Відпрацювання медиків після університету

Доброго дня!

Питання: чи можу я розірвати угоду на даному етапі і не відпрацьовувати,за умови ,що моя мама інвалід дитинства 2 групи.

Так, можете.

Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 року № 367 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1998 року за № 246/2686. - втратив чинність.

Згідно пункту 2 Наказу МОЗ 1452 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0966-22#Text якщо Ви були зараховані на навчання за державним замовленням та уклали Угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», до Вас застосовується законодавство, яке діяло на момент укладення таких угод.

Згідно пункту 9 Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 року № 367 Розірвання випускником угоди допускається з таких поважних причин:

1) встановлення інвалідності 1 або 2 групи, внаслідок чого випускник не може виїхати на роботу за призначенням;

2) встановлення інвалідності 1 або 2 групи у дружини (чоловіка) випускника, одного з батьків (або осіб, які їх замінюють) випускника;

3) якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років, або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

4) проходження чоловіком (дружиною) служби за контрактом у Збройних Силах, Держприкордонслужбі, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Національній гвардії, Держспецтрансслужбі, Держспецзв’язку, на посадах рядового і начальницького складу у правоохоронних органах, органах і підрозділах цивільного захисту, служби в Національній поліції, поза місцем розташування замовника;

5) вступу до університету, академії, інституту для випускників коледжів та технікумів.

Щодо обов'язковості відпрацювання після закінчення інтернатури, то Міністерство освіти і науки України висловлює позицію, що грунтується на правових засадах і гарантіях, встановлених Конституцією України та законами України і керується у своїй діяльності принципом верховенства права.

У статті 53 Конституції України зазначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю», що набула чинності для України 10 серпня 1956 року зобов’язує держави не допускати примусової праці. Згідно зі статтею l Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 № 2021-ІІІ, держава зобов'язується скасувати обов'язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічною розвитку.

Таким чином, якщо Ви уклали УГОДУ про підготовку фахівців з вищою освітою , то наявність інвалідності 2 групи у Вашої мами є підставою для розірвання даної угоди, адже до Вас застосовується законодавство, яке діяло на момент укладення такої угоди.Крім того, обов'язковість відпрацювання після закінчення інтернатури є порушенням права громадянина України щодо вільного вибору місця роботи.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Бажаю успіхів!

Доброго дня, шановна Соломія!

Так. Ви маєте право розірвати трудовий договір на підставі того, що у Вас мама має інвалідність 2 групи.

Це Ваше право передбачене Порядком працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням МОЗ, затверджений наказом від 25.12.1997 № 367.

Оскільки шановний МОЗ України, вважає, що незважаючи на скасування відпрацювань і його неконституційність, угода є угода і особа, яка здобула вищу медичну освіту має виконувати цю угоду.

В принципі це так, хоча як на мене зміна законодавства є належною підставою для визнання положень угоди нечинними на підставі статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Але вже є як є.

МОЗ і МОН України наполягають на необхідності для осіб, які вже вляпалися в контракт - керуватися саме Порядком № 367, який втратив чинність, але застосовується до осіб, які відпрацьовують.

До осіб, які зараховані на навчання за державним замовленням та які уклали Угоди про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно з постановою КМУ від 22.08.1996 № 992, застосовуємо законодавство, яке діяло на момент укладення угоди (п. 2 Наказу № 1452). Тому вони зобов’язані виконати умови угоди і відпрацювати в закладі охорони здоров’я три роки за умовами угоди.

Щоб визначити підстави, коли випускник має право розірвати угоду, керуємось Порядком № 367. Угоду можна розірвати в разі:

• встановлення інвалідності I або II групи, внаслідок чого випускник не може стати до роботи за місцем призначення
• встановлення інвалідності I або II групи в дружини (чоловіка) випускника, в одного з батьків (або осіб, які замінюють батьків) випускника
• якщо випускник — вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю
• проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), у тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Нацгвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника
• вступу випускників вищих закладів освіти I—II рівнів акредитації до вишів III—IV рівнів акредитації (п. 9 Порядку № 367)

У цих випадках за рішенням комісії з працевлаштування випускників видають довідку про надання можливості працевлаштуватися самостійно (п. 9 Порядку № 367).

На думку МОЗ і МОН України: Закон № 1662, який скасовує відпрацювання, набув чинності з 01.01.2017 р. Тож особа, яка навчалась у медичному виші й уклала угоду із закладом освіти та роботодавцем про обов’язкове відпрацювання після навчання до 01.01.2017, зобов’язана відпрацювати в роботодавця за направленням. В іншому випадку вона несе відповідальність відповідно до умов угоди згідно із Цивільним кодексом України. До того ж МОЗ закріпило обов’язок відпрацювати і в Наказі № 1452.

Аналогічну позицію висловило МОН України у листі від 09.01.2017 № 1/11-278.

ОТЖЕ, спробуйте керуватися законодавством та підзаконними актами відповідно до не дуже законних позицій міністерств. Тобто оформити все по їх правилам, щоб до Вас не було зайвих питань.

Проте, будьте готові, що роботодавець та МОЗ можуть не погодитись з Вашим таким правом. І доведеться захищати себе в суді. Але ж якщо їм немає чого робити, то хай позиваються до Вас. Шанси їх при Вашому належному судовому захисті - майже нульові.

Щасти Вам у вирішенні питання та щасливих новорічних свят!

З повагою, адвокат Наталія Пономаренко

Доброго дня, Соломія!

Ви маєте право на розірвання угоди у зв'язку з інвалідністю матері.

Згідно статті 64 Закону України "Про вищу освіту" випускники закладів вищої освіти вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом.

До згаданих випадків можна віднести випускників вищих медичних навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. У такому випадку керівники вищих закладів освіти після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду.

Випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов'язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2022 року 1452 "Про визнання таким, що втратив чинність, наказ Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 року № 367 наказ Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 року № 367 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» визнано таким, що втратив чинність. При цьому, встановлено, що для осіб, які зараховані на навчання за державним замовленням та які уклали Угоди про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», застосовується законодавство, яке діяло на момент укладення таких угод.

Проте, слід зауважити, що скасування згаданого Наказу МОЗ не пощирюється на Ваш випадок, оскільки такі зміни у нормативних актах МОЗ відбулися після укладання угоду між Вами та ВНЗ. Тобто, така зміна не може бути застосована до Вас, тому що в даному випадку на захист Ваших прав стає стаття 58 Конституції України, яка зазаначає, що закон не має зворотньої дії в часі.

Отже, можна сміливо казати, що у відповідності з Порядком звільнення випускників медичних ВНЗ від проходження обов'язкового відпрацювання (для угод про підготовку фахівців з вищою освітою, укладених до моменту втрати чинності Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 року № 367 розірвати угоду про підготовку фахівців із вищою освітою випускник має право за наступних обставин:

• встановлення інвалідності I або II групи, внаслідок чого випускник не може стати до роботи за місцем призначення;
• встановлення інвалідності I або II групи у дружини (чоловіка) випускника, у одного з батьків (або осіб, які замінюють батьків) випускника;
• якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю
• у разі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника;
• у разі вступу випускників вищих закладів освіти I - II рівнів акредитації до вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації (пункт 9 розділу ІІ Порядку).

У разі виникнення у випускника одного з вищеперелічених випадків, він повинен надати документи, які підтверджують наявність обставин, що дозоляють розірвання угоди про підготовку фахівця, до комісії з працевлаштування.

Детальніше про це можете ознайомитись за посиланням:

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Звільнення_випускників_медичних_ВНЗ_від_проходження_обов%27язкового_відпрацювання

З повагою, адвокат Айвазян.

Добрий день, Соломія!

Питання: чи можу я розірвати угоду на даному етапі і не відпрацьовувати,за умови ,що моя мама інвалід дитинства 2 групи.Враховуючи ,шо закон ,завдяки якому я могла б звільнитись за цією підставою втратив чинність у вересні 2022 року. - не потрібно плутати підстави для звільнення (всі вони передбачені ст.36 Кодексу законів про працю України) та підстави для розірвання угоди про відпрацювання 3-х років на посаді лікаря-спеціаліста після закінчення інтернтури.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Тобто, звільнитися Ви маєте право (на моїй практиці лікарі частіше звільняються за власним бажанням, а не за угодою сторін). Для цього достатньо подати заяву про звільнення, щоб на вашому примірнику заяви поставили дату отримання та реєстраційний індекс. Останній робочий день буде вважатися датою звільнення, і саме в цей день Вам повинні віддати трудову книжку та провести з Вами розрахунок.

Однак, таке звільнення може мати негативні наслідки у зв'язку з невідпрацюванням 3-х років, а саме звернення до суду ВНЗ з позовом про відшкодування вартості навчання на бюджеті+стипендії та лікарні з позовом про відшкодування витрат на навчання/проходження інтернатури.

Наприклад, судова практика за позовами ВНЗ:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/103963226

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100063023

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100816972

Тому потрібно бачити всі ваші документи (угода з ВНЗ про підготовку фахівця з вищою освітою, направлення на роботу/довідка про право самостійного працевлаштування, наказ УОЗ та самої лікарні про зарахування до інтернатури, угода з лікарнею про відпрацювання 3-х років тощо).

Відпрацювання 3-х років було передбачено лише у випадку укладання угоди з ВНЗ (відповідно до чинних на той момент ЗУ "Про освіту" (а саме статті 52) та Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. N 992).

Типова форма такої угоди наведена в Додатку 1 до пункту 5 Порядку працевлаштування випускників вищих медичних фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗ України від 25 грудня 1997 р. N 367 (за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0246-98).

Відповідно до пункту 9 Порядку розірвати таку угоду випускник має право з наступних причин:

- встановлення інвалідності I або II групи, внаслідок чого випускник не може стати до роботи за місцем призначення;

- встановлення інвалідності I або II групи у дружини (чоловіка) випускника або у одного з його батьків (чи осіб, які їх замінюють);

- якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину віком до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

- у разі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника;

- у разі вступу випускників вищих закладів освіти I-II рівнів акредитації до вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації.

У цих випадках за рішенням комісії з працевлаштування випускників видається довідка про надання можливості самостійного працевлаштування (додаток 4).

Який документ було видано Вам: направлення на роботу чи довідку про надання можливості самостійного працевлаштування?

Якщо Ви не укладали з лікарнею угоду про відпрацювання 3-х років, то жодних зобов'язань перед лікарнею у Вас точно немає. Тому що всі зобов'язання встановляються за погодженням сторін, у договорі. Відповідальність за порушення цих зобов'язань також встановлюється умовами договору та настає лише за їх невиконання чи неналежне виконання.

Всі випадки для проведення відрахувань із заробітної плати працівника наведені в ст. 127 Кодексу законів про працю України:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Отже, потрібно аналізувати всі ваші документи.

Всього найкращого!

ВІТАЮ ВАС, пані СЛОМІЄ! На моє переконання як юриста, Ви маєте повне право на припинення будь-яких угод, оскільки прийняття змін до законодавства, які звільняють особу від обов"язку відпрацювання - не можуть породжувати будь-яку відповідальність за відмову виконувати раніше передбачуваний законодавством обов"язок відпрацювання.

Але у разі, якщо Ви підете по праву, а не по неконституційному порядку на якому наполягає МОЗ та МОН України, то окрилені рішеннями Верховного Суду (без України) сумнівної законності, які ухвалювалися з 2016 року - навчальні заклади можуть звернутися до суду, а суди місцевого рівня підмахнути рішення на їх користь...

Певен, що у Вас немає ні часу, ні бажання воювати з нікчемною системою правосуддя, яку нам нареформували з 2015-го року, року Вашого вступу на навчання "шановні міжнародні партнери".

Якщо законодавець хотів би іншого регулювання - це було б передбачено у Перехідних та прикінцевих положеннях закону. Але цього НЕМАЄ.

Проте є рішення Верховного Суду (без України), який каже, що все нормально. Рішення Конституційного Суду України з цього приводу немає, але то таке. Фактично і суду такого вже немає після того, як Голову суду не пускають на робоче місце якісь там охоронці УДО за усним розпорядженням Президента.

У своїй відповіді напишу як воно має бути по закону і праву. А у другій частині як воно є на практиці за сприяння "корумпованого і відреформованого" Верховного Суду, який при створенні втратив навіть назву країни, іменем якої він має ухвалювати справедливі та законні рішення, спираючись на принципи верховенства права та правової визначеності.

ЯК ВОНО МАЄ БУТИ ПО ПРАВУ.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Звісно у МОЗ і МОН України, як чи не найбільших порушників прав людей, гарантованих у Конституції і законах України серед інших органів виконавчої влади, дещо інша позиція з цього приводу. Але чи можна сприймати позицію людей, які намагаються регулювати праовідносини за допомогою актів нормативно-правового характеру, які не подаються на реєстрацію до Міністрества юстиції України навіть формально? - Звісно їх думка, тлумачення законодавства на свою користь та інші речі не породжує правові наслідки.

Особисто свого часу доклав значних зусиль щодо скасування цього відпрацювального рабства і захисту громадян України щодо спроб примусити щось там відпрацьовувати в порушення законів і Конституції...

Праця не обов'язок, а право надане людині в демократичному суспільстві.

Всесвітньо відомий англійський економіст Альфред Маршал визначав Працю як будь-яке інтелектуальне або фізичне зусилля, що виконується частково або вцілому з метою досягнення результату, не враховуючи задоволення отримуваного безпосередньо від самої виконаної роботи.

Праця в Україні наразі є конституційним правом гарантованим державою.

Стаття 43. Конституції України. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком суду чи іншим рішенням суду або відповідно до закону про воєнний і про надзвичайний стан.

Працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю (п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення").

Як правило, в своїх діях, посадові особи посилаються на статтю 52 Закону України "Про освіту", умови угоди укладеної між студентом та навчальним закладом, начебто передбаченої статтею 56 Закону України "Про вищу освіту" та на Постанову Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (яка втратила чинність 07.07.2017 року.), яка була прийнята на виконання частини 2 статті 52 Закону України "Про освіту".

Розглянемо ці нормативно-правові акти детальніше.

І. Закон України "Про освіту" (від 23.05.1991 р.)

Стаття 52. Обов'язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів.

2. Випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і забов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Саме на цю норму послався у 1996 році Кабінет Міністрів України на чолі з Павлом Лазаренком, приймаючи Постанову Кабміну.

Як оцінювати цю норму?

Як правило для повного розуміння суті норми, слід дослідити підстави, умови та обставини її створення.

Тож згадаємо історію створення Закону України "Про освіту".

Згадуваний закон, а саме Закон Української РСР "Про освіту" був прийнятий Верховною Радою УРСР 23 трявня 1991 року в реаліях, що були створені в державі згідно з Конституцією (Основним законом) України від 20 квітня 1978 року.

Норми частини 2 статті 52 з того часу не зазнали жодних змін, хоча країна за ці 23 роки кардинально змінилася й перейшла від командно-адміністративної планової системи управління та економіки до капіталістичної моделі демократичного суспільства.

Натомість, 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України.

Згідно з пунктом 1 Перехідних положень Конституції, Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

ІІ. Постанова Кабінету Міністрів України № 992 від 22.08.1996 р. "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням".

У вступній частині Постанови (преамбулі до неї) вказано, що її прийнято з метою забезпечення реалізації права на роботу за фахом для випускників.

Виходячи з мети прийняття цього нормативно-правового акту, його метою і головним пріорітетом є саме забезпечення прав та інтересів випускників.

Однак, у пункті 14, який було змінено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 511 від 17.07.2013 р., вказано, що у разі відмови їхати за направленням, випускник забов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовнику всі витрати. Цю ж умову було викладено і в положеннях Типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою, яка є Додатком до Постанови Кабінету Міністрів України.

Фактично маємо ситуацію, коли Постанову Кабінету Міністрів приймали з однією метою, яка задекларована в її вступній частині, а пізніше новий склад Уряду, ігноруючи мету її прийняття, своїми змінами перетворив її нормативну частину до невпізнаваності, порушивши права громадян України, довільно трактував вимоги статті 52 Закону України "Про освіту", в той же час ігноруючи Конституцію України, Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю України, Закон України "Про вищу освіту", міжнародні конвенції тощо.

!!! У 2015 році Кабінет Міністрів України визначив, що випускники вищих навчальних закладів більше не матимуть обов’язків обов’язкового відпрацювання за місцем призначення. Відповідні зміни внесені постановою уряду від 15 квітня 2015 року № 216 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992".Згідно з повідомленням прес-служби Міністерства освіти і науки, із Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, виключено пункт 8, яким було передбачено, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» був прийнятий на підставі Постанови КМУ № 992 від 22.08.1996 р., чинність якої ми вже досліджували.

СУТТЄВО!

Згідно зі статтею 8 Конституції України, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії.

Стаття 21 Конституції, Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22 Конституції, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 43 Конституції, як уже було вказано, гарантує право на вільний вибір праці.

Стаття 53 Конституції України, Кожен має право на освіту. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення статті 53 Конституції (справа про доступність і безоплатність освіти) № 5-рп/2004 від 4 березня 2004 року, безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення).

Стаття 9 Конституції, Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади регулювання праці і зайнятості.

Пункт 22 частини 1 статті 92 Конституції, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності.

Конвенція Міжнародної організації праці № 29 від 28 червня 1930 року "Про примусову чи обов'язкову працю" (ратифікована Україною 10.08.1956 р.). Згідно з цією Конвенцією, держави-учасниці взяли на себе забов'язання не допускати примусову працю.

Конвенція Міжнародної організації праці № 105 від 25 червня 1957 року "Про скасування примусової праці" (ратифікована Україною 05.10.2000 р.). Згідно з Конвенцією, держава забов’язується скасувати обов’язкову працю і не вдаватися до будь-яких її форм як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, від 4 листопада 1950 року(ратифікована Україною 17.07.1997 р.). Ця Конвенція приймається країнами-учасницями Ради Європи. Згідно зі статтею 4 Конвенції, забороняється рабство та примусова праця. Порушення Конвенції є підставою для звернення до Європейського суду з прав людини, який створений згідно з розділом ІІ Конвенції.

Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року.

Згідно зі статтею 23 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці.

Проте, слід відзначити, що ця постанова була прийнята ДО ухвалення Конституції України.

ОТЖЕ,

1) Конституція України має найвищу юридичну силу, права і свободи людини є невідчужуваними й непорушними.

2) Норма Закону про освіту, що був прийнятий раніше Конституції може діяти лише в частині що не суперечить Конституції України, а тому норма частини 2 статті 52 Закону України "Про освіту" не є чинною, оскільки її відповідність Конституції не підтверджена законодавцем (стаття не зазнала змін з 1991 року).

3) Крім того, стаття 52 може не враховуватися внаслідок суперечності його Міжнародним договорам України, які ратифіковані Парламентом, оскільки згідно зі статтею 8-1 КЗпП України міжнародні договори мають пріорітетне значення над іншим законодавством про працю. Стаття 9 Конституції України вказує, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

4) В Законах України "Про освіту", "Про вищу освіту" не передбачено компенсації за невиконання умов договору про підготовку фахівця.

5) Постанова Кабінету Міністрів України, яка прийнята на виконання норми Закону, чинність якої є сумнівною, можна вважати такою, що не має юридичної сили в аспектах, які врегульовані Конституцією та законами України. Крім того, така постанова КМУ скасована самим Урядом і не чинна з 2017 року.

6) Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування досі не затверджений, а як відомо згідно з п.14 Постанови КМУ, відшкодування здійснюється саме в порядку, який має бути затверджений.

7) Правочини укладені з порушенням вимог цивільного законодавства та порушують законодавство є нікчемними в частині в якій вони порушують вимоги законодавства.

Угода про підготовку фахівця згідно з цивільним законодавством України є правочином.

Правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 статті 202 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 статті 203 ЦК України)

Згідно з частиною 3 статті 312 ЦК України, використання примусової праці забороняється.

Оскільки зміст типової угоди, визначеної Кабінетом Міністрів України порушує норми Конституції України та цивільне законодавство, така угода може бути визнана в суді частково недійсною з мотивів:

1) невідповідності змісту (умов) угоди ч. 1, 3 ст. 203, ч. 4 ст. 312 ЦК України, ст. 5-1 КЗпПУ, ст. 56 Закону України "Про вищу освіту";

2) укладення угоди особою, яка не досягла віку повної цивільної дієздатності - неповнолітньої особи (як правило до ВНЗ вступають до 18 років, ст. 32, 222 ЦК України);

3) є таким, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційних прав і свобод (ст. 228 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 214 ЦК України, правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Ні Законом України "Про освіту", ні "Про вищу освіту" не передбачено вимоги повернення коштів за здобуту освіту як наслідок відмови від правочину. Крім того, цивільне законодавство чітко передбачає, що відносини правочину можуть виникати лише за умови добровільності, а тому законодавець не міг визначити в законодавстві про освіту забов'язання випускника укласти угоду з замовником та вищим навчальним закладом. Тож можна прийти до думки, що виходячи з вимог Конституції України та цивільного законодавства, прав та обов'язків наданих органам виконавчої влади та ВНЗ, укладення угоди є не обов'язком, а частиною права випускника, гарантованого державою з метою реалізації права на працевлаштування.

Висновки:

В Конституції та чинному закнодавстві України досить чітко прописано особливості працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, що є невід'ємним та гарантованим державою правом. Усі суперечності пов'язані з примусом випускників до укладення трудових відносин з третіми особами без волі самого випускника є нічим іншим як зловживанням посадовими особами своїм службовим становищем та довільним тлумаченням окремих норм законодавства й підзаконних актів на власну користь, свідомим ігноруванням загальновідомих конституційних прав і свобод.

Випускник вищого навчального закладу вільний у виборі свого роду занять, місця роботи, професії та праці.

Випускник вищого навчального закладу не забов'язаний сплачувати кошти за здобуту вищу освіту, оскільки освіта здобута ним внаслідок реалізації конституційного права на безкоштовну вищу освіту на конкурсній основі за державним замовленням; крім того, такий обов'язок випускника не передбачений законодавством, а тому умови договору, які містяться внаслідок вимог, затверджених органом виконавчої влади, а не законодавцем - є нікчемними.

ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ДЕЩО ІНШИЙ. АДЖЕ з 2017 року діє "маріонеточний", "корумпований" та "відреформований з особливим цинізмом" Верховний Суд, який тлумачить Конституцію і закони на власний розсуд... вірніше на розусуд органів виконавчої влади та іноземних кураторів, виходячи із принципу політико-правової і фінансово-правової доцільності і можливостей бюджету України. Тому, вказує, що треба дотримуватися тих актів (хай вони 300 раз неконституційні), які були чинні на момент укладення угоди.

Оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, та вищезазначені нормативно-правові акти, які передбачали обов`язок студента відпрацьовувати за направленням, були чинними, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди про підготовку фахівців з вищою освітою, тобто початку навчання, регулюються саме ними.

Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду (без України) від 30 жовтня 2019 року у справі 754/9440/16-ц (касаційне провадження № 61-22238св18), постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі 607/3694/17 (касаційне провадження № 61-31773 св 18) та інших.

З повагою, юрист Ярослав Турчин