Возврат средств за несвоевременное выполнение услуги

Доброго дня, так ви маєте право на повернення коштів. Для цього вам потрібно написати претензію.

Якщо претензію не буде задовільнено, вы маєте право звернутися до суду для повернення коштів а також мораліної компенсації.

Якщо я допоміг вирішити ваше питання ставте ✅ біля фото підтримайте лайком залиште відгук.

Для детальної консультації натискайте кнопку звернутися.

Вітаю, Алена!

Так, ситуація дуже неприємна, і на жаль, що це стосується життя людини!

Як на мене, Ви точно маєте право на повернення коштів у зв’язку із порушенням ними своїх зобов’язань.

Почати точно раджу із письмової претензії, але маю відчуття, що вони її точно відхилять.

І тоді Вам потрібно буде подати позов до суду про стягнення коштів, а також моральної шкоди.

На мою суб’єктивну думку, всі дороги прямо ведуть до суду. Але витримати досудовий порядок у вигляді претензії точно потрібно.

На майбутні суди потрібно мати докази погіршення стану здоров’я людини, що викликане відсутність адекватного лікування у зв’язку із їх простроченням. Спробуйте отримати таку довідку або висновок про це в лікарні.

Успіхів. Будуть питання, звертайтесь

Доброго дня!

.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я та медичну допомогу (стаття 49 Конституції), що передбачає, зокрема:

- кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я;

- достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

- відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

- оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я.

Відповідно до пункту 3 Порядку контролю якості медичної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 вересня 2012 року № 752, якість медичної допомоги надання медичної допомоги та проведення інших заходів щодо організації надання закладами охорони здоров'я медичної допомоги повинні відповідати стандартам у сфері охорони здоров'я.

Контроль якості надання медичної допомоги здійснюється, зокрема шляхом застосування методів зовнішнього та внутрішнього контролю якості медичної допомоги. Внутрішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється керівництвом закладів охорони здоров'я та/або медичними радами закладів охорони здоров'я в межах повноважень, визначених законодавством, у тому числі шляхом вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги.

Пацієнт як отримувач медичної послуги має право на безоплатне усунення недоліків, пропорційне зменшення ціни наданої послуги, повне відшкодування матеріального і морального збитку.

Виконавець медичних послуг (медичний заклад, в якому працює лікар, або сам лікар, якщо він здійснює підприємницьку діяльність) зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну пацієнтові внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності.

Варто виділити досудовий та судовий порядок відшкодування шкоди, завданої пацієнтові наданням неякісної медичної послуги.

Важливо! Відшкодування як моральної, так і матеріальної шкоди не залежить від того, чи підписаний договір між пацієнтом і медичним закладом. У таких випадках відносини регулюється Законом «Основи законодавства України про охорону здоров'я» та Цивільним кодексом.

Досудовий порядок

Пацієнт, який вважає, що йому була надана неякісна медична допомога, має право направити письмове звернення до адміністрації медичного закладу із обґрунтуванням фактів, які свідчать про неякісне надання медичної послуги та вимогою про безоплатне усунення недоліків чи пропорційне зменшення ціни наданої послуги, повне відшкодування матеріального і морального збитку. Також до даного звернення варто долучати докази, наприклад квитанції про оплату медичної послуги.

У випадку відмови адміністрації медичного закладу у задоволенні вищезазначених вимог, потрібно звертатися до суду.

Судовий порядок

Частиною першою статті 906 Цивільного кодексу передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

За загальним правилом, визначеним статтею 1166 Цивільного кодексу, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1172 Цивільного кодексу юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Також, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 Цивільного кодексу).

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, зобов'язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Перераховані підстави для деліктних зобов'язань є обов'язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Тобто для звернення до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неякісним наданням медичної послуги потрібно зібрати доказову базу, яка підтвердить причинний зв'язок між завданою шкодою та діями чи бездіяльністю персоналу медичного закладу.

Позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неякісним наданням медичної послуги, може пред'являтися до суду за зареєстрованим місцем проживання чи перебування особи, якій заподіяно шкоду або за місцем заподіяння шкоди.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня, Альона!

ПЕРШ ЗА ВСЕ ЩИРО ВАМ СПІВЧУВАЮ!

На мою неупереджену думку, при виконанні такіх делікатних медичних послуг лабораторії мали б поводити себе значно делікатніше і вже ні в якому випадку не так небдало, як те, що наведено у Вашому прикладі!

Ви маєте повне право на позов про стягнення моральної шкоди, яку Ви понесли в результаті такого халатного ставлення до вас з боку медичної установи.

За ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відшкодування такої шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів за ч. 2 ст. 16 ЦКУ.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях у зв'язку з каліцтвом або ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна особи;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ВС №372/3192/18 від 25.08.2020 р.).

Відшкодування моральної шкоди не може використовуватися як спосіб збагачення потерпілого, тому розмір стягнення не може перевищувати суму, достатню для розумного задоволення потреб потерпілого.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначаються у ст. 1167 ЦК, зокрема. Так, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Винятками є відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо 1) шкоди завдано каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, притягнення до кримінальної відповідальності, застосування запобіжного заходу, затримання, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Близьким родичам та членам сім’ї належить право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Така шкода відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ст. 1168 ЦК). В цій статті мова йде не про спадкування родичами права на компенсацію моральної шкоди, завданої спадкоємцю, а про стягнення ними шкоди, завданої їм особисто.

Право на відшкодування моральної шкоди можуть переходити у порядку спадкування, якщо таке право було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (ст. 1230 ЦК України). За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

Моральна шкода завжди є похідною від факту порушення прав та інтересів потерпілого. Моральна шкода не може стягуватися сама по собі, не будучи наслідком порушення права чи інтересу позивача. Іншими словами, якщо право, за захистом якого подано позов, не порушено, то і підстав для відшкодування моральної шкоди (похідна вимога) немає (КЦС ВС від 18.03.2020 №460/2545/17).

Моральна шкода, що не присуджена судом - не успадковується. Якщо позивач помер на стадії розгляду справи про компенсацію йому моральної шкоди справа в частині цієї вимоги підлягає закриттю (ВС КЦС №753/15095/17 від 13.07.2022).

Для стягнення в суді моральної шкоди необхідне доведення наявності такої шкоди та визначення її грошового еквівалента. За загальним правилом хвилювання, сильні негативні емоції чи обурення від протиправних дій опонента не складають самі по собі моральної шкоди, якщо такі хвилювання чи переживання не становлять собою душевних страждань.

Також за загальним правилом стягнення моральної шкоди може призначатися лише для компенсації завданих страждань, а не для заробітку потерпілого. Тобто стягнення моральної шкоди виконує лише компенсаційну, але не штрафну функцію.

Підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є:

1. факт завдання моральної шкоди позивачу;
2. наявність моральної шкоди;
3. протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди;
4. наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та її результатом - моральною шкодою.

Виникнуть додаткові питання, натискайте кнопку "звернутись" біля мого фото. Постараюсь Вам допомогти!

Алена!

Я ЗАЗНАЧАВ ВАМ ПРО МОЖЛИВІСТЬ СТЯГНЕННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ ЩЕ У ПОПЕРЕДНІЙ ВІДПОВІДІ. І ТУТ ДІЙСНО ДОСТАТНЬО ВИСОКІ ШАНСИ НА ЦЕ.

Успіхів! Всього доброго!

Доброго дня, Олена!

Серед міжнародних правових документів, котрі визначають права людини в сфері охорони здоров’я слід насамперед виділити Загальну декларація прав людини, яка прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року. Статтею 25 цієї декларації визначено, що у кожної людини є право мати такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

На сьогодні найповніше права пацієнтів в Україні регламентуються у Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Окрім того, права пацієнтів містяться в нормах Конституції України та Цивільного кодексу України.

Вітчизняні нормативно-правової акти визначають такі права пацієнта:

ПРАВО НА ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Ч.2 ст. 49 Конституції України проголошено, що охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних й оздоровчо-профілактичних програм.

В ст.4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» сказано, що до принципів охорони здоров’я належить попереджувально-профілактичний підхід до охорони здоров’я. У ст. 6 гарантовано право на охорону здоров’я, що, зокрема, передбачає право на санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де проживає громадянин, кваліфіковану медикосанітарну допомогу.

ПРАВО НА ДОСТУПНІСТЬ

Ч.1 Ст. 49 Конституції України проголошено, щокожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. В ч.3 цієї ж статті вказано, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ

Кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ч. 3 ст. 32 Конституції України).

У п. «е» ст. 6 ЗУ «Про охорону здоров’я» передбачає право людини на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.

Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного (ч.1, 2 ст. 39 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Віковим цензом для реалізації права на медичну інформацію є досягнення повноліття, тобто 18 років (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

ПРАВО НА ЗГОДУ

Жодна особа без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч. 3 ст. 28 Конституції України). Кожна людина має право на особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29 Конституції України).

Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитись від лікування. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника (ч. 3, 4, 5 ст. 284 Цивільний кодекс України).

Згода інформованого, відповідно до ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Критеріями правомірності згоди чи відмови пацієнта від медичного втручання є:а) інформованість;

б) добровільність;

в) компетентність.

Інформованість пов’язана із правом людини на медичну інформацію.

Добровільність означає прийняття пацієнтом і/чи його законним представником рішення щодо свого здоров’я, у процесі якого реалізується право на особисту недоторканність без жодного впливу будь-яких зовнішніх чинників.

Компетентність – це передбачена законодавством можливість пацієнта, за умов досягнення ним нормативно встановленого віку та наявності ознак дієздатності, і/чи його законного представника приймати рішення про згоду на медичне втручання чи відмову від нього.

ПРАВО НА СВОБОДУ ВИБОРУ

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій» (ч. 2 ст. 284 ЦК).

У п. «д» ст.6 ЗУ «Про охорону здоров’я» визначено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає, в тому числі, кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я.

Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (ст. 34 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Структура права на свободу вибору в галузі охорони здоров’я складається з п’яти елементів:

а) права на вільний вибір лікаря;

б) права на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;

в) права на вибір закладу охорони здоров’я;

г) права на заміну лікаря на вимогу;

д) права на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України.

ПРАВО НА ПРИВАТНІСТЬ І КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (ст. 39-1 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

ПРАВО НА БЕЗПЕКУ

Медичне втручання допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта.

Медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе.

Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров’ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров’ю пацієнта (ст. 42 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені до застосування Міністерством охорони здоров’я України.

ПРАВО НА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ЛІКУВАННЯ

У ст. 6 та 38 ЗУ «Про охорону здоров’я» зазначено про вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; а в ст. 39 ЗУ «Про охорону здоров’я» передбачено право на медичну інформацію, зокрема, щодо мети проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогнозу можливого розвитку захворювання. Ст. 43 ЗУ «Про охорону здоров’я» вказує на обов’язок лікаря пояснити, що відсутність згоди на медичне втручання може призвести до тяжких для пацієнта наслідків (тобто йдеться про окремі аспекти права на індивідуальний підхід до лікування, що викристалізовуються через інші права пацієнта).

ПРАВО НА ПОДАННЯ СКАРГИ

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян»).

У ст. 6 ЗУ «Про охорону здоров’я» закріплено право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я.

ПРАВО НА ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

У ст. 6 ЗУ «Про охорону здоров’я» зазначається, що «кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає також відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди та оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я».

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування» (ст. 22 ЦК).

Особа має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. 1167 ЦК).

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК).

Таким чином, Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист (ст. 8 ЗУ «Про охорону здоров’я»). Права й законні інтереси пацієнтів можуть бути порушені як у разі невідповідності результату лікування очікуванням пацієнта, так і при дефектах надання медичної допомоги, тому важливо розглянути форми захисту порушених прав.

Підставою для захисту прав людини у сфері охорони здоров’я є виникнення правового конфлікту в контексті надання медичної допомоги. Суб’єктами юридичного конфлікту в сфері надання медичної допомоги виступають фізичні (пацієнт, законний представник, медичний працівник, лікар, що займається приватною практикою тощо) і юридичні (наприклад, заклад охорони здоров’я, орган управління охороною здоров’я) особи.

У разі наявності запитань звертайтеся через кнопку "Звернутися".

Всього доброго!