Чи правомірно нарахування та стягування відсотків по кредиту, після подачи банком позову в суд із визначеной сумой боргу

В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №910/1238/17 касаційний суд, формуючи практику, дійшов такого висновку:

«ПРОЦЕНТИ ЗА КОРИСТУВАННЯ КРЕДИТОМ – проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

ПРОЦЕНТИ ЗА НЕПРАВОМІРНЕ КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМИ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ – проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».

За логікою Верховного Суду, після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред’явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов’язання. У такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 ЦК України (3% річних).

В Вашому випадку доцільно звернутися до юристів з метою вивчення ними умов кредитного договору, рішення суду для сформування правової позиції з цього питання.

Які суми підлягали стягненню за рішенням суду, ухваленого в першому провадженні? Це по-перше.

По-друге, у мене сумніви з приводу дотримання строків позовної давності. Вбачається, що договір було укладено в 2013 році, зобов'язання не виконувалися належним чином з 2014 року. В день пред'явлення позову (десь в 2014 році) зобов'язання зупиняються, відсотки не нараховуються, а банк вимагає стягнення заборгованості в судовому порядку (знову ж таки, приблизно в 2014 році). У зв'язку з цим виникають два похідні питання:

1) що банк мав на увазі під "заборгованістю", пред'являючи позов у першому провадженні? В цей термін банк включав тіло кредиту + відсотки + інфляційні втрати чи тільки тіло кредиту, чи тільки відсотки, чи тільки інфляційні втрати або які суми він взагалі включав, заявляючи тоді вимоги?

2) знову ж таки, якщо банк включав в цей термін тільки тіло кредиту, то з пред'явленням даного позову банк фактично дізнався про порушення своїх прав за іншими зобов'язаннями (штрафні санкції, інфляційні втрати та будь-які інші суми, що могли бути стягнуті за цим договором і що випливали на його підставі).

Закон чітко каже, що строк позовної давності розпочинає свій перебіг з моменту "коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила" (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу). З цього питання Верховний Суд вже давно висловився. Тому виходить, що банк одночасно довідався і міг довідатися про порушення своїх прав, зрештою як і про особу-правопорушника, щонайменше, з моменту пред'явлення позову (в першому провадженні) і йому нічого не перешкоджало в той момент заявити всі вимоги, право на звернення з якими у нього виникали через неналежне виконання договору.

Здається, що спір прострочений, провадження має бути закрито на підставі відповідної заяви, поданої з Вашої сторони. Але для більш точної відповіді необхідно глянути 1) договір, суми за яким підлягали стягненню в першому провадженні; 2) рішення суду з першого провадження.

Доброго дня, Ілля!

Від самого початку хочу підкреслити, що по хорошому мусив би вивчити Вашу ситуацію більш детально: принаймні бачити іпотечний договір, перший і другий позови банку до суду, всі рішення та ухвали суду/судів, що розглядали Вашу справу тощо. Наразі ж виникає більше питань, чим відповідей.

Перше ж питання, яке постає в контексті описаної Вами ситуації просте: в який спосіб банк міг подати свій другий позов через такий довгий період? А що з приводу позовної давності!

Загальновідомо, що згідно статті 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності встановлено у 3 роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦКУ.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Початок перебігу позовної давності

• Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
• Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.
• Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
• У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
• За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
• За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
• Перебіг позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем. ст. 261 ЦКУ

Перебіг позовної давності зупиняється:

• якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
• у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
• у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
• якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

У відповідності із статтею 263 ЦКУ ід дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Вимоги, на які позовна давність не поширюється такі:

1. на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2. на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3. на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
4. на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
5. на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв";
6. на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об’єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об’єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств ст. 268 ЦКУ.

Крім того, позовна давність не застосовується до позовів власника про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних із неправомірним позбавленням володіння (негаторних позовів), оскільки правопорушення триває у часі'.

ОТЖЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НЕЗРОЗУМІЛИМ, ЧОМУ БАНК, ЗНАЮЧИ ПРО ВСІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЦЬОГО КРЕДИТУ ВИРІШИВ ЇХ В 2014 РОЦІ ЛИШЕ ЧАСТКОВО, А ПОТІМ ЗВЕРНУВСЯ ЗНОВУ ДО СУДУ ТІЛЬКИ В 2021 РОЦІ? МОЖЕ САМЕ ТОМУ ЦИВІЛЬНА СПРАВА С ОСТАННІМ БАНКІВСЬКИМ ПОЗОВОМ ПРО СТЯГНЕННЯ ВІДСОТКІВ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ Й ДОСІ ЗНАХОДИТЬСЯ БЕЗ РУХУ?

Друге питання, яке потребує відповіді, стосується процентів. Тож про які проценти та інфляційні втрати з моменту визначення остаточної суми боргу до рішення суду по першому провадженню може йти мова, якщо по першому рішенню суду Ви всі свої боргові зобов'язання виконали до останньої копійки?

Справа в тім, що порядок нарахування та сплата процентів по Вашому іпотечному договору повинні був містити інформацію щодо розміру процентної ставки за користування кредитом, механізм нарахування та сплати процентів, дії банку у випадках несвоєчасної сплати позичальником процентів, можливості зміни чи перегляду встановлених банком процентних ставок. При цьому у кредитному договорі також мало бути зазначена інформація щодо:

• виду і предмету кожної супутньої послуги, що надається позичальнику;
• обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень на рухоме майно, інших реєстрів тощо);
• тарифи та всі суми коштів, які повинен сплачувати позичальник у зв'язку з відкриттям, веденням та закриттям банківського рахунку для надання кредиту тощо.

До того варто додати, що відповідно до частини 3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, якщо у Вашому договорі була умова щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку, то її слід вважати нікчемною.

ТОЖ БАНКУ НІЧОГО НЕ ЗАВАЖАЛО У СВОЄМУ ПЕРШОМУ ПОЗОВІ ВИКЛАСТИ ВСІ СВОЇ БОРГОВІ ВИМОГИ ДО ВАС У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ, ВКЛЮЧНО З ІНФЛЯЦІЙНИМИ ВТРАТАМИ, ЯКІ ДОДАТКОВИХ ПОЯСНЕНЬ З МОГО БОКУ НЕ ПОТРЕБУЮТЬ.

ВИСНОВОК:

На мою попередню думку другий позов банку є таким, що мав би бути залишеним без розгляду або ж незадоволеним судом з різних підстав, які я виклав вище. Для більш об'єктивної і точної відповіді на Ваше питання, як я і казав від самого початку, треба детально аналізувати всі документи по цій ситуації.

З повагою, адвокат Айвазян.

Добрий день!

Для конкретної відповіді потрібно проаналізувати: кредитний договір, рішення суду, новий позов банку. Після цього можна сказати обгрунтований висновок про правомірність пред'явлених вимог та софрмувати стратегію ведення справи в суді за новим позовом банку.

Ефективне супроводження вашої справи в суді може забезпечити адвокат, тому радив би вам заручитись правовою підтримкою юристів.

Ваш юрист,

Євгеній Промський.

Вітаю, Ілля!

Без аналізу позовної заяви та матеріалів, доданих до неї, складно давати якісь висновки. На перший погляд здається, що позовні вимоги є необгрнутованими, але треба аналізувати справу. Також потрібно аналізувати Ваш крединий договір.

Загалом раджу Вам звертатися до адвокатів та юристів, які забезпечать аналіз справи та випрацювання стратегії захисту.

Успіхів. Всього доброго! З повагою.

Доброго дня!

Загальним правилом є те, ще наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум за весь час прострочення виконання договору. Разом з тим, в житті трапляються випадки, коли банки нараховують заборгованість чи позиваються щодо заборгованості, не зважаючи на вже існуючі судові рішення, що набули законної сили, або в інший спосіб намагаються обійти вимоги закону та судову практику, що склалася.

Водночас мають місце такі випадки:

- подвійне стягнення банком заборгованості за тілом кредиту, вже стягнутої за іншим рішенням суду, рішенням третейського суду чи виконавчим написом нотаріуса, що не оспорювався боржником (про такий випадок йдеться, наприклад, в рішенні Валківського районного суду Харківської області від 18.12.2018 у справі № 640/3394/18);

- нарахування заборгованості банками чи іншими фінансовими установами за кредитними договорами, які фізична особа взагалі не укладала і не отримувала за ними коштів, за відсутності недобросовісності чи безпечності з боку самого клієнта (наприклад, у справі № 201/12640/19 фізична особа була змушена у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська визнавати недійсними кредитні договори, кредитна заборгованість за якими утворилася внаслідок шахрайських дій невстановленої особи);

- нарахування відсотків в розмірах, встановлених кредитним договором, та штрафних санкцій вже після завершення строку кредитування або припинення кредитних відносин, адже строк кредитування припиняється після спливу строку, визначеного договором кредитування, або у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. У таких випадках, за наявності кредитного договору і вимоги банку щодо погашення всієї суми заборгованості, в тому числі її частини, строк повернення якої не настав, слід керуватися постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 у справі № 175/4753/15-ц, що акцентує увагу на розмірі відсотків, які в цьому випадку стягуються не в розмірі, визначеному кредитним договором, а на рівні облікової ставки Національного банку України (з 22.01.2021 облікову ставку визначено у розмірі 6% річних);

- нарахування клієнту за кредитним договором відсотків (подвійних відсотків), штрафу і пені у випадках, коли клієнти підписували заяви чи анкети-заяви про приєднання до Умов надання банківських послуг певного банку, але без погодження клієнтом всіх детальних кредитних умов, клієнту за його заявою просто видавалася кредитна картка. В цих ситуаціях визначальною для використання в судовій практиці є постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, зі змісту якої випливає, що за відсутності визнання боржником і відсутності підпису клієнта банку у анкеті-заяві чи інших документах (Витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт, Витязі з Умов та правил надання банківських послуг), що містять домовленість сторін про сплату і конкретний розмір відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, до стягнення підлягає тільки тіло кредиту, а також платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України (інфляційні втрати і три відсотки річних), за умови заявлення банком означеної позовної вимоги про стягнення трьох відсотків річних.

Можливе «підводне каміння» під час кредитування та вирішення кредитних спорів

Під час укладання договору з фінансовою установою, чи пізніше, якщо спір щодо стягнення кредитної заборгованості вже в суді, ви повинні враховувати наступні хитрощі банків:

- банк продовжує нарахування заборгованості після погашення кредиту. Йдеться про випадки, коли банківські працівники на словах клієнту кажуть, що він повністю розрахувався за кредитом, але насправді якась мінімальна сума кредитної заборгованості лишається непогашеною, на неї згодом нараховуються відсотки, штрафні санкції, також додаються витрати банку з обслуговування рахунку. Водночас, наразі видача довідки про відсутність заборгованості за кредитним договором, за відсутності відповідної умови про це в договорі з клієнтом, не є обов’язком банку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 286/1693/17);

- банк нараховує клієнту відсотки та штрафні санкції, що визначені умовами кредитного договору, але з арифметичними чи іншими (нарахування відсотків не на тіло кредиту, а на тіло з відсотками тощо) помилками на користь банку;

- банки на порушення вимог частини п’ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нараховують проценти за користування кредитом і штрафні санкції за час мобілізації боржника, хоча мають інформацію та всі необхідні підтверджуючі документи клієнта на період призову;

- клієнту нараховується заборгованість на підставі судових рішень про стягнення кредитної заборгованості з порушенням строків позовної давності (правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц);

- банк, порушуючи частину третю статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в односторонньому порядку та без повідомлення клієнта змінює відсотки та інші платежі за договором;

- банк продає кредитну заборгованість шляхом укладання договору відступлення права вимоги боргу. Клієнт виплачує залишок боргу іншій юридичній особі, а потім дізнається, що рішенням суду угода про відступлення визнана недійсною, і він має сплачувати повторно вже іншій юридичній особі;

- стягнення сумнівних заборгованостей банками та іншими фінансовими установами через видання виконавчих написів приватними нотаріусами, які у подальшому направляються на виконання до приватних виконавців. Часто це робиться з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців (наприклад, про таку ситуацію йдеться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19).

Як захистити права споживачів фінансових послуг

Якщо банк чи інша фінансова установа порушує законодавство і не дотримується умов кредитного договору, то споживач фінансової послуги може, за відповідних правових підстав, звернутися до суду з позовом чи зустрічним позовом для захисту своїх прав.

Особисті майнові чи немайнові права та інтереси споживача фінансових послуг можуть захищатися у будь-який спосіб з визначених частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України. Зокрема, за наявності підстав на те, споживачі фінансових послуг можуть обрати такі способи захисту своїх прав, як подання позову про визнання недійсним кредитного договору; про визнання виконавчого напису нотаріуса щодо стягнення кредитної заборгованості таким, що не підлягає виконанню; про зобов’язання вчинити певні дії (наприклад, здійснити перерахунок заборгованості або повернути надмірно сплачені кошти на рахунок споживача); про зобов’язання утриматися від певних дій; про відшкодування моральної шкоди за наявності такої тощо.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України обов’язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. Вимога у судовому рішенні повинна стосуватися конкретного зобов’язаного суб’єкта, до відома якого своєчасно доведено обов’язок про виконання рішення суду. Залежно від характеру такої вимоги, невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності особи щодо здійснення передбачених законом або визначеним судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, за наявності реальної можливості його виконати, або ж у вчинені дій, що прямо заборонені в самому рішенні.

Умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню може тягти за собою відповідальність для винної особи за статтею 382 Кримінального кодексу України.

Якщо людина дізналася, що їй продовжують нараховувати борги за кредит, важливо своєчасно звернутися за правовою допомогою. Бажано взяти з собою на юридичну консультацію відповідні документи (кредитний договір, банківську виписку по кредиту, отримані ухвали суду і позовні заяви, листи банку тощо). Вам підкажуть, як правильно обрати спосіб захисту своїх прав, за потреби допоможуть правильно скласти заяву чи скаргу до банку.

Приклад успішної судової практики

У 2006 році пан Віктор підписав заяву позичальника і взяв у банку під заставу майна кредит в сумі 2396,06 гривень на строк по 21.09.2007. Водночас він отримав універсальну кредитну картку, якою періодично користувався до 2011 року, погашаючи заборгованість на умовах 30 днів пільгового періоду.

Вже у 2016 році пан Віктор почав отримувати від банку листи щодо наявності кредитної заборгованості у розмірі 9050 гривень, яку нібито потрібно погасити до 24.07.2016. Незважаючи на неодноразові звернення до відділення банку, жодних письмових пояснень або розрахунку заборгованості пан Віктор не отримав. Але з пенсії заявника державний виконавець органу державної виконавчої служби почав утримувати кошти на погашення заборгованості банку в сумі 20016,13 гривень відповідно до виконавчого напису приватного нотаріуса від 20.06.2017.

Пан Віктор звернувся до Хмельницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а в подальшому і до суду.

Водночас суд зазначив, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат») і має підтверджуватися документами, наданими стягувачем згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Безспірність полягає, у тому числі у правомірності вимог стягувача. Згідно із підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи:

якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року.

Під час вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису від 20.06.2017 ці вимоги дотримані не були.

Виконавчий напис приватного нотаріуса в сумі 20016,13 гривень (за розрахунком заборгованості станом на 11.04.2017) судовим рішенням від 15.11.2018був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, права пана Віктора було поновлено.

З повагою, Костянтин Гончаренко

Доброго дня:)!потрібно бачити сам позов,подавати на нього відзив та приймати участь в судових засіданнях.потрібна допомога,звертайтесь в особисті:)

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі N 444/9519/12

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі N 548/981/15-ц

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов'язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов'язання, що виникло до моменту такого розірвання.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі N 310/11534/13-ц

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів..."

Закон України " Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2120-20#n148) (Закон набрав чинності 17.03.2022р. - прим. авт.):

" II. Прикінцеві та перехідні положення...

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:...

2) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнити пунктами 18 і 19 такого змісту:

"18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов’язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов’язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії";".

---

Доброї ночі, пане Іллє! По-перше, згідно наведеного матеріалу Верховного Суду України з моменту подання позову кредитора до позичальника про стягнення кредиту та інших сум за кредитом нарахування процентів за користування кредитом припиняється. З цього моменту можливе нарахування відсотків відповідно до ст.625 ЦК. Але, по-друге, відповідно до наведеного Закону про внесення змін до ЦК, нарахування відсотків за цією ст.625 ЦК впродовж часу воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування припинено, а саме з 17.03.2022р. - дняф набрання чинності цим Законом. По-третє, до застосування підлягає 3-річний строк позовної давності. По-четверте, за логікою банку після цього другого позову буде наступний. третій позов за час подання другого позову та набрання рішенням суду за цим позовом законної сили.