Чи можливо розбити на частини виплати,якщо програв суд кредиторам,чи допоможе в цьому апеляція

Вітаю Вас.

Чи можливо після рішення суду не в мою користь ( споживчий кредит) Розтягнути виплати на певний термін і чи допоможе в цьому апеляція ( так рекомендує мені адвокат,який складав відзивну заяву)

Так, все вірно - рішення суду першої інстрації не набрало законної сили, а тому Ви маєте право подати апеляційну скаргу. Виконувати Ви повинні те рішення, яке набрало законної сили. Подача апеляційної скарги - як варіант. Водночас я твердо переконаний в наступному: якщо перспективи такої апеляційної скарги нульові - взагалі не варто витрачати час та кошти, а краще спробувати домовитися з Позивачем про розстрочення заборгованості. Скоріше за все, мета Вашого представника - заробити кошти за написання апеляційної скарги.

Крім того, як варіант - Ви можете звернутися до суду із заявою про розстрочення виконання судового рішення.

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492)

Стаття 435. Відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання

1. За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

2. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

3. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

4. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

5. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

6. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

7. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

З повагою!

Вітаю, слід зазначити, що вказане рішення слід оскаржувати в апеляційному порядку, мені часто вдавалося переглянути суму стягнутих коштів, і заятгнути час

Вітаю!

АПЕЛЯЦІЯ НІЯК НЕ ВПЛИНЕ НА ВАШ ОБОВ'ЯЗОК ВИКОНАТИ РІШЕННЯ СУДУ - НЕ РАДЖУ ПОДАВАТИ АПЕЛЯЦІЮ, А ВИРІШИТИ З КРЕДИТОРОМ ПИТАННЯ ПРО РЕСТРУКТУРИЗАЦІЮ БОРГУ ( В ДОГОВОРІ ПРО РЕСТРУКТУРИЗАЦІЮ ПЕРЕДБАЧИТИ, ЩО КРЕДИТОР НЕ МАЄ ПРАВА ЗВЕРТАТИСЯ ДО ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ, В РАЗІ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ БОРЖНИКОМ ДОГОВОРУ ПРО РЕСТРУКТУРИЗАЦІЮ БОРГУ.

15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX, яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено новими пунктом 18 відповідно до якого:

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-ти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов’язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов’язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцемт або позикодавцем . Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України (згідно Прикінцевих положень п.18 ЦКУта Прикінцевих положень 6-1 Закону України "Про споживне кредитування").

Національний банк України на своєму офіційоному сайті звертає увагу на те, що нові правила не передбачають скасування відсотків за користування кредитними коштами. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора. Кредитні канікули – це відтермінування сплати боргу, а не його прощення. Також кредитні канікули – це право кредитора, а не його зобов’язання. Саме тому рекомендуємо домовитися безпосередньо з кредитором про кредитні канікули. Однак, якщо позичальники мають достатній запас ресурсів, щоб продовжувати діяльність та обслуговувати позики, варто їх надалі сплачувати.

Введено ряд захищених категорій мають право на відмову від взаємодії з банком/колекторами до закінчення воєнного стану та 90-та днів після його скасування це зокрема: військовослужбовці та службовці СПОСП, ДССТ, ДССЗтЗІУ, військовослужбовці які отримали інвалідність, члени сімей військовослужбовців, які загинули чи пропали безвісти; особи, які перебувають у полоні (члени їх сімей). Це означає що зазначенні категорії та їх близькі особи можуть позбутись будь-яких форм взаємодії (тиску), наприклад дзвінків, листів, тощо, для цього потрібно повідомити дані установи про приналежність до захищеної категорії з долученням підтверджуючих документів згідно Прикінцевих положень ст. 6-2 Закону України "Про споживне кредитування"

Реструктуризація боргу за кредитним договором — це одна з форм реорганізації умов боргу, під час якої боржники і кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту і за відсотками, термін яких повинен наступити в певний період часу, а також про новий графік таких платежів.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про споживче кредитування" кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов’язань за договором про споживчий кредит.

Реструктуризація зобов’язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

Для реструктуризації кредитного боргу необхідно звернутися із заявою до фінансової установи, в якій було взяте фінансове зобов’язання (кредит). У даній заяві необхідно вказати обставини, які спричинили негативне фінансове становище та подати відповідні підтверджуючі документи. У процедурі фінансової реструктуризації мають право брати участь фінансові установи, які є кредиторами боржника. Інші кредитори мають право брати участь у процедурі фінансової реструктуризації, якщо в такій процедурі бере участь принаймні одна фінансова установа, що не є пов’язаною з боржником особою.

Підставою для початку проведення процедури фінансової реструктуризації є згода на реструктуризацію – письмовий договір між боржником і залученим кредитором, що містить арбітражну угоду.

ххх

Судове рішення про стягнення боргу по кредиту є підставою для початку виконавчого провадження. Відповідно, виконавець може накласти арешт на рахунки та майно, списати частину коштів в рахунок оплати боргу.Чи можна зробити реструктуризацію, якщо був суд з банком, залежить від того, яке саме рішення прийняв суд:

1. Якщо кредитору відмовили у задоволенні позову, то він може подати апеляцію або запропонувати боржнику закрити кредит на вигідних умовах, наприклад за тіло, або половину тіла кредиту.

2. Якщо кредитор виграв суд, то він може розпочати виконавче провадження і спробувати отримати борг у примусовому порядку. Боржнику в такому разі, доцільніше подумати про розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, оскільки реструктуризація цього рішення не скасує.

У випадку, коли боржник опинився в складній життєвій ситуації: хвороба, втрата роботи, працездатності, житла тощо, можна подати заяву про розстрочення виконання рішення суду. Таку заяву потрібно подати до того ж суду, який прийняв рішення про стягнення боргу. Обов’язково потрібно додати докази того, які поважні причини перешкоджають боржнику виконати судове рішення. Суд може розділити суму боргу на декілька платежів. Правда існує одне обмеження: строк розстрочення не може перевищувати 1 року з моменту ухвалення рішення про це.

ТАКОЖ ВИ МОЖЕТЕ ЗВЕРНУТИСЯ ДО КРЕДИТОРА З ПРОПОЗИЦІЄЮ ПРО РЕСТРУКТУРИЗАЦІЮ БОРГУ, ЯКИЙ ВИ ПОВИННІ ПОВЕРНУТИ ЗГІДНО РІШЕННЯ СУДУ.

Реструктуризація боргу оформлюється як окремий договір між кредитором та боржником. Вона повністю змінює умови попереднього договору, розмір та порядок повернення боргу. Робити реструктуризацію, якщо був суд з банком досить ризиковано. Боржник не застрахований від того, що після виконання умов реструктуризації, кредитор не спробує ще й звернутися у виконавчу службу із судовим рішенням, яке вже в нього на руках (тому в Договорі про реструктуризацію обов'язково треба передбачити пункт, що кредитор не має права звертатися у виконавчу службу, якщо боржник виконує умови договору про реструктуризацію).

Доброго дня!

Так, це можливо.

Статтею 435 ЦПК України закріплюється право на відстрочення і розстрочення виконання судового рішення.Відстрочення виконання рішення суду означає перенесення виконання на інший час, а розстрочення виконання рішення суду - надання можливості виконання рішення по визначених частинах у встановлені строки.Питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку статті 267 ЦПК України або після відкриття виконавчого провадження.

Порушити питання про відстрочку і розстрочку виконання рішення після відкриття виконавчого провадження може сам державний виконавець або сторони виконавчого провадження чи їх представники.

Обставини, що враховуються під час розгляду питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю (частина сьома статті 435 ЦПК України).

З повагою, юрист Дерій В.О.!

АПЕЛЯЦІЯ ДОРЕЧНА В НАСТУПНИХ ВИПАДКАХ:

Це можливо за кількома обставинами:

• Тривалість заборгованості. Якщо борг перед кредитором існує понад три роки.
• Некоректне нарахування. Якщо кредитор неправильно нарахував борг.
• Банкрутство боржника. Якщо в судовому порядку боржника офіційно визнано банкрутом.

У випадку, якщо боржник доведе свою правоту в суді, він може домогтися списання накопичених боргів відповідно до чинного законодавства. Проте, навіть у випадках, коли списання боргу є можливим, слід бути готовими до того, що цей процес вимагатиме значних зусиль.

В доповнення раніше сказаного зазначу, що для надання більш детальної консультації слід зазначити наступне по перше, так, є можливість розбити виплати після програшу суду кредиторам, навіть якщо рішення суду не на вашу користь. Це може бути зроблено кількома шляхами, серед яких апеляція як я казав раніше дійсно може допомогти.

Апеляційне оскарження: якщо ви подаєте апеляцію, це може призупинити виконання судового рішення, поки апеляційний суд розглядає справу. Апеляція може Вам допомогти оскаржити як саме рішення про стягнення боргу, так і можливо і суму яка підлягає до стягненя. Проте успіх апеляції залежить від вагомих аргументів, які ви або ваш адвокат повинні зазначити.

Чи допоможе Вам апеляція розбити виплати? Для цього потрібно обґрунтувати, чому саме ви не можете сплатити борг одноразово і писати заяву про розстроченя суми боргу (наприклад, надати докази скрутного фінансового становища).

Розстрочка виконання судового рішення. Ви можете подати заяву про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення. Згідно з Цивільним процесуальним кодексом України (стаття 435), суд може надати відстрочку або розстрочку виконання судового рішення, враховуючи Ваш матеріальний стан

Для цього Вам потрібно звернутися до суду, який виніс рішення, із заявою, де ви обґрунтовуєте, чому ви не можете виконати рішення суду відразу. Суд може прийняти рішення і дозволити сплачувати заборгованість частинами або надати відстрочку на певний час.

Переговори з Позивачем: після винесення судового рішення також можна домовитися з кредитором про розстрочку або реструктуризацію заборгованості Виконавче провадження та добровільне виконання рішення: Якщо ви не виконаєте рішення суду добровільно, позивач передасть справу до виконавчої служби для примусового виконая рішеня суду. Однак ви можете домовитися з виконавцем про розстрочку або інші варіанти погашення боргу, що може запобігти арешту майна

Отже ви повинні зробити наступні кроки: Якщо ваш адвокат рекомендує подати апеляцію, важливо зрозуміти її реальні перспективи і проаналізувати чи є уВас достатньо підстав для зміни рішення суду або умов виплати. Також,якщо не будете оскаржувати рішеня суду, то зверніться до суду з заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення. Можете спробувати домовитися з позивачем про реструктиризацію, тому спробуйте домовитися про розбивку виплат на більш зручні для вас умови.

Отже, навіть після винесення рішення про стягнення з Вас боргу ви маєте кілька варіантів, щоб змінити виплати.

Доброго дня, Василю!

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Апеляція допоможе тільки в тому, що з Вас не стягуватимуться кошти на період розгляду справи в апеляційному суді та, можливо, Вашому адвокату вдасться зменьшити суму заборгованності, яка з Вас стягується. Тобто, мова в даному випадку йде не про розтрочення платежів, а про відтягування часу для їх сплати.

Якщо ж апеляційний суд залишить у силі рішення суду першої інстанції або змінить його у частині стягуємої суми, то Вам все одно прийдеться сплачувати борг.

Ви можете піти цим шляхом, а маєте можливість спробувати домовитись із фінансовою установою щодо реструктуризації боргу або ж розтрочити виконання рішення суду.

Для реструктуризації кредитного боргу необхідно звернутися із заявою до фінансової установи, в якій було взяте фінансове зобов’язання (кредит). У даній заяві необхідно вказати обставини, які спричинили негативне фінансове становище та подати відповідні підтверджуючі документи. У процедурі фінансової реструктуризації мають право брати участь фінансові установи, які є кредиторами боржника. Інші кредитори мають право брати участь у процедурі фінансової реструктуризації, якщо в такій процедурі бере участь принаймні одна фінансова установа, що не є пов’язаною з боржником особою.

Згідно за ст. 18 Закону України "Про фінансову реструктуризацію" боржник має право ініціювати проведення процедури фінансової реструктуризації шляхом подання письмової заяви про реструктуризацію до секретаріату за умови відсутності щодо нього порушеного провадження у справі про банкрутство або відсутності здійснення санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство.

Заява про реструктуризацію повинна містити:

1. письмову згоду боржника на передачу спорів до арбітражу згідно з арбітражним регламентом;
2. посилання на наявність згоди залученого (залучених) кредитора (кредиторів) на реструктуризацію;
3. інформацію про відсутність щодо боржника порушеного провадження у справі про банкрутство або здійснення санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство.

До заяви про реструктуризацію додаються:

1. згода залученого (залучених) кредитора (кредиторів) на реструктуризацію, у тому числі згода органу стягнення на реструктуризацію у випадку, передбаченому ч. 5 ст. 5 Закону;
2. перелік залучених кредиторів, у тому числі тих, які є пов’язаними особами боржника, із зазначенням поточних поштових адрес, адрес електронної пошти (за наявності) таких кредиторів, розміру грошового зобов’язання перед кожним із них;
3. перелік забезпечених кредиторів, включаючи тих, що не є залученими кредиторами, із зазначенням поточних поштових адрес, адрес електронної пошти (за наявності) таких кредиторів;
4. перелік пов’язаних осіб боржника, включаючи тих, що не є залученими кредиторами, із зазначенням поточних поштових адрес, адрес електронної пошти (за наявності) таких кредиторів;
5. перелік існуючих судових та виконавчих проваджень щодо боржника, ініційованих кредиторами, із зазначенням:

• сторін судового, виконавчого провадження;
• номера справи;
• назви суду, арбітражу або іншого органу, який розглядає справу, або органу державної виконавчої служби України, в якому відкрито виконавче провадження;
• стислого опису предмета судового спору та поточного статусу судового, виконавчого провадження.

Згода залучених кредиторів на реструктуризацію повинна бути підписана однією чи кількома фінансовими установами, жодна з яких не є пов’язаною особою боржника, яким належить щонайменше 50 відсотків загальної суми вимог фінансових установ до боржника, за винятком вимог пов’язаних осіб.

Розстрочка - це спосіб виконання зобов’язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановленні наперед.

Згідно зі ст. 435 Цивільного процесуального кодексу України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

З повагою, адвокат Айвазян.

ДОБРОГО ДНЯ, пане ВАСИЛЬ! Складно аналізувати роботу адвоката, не бачивши її, не читавши позицію, а лише на словах та з судового рішення. Може суд банально нічого не врахував, а все писалося як треба адвокатом. Тоді апеляція потрібна. Якщо адвокат просто не зробив те, що міг - це вже інша справа. Якщо Вас не повідомляли про зміну кредитора, то фактично звернення до суду можна вважати передчасним з боку стягувача. В подібних справах дуже багать ньюансів і ми їх не знаємо.

Якщо Ви брали ці кошти і не можете спростувати судові висновки - то сенсу подавати апеляцію не бачу. Ну максимум, що затягнете на кілька місяців набрання рішенням законної сили.

Звісно треба дослідити рішення детальніше на предмет суті спору. Чи укладався договір факторингу чи цесія. Часто некомпетентні судді це плутають, а адвокати не знають практику Верховного Суду.

Але боюсь, поки я буду читати судове рішення, колеги напишуть по 3 слова і це Вас задовільнить.

Тому треба визначитись - які переспетиви та завдання апеляційного оскарження? Можна і в Верховний Суд сходити, якщо є з чим.

Ні, звісно якщо Ви вірите, що за ці кілька місяців буде зруйнована банківська система України і Ваші кредитори втічуть за кордон, то можна розглянути таку перспективу затягування.

На моє переконання, Ваш адвокат просто хоче з Вас отримати ще грошей, оскільки не зробив якісно свою роботу в першій інстанції. Позиція підла і цинічна, але враховуючи контингент, які зараз ганьблять звання адвоката, то дивуватись доводитьс чи не щодня. Всі гребуть гроші як в останній день Помпеї...

Розпочати на мій погляд слід з того, що відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду - відступлення права вимоги за кредитним договором відповідно до ст. 512, 1054, 1077, 1084 ЦК України (факторинг, цесія) може відбуватися лише на користь установ, наділених правом надавати фінансові послуги (НЕ В НАЗВІ "ФІНАНС", а за наявністю ліцензії НБУ). Зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у справах від 11.09.2018 р. № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31.10.2018 р. № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), 16.03.2021 р. № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).

Якщо така ліцензія не видавалася або судом не було перевірено її наявність, не можна казати про законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відступлення права вимоги за кредитним договором (факторинг, цесія) може відбуватися лише на користь установ, наділених правом надавати фінансові послуги (с) Практика Великої Палати Верховного Суду

Усі установи, що надають фінансові послуги - отримують ліцензію НБУ або іншого уповноваженого органу, відповідно до законодавства, зокрема Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Більшість колекторських організацій не мають ліцензій та не є за своїми установчими і реєстраційними документами - установами. що надають фінансові послуги і на чию kopиcть можуть бути переуступлені права вимоги як за цесією, так і за договором факторингу.

Отже, діяльність таких організацій є по своїй суті незаконної, а може й кримінальною, а така фірма не може виступати кредитором і мати право вимоги до боржника.

Крім того, слід відзначити, що майже кожен такий банк має свою "кишенькову" колекторську установу, яку фактично і контролює та використовує для протизаконної діяльності, переслідування і залякування клієнтів, проведення незаконних оперативних дій та негласних слідчих розшукових дій, що містить в собі ознаки кримінальних правопорушень за кількома статтями Кримінального кодексу України (як мінімум - ст.ст. 182, 353, 355, 356 ККУ).

Тож переуступка вимог такій установі, засновником якої виступає або сам банк, або пов"язані з ним особи - незаконне та може бути оскаржене в суді як удаваний правочин з метою позаправового вирішення питання з боржником без можливих репуtаційних втрат та перспектив втрати ліцензії збоку банківської установи за напівлегальний "рекет" під вивіскою фінансових банківських послуг.

Згідно зі статтею 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був пись.мово повідо.млений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням. Наслідками непові.домлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов’язання первинному кредитору належним.

Наслідками непові.домлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов’язання первинному кредитору належним (с) Постанова Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 278/1679/13-ц

Неповідом.лення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповід.омлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов’язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов’язань.

Детальніше з текстом у постанові КЦС ВС від 06 лютого 2018 року у справі No 278/1679/13-ц: http://reyestr.court.gov.ua/Review/72124142.

Аналогічний правовий висновок міститься постанови КЦС ВС від 6 лютого 2019 року у справі No 361/2105/16-ц можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79805884.

ОТЖЕ, виходячи з позиції Великої Палати Верховного Суду, правові позиції щодо застосування і тлумачення законодавства мають обов"язково застосовуватись усіма суб"єктами відповідних правовідносин, якщо Вас не було письмово повідомлено про зміну кредитора, Ви можете до надання відповідного повідомлення ігнорувати будь-які вимоги щодо кредитів. Тим більше після банкрутства банку взагалі невідомо де гуляють ці дані по кредитам та яким чином якісь шахраї дістали доступ до них. В той же час, продаж Ваших боргів колекторам є нікчемним, адже колекторська фірма не є спеціальним суб"єктом кредитних відносин, що прямо випливає із положень статей 512, 1054 ЦК України. Слід розглянути можливість по списанню цієї заборгованості, якщо для цього є правові підстави, наприклад закінчення 3-річного строку позовної давності станом на 12.03.2021 р. (якщо інший строк не передбачено договором).

ВІдповідно до частини першої - другої статті 613 ЦК України, Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до практики Верховного Суду відступлення права вимоги за кредитним договором може відбуватися лише на користь установ, наділених правом надавати фінансові послуги.

Щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії), звертаю Вашу увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року по справі № 206/4841/20 (14-55цс22).

В ній проведено детальний аналіз практики судів по даному питанню.

6.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

6.2. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.3. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

6.4. Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

6.5. Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.

6.6. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.

6.7. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

6.8. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

6.9. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

6.10. За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

6.11. У пункті 5 частини першої статті 1 Закону N 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

6.12. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону N 2664-III.

6.13. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону N 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

6.14. Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

6.15. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону N 2664-III.

6.16. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

6.17. Як вже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

6.18. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону N 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

6.19. При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

6.20. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

6.21. Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

6.22. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

6.23. Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 106).

6.24. При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

6.25. Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі N 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження N 12-42гс22).

6.26. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

6.27. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов'язань.

6.28. У постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду також висловилась, щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

7. Щодо ціни продажу права вимоги

7.1. Статтею 177 ЦК України визначено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

7.2. Згідно з частиною першою статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

7.3. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

7.4. Поряд з цим, згідно з частиною третьою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

7.5. Звідси вбачається, що право вимоги є об'єктом цивільних права, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

7.6. За змістом частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

7.7. Як встановлено у частині першій статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.8. У свою чергу згідно з абзацом 1 частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

7.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати, так звані номінальну вартість та реальну вартість.

7.10. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

7.11. Реальна вартість права вимоги, як і будь якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, зокрема, попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а у процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

7.12. Тобто реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент в залежності від ряду обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

7.13. Велика Палата Верховного Суду виснує, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

7.14. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

8. Щодо відступлення від правових висновків Верховного Суду

8.1. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

8.2. Консультативна рада європейських суддів у Висновку N 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

8.3. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах N 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і N 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі N 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі N 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі N 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі N 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі N 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах N 264/5957/17 (пункт 41) і N 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі N 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі N 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі N 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі N 149/1499/18 (пункт 29), від 8 червня 2021 року у справі N 346/1305/19 (пункт 32) та у справі N 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі N 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі N 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі N 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі N 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17 (пункт 49)).

8.4. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі N 465/646/11 (провадження N 14-222цс18), від висновку в якій має намір відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

8.5. У постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й на користь фізичних осіб лише за умови, що первісний кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, яка вимагає вчинення дій із метою максимального задоволення інтересів кредиторів банку, зокрема його вкладників.Отже, частково відступ від висновку, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі N 465/646/11 (провадження N 14-222цс18), уже відбувся.

8.6. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду наголосила, що, на її думку, є підстава для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2018 року у справі N 465/646/11 (провадження N 14-222цс18) та від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21) шляхом його конкретизації та вказати, що:

"в імперативній нормі приватного права відсутня заборона на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, будь-якій особі;

внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину".

8.7. Однак Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, інтереси боржників у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам, не вважає таке твердження колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованим та таким, що дозволяє повністю відступити від попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду та сталої практики судів із цього питання.

8.8. Отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, від яких просила відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду.

Щасти Вам позитивно вирішити ситуацію!

P.S. Щодо розстрочення боргу суди вкрай рідко приймають рішення.

Статтею 435 ЦПК України закріплюється право на відстрочення і розстрочення виконання судового рішення.

У зазначеній статті йде мова про те, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення в судовому засідання з викликом сторін, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) — тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи — наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб — стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочка виконання рішення означає перенесення виконання на інший час, а розстрочка - надання можливості виконання рішення по визначених частинах у встановлені строки.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку статті 267 ЦПК України або після відкриття виконавчого провадження.

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%92%D1%9...

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин