Чи можливо оскаржити незаконну приватизацію іншими особами та зобов язати с-г раду облаштувати дорогу до будинку і як це зробити?

Вітаю, Вам необхідно звернутися до місцевого районного суду з цивільним позовом про скасування рішення органу, яким була передана у власність земельна ділянка, та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Відповідачами у вказаній справі виступатимуть власник земельної ділянки, орган, яким була передана у власність іншій особі земельна ділянка, та Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Щодо підсудності вказаної справи, тобто конкретного суду, до якого необхідно звернутися, то згідно статті 27 Цивільного процесуального кодексу позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом, позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. згідно пункту 15 статті 28 Цивільного процесуального кодексу позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Тобто можливим є подача позову у місцевий районний суд як за місцем проживання чи реєстрації власника земельної ділянки, місцезнаходженням органу, яким була передана у власність іншій особі земельна ділянка, або місцезнаходженням Головного управління Держгеокадастру.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній до 05.03.2009) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

(Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (поточна редакція, чинна після 05.03.2009) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав).

Статті 116, 118 Земельного кодексу України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади. Частиною 5 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За положеннями статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. В силу ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частинами першою, другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Як вбачається із ст. 153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Отже, набуття права власності на земельну ділянку, яка на законних підставах перебуває в постійному користуванні іншої особи, є прямим порушенням прав такої особи на належне користування землею.

Якщо є питання натискайте кнопку звернутися.

Доброго дня.

Власник земельної ділянки має право вимагати усунення порушення його права власності на майно, у тому числі таке є перешкодою в його користування шляхом звернення до суду.

Щодо конкретних дій, то потрібно розпочати з вивчення містобудівної документації (генерального плану, технічного плану місцевості і т.і.). Містобудівна документація в житловій забудівлі повинна бути складена таким чином, щоб забезпечити вільний та безперешкодний проїзд дорогами загального користування до будь-якого окремого об'єкту забудівлі або об'єкту загальної інфраструктури. Забороняється передача в приватну власність доріг загального користування.

Тому, можливо, спочатку потрібно буде визнавати неправомірними та скасовувати рішення місцевої ради щодо затвердження містобудівної документації, а вже після цього скасовувати окремі рішення про приватизацію або виділення земельних ділянок.

Якщо Ви бажаєте отримання повної консультації та надання алгоритму всіх можливих дій в Вашій ситуації, Ви можете звернутися до мене персонально, натиснувши кнопку "Звернутись" вгорі.

Доброго дня!

Повідомляю наступне:

Якщо є рішення суду посадові особи та органи місцевого самоврядування мають його виконувати ,якщо воно набрало законної сили. Вам необхідно звернутися до суду ,який видав рішення з заявою "про забезпечення виконання рішення суду. На підставі Вашої заяви суд видає виконавчий документ на примусове виконання до територіального органу ДВС. Копію вручають Вам. Ви з цим документом та рішенням звертаєтесь до органу ДВС(виконавча служба) пишите там заяву на примусове виконання з відкриттям відповідного провадження, виконавець має вжити заходів ,аби орган Держгеокадастру скасував кадастровий номер і привів відомості до попереднього стану згідно рішення суду. Місцева рада має прийняти відповідне рішення про скасування поділу на підставі того ж рішення суду та відомостей Держгеокадастру. Далі проходите процедуру приватизації заново: подаєте клопотання з документами та графічним матеріалом і копією паспорту, отримуєте рішення міської ради ,про надання дозволу на розробку проекту зпмлеустрою, розробляється нова тех документація , рада видає рішпння, про її погодження , повна процедура рік , півтора Судова практикаРішення у справі № 685/15181/18 про зобов‘язання Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про вилучення з Державного земельного кадастру відомостей щодо земельних ділянок з кадастровими номерами від 26.10.2018 року.Рішення у справі № 673/1997/18 про скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянкиРішення у справі 747/693/19 про скасування державної реєстрації земельних ділянок та визнання права власності на земельну ділянку від 21.01.2020 року.Рішення у справі 683/2473/19 про скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом закриття поземельної книги від 09.12.2019 року.

У всіх наведених випадках судами зобов‘язано Головне управління Держгеокадастру скасувати державну реєстрацію земельних ділянок.

Підстави скасування кадастрового номера земельної ділянки

На підставі частини 6 статті 16 Закону України “Про Державний земельний кадастр” кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Цим же законом визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

поділу чи об'єднання земельних ділянок;якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

В разі скасування - кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці, а інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Варто зазначити, що поземельна книга закривається внаслідок скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Скасування державної реєстрації земельної ділянки в судовому порядку

Згідно пунктів 60 — 61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Однак, зверненню до суду передує звернення до Відділу у відповідному районі Головного управління Держгеокадастру із проханням скасувати державну реєстрацію земельної ділянки. В разі відмови у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки в добровільному порядку, необхідно звертатися до суду, подавши позов до Головного управління Держгеокадастру у відповідній області про зобов‘язання вчинити дії — скасувати державну реєстрацію земельної ділянки шляхом закриття поземельної книги. Скасування державної реєстрації земельної ділянки не тягне за собою скасування права власності на земельну ділянку.

Питання підсудності

Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Важливо: якщо спірні правовідносини виникли з питання правомірності вчинених відповідачем реєстраційних дій, здійснених на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про право цивільне, то звертатися необхідно в порядку цивільного судочинства у місцевий суд, в межах якого і мають бути вирішені питання, пов‘язані із реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно згідно з частиною 1 статті 23 Цивільного процесуального кодексу.

ЩОДО ДОРОГИ ВАМ ТРЕБА НАПРАВИТИ ОКРЕМЕ ПИСЬМОВЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО ГОЛОВИ ГРОМАДИ З ВИМОГОЮ РОЗПОЧАТИ РОБОТИ З ПРОКЛАДАННЯ ДОРОГИ ЗГІДНО МІСТОБУДІВНИХ НОРМ І ОБМЕЖЕНЬ.

---

Для этого письмо с заявлением необходимо отправлять через УКРПОЧТУ одним из двух видов отправки

- заказное письмо с уведомлением о вручении

-ценное письмо с описью с уведомлением о вручении.

Заказное письмо с уведомлением о вручении стоит 35 грн. Вы получаете на руки сначала квитанцию, по номеру которой можно отследить на сайте трекинга Укрпочты прохождение Вашего письма. Ссыска на сайт https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html

Когда письмо дойдет до получателя и он его получит, он распишется на уведомлении о вручении и это уведомление вернется на Ваш адрес, указанный Вами на письме.

В случае с отправкой ценным письмом с описью (стоимость около 50 грн) у Вас остается доказательство вкладывания в конверт именно данного заявления.

Не является обязательным отправка ценного письма с описью, но отправка с уведомлением о вручении ОБЯЗАТЕЛЬНА.

В дальнейшем квитанция об отправки и распечатка трекинга Укрпочты будет доказательством Вашей отправки.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text):

"Стаття 391. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння

1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном...

Стаття 401. Поняття користування чужим майном

1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Стаття 402. Встановлення сервітуту

1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

3. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Стаття 403. Зміст сервітуту

1. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

2. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

3. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

4. Сервітут не підлягає відчуженню.

У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об’єкта енергетичної інфраструктури, іншого об’єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об’єкта при переході права власності на нього.

5. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

6. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

7. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Стаття 404. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном

1. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

2. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту...";

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1913):

"Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту

1. Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)...

Стаття 99. Види права земельного сервітуту

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;...

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;..

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;...

Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів

1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки...

Стаття 152. Способи захисту прав на земельні ділянки...

2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:...

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;...

---

Доброго дняЮ пані Тетяно! Перший варіант - це встановлення земельного сервітуту для проїзду родичем до свого будинку. Сервітут може бути встановлений як за договором з власником земельної ділянки, так і в судовому порядку у випадку відмови у встановленні сервітуту. Другий варіант - оскарження в порядку адміністративного судочинства рішення сільської ради про передачу власність сусіду земельної ділянки.

Доброго дня, Тетяна!

Почну з того, що вимога родича на облаштування під’їзної дороги до свого будинку із прилеглою до нього земельною ділянкою є цілком законною, а значить такою, виконання якої можна вирішити в судовому порядку.

Згідно статті 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати:

«а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху».

Про теж саме йдеться у частині 1 статті 404 Цивільного кодексу України, яка регулює питання щодо права користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном. В ній зазначено:

«Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку…

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту».

Отже, оскільки говорити про якісь перемовини з володільцями земельних ділянок, які перешкоджають родичу проїзд до свого будинку, як я розумію, позбавлено сенсу, то мова може йти лише про судовий шлях розв’язання цього питання.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України), називається «негаторним».

Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними.

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.

Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Якщо на момент подання позову правопорушення, що є об'єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає.

Найбільш поширеними випадками, коли може пред’являтися негаторний позов, є такі:

неправомірне перебування майна третіх осіб у виробничих приміщеннях власника і необхідність їх звільнення;

унеможливлення підходів і під’їздів до будинку власника й потреба усунення таких перешкод;

неправомірне зайняття жилих приміщень власника і необхідність виселення громадян;

заборона суборендареві користуватися (вимкнення опалення, світла та ін.) нежитловим приміщенням після укладення договору суборенди;

створення штучних перешкод у землекористуванні власникам чи орендарям земельних ділянок тощо.

Умовою задоволення негаторного позову позивача є встановлення судом факту протиправності дій відповідача, задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача. Захист прав і охоронюваних законом інтересів позивачів за негаторним позовом надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права.

Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, у резолютивній частині рішення суд визначає дії, які має вчинити відповідач для усунення порушень прав позивача, і строк виконання цих дій.

Втім є також інший шлях: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (стаття 152 ЗКУ), але в цьому випадку очевидно прийдеться подавати кілька позовів.

В будь якому випадку в цій ситуації треба розбиратися предметно: вивчати проектну документацію, хронологію подій, рішення місцевої влади тощо.

Тому, якщо виникнуть питання, натискайте кнопку «звернутись» біля мого фото. Постараюсь допомогти!

Доброго Дня

Щодо Вашого питання

дним із способів відновлення порушених таким чином прав є оскарження неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, що мають владні повноваження:

• у досудовому порядку шляхом звернення до:

1. вищестоящого в порядку відомчої підлеглості органу;
2. вищестоящої посадової чи службової особи;

• у судовому порядку.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду (ст. 16 Закону України «Про звернення громадян»).

Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг визначені статтею 19 Закон України "Про звернення громадян"

• об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти скарги;
• у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді скарги скласти про це мотивовану постанову;
• на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його скаргу;
• скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
• забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з скаргою рішень;
• письмово повідомляти громадянина про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення;
• вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
• у разі визнання скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
• не допускати безпідставної передачі розгляду скарг іншим органам;
• особисто організовувати та перевіряти стан розгляду скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Успіхів

Доброго дня!

Чи можливо оскаржити незаконну приватизацію іншими особами та зобов язати с-г раду облаштувати дорогу до будинку і як це зробити? - згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній до 05.03.2009) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

(Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (поточна редакція, чинна після 05.03.2009) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав).

Статті 116, 118 Земельного кодексу України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади. Частиною 5 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За положеннями статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. В силу ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частинами першою, другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Як вбачається із ст. 153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Отже, набуття права власності на земельну ділянку, яка на законних підставах перебуває в постійному користуванні іншої особи, є прямим порушенням прав такої особи на належне користування землею.

Способи вирішення питання:

На практиці трапляються випадки, коли виконавчим комітетом територіальної громади приймається рішення щодо виділення земельної ділянка спочатку одній особі, а через певний час виконавчий комітет громади виносить ще одне рішення на ту саму ділянку у власність іншій особі, тобто дві таких ділянки різних осіб повністю співпадають. Обидві такі особи отримують державні акти, трапляються випадки, коли одні і ті ж ділянці присвоєно два кадастрові номери. У разі наявності земельної ділянки, на яку виданий земельний акт, та яка повністю співпадає із Вашою земельною ділянкою, єдиним способом вирішення цього спору є звернення до суду.

Важливим є те, що визнати недійсним державного акту іншої особи на право власності на земельну ділянку можливо лише у тому випадку, якщо Вам вказана земельна ділянка була передана у власність раніше, ніж цій особі.

За описаної ситуації, згідно правил підсудності, Вам необхідно звернутися до місцевого районного суду з цивільним позовом про скасування рішення органу, яким була передана у власність земельна ділянка, та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Відповідачами у вказаній справі виступатимуть власник земельної ділянки, що збігається з Вашою, орган, яким була передана у власність іншій особі земельна ділянка, та Головне управління Держгеокадастру .

Щодо підсудності вказаної справи, тобто конкретного суду, до якого необхідно звернутися, то згідно статті 27 Цивільного процесуального кодексу позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом, позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. згідно пункту 15 статті 28 Цивільного процесуального кодексу позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Тобто можливим є подача позову у місцевий районний суд як за місцем проживання чи реєстрації власника земельної ділянки, що збігається з Вашою, місцезнаходженням органу, яким була передана у власність іншій особі земельна ділянка, або місцезнаходженням Головного управління Держгеокадастру.

Аналіз судової практики:

У п. 11 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'яснено, що, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність. Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-33цс13, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

За правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, повязаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

У постанові Верховного Суду від 19.10.2020 року по справі № 686/10181/17 встановлено Правовий висновок про визнання недійсним рішення міської ради та Державного акту на право власності на землю. Суди правильно узяли до уваги, що всупереч положень статті 22 ЗК України 1990 року, яка була чинною на час виділення позивачу земельної ділянки рішенням виконкому міської ради, ОСОБА_1 приступив до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Отже, фактичні межі земельної ділянки, якою користується позивач, не встановлювалися уповноваженими землевпорядними організаціями.

При цьому суди виходили із відсутності доказів накладення меж належної ОСОБА_2 земельної ділянки на межі земельної ділянки позивача, у зв`язку із відсутністю даних щодо фактичного користування спірними земельними ділянками, а отже і наявності правових підстав для скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими цю земельну ділянку виділено її власнику (відповідачу), а також відповідного Державного акту про право власності на землю.

Разом із тим суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку висновку експерта за результатами проведення судової землевпорядної експертизи, врахувавши, що вихідні дані, які використовував експерт – належна ОСОБА_2 земельна ділянка та земельна ділянка, що перебуває у користуванні ОСОБА_1, суперечать розмірам виділеної позивачу земельної ділянки.

З урахуванням того, що він фактично користується земельною ділянкою іншою площею, аніж виділена йому рішенням виконкому міської ради земельна ділянка, порушення його прав як землекористувача сусіднім землевласником ОСОБА_2 не доведено. Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92334522

Вимоги про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не виключає застосування до неї позовної давності. До такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у постанові від 20.07.2022 у справі №683/2422/19.

У 2019 році особа звернулася з позовом про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю від 1.08.2003, оскільки ділянка, на яку він виданий, накладається на її землю. Протокол встановлення та погодження меж земельних ділянок в натурі вона не підписувала.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд позов задовольнив частково, визнавши недійсним державний акт на право приватної власності на землю. Адже скасування

державного акту на землю суперечить ч.1 ст.155 Земельного кодексу і не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Своєю чергою КЦС зазначив, що у приватному праві не передбачалося нікчемності для оспорюваного державного акту про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акту відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред’явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акту).

У цивільному законодавстві закріплено об’єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються:

прямо (ст.268 ЦК). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється, відсутня вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю;

опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у п.96 постанови Великої палати ВС від 4.07.2018 у справі №653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю є «вимогою» у розумінні стст.256, 268 ЦК. З урахуванням того, що оспорювання акту відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності акту, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність.

По своїй суті вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не може бути кваліфікована як негаторний позов.