Мужа арестовали за отказ пойти в атаку при отсутствии боевой техники.

Вітаю!

ВАШ ЧОЛОВІК ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ. КОЛИ ЙОМУ НАДАЄТЬСЯ НАКАЗ, ТО ВІН ПОВИНЕН ЙОГО ВИКОНАТИ.

ВІДМОВИТИСЬ ВІД НАКАЗУ ВІН НЕ МОЖЕ - БО ЗА ЦЕ КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

ВАМ ТРЕБА СКОРИСТАТИСЯ ПОСЛУГАМИ АДВОКАТА.

Законодавство передбачає можливість оскарження неправомірних рішень та дій.

Стаття 55 Конституції України гарантує право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Також військовослужбовцям надається право звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також до відповідних міжнародних судових установ. Водночас скарги, пов’язані з проходженням служби, подаються, розглядаються і вирішуються відповідно до Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України та Статуту внутрішньої служби, якими передбачено певні особливості щодо порядку їх надання і вирішення. На незаконні дії чи розпорядження командирів військовослужбовець подає скаргу безпосередньому начальнику тієї особи, чию дію він оскаржує, а якщо особа, по чиїй вині порушені права, невідома, то скарга подається за командою. Заборонено подавати скарги під час бойового чергування, в добовому наряді та під час занять. Законодавство України дозволяє військовим та їхнім родинам створювати громадські об’єднання і бути їх членами. Їхня діяльність також може бути спрямована на захист соціальних прав військовослужбовців, а співпраця з Міністерством оборони України сприяє ефективності такого захисту. Однак громадські організації військовослужбовців не повинні втручатися у професійну компетенцію відомства.

Кримінальний кодекс України

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.

ЯКЩО ПРАВА ВАШОГО ЧОЛОВІКА БУЛИ ПОРУШЕННІ:

Зі скаргою можна звернутися:

"Гарячі лінії" МО України : https://www.mil.gov.ua/kontakti/garyacha-liniya.ht...

Сайт МО України: https://www.mil.gov.ua/

В Главное управление Военной службы правопорядка в Вооруженных Силах Украины: (044) 454-73-08 в рабочее время; (044) 454-73-03 в нерабочее время.

ЗА НЕ ВИКОНАННЯ НАКАЗУ:

Стаття 402. Непокора

Кримінальний кодекс України ()

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою.

ХХХ

ЗВЕРНІТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ДО ВОЛОНТЕРСКОГО РУХУ "АДВОКАТИ ЗСУ":

https://armyinform.com.ua/2022/05/17/general-valer...

Здравствуйте, Наталия!

ЕСЛИ ОН АРЕСТОВАН - ВЗЯТ ПОД СТРАЖУ, ТОГДА НУЖНО:

1) ПОДАТЬ ХОДАТАЙСТВО СЛЕДОВАТЕЛЮ ГБР О ПРЕДОСТАВЛЕНИИ ЗАЩИТНИКА (АДВОКАТА) ИЗ БЕСПЛАТНОЙ ВТОРИЧНОЙ ПРАВОВОЙ ПОМОЩИ (ЭТО ЕГО ПРАВО, НО ОБЯЗАННОСТЬ СЛЕДОВАТЕЛЯ):

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88):

Кримінальний процесуальний к... | від 13.04.2012 № 4651-VI (rada.gov.ua)

"Стаття 42. Підозрюваний, обвинувачений

1. Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень...

3. Підозрюваний, обвинувачений має право:...

3) на першу вимогу мати захисника і зустріч із ним незалежно від часу в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - зустрічі без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних діях; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів для оплати такої допомоги;...".

"Стаття 49. Залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням

1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо:

1) відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;

2) підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно;

3) слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.

Захисник може бути залучений слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя та суд постановляє ухвалу, якою доручає відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні.

3. Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката негайно направляється відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, і є обов’язковою для негайного виконання. Невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання постанови (ухвали) про доручення призначити адвоката тягнуть відповідальність, встановлену законом".

2) ПОДАВАТЬ АПЕЛЛЯЦИОННУЮ ЖАЛОБУ НА ОПРЕДЕЛЕНИЕ СЛЕДСТВЕННОГО СУДЬИ О ВЗЯТИИ ПОД СТРАЖУ:

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131):

Кримінальний кодекс України | від 05.04.2001 № 2341-III (rada.gov.ua)

"Стаття 402. Непокора

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою".

Відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна людина має право на справедливий і безсторонній розгляд її справи судом, упродовж розумного строку.

Відповідно до вимог Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), становить джерело права - «Суди застосовують прирозгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Згідно до вимог ст.8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практикиЄвропейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд – це орган, якому притаманні не лише загальні ознаки, але який також має незалежність від виконавчої влади та учасників справи, відповідно до рішень ЄСПЛ, а саме: у справі «De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium», judgment 18.06.1971 (п.78) та у справі «Weeks v. the UK», application № 9787/82, judgment 02.03.1987 (п.61).

Роль національних судів в організації судових проваджень у тому, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя, що зазначено у рішенні ЄСПЛ, по справі «Бочанпроти України»,п.71.

Відповідно до рішень ЄСПЛ від 09.11.2006 року, у справі «Білуга проти України» та від 28.10.1998 року, у справі «Ветштайн проти Швейцарії», судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду; будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.

Згідно до вимог ч.1 ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура».

Відповідно до вимог ч.1 ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження.

Згідно до вимог ч.ч.1, 3, 5 ст.132 КПК України – «Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження. 1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.…3. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.…5. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються…».

Відповідно до вимог ч.ч.1, 3, 5 ст.176 КПК України – «Загальні положення про запобіжні заходи. 1. Запобіжними заходами є: 1) особисте зобов’язання; 2) особиста порука;3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою…. 3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою. 4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора….».

Згідно до вимог ст.177 КПК України – «Мета і підстави застосування запобіжних заходів. 1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом».

Відповідно до вимог ст.178 КПК України – «Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу. 1. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв’язку з його доступом до зброї».

Згідно до вимог ч.1 ст.184 КПК України – «Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів. 1. Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, і повинно містити:1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу».

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.194 КПК України – «Застосування запобіжного заходу. 1. Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. 2. Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті. 3. Слідчий суддя, суд має право зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті. 4. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені частинами п’ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання».

Згідно до вимог ст.370 КПК України – «Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення. 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. 2. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. 3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94цього Кодексу.4. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення».

Відповідно до вимог ч.3 ст.392 КПК України, в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України.

Згідно до вимог ч.3 ст. 407 КПК України – «Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги. … 3. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу».

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.409 КПК України – «Підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції. 1. Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: 1) неповнота судового розгляду; 2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; 3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність».

Згідно до вимог ч.1 ст. 410 КПК України – «Неповнота судового розгляду. 1. Неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо: 1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення; 2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст.411 КПК України – «Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. 1. Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: 1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; 2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. 2. Вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру».

Згідно до вимог ст. 412 КПК України – «Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. 1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо: 1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито; 2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду; 3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чистаттею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою; 5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності; 7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції».

Відповідно до вимог ст.413 КПК України – «Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. 1. Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність».

При наличии вопросов обращайтесь индивидуально через кнопку зеленого цвета "ЗВЕРНУТИСЯ".

Всего доброго!

Добрий день, Наталля!

На жаль, непокора — це серйозним військовий злочин, за який передбачена відповідальність за стаття 402 Кримінального кодексу України. При тому всі порушення закону, які мали місце у військоматі до того, як чоловіка направили до лав ЗСУ не мають принципового значення для вирішення його долі у разі, якщо буде доведено на слідстві, що він дійсно виявив непокору свому безпосередньому командиру під час бою. Вони можуть теоретично мати значення при розгляді справи у суді в ході виявлення пом'якшуючих обставин. Повернемося до самої статті.

Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ті самі діяння, якщо вони вчинені групою осіб або спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Життя і діяльність Збройних Сил Укр аїни побудовані на принципі повної єдино­начальності командирів і начальників. Суть єдиноначальності полягає в зосередженні у командира всіх функцій управління ввіреним підрозділом. Він повністю відповідає за бойову підготовку, військову дисципліну, стан озброєння, бойової техніки, транспорту, матеріально-побутове і медичне забезпечення військової частини. Згідно зі ст. 6 Дис­циплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий забов’ язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встанов­лений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Від­повідальність за наказ несе командир, який його віддав. Непокора є небезпечним вій­ськовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.

Безпосереднім об’єктом злочину є установлений порядок підлеглості. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 р., дає визначення понять «начальники» та «підлеглі», «старші та молодші за військовим званням».

Відповідно до ст. 28 цього Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 30 Статуту начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов ’язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов ’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Стаття 31 Статуту дає визначення прямих та безпосередніх начальників, а ст. 32 - визначення начальників залежно від їх військових звань.

З об’єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.

Начальник - особа, якій постійно чи тимчасово підлеглі інші військовослужбовці. Різняться начальники за службовим положенням та за військовим званням. Началь­ники, яким військовослужбовці підлеглі по службі, - прямі начальники, а найближчий з них - безпосередній начальник.

Наказ (розпорядження) - це обов’язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось).

Наказ (розпорядження) може бути відданий письмово, усно або іншим способом, переданий безпосередньо підлеглому або через інших осіб, у тому числі по телефону, телеграфу, радіозв’язку тощо. З деяких питань військової служби встановлена тільки письмова форма віддання наказів (наприклад, з питань витрати грошових коштів).

Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав. Разом з тим у випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження вони не підлягають виконанню (ст. 60 Конституції Укр аїни). Підлеглий, який виконав явно злочинний наказ, та начальник, який його віддав, підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.

Існують випадки, коли у зв’ язку з порушенням підлеглим загальних вимог вій­ськової служби начальник віддає наказ про припинення правопорушення та виконан­ня ним своїх обов’язків. Невиконання такого наказу підпадає під ознаки ст. 402 КК.

Відповідальність за ст. 402 КК настає за невиконання наказу, який містить кон­кретну вимогу. Невиконання вимог загальних обов’язкових норм, що містяться у статутах, рекомендаціях, інструкціях, не може розглядатися як непокора.

Відповідальність за невиконання таких загальних норм може наставати як за недбале ставлення до військової служби. За порушення ж статутних правил вартової, внутрішньої служби, правил водіння або експлуатації машин відповідальність настає за спеціальними нормами чинного Кодексу.

Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму не­виконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстра­тивно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватись не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно. Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, свідчить про її підвищену суспільну небезпеку.

Суперечка підлеглого з приводу отриманого наказу, його обговорення не ство­рюють складу злочину, якщо наказ виконано. У цьому випадку суперечка може тяг­нути за собою лише дисциплінарну відповідальність.

Злочинність діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання незаконного наказу.

Інше умисне невиконання наказу визначається тим, що підлеглий відкрито не заявляє, що не буде виконувати наказ начальника, наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується. Поняттям невиконання наказу охоплюється: невико­нання дій, які передбачені наказом; вчинення дій, які заборонені наказом; неналежне виконання наказу, тобто відступ від його припису в часі, місці та характері дій.

Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.

З суб’єктивної сторони відкрита відмова виконати наказ начальника вчиню­ється тільки з прямим умислом, а інше умисне невиконання наказу може бути вчине­не як з прямим, так і непрямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків - необереж­на форма вини.

Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними і для його кваліфікації значення не мають.

Суб’єктом злочину можуть бути військовослужбовець чи військовозобов’язаний під час проходження зборів, які за своїм службовим становищем чи військовим званням є підлеглими начальнику, що віддав наказ.

Частина 2 ст. 402 КК передбачає відповідальність за непокору, яку вчинила група осіб або яка спричинила тяжкі наслідки.

Групова непокора передбачає злочинну дію двох або більше осіб, об’єднаних спільністю умислу (див. коментар до ст. 28 КК). При непокорі, що вчинена групою осіб, кожний, хто відмовився виконати наказ начальника, освідомлює, що непокора здійснюється ним разом з іншою особою в складі групи. Для групової непокори наявність попередньої змови не є обов’язковою. При груповій непокорі винні виступають співвиконавцями.

Про поняття тяжких наслідків див. коментар до ст. 401 КК.

Завжди необхідна наявність причинного зв’язку між непокорою та настанням тяжких наслідків.

Частина 3 ст. 402 КК передбачає підвищену кримінальну відповідальність за непокору, вчинену в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Про поняття воєнного стану та бойової обстановки див. коментар до ст. 401 КК.

ЯКІ ПОРАДИ?

1. Терміново знайти адвоката! Тільки останній, якщо він має достатні знання та досвід, може реально допомогти Вашому чоловіку.

2. Якщо у Вас на це недостатньо коштів, скористайтесь послугами безоплатної правової допомоги:

Отримати правову допомогу можна в центрах з надання безоплатної вторинної правової допомоги, бюро правової допомоги або дистанційно (телефоном чи онлайн).

Перелік, адреси та графік роботи таких центрів та бюро можна дізнатися на сайті системи надання БПД у розділі «Всі центри».

Мешканці віддалених населених пунктів можуть отримати правову консультацію під час роботи консультаційних пунктів. Графіки їхньої роботи розміщені тут.

Отримати безоплатну правову допомогу можна дистанційно:

- зателефонувати за безкоштовним номером системи БПД: 0 800 213 103. За цим номером надаються консультації та роз’яснення з правових питань, додаткові відомості про надання безоплатної правової допомоги тощо. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні;

- скористатися мобільним застосунком «Безоплатна правова допомога», завантаживши його через Google Play чи App Store за посиланням https://bit.ly/3hwwgqR, або завантажити мобільний застосунок «Твоє право», перейшовши за посиланням https://bit.ly/3iorbkE;

- у месенджерах Телеграм http://legalaid.gov.ua/telegram.html та Вайбер http://legalaid.gov.ua/viber.html;

- у кабінеті клієнта на сайті системи БПД https://cabinet.legalaid.gov.ua/;

Також Ви можете звернутись за безоплатним наданням адвоката до волонтерского руху "Адвокати ЗСУ":

https://armyinform.com.ua/2022/05/17/general-valer...

3. Всі незаконні рішення ТЦКСП (тобто військомату) Ви можете оскаржити:

По-перше, скарги на незаконні дії представників «військоматів», пов’язані із процесом мобілізації можуть бути в усній формі викладені на гарячій лінії Міністерства Оборони: 0-800-500-410, 0-800-500-442, 044-454-44-99 (нижче більш детально).

По-друге, скарги на порушення законодавства під час мобілізації подаються керівнику Центру комплектування та соціальної підтримки (воєнкому) або до вищестоячого обласного ТЦКСП (військкомату).

Скарга має містити детальний опис обставин порушення і клопотання про припинення порушення.

По-третє, у випадку відсутності належної реакції «воєнкома), незаконні дії, що стосуються мобілізації можуть бути оскаржені до адміністративного суду. Для отримання правової допомоги з цього питання необхідно звернутися до адвоката.

Гарячі лінії Міністерства оборони та ЗС України

0 800 50 04 42

Call-центр Міністерства оборони Українидля вирішення проблемних питань та координації розгляду звернень громадян:

Розпорядок роботи Саll-центру Міністерства оборони України

Понеділок — четвер з 09.00 до 18.00

П’ятниця з 09.00 до 16.45

Перерва на обід з 13.00 до 13.45

Субота з 09.00 до 15.00

Call-центр Збройних Сил України для забезпечення своєчасного та якісного розгляду звернень (заяв) громадян. До нього входять Call-центри видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, оперативних та повітряних командувань, Call-центри Командування об'єднаних сил, ОТУ "Північ", ОТУ "Схід", ОУВ "Південь", Головнокомандувача Збройних Сил України, Психологічної допомоги.

Номер багатоканального зв'язку Call-центру Збройних Сил України — 0800500410, (044) 454-44-99.

Графік роботи Call-центрів видів, окремих родів війск (сил) Збройних Сил України, оперативних та повітряних командувань - у робочі дні з 09.00 до 18.00.

Графік роботи Call-центрів Командування об'єднаних сил, ОТУ "Північ", ОТУ "Схід", ОУВ "Південь" —цілодобово, щоденно.

Графік роботи Call-центру Головнокомандувача Збройних Сил України, Психологічної допомоги — у робочі дні з 09.00 до 18.00. Електронна адреса: Call-center_ZSU@mil.gov.ua.

«Гаряча лінія» з питань проходження військової служби за контрактом, в тому числі для бажаючих вступити до українського війська, відповіді на телефонні дзвінки за телефоном

0 800 500 051 — щоденно з 09.00 до 18.00 крім суботи та неділі;

У разі уточнень чи додаткових питань можете поспілкуватись зі мною в режимі онлайн. Для того треба лише натиснути кнопку "звернутись" біля мого профілю. Вдачи Вам!

Доброго дня!

Ваші питання вррегульовані наступним:

ЗАКОН УКРАЇНИ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців, надання командирам додаткових прав та покладення обов’язків в особливий період"(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 13, ст.92) Стаття 172-10. Відмова від виконання наказу або інших законних вимог командира (начальника) Відмова від виконання законних вимог командира (начальника) - тягне за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб. Кримінальний Кодекс України Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження 1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. 2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. 3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. 4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. 5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження. статті 402. Непокора КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу - караються службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені групою осіб або спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 3. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці,- карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 1. Одним із головних загальних обов'язків усіх військовослужбовців є обов'язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників), крім явно злочинних. Це обумовлено характерним для всіх військових формувань принципом єдиноначальності. 2 Об'єктом злочину є порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі. 3. З об'єктивної сторони злочин може виражатися у двох формах: 1) відкрита відмова виконати наказ начальника; 2) інше умисне невиконання наказу. Враховуючи зазначене , якщо наказ виданий законно , то військовослужбовець має його виконувати з огляду на бойову обстановку. Таким чином , наказ завжди має бути конкретним. Тому не можна розглядати як невиконання наказу невиконання військовослужбовцем загальних вимог служби, які містяться в статутах, порадниках, інструкціях тощо. Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи, а наказ з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, - крім того, у письмовій формі. Якщо наказ виданий з порушенням вимог, які до нього пред'являються законодавством, він є незаконним. Підлеглий не несе відповідальності за ст. 402 за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був незаконним (відданий невідповідною особою, в неналежному порядку, виходив за межі повноважень командира (начальника), за своїм змістом суперечив чинному законодавству, був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина). За умисне ж виконання явно злочинного наказу начальника підлеглий підлягає відповідальності як пособник відповідного військового службового злочину (скажімо, за виконання наказу начальника караулу про застосування фізичного насильства щодо заарештованих чатовий має нести відповідальність за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст 424).

---

Рекомендую звернутися за допомогою до регіонального адвоката системи надання безоплатної вторинної правової допомоги для оперативного напрацювання правової позиції по кримінальній справі та здійснення представництва неповнолітньої особи( дитини)

Це такі види правових послуг :0 800 213 103

• 1) особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб – на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону;захист;
• здійснення представництва інтересів осіб у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
• складення документів процесуального характеру.

Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають категорії осіб, які визначені Законом України «Про безоплатну правову допомогу» та іншими законами України.

Право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають такі категорії осіб:

2) діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту;

2-1) внутрішньо переміщені особи;

2-2) громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб;

3) особи, до яких застосовано адміністративне затримання;

4) особи, до яких застосовано адміністративний арешт;

5) особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими;

6) особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;

7) особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі;

8) особи, на яких поширюється дія Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”;

9) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань;

9-1) особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

10) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку;

12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України;

13) особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі;

2. Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов’язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

3. Суб’єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначені пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року та не більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно.

Належність до однієї із перелічених категорій осіб слід підтвердити відповідними документами.

Безкоштовно адвокат має прибути у термін 3 -х годин з моменту затримання та повідомлення на гарячу лінію

З повагою, Костянтин Гончаренко

Добрый день, Наталья!

Есди муж уже под следствием и вы знаете статью УК, которую ему инкреминируют, то одназначная рекомендация и правовой совет- привлечение адвоката.

Адвоката по месту пребывания мужа лучше всего искать.

И как минимум направлять следователю ходатайство о предоставлении защитника с центра бесплатной правовой помощи.

Набирайте, в случае вопросов.

Доброго дня, Наталія!

Ему инкриминируют ст.402 ч.4 - відсутність водійського посвідчення та необхідного озброєння для виконання бойового завдання, психологічний стан вашого чоловіка і т.д. можуть бути пом'якшуючими обставинами при розгляді справи. Ваш чоловік є військовослужбовцем, тому відповідно до норм чинного законодавства повинен був виконувати накази свого командира. Можна не виконувати лише явно злочинні накази чи розпорядження.

Так, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»)/

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (стаття 17 Конституції України). Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (стаття 65 Конституції України).

СТАТУТ ВНУТРІШНЬОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/548-14#Text):

Загальні обов’язки військовослужбовців

11. Необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов’язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов’язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов’язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

ДИСЦИПЛІНАРНИЙ СТАТУТ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/551-14#Text):

4. Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця:

додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;

бути пильним, зберігати державну таємницю;

додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;

поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;

не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов’язків військової служби.

6. Право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов’язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов’язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Командир зобов’язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Тому наразі, на жаль, вашому чоловіку загрожує притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 402 КК України.

Кримінальний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text):

Стаття 402. Непокора

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення;

3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;

4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності;

5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого;

8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

1. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

{Стаття 69 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008, № 4025-VI від 15.11.2011, № 1698-VII від 14.10.2014, № 2617-VIII від 22.11.2018, № 1576-IX від 29.06.2021}

Стаття 69-1. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання

1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

ЗРАЗОК СУДОВОГО РІШЕННЯ ПО СХОЖОМУ ВИПАДКУ - https://reyestr.court.gov.ua/Review/105219873

Якщо буде потрібна моя допомога, звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися".

При зверненні вказуйте свою е-пошту, по якій з Вами можна зв'язатися.

ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!

ДОДАТКОВО:

У провадженнях щодо розслідування військових злочинів є свої особливості щодо доказів, що збираються досудовим слідством.

Приблизний перелік їх виглядає так:

• Протоколи допитів;
• Витяги з наказів по службі;
• Рапорти;
• Акт перевірки ВСП (Військової служби правопорядку України).

Тобто інших класичних доказів у вигляді ряду експертиз, протоколів затримання, обшуку, ОМП, пред’явлення для впізнання та іншого, не використовуються, у зв'язку з відсутністю потреби. Звичайно не всі склади злочинів однакові. Якщо було затримання дезертира на блокпосту, серед матеріалів буде протокол затримання. Або при розслідуванні злочинів пов’язаних з незаконним обігом/застосуванням зброї - буде балістична експертиза.

Особливості фіксації слідчих дій:

Після повоєнних змін до КПК України для захисту залишилося не так багато інструментів. Зокрема, це стосується й обмеження необхідності використання інституту понятих. Все покривається терміном “за існування об'єктивної можливості” та подібними фразами.

На сьогодні існує обов'язок використання відеофіксації будь-яким способом слідчої дії. Звичайно всі розуміють, що під час війни це єдиний можливий вихід для фіксації процесуальної дії.

Однак, ми в першу чергу є адвокатами, та повинні перевірити кожен доказ. Якщо відеофіксація є переривною або не дає “повної картини”, захист завжди зможе посіяти сумніви. А виправити ситуацію за рахунок понятих буде вже не можливо.

Особливості допитів:

Гадаю, що всі вже обізнанні у іншому нововведенні на час військового стану щодо можливості використання в якості доказів у судах показів, що отримані під час досудового слідства.

З одного боку ми розуміємо логіку законодавця, що приймав такі новели. Суд зможе розглянути провадження у швидкі строки, не чекаючи явки свідків та потерпілих, що можуть тривати роками.

Це ефективно, якщо цей механізм буде працювати наступним чином. Обвинувачений не визнає провину, встановлено повний порядок, сторона захисту допитала необхідних учасників і залишилися, наприклад, свідки, що не з'являються та цим затягують час.

Але скоріш за все буде так. На третє засідання, на яке не з'явилися свідки, суд задовольнить клопотання прокурора про вивчення в якості доказів протоколів допитів та їх відеофіксацію. Тож всі доводи захисника про необхідність поставити запитання, які не поставив слідчій, будуть залежати від настрою суду.

Щодо висновків, що викладені у акті перевірки ВСП:

Для захисників, що вперше приймають участь у такій категорії справ, буде цікавим питання доказової ваги акту перевірки ВСП. Зазначений документ є важливим для військової “кухні”. Однак немає значимої юридичної сили в якості доказа у провадженні. Він не містить спеціальних технічних знань, наприклад, як результати податкової перевірки для розгляду провадження за ст. 212 КК України. Крім того, слідчий чи прокурор все одно будуть знову допитувати осіб, що вже були опитані під час перевірки.

Тому додаткових дій щодо окремого оскарження вказаного акту, на мій погляд, проводити не потрібно. Висновки акту будуть “розбиті” разом з іншими доказами у загальному порядку.

Забезпечення права на захист:

Формально Верховна Рада не вносила змін до КПК України щодо звуження права на захист. Але навіть з оглянутих вище норм, можна зробити висновок щодо звуження як права на захист, так і переліку інструментів захисника щодо доведення своєї позиції. Та це лише теоретична частина. Особливості щодо захисту по військовим справам є і з фактичної сторони.

Першій аспект.

Найчастіше клієнт звертається до адвоката вже на моменті “мене на завтра викликають у військову прокуратуру” або “мені тут у військовій частині якусь підозру вручили”.

Через необізнаність люди дають пояснення по суті не розуміючи, що вони процесуально шкодять собі. У всіх складається враження, що якщо тут військовій вимір, то и покарання лише військові, а не криминальні. Тому і не одразу розуміють необхідність звернення до адвоката.

Другий аспект.

Другою складовою фактичної неможливості здійснити якісний захист - відстань та зв'язок. Кожна історія, що відбуваються сьогодні, може бути у будь-якій точці країни. Більшість таких провадженнь звісно “ближче” до лінії бойових дій. Далеко не завжди особа та орган досудового розслідування знаходяться в великому місті, де є більші шанси знайти адвоката з певною кваліфікацією та досвідом. По суті, захисника знаходять спочатку на “відстані”.

Далі починається стадія квазі захисту:

• спілкування з клієнтом лише за телефоном;
• відсутність інколи зв'язку та інтернету для такого спілкування;
• неможливість зв'язатися вчасно до слідчого чи прокурора особисто та інше.

Звичайно можна казати, що це проблеми захисника - бери та їдь для особистої участі, або приймай участь по відеозв’язку. Але це все ж таки безпосередня особиста участь захисника у роботі з клієнтом має значення.

Третій аспект.

І наостанок - активне залучення адвокатів БВПД. З одного боку - це великий плюс, з точки зору забезпечення базових стандартів права на захист. Але, на жаль, практика показує, що навіть якщо ви виїхали на слідчі чи інші процесуальні дії - вас ніхто зараз чекати не буде. Буде залучений по відеозв’язку адвокат БВПД и ви про це дізнаєтесь коли вже приїдете.

Якщо буде потрібна моя допомога, звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися".

При зверненні вказуйте свою е-пошту, по якій з Вами можна зв'язатися.

ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!