Раздел квартиры с отцом после смерти матери

Доброго дня!

Перед продажом, співвласник зобов’язаний запропонувати купити його частку іншим співвласникам із зазначенням ціни продажу. Якщо у визначений строк інші власники відмовляться або ж не заявлять про своє бажання придбати частку, її (виключно вашу частку, без урахування частки батька) можна продавати третім особам без жодних додаткових обмежень і проблем. Згідно зі ст. 362 Цивільного кодексу України, переважне право на купівлю вашої частки має саме співвласник.

Тобто перед тим, як оголосити про продаж своєї частки в квартирі, ви маєте письмово повідомити про це іншого співвласника. І тільки якщо протягом одного місяця з моменту отримання такого повідомлення він відмовиться чи взагалі не заявить про бажання придбати вашу частку, ви сміливо можете продавати її будь-кому іншому. Без жодних обмежень.

Але за таких умов ви можете продати лише свою частку, а не квартиру повністю. Якщо ж ви плануєте продати всю квартиру, то зробити це можна лише за згоди всіх співвласників. Якщо хоча б один із них відмовиться, продати квартиру повністю буде можливо тільки через суд: в такому випадку вплата відповідачу (вашому батьку) частину від суми коштів (пропорційно розміру його частки у спільній власності на спірну квартиру), отриманої шляхом продажу спірного житлового приміщення на публічних торгах, є належною компенсацією за її частку у спільній власності, що не завдасть істотної шкоди відповідачу та не обмежить її гарантоване право власності, оскільки остання отримає рівноцінну грошову компенсацію втраченого майна

Доброго дня, Євгене!

Якщо батько відмовляється продавати свою долю квартири, то Ви на жаль не можете примусити його це зробити проти його волі, і треба з ним домовлятись. Або ж після виділення своєї частки в натурі продавати лише валсну частину квартири, якщо таке взагалі можливо. Але давайте звернемось з цього приводу до українського законодавства.

Визначені в законі правила при вирішенні подібних питань такі:

Житлова квартира, як і будь яке інше майно, може належати одній або декільком особам. Якщо власниками майна є декілька осіб, то воно належить співвласникам на праві спільної часткової або спільної сумісної власності. Спільна сумісна власність зазвичай поширюється на власність подружжя, а спільна часткова може існувати незалежно від відносин та статусу власників. В даному випадуц, як я розумію, ми маємо приклад спільної сумісної власності.

Частка кожного визначається як ідеальна — тобто без фактичного встановлення в натурі. Наприклад, кожному із співвласників може належати по 50%Є як у Вас з батьком.

Ваше питання полягає в тому чи можна продати свою частку в квартирі без згоди іншого співвласника?

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право САМОСТІЙНО розпорядитися СВОЄЮ часткою у праві спільної часткової власності.

Але для продажу своєї частки все ж таки варто дотриматися певних вимог закону.

Відповідно до ст. 362 ЦК України визначено право співвласника на переважну купівлю частки перед іншими особами за ціною, оголошеною для продажу іншими співвласниками житла.

Так, продавець зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом ОДНОГО МІСЯЦЯ від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

Отже, у співвласників житла є один місяць від дня отримання повідомлення, протягом якого вони мають переважне право на купівлю Вашої частки, після закінчення цього строку Ви маєте право продавати свою частку кому вважаєте за потрібне.

Тобто продати Вашу частку батько заборонити не може.

Якщо ж буде порушено процедуру щодо повідомлення інших співвласників на їх право викупити Вашу частку і Ви вирішите не повідомляти нікого (нотаріус допустить таке порушення та посвідчить договір), то такий співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

При цьому, передача свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається!

Також, якщо Ви виявите бажання подарувати або заповісти комусь свою частку, то співвласники не мають переважного права в цьому випадку.

ТЕПЕР ПЕРЕЙДУ ДО ВІДПОВІДІ НА ВАШЕ ПИТАННЯ:

После в 2015 году мать сделала ремонт в квартире за большую сумму и качественный. Сейчас ,как я понимаю,доля 50/50. Поменялась ли доля матери в имуществе после ремонта и можно ли как то надавить на отца юридическими методами?

В цілому можу сказати, що після ремонту квартири, який зробила Ваша матір, її доля квартири де юре не змінилась. Принаймні автоматично таке не відбувається! Отже готових правових рішень цього питання не існує!

Втім, маючи на руках докази обсягів ремонту та розміру коштів, витрачених на матеріали та на виконані роботи, Ви могли б ставити питання не про зміну долі квартири, а повернення частини їх в судовому порядку. Але це за умови, якщо, по-перше, на час проведення ремонту батьки не знаходились у шлюбі, а, по-друге, повторюсь, у Вас є документальні докази рвитрат на ремонт. В такому випадку можна говорити про подання позову до суду,

Проте все це на жаль в дуже приблизній і дуже далекій від реальності, теорії, як також за певних умов, про які мені наразі ще невідомо.

Отже, для вивчення можливостей тиску на Вашого батька треба детально вивчати та аналізувати Вашу ситуацію. Тільки тоді буде можливо виробити точний алгоритм дій для вирішення цієї проблеми з продажем квартири.

Виникнуть додаткові питання, натискайте кнопку "звернутись" біля мого фото. Охоче на них відповім і постараюсь реально допомогти!

Вітаю, Євгеній!

Здравствуйте,я получил в наследство квартиру от матери и отец от наследства отказался,однако сейчас я собираюсь продавать квартиру и отец отказывается подписать продажу и свою долю. Покупка квартиры была осуществлена в 2004 году,дальше за нее кредит погашал отец до какой суммы не известно, после часть кредита в судебном порядке перешла матери (информация с его слов) и мать его выплатила. После в 2015 году мать сделала ремонт в квартире за большую сумму и качественный. Сейчас ,как я понимаю,доля 50/50. Поменялась ли доля матери в имуществе после ремонта и можно ли как то надавить на отца юридическими методами?

Для початку потрібно розібратись достеменно, хто і якою часткоб володіє. Якщо Ви впевнені, що батько точно має певну частку в приватній власності, продати квартиру без його згоди та безпосередньої участі.

Частка Вашої матері у зв'язку з тим, що вона здійснила капітальний ремонт, на жаль, не виросла від цього.

Щодо порядку продажу майна, яке належить декільком власникам, законодавство визначає наступне:

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356)

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text

Стаття 362. Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності

1. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

2. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

3. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

4. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

5. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

...

АЛЕ ЦЕ ПРИ УМОВІ, ЩО ВАШІ ЧАСТКИ ВИДІЛЕНІ. ЯКЩО Ж НІ, ЗАСТОСОВУЄМО ІНШУ НОРМУ:

Стаття 369. Здійснення права спільної сумісної власності

1. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

{Абзац перший частини другої статті 369 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015}

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

{Абзац другий частини другої статті 369 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015}

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності

1. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

{Частина перша статті 370 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015}

2. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

3. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

ЄВГЕНІЙ!

ВБАЧАЮ ЗА НЕОБХІДНЕ У ПЕРШУ ЧЕРГУ РОЗІБРАТИСЬ З НАСТУПНИМ:

1. ЧИ ВИЗНАЧЕНІ ВАШІ ЧАСТКИ НА ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ЯКЩО ТАК, ЯКИЙ ЇХ РОЗМІР.

2. ЯКЩО ЧАСТКИ НЕ ВИЗНАЧЕНІ, СПРОБУЙТЕ ПОЯСНИТИ БАТЬКУ ПЕРЕВАГИ ПРОДАЖУ КВАРТИРИ ПРЯМО ЗАРАЗ.

ГОЛОВНЕ - ВАШІ ДІЇ ЗАРАЗ ПІДВ'ЯЗАНІ ПІД ВАШОГО БАТЬКА, ТОМУ ТРЕБА РОЗБИРАТИСЬ.

Всього доброго! Якщо Ви хочете поспілкуватись індивідуально і випрацювати алгоритм дій, натискайте зелену кнопку Звернутися/Обратиться нижче фото! Буду радий допомогти.

Добрый день!

Поменялась ли доля матери в имуществе после ремонта?

По общему правилу, имущество супругов имеет статус общей совместной собственности. То есть, в нем НЕТ распределения на части, каждый из супругов владеет на 100% имуществом. Поэтому, проведенный матерью ремонт не повлиял на распределение их долей.

После ее смерти нотариус выделил ее долю из общего имущества супругов (50%), которую вы и унаследовали.

можно ли как то надавить на отца юридическими методами?

Вы имеете право продать свою часть квартиры при условии, но для этого нужно соблюсти определенный порядок действия.

Цивільний кодекс України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text

Стаття 361. Право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності

1. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Стаття 362. Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності

1. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

2. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

3. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

4. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

5. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

К сожалению, обязать отца продать свою часть квартиры невозможно.

При возникновении дополнительных вопросов нажимайте кнопку "Обратиться". Буду рад помочь.

Доброго дня!

Якщо спільна часткова власність без виділення частки у окреме майно, то частку свою необхідно виділити з отриманням документів , переважно через суд.

Якщо спільна часткова власність і документи на частку оформлені то подарувати свою частку зможе без згоди інших.

Якщо продає то нотаріальна згода інших співласників необхідна , а також переважне право купівлі частки продавця мають інші співласники , яких треба кожного повідомити рекомендованим листом з врученням про намір продати і якщо протягом 30 ти днів , жодна сторона не виявить бажання придбати шляхом активних дій чи письмово , власник має право продати будь-якій особі.

Якщо мати значно полыпшила частину квартири унаслыдок ремонту , то суд визначить ъъ частку у быльшому розмыры згыдно оцынки майна пысля ремонту.

Якщо мати померла та не залишила заповіту, то за законом участь у спадкуванні беруть всі родичі згідно черговості , якщо батько письмово відмовився від спадкування то спадкує наступний за черговістю , або той на ім я кого батько відмовився.

батько має 1 рік , щоб скасувати письмову відмову від спадкування у нотаріуса і претендувати на спадок.

Якщо батько не встиг письмово відмовитися у нотаріуса то він є власником своєї частини і має надати письмову згоду на продаж у нотаріуса.

---

можливо спробувати звернутись до суду з позовом про припинення частки в спільному майні на підставі ст. 365 ЦК України. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Цивільний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15):

"Стаття 356. Право спільної часткової власності

1. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю...

Стаття 357. Визначення часток у праві спільної часткової власності

1. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

2. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна...".

Пост. Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-91#Te...):

"6. При вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка успільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.".

---

Доброго дня, пане Євгенію! По-перше, у зв'язку зі спадкуванням Вами частки матері у праві власності на квартиру (визначення у свідоцтві про спадщину відповідної частки) має місце спільної часткової власності Вас з батьком щодо власності на квартиру. При цьому, Вам відомо, яку частку права власності Вами успадковано, яка частка зазначена у свідоцтві про спадщину. По-друге, Вам також відомо, або має бути відомо про рішення суду щодо визначення частки кредиту, що визначена матері до погашення, Тобто, пропорційно поділу суми кредиту до погашення підлягає поділ права власності на квартиру, визначення часток у праві власності на квартиру. По-третє, з приводу проведення матір'ю ремонту квартири, тобто, в тому числі, частки батька, частки права власності на квартиру також підлягають до перегляду, зміни. Вважаю за належне звернутись до батька з письмовою заявою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення або через нотаріауса) про укладення договору про перерозподіл, зміну часток у праві власності на квартиру під страхом ( у разі відмови або залишення заяви без розгляду у вказаний Вами час) звернення до суду з таким позовом. В подальшому направити батьку повідомлення про продаж своєї частки або подати позов про визнання права власності на частку батька з виплатою її частки (перерахуванням на бепозитний рахунок суду).

Доброго Дня

Щодо Вашого питання

Якщо батько відмовився то Ви Власник або 100 % квартири або 50 %,

Якщо 100 % то згода батька не потрібна,

Якщо 50 % то, Потрібно розрізняти питання продажу частки в квартирі і продажу всієї квартири, де є декілька співвласників.

Якщо мова йде про частку, то кожен із співвласників має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, тобто продати її незалежно від бажання інших власників. Однак при цьому необхідно дотриматися відповідної процедури, оскільки інші співвласники мають переважне право на купівлю такої частки.

Перед продажом, співвласник зобов’язаний запропонувати купити його частку іншим співвласникам із зазначенням ціни продажу. Якщо у визначений строк інші власники відмовляться або ж не заявлять про своє бажання придбати частку, її можна продавати третім особам без жодних додаткових обмежень і проблем.

Такий спосіб на сьогоднішній день досить поширений, особливо в столиці. Зважаючи на те, що вартість нерухомості досить велика, багатокімнатні квартири ділять на менші, і продають як два окремих житла по вартості, яка є прийнятною для покупця. Звичайно, з точки зору зручності для покупця, бажано провести формальний поділ такої нерухомості або ж зафіксувати порядок користування житлом у відповідному документі.

Якщо ж ви плануєте продати всю квартиру, то це можливо лише за участі усіх співвласників. Якщо ж один відмовляється провести угоду буде неможливим. Якщо частка одного зі співвласників є досить мізерною, це питання можна вирішити через суд із залученням житлового юриста, але виключно до продажу.

Успіхів

Доброго дня. Спадкування в Україні здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1222 Цивільного кодексу України (далі-Кодекс) спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Юридичні особи та інші учасники цивільних відносин, зокрема, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права, можуть бути спадкоємцями лише за заповітом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, при цьому заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

При спадкуванні за заповітом до спадкування закликаються ті особи, яких спадкодавець зазначив у своєму заповіті.

Слід зазначити, що право спадкоємця за заповітом може бути обмежене лише у випадках, визначених статтею 1241 Кодексу. Так, відповідно до зазначеної статті Кодексу малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Спадкування за законом має місце у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черговості. Черговість спадкоємців залежить від ступеня споріднення їх зі спадкодавцем. Відповідно до цивільного законодавства у першу чергу спадкують діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), той із подружжя, який його пережив, батьки (в тому числі усиновителі), а також діти, що народилися після смерті спадкодавця.

До другої черги належать рідні брати та сестри спрадкодавця, дід, баба померлого як з боку матері, так і з боку батька. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту чергу – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше ніж п’ять років до відкриття спадщини.

До п’ятої черги спадкоємців відносяться інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Крім того, у п’яту чергу мають право на спадкування за законом утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. До них відносяться неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

У межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого в рівних частках.

Згідно частин першої та третьої статті 1268 цього Кодексу, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї.

Такими, що прийняли спадщину вважаються також малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, якщо не було подано заяву про відмову від спадщини у порядку, встановленому цивільним законодавством.

Відповідно до статті 1269 Кодексу спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто і до держнотконтори за місцем відкриття спадщини.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – то місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Право спадкоємців на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом), яке видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Строк для звернення спадкоємця за отриманням свідоцтва про право на спадщину законодавством не обмежено.

Свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, кожному з них окремо із визначенням прізвища, імені, по батькові та часток у спадщини інших спадкоємців. При цьому в кожному свідоцтві може зазначатися все майно, крім нерухомого. Якщо спадщину на нерухоме майно прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщини інших спадкоємців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов’язково вимагаються відповідні документи. Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, а родинні та інші відносини спадкоємців зі спадкодавцем можуть бути підтверджені свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану; копіями актових записів; копіями рішення суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщину.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна, у тому числі наявності чи відсутності податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлювального документа, витяг з Реєстру прав власності.

Якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

У разі смерті одного із учасників спільної сумісної власності нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом лише після виділення частки померлого у спільному майні.

Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом до Спадкового реєстру.

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці, за письмовою згодою між спадкоємцями спадщина підлягає перерозподілу, у цьому випадку нотаріус після повернення попередніх свідоцтв видає нові свідоцтва про право на спадщину.

Нові свідоцтва про право на спадщину видаються нотаріусом також за рішенням суду про внесення змін до раніше виданих свідоцтв про право на спадщину або на підставі письмої згоди всіх спадкоємців про внесення змін до раніше виданих свідоцтв.

Для детальної консультації натискайте кнопку звернутися.

Вітаю.

Відповідно до ч. 2 ст. 1258 Цивільного кодексу України кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Статтями 1261-1265 Цивільного кодексу України передбачено П'ЯТЬ черг спадкування за законом, які у визначеному законодавством порядку закликаються до спадкування почергово.

Зверніть увагу, в межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого у рівних частках.

При цьому, право на спадкування кожною наступною чергою спадкоємців за законом настає при відсутності спадкоємців попередньої черги або при неприйнятті ними спадщини або відмови від її прийняття, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги усунені від права на спадкування.

В першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК).

Діти успадковують після смерті своїх батьків, як батька, так і матері. Визначення походження дитини від певних батьків проводиться відповідно до правил ст.ст. 121-140 СК. Зокрема, якщо шлюб між батьком і матір'ю був незареєстрований, але в свідоцтві про народження дитини вони зазначені як її батьки, то після їх смерті дитина має право на спадщину і після батька, і після матері. Крім того, діти народжені від шлюбу, визнаного недійсним, не втрачають права спадкування після смерті батьків. Спадкує дитина і тоді, коли її батьки, що не перебували в шлюбі, свій шлюб зареєстрували, і чоловік (спадкодавець) визнав себе батьком дитини. Якщо дитина народжена поза шлюбом і немає спільної заяви батьків про батьківство, батьківство встановлюється в судовому порядку. На підставі рішення суду про встановлення батьківства робиться запис в органах РАЦС. До спадкоємців першої черги належать також усиновлені діти (ст. 1260 ЦК).

Діти, народжені від особи, з якою їх мати не перебувала в зареєстрованому шлюбі, але яка була записана батьком дитини, також спадкують після смерті такої особи. Право на спадкування мають не лише діти, які були живі на час смерті спадкодавця, але й ті діти, які були зачаті за життя спадкодавця та народилися після його смерті (так звані "постуми"). При вирішенні питання, кого слід вважати постумом, застосовується правило, відповідно до якого дитиною померлого вважається особа, котра народилася протягом не більш як 10-місячного строку після його смерті.

Той із подружжя, хто пережив іншого, спадкує в першу чергу в тому випадку, якщо він перебував у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем на момент смерті. Перебування у шлюбі має підтверджуватися свідоцтвом про шлюб. Укладення шлюбу за релігійним обрядом не тягне правових наслідків і не створює передумов для спадкування.

У випадку розірвання шлюбу до відкриття спадщини право на спадщину в того з подружжя, хто пережив, не виникає. Шлюб може бути розірваний у органах РАЦС або в судовому порядку. Проте в кожному разі шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації акту про це у органах РАЦС. Якщо шлюб був розірваний у судовому порядку, але розірвання шлюбу не зареєстроване у РАЦС, подружжя вважається таким, що перебуває в шлюбі, а отже, зберігає право спадкування одне після одного.

Якщо шлюб визнаний недійсним, той з подружжя, хто пережив іншого, не має права на спадкування, оскільки недійсний шлюб не тягне юридичних наслідків.

Батьки спадкують після смерті своїх дітей на підставі правового зв'язку з дітьми, доказом чого є запис про народження у книгах запису актів цивільного стану, крім випадків, коли вони усуваються від спадкування (позбавлення батьківських прав тощо).

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є:

• свідоцтва органів РАЦС;
• записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя;
• копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин тощо.

Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК).

Вказані особи залучаються до спадкування за обставин, передбачених ч. 2 ст. 1258 ЦК, тобто за відсутності спадкоємців першої черги. Якщо хто-небудь зі спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не залучаються.

Брати і сестри є спадкоємцями померлого незалежно від того, чи є вони повнорідними (мають обох спільних батьків) чи неповно-рідними (мають спільного батька або спільну матір). Але не успадковують один після одного зведені брати і сестри, якщо вони не мають спільних батьків.

Для встановлення факту споріднення необхідне подання відповідних документів, а саме:

• свідоцтвами органів РАЦС про народження;
• виписками з книг запису актів цивільного стану;
• записами в паспортах про дітей.

Наприклад, щоб підтвердити родинні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем - братами, необхідно подати свідоцтва про народження спадкодавця і спадкоємця, і якщо в цих свідоцтвах батьки - одні й ті самі особи, то можна стверджувати, що спадкодавець і спадкоємець - брати.

У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин може бути встановлений судом.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК).

Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг, або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування.

Родинні відносини підтверджуються відповідними документами. Зокрема, це можуть бути свідоцтва про народження батьків спадкодавця та їх братів або сестер, у яких зазначені спільні батьки. Крім того, якщо в паспортах є відомості про дітей, де зазначені батько чи мати спадкодавця та його брат або сестра, то це може підтверджувати, що брат або сестра батьків спадкодавця є його рідним дядьком або тіткою. У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин встановлюється судом.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).

Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спадкоємців є їхнє проживання однією сім'єю зі спадкодавцем. Отже, визначальним тут є поняття сім'ї. Згідно зі ст. 3 СК сім'ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я виникає на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа, яка претендує на спадщину, має довести, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю (мала спільне господарство, витрати тощо), і що таке проживання тривало не менше 5 років до часу відкриття спадщини. Це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім'ї; документи, які підтверджують спільне проживання та спільні витрати, тощо.

Спадкоємці 4-тої черги в рамках, передбачених законом, можуть отримати спадщину лише в разі відсутності дітей у померлого, а також відсутності у нього батьків, сестер, рідних братів, бабусь і дідусів та ін., зазначених у законі, родичів. Але при цьому в статті 74 СК України вказується, що якщо жінка та чоловік однією сім'єю проживають (шлюб не зареєстрований), то все майно, набуте за час такого проживання, переходить в розряд спільної власності, тому у разі звернення до суду з позовною заявою необхідно встановлювати факт проживання однією сім'єю зі спадкодовцем і визнання майна як спільної сумісної власності подружжя.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік) , які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Так, Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність:

• спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт,
• надання взаємної допомоги,
• усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням,
• інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу спадкують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (двоюрідні внуки, двоюрідні племінники, двоюрідний дід та баба тощо). При цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів більш далекого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що відділяють родича від спадкодавця, не рахуючи народження самого спадкодавця (ст. 1265 ЦК).

Родинні відносини мають підтверджуватися відповідними документами, а в разі неможливості подання таких документів факт родинних відносин встановлюються у судовому порядку.

До п'ятої черги спадкоємців за законом належать також утриманці спадкодавця. Особа вважається утриманцем спадкодавця за умови наявності таких умов:

• особа є неповнолітньою або непрацездатною за віком або за станом здоров'я;
• ця особа не є членом сім'ї спадкодавця;
• матеріальна допомога, яку отримувала особа від спадкодавця, була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування;
• особа перебувала на утриманні спадкодавця не менше 5 років.

На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані довідки органів місцевого самоврядування, житлово-експлуатаційних організацій, правлінь ЖБК тощо про перебування на утриманні; довідки органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника. Зазначені документи повинні містити відомості про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. У разі неможливості подати документи, що підтверджували б утримання, факт утримання може бути встановлений судом.

Непрацездатність за віком визначається за паспортом чи свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров'я - за пенсійною книжкою чи довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦКУ, він не заявив про відмову від неї.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Спадкування за правом представлення – це такий порядок набуття права на спадкування за законом, при якому спадкоємці п’ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини.

Не виключається наявність винятку із правила, що спадкувати за правом представлення можуть тільки спадкоємці п’ятої черги. Оскільки в ч. 6 ст.1266 ЦК України передбачено, що спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. Особою, від якої потрібно починати пряму низхідну лінію, виступає спадкодавець. Тобто предком, від якого походять інші нащадки, буде спадкодавець. Як наслідок це правило не поширюється на інших суб’єктів права представлення. Пряма низхідна лінія споріднення починається від спадкодавця до його нащадків (дід, батько, внук). Тому після смерті діда за відсутності батька право на спадкування виникатиме у внука померлого. Наявність цього правила допускає гіпотетичну можливість у разі смерті до відкриття спадщини праправнуків набути право на спадкування праправнуками, які не належать не тільки до п’ятої, але й до жодної із черг.

Наприклад, внук (внучка) спадкодавця не набувають за загальним правилом права на спадкування за законом за першою чергою спадкування. Проте, якщо син (дочка) померли раніше спадкодавця, то внук (внучка), як спадкоємці п’ятої черги, набувають за допомогою права представлення право на спадкування за законом в першу чергу замість свого батька (матері). Слід акцентувати увагу на тому, що набуття права на спадкування в першу чергу за допомогою права представлення внуком (внучкою) зберігає цей статус і для їх нащадків (правнуків спадкодавця).

Умовою набуття права на спадкування за правом представлення є смерть спадкоємця першої другої чи третьої черги до часу відкриття спадщини (до дня смерті або в день смерті). У разі якщо родич спадкодавця живий, то спадкування за правом представлення не застосовується.

Спадкова трансмісія – це встановлений законом перехід права на прийняття частки у спадщині, яка належала померлому після відкриття спадщини спадкоємцю, що не встиг її прийняти, (трансмітенту) до його спадкоємців (трансмісарів) ст.1276 ЦК України .

Якщо спадкоємець за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців. Нездійснення права на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії у встановлений строк прирівнюється до неприйняття спадщини із відповідними наслідками, встановленими законом.

Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чина, що здійснене на підставі рішення суду, за винятком ст.282 СК України. В разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі – з другого, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлення є по своїй суті правоприпиняючим та правовстановлюючим юридичним фактом.

У сфері спадкового права правоприпиняючий ефект полягає в тому, що з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням (абз. 1 ч.1 ст.232 СК України ). Завдяки припиненню правового зв’язку поміж усиновленим і його батьками усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після після смерті батьків усиновленого та його нащадків (ч.2 ст. 1260 СК України).

При визнанні усиновлення недійсним, його скасуванні (до часу відкриття спадщини) воно не зумовлюватиме правових наслідків у сфері спадкування.

Згідно ч. 3 ст. 1260 ЦК України якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв’язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за погодженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням – має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У разі сметрі усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв’язок, спадкують на загальних підставах.

Згідно ч. 2 ст. 11 Європейської конвенції про усиновлення дітей від 27.11.2008 один з подружжя або партнер усиновлювача, незалежно від того, чи перебувають вони в зареєстрованих відносинах, зберігають свої права та обов’язки стосовно усиновленої дитини. Якщо остання є його дитиною, якщо іншого не встановлено законом. Тобто на рівні міжнародного договору визначено правовий наслідок усиновлення дитини одним із подружжям, який полягає в збереженні правового зв’язку поміж усиновленою дитиною та одним із батьків. Такий зв’язок зберігається автоматично і не потребує зазначення в рішенні суду про усиновлення.

Таким чином, внаслідок збереження правового зв’язку відбувається вплив на набуття права на спадкування за законом, який виражається в тому, що:

• усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі – з другого, прирівнюються до родичів за походженням. Як наслідок один після одного;
• один із батьків (батько чи мати) і його родичі й усиновлений та його нащадки спадкують один після одного;
• у разі смерті баби, діда усиновленого він має право на спадкування тільки за правом представлення за дотримання умов, викладених в ч.1 ст. 1266 ЦК України. Усиновленому не надається право на спадкування в п’яту чергу; після смерті усиновленого його баба, дід спадкують на загальних підставах, тобто в другу чергу.
• у разі смерті брата, сестри за походженням усиновленого він має право на спадкування як спадкоємець другої черги; за умови смерті усиновленого його брат, сестра за походженням спадкують на загальних підставах, тобто в другу чергу.

Для співпраці натискайте кнопку звернутися.

Вітаю ВАС!

При вирішенні питання, хто є спадкоємцями за законом, враховуються такі юридичні факти, як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Новелою ЦК України 2004 року є збільшення кількості черг спадкоємців за законом до п’яти, порівняно Цивільним кодексом УРСР 1964 року, де було лише дві черги спадкоємців.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі:

1. відсутності спадкоємців попередньої черги,
2. усунення їх від права на спадкування,
3. неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Крім того, законодавством встановлено, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині. А також, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

До першої черги на спадкування за законом відносяться діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Необхідно, зазначити, що до спадкоємців належать, також, діти народженні у незареєстрованому шлюбі, але якщо батько добровільно визнав своє батьківство, або воно визнано у судовому порядку. Крім того, до дітей спадкодавця прирівняні усиновлені діти (у разі, якщо усиновлення було оформлене належним чином рішенням органів опіки та піклування). Ці діти користуються такими ж правами, як і діти, народжені в укладеному шлюбі.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Крім того, до цієї черги можуть бути віднесені спадкоємці, якщо за рішенням суду між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням збережено правовий зв’язок.

До третьої черги на право на спадкування за законом відносяться лише рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, що спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Проте, важко не погодитись з тими науковцями, які вважають, що відсутність законодавчого закріплення поняття «членів сім’ї» є наслідком не розуміння, хто відноситься до кола спадкоємців четвертої черги за законом. Це в свою чергу провокує появі судових розглядів, за позовами сторонніх осіб «спадкоємцями», що наполягатимуть визнати їх членами сім’ї в судовому поряду.

У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

«Ступінь споріднення», тобто кількість народжень, що пов’язують між собою двох осіб, які перебувають у родинних зв’язках.

До родичів четвертого ступеня споріднення належать діти рідних племінників та племінниць спадкодавця (двоюрідні онуки та онучки) і рідні брати та сестри його діда та баби (двоюрідні дід та баба).

До родичі п´ятого ступеня споріднення - діти його двоюрідних онуків і онучок (двоюрідні правнуки та правнучки), діти його двоюрідних братів та сестер (двоюрідні племінниці та племінники), діти його двоюрідних дідів та бабок (двоюрідні дядьки та тітки).

Родичі шостого ступеня споріднення це – діти його двоюрідних правнуків та правнучок (двоюрідні праправнуки та праправнучки), діти його двоюрідних племінників та племінниць (троюрідні онуки та онучки), діти його двоюрідних дядьків та тіток (троюрідні брати та сестри).

У п’яту чергу право на спадкування мають родичі четвертого - шостого ступеня споріднення, якщо відсутні спадкоємці перших чотирьох черг (родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення).

Крім того, у п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Новелою ЦК України 2004 року є, також, збільшення числа тих осіб, які можуть стати власником спадкового майна за правом представлення.

До кола осіб, що стають спадкоємцями за правом представлення відносяться: внуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри спадкодавця.

Спадкування за правом представлення відбувається уразі, якщо на час відкриття спадщини не залишилось в живих відповідного родича (вище згаданих осіб), що повинен, бути власником частини спадкового майна, яка належала йому за законом.

Статтею 1266 ЦК України передбачений процес спадкування за правом представлення, а саме:

• внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;
• прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;
• племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; - двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Також, необхідно відмітити щодо розміру частки у спадщині спадкоємців за законом.

За загальним правилом, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Про те, є випадки, коли спадкоємці за усною угодою між собою, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них, якщо це стосується рухомого майна.

Також, спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Як, вже згадувалось, всі явища, що описані в даній статті урегульовані діючим Цивільним кодексом України 2004 року і при вирішенні будь-яких питань, стосовно спадщини, що виникають після набрання ним чинності не буде проблеми у виборі норм права.

Проте, на практиці виникають деякі питання, а саме, що робити, якщо спадкодавець помер у 2001 році або у 2003 році (до набрання ЦК України 2004 року чинності)? Яке законодавство застосовувати?

Відповідно до пунктів 1 та 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До правовідносин, що виникли до набрання чинності ЦК України 2004 року застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

У деяких випадках відповідно до пункту 5 положень ЦК України 2004 року, правила книги шостої, даного Кодексу, застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання ним чинності.

На останок, хочеться сказати, що українське законодавство у своєму розвитку з питань спадкового права, крок за кроком стає більш досконалим, справедливим та ефективним, хоча містить прогалини та колізії над якими потрібно ще працювати. Наше життя, також, є не досконалим та воно продовжується, і необхідно його прожити так, щоб залишити після себе гарну спадщину не лише матеріальну, а й духовну.

НАТИСКАЙТЕ КНОПКУЗВЕРНУТИСЯ І Я ВАМ ДОПОМОЖУ,

Доброго дня, Євгеній!

Поменялась ли доля матери в имуществе после ремонта и можно ли как то надавить на отца юридическими методами? - збільшити долю матері вже після її смерті неможливо. Тому Ви маєте право лише на те, що успадкували. Наразі квартира знаходиться у спільній частковій власності (вашій та батька). Відчуження частки у спільній частковій власності здійснюється із дотриманням права переважної купівлі, зміст якого розкритий у ст. 362 Цивільного кодексу України.

• У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

• Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

• Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

• Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

• У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

• Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

• Право переважної купівлі не поширюється на договори дарування, довічного утримання (догляду), міни, виділу частки співвласнику у натурі;

• Право переважної купівлі поширюється на договори міни, якщо частка обмінюється на речі визначені родовими ознаками і особа, яка має право переважної купівлі пропонує відчужувану річ того ж роду, в тій же кількості і ті є ї ж якості.

Якщо буде потрібна моя допомога, звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися".

При зверненні вказуйте свою е-пошту, по якій з Вами можна зв'язатися.

ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!