно зі статтею 1265 Цивільного кодексу України як «інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно»).

Головна особливість онуків у тому, що залежно від ситуації вони можуть претендувати на майно на абсолютно різних етапах:

• У 5-й черзі (як інші родичі) — якщо їхні батьки (діти померлого) живі і не прийняли спадщину. Вони чекають, поки право на спадок перейде до п'ятої черги.
• У 1-й черзі (за правом представлення) — якщо їхній тато чи мама померли раніше за бабусю. У цьому разі закон дозволяє онукам «піднятися» на місце своїх батьків і отримати спадок одразу, разом із чоловіком/дружиною померлого.

А якщо батько або мати онука померли ПІСЛЯ бабусі, це може бути спадкова трансмісія, але є один критично важливий нюанс — встигли вони прийняти спадщину чи ні.

Варіант 1. Якщо батько/мати померли після бабусі, НЕ встигнувши подати заяву нотаріусу про прийняття спадщини протягом встановленого строку (загалом це 6 місяців).

Право прийняти цю конкретну частку майна переходить до онуків. Онук оформлює це право в рамках спадкової справи самого дідуся чи бабусі.

Онука має подати заяву протягом строку, який залишився після смерті батьків. Якщо залишилося менше 3 місяців, закон автоматично продовжує цей строк до 3 місяців.

Варіант 2. Батько/мати померли після бабусі, але ВСТИГЛИ подати заяву нотаріусу або проживали разом із бабусею на момент їхньої смерті (що означає автоматичне прийняття спадщини).

Частка бабусі вже юридично перейшла у власність батька/матері. Оскільки вони померли, онук тепер успадковує це майно не безпосередньо від діда, а як власну спадщину своїх батьків (разом з іншим їхнім майном).

Головна відмінність від права представлення

• Право представлення: Батьки померли РАНІШЕ за дідуся/бабусю.
• Спадкова трансмісія: Батьки померли ПІСЛЯ дідуся/бабусі, але не встигли оформити документи.

Щоб змусити нотаріуса належним чином виконувати свої обов"язки після строку відведеного для прийняття спадщини - треба подати йому та отримати відмітку прийняття (або надіслати Укрпоштою з описом вкладення та повідомленням про вручення) Заяву про видачу свідоцтва про спадщину за законом.

Якщо він не бажає виконувати закон - нотаріус ЗОБОВ"ЯЗАНИЙ видати постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

З цією постановою ви можете звернутися до суду або подати скаргу до Міністерства юстиції України.

Якщо Ви надішлете офіційну письмову заяву, а нотаріус її проігнорує (нічого не відповість і не видасть постанову), його мовчання вважатиметься протизаконною бездіяльністю.

Закон України «Про нотаріат» чітко обмежує нотаріуса: у нього є 3 робочі дні з моменту отримання Вашої заяви, щоб або видати свідоцтво, або винести письмову Постанову про відмову.

Мін'юст може провести перевірку за скаргою. За таке ігнорування нотаріусу загрожує дисциплінарне стягнення або навіть тимчасове зупинення "ліцензії" (права на нотаріальну діяльність), тому вони намагаються до цього не доводити й одразу виходять на зв'язок.

ЩАСТИ ВАМ У ЗАХИСТІ СВОЇХ ПРАВ!

З повагою та розумінням, Я.О. Турчин

ДОДАТКОВО ДО МОЄЇ ВІДПОВІДІ ВРАХОВУЮЧИ ВАШІ УТОЧНЕННЯ.

Якщо тітка не була зареєстрована за однією адресою з спадкодавцем (бабусею), то вона не прийнала спадщину. Це лише у фільмах та художній літературі про події ХІХ століття спадщина могла чекати роками і десятиліттями спадкоємця. В Україні, та й загалом у світі зараз, так не працює. Строк для прийняття спадщини - 6 місяців.

Нотаріус не охоронець прав потенційних спадкоємців та гарантер збереження спадщини до звернення до суду через 5-10 років, а має вчиняти нотаріальні дії від імені держави за матеріалами спадкової справи - невідкладно, з урахуванням строків, визначених Цивільним кодексом України та Законом України "Про нотаріат".

Побоювання нотаріуса, незнання нею закону - не є підставою не видавати спадщину. Як і побоювання за суд. Це не її проблема і функція. Її функція - видати свідоцтва ПІСЛЯ 6 місяців спадкоємцям, які ПРИЙНЯЛИ СПАДЩИНУ. Якщо інші родичі матимуть поважні причини, які визнає такими СУД в Україні - то вони звісно можуть захищати своє право в суді. Але це не клопіт приватного нотаріуса. Бо наразі вона фактично сама порушує Ваше право на спадщину шляхом невидачі свідоцтва.

Єдина перепона у отриманні СВІДОЦТВА, яка формально виправдовує нотаріуса - це незвернення з заявою про видачу свідоцтва Вами. Тобто нотаріус може сказати - я і не була проти видати, просто спадкоємиця не зверталася за свідоцтвом і не оплатила нотаріальні послуги за це.

Отже, Вам треба подати письмову заяву про видачу свідоцтва. Або у нотаріуса, або якщо вона буде відмовлятися її приймати заяву для видачі свідоцтва / а так само видавати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - направити таку заяву офіційно поштою з описом та повідомленням про вручення.

Згідно зі статтею 1298 Цивільного кодексу України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення 6 місяців з дня смерті спадкодавця.

ТОБТО, нотаріус НЕ МАЄ ПРАВА ЗАТРИМУВАТИ ВИДАЧУ через фантазії щодо можливих оскаржень чи інших спадкоємців. ЗАЯВУ НЕ ПОДАЛИ СПАДКОЄМЦІ ІНШІ?! - НЕ ПОДАЛИ. Інше не справа нотаріуса та грубе зловживання своїм статусом по веденню спадкової справи.

Воєнний стан сам по собі не є поважною причиною для затягування процесуальних строків вчинення нотаріальних дій, або для прийняття спадщини спадкоємцями. Повторно вказую, що на це неодноразово звертав увагу Верховний Суд (України) у своїй свіжій практиці, яка обов"язкова для врахування нотаріусами.

Верховний Суд кардинально змінив підхід до поновлення строків прийняття спадщини. У справі № 692/852/24 Суд зазначив, що норми Цивільного кодексу про 6-місячний термін мають пріоритет над підзаконними актами. Постанова КМУ № 164, яка фактично "зупиняла" перебіг строків на період війни, визнана такою, що не підлягає застосуванню.

Позиція ВС стає дедалі суворішою: перебування за кордоном або карантин не визнаються поважними причинами, якщо спадкоємець міг надіслати заяву поштою або через консульство. Навіть стан здоров'я має бути настільки тяжким, щоб фізично унеможливлювати звернення до нотаріуса протягом майже всього встановленого законом періоду.

Постанова Верховного Суду (КЦС/ВС) у справі № 589/1863/13-ц від 12.04.2021

Перебування позивача за кордоном не може вважатися поважною причиною пропуску строку, адже існує спеціальний механізм подання заяви про прийняття спадщини через консульські установи України

Верховний Суд у низці рішень (зокрема постанова КЦС ВС від 11.10.2025 у справі №520/1810/23) зазначив:

Саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку, без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду.

Факт перебування на території країни - агресора не є підставою для поблажок. Мало того якщо вона громадянка РФ - її права на вчинення нотаріальних дій в Україні суттєво обмежені законодавством.

Також маю наостанок навести позицію Харківського апеляційного суду, яку підтримав і Верховний Суд у своїй постанові КЦС ВС від 06 березня 2026 року у справі № 619/1550/24 (провадження № 61-15745св25):

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема:

1) тривала хвороба спадкоємців;

2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;

3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;

4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України;

5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 (провадження № 61-41480св18) не є поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та ці обставини визнані судом поважними;

Як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини відносяться причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця таких перешкод для подання заяви не було, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічний правовий висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 419/3788/17 (провадження № 61-2969св19); від 16 березня 2020 року у справі № 644/5098/17 (провадження № 61-20806св19); від 17 березня 2020 року у справі № 683/2587/18 (провадження № 61-11406св19).

Оцінка причин пропуску строку на предмет поважності лежить в площині дискреційних повноважень суду, оскільки базується безпосередньо на наданих сторонами та наявних в матеріалах справи доказах та встановлених в ході судового розгляду обставинах. Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

При цьому Верховний Суд звернув увагу на наступні обставини та неточності дій апеляційного суду:

• Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду;
• апеляційний суд не звернув уваги на те, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину;

А ОСЬ ЩО ВКАЗАЛА НАЙВИЩА СУДОВА ІНСТАНЦІЯ В УКРАЇНІ - ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ. Постанова ВП ВС від 26.06.2024 № 686/5757/23 (14-50цс24):

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо

Поважні причини для визначення спадкоємцю додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

37. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

38. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом,

а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

39. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

40. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

41. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

42. Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

43. Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

44. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини

з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

45. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

46. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

47. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

48. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року

у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року

у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

49. З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;

2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані

з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

50. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

51. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року

у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

52. Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

53. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

54. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

55. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

56. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

57. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

58. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців -

в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Співвідношення принципу свободи заповіту з правом особи, яка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, на визначення їй додаткового строку

59. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України

у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

60. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

61. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

62. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

63. Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє

у власних інтересах.

64. Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

65. Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

66. Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину

в порядку, встановленому чинним законодавством.

67. Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.

68. Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.

Поєднання права спадкоємця на спадкування за заповітом та за законом. Дотримання принципу співмірності

69. Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

70. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

71. Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування

в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до

статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

72. Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення

в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини

у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин,

у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.

73. Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

74. Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

75. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.

76. У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

77. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

78. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування,і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи

з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

79. Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцюпершої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

80. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку

з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

81. У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

82. Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».

Щодо відступу від висновку Верховного Суду України

83. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, викладеного

у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом його конкретизації.

84. Справу передано на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу

в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

85. Вирішуючи питання про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, про це потрібно чітко зазначати

в рішенні (пункт 49).

86. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду (Верховного Суду України) лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

87. З урахуванням наведених мотивів цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається

з часу відкриття спадщини;

- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

88. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року

у справі № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц,

від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22).

89. Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22).

Щодо суті спору

90. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

91. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних

у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

92. Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

106. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила (конкретизувала) від висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, тому відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених

у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року

у справі № 2/235/10/16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та

в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 02 листопада 2020 року

у справі № 127/12911/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, від 26 квітня 2022 року

у справі № 932/16345/19, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21, від 08 червня 2023 року

у справі № 585/2163/22, від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22, відповідно до яких незнання про заповіт та відсутність повідомлення нотаріуса із закликом до спадкування є поважною причиною для визначення спадкоємцю за заповітом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

107. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у цій постанові.

108. Щодо доводу касаційної скарги про неповідомлення нотаріусом про наявність заповіту Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне зазначити таке.

109. Статтею 63 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

110. Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, під час заведення спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

111. Отже, наведеними правилами передбачено обов`язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому/їй є відомим, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. До того ж, з метою дотримання строку для прийняття спадщини нотаріус повинен роз`яснити спадкоємцям, які звернулися з приводу такої спадщини, право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Наведені правила не передбачають для нотаріуса обов`язку у всіх випадках подавати оголошення у пресі про відкриття спадщини та закликання до спадкування; нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим. Так само за чинною на момент виникнення спірних правовідносин редакцією Порядку й обов`язок роз`яснити право подати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї поширюється на тих спадкоємців, які звернулися до такого нотаріуса з приводу спадщини, що відкрилася.