Передати у власність лише одному з подружжя нерухомість, що придбана під час шлюбу

Вітаю. Можна подарувати дружині долю (спільна сумісна власносність).

https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%92%D1%9...

Доброго дня!

Договір дарування укладіть у нотаріуса на дружину , а дружина подає нотаріальну згоду на це.

Обгрунтування таке:

Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Положеннями Цивільного та Сімейного кодексів України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Особливістю права спільної сумісної власності є відсутність визначення часток учасників. Іншими словами, на відміну від спільної часткової власності, права учасників якої мають вираження у вигляді ідеальної (арифметичної) частки у праві спільної власності, що дозволяє визначити відповідний обсяг їх прав та обов’язків при здійсненні права, а на конкретну частину майна - при виділі частки або при її поділі, право кожного співвласника у спільній сумісній власності поширюється на усе майно, без ідеального вираження частки у праві спільної власності.

Відповідно до статті 369 Цивільного кодексу України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Право розпорядження майна закріплює абсолютну владу власника над майном, яке може здійснюватись у формі відчуження.

Чинним законодавством передбачений особливий порядок здійснення права власності подружжя.

Так, згідно зі статтею 61 Сімейного кодексу України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

Поряд з іншими правовими інститутами, реалізацію вказаного конституційного права забезпечує нотаріат.

Пунктом 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України

від 03.03.2004 № 20/5 передбачено, що договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.

Враховуючи зазначене, згода подружжя на укладення договору має бути викладена на окремому документі (заяві).

Другий з подружжя, надаючи згоду на розпорядження спільним майном, має право при цьому визначити умови, за яких майно відчужується: вказати особу, яка може бути набувачем у правочині, вид правочину, ціну та інші умови правочину.

Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому персонально (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобов’язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді.

Слід зазначити, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

З цього слідує, що усі правила, які регулюють порядок та встановлюють обмеження у розпорядженні спільним сумісним майном, зберігають свою силу для колишнього подружжя і після припинення шлюбу, якщо тільки режим спільної сумісної власності не був припинений у зв’язку з поділом майна.

Зауважу, що відповідно до частини другої статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Термін „дрібний побутовий правочин” - поняття оціночне і має визначатися в кожному конкретному випадку, але відповідно до статті 31 Цивільного кодексу України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Разом з тим не все майно подружжя є його спільною власністю.

Статтею 57 Сімейного кодексу України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У зазначених випадках договори щодо розпорядження майном посвідчуються без згоди другого з подружжя.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня, все дуже просто, вам треба звернутися до нотаріуса і він вирішить всі ваші побажання!! Ви не розкрили головне, для чого вам це потрібно? Тому тут є багато варіантів, безпосередньо нотаріус вам може підібрати який вам найбільше підходить і який найбільш дешевший варіант вирішення питання. (це може бути шлюбний договір, відмова від майна, договір куплі продажу, договір дарування і т. Д.

Гаряча лінія нотаріату України

(044) 271 17 86.24

Для детальної консультації натискайте кнопку звернутися.

Доброго дня, Марино!

Варіантів переоформити квартиру на дружину є багато, все залежить від поставлених цілей.

Чоловік можете продати частку у спільній сумісній власності, подарувати квартиру, заповісти, оформити спадковий договір або договір довічного утримання.

Найбільш оптимальний варіант – подарувати квартиру.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Ціна може бути різною, оскільки Вам доведеться звертатись до нотаріуса та оформлювати договір дарування. У державних та приватних нотаріусів ціни відрізняються, також ціна залежить від Вашого регіону та нотаріального округу нотаріуса, а також від ціни самої квартири.

Одержувачі подарунка першого та другого ступенів споріднення податок на доходи фізичних осіб не сплачують. До першого ступеня споріднення віднесені діти, у тому числі усиновлені, чоловік/дружина, батьки дарувальника.

При виникненні додаткових питань натискайте "Звернутися". Всього доброго! Бережіть себе!

З 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено режим воєнного стану!

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", відповідно до якого до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України внесено пункт 19 такого змісту, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.

Договір дарування - це домовленість, за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровуваний не має перед дарувальником будь-якого зобов’язання матеріального характеру.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передання майна (реальний договір), окрім випадків, коли дарувальник зобов'язується передати обдаровуваному майно у майбутньому (консенсуальний договір).

Момент набуття права власності за договором визначений стаття 334 ЦК України, залежно від предмету договору. Тобто право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується.

Дарунком можуть бути рухомi речi, в тому числi грошi та цiннi папери, а також нерухомi речi, а також майновi права, якими уже володiє дарувальник, а також тi, якi можуть виникнути у нього у зв’язку iз здiйсненням права iнтелектуальної власностi, та iншi права.

Сторонами договору дарування є дарувальник і обдаровуваний, а саме: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальна громада.

Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності - договiр дарування мiж юридичними особами, якi займаються пiдприємницькою дiяльнiстю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статутi дарувальника. Тобто, юридичні особи можуть бути сторонами у договорі дарування тільки у випадках, коли ці договори не суперечать їх меті та предмету діяльності, передбаченому в установчих документах або положеннях про них. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Укладати договір дарування може також представник дарувальника на основі письмового уповноваження - довіреності. Однак, якщо у довіреності на укладання договору дарування не встановлено імені обдаровуваного, така довіреність є нікчемною.

Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних (частина друга статті 68, частина друга статті 720 ЦК України).

Однак опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) можуть передавати майно підопічному у власність за договором дарування, а піклувальник може дати згоду на дарування своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами майна підопічному.

Посвідчення правочинів щодо дарування житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Орієнтовний перелік документі, що є необхідним для посвідчення договору дарування:

• документи, що посвідчують осіб (наприклад, паспорт) та реєстраційні номерт облікових карток платників податків обох сторін договору;
• оригінал правовстановлюючого документу на нерухомість (документ, який засвідчує, що дарувальник є власником майна);
• довідка про осіб, які зареєстровані у будинку, квартирі;
• якщо право власності на квартиру, житловий будинок виникло до 2013 року, необхідно одержати довідку про те, що станом на 01 січня 2013 року нерухомість належала дарувальнику (як правило, в бюро технічної інвентаризації);
• технічний паспорт на житло;
• звіт про оцінку нерухомого майна;
• витяг з Державного земельного кадастру (якщо предметом договору є земельна ділянка чи житловий будинок, який розташований на ній);
• свідоцтво про шлюб та письмова згода другого з подружжя, якщо нерухомість була придбана в шлюбі;
• рішення суду або свідоцтво про розлучення, якщо нерухомість була придбана в шлюбі, але в даний момент подружжя вже розірвало шлюб;
• свідоцтво про смерть, якщо квартира, житловий будинок тощо були придбані в шлюбі, але однин із подружжя помер;
• свідоцтво про народження дитини та дозвіл органу опіки та піклування, якщо обдаровуваний є неповнолітнім або неповнолітня дитина має право на користуватися цим житлом (зареєстрована в ньому);
• документи, що засвідчують родинні відносини між особами першого та другого ступеня споріднення (батьки, чоловік/дружина, діти, зокрема й усиновлені, рідні брати/сестри, бабусі, дідусі, онуки) - для звільнення від сплати податку та військового збору).

Відповідно до статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.

Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

При наявності запитань звертайтеся через кнопку "Звернутися".

Всього доброго!

Доброго дня, Марина!

Правильним ходом в такому випадку було б оформлення дарчої, як вірно зазначила тут більшість колег. Але для виконання цього правочину, треба виділити долі подружжя в натурі. Інакше уклачти такий договір буде фізично неможливо. Як раз це, як я зрозумів, подружжя робити не хоче і не збираєтся. В таких умовах я не бачу можливості юридично відокремити це майно від того, яке спільно нажите під час шлюбу і підлягає подділу у разі розлучення. Натосмість можна визначити спеціальний правовий режим його використання. Це можливо зробити у рамках шлюбного договору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 р. у справі № 758/4906/15-ц (ЄДРСРУ № 65248511) досліджено питання переходу право власності на нерухоме майно між подружжям на підставі (виключно) шлюбного договору.

Згідно з ч. ч. 1, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у ч. 2 ст. 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Оскільки договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до ст. 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми ст. ст. 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Так, ч. 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже принцип свободи договору відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

ВАЖЛИВО: норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14.

Водночас згідно з ч. 5 ст. 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

При цьому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

ВИСНОВОК: В силу положень ч. 2 ст. 97 СК України та ч. 5 ст. 93 СК України при укладенні шлюбного договору сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. ст. 57, 60 СК України, однак, на підставі шлюбного договору неможливий перехід до одного з подружжя права власності на нерухоме майно та інше майно, яке підлягає державній реєстрації.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:

1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;

2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обумовлені цим договором, тому укладення такого договору спрямоване не на реальне настання правових наслідків, а з іншою завідомо неправомірною метою. (наприклад: укладення шлюбного договору спрямоване на ухилення одного з подружжя від виконання рішення суду про стягнення з нього на користь позивача боргу, чим порушені права останнього).

Укладення шлюбного договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, а також не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є порушенням частин першої та пятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним (Ухвала Верховного суду України від 15.02.2012 р. у справі № 6-42607сво10, ЄДРСРУ № 21840063).

У разі виникнення уточнюючих питань, зверніться до мене персонально, натиснувши кнопку "звернутись" біля мого фото.

Вітаю!

І КЛАДУТЬ У НОТАРІУСА ДОГОВІР ПОДІЛУ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ.

Статею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою зокрема уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об’єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України).

Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору.

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому.

Стаття 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) зазначає, що сімейні відносини можуть бути врегульовані крім Сімейного кодексу іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Ст. 355 ЦК України визначає два види спільної сумісної власності осіб:спільна сумісна або спільна часткова. Однак, при поділі або виділі в натурі частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.

Ч. 3 ст. 368 ЦК України встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом. Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак, порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя дещо інші, ніж у учасників спільної часткової власності, передбачених ст. 355 Цивільного кодексу України.

У ст. 9 СК України законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним (ст. 63 СК України).

У ч. 1 ст. 65 СК України закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також ч. 2 ст. 69 СК України передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою. Слід зазначити, що ст. 60 СК України встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно ст. 70 СК такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В контексті ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділу частки) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені ЦК України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділити нерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Добровільно, за взаємною згодою, в силу ст. 68 СК України подружжя має право здійснити поділ та виділ майна і після розірвання шлюбу; при взаємній згоді колишнє подружжя в будь-який час може звернутися до нотаріуса щодо укладення договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

Отже, поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності виходячи з принципу рівності часток за умови відсутності іншої домовленості між ними або шлюбного договору.

П. 2 ст. 69 СК України передбачає, що подружжя має право укласти договір про виділ об’єкта нерухомого майна дружині або чоловікові зі складу усього майна, який підлягає нотаріальному посвідченню. Суть виділу нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя полягає в тому, що якщо один з подружжя за згодою іншого з подружжя у добровільному порядку бажає змінити правовий режим одного об’єкта нерухомості (житловий будинок, квартира, нежитлове приміщення, тощо) на особисту приватну власність, то має бути укладений договір про виділ нерухомого майна зі спільної сумісної власності в особисту приватну власність одного з них.

Добрий день!У Вашому випадку можна скористатися декількома варіантами, але для цього потрібно звернутися до нотаріуса.1. Оформити договір про визначення часток у нотаріуса і після цього подарувати або продати свою частку дружині шляхом укладення договору про дарування або купівлі-продажу.2. Оформити договір про поділ майна.3. Звернутися до суду з позовом про визнання майна особистою власністю, попередньо провівши оцінку майна, сплативши судовий збір, підготувавши позов, а від іншого з подружжя подати заяву про визнання позову.