Не повернення по системі шлях

Вітаю Вас!

Що може бути з водієм якщо не повернутися по системі шлях у зазначений термін.Залишити автомобіль закордоном.чи може його роботодавець подати у розшук за типу викрадення автомобілю.

У даній ситуації відповідальність водія транспортного засобу можемо розглянути з 2 сторін:

1. З точки зору порушення законодавства України щодо неповернення у визначений термін.

АЛЕ СТАНОМ НА ЗАРАЗ НІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ, НІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕПОВЕРНЕННЯ НЕМАЄ. ТОМУ У ЦЬОМУ ВІДНОШЕННІ МОЖЕТЕ НЕ ХВИЛЮВАТИСЬ.

ТЕ, ЩО МОЖЕ БУТИ ПРИЙНЯТО В МАЙБУТНЬОМУ, НА НЬОГО НЕ РОЗПОВСЮДЖУВАТИМЕТЬСЯ, ОСКІЛЬКИ ЗАКОН НЕ МАЄ ЗВОРОТНЬОЇ ДІЇ В ЧАСІ.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)

Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

2. З точки зору майнової відповідальності перед роботодавцем.

Ось це зовсім інше питання і тут зовсім інші правові наслідки. По-перше, у подальшому даному роботодавцю просто напросто скасують ліцензію та жодних дозволів на перетин кордону для його працівників не видадуть.

По-друге, у самого роботодавця будуть правові підстави для подачі в подальшому до суду про стягнення із працівника майнової та/або моральної шкоди. Передуватиме цьому, звичайно, звернення до правоохоронних органів.

З приводу повідомлення до правоохоронних органів щодо викрадення транспортного засобу - малоймовірно. Очевидно, що для перетину кордону чоловік повинен мати ряд дозвільних документів, у тому числі які підтверджують право користування ТЗ. Ні про яке незаконне заволодіння ТЗ, за що передбачена кримінальна відповідальність за статтею 289 КК України, мова не може йти.

Коментар до статті 289 КК України:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286. Ці транспортні засоби виступають предметом цього злочину (про їх поняття див. коментар до ст. 286). Його додатковим обов'язковим або факультативним об'єктом - залежно від конкретного способу вчинення цього злочину - можуть виступати життя та здоров'я особи, власність, інші блага.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Систематичний аналіз норм Особливої частини КК дає змогу виділити такі ознаки діяння при вчиненні цього злочину: 1) воно полягає лише в активній поведінці - дії; 2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом; 3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює; 4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні), або подавляється (при застосуванні насильства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).

Поняття заволодіння транспортним засобом дано у п. 1 примітки до ст. 289: ним слід вважати умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки або під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантаження на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку або продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно чи відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства чи погроз.

Закінченим злочин вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися унаслідок запуску двигуна чи буксирування або ж перевезення на іншому транспортному засобі, а якщо заволодіння відбувається під час руху такого засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно розглядати як замах на вчинення злочину.

3. Суб'єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.

Суб'єктами цього злочину не можуть виступати: а) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств, установ, організацій, в яких працюють такі водії; б) особи, відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, закріплених за ними (начальник колони, інженер з експлуатації тощо); в) особи, яким власник видав доручення на управління транспортним засобом; г) співвласники транспортного засобу; д) особи, які користуються транспортним засобом за згодою власника чи законного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена. Кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 289, підлягають осудні особи, які досягли 16-річного, а за злочини, передбачені частинами 2 та 3 ст. 289, - 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мета. Проте вона в законі не конкретизована, чим підкреслюється, що змістом кримінально-правової заборони заволодіння транспортним засобом може бути як заволодіння ним з наміром ніколи не повертати його власникові (законному володільцю), так і з наміром використати його для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потім повернути власникові (законному володільцю) чи кинути на дорозі.

5. Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом є вчинення цього діяння: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) повторно; 3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства; 4) з проникненням у приміщення чи інше сховище або 5) завдання значної матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 289).

Поняття повторності щодо цього злочину визначене у п. 2 примітки до ст. 289. Про поняття насильства, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, та погрози застосування такого насильства - коментар до ст. 186, про поняття проникнення в приміщення чи інше сховище - коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу VI Особливої частини КК.

Заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у випадку, коли дві і більше особи заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які становлять об'єктивну сторону складу злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував цим засобом. Проте не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 289 особи, які не брали участі у вилученні транспортного засобу, але після заволодіння ним винною особою здійснили поїздку на ньому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1) організованою групою;

2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства;

3) заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 3 ст. 289).

Про поняття організованої групи - див ст. 28 і коментар до неї, про поняття насильства, небезпечного для життя або здоров'я потерпілого, та погрози застосування такого насильства див. коментар до ст. 187.

Поняття значної матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 289) та великої матеріальної шкоди (ч. 3 ст. 289) визначене у п. 3 примітки до цієї статті. При цьому слід мати на увазі, що при кваліфікації діяння у цьому випадку, як і щодо інших статей Особливої частин КК, враховується не розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.), а розмір мінімальної соціальної пільги (половина від мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на початок року, в якому було вчинено злочин).

До розміру матеріальної шкоди, заподіяної незаконним заволодінням транспортним засобом, включається лише так звана пряма шкода - реальні збитки, які, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. становлять собою втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Щодо аналізованого злочину такі втрати складаються з вартості транспортного засобу, а також витрат на його пошуки, транспортування, ремонт тощо.

Якщо транспортний засіб не зазнав ушкоджень внаслідок незаконного заволодіння, його технічний стан не погіршився і відновлення він не потребує або сума відповідних витрат менша від зазначеної у п. 3 примітки до ст. 289, така кваліфікуюча ознака як заподіяння значної або великої шкоди відсутня.

У випадку, коли особа знищила транспортний засіб, яким незаконно заволоділа, чи призвела до такого стану, що він повністю втратив свою цінність і його вже не можна використати за прямим призначенням, розмір реальних збитків дорівнює вартості автомобіля на день вчинення злочину. Крім того, до вартості збитків слід включати витрати на пошук транспортного засобу (оголошення у засобах масової інформації, транспортні витрати, залучення інших осіб до пошуків, винагорода за повідомлення про місце знаходження та за повернення транспортного засобу тощо). Таким же чином слід вирішувати це питання, якщо транспортний засіб після незаконного заволодіння не знайдено.

У разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.

6. Умовами спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 289, згідно з ч. 4 цієї статті, є:

1) вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом уперше. Ця ознака має місце, коли: а) такі дії раніше ніколи не вчинялись; б) закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене незаконне заволодіння транспортним засобом (відповідно до ч. 1 ст. 49 строк давності за дії, передбачені ч. 1 ст. 289, становить 5 років, ч. 2 ст. 289 - 10 років, ч. 3 ст. 289 - 15 років, за умови, що перебіг давності не переривався); в) судимість у особи, яка була засуджена за ст. 289, погашена або знята;

2) під час незаконного заволодіння транспортним засобом не були застосовані будь-яке насильство до потерпілого чи погроза такого насильства;

3) добровільна заява про вчинене правоохоронним органам, тобто заява, зроблена за власною волею, незалежно від мотивів і не у зв'язку з тим, що про вчинене стало відомо правоохоронним органам. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких;

4) повернення транспортного засобу власникові. Така умова буде виконана і у випадку, коли транспортний засіб повернуто законному користувачеві, якщо він був вилучений у нього;

5) повне відшкодування завданих збитків. Збитки можуть бути відшкодовані як винним, так і іншими особами. Часткове відшкодування збитків не відповідає змісту цієї умови.

За наявності сукупності вказаних умов звільнення від кримінальної відповідальності є обов'язковим і безумовним.

ВИСНОВОК: ЗАЛИШИВШИ ТРАНСПОРТНИЙ ЗАСІБ ЗА КОРДОНОМ ТА У ВИПАДКУ ЙОГО ЗНИКНЕННЯ (ЗНИЩЕННЯ) АБО ІНШИХ ДІЙ, ЩО МОЖУТЬ ПРИЗВЕСТИ ДО НАСТАННЯ У ВЛАСНИКА ТЗ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ, ЧОЛОВІК МОЖЕ НЕСТИ МАЙНОВУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Успіхів. Всього доброго Вам. З повагою.

пані Марино!

Для подачі водія в Міжнародний розшук вимагається обов'язкова наявність (присутність) таких складових:

1. Особа, що розшукується, має статус підозрюваного/обвинуваченого/засудженого.
2. Стосовно розшукуваної особи є діючий судовий ордер на арешт. Таким документом відповідно до українського законодавства може бути ухвала про тримання під вартою або обвинувальний вирок з призначення реального покарання у вигляді позбавлення волі.

Зрозуміло, що для отримання навіть статусу підозрюваного чоловік повинен вчинити кримінальне правопорушення.

З приводу факту неповернення в Україну окремої статті, яка передбачає кримінальну або адміністративну відповідальність за даний факт, станом на зараз немає.

Так само і залишення ТЗ роботодавця за кордоном - на даний момент проблематично знайти статтю Кримінального кодексу України, яка може бути застосована у даній ситуації. Незаконне викрадення автомобіля, на мій погляд, тут відсутнє. Відповідно підстав для відкриття кримінального провадження та оголошення чоловіку підозри на даний момент я не знаходжу. Відповідно і відсутні підстави для оголошення в розшук, у тому числі міжнародний.

Щодо майнової відповідальності, це більш реальний варіант розвитку подій, але так само залежить від багатьох моментів. Зокрема, наявності або відсутності пошкоджень ТЗ, причинно-наслідковий зв'язок між діясми особи та наслідками і так далі.

З повагою!

Доброго дня, Марина!

Щодо відповідальності про неповернення військовозобов'язанного, який виїхав через систему "Шлях", то наразі чинним законодавством вона не передбачена ні в якому вигляді. Можливі зміни у майбутньому щодо цього питання, проте чи відбудуться вони взагалі і коли наразі Вам ніхто не відповість. Проте, навіть за умови введення адмінистративної чи кримінальної відповідальності у майбутньму, на чоловіка вони розповсюдживатися не будуть, оскільки в даному випадку працює статті 58 Конституції України, яка зазначає, що Закон зворотньої дії у часі не має.

Щодо відповідальності перед роботадавцем, то вона можлива у цивільно-правовій площині, оскільки останній обов'язково нестиме витрати у зв'язку з необхідністю транспортування авто до України. Якщо ж авто з тих чи інших причин буде ще й до того пошкоджене під час очікування на власника, то такі витрати можуть бути ще більшими, бо в такому випадку до Вас буде пред'явлено претензії і щодо шкоди, отриманної в результаті неправомірного залишення Вами вантажівки на призволяще. Хоча це не факт.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня!

Якщо водій по системі "Шлях" не повернувся у термін зазначений в дозволі, Укртрансбезпека має право заборонити перевізнику або фонду використовувати систему. А для водія зі сторони прикордонної служби ніяка відповідальність не передбачена.

З боку ТЦК можлива адміністративна відповідальність за порушення правил військового обліку ( ст.210 КУпАП у вигляді штрафу 850 грн).

Якщо ТЦК стане відомо, що водій перебував за кордоном більше трьох місяців та не стояв на консульському обліку або якщо він отримав повістку про уточнення даних та без поважної причини не з'явився до ТЦК - можлива адміністративна відповідальність за ст.210-1 КУПаП (штраф 3400-5100 грн).

Розгляд справи в ТЦК про про адміністративне правопорушення повинен відбуватися у присутності правопорушника, тобто без водія справа може бути розглянутою лише у випадках, коли є дані про те, що його своєчасно сповістили про місце і час розгляду справи і якщо від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Якщо ТЦК належним чином не сповістять водія про розгляд справи та накладуть штраф - такі дії є неправомірними та повинні бути оскаржені у судовому порядку.

Щодо кримінальної відповідальність, то вона можлива, якщо водій отримав мобілізаційне розпорядження або повістку на відправку та без поважної причини не з'явився до ТЦК. Поважною причиною для неявки є хвороба, яка документально підтверджена (наприклад, лікарняний або довідка про стаціонарне лікування).

Якщо водій залишить авто за кордоном, тоді можлива матеріальна відповідальність перед роботодавцем. Було б набагато краще, якби водій домовився з роботодавцем щодо передачі авто за кордоном іншому співробітнику підприємства.

З повагою, Дерій В.О.!

Бажаю успіхів!

Доброго дня, що стосується держави ні якої відповідальність за не повернення по системі шлях не передбачено.

Але роботодавець, дійсно може звернутися до поліції про викрадення авто. А також до суду про стягнення матеріальної та моральної компенсації і т.д.

Якщо ви отримували повістки раніше, можливо буде розцінено як ухилення від мобілізації.

ВІТАЮ ВАС, пані МАРИНА! Жодна відповідальність за такі дії законом не передбачена. Єдине, що у разі повернення в Україну, орган, який надавав дозвіл - може заборонити подальші виїзди по системі "Шлях".

Нагадаю, що відповідно до частини першої статті 19 Конституції України, Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі держави, в основному, у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін, без визначення його змісту, використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

(абзаци третій та четвертий пункту 3 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") від 9 липня 1998 року № 12-рп/1998

Конституція України ( 254к/96-ВР ) значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

(абзаци перший пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") від 9 липня 1998 року № 12-рп/1998.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції, виключно законами України визначаються:

1. права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

Враховуючи, що законами України ніякі "ШЛЯХИ" та й взагалі обмеження виїзду за межі України - не передбачені і це все є плодом "нормативної творчості" та зловживань Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади в умовах воєнного стану, що має сумнівну конституційність та законність, то звісно, що ніякої відповідальності бути не може, окрім адміністративної чи іншої розправи поза межами демократичного правового поля.

Крім того, якщо Вам належним чином не вручали повістку і Ви перебуваєте за межами України, то ніякі адміністративні штрафи по лінії ТЦК Вам так само не загрожують.

Якщо навіть у майбутньому, "прострочена" Верховна Рада України ухвалить якийсь закон, що буде вводити відповідальність до таких осіб, то на Вас його дія розповсюджуватись не буде, адже в силу приписів статті 58 Конституції України, принципів правової системи демократичної держави та Європейської конвенції з прав людини - Ви у будь-якому разі не підлягаєте відповідальності заднім числом, оскільки закони не мають зворотньої дії в часі, тобто можуть вводити кримінальну чи адміністративну відповідальність лише на майбутнє, а не на минулі вчинки. Це відповідає принципу верховенства права та її складовому принципу - правової визначеності, бо особа не може наперед передбачати та прогнозувати дії і рішення законодавця. Якщо на даний момент жодної відповідальності не існує, то на майбутнє таку відповідальність за вже скоєне вводити не можна.

Так що живіть спокійно! Проте, вирішіть в якій країні Європи Вам буде безпечніше і 100 % шанси, що Вас як і інших українців "не попросять", бо невідомо як будуть вчиняти європейські партнери в умовах тотальної мобілізації в Україні та відсутності належного фінансування України збоку ЄС та США з політичних мотивів та кризових явищ всередині самих країн-партнерів.

З повагою, юрист Ярослав Турчин